Наступного ранку прокинувся рано. Десь о шостій годині.

《Потрібно встигнути купити продукти, аби приготувати сніданок для Порше.》

Насправді, не назвав би це "прокинувся". Я тупо не спав усю ніч, бо не зміг викинути з голови думки про Кінна і його годинник.

《Не може бути, щоб він ось так просто залишив мене у спокої.》

- Ти останнім часом достобіса витрачаєш, - зауважив Порше, підозріло поглянувши на мене. Він кивнув у бік столу, заставленого різними вишуканими стравами. - На які гроші ти купив усе це? Гаразд, можеш не казати, це не має значення. Почнімо? Інакше я точно запізнюся до школи.

Сьогоднішній стіл значно відрізнявся від звичайного, але мене тішила думка про те, що я можу порадувати брата чимось ще, крім рису та варених яєць. Тут тобі і хліб з олією, і молоко, і сік, і навіть дрібно порізані скибочки м'яса, креветки та солодкий джем.

- Я дам тобі кишенькових грошей на тиждень, - я потягнувся до свого рюкзака і відрахував кілька купюр.

Очі Порше недовірливо розширились.

– Ще, сплатив тобі школу на місяць вперед.

Вчора, після деяких роздумів, я дійшов висновку, що найкращим виходом буде пустити всі гроші, які отримав за годиник, у діло. Так Кінну просто нічого буде з мене вимагати, а братик хоч якийсь час нормально харчуватиметься і не турбуватиметься про шкільні чеки.

- Очманіти! Брате, де ти стільки дістав?! - Порше здивовано дивився на мене.

- Взяв зі своєї заначки.

Звичайно, він мені не повірив. Продовжував дивитися в очі, поки я не занервував і не поспішив його:

- Ти, здається, спізнювався на заняття. Давай, давай, швидше!

- Не розтринькай всі гроші в перший же день! - крикнув я, проводжаючи поглядом братову спину, і полегшено видихнув, коли він зник за поворотом.

《Принаймні, наступні півроку можна не турбуватися про шкільні рахунки. 》

Комусь може здатися дивним, що, зважаючи на наше становище, я не перевів брата до звичайної школи. Насправді все досить просто: я не хочу, аби він відчував себе обділеним. Порше вчиться в цій школі з першого класу. Там же вчився і я.

《І нехай з батьками трапилося нещастя, я в змозі подбати про Порша замість них. Не допущу, аби він пройшов через те саме, що я. Поки можу працювати, намагатимусь зробити його життя кращим. Навіть якщо він сам переконує мене, що не потребує такої опіки, і не проти перейти до іншої школи.

Немає значення, як складно буде, або наскільки сильно я буду вимотаний. Я взяв на себе відповідальність, тому не відступлюся.》

Замкнув будинок і вже попрямував до свого байка, щоб встигнути до першої пари, як раптом усвідомив жахливе:

《Кін знає, де я живу! От дідько!》

- Тітонька Аой! - покликав я сусідку, яка завжди була добра до нас із братом, незважаючи на те, що з її чоловіком у мене було чимало конфліктів через паркан, який той побудував надто близько до нашої землі.

- Що таке?

- Якщо хтось шукатиме мене, скажіть їм, що ми переїхали.

- Хто це тебе прийде шукати? - тітонька в одних капцях вийшла на ґанок і з підозрою подивилася на мене.

- Неважливо. Просто скажіть, що ми поїхали за кордон, або ще куди, якщо хтось заявиться, - нетерпляче відповів я.

Сусідка кивнула, а я кинувся розчищати майданчик перед будинком від усього, що могло б вказати на те, що в домі хтось живе: згріб із землі наше взуття, вінники, парасольки, різнокольорові шоломи – старі та нові, витягнув зі стіни дроти,аби надати будинку нежилий вигляд. Вперше я був радий нашій скрутності.

《Не так вже й багато мотлоху встиг купити до цього моменту.》

Зрештою, я залишився задоволений зовнішнім виглядом будинку і поспішив до універу.

#Трохи згодом#

- Чорт забирай, Порше, та що з тобою сьогодні таке?

Після пар ми з друзями вирішили перекусити в університетській їдальні, і весь шлях хлопці не зводили з мене очей.

- А що зі мною? - після короткої паузи, нарешті, відгукнувся я.

- Ти не припиняєш озиратися на всі боки! Вертиш головою туди-сюди, - відповів Тем. - Кого виглядаєш?

- Так, ведеш себе, як параноїк. Знай, що цього разу на нас можеш не розраховувати. Того вечора у клубі ми ледве вижили! - додав Джом.

Я глянув на нього з легким роздратуванням. Взагалі, вони обидва легко відбулися, втікши з бару ще до приїзду поліції.

《Та на них жодної подряпини не було!》

- Все гаразд, - я навмисне безтурботно запустив палички в чашу з рисом.

Насправді, друзі мають рацію: тільки-но переступивши поріг універу, я почав сканувати все навколо і вдивлятися в обличчя людей, які проходять повз, боячись наткнутися на знайомий гордовитий погляд.

《Зі сторони, мабуть, і справді виглядало дивно.》

- Скажи вже нарешті, ти видивляєшся когось, хто тобі подобається, або боїшся, що ті хлопці прийдуть за тобою сюди? Ти що, не довіряєш своїм друзям? - спитав Джом, понизивши голос.

- Зрештою, відповідай, що ти такого накоїв, що бандити відкрили на тебе полювання? – підтримав його Тем.

- Агов, а може це кредитори намагаються вибити борги? - не давши Тему закінчити, відразу встряв Джом.

Хлопці не залишали мені жодної нагоди вставити хоч слово.

