Для батьків майбутніх першокласників

Поради батькам, діти яких ідуть в перший клас

Початок навчання дитини у 1-му класі - це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини.

Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра - стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню, школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання.

У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається?

Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи.

Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішню.

Критерії готовності дитини до навчання

Взагалі, «готовність до школи» - це не окремі вміння та знання, а їх сукупність. Очевидно, що чим більше батьки займалися з дитиною до школи, тим вища ймовірність того, що з уважністю і старанністю у першокласника буде все в порядку. Однак не менш важливий темперамент дитини та її соціальний розвиток. Психологи розробили критерії, за якими можна оцінити готовність дитини до навчання: мова йде про інтелектуальну, емоційну і соціальну зрілість.

Інтелектуальна зрілість визначається здатністю концентрувати увагу і вловлювати зв’язок між явищами.

Підготовлена до школи дитина повинна:

  - володіти основними поняттями орієнтації в просторі: розуміти і розрізняти, де правий/лівий і верх/низ, що таке великий/малий, що позначають прийменники в/із, на/під і т.д.);

- розрізняти великі і малі літери;

 - вміти класифікувати предмети і речі, визначати їх у групи. Наприклад, чітко відрізняти стілець від столу, шафи і ліжка й при цьому знати, що все це - меблі. При цьому дитина повинна розуміти, для чого саме служить той чи інший предмет: стілець - щоб сидіти, стіл - щоб їсти, а ліжко - щоб спати;

  - ідентифікувати схожі і несхожі форми (тобто відрізняти кола від квадратів, а пряму лінію від хвилястої);

  - утримувати в пам´яті й виконувати, як мінімум, три вказівки. Наприклад: одягни тапки, вмийся, почисть зуби, витри рушником, а потім принеси мені рушник;

  - рахувати без помилок до десяти;

  - розмовляти виразно і зв´язно.

 Емоційна зрілість у дошкільників визначається старанністю і терплячістю. Щоправда, мало хто з батьків може похвалитися такою поведінкою свого чада. Втім, з психологічної точки зору, непосидючість - абсолютно нормальна риса маленької дитини. Як правило, малюкам дуже важко направити свою невгамовну енергію в мирне русло. Ще одна важлива риса, яка свідчить, що дитина готова до навчання - вміння вислухати співрозмовника, не перебиваючи. Зазвичай, батькам під силу взяти під контроль балакучість власного малюка. Достатньо постійно нагадувати всезнайці про те, що при діалогах дуже важливо прислухатися до свого співрозмовника.

Соціальна зрілість малюків майже стовідсотково залежить від того, наскільки комунікабельні самі батьки. Якщо сім’я дружна і товариська, багато подорожує і ходить у гості, то і в їхньої дитини не повинно бути ніяких проблем з комунікацією.

 Підготовлена до школи дитина без проблем знайомиться з однолітками і знаходить спільну мову з дорослими, а на вулиці не боїться відійти від мами або тата. Крім того, повідомлення про сімейний подорожі вона сприймає із захопленням і практично безболісно перебудовується зі звичайного ритму життя в «похідний». Якщо у майбутнього першокласника є хобі - це ще одне свідчення особистості, яка починає формуватися. Адже захопленість та інтерес в тій чи іншій сфері - яскравий показник того, що дитина вже може визначати, що їй подобається, і пояснити, чому.

 Одним із найяскравіших показників самостійності дитини вважається вміння одягатися і взуватися без сторонньої допомоги. Вищий пілотаж - при цьому «знаходити спільну мову» з ґудзиками, блискавками і шнурками.

А взагалі, як кажуть психологи, дітей, які відповідають усім параметрам зрілості перед вступом до школи, практично немає. У 6-7 років дитина ще дуже легко відволікається на різні подразники, будь то рух сусіда за партою або літаюча муха в класі. Різкі зміни в сприйнятті дитиною інформації відбуваються в 9-10-річному віці, саме тоді школярі вже можуть працювати довго й зосереджено.

НЕЗАБАРОМ ДО ШКОЛИ

Швидко лине час. І ось уже ваша дитина стає першокласником. Згідно шкільної реформи з кожним роком дедалі більше дітей навчатиметься з 6 років. І цілком природно батьків хвилює, чи готова їхня донька або син до шкільного навчання, що може і повинна зробити сім'я, аби шкільні роки стали для дитини радісним та щасливим періодом духовного зростання.

