У 2000 році світ побачив перший роман письменниці – «Голодна кішка». А вже у 2001-му році вийшов роман «Приватна територія», що приніс авторці популярність і потрапив до списку бестселерів.

Письменниця успішно пише і для дорослої аудиторії, та все ж таки найбільшу любов та популярність їй принесли саме книжки для підлітків. Зокрема, роман про шістнадцятирічну дівчинку Бубу, яка носить джинси і мартенси, любить слухати класичну музику та грати у бридж, посів перше місце у загальнопольському конкурсі романів для дітей та юнацтва «Повір у силу фантазії». А непроста книжка для молоді «Позолочена рибка» стала Книгою року-2007 у Польщі, а також виборола першу премію на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен. Три книжки письменниці в українському перекладі Божени Антоняк побачили світ у львівському видавництві «Урбіно». Це романи «Буба», «Буба: мертвий сезон» і «Позолочена рибка». Твори для підлітків перекладено на інші мови. Барбара Космовська є автором 12 книжок.

Зараз працює на посаді доцента кафедри історії  літератури

Образ Маленького принца – образ людської душі в ідеалі. Він втілює в собі всі кращі риси, які можуть бути притаманні людині – відкритість, чистота, піднесеність над матеріальним, мудрість. Разом з тим, Маленький принц самотній. Його планета настільки мала, що там навряд чи вистачить місця комусь ще. А адже по суті планета Маленького принца – символ внутрішнього світу людини. З цієї позиції особливий сенс набувають слова Маленького принца: «Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету». Вони характеризують принца, як людину, здатну очищати свої помисли і наводити порядок, насамперед у душі.

Ця тонка, самотня, ранима і мрійлива дитина, яка любить спостерігати заходи сонця, переживає про долю примхливої квітки і вірить, що йому ще багато чого треба пізнати, по-справжньому розкривається, пізнавши любов до Троянди і дружби з Лисом. Саме вони внесли в його душу той необхідний штрих здатності жити для іншого, піклуючись про нього і нічого не вимагаючи натомість, який зробив його і без того чисту душу квінтесенцією ідеальній людській сутності, до якої слід прагнути кожному з нас. Адже тільки любов і відданість здатні вилікувати від самотності і допомогти знайти сенс життя.

Подорож Маленького принца, яку він зробив, посварившись зі своєю трояндою, зустрічі з королем, честолюбцем, п’яницею, ділком, географом – єдиними мешканцями маленьких планет – дозволили автору зробити висновок: «Так, дивний народ – ці дорослі! Дрібниці здаються їм важливими, а головного вони не бачать. Замість того, щоб прикрашати свій будинок, обробляти свій сад, свою планету, вони ведуть війни, тиранять інших людей, і сушать свої мізки безглуздими цифрами, і тішаться жалюгідною мішурою, і ображають своєю суєтою і жадібністю красу заходів і сходів, полів і пісків. Ні, не так треба жити!».

 «Розмова Маленького принца й пілота про серйозні речі».

(Пілот ремонтує літак. Маленький принц підходить до нього.)

Маленький принц: Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти?

Пілот: Він їсть усе що завгодно.

Маленький принц: Навіть квіти з колючками?

Пілот: Так, навіть квіти з колючками.

Маленький принц: А нащо ж ті колючки? (Пілот мовчить.) Навіщо ж ті колючки?

Пілот: Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто зі злості.

Маленький принц: О!.. Я тобі не вірю! Квіти слабенькі. Вони простодушні. І підбадьорюють себе. Думають, що з колючками вони страшні… і ти думаєш, що квіти...

Пілот (розсердившись). Та ж ні! Я нічого не думаю. Я відповів тобі абищо. Я заклопотаний серйозною справою!

Маленький принц: Серйозною справою?!.. Ти говориш, як дорослі! Я знаю одну планету, там живе собі добродій з багряним обличчям. Він не понюхав жодної квітки. Ніколи не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. І з ранку до вечора повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! Я людина серйозна!» — так і дметься з пихи. Але ж то не людина, то ж гриб».

Пілот: Що?

Маленький принц: Гриб! Мільйони років у квітів ростуть колючки. І мільйони років баранці все-таки їдять квіти. То невже це несерйозна річ – збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це неважливо, що баранці і квіти воюють між собою? Невже це не серйозніше і не важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? І коли я знаю квітку, що є тільки одна в світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового дня з’їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, — це, виходить, теж не має значення!.. Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина в світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєшся щасливим. І кажеш собі: «Десь там моя квітка...» А коли баранець її з’їсть, - то це все одно, ніби одразу погасли усі зорі, І це, виходить, не має значення! (Плаче.)

Пілот (заспокоюючи Маленького принца): Квітці, яку ти любиш,  не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві оброть... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...

Бесіда за запитаннями:

- Чому заплакав Маленький принц?

- Що таке «серйозна» і «несерйозна» справи у розумінні автора?

- Що змусило пілота відкласти свої важливі справи?

