Герої Устянського старостату

Тимошенко Владислав Васильович

(17.09.1999 – 19.07.2022)

с. Устя

Народився Тимошенко Владислав Васильович 17  вересня 1999 року у с. Устя Бершадського (нині Гайсинського) району.

  Навчався в  Устянській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. Завжди стриманий, виважений, цілеспрямований, з почуттям високої відповідальності, Владислав ще у школі знав, що буде військовим. Тож після закінчення навчання у школі,  вступив до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.   

  Після завершення навчання в академії у 2020 році, був направлений в зону бойових дій на Сході України. Мав військове звання старший лейтенант.

З початком широкомасштабного вторгнення росії на територію України виконував бойові завдання на посаді командира роти на Південно – Бузькому напрямку.   За його словами, він просто робив те, що вважав за правильне.

Величезна сміливість, любов до України, любов до сім’ї та скромність – таким насправді був Владислав.

   19 липня  2022 року  Тимошенко Владислав Васильович загинув при виконанні бойових завдань. Це невимовна, безжальна втрата, яку важко осягнути. Разом з усіма він мав би будувати нову та сильну державу, жити своє життя, яке в нього відібрав ворог. Але в наших серцях він залишиться 22-річним Героєм.

 Назавжди залишились із своїм горем і скорботою батьки, рідні, друзі, побратими,земляки

Поховали Владислава  22  липня 2022 року у с. Устя.

Вічна слава! Герої не вмирають!

Стахов Павло Володимирович

(28.09.1995- 02.08.2022)

с. Устя

Стахов   Павло Володимирович народився  28  вересня  1995 року  у с. Устя Бершадського(нині Гайсинського)району. Навчався в Устянській загальноосвітній школі.

 Служив  інспектором прикордонної служби вищої категорії, начальник відділення. Молодший сержант Павло Володимирович  Стахов,  був  глибоко патріотичною людиною та відважним захисником  кордонів України..

02 серпня 2022 року на південній околиці м.Авдіївка на ВОП «Фестиваль» відбувся бій з російським агресором, під час якого ціною власного життя інспектор прикордонної служби вищої категорії, начальник відділення, молодший сержант Павло Стахов разом з побратимами зупинили прорив ворога, який переступав лінію окопу та намагався увірватися до бліндажу, щоб захопити позиції. Своїми діями вони нанесли втрати агресоруу кількості 9 осіб. Ворог відступив, але безжальні ворожі кулі  зупинили життєвий політ молодого захисника України, чудового сина України Павла Стахова.

Не стало героя! У батьків – сина. Важко знайти слова розради і підтримки батькам, які втратили сина, щиро дякуємо їм за виховання вірного  та відважного захисника України. Пишаємося нашими земляками. Схиляємо голови у вічній скорботі, ми вшановуємо усіх , ми пам’ятаємо кожного. Герої не вмирають.

07  серпня  2022 року Бершадська громада  попрощалась із нашим мужнім Героєм, сильним захисником, відважним воїном, уродженцем села Усті — Павлом Стаховим. Наш захисник, виконуючи обов’язки військової служби та виявивши стійкість і мужність за нашу загинув за світле майбутнє України і кожного з нас.

Герої не вмирають!

  Донець Віктор Анатолійович

(31.08.1971 – 31.10. 2022)

с. Устя

Віктор Анатолійович Донець народився 31 серпня 1971 року в с. Устя у гарній, порядній, інтелігентній сім’ї. Родині часто доводилось змінювати місце проживання, адже батько був військовий, але Віктору не завадило гарно навчатись та закінчити Чечельницьку середню школу. Після закінчення школи був призваний на строкову службу,  де отримав посаду механік – водій танку.

Згодом навчався в Київській сільськогосподарській академії. Як одного із найкращих випускників – його запрошують працювати науковим співробітником в науково – дослідницький інститут, в якому працює до 2014 року.

З початком вторгнення росії на схід України, не задумуючись, Віктор був одним із перших хто став на захист нашої країни,  він дуже добре володів новітньою зброєю. Завжди гідно виконував свої військові обов’язки й доручення керівництва, уміло та справно поводився на полі бою, тому неодноразово був нагороджений орденами. Маючи військовий та бойовий досвід, був призначений командиром підрозділу. На його рахунку у тій війні – 17 одиниць знищеної ворожої бронетехніки.

Як розповідають його побратими, російські снайпери полювали за життям Віктора, а керівництво рф оголосило винагороду за його смерть. Під час антитерористичної операції військовий отримав декілька поранень, тому повернувся на Батьківщину, де продовжував свою реабілітацію.

