Народився Павло Яцко 10 червня 1886 року в селі Бечийньфолво на території теперішньої Словаччини. Маму його звали Ганна Масляник. Отримав хорошу освіту і став працювати учителем, а згодом – шкільним управителем у Перечині. Знав досконально кілька мов, плідно працював на просвітянській ниві. Будучи директором школи, викладав ряд предметів, брав участь у створенні шкільних підручників з історії нашого краю. Був строгим і вимогливим до учнів і вчителів, слідкував за дотриманням етикету, особливо дівчатами.
Ставний красень зачаровував серця багатьох дівчат та віддав серце одній, з якою прожив усе життя - Ілоні Гумен, дочці лісничого з Великого Березного. Одружився з нею в 1910 році, виростив трьох порядних дітей - Параску, Яромира та Магдалину. Під час першої світової війни призваний до війська і повернувся з фронту, на щастя, живим і здоровим у грудні 1919 року. Саме тоді, на початку 1920 року, інтелігенція Підкарпатської Русі почала в Ужгороді дискусії щодо створення товариства "Просвіта", зокрема багато суперечок точилося навколо його статуту. В цю роботу активно включився і Павло Яцко. В кінці квітня 1920 року ініціатори провели перші урочисті збори, але через хуліганський супротив русофілів, одразу прийняти статут не вдалося. Дійшло до масової бійки, у хід ішли кийки, каміння, навіть поліція не зразу змогла утихомирити бешкетників.
Але вже 9 травня засновні збори успішно провели. Відкрив збори доктор Юлій Бращайко. У вступному слові він вказав про необхідність викладання в школах рідною мовою, про потребу підняття у краї культури, освіти, економіки - за його висловом, "щоб наш край був багатий, а не бідний".
Потім із доповіддю виступив Павло Яцко. Він підкреслив, що не може бути двох мов – "панської" та "хлопської". Далі розповів про історію "Просвіти" в інших руських краях, як було піднесено "Просвітою" навчання у Галичині, де, як підкреслив доповідач, "край прийшов до себе і піднісся культурно і господарно. Так і наша Просвіта піде природною дорогою і кине живе зерно в здорову живу ниву. А нива принесе гарний овоч".
На зборах було оголошено про створення Підкарпатського товариства "Просвіта", головою якого обрали Юлія Бращайка. До головного відділу товариства увійшло 11 членів і 5 заступників, серед яких був і Павло Яцко. 12 грудня 1920 року у Перечині він заснував першу читальню та став її головою. Всього читальня включала 90 членів, яким він читав свої реферати, зокрема на теми "Що то Просвіта", "Руська мова", "Історія Русинов", "Панщина".
2 березня 1921 року в Ужгороді був створений літературно-культурний відділ товариства під головуванням отця Августина Волошина, а Павло Яцко став членом цього відділу. Починаючи з 1923 року, силами відділу видається краєзнавчий часопис "Підкарпатська Русь", який виходив 4 рази на рік під редагуванням доктора Івана Панькевича.
5 січня 1924 року було створено "Педагогічне товариство Підкарпатської Русі" під керівництвом Августина Волошина, до головного відділу якого увійшов і Павло Яцко. Це товариство перебрало на себе видання часопису "Підкарпатська Русь", тож його напрямок змінився – крім краєзнавчих додалися і матеріали фахово-педагогічні. Відповідальним редактором став доктор Августин Штефан, головним редактором – Павло Яцко. Він переїжджає жити з Перечина до Ужгорода, стає директором горожанської школи і глибоко занурюється в працю, піднімаючи освіту та культуру рідного краю. Так писала редакційна стаття часопису: "Часопис починає свою роботу без ніяких матеріальних средств і серед малого гурту людей, але таких, які люблять свою працю, свій народ. Без крику і шуму праця іде вперед!". А в третьому номері часопису за 1925 рік Павло Яцко закликає серйозно досліджувати рідний край і пропонує поділити ці дослідження на три напрями:
1. Історично-археологічний
2. Природно-географічний
3. Етнографічно-господарський.
У статті "Значення краєзнавства" Павло Яцко пише "Докладну історію Русинів напечатати тільки тоді буде можливо, коли подробно будемо знати минуле кожної області нашої землі. Тоді докажеться, що багата наша земля історичними подіями! В крузі природознавства і етнографії несподівано багато і цікавих предметів і матеріалів можемо зібрати і спасти від знищення. Грядущі покоління будуть вдячні нам за ту святу роботу!".