ЩО ОЗНАЧАЄ ПІДГОТУВАТИ ДО ШКОЛИ?

Розрізняють підготовку спеціальну і загальну.

До загальної входить фізичний та психічний розвиток дитини.

До спеціальної - формування певних знань, умінь, обсяг яких визначається програмою виховання в дошкільному закладі. І в першій, і в другій не меншу, ніж вихователі, роль відіграють тата і мами. Адже вченими доведено, що все починається з сім'ї. Часто-густо шкільні невдачі наших дітей їх складне входження в колектив, невміння і небажання вчитися - наслідок батьківських прорахунків та помилок, тих взаємин, що панують в сім'ї, життєвих орієнтацій, які в ній засвоюються.

ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНІ ОВОЛОДІТИ НАВИЧКАМИ ПИСЬМА

Навчіть дитину перекладати , а потім перекидати м'яч із руки в руку, підкидати м'яч на різну висоту і ловити його однією та двома руками, ловити м'яч після додаткових рухів (плескати в долоні перед собою, за спиною). Час від часу перевіряйте, наскільки ефективні заняття. Зробити це можна за допомогою дуже простих контрольних вправ.

Вдаряти м'ячем об підлогу і ловити його після відскоку, спочатку хапаючи знизу, потім - зверху.

Вдаряти м'ячем об підлогу, спершу стоячи на місці, а потім - рухаючись у різних напрямках. Ловите його по черзі кожною рукою окремо, потім - обома руками.

Кидати м'яч об стіну з відстані 1,5 - 2м і ловити його обома руками: а потім - однією. Темп кидків поступово пришвидшувати.

Кидати в ціль, розмііщену на висоті 1м, 1,5м, 2м, м'ячі різного діаметра по черзі то правою, то лівою рукою.

Коли стан координації рухів рук помітно поліпшиться, можна буде перейти до наступних вправ.

У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ?

Особливого значення в психологічному розвитку майбутнього школяра набуває виховання почуттів, вміння орієнтувати свою поведінку на присутніх. Важлива роль у цьому належить дорослим. Наша нестриманність, гримання, покарання як миттєва реакція на провину малюків викликають у дитини не тільки почуття образи, але й стан невпевненості у собі, нервовість. Зрештою вона не лише звикає, а й сама засвоює грубий нетактовний тон спілкування. Необхідно вчити змалку радіти творінню добра - допоміг комусь, узяв участь у спільній справі, як слід виконав доручення, став умілішим, спритнішим. Така радість завжди є результатом переборення, перш за все, конфлікту між "хочу" і "треба", тобто вимагає певного вольового зусилля, що так необхідне у шкільному повсякденні.

Щоб правильно оцінити свою дитину, важливо спостерігати її не тільки в сім'і, а й у дитсадку, підтримувати постійний контакт з вихователем.

ЧИ МОЖУТЬ ПРАЦЮЮЧІ БАТЬКО І МАТИ ВСТИГНУТИ ЗРОБИТИ ВСЕ НЕОБХІДНЕ ДЛЯ НАЛЕЖНОЇ ПІДГОТОВКИ СВОЄЇ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ?

Справді, завдань, і дуже складних, у батьків багато. Але для тих, хто замислився над ними своєчасно, виховні проблеми вирішуються без особливих витрат додаткового часу - день у день, у звичайному спілкуванні з дитиною. Наприклад, хіба потрібний додатковий час, щоб навчити дитину доводити справу до кінця, долати труднощі? А ці проблеми щомить постають перед дошкільником, коли він вчиться самообслуговування, малювання, ліплення, конструювання тощо, пізніше - читання, письма, математики. І для дорослих це зручний привід вчити дитину не відступати від поставленої мети.

ЩО ВХОДИТЬ ДО ПОНЯТТЯ

ФІЗИЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ШКОЛИ?

Діти, які розпочинають навчання, повинні бути достатньо фізично розвинуті і загартовані, щоб перехід від дошкільного дитинства до шкільного, напружинішого життя відбувався безболісно. Навіть при хорошому фізичному розвиткові першокласник, особливо в першій чверті, нерідко почуває себе до кінця дня стомленим, має не досить добрий вигляд. Батьки лякаються, їм здається, що навантаження для малюка надто велике. Проте справа зовсім не у навантаженні, а в зміні режиму, який ще не став звичним. Необхідно створити дитині умови, щоб вона могла відпочити вдень, погратись, обов'язково побути на свіжому повітрі.

