Для допитливих 5

Історія електромагнітного телеграфу

Електромагнітний телеграф був винайдений російським ученим і дипломатом Павлом Львовичем Шиллінгом в 1832 р. Знаходячись у відрядженні в Китаї і інших країнах, він гостро відчував потребу в швидкодіючому засобі зв'язку. У телеграфному апараті їм використана властивість магнітної стрілки відхилятися в ту або іншу сторону залежно від напряму струму, що проходить по дроту.

Апарат Шиллінга складався з двох частин: передавача і приймача. Два телеграфні апарати провідниками з'єднувалися між собою і з електричною батареєю. Передавач мав 16 клавіш. Якщо натискали на білі клавіші, струм йшов в один бік, якщо на чорних – в іншу. Ці імпульси струму досягали по проводах приймача, який мав шість котушок; біля кожної котушки на нитці підвішували дві магнітні стрілки і невеликий диск (рис. 1). Одну сторону диска забарвлювали чорною фарбою, іншу – білою.

Рис. 1. Апарат Шиллінга

Залежно від напряму струму в котушках магнітні стрілки поверталися в ту або іншу сторону, і телеграфіст, що приймає сигнал, бачив чорні або білі кухлі. Якщо струм в котушку не поступав, то диск був видний ребром. Для свого апарату Шилінг розробив азбуку. Апарати Шиллінга працювали на першій в світі телеграфної лінії, побудованої винахідником у Петербурзі в 1832 р., між Зимовим палацом і кабінетами деяких міністрів.

У 1837 р. американець Самуїл Морзе сконструював телеграфний апарат, що записує сигнали (рис. 2). У 1844 р. була відкрита перша телеграфна лінія, обладнана апаратами Морзе між Вашингтоном і Балтімором.

Рис. 2. Телеграфний апарат, який записував сигнали (апарат Морзе)

Електромагнітний телеграф Морзе і розроблена ним система запису сигналів у вигляді крапок і тире набули широкого поширення. Проте апарат Морзе мав серйозні недоліки: передану телеграму необхідно розшифрувати, а потім записати; мала швидкість передачі.

Перший в світі літеродрукувальний апарат винайшов в 1850 р. російський вчений Борис Семенович Якобі. У цьому апараті було друкуюче колесо, яке оберталося з такою ж швидкістю, як і колесо іншого апарату, встановленого на сусідній станції (рис. 3). На ободах обох коліс були вигравійовані букви, цифри і знаки, змочувані фарбою. Під колесами апаратів розташовували електромагніти, а між якорями електромагнітів і колесами протягували паперові стрічки.

Рис. 3. Апарат Якобі

Наприклад, треба передати букву «А». Коли на обох колесах буква А розташовувалася внизу, на одному з апаратів натискали ключ і замикали ланцюг. Якорі електромагнітів притягувалися до сердечників і притискували до коліс обох апаратів паперові стрічки. На стрічках одночасно віддруковувалася буква А. Для передачі будь-якої іншої букви треба «зловити» момент, коли потрібна буква знаходитиметься на колесах обох апаратів внизу, і натиснути ключ.

Які необхідні умови для правильної передачі в апараті Якобі? Перше – колеса повинні обертатися з однаковою швидкістю; друге – на колесах обох апаратів однакові букви повинні займати у будь-який момент однакові положення в просторі. Ці принципи використовувалися і в телеграфних апаратах останніх моделей.

Над удосконаленням телеграфного зв'язку працювали багато винахідників. Були телеграфні апарати, які передавали і приймали десятки тисяч слів в годину, але вони складні і громіздкі. Великого поширення свого часу набули телетайпи – літеродрукувальні телеграфні апарати з клавіатурою як у машинки, що пише. В даний час телеграфні апарати не використовуються, їх витіснила телефонний, стільниковий і інтернет-зв'язок.