 Дорослі думають, що вони заклопотані серйозними справами у своєму житті. Звичайно, ці справи важливі, але набагато важливішими є увага до людини, до її проблем, співчуття, допомога ближньому, захист краси. Маленький принц заплакав, бо він відчув себе і свою троянду нікому не потрібними.  Але пілот зрозумів свою душевну черствість і, подолавши її, усвідомив найвищу істину: «На цій зорі, на планеті, на моїй планеті Земля — був Маленький принц, якого треба заспокоїти!..»

------ У казці «Маленький принц» Сент-Екзюпері пише про речі, що виявляються важливішими за буденні справи дорослих. Це те, що потрібно душі людини, її серцю, те, що робить її щасливою. Однак, не так просто зрозуміти, які ж морально-філософські істини стверджує Екзюпері, бо, як зазначає письменник, «найголовнішого очима не побачиш». Але ми спробуємо розгадати його символи, алегорії, натяки й визначити, що ж потрібно серцеві людини  як цілюща жива вода.

 Оголошення теми й епіграфа уроку

-----Маленький принц і пілот  пройшли довгий шлях до криниці з живою водою. Це був шлях не тільки через пустелю, а передусім через свої сумніви й протиріччя, це — духовний шлях. Щоб уявити його, спробуймо згадати зустрічі, що вплинули на формування світогляду Маленького принца. Разом із героєм зробимо кроки у всесвіті до розуміння сенсу життя.

. Бесіда за запитаннями:

- Які планети відвідав Маленький принц до того, як прилетів на Землю?

- Чому з усіх, кого зустрічав герой на сусідніх планетах, лише ліхтарник виявився несмішним?

- Що означає слово «дивний», яке неодноразово повторюється у казц

Я боюся стати таким, як дорослі, — зізнається автор «Маленького принца». Бо часто дорослі забувають, що колись були дітьми, і живуть в іншому, своєму світі, який відрізняється від дитячого. Який же він, світ дорослих?

«Садівник у пустелі життя». Ці образні рядки належать людині, яка була таким садівником і ще за життя стала легендою — Антуану де Сент-Екзюпері (1900—1944). Народився майбутній письменник у червні 1900 року у

Ліоні, в старовинній аристократичній сім’ї. Його далекі пращури — середньовічні лицарі-хрестоносці.  Антуан був мрійником, хотів «дістати зірку з неба», віршував, малював, грав на скрипці, захоплювався технікою та машинами. На все життя він залишився зачарованим «країною дитинства». А як виріс, став відважним льотчиком, воїном, талановитим раціоналізатором авіаційної техніки, філософом, письменником, журналістом, винахідником ігор. У 30-х роках Антуан на поштовому літаку потрапив до африканської Сахари. Пустеля причарувала його, і він стає співцем цих піщаних просторів, де йому не раз загрожувала смерть. Узагалі на долю Екзюпері випало чимало випробувань. 1935 року його літак зазнав аварії, помираючого від голоду і спраги Антуана врятували кочівники-араби.  І 1938 року переліт  Нью-Йорк — Вогняна Земля закінчився теж аварією. Через струс мозку, численні переломи лікарі заборонили йому літати, та він подолав опір медиків. Ризикуючи життям, часто вилітав на допомогу товаришам. Щоразу його життя було на волосині від смерті. Не міг залишитися осторонь подій Екзюпері й тоді, коли 1940 р. фашисти напали на Францію. Йому було 39 років — критичний вік для льотчика. Наперекір усім медкомісіям і з допомогою друзів він домігся права служити в авіаційній частині розвідки. Ескадрилья за три тижні втратила 17 з 23 екіпажів.

«Я хочу брати участь у війні заради любові до дітей. Я не можу бути осторонь», — писав Антуан в одному з листів. Командир частини говорив про нього: «Він не уникає ризику. Завжди попереду, завжди ладен на все!» Екзюпері відчував свою відповідальність перед людьми. Що частіше бачив смерть, то дужче любив життя, що довше був у небі, то ближчою і ріднішою ставала йому земля. 31 липня 1944 р. літак Екзюпері був збитий німецьким винищувачем і впав у Середземне море.

У свідомості сучасників Екзюпері  залишився людиною, котра турботливо і завбачливо розкриває в інших  кращі їх можливості. Про це свідчать і його твори — «Південна пошта» (1928), «Нічний політ» (1931), «Планета людей» (1938). Останнім твором Сент-Екзюпері стала його філософська казка «Маленький принц», написана 1942 р. у Нью-Йорку. Саме тоді його тимчасово відсторонили від бойових польотів (через вік і травми), і він емігрував до США. Блукаючи серед американських хмарочосів, багато думав про своїх друзів, про себе, про весь світ, який, як йому здавалось, втрачав духовні орієнтири.

«Маленький принц» — казка про відчуженість людини у світі

й про те, що завжди є шанс подолати цю відчуженість, треба тільки озирнутися.