Велике значення має постава дитини: нормальна, або правильна, вона найсприятливіша для функціонування як рухового апарату, так і всього організму. Порушення її негативно позначається на роботі серця, легень, шлунково - кишкового тракту. Підвищується стомлюваність. Дитина стає млявою, уникає рухливих ігор тощо. Для запобігання цьому слід змалку повсякчас стежити, щоб діти в будь-якїй своїй діяльності обирали правильну позу. Так, під час роботи за столом голова і тулуб трохи нахилені вперед, а ноги в тазостегновому і колінному суглобах утворюють прямі або злегка тупі кути й опираються всією стопою на підлогу чи на підставку, якщо стіл зависокий. Відстань від книжки, картинки, зошита до очей дитини -30 см. Бажано, щоб книжка або картинка були нахилені під кутом 45° (для цього теж варто зробити спеціальну підставку). Якщо дитина, малюючи або щось розглядаючи, надто нахиляється, треба показати її лікареві - окулісту, бо короткозорість може спричинити сутулість. Слід також стежити й за тим, як діти сидять під час їжі, перегляду телепередач тощо.

А ЩО РОБИТИ ТИМ, У КОГО ДІТИ ВЖЕ ЗАВТРА ПІДУТЬ ДО ШКОЛИ? АДЖЕ ЇМ НЕОБХІДНО ЗА КОРОТКИЙ ЧАС НАДОЛУЖИТИ УПУЩЕНЕ.

ЧИ МОЖЛИВО ЦЕ ЗРОБИТИ?

Багато що можна надолужити. Та починати треба з першого шкільного дня і робити це систематично протягом одного-двох місяців. Передусім необхідно допомогти дитині зорієнтуватись у новій обстановці: налагодити режим, допомогти по-новому розподілити час між різними видами занять - навчанням, прогулянкою, читанням, телевізором, грою і т.п.Одному з батьків краще взяти відпустку хоча б на перший місяць, шкільного життя сина або доньки. За цей час першокласник навчиться багато чого з того, що необхідно йому; для подальшого керівництва домашньою частиною його навчання досить буде часу після роботи та у вихідні дні.

ЧИ ПОТРІБНІ ДОДАТКОВІ ЗАНЯТТЯ ДІТЯМ, ЯКІ ВІДВІДУЮТЬ ДИТСАДОК?

ЧИ НЕ БУДЕ ЦЕ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯМ?

Для дошкільника, який відвідує садок, регулярні домашні "уроки" не будуть новиною самі по собі, але характер їх має бути зовсім іншим, ніж на заняттях у групі, - адже вихователь одночасно навчає колектив дітей, а вдома займаються з дитиною індивідуально. Це дозволяє краще врахувати її можливості, інтереси, характер. Крім того, безпосереднє спілкування між дошкільником і дорослими (навіть якщо заняття відбуваються 1-2 рази на тиждень) зближує дитину з матір'ю і батьком, сприяє їх діловому та емоційному взаєморозумінню, досягненню відчутніших успіхів у розвитку.

А для дітей, які не відвідують дитсадок, такі заняття обов'язкові. Вони не тільки дають нові знання, прилучають до різних видів діяльності, поступово та планомірно удосконалюють сприйняття і мислення, а й полегшують перехід до ролі школяра, до регулярного обов'язкового навчання.

Пам'ятайте: коли дитина щоранку йде до школи, в свій клас охоче, з радістю, - це нагорода батькам за їхню працю.

                                                                                        ЩО ВХОДИТЬ В ПОНЯТТЯ

РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДИТИНИ?

З психологічної точки зору, готовність до шкільного навчання означає досягнення певного (відповідно до віку) рівня розвитку пізнавальних можливостей, особистих якостей, суспільно значущих потреб, інтересів, мотивів, рис характеру.

Здорова дитина від природи допитлива, недарма дошкільнят звуть "Чомучками". І від того, як дорослі відповідають на їхні нескінченні запитання, залежить, згасне чи розів'ється ця природна здатність малюка. Скажім, дорослі не завжди повинні прямо відповідати дитині чи пояснювати їй те, що її цікавить. Краще допомогти малюкові самому знайти відповідь.

ЯКИЙ РІВЕНЬ ЗНАНЬ І ВМІНЬ ПОВИННІ МАТИ ДІТИ НАПЕРЕДОДНІ ШКОЛИ?

