2023 - 2024 н.р. ІІ семестр
24 травня
Тема: Повторення вивченого по темі
Повторити вивчений матеріал у підручнику параграфи 59- 62.
20 травня
Тема: Постембріональний розвиток людини. Репродуктивне здоров’я.
Опрацювати матеріал сайту та підручника параграф 60.
· Особливості вікових періодів розвитку людини:
1 група – грудний період
2 група – дитинство (раннє, перше, друге)
3 група – підлітковий період
4 група – юнацький період
1 група - Характерні особливості грудного періоду
Грудний період – триває від 10 днів до року. У цей час дитина розвивається дуже швидкими темпами. За рік довжина її тіла у середньому збільшується на 25 см. Маса здорової дитини до 4 місяця подвоюється, а до року потроюється. Швидко розвивається опорно-руховий апарат. У два місяці дитина вже може на 1-2 хв підняти головку, у 2.5 – 3 місяці починає самостійно тримати голівку, у чотири – перевернутися зі спини на живіт. У 6 місяців вона може самостійно сидіти, у 7 – повзати, у 8 – триматись за перекладинку ліжка, ставати на ніжки, а в 10-11 місяців починає ходити. Швидко розвивається нервова система і психіка. У шість-вісім місяців у здорової дитини з’являються перші зуби, а до року їх має бути 6.
У цьому періоді важливо повноцінно годувати дитину, загартовувати її, фізично виховувати, бо приблизно у середині грудного періоду вона втрачає той природний імунітет, який отримала від матері, і за неправильного догляду може почати хворіти.
2 група - Характерні особливості дитинства
Раннє дитинство - це період від одного до трьох років. До 2 років у дитини повинні з’явитися всі 20 молочних зубів. У цей час дитина постійно рухається, тому важливо правильно фізично виховувати й загартовувати її тіло. У цей час дитина інтенсивно розвивається, особливо швидко розвивається мова, а за нею і мислення. Потрібно дотримуватися графіка профілактичного щеплення, аби запобігти вірусним та інфекційним хворобам.
Перше дитинство - триває від 4 до 6-7 років. Зріст дитини збільшується на 5--7 см у рік, а маса на 2 кг. З 5-6 років молочні зуби починають замінюватися на постійні. Психічна діяльність набуває великого розвитку і дитина вже добре говорить, малює олівцями, знає багато віршів і пісень. У цьому віці формуються риси характеру. У цей період потрібно готувати дитину до школи, привчати до самостійності.
Друге дитинство – від 6-7 років до 12 років. Діти швидко ростіть, тому їм потрібно добре харчуватися, багато рухатися, більше перебувати на свіжому повітрі.
Коли дитина іде до школи, у неї відразу зростає психічне і фізичне навантаження. Нервово-психічне напруження молодшого школяра, недотримання правильного режиму дня, недостатній відпочинок, малорухливий спосіб життя, призводить до виснаження його нервової системи, зниження опірності до інфекцій.
3 група - Характерні особливості підліткового періоду
Підлітковий період - це період статевого дозрівання (від 12-13 до 15-6 років). Організм готується до дорослого життя. За нормальних умов статеве, фізичне і психічне дозрівання відбувається відповідно один до одного, причому у дівчат приблизно на два роки раніше, ніж у хлопчиків.
У цьому віці швидкими темпами збільшується ріст і маса тіла. Подальший розвиток м’язової системи відбувається за рахунок діаметра м’язового волокна. Характеризуючи вищу нервову діяльність підлітків, необхідно відзначити, що на початку цього періоду
зберігаються процеси загального збудження та послаблення всіх видів гальмування. У деяких підлітків спостерігається психічна неврівноваженість.
Раціональний режим дня, заняття спортом, створюють умови для правильного перебігу цього періоду.
4 група - Характерні особливості юнацького періоду
Юність (від 16-17 до 20-21років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій. У цей період закінчується видозмінення організму, яке, у зв’язку із статевим дозріванням, розпочалося в підлітковому віці. Юність — завершальний етап фізичного розвитку індивіда. У зовнішньому вигляді зникає властива підліткам диспропорція тіла й кінцівок, незграбність рухів, довгов’язість. Розвивається моторика, досконалішою стає координація рухів. Тілесна конституція, особливо обличчя, набуває специфічно індивідуального характеру. Фізичний розвиток полягає насамперед у збільшенні зросту, ваги тіла й окружності грудної клітини. Акселерація фізичного розвитку помітна і в юності. Вона виявляється в скороченні строків статевого дозрівання і закінченні росту. У юнацькому віці вдосконалюється функціонування серцево-судинної системи, нервова регуляція її діяльності. Стабілізується кров’яний тиск, серцево-судинна система стає витривалішою до навантажень. Збільшується життєва ємність легень, особливо у хлопців, витриваліше функціонує дихальний апарат. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку удосконалення нервової системи сягає високого ступеня. Встановлюється стійка рівновага у функціонуванні ендокринної системи. Співвідношення активності залоз внутрішньої секреції стає таким, як у дорослого. Поступово зникає характерна для підлітків підвищена збудливість і неврівноваженість.
Домашнє завдання Опрацювати параграф 62.
17 травня
Тема: Запліднення. Ембріональний період розвитку людини. Плацента, її функції.
Опрацювати матеріал сайту та підручника параграф 60.
1.Запліднення. Штучне запліднення. Вагітність.
Джерелом зародження нового людського організму є всього – навсього дві крихітні клітинки – яйцеклітина і сперматозоїд.
Під час статевого акту сперматозоїди разом з секретом додаткових статевих залоз через сечостатевий канал виводяться в жіночі статеві органи. В 1 мл сперми міститься до 100млн. сперматозоїдів. Швидкість руху сперматозоїда людини може досягати 0,1 мм в сек. або більше 30 см на годину Вони рухаються в сторону яйцеклітини, що обумовлено хемотаксисом
Запліднення відбувається у верхній частині маткової труби після овуляції.
Яйцеклітина потрапляє в маткову трубу завдяки скороченням війок клітин епітелію, які його вистеляють, і скороченням м’язової оболонки маткової труби.
Злиття сперматозоїда і яйцеклітини в матковій трубі (запліднення).
1 - Піхва; 2 - шийка матки; 3 - порожнина матки; 4 - маткова труба; 5 - яєчник.
У процесі запліднення розрізняють два етапи:
· проникнення сперматозоїда через оболонки яйцеклітини;
· злиття ядер статевих клітин.
Перед проникненням сперматозоїд виділяє ферменти, які розщеплюють оболонки яйцеклітини.
У яйцеклітину проникає головка сперматозоїда, а хвіст відкидається.
Після цього відбуваються фізико-хімічні зміни в поверхневому шарі цитоплазми яйцеклітини і утворюєтьсянепрониклива оболонка запліднення. Тобто інші сперматозоїди в клітину попасти на можуть. У заплідненій яйцеклітині відбувається злиття ядер і утворюється одноклітинний зародок - зигота з диплоїдним (подвійним ) набором хромосом. Так настає вагітність .
Але всім відомо, що в наш час дуже часто жінкам і чоловікам ставлять діагноз «безплідність». Декілька десятків років тому жінка з таким діагнозом не могла мати дітей, а зараз на допомогу приходить метод штучного запліднення.
2. Ембріональний розвиток. Функції плаценти
Отже, подорож сперматозоїда до яйцеклітини закінчується утворенням зиготи.. А що далі? Далі починається ембріональний розвиток майбутнього організму.
Запліднене яйце просувається по матковій трубі і через 4 – 5 днів зародок потрапляє у порожнину матки. Протягом двох днів він залишається у матці вільним, а потім на 7 – й день занурюється у її слизову оболонку і прикріплюється до неї – імплантація.
З частини клітин зародка формуються оболонки зародка:
1) Зовнішня оболонка – має ворсинки, що проростають у кровоносні судини слизової оболонки матки. Через них зародок дихає і живиться.
2) Середня оболонка-бере участь в утворенні пупкового канатика (пуповини), де проходять кровоносні судини матері і плоду.
3) Внутрішня оболонка - утворює навколо зародка міхур, порожнина якого заповнена рідиною-плодовою водою. Вода захищає зародок від механічних пошкоджень і проникнення шкідливих речовин.
Наприкінці другого місяця ворсинки зовнішньої зародкової оболонки розростаються і занурюються у слизову оболонку матки, густо пронизану кровоносними судинами. Через деякий час ця оболонка руйнується, а залишається тільки в одному місці у вигляді диска.
Це місце називається - плацента. З цього часу зародок називається - плодом, а період-плодовим
З четвертого місяця вагітності плацента виділяє гормон - прогестерон, який сприяє нормальному перебігу вагітності.
Функції плаценти:
1.Захисна (плацентарний бар’єр)
2.Регуляторна (виділення гормону)
3.Живильна
4.Дихальна.
5.Видільна.
Сьогодні, на жаль, ми можемо говорити про цілковиту безграмотність нашого суспільства стосовно того, як застерігатись від небажаної вагітності, а також про те, які жахливі наслідки може мати аборт як для подальшої репродуктивної функції жінки, так і взагалі для жіночого організму.
Наслідки аборту:
(проектування тексту на екран або використати як пам’ятку для кожного учня)
• аборт – найбільш частіша причина гінекологічних захворювань. Ускладнення виникають, як мінімум, у кожної п’ятої. Особлива група ризику – жінки, які не народжували;
• в результаті аборту порушується менструальний цикл (біля 12% жінок), цикли стають нерегулярними, можливі кровотечі між менструаціями;
• якщо аборт відбувся у жінки, яка народжувала, то її цикл може відновитися через 3-4 місяці; якщо ж до операції жінка не народжувала, відновлення всіх функцій може затягнутися до року і більше;
• як наслідок аборту, може бути довготривале безпліддя та позаматкова вагітність;
• аборт завжди порушує роботу ендокринної та нервової систем, знижує роботу імунної системи. Для всіх жінок насильство над власним організмом – це психологічний стрес, який може призвести до зміни психіки;
• аборт, як і інші операції, може пройти не зовсім вдало. Тоді потрібно буде лікуватися і, можливо, довгий час.
Пам’ятайте:
Життя до народження – це диво, його необхідно берегти.
Домашнє завдання Опрацювати параграф 61.
13 травня
Тема:Статеві клітини. Менструальний цикл. Запліднення.
Вагітність.
Опрацювати матеріал сайту та підручника параграф 60.
1.Будова статевих клітин людини.
Статеві клітини невеликі на розміри. Вивчення їх було утруднене.
Гіппократ (370 р. до н. е.) писав, що зародок утворюється внаслідок перемішування батьківського сімені і крові матері. Вже згодом Аристотель (384-322 р. до н. е.) вивчав курячий зародок і його розвиток. Він написав трактат «Про виникнення тварин». Тут він вказав, що клітини чоловічі і жіночі дають початок зародку.
У 1677 р. Антоні ван Левенгук вперше побачив рухливі сперматозоїди морської свинки і зафіксував їхню будову під мікроскопом.
Вчені довели, що при народженні дівчинки у неї уже міститься 400 тис. яйцеклітин у яєчниках. Яйцеклітину людини було описано в 1827 р. засновником ембріології академіком К.Бером.
2. Запліднення.
Життя кожної людини починається із злиття двох статевих клітин яйцеклітини і сперматозоона. Внаслідок злиття утворюється зигота (запліднена яйцеклітина). Статеві клітини, або гамети, мають гаплоїдний набір хромосом — 23. Коли зливаються яйцеклітина і сперматозоони, то відновлюється диплоїдний набір хромосом.
Запліднення яйцеклітина (23 хромосоми) + сперматозоон (23 хромосоми) = зигота (46 хромосом).
3. Жіночий статевий цикл.
У жінки спостерігається менструальний цикл — фізіологічний процес в жіночому організмі, під час якого відбуваються закономірні циклічні зміни функції статевих систем, що контролюються статевими гормонами.
Зовні це проявляється регулярними маточними кровотечами — менструаціями.
Менструація — це щомісячний процес відторгнення внутрішньої слизової оболонки матки, який супроводжується кров’янистими виділеннями з піхви протягом 3-6 днів. Перші менструації з’являються у віці 12-14 років. Тривалість циклу 21-36 днів.
Прийом "Моя опора" Фази менструального циклу та їх характеристики
Фази Характеристика
Менструальна 3 першого дня кров’янистих виділень; починає дозрівати нова яйцеклітина. Виділення — це зруйнована незапліднена яйцеклітина, жовте тіло і внутрішня слизова оболонка матки
Післяменструальна В яєчнику утворюється пухирець-фолікул, у якому дозріває яйцеклітина
Овуляція Розрив фолікула, вихід яйцеклітини з яєчника у маткову трубу для зустрічі зі сперматозоїдами
Передменструальна На місці фолікула в яєчнику утворюється жовте тіло — тимчасова залоза внутрішньої секреції, яке готує слизову оболонку матки до прийняття зародка, виробляє гормони.
Якщо запліднення не відбулося — жовте тіло руйнується.
4. Вагітність.
Вагітність — це фізіологічний стан організму жінки, пов’язаний із заплідненням яйцеклітини й розвитком зародка і плоду.
Ознаки вагітності: посилення виділення гормонів яєчників, а потім плаценти; припинення менструацій; збільшення розмірів матки; збільшення молочних залоз; посилення обміну речовин; сонливість; нудота (токсикоз) тощо. Вагітність у жінки триває 270–280 днів. Значні зміни відбуваються в матці: збільшуються її розміри не тільки за рахунок розтягнення стінок, але й за рахунок збільшення маси м’язів; інтенсивно розвивається сітка великих і дрібних судин, що несуть кров до плаценти. Дихання стає глибше, що забезпечує більш повне насичення крові киснем. Нирки працюють з підвищеним навантаженням, виводячи продукти обміну не тільки матері, але й плоду. Активується утворення в кістковому мозку еритроцитів, збільшується кількість крові, розширюються кровоносні судини, підсилюється газообмін. Для забезпечення нормального функціонування органів і систем організму вагітної, сприятливих умов для розвитку плоду необхідна підвищена кількість поживних речовин та кисню. Стан здоров’я вагітної та її поведінка, особливо в перші тижні вагітності, коли відбувається закладка органів і тканин плоду, багато в чому визначають характер протікання вагітності, подальший розвиток плоду і здоров’я майбутньої дитини. Будь-яке захворювання вагітної, неправильне харчування, порушення режиму, прийом деяких ліків без призначення лікаря, паління й уживання алкогольних напоїв можуть вплинути на перебіг вагітності та плід.
Домашнє завдання Опрацювати параграф 60.
10 травня
Тема: Будова та функції репродуктивної системи.
Опрацювати матеріал сайту та підручника параграф 59.
Будова та функції чоловічої та жіночої статевих систем, їх порівняння.
Чоловіча статева система:
1. Статеві залози – яєчка або сім’яники.
2. Статеві шляхи – це шляхи, по яких рухається сперматозоони:
а) придаток яєчка – згорнута спірально трубочка, в якій відбувається дозрівання сперматозоїдів упродовж 2 тижнів;
б) сім’явиносна протока;
в) сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами і підтримує їх рухливість;
г) передміхурова залоза(простата) – виділяє слиз, що забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою і сприяє сім’явипорскуванню.
Примітка! Рух сперматозоїдів по сім’явиносній протоці разом із секретом всіх перерахованих залоз утворює сперму.
3. Зовнішні статеві органи:
а) статевий член;
б) мошонка.
Жіночі статеві органи:
1. Статеві залози – яєчники.
2. Статеві шляхи – шляхи, по яких рухаються яйцеклітини:
а) маткові труби;
б) матка;
в) піхва.
3. Зовнішні статеві органи:
а) статеві губи;
б) дівоча пліва-виконує функції захисту від забруднення і потрапляння мікробів;
в) клітор.
Ознаки статевого дозрівання
Стать Дівчатка Хлопці
Вік 9-16 років 11-18 років
Зміни в організмі
— Ріст внутрішніх статевих органів.
— Ріст молочних залоз.
— Вироблення гормону прогестерону
— Дозрівання яйцеклітин
— Ріст статевих органів
— Вироблення сперматозоїдів
— Вироблення гормону тестостерону
Вторинні статеві ознаки
— Змінюється фігура
— Кістки тонкі
— З’являється волосся під пахвами, на лобку, шкіра обличчя гладенька
— Голос не змінюється
— Можуть з’являтися вугрі
— Починається менструація
— Фігура змінюється
— Міцніють кістки
— З’являються вуса і борода, волосся на лобку і під пахвами.
— Мутація голосу
— Виникають вугрі
— З’являються полюції
Домашнє завдання Опрацювати параграф 59.
6 травня 2024 р.
Тема: ТЕМАТИЧНА РОБОТА З ТЕМИ: «Регуляція функцій організму»
Завдання з однією правильною відповіддю – 0,5 б.
1.Укажіть залозу, яка належить до залоз внутрішньої секреції: а)слинна; б)шлункова; в) підшлункова; г)гіпофіз.
2.Залоза, що найдужче активізується при стресі: а)щитоподібна залоза; б)вилочкова залоза; в)надниркові залози; г)гіпоталамус.
3.Діючий чинник ендокринної системи: а)кров; б)нервові імпульси; в)гормони; г)ферменти.
4.Вкажіть імунітет, який виникає після введення лікувальної сироватки: а)активний штучний; б)пасивний штучний; в)природний набутий; г)природний активний.