 Екзюпері присвятив «Маленького принца» своєму другові — Леонові Верту. У присвяті він пише: «Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання, цей дорослий—мій найкращий друг 

ДЗ прочитати  стор.26о-265  у підручнику.Аналізувати сюжет твору

Автор майстерно поєднав соціальний зміст із любовною інтригою, що зробило його п’єсу цікавою для глядачів. У захопливій розважальній формі він повчав публіку, нагадуючи про людську гідність, про необхідність долати ниці пристрасті й зберігати за будь-яких обставин честь, розум і власну особистість.

Комедія-балет — жанр, створений Мольєром для придворних розваг. Але драматург наситив його гострим викривальним пафосом. Музичні й танцювальні номери сприяли поглибленню характеристик героїв, розкривали абсурдність їхньої поведінки та аморальність вчинків. Церемонія посвяти в «мамамуші» стала кульмінацією комедії, оскільки манія Журдена сягає у цій сцені крайньої межі, і вся безглуздість його намагань та моральна ницість виявляються особливо яскраво.

 Цікаві факти:

Жан-Батист Поклен (псевдонім – Мольєр (13 січня 1622- 17лютого 1673) – французький комедіограф XVII століття, творець класичної комедії, за професією актор і директор театру, більш відомого як трупа  Мольєра

Народився в сім’ї придворного шпалерника. Здобув юридичну освіту, але обрав професію актора. Батько хотів, щоб його старший син став придворним шпалерником і декоратором, як він сам. Захоплення театром батько сприймав як забаву. Підтримав Жана лише дідусь, який і прищепив йому любов до цього виду мистецтва. Саме на свою спадщину Мольєр створив театральну трупу.Перший театр, створений Мольєром і сім’єю Бежар, провалив свої виступи в Парижі, й через три роки збанкрутував.

Мольєр був дотепною людиною, він любив висміювати дрібні недоліки людей.

 Коли трупа Мольєра дебютувала у Луврському палаці, на виставі був присутній Людовік XIV. П’єса «Закоханий лікар» мала величезний успіх і вирішила долю трупи: король надав їй театр Пале-Рояль ( “Королівський театр”)Так, театр Мольєра “Пале рояль” став найвідомішим у Франції, а король Людовік 14 став великим прихильником Мольєра. Король навіть погодився бути хрещеним батьком першого сина письменника.

Найтрагічніша історія в житті Мольєра – історія його одруження. Жан-Батист одружився на дочці Мадлен Бежар Арманде, яка могла бути його дочкою (була на 20 років молодшою). Арманда Бежар зрадила чоловіку в його власному будинку

Церковна влада відмовлялася ховати Мольєра за християнським обрядом, тому що він був актором. Найбільшого драматурга Франції поховали вночі, без обрядів, за огорожею кладовища, де ховали самогубців.

Доба бароко, з якою ви ознайомилися на попередніх уроках, була добою великих містиків та філософів - ідеалістів. Водночас з ірраціональною бароковою свідомістю, яка твердить, що «життя - це сон», виникає принципово нова - раціональна, яка сформувала інший підхід до розуміння сенсу буття людини та запропонувала ще один вихід із, здавалось би, безвихідної ситуації людського існування. Ми почнемо знайомитися ще з однією історико-літературною епохою, яка називається класицизмо

Класицизм як художня система склався в XVII столітті й охоплювала не лише літературу, а й інші види мистецтва: живопис, скульптуру, архітектуру, музику. Назву класицизм ввели в ужиток на початку XIX століття, підкреслюючи, що митці цього напряму наслідували античну «класику», брали її за взірець.

Мета класицистичного мистецтва - створити художні твори за законами гармонії ї логіки, тому митці цього напряму виробляють певні правила, дотримання яких було обов’язковим.

Філософським підґрунтям класицизму був раціоналізм - учення, яке стверджувало, що головний інструмент пізнання світу - це розум. Засновником філософії раціоналізму був Рене Декарт. Паралельно з філософією раціоналістів будувалася і естетична програма класицистів. Тому «Поетичне мистецтво» Ніколя Буало було справжнім гімном раціоналізму. Книга складалася із чотирьох  пісень. Перша - присвячена  принципам побудови поетичних творів, друга і третя - характеристиці окремих літературних жанрів, а четверта - насичена моралізаторськими настановами.

Проте першими теоретиками класицизму стали гуманісти доби Відро-

дження. Античну драму вони вважали взірцем художньої досконалості, на цей взірець вони й пропонували орієнтуватися драматургам. Французькі поети доби Відродження втілювали в життя теоретичні принципи «Поетики» Аристотеля.Найбільшого розвитку класицизм досяг у Франції, де у XVII столітті починає складатися абсолютна монархія, і мистецтво, яке підкоряється правилам, влаштовує абсолютистів, стає часткою державної ідеології.

Основні правила класицизму:

1. Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів. Вони вважали, якщо одні епохи створюють зразки прекрасного, то завдання митців наступних часів полягає в тому, щоб наблизитися до них. Звідси - встановлення загальних правил, необхідних для художньої творчості.

