ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа - це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок - що завгодно.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви - і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки - десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки - у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання - допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім - це.

Також - розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги - розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше - їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати - з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина "вступає в діяльність". Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з'їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона "вмикається" в усе нове. Тобто дуже швидко "входить" в урок - але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу - але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам'ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу - які довше розганяються. Вони "вмикаються" не так швидко - але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з'їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні - потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику - якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити - наприклад, у навчання - ми маємо пам'ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки - тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: "За 10 хвилин сідаємо за уроки". Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили - примус. Але це програшний спосіб.

Суїцидальна поведінка властива не тільки підліткам. Але саме в період з 12 до 21 року ми найбільш вразливі. За статистикою, кожен дев’ятнадцятий підліток віком від 15 до 19 років думає про самогубство.

Суїцидолог і психотерапевтка Олена Вроно пояснює: «Причина в тому, що підлітки переживають дуже складний період життя, це — час кардинальних змін. І тут має значення не лише фізіологічна перебудова, яка відбувається в пубертатному періоді, а й потужні психологічні зміни, різні проблеми, пов’язані з соціалізацією».

Загалом підлітки вкрай рідко перебувають у рівному емоційному стані. Для них характерні пригніченість, тривога, страх, а емоційна піднесеність часто перетворюється на напруженість, дратівливість та навіть злість.

А контролювати себе підлітки ще не вміють. До того ж для них властиві прояви алекситимії — стан, коли людина не може визначити та описати власні емоції.

Також підлітки переживають багато комунікативних труднощів:

• їм складно знаходити співрозмовників;

• вони бояться не відповідати групі;

• їм страшно здатися смішними.

Ситуація ускладняється відсутністю розуміння безумовної цінності людського життя — воно ще не сформувалося. Наприклад, підлітки схильні думати, що їхнє життя — цілком адекватна ціна, щоб довести свою правоту, покарати кривдника чи домогтися свого.

Саме такі особливості віку зумовлюють приналежність підлітків до групи ризику щодо суїцидальної поведінки.

При цьому усі підліткові суїциди поділяють на три види.

Демонстративний (маніпулятивний) — підліток прагне звернути увагу на себе і свої проблеми, продемонструвати свій біль.

Здебільшого до демонстративного суїциду схильні дівчата. Водночас серед дівчат, котрі намагаються скоїти самогубство, доводять справу до кінця лише 5 %.

Прояви демонстративного суїциду бувають різними — від дрібних порізів кистей до отруєння неотруйними ліками та зображення повішення. Зазвичай підлітки вчиняють такі дії не для того, щоб заподіяти собі реальної шкоди або позбавити себе життя, а з метою налякати оточення, змусити його задуматися, усвідомити своє несправедливе ставлення.

Афективний суїцид — скоєний у стані афекту, коли дитина не може контролювати емоційний стан, у якому знаходиться в конкретний момент.

Підліток діє імпульсивно, без чіткого плану. Сильні негативні емоції — образа, гнів — заважають адекватно сприймати ситуацію.

Найчастіше діти в стані афекту здійснюють спроби повішення, отруєння токсичними та сильнодійними препаратами.

Справжній суїцид — найбільш небезпечний вид, саме він найчастіше спричиняє смерть, і зазвичай його пов’язують з депресивними станами.

Тоді людина готується до вчинення самогубства, продумує план дій.

Але всі види суїцидів є небезпечними. Навіть якщо дитина вдається до маніпуляції, це не означає, що вона не наважиться здійснити справжнє самогубство. Навпаки, у стані емоційного збудження підліток не може себе контролювати, й дійсно може наважитися піти з життя.

7 ознак, які можуть свідчити про те, що підліток дійсно перебуває на межі скоєння самогубства:

1. Зміни емоційного стану. Підліток може «вибухати» через дрібниці, або, навпаки, втрачає інтерес до колишніх радощів життя. Можуть траплятися безпричинні на перший погляд сльози та агресія.

Тривожним сигналом є різка зміна стереотипу поведінки загалом. Наприклад, підліток став замкнутим та безрадісним, хоча на нього це не схоже, або навпаки — раніше мовчазна спокійна дитина збуджується з пів оберта.

2. Порушення сну. Підлітку складно засинати, його мучить поверхневий сон, сонливість та слабкість протягом дня, його увага розсіюється, і це позначається на навчанні.

3. Розмови про самогубство, акцентування уваги на епізодах суїциду у фільмах, медіа, спілкуванні тощо. Підліток може писати депресивні вірші або малювати «важкі» картини.

4. Відвідування форумів та груп у соціальних мережах, де обговорюють самогубства. Підлітки, які переживають депресію, самі шукають такі групи, і, на жаль, знаходять, попри активну боротьбу правоохоронців.

5. Втрата інтересу до свого зовнішнього вигляду, негативні висловлювання на власну адресу. Людина, яка думає про самогубство, може «забивати» на себе, забувати вчасно їсти, або їсти без апетиту раніше улюблені страви, нехтувати правилами гігієни, яких раніше завжди дотримувалася.

6. Зміна кола спілкування. Підліток відсторонюється від друзів, надає перевагу віртуальному спілкуванню, або може взагалі припинити будь-яке спілкування.

7. Дарування улюблених і найбільш цінних особистих речей: одяг, іграшки, прикраси тощо. Це — вкрай тривожний сигнал, який ховає невисловлене прохання про допомогу, крик про те, що в душі не може загоїтися болюча рана.

«Підлітки, котрі приймають безповоротні рішення, відрізняються від інших. Складається враження, що вони прощаються. Вони стають тихими та «зручними». Це має насторожити. Коли підлітки нічого не хочуть, роздають улюблені речі, стають дуже спокійними — саме в ці моменти зазвичай відбуваються самогубства», — розповідає психотерапевтка Валентина Кузіна.

Ще один маркер суїцидальної поведінки підлітка — це самоушкодження. Йдеться про надрізи, подряпини, рани, опіки від недопалків на шкірі підлітка.

