Батьківська скарбничка 

ПРАВИЛА

МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ

ДЛЯ БАТЬКІВ

Ø Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

Ø Майте на увазі: основними й провідними співрозмовниками для дитини є мати, батько, дідусь чи бабуся.

Ø Пам’ятайте: ваше мовлення є для дитини взірцем для наслідування, тому воно має бути чистим, багатим, виразним, чітким.

Ø Доручайте старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з меншою дитиною.

Ø Спонукайте малюка до звуконаслідування, до правильного промовляння слів.

Ø Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

Ø У жодному разі не повторюйте неправильні слова, які вимовляє дитина.

Ø Якомога більше залучайте малят до ігор, розповідайте їм казки, розучуйте з ними пісні, скоромовки, вірші.

Ø Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте перші вислови свого малюка.

Ø Спонукайте дитину до складання віршів, лічилок, будьте їй у цьому помічниками.

Ø Уважно ставтеся до всіх дитячих запитань.

Ø Ваша відповідь дитині має бути чіткою, доступною, зрозумілою.

Ø Спонукайте дітей до запитань, виховуйте «чомучок».

Ø Систематично влаштовуйте ігри «у слова».

Ø За слушної нагоди вживайте прислів’я, загадуйте загадки.

Ø Обов’язково пояснюйте кожне незрозуміле дитині слово, у її присутності звертайтеся до словника.

Пам’ятка для батьків,

які хотять, щоб

їхня дитина стала впевненою в собі

o   Не втручайтесь у справу, якою зайнятий ваш малюк, якщо він не просить допомоги.

o   Щоб уникнути проблем і конфліктів, співставляйте особливі сподівання зі здібностями дитини.

o   Якщо те, що ви маєте намір сказати, звучало вже разів десять, краще промовчіть: можливо, це не працює.

o   Особливість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і цікавістю.

o   Навчити дітей відповідати за свої вчинки — це одне з найголовніших завдань дорослих.

o   Поступово, але неухільно знімайте з себе турботу та відповідальність за особисті справи дитини і передавайте їх їй.

o   Візьміть на себе тільки те, чого дитина не може виконати самостійно.

o   Дорослим необхідно набратися мужності і обов’язково давати дітям можливість робити помилки, щоб вони навчились бути самостійними.

o   Фізичні покарання озлоблюють, залякують і принижують дітей.

Пам’ятка для батьків

«Профілактика насилля в сім’ї»

1. Діти — основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості розвитку дитини.

2. Не ображайте, не бийте, не принижуйте дитину. Пам’ятайте: навчання — це радість (негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.

3. Знайдіть час для бесіди з дитиною. Під час спілкування не реагуйте бурхливо, не засуджуйте, а будьте тактовними, толерантними, висловлюючи свої судження, думки. Намагайтеся контролювати режим дня дитини.

4. Пам’ятайте, що дитина — це ваше відображення (грубість породжує грубість, крик — крик, а взаєморозуміння і доброзичливість — добро і злагоду в сім’ї). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»

5. Дитина — це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права (на навчання, відпочинок тощо) і певні обов’язки (вчитися, дотримуватись правил для учнів).

6. Якщо ви помітили, що у дитини «важкий» період, підтримайте її.

7. Не віддаляйте дитину від себе — знайдіть час поговорити, зрозуміти, згадати себе в її віці, допоможіть, якщо потрібно, лагідним добрим словом.

8. Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.

9. Ви дали дитині життя, тож допоможіть зорієнтуватися у бурхливому морі життєвих подій.

10. Приймайте та любіть дитину такою, якою вона є.

Агресивна поведінка — одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

Агресія — загалом нормальна для дитини реакція, і проявляється агресивність у різних формах.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична — це безпосереднє спричинення болю іншим людям, має два варіанти. Перший — це псування оточуючих предметів, а другий — це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, удари різними предметами тощо).

Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є телебачення. Воно має серйозний вплив на формування агресивної поведінки. Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей.

Вплив сім’ї на виникнення агресії у дітей

Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.

Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.

На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. Суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.

Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Причини виникнення агресивної поведінки слід шукати у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:

- повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:

- Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

- Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

- Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

- Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

- Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

- Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

- Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

- Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".

Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, щоуспіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силахяк у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Мета: провести бесіду з батьками та вихователями про психологічну готовність дитини  до навчання у  школі ; надати рекомендації як допомогти дитині краще адаптуватися до навчання у школі.