Вступаючи до школи, дитина повинна мати великий запас слів, вміти розповісти про бачене, переказати зміст книжки, скласти розповідь за картиною, правильно сформулювати запитання і відповідь. В домашніх умовах, під час спільних прогулянок, ігор необхідно якомога більше розмовляти з дітьми, слідкувати за своєю мовою, яка є для малят взірцем. Не варто зводити бесіди з дитиною до самих повчань. Необхідно розпитувати, що вона бачила, що робила, як гралася, терпляче вислуховувати, виявляючи щиру зацікавленість: і лише вислухавши все, тактовно, делікатно, не ображаючи гідності малюка, виправити допущені помилки. Більше читайте і розповідайте дитині, розглядайте з нею малюнки, нехай складає за ними невеличкі оповідання. Корисні для розвитку дошкільника спільні з дорслими прогулянки, відвідування зоопарку, лялькового театру, виставок квітів, птахів, іграшок з недмінним обміном враженнями щодо баченого - все це не тільки збагачує знання, а й розвиває мовлення та уяву дитини.

Основа навчання грамоти - з розвитку фонематичного слуху (вміння чути всі звуки мови). Грайте з дітьми у різні дидактичні ігри: "Хто більше придумає слів на звук (наприклад "К")", "Придумай слово на третій звук у слові (наприклад, "рама")" "Назви овочі, в яких є звук К", "Придумай слово на останній звук мого слова тощо". Педагогами доведено, що у дітей, в яких слабо розвинутий фонематичний слух, навіть при швидкому читанні може бути неграмотне письмо.

Кілька слів про читання. Практика свідчить, що чим раніше дитина навчиться вільно читати, тим краще вона розвиватиметься розумово, тим вища її успішнісаь у школі. Відставання в молодших класах часто поясняється саме невмінням добре читати. І тут багато залежить від батьків: купіть своєму малюкові кубики з азбукою, нехай він у два-три роки починає з ними гратися. В процесі гри поступово назвіть букви, потім складайте разом прості одно-двосладові слова. Однак ні в якому разі не робіть цього примусово.

На кінець дошкільного віку складаються елементарні математичні уявлення. Небагато користі в тому, що дитина швидко лічить від одного до ста. Набагато важливіше сформувати вміння орієнтуватись у кількісній стороні діяльності: співставляти та співвідносити предмети за кількістю (більше, менше, порівну); виділяти окремі предмети з множин, перераховувати їх та називати підсумкове число (відповідати на запитання ''Скільки всього?"); знати склад числа з межах першого десятка та ін. На основі цих уявлень діти оволодівають найпростішими математичними операціями-додаванням і відніманням. Дошкільники повинні вміти співставляти предмети за величиною, формою, просторовим відношенням. До шести років діти мають навчитися виконувати вимірювання за допомогою умовної мірки - мотузка, смужки паперу, склянки; орієнтуватись у часі за годинником тощо.

У більшості першокласників слабкі руки. тільки-но починається писання паличок, кружечків, як виникають труднощі. А причина проста: дрібні м'язи рук недостатньо розвинуті. Тож зовсім непогано, якщо вдома ви дасте дитині ножиці із заокруглими кінцями, папір і разом з нею вирізуватимете картинки, кружечки, квадратики..

Тести на визначення готовності до школи

ЧИ ГОТОВІ ВИ ВІДДАТИ СВОЮ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ? (ТЕСТ)

 1.     Мені здається, що моя дитина навчатиметься найгірше.

 2.     Мені здається, що моя дитина часто кривдитиме інших дітей.

 3.     На мій погляд, чотири уроки - завелике навантаження для маленької дитини

 4.     Дитина може спокійно навчатися тільки в тому випадку, якщо вчителька - її власна мама.

5.     Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися читати, рахувати і писати.

6.     Мені здається, що діти у цьому віці ще не здатні дружити.

 7.    Боюся навіть думати про те, як моя дитина вдень не спатиме.

 8.     Моя дитина часто плаче, коли до неї звертається незнайома доросла людина.

 9.     Моя дитина не ходила до дитячого садка і ніколи не розлучається із матір'ю

 10.  Я побоююся, що діти глузуватимуть з моєї дитини.

 11.  Моя дитина, по-моєму, значно слабша за своїх однолітків.