Також психологи радять звертати увагу на життя дітей у соцмережах. Часто статуси або фрази, які пишуть підлітки на своїх сторінках, можуть свідчити про їхні наміри вбити себе.

Коли діти відчувають безпорадність і не отримують підтримки батьків, вони схильні робити висновок, що саме так пройде все їхнє життя. І такий висновок спричиняє сумніви — а чи треба жити, якщо завжди буде боляче.

Діти не розуміють, що смерть — це назавжди, вони ще не будують причинно-наслідкові зв’язки, і не до кінця усвідомлюють, що трапиться після їхнього самогубства.

І тому вкрай важливо розказати їм правду: за суїцидом не буде воскресіння.

Якщо відчуваєте, що ситуація виходить з-під контролю і ви не можете їй зарадити, обов’язково звертайтеся до фахівців — шкільного або приватного психолога.

Окрім цього, в Україні працюють служби довіри, до яких підліток може звернутися самостійно. Усе, що дитина розкаже спеціалістами, залишиться конфіденційним.

Якщо ви або ваша дитина думають про суїцид, будь ласка, звертайтеся по допомогу:

1. До національної лінії з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я LifeLine Ukraine — 7333.

2. До Національної лінії з попередження домашнього насильства, гендерної дискримінації та торгівлі людьми — 116 123.

3. До Національної дитячої гарячої лінії — 116 111.

4. До служби «Телефон довіри» ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.

5. До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги у станах душевних криз — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

6. Безкоштовні консультації онлайн з 10:00 до 18:00 у пн.-пт.: http://supportme.org.ua/consultation

Пам’ятайте: часто аргументи «за» та «проти» суїциду настільки «врівноважені», що вчасна увага й турбота близьких здатні переконати підлітка обрати життя.

Учитель = стрес?

Беззаперечно, професія вчителя вимагає значного інтелектуального напруження з метою найкращого викладання освітнього матеріалу, яке, у свою чергу, може спричинити стресову ситуацію. Щодня, використовуючи свій розумовий та інтелектуальний потенціал, учитель має вміти працювати з цілим класом учнів, зацікавити їх слухати, навчатись і засвоювати корисну інформацію. Так, це дуже непросто!

У школі багато чинників можуть викликати стрес учителя - це неповага учнів до вчителя, гомін і неслухняність, зірвані уроки, невивчений матеріал, відсутність дисципліни на уроці, іноді навіть хуліганські витівки, постійні зміни в освітньому процесі, відсутність належного законодавчого регулювання діяльності вчителя, незрозумілі вказівки керівництва закладу та багато-багато іншого. А якщо до цього додати рівень оплати праці вчителя, можливі домашні проблеми та й незадовільний рівень життя у країні, то взагалі складеться велика вірогідність отримати стрес...

Причини та наслідки стресу

Стрес - дуже розповсюджене явище в сучасному світі й не слід нехтувати його шкідливим впливом на загальний стан здоров'я людини. Стресу краще уникати та попереджати його. Основою виникнення стресу в сучасних умовах життя є синдром розумово-емоційного напруження. Короткочасні емоції переважно не є шкідливими, лише тривалі впливи мають суттєве значення для виникнення нервового напруження. Фактори, що викликають стрес, називаються стресорами. На жаль, у професії вчителя таких вистачає.

При постійному виникненні стресових ситуацій формується синдром розумово-емоційного (нервового) перенапруження, який може перейти у хворобу, адже негативним психологічним впливом можна завдати багатьох фізичних вад.

Серед основних хвороб, які пов'язують зі стресом, є атеросклероз (розлад серцево-судинної системи), гіпертонія (тривале підвищення артеріального тиску) та різноманітні захворювання шлунково-кишкового тракту. Для того аби уникнути негативних наслідків стресу, слід розвивати стресостійкість, усвідомити можливі ситуації виникнення стресу та їх усунення.

Покращення стресостійкості освітян

Формування стресостійкості педагога допоможе йому подолати негативні наслідки стресових ситуацій, уберегти себе від дезінтеграції та різноманітних розладів, створити основу для внутрішньої гармонії, високої працездатності, визначити успішність своєї професійної діяльності і, головне, зберегти власне здоров'я.

Аби поставити стресам надійний заслін, педагог має перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятись тим, що дасть можливість зняти емоційну напругу, адже основою стресостійкої життєвої стратегії педагога є пошукова активність, яка проявляється в соціально прийнятних формах.

Підвищити стресостійкість, зберегти позитивний психологічний стан і зміцнити власне здоров'я можливо за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи); катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом). Це три основні шляхи до психічного, фізичного та духовного здоров`я особистості.

Сучасна наука також пропонує ряд методів підвищення стресостійкості: соціально-психологічний ресурс (позитивне соціальне оточення); психологічна освіченість і психологічна культура особистості; особистісні ресурси (активна мотивація подолання стресу, сила Я-концепції, самоповага, емоційно-вольові якості, позитивність і раціональність мислення, стан здоров'я та ставлення до нього як до самоцінності тощо); інформаційні та інструментальні ресурси (здатність контролювати ситуацію, здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе та навколишнью ситуацію тощо); матеріальні ресурси (стабільність оплати праці, рівень матеріального доходу, безпека життя); характер і способи подолання стрес-ситуацій.

Отже, здоров'я може бути збережене та зміцнене тільки наполегливою працею над собою, звичкою до самодисципліни та самообмежень. Корисно побудувати власну програму збереження професійного здоров'я та захисту від професійного стресу.

Учителю варто серйозно замислитись над тим, які моменти в його роботі допомагають зняти напругу, й намагатись кожного дня трохи часу відводити на заняття, які приносять задоволення та радість. Тільки так можна гідно протистояти стресу і, крім того, отримати більше задоволення від життя, знайти в собі та оточуючому середовищі нове та якнайкраще вчити майбутнє покоління українців.

1. Тривожна турбота

Якщо дорослий надто емоційно попереджає дитину про небезпеку, використовуючи формулювання: «Впадеш», «Буде боляче», «Постраждаєш» і т.д. Психологи стверджують, що саме реакція батьків лякає дитину більше, ніж сама ситуація, щодо якої виникла реакція. Адже малеча гарно розрізняє тривожні ноти, інтонацію і загальне хвилювання в голосі дорослого. Якщо вона чує страх у вашому голосі, то сама відчуватиме панічний жах.