Хід заходу :

Вступ дитини до школи завжди є переломним моментом у її житті, незалежно від того, в якому віці вона приходить у перший клас: у шість чи в сім років. Про що насамперед мають пам’ятати батьки майбутнього першокласника? На що бажано звернути їхню увагу під час підготовки дитини до школи?

Готовність дитини до НУШ: важливі аспекти

Нова  українська школа (НУШ) презентувала вимоги до взаємин «учні — батьки — вчителі — школа». Пріоритетами в них є педагогіка партнерства, нові підходи до навчання учнів, формування в них ключових компетенційтностей тощо. Педагоги-дошкільники також мають переосмилити свої підходи до підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі. Насамперед продумати роботу з батьками.

Погляди батьків щодо підготовки дитини до школи різноманітні. Одні вважають, що готувати дитину до школи потрібно. Йдучи до школи, вона має вміти читати, писати та рахувати. Інші наголошують, що поспішати не варто — дитина сама все надолужить. Як відшукати «золоту середину»: підготувати дитину до школи і водночас не відбити в неї бажання вчитися? Та й невже настільки важливо, щоб дитина, йдучи до школи, вже вміла читати та рахувати?

Одне з найголовніших питань у роботі закладу дошкільної освіти — психолого-педагогічна просвіта батьків — набуває особливого значення під час роботи з батьками дітей старшого дошкільного віку. Завданням педагогів є формувати відповідний рівень психолого-педагогічної грамотності батьків щодо вікових особливостей розвитку старшого дошкільника та молодшого школяра, а також у формуванні в них уміння налагоджувати партнерську взаємодію з дитиною — майбутнім першокласником.

Фізичний розвиток дитини як запорука її успішного навчання

Щоб успішно вчитися, дитині потрібні сили, вона має бути фізично готовою щодня нести ранець чи портфель, сидіти протягом 30-35 хв на уроці, правильно тримати ручку, писати впродовж тривалого часу тощо.

Не можна забувати і про біологічну зрілість — досягнутий рівень дозрівання організму дитини. Біологічно зрілій дитині легше впоратися з фізичними та розумовими навантаженнями, адаптуватися до нових умов, оскільки вона менш вразлива до стресу, збудників дитячих інфекційних хвороб. Бажано також приділити увагу антропометричним показникам дитини (вага, зріст, зміна молочних зубів на постійні тощо).

Психологічна готовність дитини

Важливою складовою готовності дитини до школи є її психологічна готовність. Існують різні думки фахівців щодо структури психологічної готовності, однак здебільшого виокремлюють такі її компоненти:

•        соціальний;

•        емоційно-вольовий;

•        інтелектуальний;

•        мотиваційний.

Дитина має розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями, а й одержувати нові знання та вміння. Проте навчатися вона буде не сама. У класі здебільшого навчаються близько тридцяти учнів, тож дитина має вміти спілкуватися та працювати в групі.

Варто виховувати в дитини не лише лідерські якості та навички, а й уміння за потреби поступатися. Дитина має бути терплячою до інших.

Бажано вчити дитину виражати свої думки, емоції та бажання, «читати» емоції та настрій інших, прагнути враховувати це під час взаємодії.

Важливо не перевантажувати дитину інформацією, яку вона через свої вікові особливості ще не може повністю сприйняти. Бажано подавати знання дозовано. Інформація має відповідати віковим інтересам дитини. Одне з основних завдань формування інтелектуального компоненту психологічної готовності дитини до навчання в школі — навчити її слухати та переказувати почуте, відповідати на запитання відповідно до теми. Дорослий, навчаючи дитину, має бути для неї мудрим учителем, наставником, другом.

Мотиваційний компонент психологічної готовності дитини до школи відображає її бажання чи небажання вчитися. Цей компонент є визначальним у структурі психологічної готовності дитини до навчання в школі, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов'язковістю, інтелектуальним навантаженням, необхідністю долати труднощі тощо.

Мотиви навчання формують внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності дитини до навчання.

Завдання батьків

Не кожна дитина може успішно навчатися в школі. Шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Насамперед батькам важливо усвідомити, що не потрібно заздалегідь виконувати програму першого класу.

