Безпечне середовище

– Подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) щодо вашої дитини;

– Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (вчителі, керівництво школи, психолог, старші учні, батьки інших дітей, охорона). Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – зверніться в поліцію!

– Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки;

– Поясніть дитині, що за вчинення булінгу (цькування) наступає адміністративна відповідальність;

– Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку; повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою;

– Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять;

– Дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу, якщо щодо вашої дитини

Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!

Якщо Вам необхідна правова допомога (юридична консультація, складання заяви, інших документів) – зверніться до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103*.

ВАЖЛИВО: діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді). Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111 .

https://drive.google.com/file/d/1BOkm-YNBhtFQbeNSmOQ4YRy30M5Lpyuj/view

https://drive.google.com/file/d/1Z6KyrWGVFWKhC0GxWWaVMrKmYckeJtko/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1BrSxJjbY9tlXGHK7W9OSNYoJpQULKEdO/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1Z0XQ0DzD4psMaGFx7DTYrA2Sxr2E9XXq/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1gDo7sTpwokt6GqCENwDrGXEz5m7W6GXv/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1cYDtFMgYjqltjOuR2QIyLvy4juF7Y0Yu/view?usp=sharing

Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору.

Якщо свідком булінгу став педагог або інший працівник школи, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.

Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Директор школи має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу. Надалі директор має скликати засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслити подальші дії.

Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші зацікавлені особи.

У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України.

Булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи – штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб – штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

Якщо булінг (цькування) вчинить неповнолітній від 14 до 16 років – відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

18 грудня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон №2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», яким закріплено відповідальність за вчинення булінгу.

• Ознайомлення учасників навчально-виховного процесу з нормативно – правовою базою та регулюючими документами щодо превенції проблеми насилля в освітньому середовищі.

• Ініціювання, обговорення та планування спільних дій адміністрації, соціально-психологічної служби, педагогічного колективу, учнівського самоврядування та батьківської громадськості, спрямованих на подолання виявлених недоліків у роботі навчального закладу з окресленої проблеми.

• Накопичення матеріалів, що підтверджують актуальність проблеми у певному класі. Збір необхідної інформації психологом та соціальним педагогом про прояви булінгу серед підлітків у загальноосвітньому навчальному закладі.

• Діагностика психологічної атмосфери, системи взаємостосунків між однокласниками, соціометрія у класних колективах, де виявлено булінг.

• Виявлення булерів, а також – реальних та потенційних жертв.

• Створення умов недопущення явища булінгу.

• Швидке і грамотне роз’єднання жертви з відповідними стресовими впливами булерів.

• Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена. Учитель має надавати дитині-агресору та постраждалій дитині лише первинну допомогу, а потім передавати її фахівцям соціально-психологічної служби школи.

• Узагальнення результатів спостережень та діагностики психологічної атмосфери у класному колективі.

• Визначення переліку можливих дій, спрямованих на припинення агресивної поведінки учнів. Вибір найефективніших способів досягнення мети.

• Індивідуальна або групова (за необхідністю) психологічно-корекційна робота з жертвами булінгу.

• Проведення семінарів, тренінгів, круглих столів, годин відкритих думок, бесіди з учнями щодо переваги здорового мікроклімату у класному колективі над проявами насильства.

• Коригування наявних агресивних форм поведінки булерів та формування нових форм поведінки учнів переважно за допомогою прикладу педагогів.

• За необхідності – залучення іншіх фахівців: психологів, психотерапевтів, представників служб у справах дітей, кримінальної поліції, громадських організацій тощо.

• Формування у педагогів навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей з метою формування єдиного погляду на існуючу проблему. Недопущення проявів психологічного насильства до дітей з боку вчителів у вигляді порівнянь, навішування ярликів, ігнорування почуттів дітей та їхніх скарг на цькування.

• Подолання егоцентризму в учнів та розвиток у них емпатійних якостей, асертивних та гуманістичних комунікативних здібностей, адекватної самооцінки, самоконтролю та здатності до саморозвитку, критичності мислення, соціальної адаптованості та індивідуальних механізмів подолання важких станів і переживань.