2. У літературі простежувався чіткий розподіл за певними жанрами:

- високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема);

- середні (наукові твори, елегії, сатири);

- низькі (комедія, пісні, листи у прозі, епіграми).

Для кожного жанру регламентувалися мова і герої. Так, трагедії класицизму притаманна була піднесена, патетична мова.

У комедіях використовувалася проста мова, обов'язковим був сатиричний струмінь, діяли побутові персонажі. Жанрові форми нової літератури класицистами ігнорувалися, особливо це стосувалося прозових жанрів, які, незважаючи на їхню велику популярність у сучасній літературі, були відсунуті у класицизмі на другий план. Жанровими домінантами класицистичної літератури були ода і трагедія.

3. Важливим елементом в естетиці класицизму були вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів.

4. Характери чітко поділялися на позитивні і негативні.

5. Драматичні твори (трагедія, комедія) підпорядковувалися правилу трьох єдностей - часу, місця і дії. П'єса відтворювала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці.

6. Чітка композиція твору мала підкреслювати логіку задуму автора і певні риси персонажів.

7. Для класицизму загалом характерні аристократизм, орієнтація на вимоги, смаки вищої суспільної верстви, хоча деякі представники класицизму порушували це правило (наприклад, Мольєр).

8. Естетичну цінність для класицистів мало лише вічне, непідвладне часу, як твори античності. Наслідуючи давніх авторів, класицисти самі створювали "вічні" образи, які назавжди увійшли до скарбниці світової літератури (Тартюф, Сід, Гора-цій, Федра, Андромаха, міщанин-шляхтич, скнара тощо).

Класицисти наполягали на виховній функції літератури та мистецтва. Причому засобом виховання "гарного смаку" є ні дидактизм, ні моралізаторство. Виховувати людину має насолода, яку мусить давати мистецтво.

ДЗ КОНСПЕКТ: ОСНОВНІ ПРАВИЛА КЛАСИЦИЗМУ

( В НОВІ ЗНАННЯ  СКИНУТИ)

      гіда́льго — у середньовічній Іспанії особа, яка походила зі шляхетної родини й отримувала свій особливий статус, що передавався лише за чоловічою лінією, у спадок.    

   Ілюзія (франц. illusion – «помилкове уявлення, омана») – помилкове, що не відповідає дійсності, уявлення про що-небудь. 

- У полоні якої ілюзії перебуває Дон Кіхот? (Своєї дивної мрії – стати лицарем)

      - Чи можна стверджувати, що лицарство є ідеалом для героя? (Так)

      - Пригадайте, як сформувався цей ідеал. (Прочитавши велику кількість лицарських романів, герой збожеволів. Усі його дії – це вчинки божевільної людини)

      - Які шляхи досягнення ідеалу обирає Дон Кіхот? (На думку героя, це різні битви з чудовиськами, допомога бідним, знедоленим, боротьба зі злом у різних його проявах)

      - Як ви думаєте, чи є мета Дон Кіхота благородною? (Так, адже боротьба зі злом – це вияв гуманізму героя)

      - Подумайте, чи є позитивними результати боротьби героя. (Ні, часто вони мають негативні, навіть трагічні наслідки)

      - Чому благородну мету має виконувати божевільна людина? (Автор прагнув підкреслити неможливість втілення задумів героя. Божевілля набуває символічного характеру й означає, що суспільство ще не здатне створити силу, яка зможе утвердити добро на землі)

      - Подумайте, чому головний герой – людина похилого віку.

Коментар 

      Останнє запитання досить складне. Старість – це завжди мудрість, розсудливість, час аналізу пережитого й підбиття певних підсумків. Люди здатні повчати інших. А от дивацтва в такому віці виглядають досить незвично, а іноді й смішно. Для всього свій час, і не можна повернути минуле. Отже, вік головного героя – художня деталь, яка набуває символічного значення. Його ідея лицарства – героїчна і прекрасна, але вона належить минулому. Кожна епоха має своїх героїв і свої ідеали, які з часом змінюються. Герой М. Сервантеса старий, старі його обладунки, старий кінь, тому що його час минув. Можливо, авторові і шкода цієї романтики, але нічого вічного на землі немає.

     - Подумайте, в яких вимірах відбувається дія твору. (У двох вимірах: реальному (дійсне життя) та уявному, ілюзорному, яку існує лише в уяві, свідомості Дон Кі

      - На прикладах розкрийте взаємодію обох вимірів. Пригадайте життя збіднілого гідальго та його мрії про лицарство (частина I, розділи I-II); посвяту в лицарі й реакцію людей, що бачили цю сцену (частина I, розділ III); подвиги Дон Кіхота й реакцію людей на них.