 12.   Боюся, що вчителька не має можливості оцінити успіхи кожної дитини.

 13.  Моя дитина часто говорить: "Мамо, ми підемо до школи разом!"

Цей тест дає уявлення про ті типові психологічні труднощі, що виникають у першокласників. І якщо з 6 і більше твердженнями Ви погодитесь, Ви самі психологічно ще не готові віддати свою дитину в школу. Уважні батьки вміють запобігати проблемам шкільної адаптації, але для цього потрібно бути впевненим, що Ваша дитина добре підготовлена до школи.

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.

Чи готова дитина до школи ?

· Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

· Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

· Чи може Ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості, впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати пазли)?

· Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

· Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

· Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

· Чи вміє вона змінювати іменники за числами?

· Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

· Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і в зворотному порядку?· Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

· Чи правильно, що Ваша дитина має «тверду руку» (розвинуту дрібну моторику)?

· Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

· Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

· Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

· Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

· Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі помідори, моркву, цибулю)?

· Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

· Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

 Кожна позитивна відповідь оцінюється одним балом. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо балів:

 15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;

 10 – 14 – Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які Ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

 9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, вона легко і весело може виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

СТРАХИ ДИТИНИ В РАННЬОМУ ВІЦІ

Страх маленької дитини посідає перше місце серед негативних емоцій у ранньому віці. Він є почуттям ірраціональним, тому дорослому не завжди вдається  поясни­ти виникнення у дитини страху, а отже, допомогти їй від нього звільнитися.

У віці від року до трьох виникають так звані безглузді страхи: малюк боїться ковдри, шуму дощу, води у трубах, свого відображення у дзеркалі, персонажів казок тощо. Такі страхи характерні не для всіх дітей. Проте дорослі мають знати: вони властиві дитині раннього віку, природні і швидкоплинні.

Важливо розрізняти різні страхи малюка - емоційний (природний) і невротичний. Емо­ційний страх, з одного боку, є негативним емоційним переживанням зростаючої особистості, з іншого - міцним джерелом емоційного і творчого розвитку дитини. Невротичний страх - результат накопичення всередині переживань, які малюк стримує, намагаючись не показати його іншим. Неусвідомлена тривога стає базою для неврозу, тривожність перетворюється на рису характеру дитини.

Існують дві форми страху:

-              страх - ризик: дитина хоче і водночас боїться виконати якусь дію (вона боїться са­мої дії, а не ймовірності її неуспішного виконання);

-              страх пов'язаний з допитливістю, бажанням пізнати нове, невідоме, боязнь його.

Якщо для малюка характерна перша форма страху, дорослим слід надати йому мож­ливість самому або з допомогою близької людини подолати свій страх. Вправляння, ігрові ситуації, підбадьорення, висловлення довіри можливостям дитини - доцільні виховні засоби. Друга форма є свого роду збуджуючим страхом, який стимулює активність і водночас вис­тупає захисною реакцією малюка. В ранньому віці знайомитися з новим дитині краще  разом з  дорослим або під його контролем.

Найчастіше малюки бояться темряви, тварин, що кусаються, великої кількості води, висоти, замкненого простору. Дівчатка більше бояться простору, порожнини, темряви, і їм  притаманний "пасивний страх". Важливо зазначити, що саме дівчатка можуть швидко  впоратися зі своїми страхами. Страхи хлопчиків мають активний, дослідницький характер.

Коли нервово і соматично ослаблену дитину віддають в ясла, часто порушується її емоційний контакт з матір'ю. Більш виражений неспокій при перебуванні дитини в  приміщенні ДНЗ і у єдиних і надмірно опікуваних дітей, матері яких самі раніше відчували  страх самотності. Неспокій дитини ще більше посилюється, якщо в сім'ї конфліктні відносини, і сама мати знаходиться в стані тривалого емоційного стресу.

З приводу цього наведемо приклад: хлопчик Миколка  2 роки і 5 місяців, відвідував дитсадок.  Він нудьгував без матері, мовчки сидів в кутку, відмовлявся від їжі і не міг заснути. Вдома, навпаки, ставав збудливим, капризним, нетерплячим, занадто образливим і боязливим, тобто вимагав до себе підвищеної уваги.

Хлопчик Саша у 2 роки став боятися темряви і казкових персонажів, не відпускав матір від себе, плакав і вимагав її постійної присутності. У результаті нестерпного емоційного перенапруження погіршилась мова і з'явилося заїкання.