• Формування у жертв булінгу ціннісного ряду, способів соціалізації, стійкого ставлення до негативних явищ та негативних почуттів.

• Робота з класним колективом з корекції поведінки, покращення взаємостосунків та надання допомоги дитині-агресору та дитині – жертві.

• Робота з дітьми що мають прояви агресивної поведінки спрямована на:

– заміщення агресії серед дітей, які схильні до агресивного ставлення до інших;

– розвиток соціальних та комунікативних навичок, індивідуального виявлення та призупинення проявів агресії, заміни агресивної поведінки на асертивну, формування та розвиток загальнолюдських моральних цінностей, толерантності;

– корекцію взаємовідносин з оточуючими;

– подолання характерної риси агресорів – егоцентризму;

– розвиток стійкого і виразного інтересу до якого-небудь виду діяльності;

– виховання вольових рис характеру: уміння доводити справу до кінця, досягати поставленої мети, уміння стримувати себе у конфліктній ситуації;

– тренування уваги, спокою, терпіння;

– формування вміння аналізувати свої почуття і почуття інших людей, а також вміння із розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей у різних людей, виробляти навики справлятися з міжособистісними проблемами цивілізованим шляхом;

– не доручати дітям із вираженою агресивністю керівництво однолітками чи молодшими дітьми – це може спровокувати прояви жорстокості;

– зняття емоційної та м’язової напруги за допомогою елементів арт-терапії, малювання, ліплення, орігамі, роботи з кляксами, слухання музики, споглядання картин, використання «мішечку для крику», рухливих ігор, маніпуляції зі старим папером або газетами, «листками гніву», робота з легенькими м’ячиками, які можна кидати в мішень, м’якими подушками, які можна копати, жбурляти, штовхати;

– навчання навичкам розпізнання і контролю негативних емоцій, формування у дітей потреби говорити про свої проблеми, профілактика накопичення негативних емоцій за допомогою методики «Камінчик у черевичку»;

– формування здатності до емпатії, довіри, співчуття застосування технології «Я – повідомлення», яка дозволяє щиро говорити про свої почуття та емоції, не звинувачуючи ні в чому інших людей.

Наведений матеріал дає змогу комплексно працювати з проблемою булінгу у шкільному середовищі.

При встановленні факту або підозрі на наявність булінгу батьки або вчитель повідомляє про це адміністрацію закладу.

• Адміністрація спільно із соціально-психологічною службою школи невідкладно реагує на представлені факти.

• Безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами.

• Бесіда з учнями класу щодо з’ясування проявів булінгу.

• Бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування.

• Бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася та визначення шляхів її подолання.

• Відпрацювання навичок поведінки жертв та виведення їх зі стану жертви.

Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося

Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.

Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.

Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації.

Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:

• Я вірю тобі. Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;

• Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою. Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

• У цому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.

• Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

• Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека. Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:

– з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;

– також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;

– підтримувати дітей, що стали жертвами;

– якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення; –

треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;

– непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;

– планомірно працювати з родинами, обов’язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);

– підтримувати в учнів адекватну самооцінку; –

контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;

– у разі виявлення булінгу – невідкладно поговорити з переслідувачами та з’ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;

– вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;

– акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.

1. Якщо педагог, або будь-який інший працівник гімназії став свідком булінгу то, незалежно від того, поскаржилась йому жертва чи ні, він повинен проінформувати про цей випадок керівництво закладу освіти.

2. Якщо педагог, або будь-який інший працівник гімназії отримав усне або письмове звернення від дитини, щодо жорстокого ставлення по відношенню до неї з боку однолітків, педагогів, або інших осіб, то він повинен повідомити про це керівництво закладу освіти.

3. Отримавши таке звернення, директор закладу освіти повинен скликати комісію з розгляду випадку булінгу та окреслити подальші дії.

4. До складу такої комісії можуть входити адміністрація закладу освіти, педагоги, психолог, соціальний педагог.

5. Якщо комісія кваліфікує випадок як булінг, а не одноразовий конфлікт, адміністрація закладу освіти повинна повідомити про це уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

6. У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждала сторона не згодна з цим висновком, то вона має право звернутися до органів Національної поліції України.