5.Виберіть характеристики ВІЛ\СНІДу: а)інфекційне захворювання, яке вражає окремий орган; б) інфекційне захворювання, яке вражає імунну систему; в) неінфекційне захворювання, яке вражає окремий орган; г) неінфекційне захворювання організму.
6.Якщо, дитина відстає у рості, то в неї можуть бути порушені функції: а)підшлункової залози; б)щитоподібної залози; в)гіпофіза; г)надниркових залоз.
Завдання,що оцінюється в 1 бал
7. Встановіть відповідність між назвою захворювання та функцією залози внутрішньої секреції:
а)Карликовість; 1.гіпофункція гіпофізу;
б)Цукровий діабет; 2. гіперфункція гіпофізу;
в)Гігантизм; 3. гіперфункція щитоподібної залози;
г)Бронзова хвороба; 4. гіпофункція підшлункової залози;
5. гіпофункція надниркових залоз.
8.Розподіліть центральні відділи систем регуляції:
1)Головний мозок А)Нервова регуляція
2)Спинний мозок Б)Ендокринна регуляція;
3)Гіпоталамус В)Імунна регуляція ;
4)Гіпофіз
5)Кістковий мозок
6)Вилочкова залоза
9.Впишіть пропущені в тексті слова
а)захворювання, які спричинені порушенням діяльності залоз внутрішньої секреції, лікує __________ .
б)імунне порушення, спричинене невиправданим підвищенням імунної відповіді на дію певних чинників ___________ .
Завдання з розгорнутою відповіддю – 2б
10.Що таке імунітет? Яке він має значення для організму. Назвіть особливості видів імунітету.
11.Дайте характеристику залоз змішаної секреції.
12.Назвіть механізми регуляції функцій організму та їх єдність у регуляції функцій організму.
Виконати та надіслати для перевірки.
3 травня 2024 р.
Тема: Стрес і фактори, які його спричиняють.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 58 матеріал сайту.
1. Поняття про стрес
Вперше підняв питання про стрес Ганс Сельє - видатний канадський ендокринолог, лікар за освітою, біолог з світовим ім'ям, директор Інституту експериментальної медицини та хірургії.
Народився в 1907 році, батько був військовим лікарем - терапевтом, мав власну хірургічну клініку. Навчався Ганс на медичному факультеті Пражського університету. Потім він продовжував навчання в Римі та Парижі. Після навчання, коли Ганцу було 22 роки протягом 2 років був асистентом кафедри експериментальної паталогії. Будучи студентом-медиком, звернув увагу на те, що у всіх хворих, які мають різні захворювання, спостерігається низка однакових симптомів (втрата апетиту, м'язова слабкість, підвищений артеріальний тиск, втрата віри в одужання). Вивчаючи історії хвороб цих людей, він дійшов висновку, що в основі їх захворювань лежить саме стрес або стресові ситуації.
Тому, в 1936 році він запропонував термін стрес. Стрес – це неспецифічна (загальна)реакція організму (інколи іншої системи) на дуже сильний зовнішній вплив. Він виникає при дії на організм надзвичайних подразників, що викликають значне психічне й фізичне напруження. Вони можуть порушити гомеостаз, і називають їх стрес-подразниками.
2. Типи стрес-подразників
Стрес – подразники І категорії нам практично не під власні. Це ціни, податки, погода, характер людей, які нас оточують.
Стресори ІІ категорії, це стресори на які ми можемо і повинні впливати. Це необдумані наші дії, нездатність керувати своїм часом. Тобто це те, на що ми можемо звернути увагу і при правильності дій, ми маємо змінити ситуацію.
До ІІІ групи стресорів належать події та явища, які ми самі перетворюємо на проблеми. Просто в такій ситуації наше завдання по іншому подивитись на ситуацію. Наприклад, герой роману Д.Дефо Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові зумів знайти позитивні сторони в сумних обставинах свого положення. Він поділив зошит на дві колонки, і в лівій написав підзаголовок «Зло» під яким «Я закинутий на безлюдний острів», а поруч під заголовком «Добро» відмітив: «Але я жив, я не потонув подібно всім моїм товаришам». Якщо ви будете діяти в правильному напрямку, то побачите немало світлих смуг в самих неприємних обставинах свого життя.
3. Фактори, що викликають стрес
Стрес виникає при дії таких факторів: холод, спека, травма, значне фізичне навантажен-ня, збудники інфекційних захворювань, токсини, психічне й емоційне напруження та багато інших.
4. Емоційні реакції
Стрес-подразники, що сприймаються психікою людини як певна загроза, викликають супутні емоційні реакції, наприклад емоції страху або агресії. Страх – це первинна реакція людини на небезпеку. Агресія – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування.
Переважання в поведінці людей «реакції втечі» або «реакції нападу» покладені в основу умовного поділу на «людей-кроликів» та «людей-левів».
образ людини – кролика (сором'язливі, невпевнені в собі, часто хвилюються, досить хворобливо переносять стресові ситуації);
образ людини – лева
(легко долають будь-які труднощі, впевнені в собі)
- повідомлення учня
5. Гормональна регуляція стресу
Якщо залози виділяють у кров переважно адреналін — «гормон тривоги» або «гормон страху», то це «жертва». А якщо в кров, окрім адреналіну, потрапляє значна кількість норадреналіну — «гормону агресії» або «гормону гніву», то це «людина - лев». Адреналін звужує судини шкіри, тому людина стає блідою, норадреналін — розширює їх і вона червоніє.
6. Стадії стресу
- тривоги, опору та виснаження.
7. Значення стресу для організму
Вплив стресу на організм, здебільшого сприймається як негативний, проте це не так. Помірні стресові впливи викликають підвищення загальної стійкості організму, розширення його пристосувальних можливостей. Наприклад, регулярні, поступово зростаючі за інтенсивністю й обсягом фізичні навантаження впливають лише позитивно. При правильній організації фізичних тренувань проявляється в основному фаза опору. Організм стає стійкішим не лише до фізичних навантажень, а й до емоційних напружень, інфекцій, отруєнь тощо.
Вплив стресу може бути й негативним. Особливо це стосується суто людської форми стресу — соціально обумовленої. Перебуваючи серед людей та підкоряючись суспільним вимогам і правилам поведінки, конкретна людина, здебільшого, не може проявити природну реакцію на стрес-подразник — реакцію втечі або нападу. Тобто напруження вегетативних систем і м'язів, яке виникає при стресі, не реалізується в активному русі. Це призводить до поступового розвитку вегетативно-судинної дистонії, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, цукрового діабету, ішемічної хвороби серця, а відтак — до інфарктів та інсультів.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 58 матеріал сайту.
29 квітня 2024 р.
Тема: Взаємодія регуляторних систем організму
Опрацюйте матеріал підручника параграф 58 матеріал сайту.
Організм людини, як і будь-який інший живий організм, реагує на зміни, які відбуваються всередині та навколо нього. Важливою умовою його нормального функціонування є дотримання сталості внутрішнього середовища, як-от: певної температури, величини артеріального тиску, хімічного складу крові тощо. Тому в організмі людини діяльність фізіологічних систем і процесів постійно регулюється. Зокрема, за потреби посилюється або послаблюється діяльність органів і систем, узгоджується їхня дія, вони об'єднуються для виконання певної функції. Це забезпечують механізми гуморальної (від лат. гумор - рідина), нервової та імунної регуляції.
Гуморальна, або ендокринна, регуляція фізіологічних процесів в організмі людини відбувається за участю біологічно активних речовин: гормонів, йонів, деяких продуктів обміну речовин (наприклад, вуглекислого газу), які переносяться кров'ю, лімфою та тканинною рідиною. Вони надходять до всіх тканин та органів тіла, але поширюються досить повільно. Тож дія біологічно активних речовин проявляється через певний час після потрапляння в кров.
Нервова система сприймає впливи зовнішнього та принципи нервової зміни внутрішнього середовища, аналізує цю інформацію і відповідно змінює діяльність окремих органів або систем органів. Ці зміни спрямовані на нормалізацію діяльності організму і не порушують його функціональну єдність. За будовою нервову систему поділяють на центральну та периферичну. До центральної відносять головний і спинний мозок, до периферичної - нерви, що відходять від головного (черепно-мозкові), спинного (спинномозкові) мозку та нервових вузлів.
Діяльність нервової системи здійснюється за допомогою рефлексів.
Рефлекс (від лат.refleocus- відбитий) - відповідна реакція організму на подразнення, що відбувається за участю нервової системи і під її контролем.
Рефлекси забезпечують регуляцію всіх фізіологічних функцій організму і пристосування діяльності окремих органів і систем до його потреб. Так, за допомогою рефлексів під час травлення регулюється виділення слини, шлункового і підшлункового соку; під час фізичної праці змінюється інтенсивність кровообігу і дихання, регулюється тонус м'язів. Рефлекторними процесами підтримується сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз). Видатний російський учений І.П. Павлов поділив усі рефлекси людини на безумовні (природжені) та умовні (набуті).
Будь-який рефлекс забезпечує так звана рефлекторна дуга. Це шлях, по якому сигнали від рецепторів передаються нейронами до центральної нервової системи і від неї до робочих органів.
До складу рефлекторної дуги зазвичай входять:
рецептори,
чутливі (доцентрові) нейрони;
вставні нейрони;
рухові (відцентрові) нейрони,
робочий орган.
Найпростіша (двонейронна) рефлекторна дуга складається з двох нейронів - чутливого й рухового.
Рецептори (від лат. рецептор - той, що сприймає) - це або спеціалізовані клітини (наприклад, світлочутливі), або кінцеві структури чутливих нервових клітин.
Сприймаючи подразнення, вони перетворюють його енергію на нервовий імпульс, який далі поширюється по чутливому нейрону.
Передача сигналу з чутливого на руховий нейрон відбувається за рахунок спеціальних утворень, що дістали назву синапси.. Це місце контакту нейронів між собою та з органами, які вони іннервують.
Збудження в синапсі передається за допомогою хімічних речовин - медіаторів, які синтезуються на мембрані аксона. Вона називається пресинаптичною, а мембрана рухового нейрона, що сприймає інформацію, - постсинаптичною. Між цими мембранами є простір –синаптичнащілина. Коли нервові імпульси доходять до синапсу, пухирці з медіатором лопаються і він виливається в синаптичнущілину, впливаючи на мембрану клітини, яка й приймає інформацію. Це може бути інший нейрон або м'язова чи секреторна клітина. Залежно від складу і кількості медіаторів, клітина, яка приймає інформацію, може збуджуватися і посилюватисвою функцію, або гальмуватися і послаблювати функцію, або й зовсім припинити її.
Клітини, які сприймають інформацію, зазвичай мають багато синапсів. Через одні синапси вони отримують стимули, поштовх до дії, через інші - сигнал про призупинення або й повну зупинку роботи.
Переважна частина рефлекторних дуг в організмі людини складається з трьох нейронів. У такій дузі передача з чутливого на руховий нейрон здійснюється через вставний нейрон. За рахунок відростків нейронів рефлекторні дуги мають різноманітні зв'язки з різними відділами нервової системи.
Нервова регуляція, на відміну від гормональної, діє досить швидко, але недовго, точно адресована певному органу і строго дозована.
Нервова система тісно взаємодіє з ендокринною і становить з нею єдину функціональну систему нейрогуморальної регуляції.
У регуляції життєдіяльності організму разом з нервовою та ендокринною системами важливу роль відіграє імунна система. Вона контролює сталість захисних сил організму протягом життя людини, бере участь у виділенні певних гормонів, які сприяють розвиткові нервової системи. Імунна система причетна до регуляції майже всіх фізіологічних процесів, що відбуваються в організмі, впливає на функцію ендокринної системи.
Останнім часом висловлюють припущення, що існують не дві системи регуляції (нервова та гуморальна), а три (нервова, гуморальна й імунна).
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 58 матеріал сайту.
26 квітня 2024 р.
Тема: Механізми імуннихреакцій організму людини. Алергія. СНІД та його профілактика.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 57 матеріал сайту.
Імунітет може виникати не залежно від втручання людини (природний імунітет), а може бути наслідком штучної імунізації (штучний імунітет). В залежності від походження, розрізняють:
природний вроджений імунітет;
природний набутий імунітет;
штучний активний імунітет;
штучний пасивний імунітет.
У випадку природного вродженого імунітету антитіла присутні у організмі від народження. Набутий природний імунітет може виникнути після перенесення деяких захворювань. Так, наприклад, людина, яка перенесла кір, вітряну віспу, коклюш, як правило, повторно не хворіє. Імунна система “запам’ятовує” мікроорганізм-збудник і протидіє наступному інфікуванню.
Штучну імунізацію проводять для профілактики захворювань або для їх лікування. Активний штучний імунітет виникає внаслідок щеплення – введення в організм вакцини (від лат. vaccinus – коров’ячий).
Вакцина – це ослаблені чи вбиті мікроорганізми, що викликають захворювання, або продукти їх життєдіяльності.
На введення вакцини виробляються антитіла, як і при інфікуванні, але захворювання не виникає через недостатню силу збудника. Утворені антитіла захищають організм від проникнення інфекції. Вперше вакцинацію провів у кінці XVIIIстоліття англійський лікар Е. Дженер для запобігання захворювання на віспу. Для цього він використав препарат від хворих корів. Активний імунітет діє багато років, але іноді вакцинацію потрібно проводити у декілька етапів.
У випадку, коли людина вже захворіла і хворому потрібна негайна допомога, йому вводять лікувальну сироватку.
Лікувальна сироватка – це біологічний препарат, який містить готові антитіла.
Лікувальну сироватку одержують з плазми крові тварин або людей, що перехворіли на певну інфекцію. Сироватку, що містить необхідні антитіла, попередньо обробляють і вводять хворому. Кожне антитіло атакує інфекцію і допомагає організму-реципієнту здолати захворювання. У цьому випадку власні антитіла не утворюються, тому такий імунітет називають пасивним.
Імунна система захищає внутрішнє середовище організму, але іноді її робота порушується. Розрізняють два види імунних розладів:
· надмірну реакцію організму (алергія, автоімунні захворювання);
· імунодефіцитний стан.
Алергія (від грецьк. allos – інший та ergon – дія) за механізмом прояву подібна до імунної реакції. Це неадекватна відповідь імунної системи на повторне надходження в організм сполуки (алергену), яка для більшості людей нешкідлива. Алергени для даного організму є антигенами. В залежності від походження, їх поділяють на:
· екзоалергени (зовнішні);
· ендоалергени (внутрішні).
До першої групи відносять деякі харчові продукти (шоколад, цитрусові, яйця тощо), різні хімічні речовини (пральний порошок, агрохімікати тощо), лікарські препарати, пилок квітів та інші. Внутрішні алергени – це власні тканини організму, в яких відбулися певні видозміни внаслідок патологічних процесів. Такі токсичні речовини, наприклад, утворюються в тканинах, ушкоджених опіками або обмороженням.
Імунодефіцитний стан може бути наслідком радіоактивного опромінення, особливо при ураженні червоного кісткового мозку. В умовах радіоактивного забруднення середовища такий стан призводить до зростання частоти і чисельності різноманітних інфекційних захворювань, зниження здатності організму протистояти гострим респіраторним вірусним інфекціям тощо. Важкою формою імунодефіциту є захворювання на СНІД (синдром набутого імунодефіциту), яке викликається внаслідок ураження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус руйнує один з типів лейкоцитів, що призводить до зниження функції імунної системи. Вважається, що протягом 10 років після інфікування людина може померти. Причиною смерті є загострення або неадекватне протікання інфекційних захворювань. ВІЛ передається через кров і деякі рідини організму, а зараження може відбутися при переливанні крові і деяких кров’яних препаратів, при користуванні нестерилізованим інструментарієм у лікарнях і перукарнях, при статевих зносинах тощо. Ліків від нього й досі немає.
Самостійна робота Нервова регуляція функцій організму людини
Замість крапок вставте пропущені слова.
1. За функціями розрізняють чутливі, … та рухові нейрони.
2. Нервову систему за будовою умовно поділяють на … і периферичну.
3. У головному мозку виділяють такі відділи: стовбур, мозочок, … мозок і великий або кінцевий мозок.
4. Від головного мозку відходять … пар черепно-мозкових нервів.
5. Стовбурний відділ головного мозку утворюють довгастий мозок, … і середній мозок.
6. Вегетативно нервова система керує роботою … , впливає на обмін речовин і ріст.
Вкажіть правильну відповідь («так» чи «ні»).
7. До центральної нервової системи належить головний мозок.
8. Симпатичний відділ вегетативної нервової системи прискорює скорочення серця.
9. До периферичної нервової системи належить головний мозок.
10. Кінцевий (великий) мозок складається з двох великих півкуль.
11. Частиною мозочка є черв’як.
12. Соматична нервова система регулює роботу скелетних м’язів.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 57 матеріал сайту.
22 квітня 2024 р.
Тема: Імунна система. Імунітет специфічний і неспецифічний. Імунізація.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 56 матеріал сайту.
1. Імунна система.
Найвагомішим проявом гомеостазу є захист від проникнення у внутрішнє середовище організму інфекційних мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності, який забезпечує імунна система. Імунна система людини складається з:
центральної (червоний кістковий мозок і тимус);
периферійної (лімфатичні вузли, селезінка, мигдалини, апендикс).
Неспецифічний захист направлений супроти антигенів та ушкоджувальних агентів взагалі, а специфічний (імунний) захист направлений на боротьбу з конкретними збудниками.