Під час підготовки дитини до школи бажано забезпечити умови для її загального розвитку, зокрема:

•        дбати про фізичне здоров’я дитини;

•        збагачувати життєвий досвід дитини;

•        закріплювати побутові навички та розширювати межі самообслуговування і самостійності дитини;

•        розвивати мовлення дитини;

•        навчати дитину спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте;

•        учити дитину висловлювати свою думку та поважати думку інших;

•        поступово формувати зацікавленість до навчання і позитивне ставлення до школи.

Як підготувати дитину до школи: 5 порад турботливим батькам!

Розвивайте увагу.

Уміння дитини сконцентрувати увагу на завданні – важлива складова успішного навчання. Щоб розвивати увагу дитини, під час прогулянки пропонуйте їй відшукати те , чого раніше не помічали. Наприклад, влаштуйте змагання : хто протягом 5 хвилин помітить більше котів, дерев, машин тощо.

Навчайте дитину сприймати, розуміти та запам’ятовувати інструкцію. Наприклад: запропонуйте їй скласти будиночок із шости кубиків, доповнити малюнок трьома квадратами, викласти предмети в певній послідовності. Якщо вона більше 5 хвилин не може сконцентруватися, то й у класі, після того як вчитель дасть завдання, вона буде розсіяною.

Виховуйте самостійність.

Не робіть за дитину те, що вона спроможна зробити сама. Навчайте її самостійно обирати собі справу. Разом обговоріть, які обов’язки вона готова взяти на себе. Спочатку виконуйте їх разом, а потім довірте їх дитині. Дозволяйте їй приймати самостійні рішення, помилятися й відповідати за себе. Запасіться терпінням   і на власному прикладі демонструйте бажану поведінку. Пам’ятайте, що більше дитина робитиме сама, то міцнішою ставатиме її впевненість у собі й бажання йти далі.

Навчайте спілкуватися.

Заохочуйте дитину висловлювати свої потреби словами. Якщо змога, створюйте ситуації, у  яких їй потрібно встановлювати нові контакти з однолітками та дорослими. Наприклад, запропонуйте познайомитися з дітьми на ігровому майданчику, купити щось у магазині.

Збагачуйте досвід дитини прикладами спілкування: читайте разом художні твори, відвідуйте театри та музеї. Обговорюйте побачене та й почуте. Давайте дитині змогу висловлювати свою думку, запитувати й відповідати. Розігруйте різні діалоги, життєві ситуації тощо.

Формуйте адекватну самооцінку.

Шестирічний першокласник навчається, щоб продемонструвати свої досягнення батькам, педагогам, одноліткам, бути «дорослим і значимим». Тому підтримуйте віру дитини у власні сили та формуйте в неї адекватну самооцінку. Навчіть дитину сприймати критику, поясніть що у школі вона може зіткнутися з негативними оцінками її діяльності. Допоможіть зрозуміти: критикують не її особистість, а конкретний вчинок. Тоді на зауваження вчителя дитина не ображатиметься намагатиметься щось змінити.

Привчайте до дисципліни.

Щоб дитина витримувала статичне навантаження, привчайте її спокійно сидіти та працювати протягом певного часу. Також під час занять дитина має родити не лише те, що хоче, а й необхідне складіть разом розклад справ, де схематично позначте вид діяльності та час. Зокрема, визначте час для занять з ігор, рухливих розваг, домашніх обов’язків.  Розмістіть розклад на видному місці, бажано біля годинника. Поступово дитина звикне до розпорядку, навчиться чергувати заняття та відпочинок.

Що робити вихователю?

Вихователь тривалу частину дня перебуває поряд з дітьми. Тож саме він має своєчасно помітити, що в когось можуть виникнути труднощі під час адаптації до навчання у школі. Вихователь має поступово ознайомлювати дітей з основними правилами поведінки у школі. Робити це слід у формі побажань і пропозицій, а не вказівок.

Важливо розуміти, що результатом оволодіння грою як провідною діяльністю дошкільника є готовність дитини опановувати наступний вид провідної діяльності- учіння. Тож вихователям слід частіше організовувати сюжетно-рольові ігри шкільної тематики й командні ігри, які допомагатимуть тривожним і сором’язливим дітям подружитися з однолітками.

Пам’ятайте: якщо ви застосовуєте гру як метод навчання, навчальне завдання має збігатися з ігровим.

Під час підготовки дитини до школи важливо тісно співпрацювати з батьками. Якщо у дітей виникають труднощі під час виконання навчальних завдань, то вихователь має реагувати на це й оперативно повідомляти батькам.

