Епізоотологія з мікробіологією

Епізоотологія і мікробіологія – це провідні дисципліни у підготовці ветеринарних фахівців з питань, що стосуються вивчення інфекційних хвороб тварин, які посідають одне з перших місць серед захворювань і причин загибелі тварин.

Епізоотологія (походить від грец. ері – на, zoon – тварина, та logos – учення ) вивчає причини, умови, закономірності виникнення, розповсюдження і згасання заразних хвороб тварин. Розробляє профілактичні заходи боротьби з хворобами. Епізоотологія поділяється на загальну і спеціальну.

• Загальна епізоотологія вивчає закономірності виникнення, розвитку і розповсюдження епізоотій.

Вона складається з таких розділів:

1. Вчення про інфекцію та імунітет;

2. Вчення про епізоотологічний процес;

3. Вчення про загальні і спеціальні заходи боротьби з інфекційними захворюваннями птиці і тварин.

• Спеціальна епізоотологія вивчає окремо кожну хворобу, її характер, поширення та розвиток епізоотичного процесу, вивчає економічні збитки при захворюванні, властивості збудника, патогенез, клінічні ознаки, діагноз, профілактику і лікування.

Мікробіологія (походить від грец. micros – малий, bios – життя, logos – вчення) – це наука яка вивчає життя і діяльність найменших істот (мікроорганізми, мікроби) яких можна побачити лише під мікроскопом. Мікробіологія вивчає морфологію, систематику,фізіологію, екологію та біохімію мікробів та їх роль у кругообігу природи.

У зв’язку зі значною роллю мікроорганізмів у природі та житті людини багатоплановість й завдання мікробіології, які вона вирішує у медицині, ветеринарії або інших сферах діяльності людини. Залежно від об’єкта дослідження розрізняють на загальну, ветеринарну, медичну, технічну, сільськогосподарську.

Технічна мікробіологія вивчає мікроби, що використовуються в промисловості. Медична мікробіологія займається вивченням мікроорганізмів, що викликають хвороби в людини, виготовлення препаратів. Патогенні бактерії, що поширені за межами організму людини й тварини, вивчає санітарна мікробіологія ( мікрофлора води, ґрунту повітря, кормів). Сільськогосподарська мікробіологія визначає роль мікробів у с.г. в підвищенні родючості ґрунту, у виникненні хвороб рослин і боротьби з ними. Ветеринарна мікробіологія вивчає збудників інфекційних хвороб та ряд мікроорганізмів, що мають значення у тваринництві і складається з двох частин:

• загальна ветеринарна мікробіологія – вивчає морфологію, фізіологію, поширення і стійкість мікробів у зовнішньому середовищі, їх генетику, патогенність і вірулентність та роль в інфекційному процесі;

• спеціальна ветеринарна мікробіологія – вивчає властивості окремих збудників інфекційних хвороб тварин, питання патогенезу, лабораторної діагностики та специфічної профілактики і терапії.

Вірусологія – вивчає віруси, що є без клітинними паразитичними формами існування.

Методи і порядок вивчення дисципліни

1. Описово-історичний цей метод дає змогу описати перебіг епізоотій і розробити заходи профілактики і ліквідації захворювань.

2. Статистичний дає змогу визначити закономірності розвитку і перебігу епізоотій.

3. Бактеріологічний цей метод застосовують для постановки діагнозу для виявлення тварин з латентним перебігом і виявлення збудників хвороб у зовнішньому середовищі.

4. Метод постановки біопроб.

Коротка історія розвитку мікробіології та епізоотології

Ознайомлення людини з мікробами розпочалося з винаходом мікроскопу, який дозволив розрізняти мікроорганізми. Першим дослідником, який за допомогою лупи спостерігав найпростіші мікроорганізми в зіпсованому м’ясі, був Афанасій Кірхер. Більш поглиблено вивчав світ невидимих частинок голландський вчений Антоні ван Левенгук, який за допомогою винайденого мікроскопу отримав збільшення в 160 разів. Спостерігаючи, він точно описав форму цвілевих грибів, дріжджів, бактерій. Левенгук є основоположником сучасної мікробіології.

Луї Пастер – засновник технічної, медичної, ветеринарної мікробіології. Він запропонував метод термічної обробки продуктів харчування – пастеризацію, виявив антагонізм і бродіння у мікробів та довів широкі можливості використання цих явищ для потреб людини, які також виявилися мікробами, і вперше зробив щеплення проти сказу.

Роберт Кох вперше ввів у практику мікробіологічних досліджень методи, якими користуються до цього часу: методи забарвлення бактерій, мікрофотографію, прийоми дезінфекції, методи виділення чистих культур, штучні поживні середовища. Кох вивчив і встановив походження заразних хвороб, виділив чистих збудників холери, туберкульозу, сибірки, відкрив паличку Коха.

І. І. Мечніков користується великою шаною за розробку теорії імунітету – несприятливості організму до інфекційних захворювань. Що лягла в основу вчення про антибіотики.

Л. С. Ценковський вивчив різні групи мікроорганізмів, з’ясував їх генетичні зв’язати. Він першим у Росії приготував і застосував вакцину проти сибірки.

М. Ф. Гамалея вивчив багато питань медичної мікробіології. Організував щеплення проти сказу

Д. Й. Івановський першим відкрив вчення про віруси.

В. М. Шапошников – розробив технологію промислового отримання молочної кислоти, ацетону.

Я. Я. Нікітінський – розвиток мікробіології консервного виробництва й холодильного зберігання харчових продуктів.

С. М. Виноградський – запропонував метод елективних культур і довів важливу роль мікробів у кругообороті речовин.

В. Л. Омелянський вивчав питання нітрифікації і фіксації атмосферного азоту.

М. А. Міхін, С. М. Вишеленський, Д. С. Руженцев, Н. Є. Цветков, Я. Є. Коляков зробили значний внесок у наукове обґрунтування заходів боротьби з сапам, сибіркою, митом, правцем, хворобами молодняку та ін..

А. О. Поляков зробив значний внесок у розвиток вчення про дезінфекцію.

Велике значення мали дослідження: Ф.А . Терехтєва і С. Г. Колесова з сибірки; С. Я. Любашенко – з лептоспірозу і хвороб хутрових звірів; В. М. Сюріна – з вірусних хвороб; В. П. Онуфрієва – з проблем ящуру; І. Є. Мозгова – з лікарських засобів проти інфекційних захворювань та багато інших.