2. Залякування

Типовим чинником дитячої фобії є свідоме залякування дорослими. Батьки використовують вигаданих персонажів, які мають, начебто, утихомирити їх чадо. Натомість, «Бабай у шафі» та «Баба Яга під ліжком» «переїжджають» із мультфільму в підсвідомість малюка, граючи з його уявою. Особливо коли настає пітьма і кожен силует важко розгледіти, але легко дофантазувати.

3. Гіперопіка

Надмірна батьківська турбота підкреслює слабкість та незахищеність маля. І в нього, у результаті, не виникає відчуття самостійності та здатності про себе подбати. Тож на звичайні предмети дитина реагує перебільшено, не вважає себе здатною протистояти «агресору».

4. «Білий шум»

Наприклад, дитина грає на килимку поряд із батьком, який дивиться новини. Він вважає: малюк нічого не зрозуміє. Проте постійні сюжети новин про вбивства, злочини й стихійні лиха відкладаються в пам`яті дитини. Їй не обов`язково розуміти сенс слів: аналізатори слуху та зору працюватимуть у будь-якому разі. Незміцніла дитяча психіка не може впоратися з таким масштабом даних. Тому всі неприємні звуки та образи спливуть уві сні, у вигляді нічних жахів.

«ХОЧУ – МОЖУ – ТРЕБА»

«ХОЧУ» - це бажання виконувати конкретну роботу, інтерес до неї, захопленість, спрямованість на цю діяльність. Інтерес допомагає розкрити здібності, подолати перепони на шляху до мети. На формування інтересів впливає навколишнє середовище, виховання і освіта. Інтерес формується в реальній справі — поки не спробуєш, не зрозумієш, твоє це чи ні. Тому намагайтеся спробувати себе в різних видах діяльності — спорті, літературі, мистецтві, науці – в тому об'ємі і на тому рівні, на якому це можливо в шкільних секціях, музичних школах і т.п. Всі значні професійні досягнення виросли з інтересів, які за сприятливих умов розвинулися в схильності. А схильність — це перший крок до “можу”.

«МОЖУ» - це діяльність, яка Вам під силу, відповідає рівню Ваших знань, умінь, стану здоров'я, здібностей. Кожна людина від народження має особливості будови тіла, органів чуття і мозку. Ці особливості ще називають “ задатками ”, тобто наперед даними від природи якостями. До них відносять силу, врівноваженість і рухливість нервових процесів, швидкість і точність реакції, природжені особливості зору і слуху. Хороша пам'ять і увага, можуть бути дані людині від природи, але їх можна і розвинути спеціальними вправами. На підставі одних і тих же природних якостей виникають різні здібності. Здібності — це індивідуально-психологічні особливості людини. Отже, «Можу» – значить, володію ресурсами, необхідними для того, щоб стати професіоналом.

«ТРЕБА» - це потреба суспільства в працівниках даного профілю. Визначається попитом на ринку праці і готовністю працедавців платити гідну заробітну плату. Ринок праці, або ринок робочої сили – це система соціально-економічних взаємин між працедавцями і тими, хто шукає роботу. Людину, що шукає роботу, можна вважати продавцем, тому що вона пропонує себе як професіонала тому, хто готовий платити за її роботу. Працедавця в цій ситуації можна розглядати як покупця, який вибирає відповідного фахівця для ведення виробничої, комерційної або іншої діяльності. Ці відносини рівноправні, хоча кожна сторона переслідує свої цілі. Якщо цілі співпадають, тобто робота влаштовує фахівця, а фахівець – працедавця, то в результаті задоволені обидві сторони.

Скористайтеся цими рекомендаціями! Проаналізуйте всі три компоненти, кожен з яких дуже важливий, ознайомтесь з світом професій і Ваш вибір буде правильний! А правильний вибір веде до того, що людина задоволена справою, якою займається, своїм місцем роботи, посадою, досягненнями, бачить перспективи для професійного зростання і можливість заробляти на гідне життя. Захопленість працею і можливість розкритися в ній ведуть до того, що праця виявляється результативною, і досягається високий рівень професіоналізму.

Поява в житті суспільства системи загальної обов'язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини —молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці. Криза семи років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми: втрата безпосередньості поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій); манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві); симптом "гіркої цукерки" (дитині погано, але вона намагається це приховати). Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою. В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове для неї внутрішнє життя, безпосередньо не пов'язане з оточуючим. Як наслідок, змінюється структура її поведінки, формується смислова орієнтувальна основа вчинку. За словами Д.Б. Ельконіна, коли з'являється орієнтація на смисл учинку, дитина переходить у новий вік. Якщо криза трьох років була пов'язана з усвідомленням себе як активного суб'єкта у світі предметів, то тепер дитина починає усвідомлювати своє місце у світі суспільних відносин, що докорінно змінює її самосвідомість. Криза 7 років — це період зародження соціального "Я"дитини. Зміна самосвідомості зумовлює переоцінку цінностей. Те, що було важливе раніше, стає другорядним. Колишні інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, їм на зміну приходять нові.

Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації. У сучасних умовах це виражається насамперед у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра вже перестає бути основним змістом його життя. Саме тому започаткували зміни у освіті, а саме створили програму "Нова Українська Школа", щоб допомогти дитині мякше подолати кризу. Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки, вміти узгоджувати свої бажання з новим розпорядком тощо. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель. Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності. Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

З точки зору фізіології межі підліткового віку приблизно збігаються з навчанням дітей у 5–10 класах середньої школи й охоплюють вік від 11–12 до 14– 16 років. Особливе значення цього періоду в загальному розвитку людини, складність і важливість процесів, що пов’язані з переходом від однієї «епохи» життя до іншої, відображують інші назви підліткового віку: «перехідний», «важкий», «критичний». Перехід від дитинства до дорослості становить основний зміст і специфічну відмінність розвитку в цей період — фізичного, розумового, морального та соціального. Важливість підліткового віку визначається також і тим, що в ньому закладається підґрунтя та окреслюються загальні напрями формування моральних і соціальних настанов особистості. Психологічні особливості підліткового віку називають «підлітковим комплексом». До складових підліткового комплексу відносять: чутливість щодо оцінювання сторонніми своєї зовнішності, здатності; самовпевнена та безапеляційне ставлення до оточуючих; поєднання протилежних якостей (уважності з байдужістю, хворобливої сором’язливості з розв’язністю, бажання визнання з показною незалежністю, невизнання авторитетів із обожнюванням випадкових кумирів, фантазування із мудруванням).

Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є статеве дозрівання, що визначає нерівномірність розвитку за різними напрямами. Характерними рисами цього віку є допитливість розуму, прагнення до пізнання: підліток охоче опановує якомога більший обсяг знань, не звертаючи при цьому належної уваги на їхню систематичність. Підлітки спрямовують свою розумову діяльність на сферу, яка захоплює їх найбільше. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю й різкими коливаннями настрою — від ейфорії до депресії. Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості, основою якої є здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене ставлення до своїх потреб і можливостей, переживань і думок.

Провідним видом діяльності в цьому віці є комунікативна: спілкуючись перш за все зі своїми однолітками, підліток здобуває необхідні знання про життя. Для підлітка дуже важливо, що думає про нього група, до якої він належить. Один лише факт приналежності до певної групи надає йому додаткової впевненості у собі. Становище підлітка в групі та якості, які він здобуває в колективі, істотно впливають на його поведінкові мотиви. Ізольованість підлітка від групи може спричинити фрустрацію та підвищену тривожність. У сучасній західній літературі поширена концепція Еріка Еріксона щодо кризи ідентичності як головної особливості підліткового віку (під ідентичністю розуміється визначення себе як особистості, індивідуальності). Еріксон називає цю кризу «ідентифікацією», або «плутаниною ролей». Підліток активно «приміряє» на себе різні соціальні ролі, визначає вимоги, можливості та права, властиві кожному новому образу. Безумовно, у рольовому репертуарі будуть також і негативні об’єкти, існування яких може провокувати конфліктні ситуації. Сутність «підліткового комплексу» становлять також притаманні цьому віку певні психологічні особливості — поведінкові моделі, специфічні поведінкові реакції підлітка на впливи навколишнього середовища. Підліткове «почуття дорослості» — це, головним чином, новий рівень домагань, що передбачає стан, якого підліток фактично не досяг. У наш час агресивна поведінка підлітків хвилює як батьків, так і вчителів. Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, агресивніших щодо оточуючих. У своїх дослідженнях різні автори неоднаково трактують агресію та агресивність: як уроджену реакцію людини для «захисту території» (Лоренд, Ардрі); як прагнення до панування (Моррісон); як реакцію особистості наворожу для людини навколишню дійсність (Хорні, Фромм). Значне поширення одержали теорії, що пов’язують агресію та фрустрацію. Однак не можна розглядати агресивність тільки як негативне явище. Слід пам’ятати про те, що будь-які негативні якості можуть закономірно зростати на тлі підвищення активності підлітка в процесі його афективного розвитку.

Поруч із нами ростуть незвичайні діти, їх називають «дітьми дощу»: вони грають з предметами не так, як більшість, вони радіють іншому. Для них не існує норм і правил, звичних для нас, їм незрозуміло і нецікаво те, що роблять звичайні дівчатка та хлопчики. У них свій, закритий для сторонніх світ, але їм дуже потрібна наша допомога, підтримка і розуміння.

Аутизм і його характеристики

Аутизм (розлади аутистичного спектру (РАС) – це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Його неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати і адаптувати людину до соціального життя.

За оцінками ВООЗ, 1 дитина із 160 має будь-який із розладів аутистичного спектру. Американська асоціація Autism Speaks відзначає 1 випадок аутизму на 88 дітей. Загалом у світі таких осіб нараховується 2 мільйони 400 тисяч.

В Україні з 2008 по 2013 рік за даними МОЗ України захворюваність на розлади зі спектру аутизму зросла в 3,8 разів з 2,4 до 9,1 на 100 000 дитячого населення.

Розлади аутистичного спектру починаються у дитинстві, проте зберігаються у підлітковому і дорослому віці. У більшості випадків ці стани проявляються у перші 5 років життя.

Діагностувати ризик розвитку аутизму можна вже в 1,5 річному віці дитини за допомогою спеціального скринінгового тесту.

Люди з аутизмом можуть бути надзвичайно обдарованими, проте їм потрібно набагато більше часу, щоб навчитися чомусь дуже простому.

Рівні розумової діяльності у людей з РАС варіюють в надзвичайно широких межах – від важкого порушення функцій до чудових невербальних когнітивних навичок. Такі діти проявляють здібності – іноді просто геніальні – до малювання, музики, конструювання, математики тощо. При цьому інші сфери життя не будуть цікавити дитину.

Аутизм у чотири рази частіше вражає хлопчиків, ніж дівчаток.

Якщо говорити про причини аутизму, є багато факторів, які підвищують вірогідність появи у дитини РАС, в тому числі фактори навколишнього середовища і генетики.

Немає науково обґрунтованих даних щодо зв’язку між вакциною проти кору, коклюшу та краснухи і розвитком аутистичних розладів у дітей, оскільки ураження мозку відбувається ще на етапі внутрішньоутробного розвитку плода.

До 6 років мозок дитини активно засвоює інформацію. І якщо намагатися розвивати «дитину дощу» до цього віку зусиллями психологів, арт-терапевтів, логопедів, то з часом таку дитину можна адаптувати до соціального життя.

На що батькам потрібно звернути увагу

• Порушення мови

Частина дітей не розмовляють зовсім, інші відстають від своїх однолітків у мовному розвитку. У віці до 12 місяців не агукають, не виявляють активно радості при наближенні мами або когось із близьких; видають одні й ті ж звуки, в 2 роки у них вкрай бідний словниковий запас (близько 15 слів), до 3 років вони майже не здатні комбінувати слова. Такі діти часто повторюють почуті десь слова і фрази, придумують власні слова (неологізми) і не користуються мовою для спілкування.