2. Імунітет. Види імунітету. (Розповідь учителя з елементами бесіди і використанням таблиці).
Імунітет – це захист організму від усього, що несе у собі ознаки чужорідної генетичної інформації, спосіб збереження генетичної сталості клітин.
Таку чужорідну інформацію несуть бактерії, віруси, найпростіші, гельмінти, продукти їх життєдіяльності, а також білки і клітини багатоклітинних організмів, включаючи видозмінені клітини самого організму. Ці речовини в імунології називають антигенами.
Антигени – це речовини, які сприймаються організмом як чужорідні і при введені в організм, здатні викликати імунну відповідь.
Імунна відповідь на дію антигену – це складна захисна реакція, розпізнавання чужорідних тіл. Розрізняють декілька видів імунітету.
Гуморальний імунітет забезпечується специфічними макромолекулами, які функціонують у внутрішніх рідинах організму. У плазмі крові містяться спеціальні білки, які здатні знешкоджувати мікроорганізми та отруйні продукти їх життєдіяльності, які надходять у рідини організму.
Антитіла утворюються та виділяються спеціальним типом лейкоцитів, які є в крові та лімфі.
Клітинний імунітет. Головну роль у цьому відіграють білі кров’яні клітини – лейкоцити. Захисні функції лейкоцитів переконливо довів російський біолог І. І. Мечников. Він встановив, що лейкоцити, завдяки здатності до амебоїдного руху, поглинають хвороботворні мікроорганізми і перетравлюють їх. Це явище відбувається за механізмом фагоцитозу (від грецьк. phagos – пожирати).
Інші імунні клітини – Т-лімфоцити, що розвиваються у тимусі (вилочковій залозі), відповідають за знищення тільки певного виду мікроорганізмів або залишків антигенів.
Імунітет може виникати не залежно від втручання людини (природний імунітет), а може бути наслідком штучної імунізації (штучний імунітет). В залежності від походження, розрізняють:
природний вроджений імунітет;
природний набутий імунітет;
штучний активний імунітет;
штучний пасивний імунітет.
У випадку природного вродженого імунітету антитіла присутні у організмі від народження. Набутий природний імунітет може виникнути після перенесення деяких захворювань. Так, наприклад, людина, яка перенесла кір, вітряну віспу, коклюш, як правило, повторно не хворіє. Імунна система “запам’ятовує” мікроорганізм-збудник і протидіє наступному інфікуванню.
Штучну імунізацію проводять для профілактики захворювань або для їх лікування. Активний штучний імунітет виникає внаслідок щеплення – введення в організм вакцини (від лат. vaccinus – коров’ячий).
Вакцина – це ослаблені чи вбиті мікроорганізми, що викликають захворювання, або продукти їх життєдіяльності.
На введення вакцини виробляються антитіла, як і при інфікуванні, але захворювання не виникає через недостатню силу збудника. Утворені антитіла захищають організм від проникнення інфекції. Вперше вакцинацію провів у кінці XVIIIстоліття англійський лікар Е. Дженер для запобігання захворювання на віспу. Для цього він використав препарат від хворих корів. Активний імунітет діє багато років, але іноді вакцинацію потрібно проводити у декілька етапів.
У випадку, коли людина вже захворіла і хворому потрібна негайна допомога, йому вводять лікувальну сироватку.
Лікувальна сироватка – це біологічний препарат, який містить готові антитіла.
Лікувальну сироватку одержують з плазми крові тварин або людей, що перехворіли на певну інфекцію. Сироватку, що містить необхідні антитіла, попередньо обробляють і вводять хворому. Кожне антитіло атакує інфекцію і допомагає організму-реципієнту здолати захворювання. У цьому випадку власні антитіла не утворюються, тому такий імунітет називають пасивним.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 56 матеріал сайту.
19 квітня 2024 р.
Тема: Ендокринна система. Залози внутрішньої та змішаної секреції.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 55 матеріал сайту.
ЕНДОКРИННА СИСТЕМА - сукупність залоз, що утворюють гормони та забезпечують ендокринну регуляцію. Ендокринна система людини бере участь у гуморальній регуляції, забезпечує збереження гомеостазу в змінних умовах середовища, регулює ріст, розвиток, розмноження організму. Разом з імунною системою формує та підтримує імунітет, з нервовою - здійснює регуляцію діяльності органів, психічну діяльність, емоційну реакцію.
ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ
Гіпофіз - ендокринна залоза, розташована при основі головного мозку. Це невелика залоза, маса якої досягає 0,5 г. У гіпофізі розрізняють три частки: передню, проміжну та задню. Кожна з них продукує гормони з різними функціями. Передня частка гіпофіза виробляє гормони, які регулюють ріст людини (гормон росту) та впливають на діяльність інших ендокринних залоз (тропні гормони). Середня частка виробляє меланотропін, який сприяє синтезу меланіну й зумовлює колір шкіри. Задня частка гіпофіза синтезує гормони, - вазопресину й окситоцину. Вазопресин зменшує виведення сечі, підвищує кров'яний тиск, а окситоцин стимулює діяльність молочних залоз у період вигодовування немовлят.
Епіфіз - це ендокринна залоза, що розвивається як виріст проміжного мозку. Маса його в дорослої людини - 100-200 мг. В епіфізі синтезується гормон мелатонін, який запобігає передчасному статевому розвитку, бере участь у біологічних ритмах організму та ін.
Щитоподібна залоза - ендокринна залоза, розташована на передній поверхні щитоподібного хряща гортані. Вона прикріплюється до трахеї й гортані щільною волокнистою тканиною й складається з правої й лівої часток, з'єднаних перешийком. Це непарна й найбільша з ендокринних залоз, маса якої близько 30-60 г. Щитоподібна залоза виділяє йодо- вмісні гормон тироксин. Тироксин стимулюють ріст і розвиток органів і тканин, особливо кісткової та нервової тканин. Крім того, він прискорює обмін речовин і виділення енергії.
Прищитоподібні залози - це ендокринні залози у вигляді маленьких тілець, занурених у тканину щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залоза вкриті спільною волокнистою капсулою. Загальна маса цих найдрібніших залоз - близько 0,3 г. Клітини прищитоподібних залоз синтезують паратгормон, який регулює обмін Кальцію.
Тимус - ендокринна залоза, розташована за грудиною. Ця непарна залоза складається із залозистих клітин, які утворюють дві частки, що нагадують вилочку. Маса й розміри залози змінюються з віком. Тимус відіграє основну роль у розвитку клітинного імунітету. Основним гормоном залози є тимозин, який впливає на диференціацію Т-лімфоцитів.
Надниркові залози - парні ендокринні залози, розташовані над нирками. Надниркові залози складаються з двох шарів: зовнішнього коркового і внутрішнього мозкового, які функціонують незалежно один від одного. У дорослої людини маса наднир- ників досягає 10-14 г. Корковий шар виробляє гормони кортикостероїди, які регулюють водно-сольовий обмін та обмін білків, жирів і вуглеводів. Мозковий шар виділяє гормони адреналін та норадреналін, що забезпечують негайну мобілізацію ресурсів організму, активізацію функцій органів, спрямовану на виживання організму в стресових ситуаціях.
ЗАЛОЗИ ЗМІШАНОЇ СЕКРЕЦІЇ - це залози, що утворюють секрети та гормони. До них належать підшлункова залоза та статеві залози.
Підшлункова залоза - залоза змішаної секреції, яка виробляє травний сік (зовнішня секреція) та гормони (внутрішня секреція). Ця травна залоза розташована позаду шлунка, складається з головки, тіла і хвоста. Підшлункова залоза має вигляд видовженої пірамідки завдовжки 20 см. Гормони підшлункової залози - інсулін і глюкагон - регулюють обмін вуглеводів.
Статеві залози - це залози змішаної секреції, які виробляють статеві клітини (зовнішня секреція) й статеві гормони (внутрішня секреція). Чоловічими статевими залозами людини є яєчка, а жіночими - яєчники. Статеві залози разом з продукцією сперматозоонів і яйцеклітин виділяють у кров статеві гормони - андрогени й естрогени. Обидві групи гормонів утворюються як у чоловічих, так і в жіночих статевих залозах. Однак у чоловіків переважають андрогени, а в жінок - естрогени. Найактивнішими серед андрогенів є тестостерон, а серед естрогенів - естрадіол та прогестерон. Статеві гормони починають вироблятися ще в зародковому періоді, вони контролюють утворення й ріст усіх органів чоловічої та жіночої статевих систем, визначають тип статури й особливості будови кістково-м'язового апарату. У період статевого дозрівання вони відповідають за формування вторинних статевих ознак, впливають на ріст, обмін речовин, фізичний і психічний розвиток.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 55 матеріал сайту.
15 квітня 2024 р.
Тема: Гуморальна регуляція, її особливості. Поняття про гормони.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 54 матеріал сайту.
Гомеостаз – це відносна сталість внутрішнього середовища.
Системи підтримки
Нервова Ендокринна Імунна
Ендокринна система забезпечує гуморальну регуляцію функцій.
Гуморальна регуляція – це регуляція функцій організму, яка здійснюється через рідинні середовища (кров, лімфу, тканинну рідину) за допомогою біологічно активних речовин та продуктів обміну речовин або метаболітів.
Залози – це органи в тілі, функцією яких є вироблення специфічних речовин (секретів).
До ендокринної системи належать залози внутрішньої і змішаної секреції.
Ендокринна система – це система залоз внутрішньої та змішаної секреції, яка у взаємодії з іншими системами організму людини й тварин здійснює регуляцію його життєво важливих функцій.
Гормони – це біологічно активні речовини, які синтезуються залозами внутрішньої та змішаної секреції, які здатні включатися до біохімічних реакцій і регулювати обмін речовин та енергії.
Властивості гормонів
1) висока біологічна активність – обумовлюють значний ефект у дуже низьких концентраціях;
2) специфічність дії – здатні взаємодіяти з певними клітинами-мішенями завдяки наявності у них молекул-рецепторів;
3) дистантність дії – переносяться від місця синтезу до клітин-мішеней, де взаємодіють з певним рецептором на мембранах клітин (білково-пептидні гормони) або проникають усередину клітини і далі в ядро (стероїдні гормони);
4) короткочасність дії – у процесі дії швидко розпадаються в печінці, нирках, травній системі або виводяться з організму;
5) різноманітність механізмів дії – свою дію на обмін речовин виявляють різними шляхами: а) підвищують проникність мембран; б) регулюють активність ферментів як ефектори та інгібітори; в) діють на генетичний апарат клітини і регулюють процеси транскрипції та ін.
Різноманітність гормонів
ефекторні – здатні безпосередньо впливати на органи-мішені (тироксин);
тропні– регулюють синтез і виділення ефекторних (тиреотропний);
стероїдні– ліпідної природи, легко проходять плазматичні мембрани і проникають усередину реагуючих клітин (кортикостероїди, андрогени, естрогени);
білково-пептидні – взаємодіють з певним рецептором на мембранах клітин і виявляють видову специфічність (інсулін, глюкагон, вазопресин, окситоцин, соматотропін);
похідні амінокислот (адреналін і норадреналін, тироксин, мелатонін);
тканинні – синтезуються клітинами тканин і здійснюють регулюючий вплив на сусідні клітини, не переміщуючись з кров'ю (ендорфіни, еритропоетин, простагландини, гістамін, релаксин);
залозисті – синтезуються спеціалізованими ендокринними залозами (наприклад, адреналін)
Значення гормонів
Регулюють:
обмін речовин та енергії (тироксин, інсулін);
процеси росту і розвитку органів (наприклад, соматотропін);
статеве дозрівання (статеві гормони);
фізичний і психічний розвиток (тропні гормони);
реакцію організму на стрес у комплексі з нервовою системою (адреналін).
Ендокринні порушення – порушення діяльності залоз внутрішньої і зовнішньої секреції.
Гіперфункція – посилена діяльність залози.
Гіпофункція – послаблення діяльності залози.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 54 матеріал сайту.
12 квітня 2024 р.
Тема: Значення нервової діяльності для організму людини. Поняття про гомеостаз і нервову регуляцію функцій організму людини.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 53 матеріал сайту.
.Гомеостаз і регуляція функцій організму.
Усе життя людини проходить у безперервному зв’язку із зовнішнім середовищем,тому здоров’я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно єрезультатом дії природних, антропогенних та соціальних факторів і віддзеркалює динамічнурівновагу між організмом і середовищем його існування. Будь-якому організмові потрібні певні умови існування, до яких у нього виробляється пристосування в процесі розвитку. Середовищем існування для клітин організму є внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина). Склад і властивості внутрішнього середовища підтримуються на відносно постійному рівні, що створює умови для життєдіяльності всього організму.
Гомеостаз – це сталість хімічного складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища організму.
Термін «гомеостаз» був запропонований в 1929 році американським фізіологом У. Кенноном, який вважав, що фізіологічні механізми, що підтримують постійність внутрішнього середовища в організмі, настільки складні і різноманітні, що їх бажано об'єднати під загальною назвою гомеостазу.
В організмі людини на сталому рівні підтримується:
— температура тіла;
— тиск крові;
— осмотичний тиск;
— кислотно-лужна рівновага.
Сталість внутрішнього середовища забезпечується:
— безперервною роботою органів дихання;
— кровообігом;
— травленням;
— виділенням;
— підтримується за допомогою нервово-гуморальної регуляції.
Однією з найважливіших систем підтримки гомеостазу є серцево-судинна система.
Функція кровоносної системи полягає в підтримці заданого об'єму крові і розподілі її по судинах та у зміні кровопостачання відповідно до зміни потреб тканин у кисні при різних навантаженнях.
Недостатнє постачання тканин киснем може бути причиною кисневого голодування і загибелі клітин.
Крім того, кров бере участь у підтримці кислотно-лужної рівноваги і в гуморальній регуляції функцій органів і систем, переносячи гормони та інші біологічно активні речовини від ендокринних залоз до органів.
Система дихання також виконує важливі гомеостатичні функції.
Система дихання виконує важливі гомеостатичні функції. вентиляцію, легеневий кровообіг, дифузію газів через альвеолярно-капілярну мембрану, транспорт газів кров'ю і тканинне дихання.
Забезпечення газообміну між організмом і навколишнім середовищем повинно відповідати швидкості обмінних процесів і пов'язаної з нею швидкості споживання клітинами кисню. Тому робота дихальної системи повинна бути спрямована на підтримку постійного рівня кисню і вуглекислоти в умовах, що змінюються.
2.Нервова регуляція.
Функції нервової системи:
1) об'єднує організм в одне ціле;
2) регулює роботу органів і систем;
3) підтримує сталість внутрішнього середовища організму;
4) здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем і забезпечує адаптацію в мінливих умовах;
5) визначає психічну діяльність індивіда.
Нервова регуляція здійснюється за допомогою нервових імпульсів.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 53 матеріал сайту.
8 квітня 2024 р.
Узагальнення знань з теми Вища нервова діяльність
Виконати тестову роботу
1.Які сенсорні системи мають першочергове значення для другої сигнальної системии
А)нюхова й смакова Б)зорова й слухова В)дотикова й больова Г)гравітаційна й рухова
2.Назвіть соціальні чинники, що зумовили у людини появу й прогресивний розвиток мови:
А)природний добір Б)прямоходіння В)спадкова мінливість Г)праця й суспільний спосіб життя
3.Який відділ головного мозку відіграє основну роль у розвитку мови?
А)довгастий мозок Б)великий мозок В)задній мозок Г)проміжний мозок
4.Як називається початковий етап відображення дійсності у головному мозку?
А)відчуття Б)сприйняття В)уявлення Г)мислення
5.Який етап відображення є безпосередньо основою мислення?
А)відчуття Б)сприйняття В)уявлення Г)рецепція
6. .............. – це психофізіологічний процес, за якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент інформацію.
А)Запам'ятовування Б)Пам’ять В)Свідомість Г)Увага.
7.Який це вид пам’яті коли актори викликають в себе сльози, пригадуючи сумний випадок із життя для того, щоб зіграти нещастя в театрі, кіно.
А)Логічно-змістова Б)Образно-слухова В)Емоційна
8.Кількісні характеристики пам’яті — швидкість, точність, готовність?
А)Ні Б)Так
9.Закріплення в пам’яті певних знань — це ....
А)Повторення Б)Відтворення В)Запам’ятовування
10. Який вид пам'яті зберігає інформацію від 15 до 30 секунд?
А)Сенсорна Б)Короткочасна В)Довгострокова
11.Періодичний функціональний стан організму людини, який характеризується вимкненням свідомості й зниженням здатності нервової системи відповідати на зовнішні подразники:
А)Безсоння Б)Летаргія В)Сон Г)Кома
12.Прикладом внутрішніх біоритмів є:
А)сон та активність Б)ритм серцевого циклу В)народження потомства
Г)ритм дихання, серцебиття, травлення
5 квітня 2024 р.
Тема: Сон. Біоритми, їх біологічне значення для організму людини
Опрацюйте матеріал підручника параграф 51 матеріал сайту.
1. Поняття про сон, фази сну.
Сон — це періодичний стан організму людини, який характеризується виключенням свідомості і зниженням здатності нервової системи відповідати на зовнішні подразники.
Засновником «науки про сон» була Марія Михайлівна Манасеїна, жінка вчений, яка на цуценятах вивчала значення сну для організму і дійшла висновку, що сон важливіший за їжу.