З початком повномасштабної війни, з 26 лютого, попри проблеми із здоров’ям, Віктор сам прибув на мобілізаційний пункт. Незабаром був відправлений на південнобузький напрямок, у складі медичної роти, отримав військове звання штаб – сержант.

Врятував життя багатьом побратимам та під час ракетного обстрілу отримав важку контузію, поранення. Декілька місяців перебував у медичному госпіталі,  але травми виявились не сумісні із життям. Віктор помер 31 жовтня 2022 року. Йому назавжди залишиться 51 рік

Ми втратили хорошу, добру та дуже скромну людину. Віктор ніколи не розказував про свої нагороди. Про них ми дізнались тільки у важкий і скорботний день.

Віктор Донець залишиться в нашій пам’яті справжнім патріотом України, який попри все боровся за незалежність рідної землі. Вічна шана та слава нашому Герою!

Самборський Петро Михайлович

(30.05.1977-16.03.2023)

с. Устя

Самборський Петро Михайлович на родився 30 травня 1977 року у селі Устя  Гайсинського району Вінницької області. Тут пройшло його дитинство, юність. Після закінчення 9 класу пішов на курси трактористів, так, як з дитинства мав хист до техніки, особливо її ремонту та технічного обслуговування.

Працював у місцевому господарстві аж до призиву на строкову службу. Після служби працював зв’язківцем в районному відділі телефонного зв’язку. Але техніка не давала йому спокою, то ж за запрошенням пішов працювати механіком в автобусний парк.

  Працював у місцевому господарстві аж до призиву на строкову службу. Після служби працював зв’язківцем в районному відділі телефонного зв’язку. Але техніка не давала йому спокою, то ж за запрошенням пішов працювати механіком в автобусний парк.

 З початком військової агресії на Сході та Півдні нашої держави, Петро не очікуючи виклику до військкомату – іде добровольцем. На протязі 2014 – 2016 років приймає участь у бойових діях у гарячих точках. Отримав дві контузії. Друга виявилась важкою, внаслідок якої був звільнений. 

З початком повномасштабного вторгнення росії знову стає на захист країни. Усі хто знав Петра не переставали дивуватися його заповзятості, енергії, прагненню воювати, нищити ворога, здобувати перемогу. Він був справжнім воїном.

16 березня 2023 року, під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області, захищаючи Україну, мужній житель села Устя отримав поранення, які виявилися несумісними з життям… Загинув вірний син, захисник своєї батьківщини, який  під час повномасштабного вторгненнярашистів в Україну  і до останнього свого подиху боронив рідну країну, не шкодуючи себе виконував поставлені завдання.

  Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Та нехай добрий, світлий спомин про загиблого захисника  України стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

   24 березня  2023  року наш Герой Самборський Петро Михайлович повернувся додому на щиті.

   25 березня  2023  року відбулося  прощання із захисником вдома с. Устя. Він поліг смертю хоробрих на Запоріжжі  захищаючи кожного із нас.

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними.

Вічна пам’ять та слава Захиснику України!

Корній Віктор Миколайович

(14.01.1985-11.05.2023)

с. Лугова

    Народився Корній  Віктор Миколайович  14 січня 1985 року в селі Лугова, тут минуло його дитинство, шкільні та юнацькі роки, звідси пішов у доросле життя.

 Здобув професію тракториста у Гайворонському професійно-технічному ліцеї, який успішно закінчив у 2014 році. Але працювати трактористом  не довелось, друзі запросили у Київ на будівництво, де спочатку працював підсобником. Та будучи працелюбним і  цілеспрямованим, Віктор з часом став справжнім майстром в будівництві та сучасному оздобленні квартир і будинків. Коли був вільний час їхав  у Лугову,  до батьків, до друзів. Взимку приїхав до дому та  отримав повістку. Мамі та друзям сказав слова, які промовляють десятки тисяч справжніх патріотів України: «Якщо не я, то хто?».

   Війна не вибирає, а забирає життя найкращих синів України. Важке невимовне горе і пекучий біль прийшли в нашу громаду. Боронячи Україну від російських окупантів, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр, що під Бахмутом 11 травня 2023 року героїчно загинув наш земляк,  син, брат, сусід, однокласник, бойовий побратим стрілець-снайпер  Корній Віктор Миколайович.

 Віктор, мужньо стояв на захисті Батьківщини, був вірний військовій присязі та українському народу. Загинув в бою за Україну, її свободу і незалежність, захищаючи життя кожного з нас.

Загинув справжній герой, мужній захисник України, людина та воїн високої честі і гідності. Душі та серця найрідніших і найближчих людей  розриваються від передчасної втрати, адже Віктор був дуже доброю і чуйною людиною, спокійним, разважливим, скромним і завжди посміхався. Його щире серце і широка душа завжди були відкриті для тих кого він любив, ким дорожив і хто був по життю поряд з ним.