Усвідомлюючи своє "я", відокремлюючи себе від тих, хто оточує, дитина 2 років вже не так односторонньо зосереджена  на матері. Малюк все більше потребує спілкування з іншими членами сім'ї. От чому діти цього віку стають помітно товариськими і легше вступають в контакт з незнайомими людьми, проте в сім'ї домовитися стає все важче. Недаремно, що  вік 2-4 років називають віком упертості.

Слід зазначити, що ті батьки, які нещадно конфліктують  з дитиною, весь час обмежують її самостійність або оберігають від будь-яких, навіть "безпечних небезпек", ризикують перешкодити розвитку активності на ранніх етапах, що надалі сприяє появі страхів.

Перенесений і не усвідомлений дитиною вдень жах або страждання перетворюють ніч на боротьбу з уявними чудовиськами, придуманими фактично батьками. Якщо дитина прокидається вночі від страху і її  вдається заспокоїти, заколисати, то травмуючий вплив кошмарних сновидінь виражений менше.

Відмітимо, що вже з другого півріччя 3 року  життя деякі емоційно чутливі і неспокійні діти потребують того, щоб їх іноді перед сном  заколисували, ніжно співали пісні, лагідно гладили і обіймали. У цьому і полягає вміння матері створювати малюкові емоційний комфорт і безпеку, коли він потребує цього більше, ніж будь-коли.

Щоб вночі дитина спала спокійно, без страшних сновидінь, малюк повинен знати, що йому ніщо не загрожує, що його люблять і завжди захистять. День його повинен бути наповнений рухами, іграми, радістю, сміхом, новими, але не надмірними враженнями. У такому разі і сон буде легкий і спокійний.

Не треба укладати малюка дуже рано або надто пізно. Інакше  у нього порушиться природний біоритм сну. Час засинання повинен бути завжди один і той же, але тривалість самого сну міняється з віком в сторону скорочення.

Проблеми дитячих страхів не існує у тих батьків, які упевнено поводяться по відношенню до дітей, враховують особливості їх темпераменту, схильності, що зароджуються, і інтереси, зважають на їх  «Я»

  РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ПЕДАГОГАМ

–    З'ясуйте причину страху та особливості  боязкої  поведінки (форми прояву).

–  Поступово привчайте малюка до того, що його лякає (якщо собака - поспостерігайте за ним здалеку, погодуйте разом, не наполягайте, щоб дитина його гладила).

–   Програвайте ситуації, які лякають дитину, нехай вона візьме на себе роль персона­жа, якого боїться, в театральному дiйствi або гpi. Дорослий при цьому бере собі роль дитини i підказує їй доцiльнi моделі поведінки в різних ситуаціях.

–  Намалюйте разом з дитиною те, що її лякає, запропонуйте малюнок страху комусь подарувати або викинути його. Придумайте, як перемогти чудовись­ко. Разом з малюком подумайте, можливо, собака, який злякав дитину, був голодний, самотній, хво­рий. Пожалійте його, знайдіть способи  як допомогти тварині.

–  Читайте книжки, показуйте мультфільми, які пропонують моделі сміливої поведінки в аналогічних ситуаціях. Якщо готового прикладу немає, придумайте його caмi.

–   Не виявляйте своєї  невпевненості в екстремальній ситуації: такий стан легко передається малюкові.

Отже, страхів в перші роки можна позбутися, якщо мама  поряд з дитиною, якщо в сім'ї домінує батько, якщо батьки  не ведуть боротьбу з упертістю, самі батьки упевнені в собі і здатні допомогти дітям в подоланні уявних і реальних небезпек.

                                                                                                     Чим корисні мультфільми?

Мультики насправді можуть бути досить потужним чинником для всебічного розвитку дітей. Але не єдиним і не найважливішим. Адже, щоб ми не робили, краще за все дитина засвоює уявлення про світ через відносини з найближчим оточенням – з сім’єю.

Мультики впливають на розвиток всіх сфер психіки. По-перше, через них дитина засвоює способи поведінки, алгоритми досягнення цілей. По-друге, мультфільми надзвичайно розвивають емоційну сферу, вони вчать бути у відносинах – дружити, любити, допомагати, відстоювати своє, ділитись… По-третє, вони дають великий пізнавальний ефект – через них дитина отримує знання про явища та предмети, розвиває мислення, пам’ять, увагу, сприймання та уяву.