Під час сну відбувається відновлення фізичних та психічних сил, що дозволяє адаптуватися до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища.
Розглянемо фізіологічні особливості сну.
Зазвичай природний сон включає дві фази: повільний сон та швидкий.
В свою чергу повільний сон ділять на 4 стадії:
-дрімоту;
-поверхневий сон;
-сон помірної глибини;
-глибокий сон.
Розглянемо більш детально фази сну
Повільний сон
Тривалість кожної фази повільного сну складає від 70 до 120 хвилин. Повільний сон супроводжується розслабленням скелетних м'язів, зниженням обміну речовин та активності роботи внутрішніх органів.
Швидкий сон
Повільні ритми змінюються швидкими бета- і альфа-хвилями електроенцефалографа. Тривалість швидкого сну — 20-30 хв. Він супроводжується напруженням скелетних м'язів, активізацією обміну речовин та роботи внутрішніх органів. Під час швидкого сну людина бачить сновидіння.
В окремих випадках цілі зони кори великих півкуль продовжують працювати під час сну. Тоді люди бачать сни.
2. Сновидіння
Причина сновидінь — різна ступінь гальмування ділянок головного мозку. Домінантні зони кори великих півкуль головного мозку гальмуються з меншою силою. Саме тому уві сні людина може розв'язати складні задачі, пригадати місцезнаходження потрібної речі, знайти геніальні шляхи розв'язання проблем. Відомо, що О. Пушкін створив вірш під час сну, а Д.І. Менделєєв стверджував, що кінцевий варіант періодичної системи йому приснився.
Зміст сновидінь завжди стосується минулого, сьогодення, але не майбутнього.
Це цікаво
Цікаві факти розкриють для вас важливе значення снів у житті людини
Як ви вже знаєте саме під час сну, як він стверджував, Д.І.Менделєєв побачив періодичну систему хімічних елементів. Але окрім нього, сни були причиною багатьох винаходів для таких відоми людей, як: Ларрі Пейдж (ідея для Google), Тесла (генератор змінного струму), Джеймс Уотсон (Подвійна форма спіралі ДНК) і т.д.
Ми пам’ятаємо лише 10% усіх наших снів. Після пробудження, вже через 10 хв. 90% змісту буде втрачено, а сенс сну розвалиться, як картковий будиночок.
Як не дивно але усі, без вийнятку, бачать сни. Повна відсутність їх свідчить про психічні захворювання. 60% людей просто їх не пам’ятають.
Сліпі люди бачать сни. Навіть ті, які сліпі від народження. Вони не бачать зображень в звичайному нам розумінні, але також отримують в снах різні емоції: образи формуються через запахи, звуки, тактильні відчуття.
У снах ми бачимо лише реальних людей. Наша підсвідомість не здатна самостійно і довільно генерувати обличчя людей. Тобто незнайомці у снах- реальні люди, яких ми вже бачили, але не запам’ятали.( Н.п.жінка у автобусі, чоловік на задньому плані в епізоді нудного фільму).
Сни, як правило, бувають негативними. Рідше нам сняться позитивні.
За ніч ми можемо бачити до 7 різних снів.
Наш мозок по-різному інтерпретує зовнішні подразники в процесі сновидіння і дуже успішно вплітає їх у смислову канву сну.
Чоловіки і жінки бачать сни по-різному.
Здригання тіла, коли ми засинаємо-дуже поширене явище. Воно абсолютно не шкідливе і називається «гіпнотичні ривки»
При сновидіннях активізується потилична зорова зона мозку, рідше слухові й нюхові зони мозку та смакові аналізатори.
Кольорові сни сняться творчим особистостям. Чорно-білі сни сняться людям з аналітичним складом розуму.
Якщо людина бачить сни в м'яких тонах, то й характер її психіки врівноважений.
Яскраві, чорні й червоні відтінки свідчать про перевагу збудження або гальмування, тобто психічні процеси неврівноважені.
3. Гігієна сну
Явища під час сну
1.Хропіння;
2.Скрегіт зубами;
3.Розмови;
4.Ходіння або лунатизм. Це дуже рідкісний але потенційно небезпечний вид розладу сну.
5.Нічні жахи;
6.Сонний ступор або параліч.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 51 матеріал сайту.
1 квітня 2024 р.
Тема: Навчання та пам'ять людини, їх біологічне значення.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 50 матеріал сайту.
Навчання – це процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок.
Людина починає навчатися вже з моменту свого народження. З віком навчання стає складнішим, оскільки починається час засвоєння великого обсягу досвіду і знань, накопичених досвідом. У процесі навчання відбувається не тільки вдосконалення навчальних умінь і навичок, але й розвиток мислення, пам’ять, творчих здібностей.
..Розрізняють такі види навчання:
Імпринтинг, або закарбовування,-властивість новонароджених фіксувати в пам`яті образи батьків,…в подальшому ця набута форма поведінки перетворюється на умовнорефлекторну діяльність.
Звикання-відсутність реакції на певний стимул.(за відсутності підкріплення покаранням або заохоченням).
Навчання шляхом «спроб та помилок» (описав видатний американський психолог Е.Торндайк) використання інтернет-ресурсів
Приховане, або латентне навчання - спрямоване на задоволення безпосередньо,наприклад у додаткових заняттях (гурткова робота-другорядна інформація може стати життєво важливою).
Осяяння(Інсайт)- вища форма навчання,основою якого є здогадка,дає змогу осмислено розв`язувати проблему.
.
2 Пам’ять. Механізм пам’яті
Психолог: Світ без пам’яті… Тільки найпалкіша уява здатна намалювати його вірогідну картину. Таку спробу зробив колумбійський письменник Маркес у відомому романі « Сто років самотності». Спочатку жителі Макондо, у якому відбувається дія захворюють на безсоння. Від безсоння виникає безпам’яття. Коло герой роману Ауреліо помітив, що йому вже важко пригадати назви речей, які його оточують, він приклеїв до них ярлики і тепер досить прочитати напис, щоб зрозуміти з чим ти маєш справу. Але всі розуміли, що може настати день, коли вони, впізнавши предмет за написом, не зможуть пригадати його призначення.
Довелось писати докладні інструкції. Наприклад,серед багатьох інших, з явилась об ява, яку почепили корові на шию: « Це-корова, її потрібно доїти кожного ранку, щоб отримати молоко, а молоко треба кип’ятити, щоб змішати з кавою і отримати каву з молоком.» Ось так вони жили у постійно вислизаючій від них дійсності. За допомогою слова вдалось затримати її коротку мить. Але вона мала неминуче зникнути, як тільки забудеться значення букв.
Далі доводити значення пам’яті в житті людини не має потреби. Давні греки,підкреслюючи її важливе значення , вважали богиню пам’яті Мнемозіну матір’ю дев’яти муз науки і мистецтва.
Що ж таке пам’ять?
Пам’ять – це психофізіологічний процес, за якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент інформацію.
3 Феномен пам’яті включає в себе такі факти:
Перший-полягає в тому, що короткий ряд інформації запам’ятовується легше, ніж довгий. Дослідження психологів показали, що нормальний обсяг пам’яті людини на новий матеріал, що не має логічного зв’язку дорівнює 7+2 знаки. Звичайно, чим більший обсяг, тим краще.
Другий - це те, що ми запам’ятовуємо не скільки подробиці, скільки загальні положення.
Третє - відомо, що у мозку утворюються сліди-відображення того, з чим доводилось стикатись людині у житті: різноманітні події, знання,своя поведінка і поведінка інших людей. Все це не зникає безслідно, а зберігається у мозку у вигляді пам’ятних слідів.
4 Складові пам’яті.
Пам ять
Запам’ятовування Збереження Відтворювання
механічне сенсорне мимовільне
осмислене короткочасне довільне
мимовільне довготривале
довільне
Матеріальною основною пам’яті - є утворення в корі головного мозку нервових тимчасових зв’язків. Ці зв’язки завжди виникають під час дії будь-якого подразника на нервову систему людини. Отже вони залишають у мозку своєрідний «відбиток» отриманої інформації.
5.Механізм переходу інформації з сенсорної в короткочасну і довготривалу.
Характеристика властивостей пам’яті.
Щоб скласти формулу доброї пам’яті, слід зазначити, що запам’ятовування має бути швидким, зберігання має бути надійним, без втрат, а відтворення своєчасним і точним.
Пам’ять кожної людини має свої особливості, що свідчать про її ефективність. Це якісні кількісні характеристики пам’яті.
Продуктивність пам’яті
Готовність Продуктивність Тривалість Обсяг Точність
6. Види пам’яті.
мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.
довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;
рухова — пам'ять на рухи та їх системи;
емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності
моторна- пам`ять відбуваються коли людина пише
образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;
словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять. Розуміння чогось
сенсорна пам'ять триває 0,2–0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.
короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини;
довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;
оперативна (короткочасна, безпосередня, робоча)[3] пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 50 матеріал сайту.
22 березня 2024 р.
Тема: Мова людини, її біологічне значення. Мислення та свідомість.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 49 матеріал сайту.
1. Мислення — вища форма відображення мозком навколишнього світу.
Мислення – це узагальнене й опосередковане пізнання дійсності. Мислення охоплює те спільне, що є у кількох подібних предметів. Воно характеризує найважливіші ознаки групи предметів і передається словесним виразом. Так, поняття «дерево» включає багато видів деревних рослин, що відрізнються від кущів і трав. Людина узагальнює поняття не тільки про предмети, їхні властивості, явища навколишнього світу, але й свої відчуття, переживання, почуття. Людина думає словами, завдяки чому абстрагується від дійсності, тобто мислить абстрактно. Мислення здійснюється шляхом мислительних операцій ( аналізу й синтезу, порівняння й розрізнення, суджень й висновків, абстракції, узагальнення тощо).
Сукупність індивідуальних особливостей мислення людини називають розумом. Самостійність, критичність, гнучкість, творча ініціатива, вибірковість – головні якості розуму.
2. Форми мислення. Розумові операції під час мислення.
Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини з допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи оперецій.
Синтез – практичнее або теоретичне об'днання виділених у процесі аналізу частин у новее ціле.
Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.
Порівняння – розумова операція, що дає змогу встановити подібні й відмітні ознаки аналізованих об'єктів.
Види мислення:
· Наочно-дійове;
· Наочно-образне;
· Словесно-логічне;
· Теоретичне;
· Практичне;
· Творче.
1. Свідомість як ставлення людини до навколишнього світу. Критерії свідомості. (Розповідь учителя з елементами бесіди.
Свідомість – це одне з найскладніших психічних явищ, притаманних тільки людині і пов’язаних з мовленням. Це інтегрована діяльність усього мозку в цілому. Вона сформувалася на основі та в процесі суспільної практики.
Свідомість показує ставлення людини до навколишнього світу та до самого себе. Це своєрідне поєднання всіх простих форм відображення дійсності: сприйняття, відчуття, уявлення, почуттів і дій. Це те, що виражає специфіку людини у порівнянні з тваинами. Свідомість відіграє вирішальну роль у будь-якій сфері людської діяльності.
Перед тим як приступити до будь-якої роботи, людина обмірковує план, вибирає необхідні засоби і т. д. свідомість супроводжує весь шлях її діяльності.
2. Критерії свідомості:
а)зосередитися на різних явищах відповідно до навколишньої обстановки;
б) продовжувати абстрактні думки, оперувати ними, а також висловлювати їх словами;
в) оцінювати майбутній вчинок, тобто здатна очікувати та прогнозувати;
г) усвідомлювати своє Я і пізнавати інших людей;
д) оцінювати значення естетичних і етичних цінностей.
4. Фізіологічні основи свідомості. Роль півкуль головного мозку в процесах свідомості. (Розповідь учителя).
Доведено, що ретикулярна формація (сукупність нервових клітин) стовбура мозку підтримує активність кори великого мозку. Гальмування діяльності цих нейронів знижує здатність усвідомлення сигналів, що надходять у великий мозок. Важливу роль у процесах свідомості відіграє руховий центр мовлення і його зв’язок із сенсорними зонами кори (зони органів чуттів). Самец им визначається роль мовлення в становленні свідомості людини, в розвитку її психіки. Першочергову роль в організації свідомості відіграє ліва півкуля, яка забезпечує мовлення.
5. Основні форми свідомості: індивідуальна і суспільна.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 49 матеріал сайту.
18 березня 2024 р.
Тема: Умовні та безумовні рефлекси. Інстинкти.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 48 матеріал сайту.
Поняття рефлекс увів відомий вчений Іван Михайлович Сеченов , про нього нам розповість Альона .
Досліджував рефлекси Павлов Іван Петрович.Саме він увів поняття «умовний рефлекс».
Умовні рефлекси, на відміну від безумовних, являються індивідуальними, з'являються впродовж існування людини, особливі лише для неї; отримали тимчасовий характер й здатні згасати з зміною умов навколишнього середовища.
Умовні рефлекси, в своїй дії збігаючись із безумовними подразниками, здатні набуваюти сигнального і попереджувального значень. Ці рефлекси забезпечують людині змогу завчасно реагувати на негативні чи позитивні подразники.
Умови для формування умовних рефлексів
Умовні рефлекси здатні формуватися на основі безумовних. В процесі індивідуального розвитку людського організму умовні рефлекси підпорядковують навіть собі роль безумовних, пристосовуючи ці рефлекси відповідно до новоутворених вимог зовнішнього середовища. Однак для формування умовних рефлексів потрібні деякі правила, умови.
Першою і головною умовою являється збіг в часі одноразової або багаторазового впливу умовного подразника із безумовним подразником чи діями одразу після нього. Зокрема, споживання їжі здатне супроводжуєтися виділенням травних соків. Таким чином проявляється безумовнорефлекторна реакція. Із часом саме лише сервірування обіднього столу здатний спричинити виробництво організмом людини травних соків. Це і умовнорефлекторна реакція.
Другою досить важливою умовою при формуванні умовних рефлексів являється послідовність дії подразників. Першим повинен виникнути умовний подразник (в даному випадку сервірований стіл), а далі - безумовний (пожива). При цьому фізичне або біологічне значення умовного подразника не має переважати дію безумовного.
В відповідь на вплив сильного умовного подразника виникає значне збудження в відповідному центрі кори, це спричинить гальмування уже інших ділянок кори головного мозку та заблокує формування умовного рефлексу. Так наприклад, коли людина зібралася пообідати, покрила стіл, однак у даний час зателефонував хтось з знайомих з цікавою розмовою. Людина на деякий час забуває про поживу.
Для формування умовних рефлексів треба теж, котрі кора мозку являлась вільною від інших форм діяльності, а організм знаходився в нормальному функціональному стані.
У відміну від тварин, в людини умовні рефлекси формуються не лише в відповідь на певні сигнали, наприклад, шкільний дзвінок, а і на почуті чи прочитані слова, малюнки, цифри. Так наприклад, в людини, що колись куштувала лимон, згадка навіть про нього викликає слиновиділення. Це також умовнорефлекторна реакція, однак у ній приймає участь ще і пам'ять (ця інформація про кислий смак лимона закарбована у корі півкуль).
Дякуючи цьому людині властиве абстрагування і узагальнень, що становлять основу мислення й свідомості. Саме так, процес навчання людей супроводжується утворенням й накопиченням певної кількості умовних рефлексів.
Механізм формування умовних рефлексів
І. Павлов виявив, що формування умовних рефлексів грунтується на установленні тимчасових зв'язків в корі півкуль мозку між нервовими центрами безумовного рефлексу та умовного подразника. Головну функцію в створені тимчасових зв'язків грає кора головного мозку, хоча підкіркові структури теж отримали важливе значення для формування умовних рефлексів. Саме так, умовні рефлекси утворюються в результаті взаємоузгодженої діяльності кори й підкіркових центрів, саме тому структура рефлекторної дуги умовних рефлексів достатньо складна.
Існує чимала різноманітність умовних рефлексів. Всі умовні рефлекси, за котрих рефлекторна відповідь проявляється у діяльності внутрішніх органів, належать до вегетативних (дихальні, харчові, серцево-судинні і інші). Умовні же рефлекси, які пов'язані зі діяльністю скелетних м'язів, уже відносять до соматорухових.
Найбільш складнішою формою індивідуальної поведінки являється розумова діяльність, що являється результатом постійного формування нових нервових зв'язків, що грунтуються на минулому досвіді.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 48 матеріал сайту.
15 березня 2024 р.
Тема: Поняття про вищу нервову діяльність та її основні типи.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 47 матеріал сайту.
Основними нервовими процесами, які координують вищу нервову діяльність людини, є збудження та гальмування.
Збудження проявляється у підвищенні активності нейронів. Розпочинається воно у нервових центрах та поширюється у вигляді нервових імпульсів.
Гальмування – активний процес, який пригнічує збудження або запобігає йому. Ці процеси є індивідуальними для кожної людини.
Засновниками вчення про вищу нервову діяльність є Іван Михайлович Сєченов та Павлов Іван Петрович. Саме вони довели, що ВНД є нерозривною єдністю вроджених і набутих форм пристосованості, тобто безумовних та умовних рефлекторних реакцій
Типи вищої нервової діяльності
Тип вищої нервової діяльності – сукупність вроджених особливостей нервових процесів, що характеризують ВНД людини.
Як вже було зазначено, основними процесами ВНР є гальмування та збудження. В свою чергу основними властивостями процесів гальмування та збудження є сила збудження, врівноваженість та рухливість нервових процесів.