《Супер. Все одно було ліньки пояснювати їм реальний стан справ.》

- Джом, там на тебе родич чекає перед головним входом, - звернувся до мого друга Пі'Ом - третьокурсник з нашого факультету. Він загальмував біля нашого столика.

Ми склали руки у вітальному жесті.

– Що ще за родич? - здивувався Джом.

- Не знаю. Сказав, що брат твого батька. І що в нього до тебе щось дуже важливе й термінове, - Пі'Ом понизив голос і скривив гримасу, наче йому лячно.

- Ти серйозно? - засміявся Джом.

Холод пробіг у мене по спині, адже я збрехав Кінну, що мене звати Джом! Нервово проковтнувши слину, я схвильовано звернувся до старшого:

- Як він виглядав?!

- Дуже привабливий, справжній красень! Та як взагалі молодший брат твого батька може бути таким крутим? В кого ж ти такий йолоп? — засміявся Пі'Ом, звертаючись до Джома, котрий вмить надувся.

Ця відповідь тільки затвердила мене в думці, що людина біля воріт не може бути дядьком Джома. Особливо враховуючи, що Пі'Ом назвав його молодшим братом.

- Гей, що це означає? Візьми свої слова назад! Я теж красень! - заволав Джом.

- Ха-ха-ха, а ти в собі певен, так? Ну, принаймні, він представився твоїм дядьком. До речі, на ньому була форма університету з емблемою бізнес-факультету. А ще, дівчата шепотілися, що у своєму кампусі він знаменитість.

- Хлопці, ми здається збирались у кіно. Сьогодні пригощаю я! - випалив з місця, опиняючись під перехресними поглядами присутніх.

- Що з тобою сьогодні, Порше? Зазвичай ти не такий балакучий, - Пі'Ом підозріло витріщився на мене.

- Ходімо швидше, нуж бо, піднімайтесь! Я припаркував свій мотоцикл тут недалеко, тож схожу за ним і повернуся до вас. Тем, ти ж сьогодні на машині? - проігнорувавши його погляд, я за лікті витягнув спантеличених друзів з-за столу і випровадив їх на вихід.

- Ну добре, ходімо. Тільки спочатку, я хочу зустрітися з дядьком! - загальмував Джом, озираючись на здивованного Пі'Ома.

- Це не твій дядько, дурнику! - впівголоса простогнав я і міцніше вчепився в його руку.

- Та що з вами не так, хлопці? Це так ви поводитеся зі старшими? - Пі'Ом насупився і роздратовано відвернувся.

- Ходімо з нами, - Джом підхопив рюкзак, що впав на підлогу.

- Пішли з нами у кіно! – вставив я.

- Так, але для початку, відведемо Джома до головного входу, - нагадав Тем.

- Якщо ми не підемо просто зараз, я не буду за вас платити, - погрозливо прошипів я і схрестив руки на грудях, в душі реально починаючи панікувати.

- Сказав же, що підемо. Але спочатку подивлюсь на чувака, який прикидається моїм дядьком, – занив Джом.

- І справді, ти якийсь дивний сьогодні, Порше.

- Мені ліньки давати гак і повертатися до головного входу.

- Ну то почекаєш нас у машині, а ми з Джомом швидко сходимо і повернемося, - Тем перекинув мені ключі від машини, і хлопці поспішили у бік головного будинку.

《Я вам колись це ще пригадаю. 》

Занепокоєно докурюю другу цигарку, не відриваючи погляд від головної дороги, і виглядаючи друзів.

《Не думаю, що їм щось загрожує біля кампуса. А навіть якби Кінн і виявився настільки тупим, щоб зробити щось проти мене - до біса. Як я вже сказав, за що я реально переживаю, то це за те, що мажорчик вимагатиме повернути йому годинник.

Як же мені виплутатися з цієї халепи?》

- Гей, Пі'Ом! Відстійний жарт, знаєш?! - гучний голос почувся на відстані.

- В чому справа? Що там із цим твоїм "дядьком"? — спитав я у скривдженого Джома.

– Я нікого не зустрів. Тільки даремно час витратили, - поскаржився цей дурник.

Я зітхнув з полегшенням.

- Ха-ха-ха, Пі'Ом, схоже, і справді прикольнувся над тобою.

Друзі викурили зі мною по сигареті, і ми нарешті вирушили в торговий центр неподалік кампуса.

#Деякий час потому#

- Тітонько Аой, хтось питав за мене? - прокричав я, паркуючись на під'їзній доріжці біля будинку.

- Так, питав. Любий, у тебе що, проблеми? Ці люди були схожі на мафію! У що ти вплутався? - впівголоса відповіла сусідка.

- Що вони казали?

- Питали власника будинку на ім'я Джом. Я здивувалася і сказала, що тут немає нікого з таким ім'ям, і взагалі, будинок порожній. Тоді вони одразу ж поїхали.

Я задоволено кивнув головою.

– О котрій приходили?

- В обідній час, - тітонька недовірливо подивилася на мене, але не наважилася розпитувати. Вона звикла, що я мало розмовляю. Певно, сьогодні я сказав їй більше слів, ніж за весь минулий місяць.

- Тітонько, чи можу я припаркуватися у вашому дворі?

- Звісно. Порше, бідолаха, схоже для тебе настали важкі часи, - сусідка жалісно піджала губи. - Я переживаю за вас із братом.

《Я справді не подумав про це! Добре, що ці люди з'явилися сюди, коли Порше був у школі. Потрібно попередити його, щоб не відчиняв двері незнайомцям.

Чесно кажучи, ситуація напружена. Що буде, якщо цей Кінн знову заявиться і вимагатиме повернути свій годинник?! Або запропонує мені сплатити початкові п'ять тисяч бат за них?

Та й хто б на його місці вчинив інакше, якщо годинник насправді коштує хоча б наполовину більше за названу ним суму!》

Далі буде…