Відповідно до законодавства України, електронні гроші — одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов'язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.[1]
Випуск електронних грошей в Україні може здійснювати виключно банк, який і бере на себе зобов'язання з їх погашення в обмін на готівкові або безготівкові кошти.
Директива Європейського Парламенту та Ради[2] дає по суті таке саме визначення, однак не обмежує коло емітентів типом установи: випуск електронних грошей можуть здійснювати як банки, так і інші установи відповідно до встановлених вимог:
Електронні гроші означають грошову вартість, як представлено у вимозі до емітента, які зберігаються на електронному пристрої, в тому числі магнітному, випускаються для отримання коштів з метою здійснення платіжних операцій та приймаються фізичною або юридичною особою, відмінною від установи-емітента електронних грошей.[2]
Таким чином, це грошове зобов'язання емітента в електронному вигляді, які знаходяться на електронному пристрої у розпорядженні користувача і приймається в оплату іншими, ніж емітент, особами.
Емітент зобов'язаний забезпечити, щоб сума випущених ним електронних грошей не перевищувала суми отриманих ним від користувачів та агентів готівкових або безготівкових коштів та суми отриманих агентом з поповнення готівкових коштів, які мають бути перераховані емітенту.
Пристроєм, на якому вони зберігаються, може бути: мікропроцесорна картка, комп'ютер користувача, сервер системи розрахунків електронними грошима, мобільні телефони тощо.
Законодавчими актами України визначено, що грошовою одиницею України є гривня, а грошові кошти (гроші) існують у формі готівки (грошових знаків: банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість) та у безготівковій формі (записів на рахунках у банках: кошти на рахунках та депозити до запитання). Із появою електронних грошей постало питання про визначення місця електронних грошей у теорії сучасних грошей.
Економічна природа всіх сучасних грошей є кредитною, оскільки з одного боку банкноти і монети, емітовані центральним банком, є його борговим зобов'язанням у вигляді гарантій забезпечити купівельну спроможність грошей та прийнятність на території всієї держави, з іншого –безготівкові кошти, залучені банками у депозити, є зобов'язаннями цих банків повернути вкладникам грошові кошти.
Так само по суті електронні гроші мають кредитну природу у вигляді зобов"язання емітента.
Електронні гроші у принципі не збільшують масу грошей, проте збільшується швидкість їх обігу, оскільки вони виступають, як засіб забезпечення і прискорення комерційних операцій.
Основною відмінністю розрахунків електронними грошима від безготівкових за допомогою банківських карток є неперсоніфікованість і конфіденційність. Так, банківська картка завжди випускається із зв"язком із банківським рахунком, відкритим на конкретну особу, про яку банку відомі особові дані.
При розрахунках банківською платіжною карткою відбувається списання коштів саме з рахунку клієнта, тому відомо, який клієнт, за що і де розраховувався.
При розрахунках електронними грошима списання коштів здійснюється із електронного гаманця, який має номер і не містить інформації про його власника — ідентифікується гаманець, а не його власник.[3]
Електронні гроші є важливим концептом електронної комерції та електронного урядування.
Для користування ними потрібна інфраструктура — комп'ютерні мережі, Інтернет та електронні платіжні сервіси.
Електронні гроші завжди пов'язані з певною платіжною системою, яка виступає їх емітентом та яка або сама виступає їх екваєром, або підписує договір еквайрингу з іншими компаніями.
Система електронних платежів — це приклад електронних грошей.
Також електронні гроші — це збірне означення фінансової криптографії та технологій, на яких вона базується.
Важливим для безпеки розрахунків є встановлення обмежень на суму електронних грошей, яка може зберігатися на електронних пристроях користувачів і торговців, та величину окремої трансакції, а також використання персональних ідентифікаційних кодів для авторизації завантаження електронних грошей на електронні пристрої та здійснення їх переказу. Всі ці заходи широко впроваджуються в системах електронних грошей для запобігання шахрайству. Так, Національним банком України, визначено, що сума електронних грошей на електронному пристрої, який не може поповнюватися, не повинна перевищувати 2000 гривень, а на пристрої, можливість поповнення якого існує, − 8000 гривень.[4]
З 2010 року Національний банк України запровадив процес регулювання сегменту, узгоджуючи правила систем електронних грошей. Узгодження пройшли три системи — MoneXy, ГлобалМані та Максі[5]".
Зняття грошей з банкомата
Bitcoin, або Біткоїн[2][3] — електронна валюта, концепт якої був озвучений 2008 року Сатосі Накамото, і представлений ним 2009 року, базується на самоопублікованому документі Сатосі Накамото[1]. Повна капіталізація ринку біткоїнів на 5 грудня 2017 року, коли курс сягав 12 000 $, становить 200 млрд USD [4]. Середня ціна одного біткоїна на 30 листопада 2017 року — понад 10 000 $[5][6]. У грудні 2017 року став шостою за капіталізацією валютою світу, обійшовши рубль, фунт і південнокорейську вону.[7] 7 грудня курс досяг свого історичного чергового максимуму в 17,7 тис. дол.[8], наступний ріст до 20 тис доларів відбувся 17 грудня,[9] потім курс впав до 16 тис. У 2018 році курс продовжив падати. Періодично підіймаючись і падаючи на 10-20%, станом на 5 квітня 2018 року коштує 6800 дол.