СИЛА - ЗДАТНІСТЬ НЕРВОВИХ КЛІТИН РЕАГУВАТИ НА ПОДРАЗНЕННЯ БЕЗ РОЗВИТКУ ГАЛЬМУВАННЯ
УРІВНОВАЖЕНІСТЬ - ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ ПРОЦЕСІВ ЗБУДЖЕННЯ ТА ГАЛЬМУВАННЯ
РУХЛИВІСТЬ – ШВИДКІСТЬ ПЕРЕХОДУ НЕЙРОНІВ ВІД ЗБУДЖЕННЯ ДО ГАЛЬМУВАННЯ
Наявність або відсутність цих показників визначає тип вищої нервової діяльності людини. Їх виділяють чотири – жвавий, спокійний, нестримний та слабкий.
Тип ВНД визначає тип темпераменту людини, який впливає на риси її характер, поведінку у тих чи інших ситуаціях.
Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей, що виявляються у силі, швидкості та зрівноваженості нервових процесів.
Тип темпераменту
Жвавий, Сильний, врівноважений, рухливий - це Сангвінік
Спокійний, Сильний, врівноважений, інертний - це Флегматик
Нестримний, Сильний, неврівноважений це - Холерик
Слабкий, Слабкі процеси збудження та гальмування - це Меланхолік
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 47 матеріал сайту.
11 березня 2024 р.
Тема: Контрольна робота № 2.
Виконати завдання контрольної роботи.
Дом. завд. Повторити вивчений матеріал.
Контрольна робота № 2 8 клас
__________________________
1.У людини черепно-мозкових нервів:
А) 24 пари Б) 31 пара В) 12 пар Г) 21 пара
2.Основним структурним і функціональним елементом нервової
системи є:
А) аксон Б) нейрон В) дендрит Г)нефрон
3.Спинний мозок виконує функцію
А) тільки рефлекторну Б) тільки провідникову
В) рефлекторну і провідникову
Г) рефлекторну, провідникову і збуджувальну
4. Укажіть складові центральної нервової системи
А) головний мозок і спинний мозок
Б) головний мозок і черепно-мозкові нерви
В) спинний мозок і спинномозкові нерви
5. Активною складовою опорно-рухової системи є
А) Суглоби Б) кістки В) м'язи
6.Захворювання , що характеризується зниженням працездатності
внаслідок неактивного, малорухомого способу життя це
А) Плоскостопість Б) гіподинамія В) артроз Г) сколіоз
7.Найдовшою кісткою скелета є:
А) Гомілкова Б) Плечова В) Стегнова Г) Потилична
8. Скільки відділів має хребет людини
А) 3 Б) 4 В) 5 Г) 6
9.Функцію сприйняття та регуляції положення тіла в просторі забезпечує
А) вестибулярний аппарат Б) завитка В) кортіїв орган
Г) півколові канали
10.Місце виходу зорового нерва це
А) жовта пляма Б) сліпа пляма В) чорна пляма Г) сітківка
11.Нюхові рецептори знаходяться...
А) біля кореня язика Б) у завитці в сітківці
В) в слизовій носової порожнини
12.Центральною частиною сенсорної системи є:
А) рецептори органів чуттів; Б)чутливі нейрони;
В) зони спинного мозку; Г) зони кори мозку.
13. Які розрізняють частини головного мозку? Їхні функції.
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
14. Яке значення для людини має запах?
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
___________________________________________________________
8 березня 2024 р.
Тема: Сенсорні системи смаку, нюху, рівноваги, руху, дотику, температури, болю.
Опрацювати самостійно матеріал підручника параграфи 45-46 матеріал сайту.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграфи 45-46.
1 - 4 березня 2024 р.
Тема: Слухова сенсорна система, її значення для людини. Будова вуха людини. Захист слуху.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 44 матеріал сайту.
Розрізняють три відділи слухової сенсорної системи:
периферичний відділ — перетворює звуки у нервові імпульси, які здійснюють фонорецептори (волоскові клітини) спірального органа, розташованого в завитці;
провідниковий відділ — проведення імпульсів здійснюють правий і лівий слухові нерви в складі присінково-завиткової VII пари черепно мозкових нервів;
центральний відділ — обробка слухової інформації відбувається у слуховій зоні скроневої частки кори півкуль.
Периферичний відділ слухового аналізатора представлен органом слуху, тобто вухом. Виділяють зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо є допоміжними утвореннями, що забезпечують передачу звукових коливань у внутрішнє вухо, де відбувається перетворення звукових коливань на нервові імпульси.
Зовнішнє вухо — «вловлювач» звуку — складається звушної раковини, зовнішнього слухового проходу і барабанної перетинки:
вушна раковина утворена хрящем, покритим шкірою. Вона спрямовує звукові хвилі у зовнішній слуховий прохід до барабанної перетинки;
зовнішній слуховий прохід має довжину до 2,5 см, покритий шкірою з волосками й залозами, що виділяють вушну сірку для захисту від пилу і води. Поступове звуження проходу дає змогу концентрувати хвилі й підсилювати звук;
барабанна перетинка — тонка сполучнотканинна мембрана товщиною 0,1 мм, яка відокремлює зовнішнє вухо від середнього, сприймає звукові коливання і передає їх на слухові кісточки середнього вуха.
Середнє вухо представлено барабанною порожниною.
У ній розташовуються слухові кісточки. Середнє вухо з'єднане слуховою (євстахієвою) трубою з порожниною носоглотки. Функція слухової труби полягає у врівноважені тиску на барабанну перетинку. Слухові кісточки (молоточок, коваделко і стремінце) з'єднані між собою суглобами. Слухові кісточки підсилюють слухові коливання і передають їх на мембрану овального вікна внутрішнього вуха.
Внутрішнє вухо знаходиться у скроневій кістці і представлено кістковим і перетинчастим лабіринтом. До органу слуху належить тільки частина цього відділу — завитка. У завитці розташований спіральний (кортіїв) орган — рецепторна частина органу слуху. Завитка заповнена рідиною. Волоскові рецепторні клітини спірального органу сприймають коливання рідини і генерують нервовий імпульс.
Нервовий імпульс по слуховому нерву передається у слухову зону кори великих півкуль головного мозку, розташовану в скроневій долі. Там відбувається розпізнавання звуків і формування відчуттів.
Гігієна слуху
Для слуху є шкідливими постійний шум, гучні звуки. Вони порушують нормальну життєдіяльність, викликають безсоння, прискорюють стомлення і сприяють зниженню гостроти слуху. Погіршує слух постійне прослуховування музики у навушниках. Гучний різкий звук може привести до розриву барабанної перетинки.
Причиною порушення слуху можуть бути інфекційні захворювання. При кашлі, чханні збудники хвороби можуть потрапити у середнє вухо і викликати його запалення (отит). Отит виникає і при переохолодженні, тому в негоду вуха повинні бути захищені від холоду. При появі болю у вухах треба обов'язково звертатися до лікаря.
Погіршення слуху може відбуватися через накопичення в слуховому проході вушної сірки. Вушна сірка виділяється видозміненими потовими залозами і являє собою в'язку масу, що має бактерицидну дію. Надлишок сірки закупорює слуховий прохід і погіршує слух. Для видалення сірки не можна користуватися гострими предметами, тому що можна пошкодити барабанну перетинку.
Людям з порушенням слуху рекомендується носити спеціальні слухові апарати.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 44 матеріал сайту.
23- 26 лютого 2024 р.
Тема: Зорова сенсорна система, її значення для людини.
Будова ока людини. Захист зору. Демонстрування розбірних моделей ока. Лабораторне дослідження: «Визначення акомодації ока»
Опрацюйте матеріал підручника параграф 42, 43 матеріал сайту.
Що таке зір людини? Із чого складасться зорова сенсорна система?
Найінформативніша серед усіх сенсорних систем - зорова. За підрахунками вчених, близько 90% уciєї iнформації про зовнішній світ ми отримуємо завдяки зору.
Зір - це фізіологічний процес, який дає змогу сприймати ступінь освітленості, форму, розміри та кольори навколишніх предметів, відстань до них і, таким чином, орієнтуватись у довкіллі. Людина завдяки зору здатна читати, писати, сприймати інформацію з екранів телевізорів, моніторів комп'ютерів, виконувати складні роботи тощо.
Зорова сенсорна система включає око (орган, який сприймає світлові промені), зоровий нерв, підкіркові центри зору та зорову зону, розташовану в потиличній частці кори великих півкуль головного мозку.
Яка будова оpгана зору? Орган зору людини складається з очного яблука (ока) й допоміжного апарату. Очне яблуко розташоване в заглибленні лицьової частини черепа - очній ямці. Таке розташування ока певним чином захищає його від ушкоджень.
Очне яблуко становить собою надзвичайно складний і чутливий оптичний апарат (мал. 1). Його стінки складаються з трьох оболонок. Зовнішня оболонка - фіброзна – досить щільна й підтримує форму очного яблука (майже кулясту). Спереду вона утворює прозору і проникну для світла рогівку. Її інша частина є непрозорою і має назву склера, або білкова оболонка. Прозора poгiвка нагадує лінзу, що заломлює світло. Вона наче вставлена в передню частину склери (мал. 1). Саме через рогівку світло потрапляє до інших частин ока. На відміну від рогівки, склера для світла непроникна. Рогівка містить механорецептори, тому дотик до неї спричинює моргання.
Середня оболонка ока - судинна, пронизана густою сіткою кровоносних судин. Ці судини постачають очному яблуку поживні речовини. Крім того, судинна оболонка містить темний пігмент, який надає їй забарвлення. У судинній оболонці розрізняють власне судинну оболонку, війкове тіло та райдужку.
Власне судинна оболонка забезпечує живлення різних частин ока. Передня її частина – райдужка - має вигляд вертикальної пластинки з круглим отвором у центрі. Райдужка дістала таку назву тому, що містить темний пігмент (меланін), який зумовлює колір очей: що більше пігменгу, то темніший їхній колір. За незначної кількості пігменту колір райдужки сірий, зелений або блакитний, за великої - карий. Колір очей у людини визначається спадково.
У райдужці є отвір - зіниця, через який світло потрапляє всередину ока. Зіниця, подібно до діафрагми фотоапарата, може змінювати діаметр, регулюючи кількість світла, що потрапляє до світлочутливих клітин сітківки.
Коли освітлення яскраве - зіниця звужується, у темноті вона розширюється. Діаметр зіниці змінюється внаслідок скорочення або розслаблення двох непосмугованих кільцевих м'язів райдужки.
Основна функція зіниці - захист світлочутливого апарату від руйнування сильним світлом і пристосування ока до зміни інтенсивності освітлення. Її діаметр змінюється рефлекторно й узгоджено в обох очах. За райдужкою розташоване вiйкове тіло, більшу частину якого становить непосмугований війковий м'яз. Він утримує прозору капсулу, усередині якої розміщений кришталик у формі двоопуклої лінзи. Кришталик утворений напіврідкою прозорою речовиною.
Уся внутрішня порожнина ока заповнена склистим тілом - прозорою драглистою масою. Ця структура, так само як рогівка чи кришталик, здатна заломлювати світло й змінювати хід його променів в оці. Через склисте тіло світлові промені потрапляють на сітківку. Склисте тіло підтримує також тиск усередині ока.
Око має дві порожнини - камери ока. Передня камера - це невеликий простір між рoгівкою та райдужкою. Задня камера розташована між райдужкою та кришталиком. Через зіницю задня камера ока сполучається з передньою. Камери ока заповнені рідиною, яку утворює судинна оболонка ока.
ЗАПАМЯТАЙТЕ! Структури ока, які забезпечують проходження променів світла, утворюють його оптичну систему. Структури ока, які сприймають світлові промені – це світлосприймальна система ока.
Ciтківка, або сітчаста оболонка, вистеляє дно ока. Вона складається з двох листків. Зовнішній листок утворюють пігментні клітини, що містять чорний пігмент фусцин. Він поглинає світлові промені, усуваючи відблиски, що сприяє чіткішому зображенню предметів. Внутpiшній листок містить світлочутливі рецептори (фоторецептори). Одні рецептори мають форму паличок, інші - колбочок. Палички збуджуються під час дії світла малої інтенсивності. Колбочки пристосовані до сприйняття яскравого світла і кольорів.
Від ока надходить зоровий нерв. У місці його виходу немає ні паличок, ні колбочок. Це сліпа пляма. Предметів, зображення яких потрапляє на цю ділянку, ми не бачимо. Площа сліпої плями (в нормі) становить від 2,5 до 6 мм2.
Збоку від сліпої плями, навпроти зіниці, є місце найбільш чутливого сприйняття світла - жовта пляма, де переважно розташовані колбочки. У нормі зображення завжди фокусується оптичною системою ока на жовтій плямі. При цьому предмети, які сприймаються периферичним зором, розрізняються гірше. Завдяки тому, що палички переважають на периферії сітківки, ми здатні бачити «куточком ока», що відбувається навколо нас.
Сліпу пляму можна легко виявити за допомогою простого досліду (мал. 5), який ми з Вами виконаємо, трішки згодом.
Допоміжний апарат ока складається з верхньої та нижньої повік і посмугованих м'язів, які рухають очне яблуко.
Очне яблуко захищають брови, повіки та вії. Брови захищають око від поту. Повіки прикривають око зверху й знизу, захищаючи очне яблуко від пилу та інших сторонніх тіл, механічних ушкоджень тощо. На вільних краях повік ростуть короткі волоски - вії. Внутрішня поверхня повік вкрита тонкою слизовою оболонкою - кон'юнктивою. При доторканні до вій або раптовій появі поблизу ока певного предмета спрацьовує безумовний рефлекс моргання.
Видалення сторонніх часток з поверхні ока забезпечує й слізний апарат. Він складається зі слізної залози, слізних канальців, слізного мішка і носослізної протоки (мал. 3). Слізна залоза виділяє рідину - сльози. Вони зволожують очне яблуко, змивають з його поверхні сторонні частки, знешкоджують хвороботворні мікроорганізми. Кількість слізної рідини незначна: щодоби її утворюється приблизно 1 мл. Коли людина плаче, кількість цієї рідини значно зростає.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 42, 43 матеріал сайту.
19 лютого 2024 р.
Тема: Загальна характеристика сенсорних систем. Будова аналізаторів.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 41, матеріал сайту.
1. Що таке сенсорні системи і їх класифікація
Сенсорні системи – це сукупність структур, які отримують, передають та аналізують інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища. Їх ще також називають аналізаторами.
Поняття «аналізатор» увів фізіолог Іван Петрович Павлов. Найвідомішими є такі п'ять сенсорних систем: зір, нюх, слух, смак та дотик. Проте відомо, що завдяки сенсорним системам ми можемо сприймати ще й температуру, тиск, біль, положення внутрішніх органів тощо.
Смакова сенсорна система – забезпечує сприйняття особливостей речовин, що потрапляють у ротову порожнину.
Нюхова сенсорна система – забезпечує сприйняття запахів різних речовин.
Зорова сенсорна система – сприймає візуальну інформацію.
Слухова сенсорна система – забезпечує сприйняття звукових коливань.
Соматосенсорна система – забезпечує сприйняття положення тіла в просторі і рівновагу, а також тактильні відчуття, підвищення чи зниження температури, біль.
2. Будова сенсорних систем
Будь-яка сенсорна система складається із трьох основних відділів: периферичного, провідникового та центрального.
а) Периферичний відділ представлений рецепторами. Рецептори – це чутливі нервові закінчення або клітини, що сприймають енергію подразнення й перетворюють її на нервові імпульси.
Зовнішні рецептори – сприймають сигнали із зовнішнього середовища.
Внутрішні рецептори – сприймають сигнали від внутрішніх органів організму.
Хеморецептори – сприймають вплив різних хімічних сполук. До них належать рецептори смаку, нюху, а також ті, що розташовані в тканинах і стінках кровоносних і лімфатичних судин;
Механорецептори – сприймають різні механічні подразники зовнішнього та внутрішнього середовища. Входять до складу органів слуху, рівноваги, шкіри, опорно-рухового апарату, внутрішніх органів;
Фоторецептори – сприймають дію світлових променів. Входять до складу органу зору;
Терморецептори – сприймають зміни температури зовнішнього та внутрішнього середовища. Розташовані в шкірі та внутрішніх органах;
Ноцирецептори – відповідають за больові відчуття.
Фізіологічна роль рецепторів полягає у тому, що вони перетворюють одні форми енергії подразників: фізичну або хімічну на електричну енергію нервових імпульсів. Далі ці імпульси передаються по чутливих нейронах у певні зони кори великих півкуль кінцевого мозку. Там інформація, що надходить від рецепторів відбивається у свідомості людини у вигляді – відчуттів, відтворень і уявлень. У головному мозку збудження, які надходять від органів чуття, аналізуються, від нього також надсилаються сигнали органам, які відповідають за виконання певних функцій. Наприклад, почувши дзвінок телефона, людина реагує на нього.
б) Провідниковий відділ складається із чутливих волокон, що передають закодовані сигнали до ЦНС. Цей шлях утворюють нейрони, в яких інформація опрацьовується та виділяється найбільш важлива. Окремі чутливі волокна нейронів утворюють чутливі нерви (наприклад, зорові, нюхові), або входять до складу змішаних (наприклад, спинномозкові, язикоглотковий).