      - Зробіть висновки про те, як люди ставилися до подвигів Дон Кіхота. (Односельці співчували і жаліли героя. Прості люди глузували з нього. Для багатих він був предметом розваг та вті

ДЗ

Дати відповідь  на одне запитання ( стор 223 : 4, або5, або8, або 9 теж одне.____за вашим вибором

прислати на нз

2 повторити про творчість Петрарки, Шекспіра, Сервантеса-буде к.тест

Сонети – це ключ, яким Шекспір відмикає своє серце  -

Народився Вільям Шекспір приблизно 23 квітня… (1) 1564 року у місті Стретфорді-на-Ейвоні у сім’ї забезпеченого ремісника та комерсанта. Батько Шекспіра навіть був якийсь час міським головою. Його мама належала до однієї із старовинних  англійських родин.

Вільям навчався у так званій граматичній школі. У (3) 18 років він одружується із Енн Хетевей, яка була старшою від чоловіка на 8 років. У сім’ї народжується (4) 3 дітей.

Причини переїзду Шекспіра до Лондона достеменно невідомі. Але у 1587 році він залишає сім’ю, рідне місто і влаштовується на роботу у  театр. Спочатку Вільям наглядав під час вистав за екіпажами, на яких приїжджали до театру багаті лондонці, потім працював суфлером. Згодом Шекспірові дали невеличку роль, але відомим (6) актором він так і не став. Вільям почав переробляти (7) п’єси для театру, а згодом став створювати власні драми. Слава швидко знаходить драматурга. Не змушує чекати і матеріальний добробут: Шекспір стає співвласником театру (8) «Глобус», купує будинок, а з часом отримує для себе та батька спадкове дворянство. На гербі його зображений білий (9) сокіл, що тримає у пазурах золотого списа із срібним вістрям – адже прізвище «Шекспір» (Shakespeare) у перекладі означає «той, хто потрясає списом».

У 1612 році Шекспір залишає театр і повертається до (10) рідного міста. Помер драматург від (11) тяжкої хвороби у віці 52 роки у день свого народження 23 квітня. Творчість Шекспіра поділяють на 3 періоди.

Збірка сонетів була створена Шекспіром приблизно у 1593–1600 роках. У 1609 році вийшло єдине за життя видання його поезій.

Умовно сонети В.Шекспіра поділяють на 3 частини:

1) Сонети 1–126 – присвячені юному другові;

2) сонети 127–152 – присвячені смаглявій коханій;

3) сонети 153–154 – заключні, їх тема – радість життя.

На титульному аркуші першого видання (фоліо) сонетів стояло: «Шекспірівські сонети. Ніколи раніше не друкувалися в Лондоні. Продаватимуться Джоном Райтом, що мешкає біля воріт Храму Христа. 1609 рік». 

Після титульного аркуша – присвячення: «Тому єдиному, кому зобов’язані своєю появою сонети, містерові W.H., всякого щастя і вічного життя». Що означає це присвячення? Кому, власне, присвячена книга? Хто той «єдиний», кому зобов’язані своєю появою сонети? Молода людина, оспівана Шекспіром? Адже саме йому обіцяв Шекспір безсмертя у своїх віршах. Загадка ця досі не розгадана.

Вже таке розподілення поезій доводить, що В.Шекспір зробив свій внесок у розвиток жанру сонета. Адже до нього сонети присвячувалися лише темі кохання й аж ніяк не дружбі.

Гуманісти (так звали прихильників нового часу) вважали, що людина - найвища цінність на Землі, вона має право на свободу, земне щастя й всебічний розвиток своїх здібностей. Не знатне походження, а особисті таланти, багатий внутрішній світ, яскрава індивідуальність є гідним в оцінці людини.

Митці доби Відродження взяли собі за взірець твори античності. Вони сприяли пробудженню національної самосвідомості багатьох народів Європи, виникненню національних літератур, твори яких набували все більше світського (нецерковного) характеру. Але для гуманістів був притаманний також крайній індивідуалізм. Вони зневажали не лише пихатих аристократів, а й сіру масу простолюдинів. Тому доба Відродження відома не лише своїми титанами, а й тиранами (Нікколо Макіавеллі, Папа Римський Олександр VI Борджіа).

Микола Коперник (довів, що Земля обертається навколо Сонця); Галілео Галілей (довів, що Всесвіт безкінечний простір та вічний у часі); Джордано Бруно (довів, що Всесвіт не обмежується Сонячною системою, а сягає в безкраї далі. Сонце рухається серед інших зірок, існує безліч світів).

Христофор Колумб (відкриття Америки 1492 р.); Васко да Гама (відкрив морський шлях в Індію через Атлантичний океан); Фернан Магеллан (здійснив першу навколосвітню подорож, відкрив архіпелаг Вогненна Земля і шляху в Тихий океан з Атлантичного).

Коли країна переживає складні часи, вона особливо потребує героя, який би власним прикладом закликав до активних дій в ім’я високих ідеалів. Цей герой стає взірцем, навіть його вади іноді перетворюються на переваги. Такого героя шукають у минулому, щоб надихати сучасників на боротьбу за майбутнє. І тоді вже не так важливо, що насправді він був не таким, яким ми його уявляємо тепер. 

