Лекція "Результативність навчання. Від чого вона залежить "

Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів - викладання й учення

Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття "навчальний процес" охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям "процес навчання" розуміють взаємодію учителя й учня.

Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів - викладання й учення.

Викладання - діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учіння - цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні - оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано - через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти:

• цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу);
• стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності);
• змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття);
• операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок);
• контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання);
• оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання - процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнання-осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта-застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнання існують і певні відмінності.Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дослідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням. Важливо те, що на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а учень під час навчання засвоює такі знання впродовж року. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передбачає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у пізнанні є критерієм істини, в той час як у навчанні перевіряти істинність знання нема потреби. Тут практика допомагає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал.

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності:

• між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;
• між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань;
• між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння;
• між розумінням матеріалу вчителем і учнями;
• між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін.

Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

Виховання - один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції:

• організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;
• підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості;
• усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванні особистості;
• ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, витривалою, загартованою. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання:

• правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабко виражених задатків,
• неправильне - гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання - йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості.

Суть її в тому, що в розумовому розвитку дитини простежуються два рівні:

• перший - рівень актуального розвитку як наявний рівень підготовленості учня, що визначається тим, які завдання він може виконати самостійно;
• другий, вищий рівень - "зона ближнього розвитку", - охоплює завдання, які дитина не може виконати самостійно, але впорається з ними за невеликої допомоги.

Те, що сьогодні дитина робить за допомогою дорослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вважає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визріли, але перебувають у стадії становлення.

Виготський Лев Семенович (1896-1934) - російський психолог, автор культурно-історичної теорії розвитку людини, відомий теоретик психології. Його праці мали значний вплив на розвиток суміжних з психологією наук - дефектології, мовознавства, етнографії та ін.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які виражають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.

Прикладом такого підходу до організації навчально-виховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного ліцею. Тут з метою врахування вчителями індивідуальних особливостей учнів психолог підготував психологічні карти на кожного гімназиста, в яких зібрано необхідні для роботи відомості.

Так, у психологічній карті гімназистки Ніни записано, що вона прагне дружнього спілкування, але природна підозрілість змушує її триматися від однокласників оддалік. Схильна до аналізу, проте ця її риса може перерости у критиканство. Докладає чимало зусиль для досягнення успіху в навчанні, зневажливо ставиться до невдах. Психолог радить учителям тримати її "в рамках", у її присутності наголошувати на позитивних якостях інших гімназистів. Можна запропонувати дівчині стати організатором, контролюючи при цьому виконання нею своїх обов'язків.

Скільки дітей - стільки й порад. Отримавши відповідні орієнтири, педагоги виводять учнів на оптимальний режим навчання, і ті швидко адаптуються до нових обставин.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність - спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

• суб'єкт з його потребами;
• мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;
• засіб реалізації мети;
• результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. "Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяльності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед".

Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця - вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принципом, що маленькі діти граються, школярі - навчаються, а дорослі - працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу цікавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї Інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу писав: "Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитичного існування".

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.

Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби. Завдання педагога - відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

Література

1. Загальна психологія. Посібник. – К., 2002.
2. Педагогіка / За ред. Фіцули. – К., 2000.
3. Словник-довідник з психології. – К., 2000

Круглий стіл «Негативні звички: статистика, шляхи подолання. Попередження правопорушень».

ПИТАННЯ КРУГЛОГО СТОЛУ

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження.

Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді.

Позбавлення наркозалежності.

Профілактика і зниження алкогольної залежності серед дітей і підлітків

. Вплив алкоголю на організм людини.

Профілактика куріння та інших форм поведінки залежності у підлітків

Головні цінність суспільства - життя і здоров’я людини. В умовах ускладнення життя, між особистісних зв’язків і стосунків державний курс освітньої політики ва Україні передбачає пропаганду здорового способу життя, виховання здорового молодого покоління, якому жити і працювати в новій державі.

Основними причинами негативних змін у здоров’ї нації є погіршення економічної ситуації, низький рівень державного медичного обслуговування, несприятливі умови, соціальна напруженість. Україна підтримала Конвенцію ООН про постійний розвиток людства. Головне – це безпека кожної людини. Рівень безпеки залежить від стану навколишнього середовища, державної системи підтримки безпеки людства та індивідуальної захищеності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження

Наркотики – це група речовин, які приводять до виникнення особливого стану – ейфорії, кайфу (стану фальшивої радості, райдужних, але необгрутованих марень, що супроводжуються приглушенням почуття відповідальності). Наркотики викликають підвищену, ненормальну, надмірну активність, психічне й рухове збудження.

До наркотичних речовин належить опіум, героїн, морфін, марихуана, різні болезаспокійливі речовини.

Вирощування маку й використання його з метою отримання наркотичного задоволення мало місце ще в 300 році до нашої ери; він вирощувався в Мексиці, Китаї, Індії, Камбоджі, В’єтнамі, Лівані, Туреччині, Афганістані. Опіумний мак досі вирощується в країнах Золотого Трикутника – Бірмі, Лаосі, Таїланді.

Першою людиною, яка зуміла знайти медичне застосування кокаїну, був Олександр Беннятт.

1874 року – дата отримання британцями героїну.