Bitcoin не має централізованого управління та емітентів. Транзакції із цифровим підписом між двома вузлами передаються до всіх вузлів мережі peer-to-peer, а самі дані про переміщення коштів зберігаються у розподіленій базі даних. Для запобігання можливості трати чужих грошей або використання своїх коштів двічі використовуються криптографічні методи.
Для скорочення замість слова «Bitcoin» часто пишуть абревіатуру латинськими буквами BTC. Такий запис схожий на коди валют, однак подібний код міжнародним стандартом ISO 4217 поки не присвоєно. 7 жовтня 2014 року Bitcoin Foundation опублікувала плани домогтися стандартизації коду для біткоїнів. Запис BTC суперечить прийнятій в стандарті системі — іменувати «глобальні товари» починаючи з X (наприклад, золото має код XAU). Як кандидата розглядають варіант XBT[10].
При вказівці BTC або XBT мається на увазі розрахункова одиниця, а не мережа, набір алгоритмів або будь-яка інша річ, що належить до них. Знак біткоїнів затверджений для включення в планований стандарт юнікоду версії 9.0, йому присвоєно номер U + 20BF[11]. Іноді застосовують символ ฿ — знак тайського бата, але він сумісний не із усіма кодуваннями і шрифтами. URI-схема «bitcoin:» офіційно включена в специфікації WHATWG для HTML5[12][13]. Біткоїн також планується додати в список валют в Microsoft Excel 2016[14][15].
BitCoin покладається на криптографічні принципи, щоб створити унікальні, невідтворювані і ділені маркери валюти. Користувачі зберігають криптографічні ключі до своїх власних грошей локально на персональному комп'ютері, і проводять транзакції безпосередньо один з одним через пірингову мережу, перевіряючи за допомогою мережі достовірність грошових переказів. Фізично кожна монета в системі має свій унікальний ключ.
При здійсненні транзакції користувач додає до монети відкритий ключ адресата і підписує її своїм особистим закритим ключем. Щоб запобігти подвійному списанню однієї монети, всі транзакції транслюються іншим учасникам, а повний список транзакцій в анонімному вигляді зберігається в розподіленій мережі. При кожній новій транзакції ключі перевіряються за списком попередніх транзакцій. Інакше кажучи, BitCoin заснований на записі переміщень грошових коштів з використанням асиметричного шифрування.
Для запобігання багаторазової витрати однієї і тієї ж суми мережа реалізує щось подібне розподіленому серверу часу, використовуючи ідею ланцюжка хешів, кожен з яких обчислюється на базі попереднього. Для зменшення розміру розподіленої мережевої БД використовується деревоподібне хешування.
Наразі кількість монет в обігу системи становить понад 16.7 млн. Фактично, сьогодні BitCoin — це хмарна мережа розподілених обчислень. Дохід в BitCoin монетизується за рахунок валюти, цінність якої забезпечує електрична енергія і робота процесора. Фактично, номінал однієї монети дорівнює певній кількості процесорного часу. На практиці вартість її визначається співвідношенням біржових пропозицій та попиту, що з певною затримкою впливає на необхідні комп'ютерні ресурси для генерації монети.
Історія розвитку
Ще задовго до впровадження ВТС, 1983 року Девід Чаум і Стефан Брендс запропонували перші протоколи «електронної готівки»[16].
У травні 1997 року Адам Бак для протидії надсиланню спаму і DoS-атакам запропонував Hashcash, засновану на системі доказів виконання роботи. Згодом подібна система в інший реалізації стала частиною процедури створення нових блоків у біткоїн-базі.
Ідеї криптовалюти «b-money» описав 1998 року Вей Дай в розісланні шифропанків[17]. Незалежно від нього, приблизно в той же час аналогічні ідеї запропонував Нік Сабо для «bit-gold»[18]. Нік Сабо також запропонував модель ринкового механізму, заснованого на управлінні інфляцією, і досліджував деякі аспекти виявлення надійної інформації у ненадійній децентралізованій системі.
Пізніше Хел Фінні реалізував зв'язку ланцюжків хеш-блоків для системи Hashcash на базі чипу для шифрування IBM в рамках специфікації TPM. У 2008 році людиною або групою людей під псевдонімом[19] Сатоші Накамото був опублікований файл з описом протоколу і принципу роботи платіжної системи у вигляді тимчасової мережі. За словами Сатоші, розробка почалася у 2007 році. У 2009 році він закінчив розробку протоколу і опублікував код програми-клієнта. Мережа «біткоїнів» була запущена. За повідомленнями ЗМІ, Сатоші Накамото — псевдонім австралійського підприємця і фахівця з шифрування Крега Стівена Райта[20][21], хоча це всього лише одна з численних версій.
Подальшу розробку організовує і координує співтовариство розробників[22], при цьому будь-які значні зміни у протоколі повинні бути прийняті більшістю власників майнінгових пулів. Перший обмін біткоїнів на реальний товар стався у травні 2010 року — американець Ласло Ханеч за 10 000 біткоїнів отримав дві піци[23][24].
10 грудня 2017 року Чиказька біржа опціонів CBOE розпочала торгівлю фьючерсами на біткоїн.[25] Наплив відвідувачів на сайт біржі був настільки значним, що сайт кілька годин був у непрацездатному стані.