Борис Григорович Швед народився 10 липня 1906 року в містечку Сарни на Рівненщині, куди сім’я переїхала з Дубровиці у пошуках роботи. Батько, Григорій Семенович, був чоловіком майстровитим, знав і столярну, і слюсарну справи. Вроджений талант до ремесел допоміг йому влаштуватися у залізничне депо.
Родина оселилася на вулиці Польовій, і сусіди запам’ятали батька у застібнутому на всі ґудзики форменому мундирі, високому кашкеті, що викликало повагу в місцевого чоловіцтва. Його цінували за розум, природний такт, веселу вдачу й безвідмовність, якщо комусь потрібно було щось полагодити. Мама, Тетяна Василівна, була малограмотна, але знала напам’ять безліч казок, легенд, народних пісень, прислів’їв, захоплювалася вишивкою та гаптуванням. Саме вона прищепила старшому синові Борису любов до живопису й літератури, була першою слухачкою його ранніх творів. Окрім Бориса, у родині Шведів зростали сестри Ганна та Марія й брати Олександр та Микола.
Старший син закінчив місцеве вище початкове училище і прагнув учитися далі. Але коштів на це у багатодітної родини бракувало, тож він змушений був іти в помічники до місцевого перукаря. І хоч мрії про освіту не здійснилися, Борис уперто займався самоосвітою, дуже багато читав. А ще у перукарні мав можливість слухати різноманітні життєві історії, які часто розповідали клієнти.
До Шведів нерідко навідувалися селяни з навколишніх сіл ― Тутовичів, Яринівки, Ремчиць, Чудля. Приносили на продаж молоко і сир, ягоди, гриби, свіжу рибу, інколи й ночували. І знову в допитливу душу юнака глибоко западали враження від почутого про життя–буття. А було воно нелегке, почасти й трагічне. Усе це згодом знайшло своє втілення у численних образах–персонажах повісті «Поліщуки».
У 1927 році Бориса Шведа мобілізовано до польської армії. Але служба у війську не принесла йому морального задоволення, він прагне якнайшвидше повернутися додому. Саме цей одвічний поклик рідної землі повертав із далеких доріг і його персонажів назад у нетрі й пущі, бо, як писав Л. Нигрицький у першому виданні повісті «Поліщуки» (Львів, видавець Іван Тиктор, 1938), «таких є більше, як він, що не мають ні до чого вертатися, ні з чого жити, але рідна земля, земля боліт і озер, тягла їх до себе, адже у цій землі є їхня кров, і хоч поліщуки йдуть шукати хліба на Волинь, хоч б’ються з нуждою, та все-таки вертаються в мрячне Полісся, щоб там спочити і подихати леготом озер і лісів».
Після закінчення служби Борис Швед одружується і з молодою дружиною Хеленою, полькою з походження, переїжджає до містечка Рожища. Тут він працює перукарем, наймаючи куток для родини і комірчину для роботи. А у вільний час у скрутних матеріальних умовах пише свою повість «Поліщуки», яка була опублікована у Львові двома невеличкими томами за сприяння місцевої інтелігенції, зокрема адвоката Володимира Щебарука.
Залишилися спогади про те, що Борис Швед написав у цей період ще два прозових твори ― «Помста дочки» та «До ідеалів», але рукописи, на жаль, загубилися у роки Другої світової війни.
Мобілізований до Червоної армії у жовтні 1944 року, письменник зі зброєю в руках боровся проти гітлерівської окупації і загинув на початку 1945 року під час наступу на Варшаву. Похований у селищі Черна Струга у братській могилі. Після війни до Польщі переїхала і його сім’я.
В історико-етнографічному музеї м.Сарн знаходиться куточок "Борис Швед - знавець поліського життя". На цій експозиції знаходяться особисті речі, які належали письменнику.
А ось у цій шафі повістяр зберігав свої речі. Пам'ять про цю людину живе у серцях сарненчан.