Він не лише закликає інших, а й сам ґрунтовно займається вивченням історії, етнографії Підкарпатської Русі, організовує археологічні розкопки, за результатами яких пише статті до наукових журналів Угорщини та Чехословаччини.
30 березня 1925 року в Ужгороді були проведені загальні збори "Товариства вчителів горожанських шкіл", на яких Павла Яцка обрали до управління товариством, а згодом, 7 травня 1927 року, стає його головою. На цій роботі він активним чином береться до реформування навчального процесу як для учнів, так і для самих вчителів, виступає за повну університетську освіту педагогів. Саме за головування Павла Яцка це Товариство прийняло рішення про організацію в Ужгороді руського університету для вчителів краю. Для вирішення цього питання Павло Яцко та Федір Плеша були депутовані до Праги в чехословацьке міністерство школьництва.
На початку 1928 року під час приїзду на Підкарпаття шкільного міністра педагогічне Товариство підготувало для нього меморандум і направило для його подачі делегацію в складі Августина Волошина, Августина Штефана, Олександра Маркуша та Павла Яцка. Після цього 12 лютого 1928 року Павло Яцко був запрошений до Праги на маніфестаційний з'їзд вчителів народних і горожанських шкіл, де головним питанням було прийняття учительського закону.
26 лютого про цю поїздку Павло Яцко звітувався в Мукачеві на засіданні президії учительського товариства горожанських шкіл. Він заявив, що на даний момент це товариство являється просто філією відповідного чеського товариства, а для того, щоб стати самостійними, потрібно змінити пункт статуту, який містить цю залежність.
1 травня 1928 року проводилося засідання головного відділу Товариства учителів горожанських шкіл Підкарпатської Русі. Голова товариства Павло Яцко знову посилався на маніфестаційний з'їзд у Празі, а далі звернув увагу на негативні розділи реформування шкільної адміністрації, які принижують учителів, про незаконну вимогу вести управління на Підкарпатській Русі не на рідній мові. У відповідь на запит Підкарпатського Товариства, представник празького міністерства, начальник шкільного відділу відповів, що управління на Підкарпатській Русі залишиться на рідній мові, а місцеве шкільництво отримує повну автономію. На цих же зборах вирішили вислати наукову делегацію для ознайомлення з навчальним процесом у Польщі. До її складу обрали Павла Яцка та Федора Плешу.
Крім адміністративної та викладацької роботи, він захоплювався етнографією, археологією, збирав народні прислів'я та приказки. Організовував археологічні розкопки в різних місцевостях Срібної Землі. Маємо доказ цьому – рукопис "Руські могили из поганської доби в Земплінщині". На жаль, багато рукописів Павла Яцка зберігалися у невідповідних умовах і втрачені, або сильно пошкоджені, але й те, що збереглося, вказує на високий культурний і науковий рівень цих робіт.
Всі вчителі його добре знали, і, чесно кажучи, боялися, бо мали проходити у нього перекваліфікацію, а вимоги до педагога у Павла Яцка були високими і принциповими. Та до думки його дослухалися, а вказівки беззаперечно виконували, знаючи, що зауваження ці тільки на користь загальній справі.
Однак попри твердий, навіть суворий характер, щиро любив дітей, внуків. Частенько радував їх шикарними подарунками – мав таке хобі, дивувати сюрпризами. Активно займався громадською роботою. Зафіксовано це в афіші "Святочного вечора" 28 квітня 1928 року, присвяченого 125-літньому ювілею Олександра Духновича. Відкривав програму вступним словом "фаховий учитель горожанської школи" Павло Яцко. Три руські національні хори загальним складом 350 чоловік (!) виконували пісні на слова Духновича композиторів Ярославенка, Гайворонського, Лиска, Кизими, Кошиця. Звучали також українські народні пісні в обробці Миколи Лисенка та Миколи Леонтовича. Учні, пластуни, студенти декламували вірші Духновича та Гренджі-Донського. Сьогодні дійсно важко уявити собі подібну масовість...
Не шкодуючи сил, не покладаючи рук, у постійних клопотах самовіддано працював на благо своїх земляків справжній патріот нашого краю Павло Яцко, але постійне перевантаження стало погано відбиватися на його здоров'ї. 22 серпня 1938 року на 53-му році життя від ішемічного інсульту він закінчив свій життєвий шлях. Через кілька місяців в Ужгород увійшли угорські війська і вдова Ілона Яцко змушена була терміново переїхати до Хуста, тому що окупаційна влада дуже ревно переслідувала руськомовну інтелігенцію разом із сім'ями. Уряд Карпатської України виділив їй помешкання, де вона жила тривалий час і померла у 60-річному віці.