Героїн заборонений наркотик. Майже всі “героїнники” заражені гепатитом В і С серед них дуже багато хворих на СНІД і сифіліс.

Наркоманія – це психічне захворювання людей, які не зуміли сказати “Ні”. Вживання наркотиків було відоме ще в давнину. Ейфорія й неадекватні веселощі, а потім дивне заціпеніння, (стадії наркотичного сп’яніння) після вживання зілля з різних рослин неодмінно супроводжували грецькі вакханалії, релігійні свята мешканців джунглів Амазонки або верв їв Нілу.

У наші дні наркоманія стала хворобою незахищених верст суспільства, а точніше, найслабших його членів. Це для них, як їм здається, вона стала своєрідним способом виходу зі стресових ситуацій.

На кожні 10 тисяч жителів України припадає 17 наркоманів (дані на квітень 2000 року); 70 відсотків споживачів наркотиків молоді люди від 16 до 25 років. Що ж сприяє вживанню ними наркотиків?

Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді. Передусім – мода, прагнення вписатися в те оточення, ту компанію, яка для молодої людини важлива, цікава і де споживання наркотиків – норма.

Можливо, молодь приваблює поширена помилка, начебто споживання наркотиків – ознака сучасного модного устрою життя.

Психологи вважають, що споживання наркотиків – один із щаблів віддалення від реального життя. А наступна – самогубство.

Серед інших причин можна назвати такі:

• погані стосунки в родині, з близькими й друзями;
• антисоціальна поведінка й гіперактивність дітей;
• дружба з однолітками, які вживають наркотики;
• нелюбов до школи, не успіхи в навчанні;
• економічні й соціальні труднощі;
• погане оточення й розлад у суспільстві;
• зміна місця навчання й проживання;
• доступність наркотиків;
• вживання наркотиків батьками;
• позитивне ставлення до наркотиків;
• спроба заглушити наркотиком біль чи втекти від неприємності.

Більшість людей, які вживають наркотики, ставлять себе вище за суспільство, його закони й норми, вважаючи себе найобдарованішими особистостями. Причина такої зарозумілості криється й в особливості дії багатьох наркотичних речовин.

Під час наркотичної ейфорії, крім підйому настрою, відчуття веселощів і радості, виникають викривлення в сприйнятті не тільки ситуації та стосунків людей, але й форми предметів, кольору, простору, часу й звуку. Творчі натури, які використовували наркотичне сп’яніння для стимуляції натхнення, загинули в розквіті років.

Шлях багатьох рок-музикантів та співаків, видатних акторів і художників обірваний наркотиками.

Чому важко позбутися споживання наркотиків? Бо переш, з чим стикається наркоман, - це потреба постійно збільшувати дозу для досягнення кайфу. Це відбувається при вживанні більшості наркотиків, особливо тих, які містять опій.

Постійне збільшення дози для отримання “кайфу” створює важко розв’язувані або зовсім не розв’язувані фінансові проблеми.

Це по-перше. По-друге, ефект сп’яніння. Розслаблення й комфорту дуже швидко зникає зовсім. Ін’єкції починають здійснювати тільки стимулювання. З’являється відчуття припливу сил, яких насправді стає дедалі менше й менше.

Нещасний уже не може жити, навчатися й працювати без диявольського зілля.

Як визначити, що людина перебуває у стані наркотичного сп’яніння?

У людини різко звужені (іноді сильно розширені) зіниці.

Рухи сповільнені, порушена координація, що можна перевірити, наприклад, попросивши пройти розподільною смугою декілька метрів.

Реакція при сприйнятті й відповіді на поставлені запитання уповільнена, своє ім’я та прізвище, говорить невиразно, мовлення її важко розібрати.

Поведінка зазвичай розвізна, продиктована надмірними веселощами або навпаки, пригніченістю.

Людина неадекватно оцінює події, що відбуваються.

Є й непрямі ознаки. Так, наркомани починають віддавати перевагу певному одягові: шкіряним курткам із заклепками, масивним ременям, роблять специфічні зачіски. Разом з тим вони чат ос недбалі в одязі й байдужі стосовно дотримання елементарних правил гігієни.

Прийшовши додому, незвично швидко ховаються у своїй кімнаті, у розмові уривчасті, не дивляться в очі. Вони безпричинно похмурі до агресивності або, навпаки, надмірну сміхотливі. Носять сорочки з довгими рукавами, щоб сховати сліди уколів у вену.

Якщо спочатку норка тик –це лише трихвилинне задоволення, то вже за місяць наркоман не може буз нього існувати.

Дуже швидко настає повне психологічне виснаження. Загальне виснаження організму в результаті вживання наркотиків настає вже через 2-3 роки. Людина втрачає здатність до найменших фізичних і психічних навантажень. Настає остаточна моральна й інтелектуальна деградація – повний розпад особистості. Повністю втрачаються попередні почуття й інтереси. Єдиною турботою стає добування будь-якими засобами й способами наркотику.

Позбавлення наркозалежності. Методи лікування. Куди звертатися по допомогу. У разі появи симптомів наркозалежності необхідно звернутися по допомогу до батьків, шкільного психолога, до фахівців наркологічного відділення своєї поліклініки.

Майже в усіх містах України при звичайних поліклініках є наркологічні відділення, де подають медичну допомогу анонімно й безкоштовно.