• Відсутність емоційного контакту з людьми

В першу чергу – з батьками. Малюки не дивляться людям в очі, не тягнуться до батьків на руки, не посміхаються, часто чинять опір спробам взяти їх на руки, приголубити. Вони не відрізняють батьків від інших людей, не помічають, що до них хтось звертається.

• Усамітнення

Дитина з аутизмом відчуває сильний дискомфорт серед інших людей, а з часом – тривогу. Вони не завжди грають з однолітками, не розуміють емоцій інших людей і тому віддають перевагу усамітненню, яке захищає їх від сильних переживань з приводу складнощів спілкування.

• Напади агресії

Будь-яка невдача може викликати у дитини спалах гніву, спровокувати істерику, фізичну атаку. Агресія у дітей-аутистів може бути спрямована на інших і на самих себе, останнє зафіксовано у 30% хворих.

• Слабкий інтерес до іграшок

Наприклад, дитина не катає машинку, а годинами крутить її колесо. Інший варіант – прихильність тільки до однієї іграшки або її частини, до одних і тих же дрібних предметів.

• Стереотипність поведінки, страх змін

Діти-аутисти схильні здійснювати одні й ті ж дії протягом довгого часу: повторювати одне і те ж слово, бігати по колу, розгойдуватися з боку в бік, дивитися на обертові об'єкти, вертіти щось тощо.

Які вони, дорослі «люди дощу»?

Розлади аутистичного спектру можуть істотно обмежити здатність людини здійснювати повсякденну діяльність і брати участь в житті суспільства. Ці розлади часто негативно впливають на освітні і соціальні досягнення людини. Деякі «люди дощу» здатні жити самостійно і продуктивно, інші страждають важкими порушеннями і потребують довічного догляду та підтримки.

Дорослі «люди дощу»:

• Часто говорять про себе в третій особі, не використовують звернень і особових займенників.

• При розмові не дивляться в обличчя співрозмовнику, або зовсім відвертаються від нього.

• Мають неемоційну мову, яка нагадує автовідповідач, складається з коротких речень або повторень однотипних фраз чи слів.

• Можуть перервати розмову і піти, оскільки втратили інтерес до розмови.

• Можуть без причини і недоречно сміятися.

• Часто не мають навичок самообслуговування (аутист може не вмиватися, не їсти, не переодягатися). Якщо ж вони це роблять, то доводять все до крайньої педантичності, створюють певні ритуали в своїх діях.

• Повторюють рухи (махи руками, хитання головою, піднімання плечей тощо).

• Можуть страждати від незрозумілих нападів паніки, гніву, злості.

• Інколи виконують агресивні дії, спрямовані проти самого себе.

• Мають високу сенсорну чутливість: напади паніки через різкі і гучні звуки, яскраве світло тощо.

У травні 2014 року 67-а сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я прийняла резолюцію «Комплексні і узгоджені зусилля з ведення розладів аутистичного спектру», яку підтримали 60 країн.

«Люди дощу» часто наражаються на стигму і дискримінацію, вони можуть бути несправедливо обділені увагою як в сфері медичного обслуговування, так і в сфері освіти, в можливостях брати участь в житті місцевих громад. Тому їм дуже потрібна наша підтримка і розуміння. Аутизм неможливо вилікувати, проте з часом можна адаптувати таку людину до соціального життя.

Причиною стресу у підлітків може бути що завгодно, що викликає у них страх і тривогу. Це може включати розлуку з домом, перехід у новий навчальний заклад або переїзд у нове місце, розлука з батьками або опікунами, переживання щодо навчання і спілкування з однолітками. Сьогодні додатковою причиною стресу у підлітків виступає обговорення соціально-політичної ситуації дорослими, інформаційний потік з мас-медійного простору.

Загальними причинами стресу для учнів будь-якого віку можуть бути:

• розлучення батьків;

• розставання із близькими людьми;

• смерть близької людини;

• катастрофи, травми;

• поява у сім’ї нової дитини;

• переїзд;

• загибель домашньої тварини;

• напружені стосунки з одногрупниками,

• невдачі у навчанні та конкуренція всередині групи.

Загальні ознаки стресу у підлітків:

• Загострені емоції: агресивні реакції, тривожні прояви;

• Посилення страхів, поява випадкових страхів, яких раніше не було;

• Низька самооцінка

• Бунтарська поведінка

• Відмова від їжі, порушення сну;

• Підвищена активність або навпаки замкненість, пасивність (в залежності від типу нервової системи);

• Послаблення імунітету, загострення хронічних хвороб;

• Головні болі та болі в шлунку

• Недовіра до всього світу

• Часта травматизація;

• Постійний пошук самовираження через конфлікти з однолітками, незадоволення.

Правила реагування батьків на ознаки стресу в дітей

Діти підліткового віку проходять етап дорослішання. Відбувається багато змін і діти часто розчаровані тим, що не можуть впоратися із ситуацією. Причиною розчарувань стають стосунки з однолітками, і дуже часто їх різкі зміни. Всі ситуації треба розбирати вдома. Підтримайте дитину і дайте зрозуміти, що підліток може приходити зі своїми проблемами додому. Тим паче, проблеми не вирішуються швидко і легко. Виховання підлітка займає набагато більше часу, ніж дитини початкової школи. У учнів підліткового віку свої проблеми. Напруження позначається на успішності і суперечливості поведінки. У старших підлітків стресові ситуації проявляються порушенням режиму харчування, курінням або зловживанням алкоголем. Будьте уважні до дитини, щоб вчасно помітити ці ознаки і вжити заходів.

Зверніть увагу на погані оцінки, прогули, спізнення, безвідповідальне ставлення до виконання навчальних і домашніх обов’язків. Підліток може замкнутися в собі або почати захоплюватися дивною музикою чи чужою культурою. Не допустіть Інтернет-залежності.