13 травня 2023 року громада зустрічала Героя, який востаннє повернувся додому – траурний кортеж слідував до рідного дому в селі Лугова, а  14 травня 2023 року відбулося поховання Віктора Корнія.

З високого пагорба місцевого цвинтаря, де наш герой знайшов вічний спокій, він буде бачити все своє село, річку, ліс, буде бачити як його побратими нищать і женуть ворога з нашої землі, як повністю звільняють Україну і здобувають таку жадану та очікувану Перемогу.

Пам’ять про кожного воїна, хто здобуваючи перемогу  відійшов у воїнство небесне,  загинув від рук загарбника, обороняючи територіальну цілістність України, не буде забута ніколи. Ми пишаємося своїми захисниками мужніми, хоробрими, сильними та нескореними, вони назавжди залишаться у наших душах та серцях.

Рудь Павло Володимирович

(20. 06.1981- 4.10.2023)

с. Устя

  Рудь Павло Володимирович народився 20 червня 1981 року у с.Устя Навчався в Устянській загальноосвітній школі. В 1996 році після закінчення 9-го класу вступив до Гайворонського машинобудівного технікуму. Далі продовжив здобувати освіту в Харківському автодорожньому інституті.

Працював у фірмі «Агропартнер», яка займалась ремонтом та реалізацією запчастин. В останні роки Павло Володимирович  працював приватним підприємцем. Захоплювався полюванням.

  26 травня 2023 року був мобілізований до Збройних Сил України.  Відкритий, щирий, добрий Павло Рудь був  справжнім чоловіком та патріотом своєї країни. Людиною слова та діла. Він цінував життя і мав на нього чимало планів, але не судилося їм здійснитись… Він служив правдою та волею за нашу Україну, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця, а особливо своєї родини.

 Свій останній в житті бій мужній воїн, вірний син України Рудь Павло Володимирович  прийняв 04 жовтня 2023 року. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту  Підгір’я Херсонської області його життя обірвала ворожа куля…   Павло  поклав своє життя за незалежність та свободу нашої держави. Загинув чоловік, син, батько, брат, товариш, односельчанин – чуйний, ввічливий, уважний, відвертий, відданий українець.

 Всі хто знав Павла запам’ятали його  – доброзичливим, усміхненим, чесним, порядним, відповідальним.

   08 жовтня 2023  року  Бершадська громада провела в останню путь та попрощалася з нашим земляком, Героєм – Рудем Павлом Володимировичем, жителем с. Устя.

  Без батька залишилися троє дітей: Олександр, Марія,  найменшому синочку Максиму лише 4 рочки,  без чоловіка залишилась дружина Олена Валентинівна, без сина зостались мати Марія Петрівна та батько Володимир Пантелеймонович.  Він залишиться для них назавжди справжнім Героєм – взірцем хоробрості та стійкості  і завжди буде їхнім захисником на небі…

  Низько схиляємо голови в пошані перед відважністю, стійкістю та патріотизмом нашого Героя й висловлюємо глибоке співчуття рідним Павла Володимировича від усіх мешканців громади.

Ще ніхто не вигадав слів, якими можна зарадити горю. Та нехай добрий, світлий спомин про Павла залишиться у пам’яті рідних, друзів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

Сумуємо разом, низько вклоняємося  у скорботі. Нехай душа загиблого захисника Павла Володимировича  знайде вічний спокій…

Герої не вмирають, вони продовжують захищати нас із небес! Герої йдуть у небеса.

Сомік Олександр Сергійович

28.06.1988-19.11.2023

с.Устя

• Морпіх Олександр Сомік, позивний Сом, родом із села Устя Вінницької області. Загинув 19 листопада 2023 року в районі села Кринки на Херсонщині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Воїну було 35 років.

Олександр закінчив дев'ять класів Устянської школи. Потім пішов працювати до місцевого підприємства, де був наймолодшим співробітником.

У 2006 році був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Після демобілізації повернувся на підприємство. Згодом шукав себе у різних сферах діяльності та змінив багато робіт. До вторгнення працював водієм. Захоплювався риболовлею. Любив собак.

Коли почалась повномасштабна війна, чоловік був за кордоном, але прийняв рішення повернутися на Батьківщину.

YouTubehanУ серпні 2023 року був мобілізований до Військово-морських сил ЗСУ. Службу проходив у 35-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Обіймав посаду стрільця-санітара десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 18-го окремого батальйону (в/ч А4210), розповідають на сторінці «Меморіал героїв».