Найбільше задіяні під час навчання такі психічні процеси, як увага, пам'ять, мислення і мовлення. Але рівень розвитку цих процесів різний. Вихователь має диференціювати завдання для дітей, щоб оптимізувати їхній розвиток. Слід терпляче та м’яко по кілька разів повторювати інструкцію перед виконанням певного завдання, методично пояснювати правила, підкреслювати успіхи кожного.

Особливу увагу слід звертати на дітей з низьким рівнем активності. Потрібно заохочувати в них будь-яку ініціативу, бажання висловлювати свою думку, відповісти на запитання або виконати завдання.

Для того щоб діти легше адаптувалися до навчання у школі, варто навчити їх організовувати діяльність. Зокрема, планувати свої дії, змінювати умови роботи відповідно до завдань, працювати в команді. Потрібно навчити дітей самоконтролю : порівнювати свою роботу зі зразком, знаходити помилки, встановлювати їх причини, самостійно виправляти. Пам’ятати про необхідність збереження досягнень дитини та опору на них під час наступних кроків.

Рівні адаптації дитини до школи:

Високий

Дитина позитивно ставиться до навчання

Сприймає адекватно нові правила й вимоги

Програмний матеріал засвоює без труднощів

Самостійно розв’язує типові завдання

Виконує графічні завдання за зразком

Уважно слухає вказівки, пояснення педагога, виконує доручення без зовнішнього контролю

Виявляє інтерес до самостійної навчальної діяльності

Має позитивний статус у дитячому колективі

Середній

Дитина навчається без негативних переживань

Розуміє програмний матеріал, якщо педагог пояснює його наочно й детально

Самостійно розв’язує типові завдання

Виконує графічні завдання за зразком

Слухає пояснення педагога, виконує його завдання та доручення, але потребує зовнішнього контролю

Потребує додаткової мотивації до навчальної діяльності

Товаришує з однолітками

Низький

Дитина негативно ставиться до навчання, часто скаржиться на погане самопочуття

Має підвищену тривожність, плаксивість

Поводиться неадекватно, порушує дисципліну

Засвоює навчальний матеріал частково

Швидко стомлюється, потребує тривалих пауз для відпочинку

Має труднощі під час виконання завдань за зразком

Потребує постійного зовнішнього контролюй допомоги дорослих

Дезадаптація

Дитина часто хворіє, ставиться негативно до навчання

Конфліктує з педагогом та однолітками, не приймає правил соціуму, прагне усамітнитися

Виявляє агресію, впертість під час спілкування

Повільно засвоює програмний матеріал

Ігнорує вказівки та доручення педагога

Невпевнена, боїться проявляти активність, виявляє надмірне хвилювання

Не дотримується правил, часто порушує дисципліну.

   Варто пам’ятати, що дитина не народжується школярем, готовність до школи — це комплекс здібностей, які піддаються корекції. Процес формування цих здібностей потребує дбайливого ставлення дорослих до дитини, і насамперед батьків. А виховувати дитину — це мистецтво, адже процес виховання — це безперервна робота серця, розуму та волі батьків.

На думку психолога С. С. Степанова, шкільну неуспішність варто розглядати як невідповідну нормативним критеріям результативність шкільного навчання, яка виступає наслідком нездатності дитини повноцінно засвоїти навчальний матеріал і виконувати завдання.

Труднощі в навчанні бувають тимчасовими. В цьому випадку їх називають відставанням від шкільної програми. Коли у дитині “не входить” один або кілька предметів (наприклад, немає схильності до точних наук) — це часткова неуспішність. Ну і буває, що школяр не знаходить цікавою / важливою / потрібною ні одну з дисциплін і відстає по всій програмі.

Ці явища є досить поширеними зараз. Тому що здобувачі освіти не завжди достатньо мотивовані, не до кінця використовують власні можливості. Саме діяльність вихователя, спрямована на профілактику та корекцію неуспішності, є одним з основних чинників попередження неуспішності першокласників.

Зараз діти йдуть до школи в 6 років. Мозок не сформований, скелет теж. Малюки непосидючі, концентрації уваги немає. Проте проявляється характер, напрацьовуються навички комунікації та соціалізації.

Причини неуспішності можуть бути найрізноманітніші, але умовно можна поділити їх на такі групи:

·                     недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці);

·                     недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності);

·                     недоліки в діяльності закладу освіти (відсутність атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи дітей, байдужість і слабка підготовка педагога);

·                     негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до закладу освіти, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Для того, щоб дитина прагнула здобувати нові знання, хотіла навчатися, досягати гарних результатів, вона повинна бути зацікавленою в тому, що робить. Це можливо лише за правильної роботи вихователя. Тому співпраця вихователя й таких дітей має бути побудована у невимушеній ігровій форми.