Уперше «Пісня про Роланда» - найвідоміша пам’ятка середньовічного епосу Франції - нібито була виконана в 1106 р. на весіллі хороброго ватажка християн у хрестових походах Богемонда. Деякі дослідники вважають автором поеми легендарного Турольда. Ким він був? Ченцем чи мирянином? А може, таким воїном, як Турпін чи Олів’єр? Одне можемо сказати напевно: Турольд знав, що таке війна, був талановитою і надзвичайно освіченою особою. 

Провідною темою поеми є зображення боротьби проти іноземців-іновірців за «красуню-Францію», за християнську віру й короля Карла. У центрі поеми - лицар Роланд. Він ідеальний герой-богатир епосу: молодий, сильний, мужній, сміливий. Роланд - патріот, до останньої миті життя відданий своїй батьківщині, вірний васал і непохитний християнин. Водночас йому властиві й деякі вади, що також характерно для героїчного епосу. Так, Роланд занадто запальний, упевнений у власних силах. Ще одним ідеальним героєм епосу є Карл. Але це не молодий гарячкуватий богатир, а сивочолий, досвідчений, мудрий керманич, ідеал державної мудрості. Отже, обидва образи ідеалізовані, але кожен по-своєму: Роланд — ідеал епічного богатиря, Карл — ідеал епічного владаря.

 Автор поеми використав для свого твору лише факт походу й загибелі ар’єргарду франків, решта - породження його фантазії. Такий несправжній, «неповний» історизм отримав назву квазіісторизму. Може постати закономірне запитання: навіщо це було зроблено? Справа в тому, що будь-яка героїчна поема на історичну чи квазіісторичну тему створюється не так для уславлення минулого, як для утвердження у свідомості сучасників певних ідеалів: треба бути сміливим, мужнім, набожним і вірним, як Роланд, мудрим і справедливим, як Карл, а зрада за будь-яких обставин залишається зрадою, противною Богові, і карається.

Квазіісторизм - вигадка, що ґрунтується на реальних фактах.

О, як я хочу після тисяч років

Зійти з землі хоч травкою малою!

Ці слова належать Омару Хайяму. Мабуть, у цих поетичних рядках він висловив просте та зрозуміле всім бажання залишитися в пам’яті людській на багато-багато років. Як ви вважаєте, а це можливо, щоб людину пам’ятали тисячу років? Що для цього потрібно?

 Для цього потрібно, щоб людина прожила яскраве життя, зробила  вагомі  відкриття, залишила пам'ять в серцях людей своїми справами.  Для поета – це його вірші.

– Омар, що означає «життя».  Прізвисько Хайям у перекладі означає «майстер, що шиє намети» - батько майбутнього вченого і поета займався пошиттям наметів.

Рубаї –

жанр східної поезії,

чотиривірш філософського змісту, закінчений за змістом і художньою формою,

римуються 1,2, і 4 рядки, а 3-й-без рими.

   А.Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

А. Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Б. Того, що суджене, боятися не треба, –

А. Боюсь неправедно прожити на землі.

Передвісник усього на світі – любов, 

Перше слово, що юність промовить, – любов. 

Бідолахо, що тонкощів цього не звідав, 

Знай, що сутність усього живого – любов. 

Сьогодні ознайомимося з літературою Середньовіччя, помандруємо у просторі й часі із сонячної Еллади на Схід. Спробуємо розібратися , чи дійсно Середньовіччя займає якесь середнє, «провальне» місце між двома блискучими епохами – античністю та Відродженням. І якщо першою і третьою епохою ми захоплюємся, то Середньовіччя характеризують як період засилля релігії, розквіт інквізиції, постійні гоніння на відьом. Єдина більш менш «світла пляма» – Благородне лицарство. Тож спробуємо зрозуміти, що таке Середньовіччя. 

Квінт Горацій Флакк — один із найвидатніших поетів римської літератури. Ода «До Мельпомени» як початок традиції підбиття поетом підсумку свого творчого шляху.

    Горацій Квінт Флакк (65—8 рр. до н. е.) — великий поет античності, один із представників доби Августа. Він написав понад 160 поезій, і всі вони дійшли до нас. Мова його творів вважалася взірцевою. Католицькі ченці, середньовічні студенти та гімназисти XIX ст. вивчали латину за його віршами. Горація наслідували багато європейських поетів, російські поети пушкінської доби, українські поети XVIII та XIX ст. Основні твори: «Оди» 23-13 рр. до н. е., «Сатури» (сатири) (41—30 рр. до н. е.), «Еподи» (41 -30 рр. до н. е.), «Послання» (20-10 рр. до н. е.).

   Горацій народився у м. Венузія на півдні Італії. Батько був рабом, відпущеним на волю. З розширенням завойовницьких воєн раби починають відігравати дедалі більшу роль в житті Римської держави. їх використовували не лише на. фізичних роботах; освічений раб міг бути вчителем, інженером, агрономом, художником, адміністратором, військовим радником…

   Багаті люди, які не мали прямих нащадків, могли заповісти свої маєтки улюбленому рабу, попередньо відпустивши його на волю. Оскільки рабів у Рим приганяли із завойованих територій, можна собі уявити, яку величезну роль у культурі Давнього Риму з часом стали відігравати чужоземці. Цей процес дістав у науці назву «варваризація римської культури».