Увага! Неправильне поводження з мультиками – шкідливе для психічного здоров’я ваших дітей.

Що ж варто знати батькам, щоб мультики дійсно мали позитивний вплив?

Коли дивитись? ВООЗ рекомендує дітям до 3-х років не показувати мультфільми взагалі. Оскільки у малечі такого віку переважає наочно-дійове мислення, їх розвиток відбувається через предметну діяльність, а точніше через маніпуляції з предметами. Мультики не дозволяють торкнутись до предметів, все відбувається в образах, до чого нервова система дитини ще не дозріла.

 Найкращий вік, коли перегляд мультфільмів приносить максимальну користь, вважають вік від 5 до 7 років. В цей час діти вже багато чого розуміють, разом з тим досить відкриті для нового досвіду і вірять в чудо.

Скільки дивитись? ВООЗ рекомендує молодшим дошкільникам (3-4 роки) дивитись мультфільми не більше 15 хв. на день. Старшим – не більше 30 хвилин. На скільки я знаю, мало хто дотримується подібних норм, і багато батьків дозволяють дітям дивитись набагато більше. Особисто я вважаю, що окрім мультиків у дитини повинно бути ще безліч корисних занять, і якщо вони мають місце і відбуваються якісно, то не обов’язково дотримуватись встановлених меж.

Про що дивитись? Батькам варто подивитись мультик перед тим, як показувати його дитині. Оскільки в наш час багато мультфільмів мають досить специфічні сюжети, які несуть найрізноманітніші ціннісні орієнтації, що можуть суперечити вихованню, яке дають батьки. Меншими дітками краще сприймаються мультики, де показані прості форми, героями є тварини, які говорять досить простими фразами. Варто зазначити, що від сюжету мультику дитина будь-якого віку бере щось своє. Так, здавалось би мультфільми для старших дошкільників, маленька дитина може переглядати, але як правило вона не зрозуміє основної суті мультику, але зверне увагу на другорядні персонажі, які виконують більш зрозумілі дії.

Як дивитись? Якщо ви показуєте мультфільми дітям до 3-х років, обов’язково дивіться їх разом і допомагайте виразити емоції, які накопичуються протягом перегляду, «називаючи» почуття, описуючи події. Після мультику часто діти пробують програвати окремі елементи сюжету, які стали для них емоційно насиченими. Таким чином вони надають вихідним почуттям, які накопились, що безумовно має терапевтичний ефект. Важливим тут є один момент – дитина повинна сама вибудовувати сюжет і вести гру, батьки мають привносити мінімум свого. Крім того, під час такого процесу можна корегувати різні способи поведінки, які дитина отримала через мультики, особливо якщо вони вам не до вподоби.

Що не можна робити категорично? Годувати і присипати дітей під час перегляду мультфільмів. Дитина повинна їсти тоді, коли організм дає сигнал голоду. Але батьки часто використовують улюблений мультфільм для того, щоб відволікти увагу малечі, адже саме тоді набагато легше «нагодувати». Внаслідок цього їжа може стати не лише природнім засобом насичення організмом поживними речовинами, а способом долати стреси, вгамовувати бурі емоцій та почуттів. Порушується природний баланс.

Засинати дитина повинні в спокійній обстановці, повністю розслабившись. А мультики викликають бурю емоцій та переживань, які до того ж не знаходять свій вихід. Це дуже шкідливо для нервової системи малюка!

Бажаю вам гарних і корисних мультфільмів!

КОРИСНІ МУЛЬТФІЛЬМИ

Бджілка Мая https://www.youtube.com/watch?v=irLfxVLI7tc

Капітошка  https://www.youtube.com/watch?v=u6RtKb2YPuY

Фіксики  https://www.youtube.com/watch?v=b_IpvNUixlA

Уроки тітоньки Сови https://www.youtube.com/watch?v=X-SBpymoRCg

Книга життя http://moviestape.net/katalog_multfilmiv/multfilm/7130-knyga-zhyttja.html

  Арт-терапія або «лікування мистецтвом»

Арт-терапія або «лікування мистецтвом» - досить новий, проте популярний засіб психотерапії. Особливо актуальною арт-терапія є для дітей. Мистецтво – це чудова можливість для малюка «відкритися», поділитися своїми емоціями та страхами. Адже іноді так важко висловити словами всі ті емоції, що вирують у дущі. Саме арт-терапія допоможе віднайти душевну гармонію.

