Казка

В одному з будинків вельмож, в маленькій, але затишній кімнаті жила пані Розумниця. Вона служила гувернанткою для діток госпадарів. Щовечора сідала перед вікном, на якому зручно облаштувалася квітка орхідея, розчісувала своє довге золотаве волосся й планувала день наступний. В неї все було за розкладом, все було зрозумілим. Та одного разу панянка помітила серед яскравих пелюсток орхідеї химерний паросток незрозумілої, невідомої їй рослини, що нагадувала мітлу, встромлену догори. Гувернантка запанікувала. Вона завжди звинувачувала себе в неповноті знань, але щоб не знайти пояснення явищам живої природи, частиною якої себе вважала... Це викликало в її душі розгубленість і відчуття неповноцінності. Думки про відповідальність перед батьками за виховання їх нащадків не давали їй спокою. Вона не гідна бути гувернанткою! Не може дати пояснення життєвим проявам. Ці чорні думки вигнали її на подвір'я, а ноги самі почемчикували по стежині, що стрічкою вигиналася між дерев. Коли отямилася, озирнулася навкруги, злякалася. Темрява не давала сприйняти реальність. Серце закалатало й ногі побігли далі по стежині. Зупинилася перед світлим, прикрашеним живою огорожею із квітучих рослин, палацом. Обличчя засвітилося радістю! Вона збігла по сходах до дверей, але вони були зачинені. В розпачі хутко злетіла вниз, впала під кущем колючої, вкритої цвітом шипшини, й заплакала. Коли сліз не стало, підняла очі вгору і... сяйво серед гілок засліпило її. Це був ключ. Взяла. Відімкнула. Зайшла в палац. А там побачила себе в різних проявах. Стіни палацу відзеркалювали зображення під різними кутами зору. Вона вперше побачила себе Попелюшкою, Дюймовочкою, Незнайкою, Несміяною, Принцесою Золотоволоскою, Жебрачкою, Володаркою, Золотою Рибкою, Королевою. Це було для неї несподіванкою, але ж якою приємною! Вона вперше познайомилася з Собою. Зрозуміла на скільки вона різна, невідома, цікава й неповторна. І полюбила себе справжню у відкритості й простоті. Дивним для неї стало те, що початок цієї неймовірної радості в миті, лежачи на землі під колючим кущем шипшини, з погляду в небо. Тепер знає, що ключ гармонії з собою дістається поглядом із серця в небо в мить прощання з собою вчорашньою.❤️🌈