Тарасова верба

  У 2015 році працівники Малинського фахового коледжу висадили на своїй території пагін від тієї верби, яку колись посадив Тарас Шевченко в далекому 1850 році, коли відбував покарання у Казахстані. За порушення заборони писати і малювати поета з Орської фортеці відправили до Новопетровського укріплення.

    Дорога до місця служби протяжністю понад 2000 кілометрів була складною. Під час зупинки у місті Гур’єві поет знайшов маленьку вербову гілочку. І мабуть, так його серце затужило за Україною, що не зміг розлучитися з нею, забрав з собою. А після прибуття посадив її на непишному солдатському городі. І — диво! — гілочка переборола місцеву спеку, прийнялася та пішла вгору (ставши згодом могутнім деревом).

   «Я увіткнув її в землю, вона листя пустила, я ну її поливати, а вона — рости. Верба моя виросла і укриває мене в спекотний день своєю густою тінню…», — писав солдат Шевченко у листах друзям.

   Працівники місцевого музею розповідають, що дерево прожило 147 років. Однак, на початку 90-х років ХХ століття дерево почало всихати. Навесні 1997 року, посаджене Шевченком дерево не витримало натиску буревію і впало.

  В музеї Шевченка залишився невеличкий пеньок від Тарасової верби. Решту віддали на дрова одному з комунальних підприємств міста. Зараз про це дуже жалкують, спостерігаючи, які емоції викликає навіть та маленька колода. На місці верби — пам’ятний знак.

  На щастя, під час відзначення 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка делегація українських письменників привезла до Львова пагін цієї верби і висадила у Стрийському парку. Вже з гілочки цієї верби відродили Тарасову вербу в Мангишлацькому саду. Нащадки Шевченкової верби «охороняють» і його могилу в Каневі.

    Ми також маємо змогу милуватися Тарасовою вербою.