Існує шість заповідей, як не стати жертвою наркоманії:

Перш ніж придбати порцію наркотичної речовини, гарненько подумай – а навіщо тобі це потрібно?

У жодному разі не погоджуйся передати пакунок із сумнівним вмістом навіть своєму другові.

Якою б заманливою не здавалося пропозиція спробувати трохи щастя – відмовся. За все треб врешті-решт платити.

Якщо, пробувавши наркотик або речовину, що його замінює, ти не проти повторити, не забувай – за все треба палити, а ціну ти вже знаєш.

Якщо тобі необхідна допомога, ти можеш звернутися до батьків, психолога школи чи психолога поліклініки, в анонімні служби при поліклініках району.

В Україні нещодавно стали застосувати найновіший метод лікування наркоманії, так званий ультра рапід, або метод над швидкої детоксикації, який використовую “АВС – клініка”. Сутність його проста6 людина, яка страждає від наркотичної залежності, занурюється в глибокий наркоз на 12-24 години. Пі наркозом медикаментозним способом ініціюється ломка. Прокинувшись, пацієнт раптом опиняється в іншому житті, де немає ані ломки, ані спогаду про неї. Він начебто “перестрибує” через неї психологічно та психічно. Як правило, пацієнти ще кілька днів прислуховуються до себе, чекаючи на коммор, але з подивом переконуються, що ніяких негативних відчуттів немає.

Україна стала шістнадцятою країною, де використовується метод надлишкової детоксикації. Це медична технологія нового покоління. На думку наркологів, це прорив у наркології та реальний шанс позбавитися наркотичної залежності завдяки відсутності болю, страху й негативних спогадів.

У лютому 200 року в Криму відкрився перший сільський центр медично-соціальної реабілітації для неповнолітніх. Його створено в селі Содове Нижньогірського району на базі дільничної лікарні. Крім медикаментозного лікування в центрі передбачено трудотерапію – навчання елементарних навичок роботи на присадибній ділянці, в майстернях.

Заходи для підвищення ефективності боротьби з наркоманією:

• посилення боротьби з розповсюдженням наркотиків, суворіший митний контроль;
• збільшення в навчальних закладах кількості психологів і наркологів, до яких можна звернутися анонімно;
• активізація роботи міліції в місяцях збору молоді, розширення форм і методів роботи з молодими людьми;
• запровадження кримінальної відповідальності за рекламу наркотиків, у тому числі й непрену;
• посилення “Антинаркотичної” пропаганди за місцем проживання молоді з наведенням конкретних прикладів і факторів.

В основі боротьби з наркоманією має перебувати спонукання наркомана до сповіді. Повна правда про лихо – єдиний засіб, який можна використати в боротьбі за життя, який здатний утримати від згубної пристрасті інших і зокрема підлітків.

Наркоманія – це захворювання, зумовлене залежністю від наркотичних речовин. Основними симптомами наркоманії є:

• шкідливі наслідки для споживача наркотику, його безпосереднього оточення і суспільства в цілому;
• тенденція до постійного збільшення дози наркотику;
• психологічна і часто фізична залежність і прагнення отримати наркотик будь-яким чином.

Фізична залежність – наступає після включення наркотичних речовин у процес обміну речовин. Це – непереборна фізична потреба, яка виникає в результаті постійного або періодичного вживання наркотиків. У цьому випадку різне припинення вживання наркотичних речовин викликає фізичних розлад різного ступеня, який називають абстинентим синдромом. На цій стадії людина потребує лікування.

Соціальна залежність – людина – ще не почала вживати наркотичні речовини, але потрапила у середовище тих, хто їх уживає. Вона приймає стиль поведінки, ставлення до наркотичних речовин і зовнішні атрибути групи. В такій ситуації людина часто внутрішньо вже готова почати вживання.

Психологічна – залежність – на цій стадії змінюється поведінка людини. Вона починає вживати наркотичні речовини. Вони необхідні їй для зміни свого емоційного стану; іншим шляхом людина вже майже не може впливати на свої емоції, втрачає контроль і адекватні почуття.

Чим найбільше небезпечні наркотики? Тим, що вони безпосередньо змінюють свідомість людини і руйнують її пам’ять, інтелект, пригнічують відчуття та емоції, а також викликають сильну психологічну та фізіологічні залежність. Уживання наркотиків внутрівенно є небезпечним через високу ймовірність ВІЛ-інфікування.

Профілактика і зниження алкогольної залежності серед дітей і підлітків

Сучасна молодь, вступаючи в доросле життя і маючи доступ до вживання алкогольних напоїв, не думає про таку важливу складову свого майбутнього життя як здоров’я. Алкоголь – це найдоступніший і найуживаніший для сп’яніння наркотик. Алкоголь – це проблема, яка загрожує всього людству, він несе зло і шкоду.

Школа має відігравати головну роль у профілактиці алкоголізму, оскільки в школі підлітки проводять більшу частину часу і саме тут формуються стандарти поведінки.

Особливе місце відводиться тренеру програми,, що володіє методикою активних форм навчання, однією з яких є критичне мислення.

Саме нові форми навчання допоможуть 13-14 річним підліткам зрозуміти, що вони відповідальні за власну поведінку, навчать мислити критично й приймати рішення, які базуються на сформованих моральних цінностях і переконаннях.