 Під час подолання неуспішності в основному варто працювати над усуненням прогалин в знаннях та навичках самостійної праці; розвивати у дітей пам’ять, увагу, мислення, уяву; усувати зовнішні чинники, що призвели до неуспішності; а також намагатися виховати у дітей інтерес до знань і подолати негативне ставлення до навчання.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажання працювати якнайкраще.

Педагог повинен вміти виявити та розкрити найкращі та сильні сторони дитини. В подальшому це дасть можливість, опираючись на них, долати її слабкі сторони. В процесі подолання недоліків у навчанні того чи іншого вихованця, педагог має знайти його гідності, а потім вже створити умови, які б дали йому змогу досягти успіхів у його діяльності та навчанні. Для подолання шкільної неуспішності, зокрема, раціонально використовувати різноманітні ігри та завдання, основані на ігровому методі. Слабкі діти не повинні знати, що вони слабкі.  

Рекомендації:

1) Виконувати в ігровій формі вправи на розвиток пізнавальної діяльності.

2) Заохочувати дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

3) Підбадьорювати, демонструючи впевненість в успіх дитини і його можливості.

Виконуючи дані рекомендації, потрібно враховувати психологічні особливості дітей шестирічного віку, а саме:

1) переважає мимовільне запам'ятовування (запам'ятовується те, що цікаве, яскраве, а не те, що необхідно запам'ятати). Специфіка уваги виявляється в тому, що дитина спроможна займатися однією справою не більше ніж 10-15 хвилин;

2) мислення: елементи логічного розвиваються на підставі наочно-образного;

3) провідна діяльність дітей до 6-7 років – ігрова;

4) незавершеність структурного та функціонального розвитку кори головного мозку, тому особливості нервової системи дітей зумовлюють малу стійкість уваги, швидку виснажуваність нервової системи, підвищену стомлюваність. Це проявляється у зростанні рухливого неспокою, нестійкої уваги.

1. Звикаємо до простору. Сходіть з дитиною в школу погуляйте і помалюйте… класи і коридори. Перегляньте такий альбом кілька разів.

2. Формуємо ефективну активність. Перемальовувати через копірку або напівпрозорий папір будь-які зображення і робіть їх дуже схожими на оригінал.

3. Моделюємо соціальні контакти. Створіть ляльковий клас і вчителя. І програвайте з дитиною різні ситуації від найпростіших … – «Хочу в туалет», і до конфліктних ситуацій.

4. Помалюйте зображення осіб з різними емоціями … і пробуйте з дитиною малювати щось, що допоможе підняти або поліпшити настрій. Зробіть такий альбом для гарного настрою.

5.Привчайте дитини до шкільного ритму. Помалюйте автопортрети на тему «Я- учень» в різних ситуаціях: встаю в школу, снідаю перед школою, йду в школу … і так далі до вечора.

6. Учіть приймати різниці – формуйте толерантність. Підберіть картинки або фотографії різних шкільних ситуацій від радісних до конфузних і обговоріть з дитиною, нехай цей набір буде мовчазним помічником для дитини в подальшому процесі звикання до інших.

7.Укріпляйте руку і розвивайте дрібну моторику. Малюйте восковими олівцями, розминайте скульптурний пластилін і малюйте ним, ліпіть з глини.

Сьогодні не викликає сумніву той факт, що практично всі діти вимагають тієї чи  іншої  психологічної  підтримки,  оскільки  знаходяться  під  впливом  ряду несприятливих факторів, що може призводити до погіршення здоров'я дітей - як фізичного, так і психологічного.

Що ж таке «психологічне здоров'я»?

Психологічне  здоров'я  -  це  сукупність  особистісних  характеристик,  які  є передумовами стресостійкості, соціальної адаптації, успішної саморегуляції. Термін  «психологічне  здоров'я»  введений  в  науковий  лексикон  І.  В. Дубровіною.  Цей термін підкреслює неподільність тілесного і психічного в людині. В якості ілюстрації можна навести результати досліджень Джюетта, який вивчав психологічні характеристики людей, які дожили до 80-90 років.

