Кожний навчальний заклад, як і людина, має свою історію, свою долю, свої традиції, свою філософію
Скупі архівні дані засвідчують: першу школу в селі Червона Українка було збудовано в 1928 році. Це одна будівля – початкова школа , в якій працював один учитель Чепурко Никон Хотович.
Організаторами даного будівництва були перші поселенці села Червоної Українки сім’ї: Мухи, Артюхові, П’яткові, Чепурко, Сілігейно,Березнюки, Гомонюки,Ярові та інші. Очолював будівництво голова артілі «Нове життя» Талалай Степан.
В довоєнні 1930-1940-ві рр. вчителями працювали: Стрельченко Наталія Іванівна, Нечипоренко Марфа Іванівна.
Під час німецької окупації 1941-1944 рр. заняття в школі було призупинено. В ній розміщалася румунська жандармерія.
Після звільнення села Червоної Українки у березні 1944 року відновилися і заняття у школі. Першим директором у повоєнні роки був Баштанний Степан Андрійович ( математика , біологія).
В ці роки навчалося близько 50 учнів у двох класах -комплектах. Потім відкривається 5 клас , а згодом добудовується ще один корпус, а потім другий, і відкривається восьмирічка. В 1950-х роках свою педагогічну діяльність розпочинають вчителі: Цуканова Надія Захарівна ( українська мова та література), Гоштанар Олександра Леонтіївна ( географія , історія), Солодка Галина Павлівна ( класовод), Панасенко Олександра Захарівна (іноземна мова), Костиркіна Євгенія Яківна (вчитель початкових класів) ,Комиш Віктор Кирилович( історія , географія), Молодцева Світлана Андріївна ( початкова школа), Пшеничний Борис Григорович ( фізкультура , фізика), Лавренчук Анастасія Гордіївна ( початкові класи)
З 1960 року школу очолює директор Білоусов Петро Миколайович (1060 – 1969рр.) , який викладав російську мову та літературу. Петро Миколайович, як здібний та вимогливий керівник, згуртував навколо себе педагогічний колектив, який завжди відрізнявся згуртованістю, це – колектив однодумців, людей, яких об’єднувала і об’єднує любов до дітей, до своєї справи. Випускники тих років зараз вже виховують своїх онуків та з вдячністю згадують своїх вчителів.
Протягом 1960-1980-х років директорами були:
1960-1969 рр. – Білоусов Петро Миколайович,
1969 – 1970 рр.- Лисенко Василь Леонідович,
1970-1977рр. – Цуканова Надія Захарівна,
1977 – 1979рр. – Кучеренко Володимир Сергійович.
В цей час формується педагогічний колектив, який поповнюють вчителі: Кичкар Володимир Микитович (фізика, математика), Колесникова Віра Павлівна (історія), Дойник Валентина Володимирівна (історія , географія) Подружжя Сидорчуків Ольга Григорівна (математика, фізика) ,Микола Федотович ( фізкультура), Бойко Петро Іванович (історія , географія), Барабаш Наталія Іванівна (історія та географія), Двойна Надія Олександрівна (класовод) ,Бараболя Любов Василівна( математика), Черніков Анатолій Олександрович (біологія, трудове навчання, музика) ,Кучеренко Володимир Сергійович (біологія, хімія, природознавство), Кучеренко Галина Володимирівна (українська мова та література), Наконечна Тетяна Михайлівна ( математика), Двойна Галина Миколаївна ( російська мова та література), Чернеженко Валентин Григорович(фізика, математика), Курліна Зоя Степанівна (українська мова та література), Чернікова Галина Леонтіївна ( німецька мова), Сафіуліна Людмила Анатоліївна (класовод)
В ці роки постійно оновлюється педагогічний колектив. Одні педагоги ішли на пенсію, інші їх заміняли, прибуваючи з-за меж Червоної Українки , викладало багато учителів випускників школи.
Молодий кваліфікований колектив в цей час ефективно здійснює навчально-виховний процес, урізноманітнює форми класної та позаурочної роботи. Стали традиційними екскурсії по містам Радянського Союзу: Москва, Брест, Ленінград, Київ, Канів, Черкаси , Волгоград , Сочі та інші.
Але найбільше захоплювали учнів туристичні походи в Крим та Карпати , які організовував туристичний фанат , вчитель біології Кучеренко Володимир Сергійович.
У школі працювали піонерська та комсомольська організації, які, попри ідеологічну зашорошеність, сприяли покращенню успішності та дисципліни учнів.