Для підлітків 101-5 років потрібна правдива інформація, сильна мотиваційна основа, щоб запобігти вживанню алкоголю.

Алкоголь у вигляді вина і пива є, мабуть, найдавнішими засобами сп’яніння. Після появи міцних напоїв загострювалися фізичні і психічні наслідки вживання алкоголю.

Вплив алкоголю на організм людини. Під дією алкоголю найчастіше страждає шлунково-кишковий тракт. Коли алкоголь потрапляє до шлунку, частина його всмоктується крізь слизову оболонку та стінки шлунка й потрапляє безпосередньо в такий кишечник, де без змін всмоктується в кров. Під час вживання алкоголю має значення кількість їжі, яка є в шлунку. Їжа може вдвічі уповільнити всмоктування алкоголю в кров. Жирна, а також білкова їжа, така як молоко чи сир, може зупинити сп’яніння. Ступінь сп’яніння залежить від того, скільки людина випиває за один раз і як часто вона це робить. Розтягнути в часі приймання алкоголю та невеликі дози дають змогу печінці переробляти випите успішніше ніж тоді, коли алкоголь випитий “залпом”. У результаті цього знижується ступінь сп’яніння.

Для того, щоб переробити алкоголь, який міститься в одній порції, печінці треба приблизно від однієї до трьох годин.

Робота печінки настільки порушується, що симптоми цього можуть позначитися на кровоносній системі та системі травлення. Цироз печінки – це враження печінки і заміщеній її клітин жирового або з’єднувальною тканиною. Цироз може бути викликаний надмірним вживанням алкоголю.

У разі довготривалого вживання алкоголю виникають органічні зміни, переродження серця та розпад окремих м’язових волокон. Нерідко в алкоголіків спостерігаються невеликі інфаркти м’яза серця так звані мікроінфаркти, яких вони найчастіше не помічають і переносять на ногах.

Гіпертонічна хвороба зустрічається в алкоголіків частіше, ніж у людей, які не вживають алкоголь.

Є відомий афоризм: “Людині стільки років, скільки років її судинам”. Звичайно, зловживання алкоголем призводить до атеросклерозу судин, внаслідок чого порушується живлення тих чи інших органів і систем, що спричиняє передчасну старість.

У багатьох осіб, які зловживають алкоголем, викликають психози. Найчастіше трапляється біла гарячка. За кілька днів захворювання спостерігається порушення сну, невиразний страх, іноді галюцинації під час засинання. Згодом у хворих настає помутніння розуму і виникають зорові галюцинації.

Алкоголь, ослаблюючи організм, створює сприятливі умови для захворювання туберкульозом легенів. Анти туберкульозні препарати алкоголіки переносять погано, і вони не так ефективно діють, як на хворих, які не зловживають алкоголем.

Лікарі, які вивчають туберкульоз у Франції, стверджують, що не можуть ліквідувати туберкульоз, не вирішивши проблему алкоголізму.

Токсична дія алкоголю на організм підлітка преш за все позначається на діяльності нервової системи. Мозкова тканина легко всмоктує алкоголь. Підліток стає дратівливим, швидко стомлюється, в нього порушується сон.

Ці симптоми можуть проявлятися не тільки за систематичного, а й за ситуативного вживання алкогольних напоїв. Це пояснюється тим, що алкоголь попадаючи в організм, залишається в ньому до двох тижнів.

Оскільки алкоголь циркулює в системі кровообігу, то потрапляє до всіх органів тіла. За кілька хвилин він досягає головного мозку. Алкоголь уповільнює його роботу, гальмуючи як процес нагромадження інформації, так і її відновлення у пам’яті.

Алкоголь може стати причиною галюцинації та провалів у пам’яті. У тих, хто систематично випиває, уповільнюється розвиток інтелекту, погіршується пам’ять, втрачаються набуті раніше здібності. В підлітковому віці руйнівний вплив алкоголю на печінку відбувається в значно коротший термін, ніж у дорослих.

Вживання алкоголю може призвести до ушкодження зору і слуху. Можуть також погіршитися відчуття смаку, нюху та дотику. Оскільки усі м’язи в організмі перебувають під контролем мозку, вживання навіть незначних доз алкоголю призводить до послаблення такого контролю, і людина втрачає почуття координації та швидкість реакції.

Чим молодший організм, тим більш руйнівна дія алкоголю на організм підлітка в декілька разів більша, ніж на організм дорослого.

Як і всі наркотичні речовини, алкоголь викликає залежність. Спочатку людина тягнеться до чарки, щоб уникнути якихось неприємних переживань або досягти розслаблення і нібито впевненості, але це досить швидко призводить до потреби у постійному вживанні спиртних напоїв – розвивається алкоголізм. Алкоголізм – це захворювання, яке супроводжується глибокими змінами і навіть деградацією особистості. Воно потребує дуже складного й тривалого лікування, а результати такого лікування, - за свідченням фахівців, часто є невтішним. Через певні особливості підліткового організму алкогольна залежність. Хронічний алкоголізм розвиваються у підлітків значно швидше, ніж у дорослих.

