Історія Олешева

Вперше про село згадується в грошових документах - зобов`язання між панами сіл Голешева і Милування (23.03.1444 року) (Akta Grodskie iZemskie. т.12, ст. 122).

Хоч перша згадка про село відносится до XV ст., археологічні знахідки на території села (1894 р.) свідчать про те, що селяни тут були ще з бронзового віку, а вже ІІ - ІІІ ст. село Олешів було великим поселенням та мало зв`язки з Римською імперією. В сусідньому селі Буківна було виявлено 5 палеолітичних стоянок. Одна з них – найдавніша в області. Тут жили люди близько 100 тис. років тому. Знайдено також поселення землеробів доби неоліту, курганний могильник доби бронзи (XV - XVІІ ст. до н. е.), давньоруське городище (XІ - XІІІ ст.), що свідчить про те, що ці землі були заселені в різні періоди.

Територія краю з Х ст. була в складі Київської Русі, а в XІІ - XІІІ ст. в складі Галицько-Волинського князівства. З XІV ст. по 1772 р. територія входила до складу шляхетської Польщі, в з 1772 р. по 1918 р. – до Австро-Угорщини. З 1918 р. по 1919 р. село перебувало в складі ЗУНР, а з 1919 р. по 1939 р. – під владою Польщі. У 1939 році в селі було встановлено радянську владу. 01.12.1991 р. ознаменоване тим, що олешівці одностайно проголосували на референдумі за незалежність України.

Відомо, що у 1460 році селяни Голешева (Олешева) Василь та Іван Терленки позивають пана Франка у невідомій справі (Akta Grodskie iZemskie. т.12, ст. 122). У 1474 році пан Фелікс з Нижнева вбив селянина Перта з Мокросаду, за що суд присудив йому до двох тижнів заплатити штраф вартістю в 20 гривень або заставити свое село Голешів (Akta Grodskie i Zemskie. т. 12, ст. 411 - 412).

Коли Олешів перебував під владою Польщі, трудящі виконували тяжкі феодальні повинності. З майнового перепису 1578 року видно, що в селі було 3 поміщики:

1. Шандовський, який володів 4-ма ланами кращої землі з селянами і  1-м ремісником, які відробляли панщину 2-3 рази на тиждень, здавали зерно, худобу, курей, яйця, возили на поміщицькі двори дрова (1 лан = 25 гектарів);

2. Людницький  - 4 лани землі;

3. Скопницький - 4 лани землі.

Хдіборобська праця грунтівалася головним чином на зерновому господарстві. Тваринництво мало допоміжний характер.

Посилюючи закріпачення, шляхта поступово позбавляла землі окремі категорії селян, прибирала до рук ліси і пасовиська. В 1700 році всі пасовиська (190 моргів) належали панському дворові (1 лан (волока) = 30 моргів, 1 морг = 0,57 га (пруський морг - 0,2553 га)). В селяне не було жодного морга пасовиськ. Із загального числа (а це 484 морги), панському дворові належало 200 моргів, церкві - 10 моргів, селянам - 273 морги. Не набагато краще стояла справа зі збором сіна. Городництво було розвинуте слабо. Стає очевидним, що при слабкому угноєнні і при примітивній техніці, врожаї збирав селянин дуже малі. Ставкового господарства не було зовсім.

З 1729 р. бере початок ведення церковних метричних книг, а в 1806 році в селі збудовано церкву.

Під владою австрійських феодалів становище селян Олешева не поліпшилось. В 1789 році селянський двір виконував тяглові повинності від 52 до 104 днів на рік. Крім того, селяни здавали по 2 мітки пряжі (в залежності від кількості осіб жіночої статі), 10 яєць, курчата, кури, грошовий оброк (податок) від 14 до 40 флорингів.

Низькою була і культура праці селян. В сільському господарстві панувала трипільна система. Поміщик своїх знарядь праці не мав. Його землі селяни обробляли своїм реманентом, покращити який не мали ні можливості, ні матеріальної зацікавленості.

Важким для селянина була домінальна залежність від пана, який був і паном його долі. Для врегулювання спорів між селянином і поміщиком уряд призначив мандатора, який мав би відстоювати інтереси селян. Але мандатор був на платні поміщика, а тому відстоював панські інтереси.

Нелюдське поводження поміщиків, страшні злидні, споювання, відсутність елементарної гігієни, голодування призводили до страшних епідемій, коли гибло більше третини населення. Тільки в XVIII столітті в Олешеві кілька разів спалахувала епідемія холери, від якої померло більше третини населення. В середині XVIII століття близько 20% дітей помирало, не доживши року.

