З  метою  відродження  культури,  традицій,  звичаїв  українського  народу  у  школі у 2010 році  було  створено  кімнату  народознавства.  Ініціатором  створення був педагогічний колектив та учні школи,  які, співпрацюючи з жителями села, наповнили цю кімнату найрізноманітнішими експонатами.

                           Метою створення народознавчої кімнати є :                                                       - виховання громадянськості, патріотизму, любові до свого краю;                                     

- опанування учнями практичних навиків пошукової, дослідницької та просвітницької діяльності з вивчення історико - краєзнавчої спадщини свого народу.                                                                                                                                          

                      Завданнями народознавчої кімнати є:                                                                       - залучення школярів до краєзнавчої та пошуково-дослідницької  діяльності;            - дбайливе ставлення до історичної спадщини краю;                                                                 - формування в учнів почуття гордості за свій рідний край.

   Сьогодні в народознавчій кімнаті налічується близько ста експонатів і їх кількість поступово зростає.

  Профіль народознавчої кімнати – етнографічний. Експозиція відображає особливості побуту та народної творчості нашого краю. Серед експонатів чільне місце посідають предмети селянського побуту, меблі, зразки одягу, посуд, знаряддя праці, рушники, килими, картини тощо.

У центрі експозиції - інтер'єр селянської хати кінця ХІХ – початку ХХ століття. Червонокутці завжди з великою любов'ю ставилися до хати, адже вважали її не лише дахом над головою, а колискою свого роду, що зберігає давні й прекрасні традиції.

Як і в давні часи, на чільному місці в нашій кімнаті розміщено піч-годувальницю.  Піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей. У давнину символізувала собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Тому її найчастіше розмальовували чудо­вими візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей роз­пис, забуває про своє лихе діло. Поряд із піччю – рогачі, хлібна лопата.                                                                                            

  Збоку дверей у кутку, протилежному печі, до входової стіни прикріплювали дерев’яні полички або шафку для посуду – мисник.На ньому розташовували глиняні глечики, кухлі, миски.

У народознавчій кімнаті  представлена невелика колекція давніх гончарних виробів та кераміки (горшки, глечики, макітри, миски, дзбанки тощо).

   По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, Божий кут), в якому розташовували ікони, прикрашені вишитими рушниками, пахучими травами,  вінками з квітів тощо. В нашому селі Червоний Кут також вшановують калину, яка є традиційним оберегом нашого краю. З кущем червоної калини пов’язане і походження назви нашого села. Перед образами завжди вішали лампадку або ставили у металевих свічниках запалені свічки.На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідух на Різдво.

У добре освітленій частині житла розміщений стіл. Розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися  коли їли і коли вирішували важливі питання. Стіл, який у будень не застелявся або застелявся грубою буденною скатертиною без візерунків, у неділю застеляли святковою  вишитою чи з тканим візерунком скатеркою, на стіл ставили квіти. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця (щоб добробут не залишав сім'ю).

  Біля стола попід стіною стояла велика скриня, куди складався одяг, рушники, коштовні речі, прикраси, полотно тощо.  Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Скри­ня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня пере­давалася у спадок тільки після смерті її власниці. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, у прискринок клали вузлик тютюну (від молі). Скрині в Україні були двох типів: з двосхилим віком (кришкою) і з прямим (пізніше — напівокруглим) випуклим віком. В селах нашої місцевості використовувалися скрині другого типу. Зазвичаєм скриню ставили на видному місці. Поряд з вишиваними рушниками та килимами вона була окрасою хати. Дівчина не дозволяла чужим заглядати у свою скриню, то була її таємниця. Із втратою віри в магічне значення скрині, цей звичай забувався, тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою доч­ку, батьки стали показувати близьким, що надбали для своєї доньки. Хо­ча переважно в Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося.

Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, які застеляли кольоровими ряднами або килимками, що створювало особливий затишок у хаті.

   Гордістю кімнати є зразки декоративно-прикладного мистецтва, широко представлені вишитими і тканими рушниками, сорочками, наволочками, картинами. найпоширенішими видами вишивки в нашій місцевості є одностороння гладь і хрестик.

Рушник був своєрідною візиткою оселі, обличчям господині. За тим, скільки і якими були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. Ніщо так не характеризувало жіночу вправність, майстерність, охайність і працьовитість, як ці рукотворні вироби. Із рушником  ушановували появу немовляти у родині, з ним відряджали у далеку дорогу, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали в останній путь.

  Є невелика колекція знарядь праці та предметів господарського вжитку. Є прялки, різьблені рублі і металева праска, масничка з колотушкою, ціп.

   Кімната народознавства стала улюбленим місцем для  проведення нестандартних уроків та позакласних заходів з українознавства, історії та української літератури, які сприяють ознайомленню учнів з національною історією, звичаями та традиціями українців. Глибокий слід залишають у юних душах школярів екскурсії, які підкріплюються розповіддю про життя та побут рідного краю, акцентується увага на певних історичних подіях. Вони заохочують до вивчення української культури, традицій своєї нації, знайомлять учнів з календарно-обрядовими святами, виховують повагу до свого народу, любов до родини.

   Щиро запрошуємо відвідати нашу народознавчу кімнату «Берегиня» в Червонокутському ліцеї та згадати  минуле наших дідів, прадідів, вдихнути запах м’яти, чебрецю, любистку, відпочити душею і одержати задоволення від побаченого.