Ріст уживання алкоголю підлітками і молоддю викликає тривогу і громадськості протягом кількох останніх десятків років. За цей час фахівцями нагромаджений досить значний досвід роботи з уже сформованими залежностями, коли вони настільки руйнівно діють на здоров’я й особистість людини, що вимагають глибокого втручання. У різних напрямах психотерапії та психології існують теоретичні розробки і спостереження щодо причин і механізмів виникнення залежностей. І лише в останні 10-15 років фахівці розвинутих країн свою увагу й потенціал на попередження примушуваних форм поведінки. І, звичайно, одним із найперспективніших напрямків такої роботи, поряд із соціальними програмами, що захищають дітей та їхні права, дотримують молодь, є психологічна робота з підлітками. Адже саме в цей період розвитку людини формуються базові способи самостійного дорослого життя, способи взаємодії з іншими людьми і світом, тобто складається світогляд.

Алкоголізм як залежність є руйнівним для особистості та її здатності керувати собою і своїм життям і гнітюче впливає на всі процеси розвитку й адаптації людини, перешкоджаючи дорослішанню. Ця залежність формується з дитинства й обумовлена комплексним впливом низки чинників: культурного, соціального, психологічного, фізіологічного.

Культурне тло складає традиційні форми вживання спиртних напоїв, залучення їх до ритуалів пригощання, до чогось більшого. Збідніння культурного середовища й мала розмаїтість культурних форм, що забезпечують духовну реалізацію людини, а також відрив ритуальних дій від їхнього наповнення призводить до збільшення кількості й одночасно зниження культури споживання спритних напоїв.

Соціальне тло – це ставлення суспільства й соціальних інститутів до споживання алкоголю. Сюди входить низка питань: чи є це законним доступність речовини або її заборона й регламентація вживання в громадських місцях, а також ступінь відповідальності індивіда за зловживання або порушення правил споживання. До соціального тла належать державні й суспільні програми, спрямовані на підтримку здорового способу життя, на допомогу людям, які вирішили позбутися залежності.

Психологічне тло створюється в процесі життя кожної людини і задається глибиною внутрішнього розколу, що веде до звуження меж усвідомленням “Я”. Необхідно відзначити, що кожна вікові криза припускає перегляд концепції життя і, тому може закінчитися алкоголізмом як способом реагування на внутрішній конфлікт.

Фізіологічне тло – це вплив речовини на функції організму та наявність гепатичної схильності до даної речовини. За фармакологічною класифікацією алкоголь є депресантом центральної нервової системи. У разі приймання невитких доз люди відзначаються позитивний ефект під час розв’язання інтелектуальних задач, унаслідок стимуляції центральної нервової системи або через ослаблення емоційного контролю.

За помірного споживання алкоголю спостерігається “ослаблення гальмування”. Може розвиватися ейфорія, зростає самовпевненість, знижується нервово-м’язова координація, знижується гострота зору й чутливість од болю, а також знімається втома. Крім того, збільшується час реакції, слабшає пам’ять, погіршується здатність до концентрації. Проблема алкоголіка полягає в тому, що він не може мати справжніх теплих стосунків з іншими людьми.

Суть проблеми відносин полягає в тому, що ці переживання, одного боку, відчужуються ним самим, тобто знаходяться за межами його усвідомлення власного “Я”, а, з іншого боку, люди не сприймають ці переживання всерйоз, адже вони відбувалися в алкогольному сп’янінні.

І він повертається у тверезий стан ще самотнішим, із ще більш незадоволеною потребою у стосунках.

З усього вищесказаного видно, що алкоголь негативно впливає на всі системи та органи. Особливо шкідливий алкоголь для молоді, ще недозрілого організму.

Профілактика куріння та інших форм поведінки залежності у підлітків

Сучасна молодь вступає в життя не тільки ва період бурхливого розвитку науки й техніки, й у період негативного впливу ряду чинників, перше місце серед яких посідає куріння, шкідлива дія, якого відчувається не відразу, а поступово. Куріння та його вплив на організм стали сьогодні соціальною і медичною проблемою.

Куріння як залежність є звичкою, що наносить шкоду здоров’ю. Вона формується за умови наявності трьох факторів: соціального, особистісного і фізичного.

Соціальний фон – це ставлення суспільства до вживання цієї речовини: чи є це законність, вигідність державі, визнання культурою, доступність речовини. До соціального фону належать державні й суспільні програми, спрямовані на підтримку здорового способу життя. На допомогу людям, що вирішили позбутися залежності. Істотною характеристикою соціального фонду є подвійне ставлення до куріння: з одного боку – воно дозволене і заохочується виробниками цигарок, з іншого боку – “Міністерство охорони здоров’я попереджає...”

Особистісний фон створюється в процесі життя кожного індивіда і задається глибиною розколу душа/тіло чи відчуття екзистенціальної ізоляції, сімейною ситуацією.

Фізіологічний фон важливий стосовно визначених видів наркотиків, до яких людський організм адаптується таким чином, що людина, яка раптово припиняє приймати речовини, може занедужати.

Специфіка куріння як виду залежності полягає в тому, що воно ідеально вирішує клубок проблем.

Початок куріння завжди пов’язаний з неприємним відчуттям. Однак одні люди через неприємні відчуття більше не відновлюють спроби, інші ж, що мають звичку дисоціюватися від свого тіла, продовжують курити.

Куріння завжди припускає участь іншого. Коли двоє чи більше людей курять разом, вони немов обмінюються символами – разом випробують біль самотності, біль своєрідності.