Наступні психологічні рекомендації (поради) допоможуть Вам прибрати стрес з життя дитини:

• Дізнайтеся про почуття Вашої дитини.

• Створіть атмосферу довіри і завірте дитину, що на помилках вчаться.

• Підтримуйте і цінуйте свою дитину.

• Демонструйте турботу, тепло і любов. Частіше обіймайте дитину.

• Ставте чіткі обмеження, але не будьте занадто суворими; підкреслюйте важливість співробітництва, а не змагання. Не перезавантажуйте графік своєї дитини великою кількістю справ.

• Знайдіть способи, як Ваша дитина може допомагати родині.

• Звертайте увагу на те, чого хоче Ваша дитина (а не тільки на те, чого хочете ви).

Важливо допомогти дитині розвинути позитивні навички боротьби зі стресом, саме вони будуть потрібні їй у дорослому житті. Ви можете допомогти наступним чином:

1. Показуйте дитині хороший приклад. Зберігайте спокій і контролюйте гнів. Продумайте план, як скоротити стрес, і поділіться цим планом з сім’єю.

2. Сприяйте раціональному мисленню. Переконайтеся, що Ваші діти замислюються про наслідки своїх дій, розуміють Ваші дії. Допоможіть їм зрозуміти, що є фантазія і що — реальність. Наприклад, завірте учня, що це не його поведінка викликала сумні настрої (гнів, роздратованість, відчай) батьків, і він не невдаха, якщо у нього щось не виходить.

3. Контролюйте дитину, але в міру. Дозвольте дітям приймати рішення в рамках сім’ї. Наприклад, дозвольте їм облаштувати свою кімнату, вибрати сімейні заняття і допомогти приймати сімейні рішення.

4. Говоріть з ними відкрито. При відповідній ситуації обговоріть з ними свій важкий робочий день, причини свого емоційного стану. Заохочуйте їх говорити про те, що їх турбує.

5. Знайдіть фізичне заняття чи хобі, яке їх зацікавить, і заохочуйте їхній інтерес. Фізичні вправи сприяють зняттю напруги, оптимізації емоційних станів, впорядкованості думок.

6. Радьте дитині вживати здорову їжу і підкреслюйте важливість здорового способу життя.

7. Здійснюйте вплив на середовище дитини, яке має бути безпечним, константним (незмінним), передбаченим, послідовним, у якому діти мають відчувати повагу до своїх відчуттів, думок.

8. Вчіться технікам розслаблення і вчіть цьому свою дитину

Мене бояться, отже я існую?

Але ж мова йде не про біологічних істот з їхньою боротьбою за виживання виду, а про маленьких людей. І від чиєїсь надмірної агресивності, спричиненої генетично чи неправильним вихованням, страждають інші діти.

Час від часу суспільство сколихують історії про жорстоке поводження дітей чи підлітків зі своїми однолітками.

Головна причина агресії - страх. Для підлітка, як відомо, є два головні "страхи": невже я такий, як усі, і невже я не такий, як усі.

На психологічній розтяжці між ними зазвичай проходить болісний процес формування особистості.

Коли переважує перший страх - дитина поводиться всупереч загальноприйнятим нормам, немов кидаючи виклик суспільству. У такому стані підліток здатен нагрубіянити, вдарити, скоїти щось жахливе.

Боячись бути не як усі, діти часто не протистоять чиїйсь непристойній чи неадекватній поведінці. Особливо, якщо погано вчиняє неформальний ватажок їхньої компанії.

Спостерігати, як б'ють чи принижують когось, ще й знімати процес на відео - ганебно. І діти це прекрасно знають. Але перебуваючи у своїй "зграї", вони керуються психологією натовпу.

Свобода (без) відповідальності

Потім вдома чи в кабінеті директора кожен сам по собі не може пояснити ниций вчинок, чим несамовито дратує батьків і вихователів. Дитині дійсно важко сформулювати, що з нею відбувається.

До численних страхів, несвобод і залежностей підліткового періоду, які й спричиняють жорстокість до інших, тепер додається ще й почуття провини й сорому.

Підлітки намацують власні психологічні кордони, заодно перевіряючи на міцність особистісні межі інших. Та особливість свободи вчинків у такому віці як правило слабко корелює з відповідальністю за них.

Саме неусвідомлення відповідальності на тлі властивої дітям слабкої емпатії до чужого болю й призводить часом до особливої жорстокості.

Але ж, щоби самостверджуватися, не обов'язково знущатися над слабшими, подумаєте ви. Дорослі, осмислюючи вчинки, здатні керувати власною агресією, хоча б з огляду на можливі юридичні наслідки.

Діти ж діють емоційно, для них немає напівтонів, а є лише гарний і поганий, свій і чужий.

Чомусь прийнято вважати, що принижують слабших, осіб з віктимним комплексом. А ініціатор булінгу - такий собі герой - злий, але сильний. Насправді все навпаки.

"Травлять" майже завжди оригінальних, талановитих, несхожих. Тих, хто дозволяє собі бути собою, навіть якщо це суперечить законам зграї чи юрби. Тобто тих, в кому відчувають майбутнього справжнього лідера.

Не слабший, а інший

Агресори в дитячих колективах - це часто невпевнені у собі хлопці або дівчата. Ображаючи однолітків, вони також несвідомо мстяться своїм батькам за жорстоке або, що ще гірше, холодне чи емоційно непередбачуване поводження. Коли мати, в залежності від настрою, за один і той самий вчинок може покарати або похвалити. Або зовсім не помітити.

І вибирають не слабших, а тих, в кого є жива "тканина" з індивідуальних цінностей, переконань, інтересів. Задача батьків - навчити дитину мати власну думку, вміти спокійно відмовляти, якщо щось не подобається. І так само поважати несхожість інших.

Навчити ж цьому можна лише на власному прикладі. Бо коли в родині панує диктат, лицемір'я, сварки, це навряд чи вдасться.