    Раби, яким доручали відповідальні посади, були цілком байдужими до ідеї римського патріотизму, їх мало цікавили римські чесноти та звичаї. Вони здебільшого погано знали латину, засмічували мову словами «варварського» походження. Походження Горація наклало відбиток на всю його творчість. Він був байдужим до почестей імператорського двору та до службової кар’єри.

    Зате він цінував щирі людські стосунки та скромні радощі життя. Освіту він здобув спочатку в Римі, потім в Афінах — у центрі вивчення філософії. У той час по імперії прокотилася хвилею громадянська війна після вбивства Цезаря

 Літературна спадщина Горація складається з двох книг сатир, однієї книги еподів (ліричних віршів), чотирьох книг од (пісень), ювілейного гімну і двох книг послань.  

Ода (гр. ode — пісня) — жанр лірики, що висловлює піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю визначених осіб тощо.

— Хто така Мельпомена? (Муза трагедії. Мельпомена (по-грецьки "співаюча") – муза трагедії (спочатку вважалась музою пісні взагалі, потім пісні сумної). Мельпомена зображувалась у вигляді високої жінки з пов'язкою на голові, у вінку з виноградного листя, в театральній мантії, на котурнах, з трагічною маскою в одній руці і з мечем або палицею в другій. 

Читання оди Горація «До Мельпомени» 

\

Актуалізація опорних знань

Вікторина

1.  Приміщення для показу драматичних творів 

2.  Покровитель лікування, віщування, музики, головний бог на Парнасі. 

3.  Музичний інструмент, під акомпанемент якого виконувалися вірші 

4.  Найвідоміша поема Гомера, за якою створено фільм «Троя» 

 5 Назвіть  відомі     драматичні     жанри    (драма,  

 6 А хто пам’ятає, скільки було муз у давньогрецькій міфології 

  Як назвав Платон поетесу Сапфо?          (десятою

Ми вже знайомі з найкращими зразками давногрецького епосу та лірики.

Драма й театральне мистецтво також зародилися в античні часи. Так, театр в Елладі був надзвичайно важливим засобом виховання, тому ним опікувалися правителі Греції, а драматурги надзвичайно шанувалися. «Батьком»

давньогрецької трагедії вважається Есхіл, з творчістю якого ми познайомимось на сьогоднішньому уроці.

               словникова робота

 Драма ( від гр..drama – дія) – один із трьох літературних родів (поряд з епосом і лірикою), що зображує складний і серйозний конфлікт, напружену боротьбу між дійовими особами

Трагедія ( від гр.. tragoedia, букв. – козлина пісня) – драматичний жанр, в основу якого покладений дуже гострий та непримиренний суспільний конфлікт, який часто завершується смертю героя або героїв.

Комедія – драматичний жанр, що висміює негативні суспільні явища, людські вади

Причини Троянської війни

Грецький цар Агамемнон, який мечем підкорив собі всі грецькі держави, багато років мріяв заволодіти Троєю і Єгейським морем, але воювати з троянцями виявилося не так легко. Агамемнон вирішує запропонувати вигідне для обох сторін перемир'я, отож троянські царевичи Гектор і його молодший брат Паріс прибувають до Спарти й успішно складають мирний договір.

Але на біду Паріс закохується у прекрасну Елену, жінку правителя Спарти Менелая і молодшого брата Агамемнона. Він викрадає її і таємно привозить до Трої. Обидві країни усвідомлюють, що тепер війна неминуча - Агамемнон має тепер привід, і великим військом об'єднаної Греції нападає на Трою з моря.

                                                                  Протистояння Ахіллеса та Гектора

На певному етапі війни Ахілл усвідомив безцільність для себе подальшої участі у війні і відмовився йти у наступну битву. Тому на поле бою військо повів його вірний друг Патрокл, який переодягнувся в обладунки Ахіллеса і взяв його зброю. Зіткнувшись в бою, розпочали поєдинок Гектор з Патроклом.

Гектор, здобувши перемогу, думав, що здолав Ахіллеса, але знявши шолом з переможеного, був шокований, побачивши іншого воїна.

Коли Ахіллу повідомили про смерть його найближчого друга, ним опанували лють і жага крові, тож він присягнувся помститися вбивці свого названого брата.

Гектор воював за свою державу, тоді як Ахіллес воював заради слави. Гектор боровся за свій народ, тоді як Ахіллес був сам за себе. Гектор не давав волі емоціям, тоді як Ахілл горів гнівом й ненавистю. Звичайно, Гектор міг відмовитися від двобою з Ахіллом, але для нього вийти на поле бою було справою честі. Він розумів почуття Ахіллеса та визнавав свою трагічну помилку, трагічну для обох сторін – вбивство Патрокла замість героя не додало йому ані слави, ані стратегічної переваги, натомість занизило шанс Трої на перемогу, адже на кону стояло життя царевича. Проте, він вийшов. Це говорить про високі моральні якості Гектора. Під час кривавої битви Ахілл вбив свого супротивника. Але смерть Гектора не втамувала душевного болю і люті Ахілла. Прив'язавши його труп до колісниці, він три рази протягнув тіло Гектора навколо Трої, демонструючи неповагу. Але навіть після знущань над мертвим тілом, Ахіллесу не стало легше. 