«Олександру ще б жити і жити, ростити своїх дівчат, підтримувати батьків і радіти життю. Але життя скінчилось… «Сом» назавжди залишиться у наших серцях «позитивчиком», — розповіли рідні загиблого. — Коли Саша йшов вулицею, його було чути. З усіма вітався та ще якось по-особливому, весело. Зупиниться та запитає як справи. Він приймав рішення повільно, але завжди обдумано. Мав велике та добре серце і щиру посмішку, багато друзів. А ще Саша дуже любив собак. То ж своїй дружині Анні у день народження подарував великий букет квітів і маленьке цуценя. Обожнював пельмені та рибу».

Поховали захисника в рідному селі.

В Олександра залишилися батьки Сергій Анатолійович та Марія Миколаївна, дружина Ганна, доньки Сніжана та Анастасія, рідні, друзі та побратими.

Олександр загинув 19 листопада 2023 року, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Кринки Херсонської області.

Вічна слава та пам’ять Герою!

Народився Зеленько Олександр Володимирович 21 грудня 1977 року у с Вінницькі хутори, там і закінчив місцеву школу. Був призваний на строкову службу до Збройних Сил України.  Після демобілізації працював на вінницькому олієжиркомбінаті, в автобусному підприємстві. Мав сім’ю, дружину, сина, мріяв про щасливе майбутнє, будував плани та сподівався їх реалізувати.

   Хороший, добрий та щирий, вірний син свого народу  Олександр Зеленько  не зміг залишатись осторонь, коли ворог прийшов  на рідну землю. Став у військовий стрій, аби зупинити загарбника та відстояти свободу рідної землі. Служив  на посаді стрільця першого піхотного відділення. Був відважним захисником України, щиро вірив у Перемогу та прагнув  здолати ворога.

  Загинув  сержант Зеленько Олександр Володимирович  під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій в районі населеного пункту  Георгіївка Покровського району Донецької області 13 червня 2024 року.   Щоб над нашою Батьківщиною засяяло сонце миру та спокою, Олександр віддав найдорожче – своє життя. Йому назавжди 46…

До рідної домівки повернувся воїн – земляк Олександр Володимирович Зеленько   на щиті  22 червня  2024 року. Вся громада стоячи на колінах зустрічала тіло героя, який відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув у бою за Україну.  Цього ж дня  в селі Устя провели в останню дорогу захисника – Зеленька Олександра Володимировича.

      У  вічній скорботі та невимовному горі  залишились дружина Ніна Андріївна, син Дмитро, мати Надія Іванівна. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в  їх душах і серцях. Світла пам’ять  нашому воїну та усім Героям, які віддали своє життя, захищаючи рідну землю, від російського агресора.   Доземний уклін за вірність, чесність, мужність та силу!

17 червня 2025 року, поблизу села Мар'їне Краснопільської ОТГ Сумської області, героїчно загинув наш земляк — Бернацький Вадим Володимирович.

Він віддав своє життя, захищаючи Україну, наш спокій і майбутнє.

Схиляємо голови у скорботі та вдячності за його мужність, самопожертву і любов до рідної землі.

У бою за свободу України загинув наш земляк із села Устя — молодший сержант Валерій Валерійович Журавель, 2001 року народження.

Валерій служив командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів 10 штурмової роти 4 штурмового батальйону.

5 вересня 2025 року в районі населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області, внаслідок артилерійського обстрілу позицій, Валерій загинув, гідно виконуючи свій військовий обов’язок.

Йому було лише 24 роки…

Невимовний біль…

Світла пам’ять і вічна шана Валерію!

Ще одна болюча втрата в нашій громаді…

З глибоким сумом повідомляємо, що під час виконання бойового завдання з прикриття стратегічного об’єкта не стало молодшого сержанта Тимченка Юрія Віталійовича, жителя села Устя.

Юрій Віталійович служив командиром зенітного артилерійського відділення 2-го зенітно-ракетно-артилерійського взводу 1-го батальйону територіальної оборони. З початку повномасштабного вторгнення він став до лав захисників і до останнього залишався вірним своїй Батьківщині.

Світла пам’ять про Юрія назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав.

Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким та односельцям .

Вічна пам’ять Юрію!

У громаді знову важка втрата…

З глибоким сумом повідомляю, що під час виконання бойового завдання загинув наш земляк — старший солдат Микола Федорович Коцан, житель села Устя.

Микола служив старшим навідником мінометного взводу мінометної батареї.

1 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області, він загинув, віддавши своє життя за Україну.

Немає слів, які могли б зменшити біль втрати для його родини…

Від усього серця висловлюю щирі співчуття рідним та близьким.

Світла пам’ять та вічна шана земляку!