в) Центральний відділ сенсорних систем утворюють чутливі зони кори великого мозку, де відбувається аналіз і синтез інформації. Ці зони мають певне розташування: рухова зона й зона внутрішніх органів – у лобовій частці, зона шкірно-м’язової чутливості – у тім’яній частці, зорова зона – у потиличній частці півкуль, слухова, смакова і нюхова зони – у скроневій частці. Саме в цих ділянках кори формуються відповідні зорові, слухові, нюхові та інші відчуття.
3. Загальні властивості сенсорних систем
1. Спеціалізація – здатність сприймати лише певний подразник та формувати специфічні відчуття (наприклад, рецептори ока – світло, рецептори слуху – звук).
2. Адаптація – це здатність пристосувати рівень своєї чутливості під дією подразника. При високій інтенсивності подразника чутливість організму до нього підвищується (наприклад, коли людина заходить у темну кімнату, спочатку вона нічого не бачить і починає розрізняти контури предметів через певний час). Під час тривалої дії стимулу чутливість рецепторів до нього знижується (наприклад, коли людина заходить до приміщення зі специфічним запахом, спочатку дуже відчуває його, а потім усе менше; не відчувається дотик одягу до тіла).
Найшвидше адаптуються рецептори, що сприймають дотик до шкіри, найповільніше — рецептори м'язів, кровоносних судин і легенів. Рецептори, що сигналізують про відчуття болю, не здатні до адаптації, тому людина не може звикнути до болю.
3. Вправляння - це здатність аналізаторів підвищувати свої можливості під впливом багаторазових вправ, тобто «тренування» (наприклад, тренується слух у музикантів; відчуття смаку та запахів — у дегустаторів). М'язовий, зоровий, слуховий, нюховий та інші аналізатори можна тренувати до певної межі, що закладена спадково.
4. Взаємодія - зв'язок аналізаторів, який реалізується через взаємодію відчуттів на рівні кори мозку (наприклад, у концертному залі не вимикають світло, оскільки при яскравому освітленні загострюється слух).
5. Компенсація – це відшкодування функції однієї сенсорної системи за рахунок якісної перебудови або посиленого використання збережених функцій інших сенсорних систем (наприклад, при втраті зору сильно розвивається слух, нюх чи дотик: незрячі можуть уявити загальний вигляд предмету за дотиками, впізнати людину за запахом).
За допомогою кожної із сенсорних систем у людини виникають різні види відчуттів: світлові, звукові, запахові, температурні, больові. Однак у звичайних умовах людина свідомо не може виділити якийсь окремий вид відчуттів. Кожного разу в нас виникають цілі комбінації відчуттів — сприйняття. Людина сприймає світ як ціле, і образи зовнішніх предметів та явищ, які формуються в нас — це результат об'єднаної роботи багатьох сенсорних систем. Це пов'язане насамперед із тим, що кожна ділянка людського тіла містить кілька видів рецепторів. Наприклад, у ротовій порожнині розташовуються не тільки смакові рецептори, але й температурні, больові тощо. І сенсорні системи працюють не ізольовано одна від одної, а в тісній взаємодії.
4. Функції сенсорних систем
Інформативна - сприйняття впливів зовнішнього середовища аналізаторами та формування відчуттів.
Керуюча - полягає в аналізі отриманої інформації корою головного мозку.
Адаптаційна - забезпечує пристосувальні реакції організму у відповідь на дію подразників зовнішнього та внутрішнього середовища.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 41, матеріал сайту.
16 лютого 2024 р.
Тема: Профілактика захворювань нервової системи людини.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 40, матеріал сайту.
Нервова система пронизує весь наш організм і забезпечує його взаємодію з навколишнім середовищем, поєднує в єдине ціле всі частини організму, сприяє розумовій діяльності людини. З допомогою нервової системи відбувається управління рухами і регуляція всіх функцій, які виконують різні органи. Але, на жаль, і нервова система під впливом будь-яких несприятливих факторів може дати збій в роботі і тоді виникають захворювання нервової системи, які потрібно обов’язково лікувати, бо як відомо для хворої людини втрачається сенс життя.
Причинами порушень нервової системи є зовнішні або внутрішні чинники.
Зовнішні чинники — це травми (удари та поранення), ураження електричним струмом, надмірне перегрівання або переохолодження організму, інфекції та отрути, а також перевтома й шкідливі звички.
Внутрішні чинники — це розлади кровопостачання ділянки нервової системи та пов’язані з ними кисневе й білкове «голодування», дефіцит вітамінів, запальні процеси тощо.
На сьогоднішній день ми часто зустрічаємося з такою проблемою як нервові розлади. Вони спричиняють порушення нормальної роботи всіх внутрішніх органів. Зараз існує величезна кількість таких захворювань, оскільки щодня ми стикаємося з різноманітними ситуаціями, які не завжди є приємними.
Сьогоднішній ритм життя призводить до емоційних перенавантажень, стресів, хронічної втоми, відчуття тривоги, дратівливості.
Це призводить в свою чергу до зниження працездатності, неврозів та нервових зривів, головного болю тощо.
На домашнє завдання вам потрібно було підготувати повідомлення про найпоширеніші нервові захворювання.
Депресія – це сталий і хворобливий стан організму, після усунення причин, які призвели організм до такого стану. Причиною можуть бути перенесені тяжкі інфекції, велика кількость прийнятих лікарських препаратів. При депресії у людей може виникнути схильність до суїциду. Лікування даного захворювання тривале і вимагає великої уваги і розуміння з боку родичів. Слід суворо дотримуватися всіх приписів і призначення лікаря. Препаратів, які використовуються для лікування депресії ні в якому разі не можна приймати разом з алкоголем.
Неврастенія - характеризується нервовим виснаженням, перевтомою. До основних симптомів цього захворювання відноситься підвищена стомлюваність, часта і безпричинна зміна настрою, підвищена слізливість, відчуття душевного дискомфорту. У людей, які страждають цим захворюванням нервової системи, може з'являтися роздратування на навколишні предмети, гучний звук, голоси, яскраве світло чи різкі запахи. Будь-які дрібниці, навіть неправильно сказана якась фраза можуть послужити приводом для спалаху гніву і брутальності. Неврастенію ні в якому разі не можна вважати легким захворюванням. Якщо її вчасно не лікувати, то вона може призвести до незворотних наслідків в організмі людини.
Істерія характеризується переважанням емоцій над розумом. Тому в істериків неадекватна реакція на зовнішні подразники. При спостереженні за такими хворими лікарі дуже швидко помічають, що головна мета людини — гра на публіку. Удавано втратити свідомість або закотити істерику — улюблена справа. Раніше подібна поведінка вважалося ознакою поганого виховання, проте лікарі довели, що це достовірне свідчення серйозних проблем з нервовою системою. Подібний стан може супроводжуватися такими явищами, як втрата апетиту, нудота і блювота, патологічна зміна ваги, порушення нормального функціонування серцево-судинної системи.
Неврологічні розлади обумовлені змінами в ЦНС. Сюди відносять таке захворювання, як епілепсія (падуча хвороба). Це хронічне захворювання, що виникає в дитячому і юнацькому віці і проявляється епілептичними нападами. Епілепсія у дорослих осіб буває зумовлена пухлиною головного мозку, травмою голови, інсультом або порушенням хімічного балансу.
Психози пов’язані з пошкодженням структур центральної нервової системи. При цьому хворий не може правильно оцінювати себе, навколишні обставини, ставлення інших людей до себе. Вони часто супроводжуються мареннями, галюцинаціями тощо. Марення - ідеї, судження, які не відповідають дійсності, помилково обґрунтовані. Вони повністю оволодівають свідомістю хворого, не піддаються корекції шляхом переконання і пояснення. Хворий оцінює свої дії як правильні, активно бореться з противниками своїх ідей. Зміст марення може бути найрізноманітнішим, але частіше за все трапляється марення переслідування (хворі впевнені, що за ними слідкують з космосу, приватні детективи, сусіди), марення збитків (хворі впевнені, що крадуть їх речі, хочуть вигнати їх з квартири), марення впливів (зі сторони інопланетян, чарівників і т.д.). Галюцинації - вперше описав Ж. Ескіроль. Він визначав галюціанта як людину, у якої існує переконання, що вона бачить, чує чи якось інакше сприймає нібито існуючий предмет. Видіння можуть бути страшними чи приємними, голоси можуть доноситися ззовні чи звучати всередині голови. Голоси можуть віддавати накази, сварити хворого чи коментувати його дії тощо. У момент напливу голосів хворі не можуть протистояти їх наказам і здійснюють найрізноманітніші, нерідко кримінальні вчинки.
Розсіяний склероз – це прогресуюче захворювання центральної нервової системи, що клінічно проявляється розладами зору, патологією рухової та чутливої сфер. Ця хвороба розвивається внаслідок ураження мієлінової оболонки, яка захищає нервові волокна. Макрофаги видаляють ушкоджені ділянки мієліну, що призводить до оголення волокон та порушення проведення імпульсів по них. В Україні показник поширеності РС у середньому сягає 25 випадків на 100 тис. населення, що свідчить про зону середнього ризику поширення захворювання.
Хвороба Паркінсона - це повільно прогресуюче захворювання дегенеративного характеру, яке характеризується вибірковим ураженням нейронів головного мозку. Клінічно воно проявляється руховими розладами: тремтіння рук, ніг чи голови. З часом розвиваються обмежена рухливість, яка часто спричиняє втрату міміки обличчя і поступове вповільнення чи зникнення рухливості. Цією хворобою страждають приблизно 1-2% людей віком понад 65 років. На сьогоднішній день медицина володіє багатьма знаннями в біохімічних і молекулярних механізмах цього захворювання, проте істинні причини хвороби Паркінсона залишаються не відомими досі. Основні припущення виникнення недуги наступні: спадкова схильність, вікові зміни, зовнішнє середовище – несприятлива екологія, вплив важких металів, отруйні речовини, віруси, інфекційні захворювання. Вік вважається єдиним зрозумілим фактором ризику захворювання: чим старша людина, тим вище ймовірність, особливо в поєднанні зі спадковою схильністю.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 40 та матеріал сайту та виконати тести
Повідомте учням
Код доступу 7797918
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
12 лютого 2024 р.
Тема: Соматична та вегетативна нервова система людини, будова та функції.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 39, матеріал сайту.
Будова та функції соматичної та вегетативної нервової системи.
Соматична нервова система Автономна нервова система
Будова
Нервові волокна (нерви), що не перериваються Нервові волокна( нерви), що перериваються вузлами
Склад
Черепномозкові нерви(12 пар) Симпатичні нерви
Спинномозкові нерви(31 пара) Парасимпатичні нерви
Типи нейронів
Чутливі та рухові Рухові
Швидкість проведення імпульсу
30-120 м/с 1-3 м/с
Центр контролю
Мозочок, середній мозок, кінцевий мозок Гіпоталамус – ділянка проміжного мозку
Дія системи
Підконтрольна людській свідомості, людина усвідомлено дає команди. Не підконтрольна людській свідомості,
регуляція відбувається несвідомо (автономно)
Функції
Забезпечують зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Іннервують роботу внутрішніх органів.
Здійснюють рухи всіх частин тіла Забезпечує мобілізацію фізичних сил організму.
Іннервують внутрішні органи, справляючи на них вплив протилежний дії симпатичної нервової системи.
Забезпечує відновлення ресурсів.
Іннервація (від лат. In — в, всередині і нерви) — забезпечення органів і тканин нервами, що забезпечують їхній зв'язок з центральною нервовою системою (ЦНС).
Робота відділів вегетативної нервової системи.
Збудження симпатичної автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, а збудження парасимпатичної, навпаки, сприяє відновленню витрачених організмом ресурсів. Чимало органів зазнають протилежного впливу симпатичної й парасимпатичної систем, оскільки ці системи є функціональними антагоністами.
Наприклад, під впливом імпульсів, що надходять по симпатичних нервах, частішають і посилюються скорочення серця, підвищується тиск крові, підвищується вміст глюкози в крові, розширюються зіниці, гальмуються скорочення шлунка й кишечника, зменшується секреція шлункового соку.
Під впливом імпульсів, що надходять по парасимпатичних нервах, уповільнюються й послаблюються скорочення серця, знижується артеріальний тиск, знижується вміст глюкози в крові, збуджуються скорочення шлунка й кишечника, посилюється секреція шлункового соку.
У такий спосіб робота симпатичної нервової системи сприяє активній роботі організму, а діяльність парасимпатичної нервової системи спрямована на збереження й поновлення запасів енергії в організмі.
Цікаво знати?
Симпатичні нерви в організмі людини утворюють сплетіння: сонячне, серцеве та легеневе. Які відповідають за формування больових відчуттів окремих органів: підшлункової залози, серця, легень
Найбільшим парасимпатичним нервом є блукаючий – його гілки знаходяться в багатьох внутрішніх органах – серці, шлунку, судинах, кишечнику.
Захворювання периферичної нервової системи
На роботу нервової системи можуть впливати багато фізичних і хімічних чинників, стреси, непосильні психічні й фізичні навантаження, спадкові чинники й травматичні чинники.
Для нормального існування організму необхідне збереження цілісності всіх відділів центральної і периферичної нервової системи, їхня узгоджена спільна робота.
Ушкодження окремих ділянок центральної і периферичної нервової систем може призводити до порушення різних функцій. Це пояснюється загибеллю нейронів, що входять до складу нервового центру, який регулює діяльність того чи іншого органа, й ушкодженням нервових волокон, що підтримують зв'язок між нервовими центрами та відповідними органами.
Ушкодження кори великих півкуль може призвести до порушення мовлення, зору, слуху, здатності орієнтуватися в просторі. Ушкодження мозкової речовини в центральній ділянці кори мозку призводить до рухових розладів аж до виникнення паралічів на протилежному боці тіла. Ушкодження мозочка виражаються в порушенні координації рухів, при цьому страждає й діяльність внутрішніх органів.
Ушкодження серцево-судинного або дихального центрів, що розташовані в довгастому мозку, призводить до смертельного результату.
Діяльність нервових центрів може порушуватися, через нестачу кисню, під дією отруйних речовин, які потрапили в кров, а також з інших причин.
Хвороби Вегетативної нервової системи
Мігре́нь (англ. Migraine) — хронічний розлад, який характеризується періодичним головним болем середньої та високої інтенсивності, що часто пов'язаний з ураженням вегетативної нервової системи. У всьому світі більше, ніж 10 % населення, страждає на мігрень у тому чи іншому періоді життя.
Сиптоми мігрені: нудота; блювота, світобоязнь (підвищена чутдивість до світла), гіперакузія (підвищена чутливість до звуків тощо).
Вважають, що мігрень виникає через наявність певних генетичних факторів та вплив факторів довкілля. Мігрень уражає більше хлопчиків, ніж дівчаток до початку статевого дозрівання, але трапляється удвічі, а то й утричі більше серед жінок, ніж чоловіків. Мігрень часто розвивається на тлі психічних розладів, включаючи депресію, вважають стрес, сон, голод та втому — ці фактори однаково часто зумовлюють мігрень. Найчастіше напад мігрені починається не на висоті стресу, а під час очікування майбутнього (можливого) стресу або після стресової ситуації.
Вегетативна дисфункція (ВСД) – це захворювання, що пов’язане з порушеннями в роботі вегетативної нервової системи. Через це так важко знайти корінь проблеми – як лікувати те, що не має певного місцезнаходження в тілі?
Вегетативна нервова система пронизує весь організм. Тривожні симптоми з’являються, коли знижується тонус вегетативної системи, наслідком чого є невиконання нею своїх основних функцій.
Ознаки хвороби
Організм погано пристосовується до погодних умов;
Підвищена або знижена пітливість (загальна та локальна);
Нестабільність температури тіла;
Біль в області серця (поколювання, похідні болі, дискомфорт в області серця, відчуття стиснення в грудях, часті відчуття недостатності повітря);
Подразливість, нервозність;
Нестабільний знижений або підвищений артеріальний тиск;
«Мурашки» по тілу, поколювання, оніміння різних частин тіла;
Головний біль, запаморочення, постійна втома;
Дуже гарний або, навпаки, поганий апетит.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 39 та матеріал сайту.
5-9 лютого 2024 р.
Тема: Головний мозок людини: передній мозок.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 38, матеріал сайту.
Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних пошкоджень.
У процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа.
Ззовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому раніше вважали, що це речовина, яка охолоджує кров.
Особливості будова головного мозку:
- міститься в мозковому відділу черепа;
- вкритий трьома оболонками – твердою, павутинною і м’якою;
- від г.м. відходить 12 пар черепно-мозкових нервів;
- маса 1 300-1 400, у новонародженої дитини – 330-400 г., до 20 років досягає остаточних розмірів;
- є сіра та біла речовина: сіра речовина утворює кору півкуль г.м.; біла – провідні шляхи, з’єднуючи різні частини г.м.;
- є 4 шлуночки (порожнини, заповнені рідиною, яка створює внутрішньочерепний тиск, забезпечує обмін речовин і захисну функцію);
У головному мозку людини розрізняють стовбур, мозочок та великий мозок, або кінцевий мозок.
Стовбур - це продовження спинного мозку. До стовбура мозку відносять довгастий мозок, міст, середній.
Будова і функції головного мозку.
І. Стовбурова частина:
Довгастий мозок “вузол життя” - продовження спин.м; - містить життєво важливі центри; (серц. діяльн., дих, ковтання, чхання, кашель, блювання, сльозовиділення, секрецію слини, шлункового і підшлункового соку та ін)
регуляція життєво важливих функцій організму.
