Мандруємо Україною

Заповідник складається з двох частин: міста Ольвія з некрополем (291,3 га) і міста Борисфен (сучасний о. Березань, 23,6 га).

Науковці вважають, що антична Ольвія була однією з чотирьох найбільш крупних античних держав Північного Причорномор’я. У перекладі з давньогрецької «Ольвія» означає «Щаслива». Це офіційна назва міста, засвідчена у виданих ним декретах, написах на монетах, в більшості літературних джерел.

Ольвія була заснована грецькими переселенцями з Мілету на правому березі Гіпанісу (нині – Бузького лиману) у II чверті VI ст. до н.е. Її мешканці займалися рибальством, виноробством, ремеслами, торгівлею зі скіфами.

Ольвія, захищена трикутником зі скель, проіснувала майже тисячу років. Однак у IV ст. н.е. місто, що було знесилено постійними війнами та змінами влади, остаточно зникло після нападу кочовиків-гунів.

Якщо приїхати до Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія», то просто неба можна побачити експозицію архітектурно-будівельних залишків двохтисячолітньої давнини: головну площу міста — агору, Західний і Східний теменоси (священні ділянки у давньогрецьких містах) з рештками вівтарів і храмів, торгівельні ряди, десятки житлових будинків різного часу, залишки захисних стін, великий некрополь та ін.

Дослідники вважають, що людина вперше оселилась на Хортиці в добу пізнього палеоліту, за часи льодовикового періоду. У добу енеоліту (міднокамінного віку) на острові оселилися носії середньостогівської археологічної культури. Вона отримала назву від однієї з хортицьких скель, де вперше були знайдені її пам’ятки. Багато дослідників вважають, що саме середньостогівці стали основою для формування індоєвропейської спільності у V-IV тис. до н. е. І саме вони вперше приручили коня для їзди верхи.

У добу бронзи на Хортиці з’являються культові споруди-святилища доби бронзи – такі собі «міні стоунхенджі». Вони являють собою цілу систему обсерваторій і свідчать про надзвичайно високий рівень світосприйняття та розуміння природних явищ тогочасними мешканцями Подніпров’я. Доба заліза цікава перш за все пам’ятками скіфського часу. На Хортиці досліджено єдине у світі острівне скіфське городище-фортеця.

За часів Київської Русі - України на півдні Хортиці з’являється слов’янське поселення Протовче. Воно контролювало так званий Протовчій брід з одного берега річки на інший та було частиною великого торгівельного шляху «із варяг у греки». З островом пов’язують останній бій великого князя київського Святослава Ігоровича з печенігами у 972 році.

Але найславетнішими часами для Хортиці були часи існування славетного лицарства – запорозького козацтва. Тут на невеличкому острові Мала Хортиця (нині острів Байди біля острова Хортиця) князь Дмитро Вишневецький побудував «укріплений городок» – фортецю. Вона стала прообразом усіх майбутніх січей. Працівники Національного заповідника «Хортиця» детально відтворили козацькі укріплення, які існували у XVІ – XVIII ст. Відвідувачі заповіднику можуть побачити рів, вал з гостроколом, оборонні вежі.

Зазначимо, що до списку світової спадщини ЮНЕСКО внесено 16 українських дерев’яних церков. Першою у цьому списку значиться церква св. Юра (Георгія) у Дрогобичі — місті у передгір’ях Карпат (Львівська область)

Церква святого Юра (Георгія) — дерев'яний тридільний (тризрубний) храм кінця XV - початку XVI ст. Церква була побудована без жодного цвяха, деревина кріпилася спеціальними кілками. Перед початком будівництва деревину вимочували кілька десятиліть у соляних розчинах. Завдяки цьому деревина ставала стійкою до погодних умов, не боялася часу.