Куріння як поведінковий акт пов’язаний з ритмічністю. Курінням ми немов регулюємо подих, робимо його довільним, ставимо під свій контроль. Часто як вигоду від куріння називають розслаблюючий ефект, зняття стресу, заспокоєння.

Впив тютюну на організм підлітка. Головна мішень доля тютюнового диму – верхні дихальні шляхи та легені. Подразнення слизових оболонок починається вже в ротовій порожнині. При курінні крізь шар тютюну всмоктується повітря, яке посилює горіння. При цьому тютюновий дим руйнує емаль зубів, призводить до запалення слинних залоз. Це супроводжується підвищеним слиновиділенням. Слизові оболонки гортані, трахеї, бронхів також подразнюються тютюновим димом, що створює умови для розвитку хронічних бронхітів, пневмоній.

У тютюні дуже багато канцерогенних речовин, які спричинюють онкологічні захворювання. Курці з дуже великою ймовірністю можуть захворіти на рак ротової порожнини, гортані або легень.

Дуже шкідливо куріння позначається і на зовнішності людини. Навіть у молодому віці при невеликому стажі куріння проявляються характерні ознаки курця – пожовтіння зубів і нігтів, нездоровий колір шкіри, мережа розширених судин на обличчі.

Куріння є фактором ризики розвитку серцево-судинних захворювань. Викурювання навіть однієї цигарки призводить до прискорення серцевого ритму, звуження судин, підвищення артеріального тиску.

Результат куріння – порушення функціонування серцевих м’язів, що може призвести до інфаркту міокарда. Внаслідок куріння може розвинутися таке тяжке захворювання судин ніг як облітерируючий ендартеріїт, яке дуже часто супроводжується ампутацією кінцівок.

Нервова система, кров, органи травлення також страждають при попаданні в організм продуктів горіння тютюну. Куріння провокує розвиток виразки шлунка, ускладнює інші захворювання.

Компоненти тютюнового диму руйнують вітаміни в організмі людини, послаблюють його імунну систему, внаслідок чого у курців часто спостерігаються прояви алергії, перебіг усіх захворювань триваліший, а лікуються вони важче, ніж ті, хто не курить.

Як і всі наркотичні речовини, нікотин – головна складова тютюнового диму, потрапляючи в організм, змінює його діяльність таким чином, що людина починає відчувати більшу чи меншу, усвідомлювану чи ні, потреба в ньому – розвивається залежність. Сучасні дослідження свідчать про те, що складові тютюнового диму є речовинами, які викликають дуже стійку залежність. Сучасні дослідження свідчать про те, що складові тютюнового диму є речовинами, які викликають дуже стійку залежність.

Це підтверджують такі статистичні дані: 85% курців хотіли б кинути курити, але вдається це лише 15% з них.

Важливо також пам’ятати, що великої шкоди курців завдають не тільки собі, а й усім тим, х то їх оточує. Вдихаючи тютюновий дим у прокуреному приміщенні, пасивний курець зазнає такого ж впливу компонентів тютюну, що й сусід, який палить, часто з ними ж руйнівними наслідками для здоров’я.

Вплив нікотину на важливо життєві органи підлітка. Хворобливі зміни виникають не відразу, а при певному “стажі” куріння. Підлітки не думають за наслідки куріння. Вони кажуть: “Мало що там буде через 10 чи 20 років. Сьогодні нас це не турбує”.

Звичайно, тепер вони не задумуються над майбутнім. Їм нема ще 18 років, і вони сподіваються, що довго будуть молодими.

Однак деякі тяжкі розлади виникають одразу після того, як людина починає курити.

Ці зміни особливо помітні в підлітків та осіб молодого віку.

Особливо страждає від куріння пам’ять. Було проведено такий експеримент. Обстежені дві групи студентів (по 9 осіб) одного віку й статі, перша група – курці, друга – ті, що не курять. Виявилось, що куріння знижує швидкість запам’ятовування та обсяг пам’яті. Курці запам’ятовували повільніше від решти студентів.

Чому люди курять?

Насамперед з’ясуймо, чому люди починають курити. Хлопці вважають геройством викурити цигарку потай від дорослих.

Куріння швидко набирає характеру сталої звички, якої важко позбутися. Виникає хвороблива пристрасть до тютюну, щось подібне до наркоманії. Уже через 2-3 години після куріння в людини з’являється бажання знову закурити.

Коли сигарети немає, вона намагається дістати її. Деякі люди кидають курити. Та, на жаль, більшість людей цього не можуть зробити. Вони не розуміють, що руйнують своє здоров’я. А відновлювати зруйноване дуже важко, тому треба берегти те, що маємо, а саме здоров’я.

Здоров’я – це в першу чергу, спосіб життя людини. Це той стиль, який людина вибирає для себе, і саме він визначає, досягне людина благополуччя чи ні. Давно доведено, що все, що робить людина, відбивається на стані її здоров’я. До доброго здоров’я людина може йти, будучи зовсім здоровою чи навіть інвалідом. Добре здоров’я містить у собі всі цілі в житті людини, ї інтереси і корисні звички. Це почуття сповнене любові до самого себе

«Відповідальність, самооцінка, самоконтроль».