Ушкодження довгастого мозку може бути причиною смерті внаслідок припинення серцевої діяльності та дихання.
Міст - зв’язує довгастий і середній мозок Контролює міміку, жування, поставу.
Середній мозок- сіра речовина утворює чотиригорбкове тіло. (передні й задні горби, орієнтувальні реакції та реакції на звук) Регуляція м’язового тонусу й пози; орієнтування на зорові й слухові подразнення.
ІІ. Мозочок:
- складається з двох півкуль;
- поверхня вкрита сірою речовиною, утворюючи кору;
- має вузькі звивини і борозни.
координація рухів, збереження рівноваги тіла, підтримка тонусу.
У разі патологічного ураження швидко виникає втома, дрижання кінцівок, порушуються м'язовий тонус, рівновага, розмірність, плавність рухів тіла і мови.
ІІІ. Передній мозок:
Проміжний мозок - складається із зорових горбів (таламуса) і підгорбової ділянки (гіпоталамуса);
таламус відповідає за переразподіл інформації; є центром больової чутливості, замикання умовних рефлексів, навчання;
гіпоталамус - терморегуляція, регуляція обміну речовин, діяльності серцевосудинної системи, залоз внутрішньої секреції, травної системи - нейрогормони, сечовиділення, сну й бадьорості, емоцій.
Кінцевий або великий мозок
- найголовніший відділ головного мозку;
- представлений двома півкулями, з’єднаними мозолистим тілом;
- маса становить 80% загальної маси мозку;
- поверхня півкуль утворена сірою речовиною, або корою г.м;
- кора г.м. містить 109 – 1011 нейронів;
- площа поверхні кори г.м. – 220 000 мм2 (0,22 м2);
- кора утворює борозни (заглиблення) і звивини (складки);
- під корою (сірою речовиною) розташована біла речовина – скупчення сірою речовини в білій утворює підкірку г.м.;
У тримісячного зародка поверхня півкуль гладенька, але кора росте швидше, ніж мозкова коробка, тому кора утворює складки — звивини, обмежені борознами; у них міститься близько 70 % поверхні кори.
Кора г.м. сприймає й аналізує сигнали, бере участь у створенні умовних рефлексів, забезпечує пам’ять, мислення, уяву.
Зони кори великого мозку: сенсорні або чутливі зони, сприймають сигнали від різних рецепторів;
рухові зони визначають рухи різних частин тіла; асоціативні зони, поєднують діяльність рухової й сенсорної зон, З діяльністю асоціативних зон пов'язані мислення, свідомість.
Руйнування кори призводить до втрати здатності навчатися, думати, розуміти мову.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 38 та матеріал сайту.
5 лютого 2024 р.
Тема: Головний мозок людини: стовбурова частина, мозочок.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 37, матеріал сайту.
Головний мозок - вищий відділ нервової системи людини. Він, як і спинний, є частиною центральної нервової системи.
Головний мозок міститься у мозковому відділі черепа й через великий потиличний отвір з’єднаний зі спинним. Як і спинний мозок, головний ззовні вкритий трьома захисними оболонками (м’якою, павутинною та твердою).
Від нього відходять 12 пар черепно-мозкових нервів.
Маса головного мозку новонародженої дитини в середньому коливається від 330 до 400 г.
Збільшення маси мозку людини триває до 20-25-го року життя. У дорослої людини маса мозку дорівнює приблизно 1350 г.
У головному мозку, як і в спинному, є біла та сіра речовина. Біла речовина утворює його провідні шляхи, які зв’язують різні частини головного мозку між собою та зі спинним мозком. Сіра речовина утворює кору півкуль головного мозку і мозочка й у вигляді окремих скупчень - ядер -міститься всередині білої.
Усередині головного мозку є чотири порожнини - шлуночки, які сполучаються між собою, з простором під павутинною оболонкою мозку та з каналом спинного мозку. Шлуночки заповнені рідиною, яка відіграє важливу роль у забезпеченні нормальної діяльності головного мозку. Ця рідина створює відносно постійний внутрішньочерепний тиск, разом із кров’ю забезпечує обмін речовин та здійснює захисну функцію.
Яка будова і функції відділів головного мозку? У головному мозку розрізняють стовбурову частину, мозочок і передній мозок.
Стовбурова частина - це продовження спинного мозку. Вона включає довгастий мозок, міст і середній мозок .
Як ви пам’ятаєте, довгастий мозок є продовженням спинного. Це історично найдавніший відділ головного мозку. Довгастий мозок складається з білої речовини, в масі якої розташована сіра, що утворює окремі ядра. Від них беруть початок останні чотири пари черепно-мозкових нервів. У довгастому' мозку містяться центри, які забезпечують регуляцію серцевої діяльності, кровообігу та дихання. Руйнування довгастого мозку призводить до зупинки дихання і смерті. Ось чому цю частину мозку іноді ще називають «вузол життя».
Довгастий мозок також регулює обмін речовин, виділення травних соків, акти ковтання, ссання. За участю довгастого мозку здійснюються захисні реакції чхання, кашлю, сльозовиділення тощо й рефлекси, необхідні для підтримання певної пози. Він проводить імпульси між спинним і розташованими вище відділами головного мозку.
Міст зв’язує між собою довгастий і середній мозок. Через нього проходять висхідні й низхідні шляхи проведення нервових імпульсів. За внутрішньою будовою міст нагадує довгастий мозок - у білій речовині розташовані ядра. Від них беруть початок з V по VIII пари черепно-мозкових нервів. Тут є центри, що контролюють міміку та жування, поставу і рівновагу. По слуховому нерву в міст надходять імпульси від внутрішнього вуха. Пошкодження в ділянці моста можуть супроводжуватися порушенням узгодженості скорочень м’язів-згиначів і розгиначів, слуху та рівноваги.
Між мостом і проміжним розташований середній мозок. Його верхню частину складає сіра речовина, яка утворює чотиригорбкове тіло. Два передні його горби забезпечують автоматичні орієнтувальні реакції (рухи очей, повороти голови) на світло, а задні - на звук. Нижня частина середнього мозку побудована з білої речовини, в центрі якої розташовані ядра III та IV пар черепно-мозкових нервів, а також ядра, які відіграють важливу роль у регуляції тонусу м’язів, особливо тих, які підтримують позу, протидіючи силі земного тяжіння. Тут також розташовані ядра, які регулюють больову чутливість, здійснюють захисні згинальні рефлекси кінцівок.
Через середній мозок угору і вниз проходять нервові шляхи, які передають нервові імпульси від проміжного до кінцевого мозку та навпаки.
Порушення середнього мозку проявляються втратою узгодженості рухів очей, роздвоєнням зображення, неможливістю налаштувати зір на бачення далеких чи близьких предметів.
Що таке мозочок? Які його функції?
Мозочок у зародка формується як червоподібний виріст моста, тому їх об’єднують у єдиний комплекс - задній мозок.
У дорослої людини мозочок розташований безпосередньо над мостом і довгастим мозком.
Мозочок складається з двох півкуль, які з’єднані невеликою середньою частиною - черв’яком. Поверхню мозочка вкриває сіра речовина, утворюючи кору. Сіра речовина міститься також у товщі білої речовини мозочка у вигляді ядер. Поверхня мозочка має вузькі звивини, поділені численними борознами (мал. 153).
Основні функції мозочка - координація рухів, визначення їхньої точності, плавності, збереження рівноваги тіла, підтримання тонусу (постійного часткового скорочення) м’язів. У разі враження мозочка рухи людини стають неточними, незграбними, порушується рівновага тіла. Мозочок пов’язаний провідними шляхами зі спинним, довгастим і середнім мозком, а також - із корою півкуль кінцевого мозку.
УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ
• Головний мозок розташований у порожнині черепа та оточений трьома захисними оболонками. Від нього відходить 12 пар черепно-мозкових нервів.
· У головному мозку виділяють стовбурову частину, мозочок і передній мозок.
· До стовбура головного мозку належать: довгастий мозок, міст і середній мозок.
· У різних ділянках стовбурової частини головного мозку зосереджені центри життєво важливих рефлексів: дихання, травлення, обміну речовин, ковтання, кровообігу тощо.
· Через нього проходять важливі провідні шляхи (висхідні та низхідні), якими нервові імпульси прямують зі спинного мозку до кори півкуль кінцевого мозку та навпаки.
· З мостом пов’язаний мозочок, разом вони формують задній мозок.
· Основні функції мозочка - координація рухів, визначення їх точності, збереження рівноваги тіла, підтримання тонусу м'язів.
Дом. завд. Опрацювати матеріал підручника параграф 37 та матеріал сайту.
29 січня 2024 р. - 2 лютого 2024 р.
Тема: Спинний мозок людини. Будова та функції.
Лабораторне дослідження: «Вивчення будови спинного мозку людини».
Мета: навчитися розпізнавати елементи будови спинного мозку.
1. Розгляньте і намалюйте в зошиті спинний мозок у поперечному розрізі.
2. Укажіть білу й сіру речовину спинного мозку.
3. На малюнку поперечного зрізу спинного мозку визначте, якими цифрами показано такі елементи внутрішньої будови: роги сірої речовини (передні, задні і бічні), канатики
білої речовини, чутливі корінці, рухові корінці, передню борозну, центральний канал,
нервовий вузол.
Виконати тести:
1. Спинний мозок знаходиться:
а) в хребетному каналі;
б) у спинномозковому каналі;
в) у грудному відділі хребта.
2. Діаметр спинного мозку дорівнює:
а) 1 мм; б) 1 см; в) 2 см.
3. Від спинного мозку відходять:
а) 30 пар спинномозкових нервів;
б) 31 пара спинномозкових нервів;
в) 33 пари спинномозкових нервів.
4. Які функції спинного мозку?
а) рухова;
б) захисна і опорна;
в) рефлекторна і провідна.
5. З чого складається сіра речовина спинного мозку?
а) з довгих відростків нейронів;
б) з сполучної тканини;
в) з тіл нейронів.
6. В якому напрямку проводить імпульси біла речовина спинного мозку?
а) від рецепторів до центральної нервової системи;
б) в обох напрямках;
в) від ЦНС до м'язів.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 36, матеріал сайту та перегляньте відео.
Будова та функції спинного мозку
І. Розміщення та загальна характеристика спинного мозку.
Давайте ще раз пригадаємо, з яких відділів складається нервова система (ЦНС і периферична), а ЦНС? (складається з головного й спинного мозку).
Спинний мозок — це тяж завдовжки 41–45 см (у дорослої людини), діаметр від 0,8 до 1,4 см, маса до 38 г. Він розміщується у хребетному каналі, який утворюють отвори хребців і прикріплюється до його стінки. Вгорі він переходить у головний мозок, а внизу закінчується нарівні 2-го поперекового хребця. Відповідно спинний мозок має форму циліндричного тяжа, і утримується в постійному положенні за допомогою зв'язок. Передній (верхній) кінець спинного мозку переходить в довгастий мозок, а задній (нижній) - у так звану кінцеву нитку.
ІІ. Оболонки спинного мозку.
Спинний мозок має три захисних оболонки – тверду, павутинну та м’яку. Тверда мозкова оболонка (зовнішня) у вигляді довгого щільного мішка оточує спинний мозок з усіх боків. Зверху вона міцно зростається з краями великого потиличного отвору потиличної кістки, а внизу сліпо закінчується на рівні другого крижового хребця. Між окістям хребетного каналу і цією оболонкою розміщений простір, що заповнений жировою клітковиною, яка відіграє роль еластичної прокладки.
Павутинна оболонка знаходиться під твердою. Між цією оболонкою і мякою розміщений найбільший щілиноподібний підпавутинний простір, який заповнений мозковою рідиною.
М`яка, або судинна, оболонка (внутрішня) щільно прилягає до зовнішньої поверхні спинного мозку і містить у собі велику кількість кровоносних судин.
ІІІ. Будова сірої та білої речовини спинного мозку.
Спинний мозок складається із сірої та білої речовини. Як ви бачите, сіра речовина має будову метелика.
Сіра речовина спинного мозку містить різні за функціями нейрони. У передніх рогах знаходяться рухові, або мотонейрони, у задніх - вставні, а в бічних рогах - вегетативні нейрони. Від клітин передніх рогів відходять відростки, які утворюють передні корінці, або ще їх називають руховими. До задніх рогів спинного мозку підходять пучки нервових волокон, які складаються із відростків клітин спинномозкових вузлів, що називаються задніми корінцями або ще їх називають чутливі корінці. Об`єднуючись передні і задні корінці утворюють 31 пару змішаних спинномозкових нервів які виходять із кожного сегменту на рівні хребцевих отворів.
Біла речовина спинного мозку, що складається лише з нервових волокон, оточених мієліновою оболонкою, займає всю периферію і ділиться рогами сірої речовини, які вдаються в неї, на теж парні канатики, або стовпи: передні, задні, бічні. Передні канатики знаходяться між передніми рогами, задні канатики - між задніми рогами, а бічні канатики - з боків спинного мозку. Утворюють висхідні та нисхідні нервові шляхи, якими нервові імпульси надходять від рецепторів до нервових центрів, і навпаки – від нервових центрів до робочих органів.
IV. Сегментарна будова спинного мозку.
В спинному мозку розрізняють такі відділи: шийний, грудний, поперековий і крижовий. Спинний мозок має виражену сегментарну будову. Під сегментом розуміють поперечну ділянку спинного мозку, від якої відходять пара спинномозкових нервів, які залишають хребетний канал на рівні отвору кожного хребця і симетрично розгалужуються в правій і лівій половинах тіла. Кожний із сегментів спинного мозку зв’язаний нервами з певними ділянками тіла.
Шийні і перший грудний сегмент по чутливих нейронах одержують інформацію від шкіри, м’язів голови, шиї і передніх кінцівок та контролюють роботу цих органів. Грудні сегменти приймають сигнали і регулюють функції шкіри, м’язів внутрішніх органів черевної й грудної порожнини. Нейрони цих сегментів беруть участь у регуляції роботи серця, стану всіх судин, органів дихання, шлунково-кишкового тракту тощо. Поперекові й крижові сегменти відповідають за чутливі й рухові функції поясу нижніх кінцівок і самих нижніх кінцівок, беруть участь у регуляції сечовипускання і дефекації.
У спинному мозку виділяють два потовщення: шийне (верхнє) і поперекове (нижнє). Як ви думаєте чому наявні у спинному мозку ці два потовщення? (відповіді учнів) Так, ці потовщенні містять більшу кількість нейронів саме у цих відділах, тому що вони іннервують відповідно верхні і нижні кінцівки. У людини в зв`язку з більш складною діяльністю руки, як органу праці, шийне потовщення спинного мозку, відповідно, більших розмірів від поперекового.
V. Функції спинного мозку.
1. Рефлекторна функція полягає у здійсненні рефлексів, пов’язаних із забезпеченням руху: підтримання постави, ходіння, відсмикування руки від гарячого або гострого предмета. Через спинний мозок проходять рефлекторні дуги, з якими пов’язане скорочення скелетних м’язів .
2. Провідникова функція забезпечує зв’язок і узгоджену роботу всіх відділів ЦНС. Нервові імпульси, що надходять у спинний мозок від рецепторів по висхідних провідних шляхах передаються до головного мозку, а з нього по низхідних провідних шляхах повертаються до спинного мозку, а звідти – до робочих органів.
Таким чином, спинний мозок відіграє роль двостороннього провідного шляху між головним мозком і периферичною нервовою системою та керує простими рефлекторними діями.
VІ. Травмування спинного мозку.
Нервові клітини спинного мозку відносять до найтендітніших структур в організмі людини, а тому вони знаходяться під надійним захистом кісток. Травмування спинного мозку є дуже небезпечним, адже при цьому руйнуються його провідні шляхи, це супроводжується частковою або повною втратою чутливості , а то і рухомості частини тіла нижче від місця травмування. Саме тому травмування шийного відділу спинного мозку є найнебезпечнішим, адже приводить до повної нерухомості тіла людини. Під час травмування хребта – травмується і спинний мозок, тому для людини, яка зазнала таких травм потрібно викликати швидку допомогу, а до приїзду лікарів забезпечити нерухомість таким чином – покласти потерпілого на живіт на тверду поверхню, наприклад дошку. Небезпечним для спинного мозку є і неправильне положення тіла під час сидіння, адже відбувається стискування, деформування спинного мозку хребцями, що призводить до порушення функцій спинного мозку. Тому вам потрібно контролювати положення тіла під час сидіння, слідкувати за своєю поставою, а також оберігатися від травмування спинного мозку.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 36 та матеріал сайту.
26 січня 2024 р.
Тема: Будова нервової системи. Центральна і периферична нервова система людини.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 35, матеріал сайту та перегляньте відео.
Нейрон – нервова клітина, яка є структурною одиницею нервової системи.
Дендрити – це короткі відростки нейрону, які сприймають нервові імпульси від інших нейронів і передають їх до тіла нейрону.
Аксон – де довгий відросток нейрону, який проводить нервовий імпульс від тіла нейрона до інших нейронів.
Нейроглія – це неоднорідні клітини (клітини-супутники), що заповнюють простір між нейронами й кровоносними капілярами.
Синапси – місця, у яких нервовий імпульс передається з одного нейрона на інший.
Нерви – сукупність нервових волокон, що з’єднують ЦНС з органами і тканинами організму.