7. Забезпечити психологічний супровід здобувачів освіти, які постраждали від булінгу, стали його свідками, або вчинили цькування.

1. У випадках, коли ви маєте підозри жорстокого поводження з дитиною або є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, інших працівників закладу або інших осіб), ваші дії:

• Повідомити про це в усній чи письмовій формі адміністрацію закладу освіти.

• Самостійно письмово повідомити про це службу у справах дітей, управління освіти.

• Самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження з дитиною в поліцію.

2. У випадках, коли до вас звернулася дитина з усною скаргою щодо жорстокого поводження з нею, ваші дії:

• Оформити звернення дитини в письмовій формі та передати його до адміністрації освітнього закладу;

• Оформити звернення дитини в письмовій формі та передати його до територіального підрозділу служби у справах дітей;

• Оформити звернення дитини у письмовій формі та передати його до поліції

1. Означити явище і для дітей, і для дорослих.

Дорослий, якій взяв на себе відповідальність припинити це явище, повинен поговорити з групою, у якій відбувається цькування і назвати явище групі.

Якщо не називаєте все своїм ім’ям, усі будуть робити вигляд, що нічого особливого не відбувається. Ніяких: «У Саші не ладиться з однокласниками».

Ми чітко говоримо: «Коли дитину навмисно доводять до сліз, систематично дражнять, коли відбирають, ховають, псують її речі, коли її штовхають, щипають, б’ють, обзивають, підкреслено ігнорують – це називається цькування. Це насильство. Булінг»

Діти досить часто не усвідомлюють, що саме роблять. У них в голові це називається «ми його дражнимо», або «ми так граємо», або «ми його не любимо». Вони повинні дізнатися від дорослого, що коли вони роблять так, це називається насильством, що є – неприпустимим, за що треба нести відповідальність.

2. Дати однозначну оцінку.

Дітям необхідно пояснити, що люди можуть бути дуже різними вони можуть подобатися один одному більше або менше, але це не привід для насильства. Люди здатні навчитися бути разом і працювати разом, навіть якщо вони дуже різняться між собою.

Можна навести приклади, що нам може здаватися неправильним в інших людях: зовнішність, національність, реакції, захоплення, поведінка. Навести приклади, як одна і та ж якість у різні часи і в різних групах оцінювалася по-різному. Таким чином ми формуємо толерантне ставлення один до одного.

3. Визначити булінг як проблему групи.

При виясненні що, хто, як … ви почуєте: «А чого він? А ми нічого … а це не я » і все в такому дусі. Зрозуміло, що толку від обговорення в такому ключі не буде.

Тому не треба його вести. Не треба сперечатися про факти, з’ясовувати, хто і що не так зробив. Потрібно позначити цькування – як хворобу ГРУПИ.

Так і сказати: «Є хвороби, які вражають не людей, а групи, класи, компанії. Якщо група не стежить за чистотою відносин, вона може захворіти – насильством, яке негативно впливатиме на кожного в групі. Дорослому необхідно запропонувати терміново лікуватися, щоб клас був здоровим, дружнім».

Це дозволить насильникам зберегти обличчя і навіть наддасть їм можливість хоча б спробувати приміряти роль конструктивного лідера.

І, що особливо важливо, це знімає протиставлення між жертвами-насильниками-свідками. Всі в одному човні, загальна проблема, давайте разом її вирішувати.

З дітьми старшого віку можна подивитися і обговорити фільм «Опудало». З маленькими – «Гидке каченя».

4. Активізувати моральне почуття і сформулювати вибір. Результат не буде міцним, якщо діти просто прогнуться під формальні вимоги вчителя. Завдання – вивести їх зі «стадного» азарту в усвідомлену позицію, включити моральну оцінку того, що відбувається.

Можна запропонувати дітям оцінити, яким є їхній внесок у хворобу класу під назвою «насильство».

Припустимо 1 бал – це «я ніколи в цьому не беру участь», 2 бали – «я іноді це роблю, але потім шкодую», 3 бали – «цькував і буду цькувати, це здорово». Нехай всі одночасно покажуть на пальцях – скільки балів вони поставили б собі?