Виявилося,  що  всім  їм  притаманні  оптимізм,  емоційний  спокій,  здатність радіти,  самодостатність  і  вміння  адаптуватися  до  складних  життєвих обставин.

 Якщо  скласти  узагальнений  портрет  психічно  здорової  людини,  то  ми побачимо  творчу,  життєрадісну,  веселу,  відкриту  людину,  яка  пізнає  себе і навколишній  світ  не  тільки  розумом,  а  й  почуттями,  інтуїцією.  Вона повністю  приймає  саму  себе  і  при  цьому  визнає  цінність  і  унікальність оточуючих  його  людей.  Вона  знаходиться  в  постійному  розвитку  і  сприяє розвитку  інших  людей.  Така  людина  бере  відповідальність  за  своє  життя, перш за все на себе. Її життя наповнене сенсом. Це людина, що знаходиться в гармонії з собою і навколишнім світом.

Таким чином, ключовим словом в понятті  «психологічне здоров'я» є слово «гармонія». А  основи  цих  якостей  формуються  в  ранньому  дитинстві.  І  ми,  батьки зобов'язані  знати  про  те,  як  допомогти  своєму  малюкові  впоратися  з виникаючими психологічними труднощами.

Здебільшого  батьки  не  хочуть  думати  про  труднощі,  які  ще  можуть виникнути. «Чи то виникнуть, то чи - ні» - думають багато. І за рахунок своєї зайнятості або неуваги можуть прогледіти, можливо, незначні психічні вади, які згодом можуть призвести до великих проблем.

Лікарі  констатують,  що  за  останній  час  число  здорових  дошкільнят зменшилося в 5 разів і становить лише 10% серед вступників до школи. За спостереженнями  педагогів  початкової  школи  діти  виявляються  все  більш підготовлені інтелектуально, і менш емоційно стійкі і спокійні.

Хвороблива  вразливість,  плаксивість,  образливість,  конфліктність  і  агресія, низький  рівень  самостійності  і  одночасно  з  тим  висока  тривожність  -  це тільки частина проблем, з якими доводиться стикатися педагогу початкової школи.

Комплекс цих проблем виникає у дітей не в зв'язку з надходженням в 1 клас, а задовго до цього.

По  -  перше,  це  проблема  в  сім'ї.  Її  можна  назвати  дисгармонія  сімейних відносин.  Неповні  сім'ї,  погані  побутові  умови,  конфліктні  ситуації  між батьками, неувага до дитини, військові дії на сході країни. Все це провокує психофізичну напругу, підвищену тривожність, різні дитячі страхи.

По - друге, це  помилки виховання. Тут доречно виділити два протилежних фактору (і це, безумовно, фактори ризику):

1. «Дитина - кумир сім'ї»

 Все дозволено, твої інтереси - головні, ти - найкращий. Що  відбувається  згодом:  Дитину  не  цікавлять  бажання  і  інтереси  інших людей.  Вона  бачить  світ  тільки  з  позиції  власних  інтересів.  Не  вміє спілкуватися з однолітками, розуміти вимоги дорослих. Саме такі, причому нерідко  добре  інтелектуально  розвинені  діти  не  можуть  адаптуватися  в шкільному  середовищі,  а  в  подальшому  насилу  справляються  з  реальністю життя.

2. «Як всі» У батьків немає спільного життя з дітьми, немає настрою або часу ними всерйоз займатися. Такий стан відповідає нинішній реальності. Мати і тато  цілий  день  на  роботі.  Разом  тільки  ввечері  або  у  вихідні  дні.  Але  і у батьків свої справи. А діти звикли самі використовувати вільний час так, щоб не накликати на себе зайвий раз невдоволення старших. Подібне  ставлення  призводять  до  невпевненості  в  своїх  силах,  низької самооцінки, пригніченості або агресії  тощо. 

Які ж існують загрози психічному здоров'ю наших дітей? Це:

недоцільне  задоволення  природних  потреб  (в  їжі,  відпочинку, порушення режиму дня);

обмеження самостійності;

прагнення до  раннього  навчання  не  властивим  віку  видам  діяльності: читання, рахунку, англійської мови тощо.

бідність  або,  навпаки,  надмірність,  перенасиченість  предметного середовища, в якому росте дитина;

слабкість емоційних контактів, неувага до емоційних станів дитини.

За якими ознаками ми можемо зрозуміти, що наша дитина страждає, сталися порушення в її  психологічному здоров'ї?