Античну культуру, цивілізацію називають колискою європейської культури, а вплив античної літератури на світову визначають як безсумнівний. Саме слово «античний» у перекладі з грецької означає «стародавній».

Концепція людини і світу а античній літературі(ідея гармонії тілесного та духовного, любов до життя, катарсис!-головна ідея 

Античність—це узагальнена назва історичної епохи, культури та духовних досягнень двох народів – стародавніх греків та римлян

 Антична література — це література греко-римського рабовласницького суспільства, яка мала найбільше значення для формування європейської культури.

2) Якими мовами й народами створювалась антична література ?

Антична література — це література давніх греків і римлян, що являє собою єдність, утворюючи особливу сходинку в розвитку світової літератури. Потрібно пам'ятати, що римська література розпочала свій розвиток значно пізніше за грецьку й створювалась на її основі, використовуючи її досвід та досягнення.

Грецька література найдавніша з усіх європейських літератур і єдина, що розвивалась самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур.

Греки писали свої твори давньогрецькою мовою, а римляни — латиною.м

3)Які жанри існували в античній літературі?

В античній літературі виникли всі літературні жанри, про що свідчать їхні, головним чином, грецькі назви: епічна поема, трагедія, комедія, ода, елегія, сатира, епіграма, новела, роман. Саме в античні часи виникає теорія стилю і художньої літератури.

4)Коли відбувалося підвищення інтересу до епохи античності?

Історичне значення античної літератури у світовому процесі настільки велике, що європейська література неодноразово зверталася до античності як до творчого джерела, з якого черпалися теми і принципи художньої обробки.

          магія давньогрецьких міфів

робота з підручником

 стор 52-56 

ДЗ прочитати уривки троянського циклу 58-63

відпорвісти на запитання на стор 63

думка християнського вчення – любов до людини.

                                                                                                                                        Нагірна проповідь

o   Чому Біблія має таку назву?

o   Що ви знаєте про час появи Біблії?

o   Хто і якими мовами її писав?

o   Скільки частин має Біблія?

o   Що таке притча?

o   Що таке алегорія?

o   Які життєві принципи утверджують у Книзі книг?

   Слово любов у Біблії асоціюється з іменем Ісуса Христа,який став проповідником нової віри – християнства.Саме він закликав відмовитись від будь-якої помсти і любити ближнього свого,як самого себе. Про життя та смерть Ісуса Христа,його вчення та послідовників розповідається в Новому Заповіт,з яким ми сьогодні  і працюватимемо.

Біблія –книга.

Заповіт(Завіт) – Союз.

Ісус – Спаситель.

Христос – Месія.

Євангеліє – блага звістка.

2.Загальні відомості про Євангеліє

Слово вчителя(виділене записати у зошит)

   Євангеліє – головна частина Нового Заповіту. Євангеліє містить розповідь про Ісуса Христа,його життя,вчення,смерть і воскресіння.Християнською церквою канонізовано (оголошено священними і внесено до Нового заповіту) чотири Євангелія:Євангеліє від Матвія, Євангеліє від Марка, Євангеліє від Луки, Євангеліє від Івана.

Христос навчав людей притчами: «Відкрию у притчах уста свої,розповім таємниці від почину світу». 

Притча про блудного сина(Євангеліє від Луки;15:11-32)

v Чи правильно вчинив батько,відпустивши сина?

v Чому батько простив молодшого сина?

v Як ви розумієте слова батька про сина: «Був мертвий і ожив»?

v  

v Що б могло статись,якби батько сина не простив?

v Який висновок із цієї притчі ми можемо зробити для себе?

v Чи перші дві притчі допомагають зрозуміти суть викладеного у третій?

ДЗ план -конспект по темі Коран-священна книга мусульман

1Подивись  відео.1      запиши назви священних книг людства

Словникова робота

Сакральне — священне, те, що володіє особливим статусом буття і протистоїть звичайному, повсякденному, вимагаючи певного типу вшанування, особливого до себе ставлення.

Веди (від санскр. священне знання) — найдавніші індоіранські тексти, пам’‎ятки давньоіндійської літератури (в індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення).

Літературно оформлені Веди виникли в XV-V ст. до н. е. Вони утворені з чотирьох збірників (сам-хітів): Рігведа — збірка гімнів; Самаведа — збірка пісень; Яджурведа — опис ритуалів, правил жертвопринесення; Атхарваведа — збірка заклинань жерців.

У Ведах відбилися уявлення давніх індійців про довкілля, космос, ритуал, соціальний устрій, етичні цінності й мораль.

ДЗ.План-конспект уроку.2