Це ті якості характеру особистості, які допомагають забезпечити успішність як в повсякденній діяльності (вдома, у школі), так і у взаєминах з оточуючими. Я думаю, немає серед нас таких батьків, хто хоча б раз не стикався з проявом безвідповідальності дитини. Безневинне «Я забув» з часом переростає у відверте «Я не зробив, тому що не вважаю за потрібним це робити». Проблема в тому, що подібне ставлення до своїх вчинків стає в сучасному суспільстві нормою. Проблема юнацтва полягає в тому, що більшість з юнок і юнаків не можуть тримати свої слова, і занадто легковажно ставляться до даних іншим обіцянкам. Учні дуже легко дають обіцянки, заздалегідь знаючи, що його не виконають. Подібна поведінка входить у молоді в звичку. Надалі ця необов'язковість може призвести до серйозних проблем і не тільки в школі, але і в житті.

І цій необов'язковості є конкретна назва - інфантилізм.

Причиною найчастіше є те, що ми, батьки і вчителі, вирішуємо самі практично всі проблеми дитини, що і призводить до споживчого відношенню з боку молоді. Ні за що не треба відповідати, будь-які проблеми будуть вирішені, не треба тримати дане слово іншим. Наслідки цього феномену ми пожинаємо тоді, коли дитина вже стає дорослою, перестає підкорятися, ми чекаємо від нього відповідальної поведінки, але його вчинки тільки розчаровують. Поступивши в вуз, виїхавши з дому, багато не справляються з самостійним життям, не можуть вирішувати щоденні проблеми, контролювати себе в навчанні і в житті.

Давайте розглянемо формування відповідальності з дошкільного віку, коли вимальовуються перші контури характеру, починає складатися звичний спосіб поведінки, певні відносини до дійсності.

Прояви наполегливості, витримки, сміливості в дошкільному віці формуються, передусім у грі, особливо в колективних сюжетних іграх з правилами.

Велике значення мають найпростіші види доступній дошкільнятам трудової діяльності. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу.

З надходженням до школи починається новий етап формування характеру. Дитина вперше стикається з низкою строгих правил і шкільних обов'язків, які визначають всю його поведінку в школі, вдома, в громадських місцях.

Ці правила, обов'язки розвивають у школяра організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість. У школі дитина вступає в нові для нього стосунки з учителями, відносини співдружності і взаємодопомоги з товаришами. У неї розвивається свідомість обов'язку і відповідальності перед колективом свого класу, школи.

Особливо інтенсивно розвиваються риси характеру у підлітків. Підліток в значно більшій мірі, ніж молодший школяр, бере участь у житті дорослих, до нього пред'являють більш високі вимоги. Підліток у своїй навчальній та громадській діяльності вже набагато більше починає керуватися мотивами громадського порядку - почуттям обов'язку і відповідальності перед колективом, бажанням підтримати честь школи, класу.

Самостійність і відповідальність в поведінці складають самі суттєві характеристики людини як особистості.

Відповідальність ми пов'язуємо зі здатністю людини нести відповідь за свої вчинки перед іншими, суспільством, перед самим собою. В міжособистісній взаємодії добре помітна ця характеристика поведінки людини. Людина, що визнає свою помилку, викликає повагу інших.

Виховання відповідальності

· Дитина повинна відчувати себе рівноправним членом сім'ї. Повинен знати, що оточуючі мають потребу в ньому.

· Замість того, щоб робити зауваження і лаяти за погано виконану роботу (або за некоректний вчинок), зробіть так, щоб дитина на власному досвіді дізнався, до яких наслідків веде безвідповідальність. Не купив хліба - нехай всі вечеряють без хліба; не поставив біля батареї взуття - воно залишиться мокрим.

· Доручайте дитині посильну справу, щоб вона розуміла: якщо не виконає, підведе і себе, і інших. Не треба, жаліючи дитину, брати всю відповідальність на себе.

· Батьки часто не підозрюють, що діти здатні на більше. Якщо ви ніколи не радитеся з дитиною і раз за разом доручаєте йому дуже простенькі і одноманітні заняття, вона може порахувати (і вважатиме), що їй не довіряють, вона ще надто маленька...

· Коли дитина не впорався з роботою або повела себе безвідповідально, постарайтеся зрозуміти її та показати, як треба робити. Покажіть, що ви теж зацікавлені в тому, щоб у неї все виходило як треба, що ви розумієте її, вірите в її сили.

· Постарайтеся зробити так, щоб у дитини турбота про інших (і турбота про себе теж) пов'язувалася з позитивними емоціями.

· Не забувайте, що у вихованні величезну роль відіграє особистий приклад батьків. Якщо батько не тримає дане синові слово, то і син навряд чи буде прагнути виконати все, що пообіцяв.

У вихованні відповідальної поведінки важливу роль відіграє формування адекватної самооцінки особистості.

Самооцінка - це те, як людина оцінює себе, свої можливості, вчинки. Ми постійно порівнюємо себе з іншими, і на основі цього порівняння знаходимо думку про себе, про свої можливості і здібності, риси свого характеру і людські якості. Так поступово складається наша самооцінка. Адекватна самооцінка дозволяє людині співвідносити свої сили із завданнями різної трудності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (занижена або завищена) - деформує внутрішній світ, заважає гармонійному розвитку.

