Духовна спадщина

Духовна спадщина Митрополита Андрея Шептицького (1865–1944)

Андрей Шептицький (світське ім’я — Роман Марія Александр Шептицький) — Митрополит Галицький, Глава Української Греко-Католицької Церкви (1901–1944), один із найвеличніших духовних лідерів українського народу XX століття. Його духовна спадщина охоплює богослов’я, екуменізм, соціальне вчення, національну ідею, освіту та благодійність.

1. Віра та духовне лідерство

Митрополит Андрей вступив до василіанського чину у 1888 році, прийняв чернече ім’я Андрей.
Отримав докторський ступінь з права та богослов’я у Віденському університеті.
Як митрополит, активно впроваджував духовну реформу в УГКЦ, підтримував монаше життя, створив нові єпархії (наприклад, Станиславівська, Перемишльська).
Його відомі пастирські послання: «Про християнське виховання дітей» (1907), «Як будувати Рідну хату» (1920), «Про єдність Церкви» (1941) тощо.

2. Єдність Церкви (Екуменізм)

Шептицький був провідником ідеї єдності християн, зокрема між католиками та православними.
Створив Студитський устав — чернечий чин, що мав об’єднати традиції Сходу й Заходу.
Заснував Український католицький університет в Римі (1929), відкритий до діалогу з православ’ям.
Виступав на підтримку діалогу між народами — поляками, українцями, євреями, росіянами, вірменами.

Захист гідності людини та міжрелігійний гуманізм

У роки нацистської окупації (1941–1944) відкрито засудив переслідування євреїв: написав пастирське послання «Не убий» (1942), в якому наголосив на святості людського життя.
Особисто рятував євреїв — надавав їм притулок у монастирях, сиротинцях (зокрема, у Львові), видавав фальшиві документи.
За свідченнями Ізраїльського центру «Яд Вашем», Шептицький врятував понад 150 євреїв, хоча офіційно ще не визнаний Праведником народів світу

Соціальне вчення і захист бідних

У 1904 р. написав послання «Правдива основа щастя і поступу», де виступав проти соціальної несправедливості.
Підтримував кооперативний рух, сприяв створенню кредитових спілок, лікарень, ремісничих шкіл, аграрних курсів.
Заснував Національний музей у Львові (1905), фінансував просвітницькі проєкти, меценат мистецтва

Патріотизм і державотворення

Підтримував ідею української державності, хоча засуджував будь-яке насилля.
Виступав із закликами до злагоди між народами. У посланні «До українського народу» (1919) писав:
«Любов до свого народу не може бути ненавистю до інших».
У 1939 році у посланні «Україна у передсмертній боротьбі» він засудив окупацію Галичини СРСР.

Особисте життя і приклад

Жив аскетично, допомагав убогим, хворим, сиротам.
Під час Першої світової війни провів майже рік у російському полоні (1914–1917), де також продовжував духовну діяльність.
Останні роки життя провів прикутий до ліжка, керуючи церквою з інвалідного візка.

«Якщо Бог покликав мене бути пастирем народу, я маю віддати себе цілковито за отару свою» — Митрополит Андрей Шептицький

Page updated

Google Sites

Report abuse