Поважайте особистість у своїй дитині, тоді з неї не виросте ані агресор, ані жертва, ані сторонній спостерігач. Бо, як відомо, в цьому трикутнику учасники періодично міняються ролями. Якщо ж так сталося, що ваші син чи дочка стали шкільними цапами-відбувайлами, кращий вихід - перевести до іншої школи. Це означає, що в старому колективі хибно ставляться до дитячих потреб і проблем. Від того, що ви боротиметеся з вітряками, вашій дитині легше не стане.

В жодному разі не перекладайте провину за те, що сталося, на дитину. Вона й без того страждає. Родина - єдиний острівець затишку для неї. Ваше завдання - вислуховувати, підтримувати. Але не нав'язуватися з розпитуваннями, бо підліток може замкнутися в собі. Необхідно дати синові чи дочці усвідомлення, що вони завжди можуть розраховувати на вашу підтримку.

Як припинити третирування дитини у школі та допомогти їй?

1. Перш за все необхідно вдома ліквідувати атмосферу, що сприяє перетворенню дитини на «жертву». Ніякої надмірної опіки чи, навпаки деспотизму, покарань та побиття за провину.

2. Окрім того необхідно обов'язково питати дитину, як справи у неї у школі, маючи на увазі не тільки оцінки, а й відносини з однокласниками. Обережно задавайте питання, оскільки цькування може бути не тільки відкритим, а й прихованим, пасивним, наприклад: небажання сидіти за однією партою, грати в одній команді, ігнорування тощо. Якщо ви відчули певні негаразди, поговоріть з дитиною та її класним керівником.

3. Якщо булінг уже відбувся, зважте його масштаби. Якщо це проблема між двома дітьми, яка може бути залагоджена власними силами, краще надати дитині можливість самостійно розібратись та навчитись відстоювати власні інтереси.

4. Якщо ж третирування набуло вже великих розмірів, проаналізуйте разом з дитиною, чи зможе вона сама захистити себе та відновити свій авторитет у класі. Наприклад, якщо дитину дражнять з-за надмірної ваги варто записати її у спортивну секцію.

5. Якщо ваша дитина дуже скромна та невпевнена у собі – допоможіть їй стати більш впевненою, адже підвищення самооцінки робить людину більш врівноваженою та терпимою до цькувань оточуючих. З'ясуйте, які гуртки відвідують її однокласники, чим займаються у позаурочний час. Можливо вашій дитині теж захочеться відвідувати якусь із цих секцій, у результаті чого вона зможе встановити контакт з деякими однокласниками. Заохочуйте дитину до активної участі у загальношкільних заходах, які зближують дітей та допомагають ім набути впевненості у собі.

6. У особливо важких випадках, якщо ваша дитина, з певних причин, стала ізгоєм у класі, приверніть увагу класного керівника та шкільного психолога до проблеми. В цьому випадку вам конче необхідною буде допомога фахівців.

7. І пам'ятайте: ваша любов та підтримка допоможуть дитині впоратися зі складною ситуацією.

Як батьки можуть допомогти дітям?

1. Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не показуючи, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

2. Іноді діти думають, ніби це їх власна провина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться. Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно вчинити в цій ситуації, разом врахуєте всі тонкощі.

3. Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій дитині може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

4. Сприймайте серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гіршими, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. В першу чергу варто зв'язатися з класним керівником та шкільним психологом. Іноді корисно звернутися до батьків агресора. В інших випадках Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-булера, краще зробити це в офіційних умовах, наприклад, у присутності адміністрації школи.

5. У нашій країні є закони і правила, що захищають від знущань насильства. Кривдники або їхні батьки несуть відповідальність за скоєні порушення. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам буде потрібно звернутись до органів поліції.

6. Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

7. Під впливом емоцій у дорослих може виникнути пропозиція дитині дати відсіч агресору. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки. Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, помсту, травмувати когось із них. Замість цього найкраще відсторонитися від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим. І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато фахівців і способів, які допоможуть вам вирішити цю проблему.

Дії батьків при вербальному булінгу:

перш за все, вчіть своїх дітей поваги. На прикладі власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення: дякуйте вчителям, хваліть дитину та її друзів, виявляйте добре ставлення до працівників магазинів, бібліотек, транспорту, будь-яких закладів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова або дії булера. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись», «Ти робиш мені боляче, я можу зробити тобі так само», «Я не буду терпіти знущання».

Дії батьків при фізичному булінгу:

якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з'ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Дії батьків при примусовій ізоляції дитини:

тактика ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи або класу, участі у грі, заняттях спортом чи позаурочній діяльності. Використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їхній день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

Дії батьків при кібербулінгу:

повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати та час їх отримання. Повідомте про це у школу та Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зверніться до правоохоронних органів.

Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер, зв’яжіться з учителем, соціальним педагогом, психологом або директором школи вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

1. Розмістіть комп’ютер у кімнаті, яку використовують усі члени родини.

Іноді діти тримають у секреті те, що вони користуються Інтернетом. Вони можуть не бажати того, аби їх батьки були у курсі їх дій в мережі. Важливо не реагувати досить емоційно, а зробити все можливе, аби зняти цю психологічну напругу.

Обговорювати можливі труднощі легше, коли комп’ютер знаходиться у спільній кімнаті. Крім того, ви можете використовувати Інтернет разом із дитиною. Таким чином, розмови про Інтернет та контроль за його використанням стануть повсякденною частиною вашого родинного життя.

2. Використовуйте будильник для обмеження часу, якій дитина проводить в Інтернеті.

Бажано визначити час перебування дітей в он-лайні. Час, проведений за комп’ютером, необхідно обмежити для того, аби не нанести шкоду стану здоров’я дитини. Ігрова комп’ютерна залежність стала великою проблемою у всьому світі.

Обговоріть час перебування дитини в Інтернеті та домовтесь про використання будильника. Таким чином ви уникнете можливих конфліктних ситуацій.

3. Використовуйте технічні засоби захисту: функції батьківського контролю в операційній системі, антивірус та спам-фільтр.

Для роботи за комп’ютером зовсім необов’язково знати всі його функціональні можливості. Запросіть спеціаліста, якій налаштує операційну систему вашого комп’ютера та покаже, як працювати із батьківським контролем. Краще один раз побачити, аніж багато разів почути. Не використовуйте у себе вдома комп’ютер, якій технічно є незахищененим.