Самооцінка починає розвиватися вже в ранньому дитинстві. Часто ми чуємо: "Ти вже такий великий, а зав'язувати шнурки (їсти кашу, читати, ін) так і не навчився!" Батьки не замислюються над тим, що саме з їх оцінок, в першу чергу, і складається думка дитини про себе; це потім, у шкільному віці, вона навчиться сама оцінювати свої можливості, успіхи і невдачі.

Як виявляється рівень самооцінки в поведінці?

Активність, винахідливість, бадьорість, відчуття гумору, товариськість, бажання йти на контакт - ось ті якості, які властиві дітям з адекватною самооцінкою. Вони охоче беруть участь в іграх, не ображаються, якщо виявляються переможеними.

Пасивність, помисливість, підвищена ранимість, образливість часто притаманні дітям із заниженою самооцінкою. Вони не хочуть брати участь в іграх, тому що бояться виявитися гірше за інших, а якщо в них беруть участь, то часто ображаються. Іноді діти, яким дається негативна оцінка в сім'ї, прагнуть компенсувати це у спілкуванні з однолітками. Вони хочуть завжди і скрізь бути першими і беруть близько до серця, якщо це їм не вдається.

При завищеній самооцінці діти в усьому прагнуть бути краще інших. Часто від такої дитини можна почути: "Я - найкращий (сильний, красивий). Ви всі повинні мене слухати". Він часто буває агресивний з тими дітьми, які теж хочуть бути лідерами.

Як і чому формується та чи інша самооцінка?

У дитинстві коло спілкування дитини гранично звужене, і в основному батьки впливають на самооцінку дитини. Якщо батьки люблять, поважають, цінують його успіхи, то у нього, природно, формується позитивна самооцінка.

Якщо дитина в сім'ї стикається з зневагою, з неприязню, якщо знаходиться у залежному, підпорядкованому становищі, то в майбутньому вона не уникне неприємностей, пов'язаних з негативною самооцінкою.

У сім'ях, де у дітей формується висока самооцінка, - ясні взаємини, чітко визначені авторитети, розподілена відповідальність. Дитина вчиться успішно вирішувати постаючі перед нею у повсякденному житті задачі, так як відчуває впевненість у своїх силах. Її весь час підтримують і схвалюють. У таких сім'ях всі ставляться один до одного доброзичливо і щиро.

Батьки свідомо знижують самооцінку дитини, коли намагаються поставити її в залежне положення. У такій сім'ї вимагають(!) від дитини слухняності, вчать її підлаштовуватися, не конфліктувати з оточуючими. Батьки бояться покластися на дитину, недооцінюють її можливості, захищають її від труднощів, контролюють її дії. В результаті дитина стає неврівноваженою, не довіряє оточуючим, не вірить у свої сили, їй не вистачає відчуття, що вона важлива, цінна.

У підлітковому віці все дещо ускладнюється: з'являється потреба самоствердитися, прагнення знайти своє місце в житті, затвердитися у суспільстві. В результаті саме під впливом оцінки оточуючих у підлітка складається власне ставлення до себе, самооцінка своєї особистості.

Яким чином можна підвищити самооцінку дитини?

Шановні батьки, зверніть увагу, що ключовим словом в рекомендаціях буде «допоможіть».

1. Поговоріть з дитиною, попросіть її написати всі її достоїнства і недоліки у всьому: у зовнішньому вигляді, характері. Попросіть записати також і свої здібності, таланти. Ви побачите, з якою легкістю ваша дитина пише негативні якості і як важко написати все те хороше, що в ній є. Допоможіть їй, нагадайте.

2. Безсумнівно, достоїнств виявиться набагато більше, ніж недоліків. Отже, з першим завданням ми вже впоралися: підліток зрозумів, що не такий вже й поганий, як йому здається.

Попросіть його подумати, якими способами він може подолати їх, і що він готовий для цього зробити. Допоможіть йому.

3. Постарайтеся вивчити все найкраще, що в ньому є. Подумайте,

як він може розвивати це в собі. Допоможіть знайти йому те діло, яке допоможе виявити свої здібності.

4. Підліток не повинен намагатися бути схожим на інших людей. Не надавайте ведмежу послугу, порівнюючи його з однолітками. Тільки порівнюючи свій результат зі своїм же можна сподіватися на

успіх. Повторюйте дитині, що він не краще і не гірше за інших, він такий один, ні на кого не схожий, унікальний. Навчіть його поважати себе, і він буде поважати інших (в першу чергу вас).

5. Якщо самооцінка дитини завищена, у підлітка може виникнути неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ своєї особистості і своїх можливостей.

Підлітки із завищеною самооцінкою часто ігнорують невдачі заради збереження звично високої оцінки самого себе, своїх вчинків. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає емоційним. В результаті справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка роботи - як занижена.

Невдача сприймається як результат несприятливо сформованих обставин або «підступи ворогів». Підліток з неадекватно завищеною самооцінкою не хоче визнати, що це наслідок власних помилок, ліні, недоліку знань.

Поспостерігайте за своєю дитиною. Якщо її поведінка змінюється у відповідності зі сформованою ситуацією, якщо самооцінка підвищується при успіху і знижується при невдачі, то висока самооцінка може навіть сприяти успішному розвитку особистості.

На завершення свого виступу хочу нагадати вам, дорогі батьки, що найважливішим для дитини, будь то молодший школяр або підліток, є усвідомлення і розуміння того, що батьки її люблять. Люблять такою, якою вона є.