З розквітом села та радгоспу «Українка» збільшувалося як населення так і діти.
І в 1985 році з 1 вересня відкрила двері нова така довгоочікувана двоповерхова школа. Відтоді кожен вересень лунає малиновий дзвоник і високими сходами піднімаються до цього храму знань учні.
Будівництвом школи опікувався директор Шевченко Олександр Миколайович , який був призначений на цю посаду у 1980 році.
Багато зусиль доклали для викладання фізкультури та позакласної спортивно-масової роботи Сидорчук Микола Федотович та Бараболя Василь Іванович. Особливо пожвавилась спортивно-масова робота з уведенням у дію спортзалу (1985 р.). Тут діти грали в волейбол, баскетбол, настільний теніс тощо. Узимку спортзал працював без вихідних. Улітку змагання переносились на подвір’я.
2001 року світ уступив у третє тисячоліття. Вступила у нього і Червоноукраїнська ЗОШ в якій налічується 115 учнів. Початок нового століття ознаменувався новими реформами в галузі освіти. Взагалі, поняття «реформа» по відношенню до школи існувало весь час за радянської влади, перейшло воно і в нові часи. От би дієвість була від цих реформ!
З 2000-2001 н. року було введено дванадцятибальну систему, за якою «ліквідовується принизливий для дітей поділ шкільних оцінок на негативні та позитивні».
Ліквідовується другорічництво. Замість 4 чвертей введено 2 семестри. Взято курс на комп’ютеризацію та інформатизацію школи.
Скасовано перевідні екзамени, лишилися лише випускні в 9 і 11 класах, що називається тепер «підсумковою державною атестацією». Великої ваги надається роботі з обдарованими дітьми.
З 2001-2002 н. року школа перейшла на дванадцятирічний термін навчання.
З 2007 року модель школи – «Школа сприяння здоров’ю».
Школа має мелодійний гімн, герб та прапор, що розміщені у вестибюлі.
З 2001 року очільником школи стає її випускник Бараболя Василь Іванович, нинішній директор, і великий шкільний корабель міцно посів одне з чільних місць серед навчальних закладів району . Саме Василь Іванович зумів і зберегти народжені у школі традиції, і ніби вдихнути новий вітер змін у шкільні вітрила.
Основою великого педагогічного колективу школи є вчителі, які працюють у школі ось уже понад три десятиліття: Бойко Надія Олександрівна, Двойна Галина Миколаївна, Самойлова Тетяна Михайлівна.
Мабуть, дійсно в нашій школі панує якась особлива, справді родинна атмосфера, пронизана добротою і духовністю, повагою до знань, до вчителя і учня, бо інакше чим пояснити, що за час існування школи близько шістдесяти випускників обрали для себе фах педагога, працюють у навчальних закладах рідного Березанського району та області. До своєї школи прийшли працювати учителями і стали надією і гордістю наші випускники Бараболя Віктор Васильович, Бараболя Юрій Васильович, Асаула Ольга Миколаївна, Чоботар Любов Володимирівна, Бараболя Марина Вікторівна, Петрівський Ігор Станіславович, Вороніна Катерина Анатоліївна, Сайницька Лідія Анатоліївна. Нині педагогічний колектив школи налічує 15 чоловік із низ: 2- «старший вчитель», «спеціалісти вищої категорії» -2, мають «першу кваліфікаційну категорію» -7 , «другу кваліфікаційну категорію» -4, молоді спеціалісти - 2
Професія педагога – не з легких. Проте найважче доводиться нашому директору . Непросто керувати колективом, де чи не кожен з учителів – яскрава особистість, де панує атмосфера пошуку і творчості, де не звикли зупинятися на досягнутому. Для цього самому керівнику треба тричі бути особистістю і ціною копіткої щоденної праці першим торувати шлях пошуку.
Саме таким є Василь Іванович. Про таких кажуть: учитель від Бога. Людяна і вимоглива. Друг. Порадник. Наставник. Господар у шкільній оселі. Завжди підтримає учителя, допоможе у скрутній ситуації, зрозуміє учня. А ще він душа колективу: любить красу, радіє життю. У нього своє бачення перспективи розвитку школи. Він не зупиниться, не досягнувши мети.
У роботі спирається на своїх заступників, з якими працює вже понад 10 років. Погодьтесь, не у кожній школі є така єдність і взаємопорозуміння. Завжди пов’язує роботу адміністрації з профспілковою організацією школи.