Тут ні в якому разі не можна намагатися викрити когось. Навпаки, потрібно сказати: «Що кожний по-різному бачить проблему, добре, що більшість не вважає, що цькувати – це добре і правильно. Це чудово, значить, нам буде неважко впоратися з цією проблемою». Так моральна оцінка цькування стає не зовнішньою, нав’язаною дорослим, її дають самі діти.

Якщо група дуже загрузла в задоволенні від насильства, конфронтація може бути більш жорсткою. Можна знову ж таки використати прийом з «гидким каченям». Нагадавши дітям той уривок, у якому описано цькування. Сказати приблизно наступне: «Зазвичай, читаючи казку «Гидке каченя», ми співчуваємо головному герою. Нам його шкода, ми за нього переживаємо. Але зараз я хочу, щоб ми подумали про ось цих курей і качок. З каченям-то все потім буде добре, воно полетить з лебедями. А вони? Вони так і залишаться злими, нездатними ні співчувати, ні літати.

Коли в класі виникає схожа ситуація, кожному доводиться визначитися: хто він є в цій історії. «Серед вас є бажаючі бути злими індиками і курьми? Який ваш вибір?».

5. Сформулювати позитивні правила життя в групі та укласти контракт.

До цих пір мова йшла про те, як не треба. Помилкою було б зупинитися на цьому, тому що, заборонивши дітям колишні способи реагування і не давши інших, ми провокуємо стрес, розгубленість і повернення до старого. Момент, коли колишня, «погана» групова динаміка перервана, розкрутка її згубної спіралі припинена, найкраще, щоб запустити динаміку нову. І це важливо робити разом.

Досить просто разом з дітьми сформулювати правила життя в групі.

Наприклад:

– У нас ніхто не з’ясовує стосунки кулаками.

– У нас не ображають один одного.

– У нас не дивляться спокійно, якщо двоє б’ються – їх розбороняють.

Але занадто багато і складно не треба, принаймні для початку. Правила повинні бути доступними, зрозумілими для всіх, виписуються на великому аркуші і за них всі голосують. Ще краще щоб кожен поставив підпис, що зобов’язується їх виконувати. Цей прийом називається «укладення контракту», він прекрасно працює. Якщо правила хтось порушує, йому можуть просто мовчки вказати на плакат з його власним підписом.

6. Моніторинг і підтримка позитивних змін.

Дуже важливо щоб дорослий, який взявся вирішувати ситуацію пов’язану з булінгом, не залишав групу. Він повинен регулярно питати, як справи, що вдається, що важко, чим допомогти. Можна зробити “лічильник одужання”, який-небудь кошик, куди кожен, кому сьогодні дісталося або хто бачив щось, що було схоже на насильство, може покласти камінчик. За кількістю камінців визначається, чи гарний сьогодні був день, краще на цьому тижні, ніж минулого і т. д.

Можна ставити спектаклі, складати казки і робити колажі про «хроніку одужання колективу», зробити «графік температурного режиму в групі» і т. д.

Суть в тому, що група постійно отримує щирий інтерес від авторитетного дорослого і як і раніше вважає перемогу над цькуванням своєю спільною справою.

7. Гармонізація ієрархії.

Ось тепер пора думати про популярність. Про те, щоб кожен мав визнання в чомусь своєму, міг пред’явити себе групі, бути корисним і цінним у ній.

Свята, конкурси, огляди талантів, походи, експедиції, ігри на командоутворення – арсенал багатий. Ознака гармонійної груповий ієрархії – відсутність закріплених ролей, гнучке перетікання ролей: в цій ситуації лідером стає той, у тій – інший. Один краще всіх малює, інший забиває голи, третій придумує ігри. Чим більше різноманітної і осмисленої діяльності, тим здоровіша група.

https://docs.google.com/document/d/1BkO-0LAgSqe4mjLXTqgZTdqtuYIiaZX3/edit?usp=sharing&ouid=102247693083871552426&rtpof=true&sd=true