Порушення проявляються у:

труднощах засипання і неспокійному сні;

втомі після навантаження, яке зовсім недавно його не втомлювало;

безпричинній  уразливості,  плаксивості  або  навпаки,  підвищеній агресивності;

відсутності впевненості в собі, яка виражається в тому, що дитина все частіше шукає схвалення у дорослих, буквально «тулиться до них»;

неуважності; неспокої і непосидючості; прояві впертості.

Дитина безпорадна в цих ситуаціях, але мудрість дорослих дає їй захист для її повноцінного розвитку.

Які  ж  умови  можемо  створити  ми,  батьки,  для  того,  що  наші  діти розвивалися гармонійно?

створення спокійної і доброзичливої обстановки;

уважне ставлення до емоційних потреб дитини;

слід надавати дитині більше самостійності і незалежності, давати їй можливість спілкуватися з іншими дітьми і дорослими поза

домом і забезпечувати відповідні умови для навчання.

І, на закінчення свого вступу, хотілося б нагадати вам, шановні батьки, що тільки  спільними  зусиллями  ми  допоможемо  нашим  дітям  стати  тією гармонійно розвиненою людиною, мова про яку йшла вище - життєрадісною, творчими, відкритою, чого я вам і нам щиро бажаю.

Майстер-клас для батьків

Ігри,  що  сприяють  збереженню  психологічного 

здоров'я  дітей  - дошкільнят «Танцюючі руки»

Мета:  якщо  діти  неспокійні  або  засмучені,  ця  гра  дасть  дітям  (особливо засмученим, неспокійним) можливість прояснити свої почуття і внутрішньо розслабитися.  «Розкладіть  великі  листи  обгорткового  паперу  (або  старі шпалери)  на  підлозі.  Візьміть  кожен  по  2  мілка.  Виберіть  для  кожної  руки крейду улюбленого кольору. Тепер лягайте спиною на розкладений папір так, щоб  руки,  від  кисті  до  ліктя,  знаходилися  над  папером.  (  іншими  словами, так, щоб у дітей був простір для малювання). Закрийте очі, і, коли почнеться музика, ви можете обома руками малювати по паперу. Рухайте руками в такт музиці.  Потім  ви  можете  подивитися,  що  вийшло  (2-3  хвилини).»  Гра проводиться під музику.

«Сліпий танок»

Мета: розвиток довіри один до одного, зняття зайвої м'язової напруги.

«Розбийтеся на пари. Один з вас отримує пов'язку на очі, він буде «сліпий». Інший  залишиться  «зрячим»  і  зможе  водити  «сліпого».  Тепер  візьміться  за руки  і  потанцюйте  один  з  одним  під  легку  музику  (1-2  хвилини).  тепер помінятися ролями. Допоможіть партнеру зав'язати пов'язку». Якщо  тривожна  дитина  відмовляється  закрити  очі,  заспокійте  її  і  не наполягайте. Нехай танцює з відкритими очима.

Гра «Гарчи, лев, гарчи!»

У  цю  гру  добре  грати  з  дітьми,  які  страждають  скутістю  і  пасивністю. Дорослий  каже:  «Всі  ми  -  леви,  велика  дружна  сім'я.  Давайте  влаштуємо змагання,  хто  голосніше  гарчить.  Як  тільки  я  скажу:  «Гарчи,  лев,  гарчи!», Нехай лунає найгучніші гарчання».

Способи вираження (випліскування) гніву

1. Голосно заспівати улюблену пісню;

2. Пострибати на скакалці;

3. Використовуючи  «стаканчик  для  криків»,  висловити  всі  свої  негативні емоції;

4. Налити  в  ванну  води,  запустити  в  неї  кілька  пластмасових  іграшок  і «бомбити» їх гумовим м'ячем;

5. Пускати мильні бульбашки;

6. Влаштувати «бій» з боксерської грушею;

7. Полити квіти;

8. Пограти в «настільний футбол» (баскетбол, хокей);

9. Влаштувати змагання «Хто голосніше крикне», «Хто вище стрибне», «Хто

швидше пробіжить»;

11. Зім'яв кілька аркушів паперу, а потім зробити з них «Салют!»

12. Взяти стопку аркушів цупкого паперу або картону і спробувати розірвати їх.

Гра «Клякса»

Обладнання: чисті аркуші паперу, акварельні фарби.