Також ви можете пройти он-лайн навчання та навчитись найбільш ефективно використовувати функції безпеки браузера та самостійно налаштовувати батьківський контроль.

Встановіть Microsoft Security Essentials зараз, і ваш комп’ютер буде захищеним у реальному часі від вірусів, програм-шпигунів та інших зловмисних програм.

4. Створіть «Сімейні інтернет-правила», що містять правила онлайн-безпеки для дітей.

Діти навчаються шляхом експериментування. Якщо ви зацікавлені у тому, аби ваша дитина навчалась не на своїх власних помилках — якомога частіше обговорюйте теми, пов’язані із Інтернетом. Ви можете розказати, наприклад, про достовірність інформації, розташованої в мережі. Так ви невимушено створите свої «родинні правила» Інтернет-безпеки. Традиції, норми та правила, які закріпились у родині — довговічні. Важливо "родинні правила" дотримуватися всім.

5. Проводьте більше часу із дитиною. Всіляко заохочуйте обговорення тем, пов’язаних з Інтернетом.

В житті кожного трапляються помилки. Немає потреби сприймати помилки дітей як життєву проблему. Будуйте довірливі стосунки задля того, аби бути впевненими, що у будь-якій ситуації дитина звернеться за допомогою саме до вас. Щоб не сталось, ваша дитина повинна бути впевненою, що у будь якій ситуації вона може розраховувати на вашу підтримку та прийняття. Гарний рецепт побудови довірливих відносин — щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу. В невимушеній ситуації набагато легше обговорювати «складні» питання.

6. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані он-лайн.

Повідомте дитині, що практично кожен може створити свій сайт, і при цьому ніхто не може проконтролювати достовірність інформації, розташованої на такому сайті. Навчіть дитину використовувати інформацію із різних перевірених джерел.

Демонструйте інтерес до дитячих захоплень і думок.

Створюйте почуття довіри до себе.

З «Останньої книги» Симон Соловейчик:« Хто любить, той не викриває, хто не любить, той тільки і робить, що підозрює і викриває, причому останнє доставляє йому мстиву радість - при цьому він ще відчуває себе правдолюбцем».

Чому діти забрехуються? Між їхніми «хочу - не хочу» і реальним життям - суцільні яри-байраки. За допомогою брехні дитина будує через них містки. Криві, косі, невміло збиті.

Частіше за інших брешуть невиправні фантазери і діти, яким не вистачає спілкування. Втомився на гучній вулиці? Виникло раптове «чому»? Захисник і просто друг потрібен зараз, цієї ж хвилини, а не в ту далеку суботу, коли мама приготує обід і перепере всі татові сорочки ...

В іншому випадку накопичується самотність. Малюк замінює її ситуацією, казковою для нього і брехливою для нас. Карлсон - дивовижна дитяча фантазія - прилетів до Малюка, тому що той його приду-мав!

Приклади і рішення Брехунця-фантазера, на думку психологів, допомагають дитині хоча б на короткий час: самоствердитися, захистити себе або виправдати дії, які іншим не сподобаються, виконати мрію.

Настя захлинаючись розповідала в класі про літній відпочинок в Іспанії. Особливо часто в її історії фігурував батько: і на парашуті разом літали над морем, і сукню він їй купив, і на слоні катав. Головна «принадність» - не слони в Іспанії, а батько, який пішов з сім'ї років сім тому і тепер рідко бачиться з Настею.

У Катю «закохуються» всі поголовно: то водій автобуса «та-а-ак оглянув», то Андрій з 10-го «А» телефонує і дихає в трубку, то вчитель фізкультури у коридорі чекає. У Каті відстовбурчені вуха, лікарі пообіцяли через рік-півтора зробити пластичну операцію. А Катя чекати не може, їй треба терміново, прямо зараз стати красунею!

Із шафи у спальні зникли майже всі шоколадні цукерки. Артем «своїми очима бачив, як Дуська туди влазила». Звичайно, сіамка Дуська була ні при чому. У Артема діатез, шоколад від нього ховають у платтяну шафу. Він цю таємницю розкрив і - одну цукерку, потім другу ...

Як реагувати на ці загини фантазії? Коли повірити і підіграти, коли відвести розмову в бік. Головне - не заганяйте дитину в кут. Ваша любов і довіра, нехай навіть без достатніх підстав, дадуть йому більше, ніж очні ставки та перехресні допити.

- відчуття нестачі повітря або задухи;

- запаморочення, хиткість або млявість;

- миготіння чи прискорене серцебиття;

-тремтіння або дрижання;

-потовиділення;

-нудота або неприємні відчуття в животі;

- деперсоналізація або дереалізація;

- відчуття оніміння або поколювання;

-припливи тепла/холоду;

-біль або дискомфорт у грудях;

- страх смерті;

- страх втратити контроль чи збожеволіти.

ЩО РОБИТИ:

1. Дихальна вправа. Повільно вдихаємо через ніс. Видихаємо повітря вузьким ротом. Видих має бути повільніший за вдих.

2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.

3. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

5. Відволікання.

Озирнись навколо ( Уяви собі...)

🔺" Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! "👀

🔺" Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"

🔺"Знайди 3 речі, які ти можеш почути "

🔺"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"

🔺 " Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".

6. Рахуємо подумки від 100 до 1.

7. Згадуємо слова пісні чи вірша.

8. При можливості випити теплий м'ятний чай.

9. Говорити дитині, что відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху ( панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм👆.

10. Дітям з 8 років можна розповісти все як є ( звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати та запевняти, що ви завжди поруч ( полоскотати, почитати книжечку, розглянути картинки, помалювати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, четвертий зайвий, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму ( рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40...) і назад до 0, імена та по - батькові членів родини тощо - все у ігровій формі 👩‍❤️‍💋‍👩) , подивитись хороший мультик на телефоні ( зараз можна😉)

10. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.

11. Пам'ятайте, чим спокійніші ви , тим впевненіше почувають себе діти та близькі поруч з вами!

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ БЛИЗЬКИХ 💙💛