ПАНСЬКИЙ ПАЛАЦ: ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ

  Із архівних матеріалів відомо що цей палац за часів кріпацтва належав поміщику Володимиру (Владиславу) Казиміровичу Будзинському. Йому належало 372 душі кріпаків і 643 десятини  1643  сажні землі, якою користувалися селяни і повинні були її викупити після скасування кріпосного права. Потім маєток перейшов до Ярошинських (по жіночій лінії).    Із 1895 по 1907 рік маєтком в селі володів дворянин Микола Георгієвич Іващенко.У 1907 році будинки поміщицького маєтку і 150 десятин землі купив поміщик Риньгорт. Цим невеликим маєтком  управляв племінник Риньгорта Лєпін Іван Юрійович до 1917 року.        Під час революції 1905-1907 рр.  поміщицький маєток орендував  Мечислав Леопольдович Барановський. Відомо що 23 листопада 1905 року проти Барановського  відбувся виступ селян.

      Уперше радянська влада в селі була встановлена  на початку 1918 року. Тоді ж  селяни розділили між собою поміщицьку і церковну землю, майно, худобу та інвентар.  На протязі 1918-1919  років територія села була (з перервами) під владою різних політичних сил. На початку 1920 року в селі  відбулося повстання проти поляків. У цей час було спалено  будинки, вбито багато жителів села, але приміщення вистояло і вціліло у ті грізні часи.  Саме в 20- роках  вцілілу панську садибу було передано під школу. 1928 року перереконстру-йований палац перетворився на  семирічну школу. У приміщенні  було пічне опалення, не вистачало меблів, не було підручників і зошитів. Попри всі негаразди і проблеми, які були в той час  у цій споруді сотні дітей шкільного віку вчасно сідали за парти і здобували освіту.

     1941-1944 роки - період німецької окупації. Прийшовши в село фашисти знищили все обладнання школи: парти, дошки, бібліотеку, фізкабінет, наочні посібники, а приміщення перетворили на конюшню. Школа завмерла. Тільки після визволення села у березні 1944 року навчання з часом відновили, а приміщення привели до порядку. Споруда ожила та повеселішала.

      У 60-х роках   ХХ століття виділялилися кошти на утримання школи. Проводяться капітальні та поточні ремонти  будинку. З часом він перетворюється на окрасу села. На високому пагорбі понад ставком він потопав у зелені. Він був другою домівкою і храмом науки для сотень людей не тільки села Вигнанки, а й Махаринець, Коржівки, Ожарівки, Провалівки, Пединок . У тодішніх класах навчалося по 30-40 учнів. Школа була добротною та затишною спорудою. Пічне опалення та колишні грубні  стіни забезпечували тепло взимку, а навесні та восени, коли сонце пригрівало, у класних кімнатах було приємно прохолодно. Але час не стоїть на місці. Науково-технічний розвиток йде вперед, покращується добробут. У середині 80-х років в школі в черговий раз було проведено капітальний ремонт ззовні і всередині. Вона отримала нового ошатного вигляду.

   У 1987-1989 роках в селі було  збудовано нове приміщення школи. 1 вересня 1989 року розпочалося життя нової школи. Стара ж школа поступово почанає сиротіти. Через деякий час у будинку відкривається філіал швейної фабрики „Лілея”, який проіснував недовго і згодом був переведений до Любара. Приміщення панського маєтку ж зосталася сиротою  і напевне вже назавжди. І саме з того дня, години, хвилини  розпочалася руйнація старої школи - колишнього панського маєтку.

    Повибивані вікна та двері, зірвана підлога і дерев'яні панелі, зіпсовані гіпсові карнизи, обідрані стіни. Не має вже ні апсидів , ні фризів, ні капітелів, ні пілястрів. На фасаді метровими літерами написано  „КПУ №8. За Симоненка”. Саме таким є  сучасний вигляд  панського палацу пам’ятки архітектури ХІХ століття, яка перебуває у Державному реєстрі  пам'яток архітектури України. Це не марення і маячня – таким є приміщення сьогодні. Це зробили не поляки і не  німецькі окупанти, а українці –жителі села. По-варварськи пограбований та зруйнований  будинок перетворився на споруду, яка нібито потерпіла від авіаційного бомбардування.