Арт-терапія може використовуватись як окрема форма лікування при нервово-психічних розладах або стати доповненням до основної терапії. Вона є невід’ємним елементом лікування дітей з особливими потребами. А також виступає як один із засобів розвитку малюка. Відповідно до мети та цілей арт-терапії виокремлюють індивідуальну та групову.

Проведення арт-терапії як засобу самовираження не вимагає особливих вмінь, тому батьки можуть займатися з дітьми вдома. Важливо враховувати вік дитини, її потреби та вподобання. Для наймолодших підійде малювання пальчиковими фарбами, старшим сподобається аплікація та піскова терапія. Школярі зможуть займатися літературною чи музичною терапією, рукоділлям.

Загальні правила арт-терапії:

1. Заняття не повинно тривати довше двох годин. Початковий етап передбачає підготовку «інструментарію»: фарби, олівці, папір, тканини, бісер, музичні інструменти, книжки тощо. Запропонуйте дитині якомога більший вибір матеріалів. Нехай вона сама вирішить, чим хоче зайнятися;

2. Основна частина – мистецтво. Пам’ятайте, що арт-терапія суттєво відрізняється від власне заняття мистецтвом, адже зорієнтована не на результат, а на процес. Тому не спішіть виправляти малюка чи робити щось за нього;

3. Підштовхуйте дитину до обговорення. Якщо спершу доведеться запитувати в дитини, що вона намалювала чи що зіграла на музичному інструменті, то згодом малюк аналізуватиме свій твір сам. Відповідно з дій та результату терапії зробіть висновки про психологічний стан дитини.

ДИТЯЧА АГРЕСІЯ

Агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати „безпредметна агресивність” – розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки: 

1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.

2. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

3. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

4. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

Тривожність дитини

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з’являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина – та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров’я – погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять з рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

Чим можуть допомогти батьки

1. Оскільки „нездорові страхи” характеризуються тим, що діти „бояться боятися”, то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися – це неприпустимо погано чи соромно, вона уникатиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.

2. Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх – він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.

3. Допоможіть своїй дитині зустрітися із страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.

4. Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.

5. Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначте найменший прогрес: "Страх став трохи меншим, отже ти його поступово долаєш".

Дев’ять заповідей батьківства 

1.                     Не чекайте, що ваша дитина буде такою, як ви є, або як ви хочете, щоб вона була. Допоможіть їй стати не вами, а собою.

2.                     Не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї робите: ви дали їй життя — як вона може віддячити вам? Вона дасть життя                                іншому, той — третьому: це незворотний закон подяки.

3.                     Не зганяйте на дитині свої образи, щоб на старості не їсти гіркого хліба, бо що посієш, те й пожнеш.

4.                     Не ставтеся до проблем дитини зверхньо: для неї її життя не легше, ніж для вас — ваше. А може, й важче, бо вона ще не має досвіду.

5.                     Не принижуйте дитину!

6.                     Не мучте себе, якщо не можете чогось зробити для своєї дитини, мучте — якщо можете і не робите.

7.                     Пам’ятайте: для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

8.                     Умійте з повагою ставитися до чужої дитини. Ніколи не робіть чужій дитині того, чого не хотіли б, щоб інші зробили вашій.

9.                     Любіть свою дитину будь-якою, бо дитина — це свято, яке зараз поки що з вами.

Підготовка дитини до школи (рекомендації для батьків)

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

Тест: Чи готова дитина до школи ?

• Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

• Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

• Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?

• Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

• Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

• Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

• Чи вміє вона відміняти іменники за числами?

• Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

• Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?

• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

• Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?

• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

• Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?

• Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

            КРИТЕРІЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

Першокласник сьогодення і першакласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібрані всі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)

2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …

3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.

4. Вміти прочитати (можна по складам) невеликий, простий текст з декількох речень.

5. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»

6. Прямий і зворотний відлік в межах 20.

7. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.

8. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об’єднує …), виключення з ряду.

10. Знаходити схожість і відмінності між предметами.

11. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.

12. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.

13. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.

14. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш

15. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …

16. Знати 10-12 основних кольорів.

17. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.

18. Слухати казку і переказати ключові події.

19. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.

20. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.

21. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.

22. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

23. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.

2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).

3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.

4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.

5. Вміє кидати і ловити м’яч.

6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.

7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.

8. Скачок в зрості.

9. Може повторити прості пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).