Школа має належне матеріально-технічне забезпечення. Функціонує комп’ютерний клас, музичний центр та карооке. Шкільна їдальня забезпечує учнів гарячим харчуванням . Свій фізичний розвиток та укріплення здоров’я учні здійснюють в гарно облаштованому різноманітними знаряддями спортивному залі.
За період існування Червоноукраїнської ЗОШ випущено 749 учнів, 1 учень закінчив школу з золотою медаллю (Чернеженко Світлана ).
Гордістю школи є випускники , які стали вчителями - 58; 17 працюють інженерами; 9- бухгалтерами; 12- військовими,19 медичними працівниками, троє з них лікарями, 7 юристів, 9 моряками, 7 ветлікарів, 4 технологи, 6 агрономів, 4 працюють в правоохоронних органах, 5 зоотехників. Значна частина наших випускників досягла вагомих результатів у роботі.
Маленький острівець дитинства на карті рідного села – це наша школа, яка ошатною, по-родинному затишною зустрічає усіх, хто в ній навчається і навчає, для кого дорога від шкільного порогу стала дорогою мрій з дитинства у життя. Ми любимо свою школу, свій добрий дім .
Час не обійшов долі людей, багато учителів пішло у вічність Час плине, як вода в річці...
Історія швидкоплинна…
На зміну ветеранам педагогічної праці приходять молоді, енергійні педагоги. Але не переривається зв'язок поколінь, не зникають, а примножуються традиції шкільного життя.
Історію школи продовжує нове покоління.
1 вересня 2015 року школа відсвяткувала своє 30-річчя. На святі були присутні гості з Березанського відділу освіти, депутати та колишні педагогічні працівники.
У зв'язку із перейменування села у 2016 році наша школа змінила назву на "Українська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів".
А з 2017 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України школу було перейменовано в Український заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. З 2017 року заклад очолив Бараболя Юрій Васильович. З 2022 року Український заклад перейменовано в Український ліцей Коблівської сільської ради
Від автора
Історія школи охоплює період, що перевищує наше свідоме життя. Поняття й уявлення колишніх років сьогодні важко уявити. Ми переживаємо за своє життя кілька епох. Симпатії й антипатії мінялись багаторазово. Міняються поняття.
Сьогодні ми бачимо події не так, як учора. Виникає небезпека, з одного боку, відтворити по інерції тодішні уявлення, відбиті у спогадах, а з іншого - існує небезпека відкинути й розтоптати минуле з позицій поглядів сучасників. Треба дуже обережно минати Сциллу й Харибду, не впадати у крайності, не шукати правих і винних, не позначати періоди Добра і Зла жирними позначками. А це значить, нам, укладачам історії школи, треба по можливості не давати оцінок подіям
Написати історію школи, робота надзвичайно відповідальна. Відповідальна перед собою, в першу чергу, перед поколіннями вчителів - носіїв розумного, доброго, вічного, перед тисячами учнів - колишніх випускників школи, перед учнями, які навчаються у школі сьогодні.
Під час роботи над історією школи виникла проблема, вирішення якої потребує участі не лише працюючих у даний час викладачів, учнів, а й всіх, хто був причетний до діяльності нашої школи. Це проблема – зібрання якомога більшого об’єму матеріалу про діяльність навчального закладу, так як значна частина матеріалів втрачена. Невідомі прізвища учителів, імена, втрачено фотографічний матеріал попередніх десятиліть.
Даний варіант історії школи – це лише початок великої і прекрасної історії школи, яка потребує постійного поповнення, насичення фактами із шкільного життя минулих літ.
Я звертаюсь до випускників школи, колишніх викладачів і всіх тих, хто працював у нашій школі.
Якщо у Вас є фотографії, які закарбували моменти шкільного життя, а воно у всі часи було цікавим і змістовним, ви можете поділитися розповідями про шкільні епізоди буття, прошу завітати до рідної школи.
Зв’язок минулих і сьогоднішніх членів величезної шкільної родини не повинен обриватися лише із-за того, що забракло часу зафіксувати і відтворити неповторні миттєвості незабутнього шкільного життя, сповненого надій на майбутнє, омріяних життєвих висот, по-юнацьки екстремальних поворотів долі, які визначали подальші кроки на життєвому шляху і досягнення, які ставали конкретним життя кожного за стінами рідної школи.
З повагою автор і упорядник Бараболя Любов Василівна.