Хід  гри:  Дитині  пропонують  взяти  трохи  фарби  того  кольору,  який  йому подобається і хлюпнути «пляму» на лист. Потім скласти лист вдвічі так, щоб «пляма»  відбилась  на  другий  половині  аркуша.  Розгорнути  лист  і постаратися  зрозуміти,  на  кого  або  на  що  схожа  отримана  двостороння «пляма».

Агресивні  або  пригнічені  діти  вибирають  темні  кольори  і  бачать  в  своїх «плямах»  агресивні  сюжети  (чудовиськ,  страшних  павуків  і  т.  Д.).  Через обговорення  «страшного  малюнка»    агресія  дитини  виходить,  вона звільняється від негативний енергії. Батьки  повинні  брати  для  своєї  «плями»  обов'язково  світлі  фарби  і придумувати приємні, спокійні асоціації (метелики, казкові квіти, дерева і т. д.)

 Тренінг комфортного спілкування проходить у формі програвання і аналізу ситуації, прийняття рішень.

Ситуація 1.  «Купіть мені собаку, будь ласка». Один з батьків - дитина. По черзі він підходить до кожного і просить купити собаку. Завдання батьків  - пояснити  дитині,  чому  вони  не  можуть  цього  зробити,  і  запропонувати дитині альтернативу покупки собаки.

Ситуація  2.  «Це  не  я».  Один  з  батьків  -  «дитина»,  він  зробив  щось недозволене. Його в цьому звинувачують. Завдання дитини - не зізнаватися, завдання батьків зробити так, щоб дитина сказала правду.

Ситуація  3.  «Мене  ображає  Сергійко».  Троє  батьків  -  «діти»:  одна «дівчинка»  і  два  «хлопчика».  «Діти»  по  черзі  підходять  до  батьків  і скаржаться:  «Мене  ображає  Сергій.  Що  мені  робити?»  Батьки  по  черзі з'ясовують, як їх ображає Сергій, і дають поради, як з ним впоратися.

Ситуація 4.  «Я в садок  не піду». Кілька батьків  -  «діти».  «Діти» сидять на підлозі і хором говорять: «Я в садок  не піду!» Завдання батьків - сказати або зробити щось таке, після чого діти спокійно підуть в дитячий сад.

Діти досить часто не усвідомлюють свої дії і поведінку. Вони незібрані, неуважні, неорганізовані, лякаються труднощів і нестандартних ситуацій. Формування навичок подолання труднощів сприяє вдосконаленню адаптивних можливостей, є обов’язковим показником готовності до школи.

Гармонійно сформована система відношень дитини до себе, до інших суттєво впливає на набуття нею позитивного досвіду подолання життєвих труднощів і збереження емоційної рівноваги в ситуації, яка вимагає додаткової мобілізації організму. Виховання прагнення долати труднощі не повинно бути окремим завданням. Його слід розв’язувати в комплексі з вихованням самоповаги, впевненості в собі і прийняття оточуючих людей такими, якими вони є.

Як відомо, конфліктні ситуації між людьми часто виникають через непорозуміння один одного. Перш за все, якщо один із партнерів не бажає встановлювати контакт або агресивно спрямований; іноді — через те, що не точно, не зрозуміло висловлює власну думку. Цього слід уникати, щоб не спричинити нове непорозуміння. Це особливо стосується дошкільників, бо їх активний словниковий запас ще недостатній, недосконалий. Крім того, однією з причин недосягнення позитивного результату у будь-якій діяльності є відсутність чіткої мети, цілеспрямованості дій. Спостереження за дітьми під час самостійних ігор свідчать, що дуже часто дошкільники самі не знають, якого результату вони хотіли б досягти. Зосередження уваги на питаннях «Що я люблю робити?», «Який у мене настрій?», «Що я відчуваю?» стимулюють розвиток самопізнання, розширюють самосвідомість.

Успішність подолання складних ситуацій старшими дошкільниками, крім індивідуально-типологічних особливостей, залежить від розвитку самосвідомості, навичок взаємодії та самостійності.

Формуючи навички подолання труднощів, перш за все потрібно:

•           фіксувати увагу дитини лише на позитивних здібностях і вчинках інших людей;

•           надавати емоційну підтримку;

•           надавати можливість самореалізуватися;

•           допомогти дитині зрозуміти, як визначати стан іншої людини та свій;

•           уникати публічного засудження, висміювання;

бути готовими прийти на допомогу дитині у розв’язанні складного питання.