Нервова система – це сукупність структур нервової тканини, які об’єднують діяльність усіх органів і систем організму в його постійній взаємодії з довкіллям.
Нервова система за будовою
Центральна Периферійна
– Головний мозок – Нерви
– Спинний мозок – Нервові вузли
Нервова система за функціями
Соматична Вегетативна (автономна)
– скелетні м’язи – діяльність внутрішніх органів
– органи чуття – регулює обмін речовин
свідомо (довільно) несвідомо (мимовільно)
Симпатична Парасимпатична
Саме нервова тканина забезпечує регуляцію функцій всіх органів і систем і зв'язок з навколишнім середовищем.
Нервова тканини
Нервові клітини Нейроглія
– Нейрон – Клітини-супутники
Нервова система організму людини складається приблизно з 10 мільярдів нейронів і 70 мільярдів клітин-супутників. Більше ніж 5 мільярдів нейронів перебуває в півкулях головного мозку.
Нейроглія – це неоднорідні клітини (клітини-супутники), що заповнюють простір між нейронами й кровоносними капілярами. Клітини-супутники виконують живильну, опорну і захисну функції, сприяючи росту і розвитку нейронів.
1- астроцит волокнистий
3 – олігодендроцит
2 – астроцит протоплазматичний
4 – епендимоцит
Нейрон – нервова клітина, яка є структурною одиницею нервової системи. Нейрони забезпечують основні функції нервової системи: передачу, переробку і зберігання інформації.
Короткі відростки – дендрити, сприймають нервові імпульси від інших нейронів. Довгий відросток – аксон, проводить нервовий імпульс від тіла нейрона.
Тіла нейронів та дендрити утворюють сіру речовину, а довгі відростки (аксони) – білу речовину.
Нейрони за функціями
Чутливі (аферентні) Вставні (проміжні) Рухові(еферентні)
Передають сигнали від Передають імпульси в Передають сигнали від
рецепторів до ЦНС межах ЦНС ЦНС до робочих органів
Нейрони в нервовій системі поєднуються за допомогою синапсів, а їхні відростки поєднуються у провідні шляхи – нерви.
Синапси – утвори, що забезпечують зв'язок між нейронами; місця, у яких нервовий імпульс передається з одного нейрона на інший.
Синапси: Хімічні та Електричні
Електричні відрізняються від хімічних тим, що мають дуже вузьку синаптичну щілину, через яку по впорядкованих протеїнових тунелях передаються йони практично без затримки в обох напрямках.
Нерви – сукупність нервових волокон, що з’єднують ЦНС з органами і тканинами організму.
Нерви поділяють на черепномозкові (12 пар) і спинномозкові (31 пара)
Найдовшим і найбільшим нервом організму людини є сідничний нерв, діаметр якого в місці відходження від спинного мозку становить 2см.
Тіло дорослої людини складається з величезної кількості нервів. Якщо їх скласти у ланцюг, то його довжина буде близько 75 кілометрів.
Функціонування нервової системи ґрунтується на взаємодії 2 процесів: збудження і гальмування.
Збудження – активний нервовий процес, яким нервові клітини відповідають на зовнішню дію.
Гальмування – активний нервовий процес, який призводить до зменшення чи припинення збудження в певній ділянці нервової тканини.
Збудження і гальмування відбувається за рахунок медіаторів. До медіаторів синаптичного збудження і гальмування належать ацетилхолін, норадреналін, адреналін, серотонін і т.д.
Нервова система людини об’єднує органи і системи органів і забезпечує існування організму як єдиного цілого, виконуючи такі функції:
регулює діяльність окремих органів і систем (змінює дихання);
координує роботу органів між собою при виконанні певних функцій (робота органів під час бігу);
забезпечує зв'язок із середовищем – сприймає впливи зовнішнього та внутрішнього середовища (отримує імпульси від внутрішніх органів про їх роботу, або хворобу);
здійснює вищу нервову діяльність і забезпечує існування людини, як соціальної істоти (завдяки органам чуттів і т.д.)
Домашнє завдання Опрацюйте матеріал підручника параграф 35 та матеріал сайту.
22 січня 2024 р.
Тема: Розвиток опорно-рухової системилюдини в процесі її індивідуального розвитку. Повторення вивченого по темі "Опора та рух".
Опрацюйте матеріал підручника параграф 34, матеріал сайту та перегляньте відео.
Розвиток опорно-рухової системи людини з віком
У процесі пренатального і постнатального розвитку кісткова система дитини піддається складним перетворенням. Формування скелета починається в середині 2-го місяця ембріогенезу і продовжується до 18-25 років постнатального життя. Спочатку в ембріона весь скелет складається з хрящової тканини, окостеніння якої не завершується до моменту народження, тому новонароджена дитина містить у своєму скелету ще багато хрящів, та й сама кістка значно відрізняється по своєму хімічному складі від кістки дорослої людини. На перших етапах постнатального онтогенезу вона містить багато органічних речовин, не має міцність і легко викривляється під впливом несприятливих зовнішніх впливів: вузького взуття, неправильному положенні дитини в чи ліжечку.
Інтенсивне стовщення стінок кісток і підвищення їхньої механічної міцності йде до 6-7 років. Потім до 14 років товщина компактного шару практично не змінюється, а після 14 до 18 років знову йде зростання міцності кісток.
Остаточне окостеніння скелета завершується в жінок у 17-21 рік, у чоловіків - у 19-25 років. Кістки різних відділів скелета костеніють у різний час. Наприклад, окостеніння хребта закінчується до 20-25 років, а куприкових хребців - навіть до 30 років;окостеніння кисті закінчується в 6-7 років, окостеніння зап'ясних кісток - у 16-17 років; кісток нижніх кінцівок - приблизно до 20 років. У зв'язку з цим напружена тонка ручна робота може порушити розвиток кісток кисті, а носіння незручного взуття - привести до деформації стопи. Слід зазначити, що темпи розвитку кісток кисті добре корелюють із загальним фізичним розвитком дітей і підлітків, тому зіставлення паспортного і "кісткового" віку дає відносно правильну характеристику темпів загального фізичного розвитку дітей і підлітків, їхнього біологічного віку.
Хребет немовляти відрізняється відсутністю яких-небудь вигинів і характеризується надзвичайною гнучкістю. До 3-4 років він здобуває всі чотири вигини, що спостерігаються в дорослого.
У 3 місяці постнатального життя з'являється шийний лордоз, у 6 місяців - грудний кіфоз, до 1-му року - поперековий лордоз. Останнім формується крижовий кіфоз. Однак до 12 років хребет дитини залишаються еластичним і вигини хребта слабко фіксовані, що легко приводить до його скривлень у несприятливих умовах розвитку. Посилення темпів росту хребта спостерігається в молодшому шкільному віці, у 7-9 років, і з початком полового дозрівання. Після 14 років хребет практично не росте. Грудна клітка до 12-13 років уже значно нагадує грудну клітку дорослого.
Кістки таза зростаються в 7-8 років, і з 9 років формуються полові відмінності в будівлі таза в дівчинок і хлопчиків. У цілому будівля таза наближається до дорослої людини до 14-16 років, з цього моменту таз здатний витримувати значні навантаження.
Значні зміни перетерплює скелет голови. Закриття джерелець відбувається в 1-2 року, а зрощування черепних швів - до чотирьох років. Лицьова частина черепа інтенсивно росте в пубертатному періоді до настання полової зрілості.
Зміна молочних і формування постійних зубів закінчуються до пубертатного періоду і тільки треті великі корінні зуби (зуби "мудрості") з'являються після полового дозрівання. Терміни появи молочних зубів і їхня зміна на постійні також корелюють із загальним фізичним розвитком і використовуються для визначення рівня біологічної зрілості дітей і підлітків.
Висновок Опорна функція скелета зв'язана з прикріпленням до його кісток м'яких тканин. Функція руху зв'язана з тим, що кістки скелета виконують функції важелів, що приводяться в рух за допомогою м'язів. Захисна функція полягає в захисті важливих органів від механічних ушкоджень. Вона забезпечується утворенням частинами скелета порожнин, у яких розташовані органи: головний і спинний мозок, легені, серце, печінка
Таким чином, у цілому скелет дітей і підлітків характеризується високою еластичністю, що завжди є погрозою його деформації при порушенні гігієнічних норм. Неправильне положення дитини за робочим столом у процесі шкільних чи занять при готуванні уроків будинку, перевантаження дітей і підлітків, зв'язані з їхньою роботою на пришкільних ділянках, у шкільних чи майстернях на виробництві, легко можуть порушити правильний розвиток скелета і привести до необоротних деформацій. Особливе значення для правильного розвитку скелета дітей має повноцінне і багате вітамінами харчування. У противному випадку можливий розвиток захворювання, називаного рахітом. Воно виявляється в затримці росту і деформації різних частин скелета: у скривленні ніг, деформації черепа, грудної клітки і хребта.
Домашнє завдання Опрацюйте матеріал підручника параграф 34 та матеріал сайту. ВИКОНАТИ ТЕСТИ Повідомте учням
Код доступу 6960471
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
1.Тканина, яка утворює м'язи голови, тулуба, кінцівок
А.посмугована серцева Б. посмугована скелетна В. непосмугована
2.М'язи прикріплюються до кістки:
А.м'язовими волокнами Б.фасцією В. сухожиллям Г. хрящем
3.Втома- тимчасова втрата працездатності організму швидше наступаї при :
А.Статичній роботі м'язів Б. Динамічній роботі м'язів
В. Під час відпочинку ( сну) Г. При гіподинамії
4.М'язи, які забезпечують рухи обличчя та беруть участь у мовленні
А.Жувальні Б. мімічні В. м'язи склепіння черепа Г. м'язи обличчя
5.М'язи, які беруть участь у диханні
А.великі і малі грудні м'язи Б. м'язи шиї
В. міжреберні м'язи,діафрагма Г. косий і прямий мязи живота
6.Які м'язи забезпечують вертикальне положення тіла людини
А.верхніх і нижніх кінцівок,грудей ,живота Б. нижніх кінцівок, спини, живота, шиї
В. верхніх кінцівок,голови, шиї та спини Г. нижніх кінцівок,голови,шиї та живота
7.Активною складовою опорно-рухової системи є
А.Суглоби Б. кістки В. м'язи
8.Оберіть кістку,щовходить до мозкового відділу черепа
А.верхня щелепа Б.вилична В. ключиця Г. лобова
9.Захворювання , що характеризується зниженням працездатності внаслідок неактивного, малорухомого способу життя це
А.Плоскостопість Б. гіподинамія В. артроз Г. сколіоз
10.Найдовшою кісткою скелета є:
А.Гомілкова Б. Плечова В. Стегнова Г. Потилична
11.Ріст кістки в товщину забезпечує
А. хрящ Б. окістя В. компактна речовина
Г. губчаста речовина Д . кістковий мозок
12.Скільки відділів має хребет людини
А.3 Б. 4 В. 5 Г. 6
19 січня 2024 р.
Тема: Перша допомога при ушкодженнях опорно-рухової системи.
Опрацюйте матеріал підручника параграф 33, матеріал сайту та перегляньте відео.
Травмою називають порушення цілісності та функцій тканин (органів), отримані внаслідок зовнішнього впливу. Травми бувають закриті і відкриті. Закриті травми не супроводжуються порушенням цілісності зовнішніх покривів тіла. До них належать закриті переломи, вивихи, удар м’яких тканин, розтягнення зв'язок. При відкритих травмах, які ще називають пораненнями, порушується цілісність зовнішніх покривів тіла, виникає кровотеча.
Після будь-якого ушкодження потерпілому необхідно надати першу долікарську допомогу.
Перша долікарська допомога — це комплекс екстрених заходів, що проводяться хворому або постраждалому на місці події або в період доставки його до медичної установи.
Розтягнення зв’язок.
Розтягнення зв’язок відбувається, коли кістка виходить за межі звичайної амплітуди руху. Надмірне навантаження на суглоб може привести до повного розриву зв’язок і вивиху кістки. При цьому не виключена можливість перелому кістки. При легких розтягах зв’язок загоювання зазвичай відбувається досить швидко. Постраждалий може протягом короткого часу відчувати біль, але скоро зможе відновити фізичну активність при незначній болючості або повній її відсутності. Тому люди часто не звертають ніякої уваги на подібну подію і, у результаті, суглоб може бути травмований повторно. Тяжкі форми розтягу звичайно викликають сильний біль при незначному русі суглоба. Найбільш поширеними є розтяги зв’язок гомілкового й колінного суглобів, пальців і зап’ястя.
Іноді розтяг зв’язок може мати більш серйозні функціональні наслідки. Суглоб після розтягнення або розриву зв’язок може стати менш стійким, що підвищує імовірність повторної травми.
Лікування розривів і розтягувань зв'язок
Лікування як повних, так і часткових пошкоджень зв'язок направлено на відновлення їхньої цілості і механічної міцності.
Лікування розривів тільки - хірургічне - зшивання розірваного сухожилля.
У деяких випадках необхідна туга пов'язка суглоба, щоб знерухомити його.
Основою лікування є раннє знеболювання і протизапальна терапія м'яких тканин.
2 . Удар — це ушкодження м’яких тканин.
Ознаки удару:
— біль;
— травматичний набряк тканин;
— синець;
— підвищення температури та порушення функцій;
— крововиливи.
3.Вивих -це зміщення кісток, при якому суглобова головка виходить із суглобової западини.
Характерні ознаки вивихів:
порушення звичних обрисів суглоба;
виступання кістки на новому місці — іноді цю кістку видно через шкіру.
Вивих є досить складним видом пошкодження, оскільки при цьому порушується не лише суглобний мішок, а й зв’язки, судини, а іноді й нерви.
4.Перелом — це порушення цілісності кісток за певних умов.
До ознак перелому кісток кінцівки належать:
— різкий біль при обмацуванні місця перелому, при спробі зробити рух або спертися на пошкоджену руку або ногу;
— припухлість або крововилив на місці передбачуваного перелому;
— неправильна, незвичайна форма кінцівки (вона вкорочена абозігнута в такому місці, де немає суглоба);
— рухливість, кісткове похрустування в місці перелому.
Чим відрізняється закритий перелом від відкритого?
Перелом кістки з порушенням цілості шкіри, м’язів, кровоносних судин та нервів називається відкритим, без пошкодження — закритим. Відкритий перелом небезпечний кровотечею та проникненням мікробів у глибину рани.
Надавати допомогу пораненому з переломами кісток, а також переносити або відтягувати його необхідно обережно, адже гострі кісткові уламки можуть пошкодити кровоносні судини й викликати сильну кровотечу або проткнути шкіру, перетворивши закритий перелом на відкритий (більш важкий). Крім того, різкий біль при необережному перенесення (евакуації) може викликати шок у пораненого.
Домашнє завдання Опрацюйте матеріал підручника параграф 33 та матеріал сайту.
15 січня 2024 р.
Тема: Будова і функції і скелетних м’язів. Робота м’язів. Утома м’язів. Перша допомога при ушкодженнях опорно-рухової системи.
Опрацюйте матеріал підручника параграфи 31, 32, матеріал сайту та перегляньте відео.
Скелетний м`яз утворений групами видовжених м`язових клітин – міоцитів, зібраних у пучки і з`єднаних між собою прошарками сполучної тканини. Зверху кожний м`яз вкритий тонкою сполучнотканинною оболонкою – фасцією.
М`яз складається з головки (початок м`яза), черевця (середня частина) і хвоста (кінцева частина).
У тілі людини налічують 639 м`язів. Вони становлять до 44 відсотків від маси тіла.
Основні властивості міоцитів:
— Форма — циліндрична.
— Багатоядерні. (Ядра на поверхні волокна).
— Розміри: довжина = 12 см, діаметр 0,01-0,1 мм.
— Наявність м’язових волоконець (міофібрил).
2. Посмугованість скелетних м’язів. Актин і міозин — складові частини м’язових волокон.
3. Механізм скорочення м’язів. М’язи-синергісти і м’язи-антагоністи.
4. Різноманітність м’язів, їх класифікація.
За формою розрізняють такі м’язи:
а) довгі м’язи (кінцівок)
б) широкі м’язи (на тулубі)
в) короткі м’язи (між ребрами)
г) колові м’язи, або сфінктери (навколо отворів)
За функцією м’язи поділяють на:
- згиначі;
- розгиначі;
- відвідні;
- привідні;
- м’язи-обертачі.
5. Основні групи м’язів та їх функції.
Групи м’язів Особливості будови Функції
М’язи голови Представлені мімічними й жувальними Забезпечують процес
м’язами. Мімічні м’язи прикріплені до шкіри жування й міміку
обличчя й під час скорочення переміщують
окремі ділянки шкіри
М’язи тулуба Складаються з м’язів грудної клітки, живота і Забезпечують процеси
спини. До них також належить діафрагма дихання, руху тулуба
й кінцівок. Утримують внутрішні органи,
попереджаючи їх опущення й випадання
М’язи верх- До них належать дельтовидний м’яз, Забезпечують рухливість
ніх кінцівок двоголовий (біцепс) і триголовий (трицепс) верхньої кінцівки
м’язи, а також м’язи передпліччя й кисті
М’язи нижніх До них належать кравецький м’яз, Забезпечують рухливість
кінцівок чотириголовий м’яз, двоголовий м’яз, литковий нижньої кінцівки
м’яз і м’язи стопи
Домашнє завдання Опрацюйте матеріал підручника параграфи 31, 32 та матеріал сайту.