У 1838 році в Олешеві відкрилась парохальна школа, проте відвідувати її могли тільки діти нечисленних заможних громадян. Для дітей основної маси селянства школа була недоступною. Про школу згадується у «Шематизмі» 1858 року ст. 438-439.

За патентом  15 травня 1848 року селяни назавжди втратили сервітути. Тепер уже боло узаконене повне володіння поміщиків і лісами і пасовиськаим. В 1868 році близько 1000 селян володіли 1056 мограми орної землі, пасовищами  в 75 моргів та 9-ма мограми лісу, в той час як поміщик Каетан Шатбей відповідно 638 моргами орної землі та 337 моргами лісу. Хоч воля була голодною, та за неї доводилось платити. При чому селяни платили не тільки за скасування феодальних повинностей (компенсацію поміщикам, ідемнізацію), а й за заборгованість, так як плата була розтягнута до 1944 року і проценти по боргах безперервно росли.

Поміщики спритно переклали основний тягар повинностей (дорожню, шкільну, податки) на плечі селян. Так земельного податку з 1 га селяни платили 1,43 крони, а поміщики - 1,17 крон, домового податку селяни платили 0,65 крон, поміщики - 0,12 крони. Становище селян погіршується ще й тим, що вони стають жертвами сільських лихварів.

Внаслідок реформи 1848 року відбувся перехід селян до чотирипільної системи господарювання. Нестатки, голод, безробіття, політичне безправ`я, невпевненість в завтрашньому дні гнали селян за кращою долею світ за очі: в європейські країни, США, Канаду, Бразилію, Аргентину. Із трьох сіл (Олешів, Остриня, Буківна) виїхало понад сотня селян.

1868 р. поміщик Каетан Шатбей володів в Олешеві 638 моргами орної землі, тоді як близько 1000 селян мали 1056 моргів. Більшість селян користувалася клаптиками землі менше морга. Трудящих села зовсім позбавили лісу. Один Шатбей мав його 337 моргів. А всім селянам Олешева належало всього 9 моргів.

У 1874 році працювала народна школа («Шематизм», 1874 рік, ст. 453), а у 1876 році заснована державна школа, в якій була 1 дитина шкільного віку («Шематизм», 1887 рік, ст. 237-238). Навчання в школі стало систематизованим.

1881-1983 роки ознаменували ще одну знамениту подію – через Олешів прокладено залізницю Станіслав-Бучач.

Зріс добробут населення. Так у 1891 році з ініціативи вчителя Івана Фостуна в селі відкрито читальню «Просвіта».

Історія Олешева зацікавила археологів. Так в 1894 р. тут було проведено певні дослідження.

Відомо, що однокласною школою в 1895 році опікувався Островський Петро, а парохом села призначено І. Крижановського, який сприяв тому, щоб у 1899 року було закінчено будівництво церкви, а в 1900 її освятили як церкву перенесення мощів святого Миколая.

Лабораторіум, Олешів 1916 р. (http://www.bildarchivaustria.at/Pages/ImageDetail.aspx?p_iBildID=15537339)

Krankenabschub, Олешів 1916 р. (http://www.bildarchivaustria.at/Pages/ImageDetail.aspx?p_iBildID=15537353) 

Typhuszimmer, Олешів 1916 р. (http://www.bildarchivaustria.at/Pages/ImageDetail.aspx?p_iBildID=15537381)

Дезінфектор, Олешів, 1916 р. (http://www.bildarchivaustria.at/Pages/ImageDetail.aspx?p_iBildID=15537367)

Lebensmittelmagazin, Олешів 1916 р. (http://www.bildarchivaustria.at/Pages/ImageDetail.aspx?p_iBildID=15537374)

Спалахи епідемії тифу (холери за іншими джерелами), 1915 - 1916 рік. (http://www.delcampe.net/page/item/id,237883623,var,Cholera-spitalim-Oleszow--15-small-photo-on-cardboard-and-one-postcard-Around-1915,language,E.html)

При наближенні російських військ шпиталь був спалений, залишилось тільки кладовище з березовими хрестами, де були поховані селяни з навколишніх сіл та солдати. Перепоховання могил відбулось у 1932 році.

У складі Російських військ, що розмістилися в Олешеві, було чимало революційно настроєних солдатів.

Після розпаду Австро-Угорської імперії владу в Олешеві захопили українські націоналісти. З 1918 по 1919 роки село перебувало в складі ЗУНР.

 У липні 1919 р. Олешів знову опинився під владою Польських загарбників. Земля, як і раніше, належала поміщикам, церкві і куркулям. На початку 30-х років поміщиця Малишова володіла в Олешеві 130 га. орної землі та 50 га. лісу, піп – 33 га., а всі селяни (1598 чол.) мали 580 га. землі та 39 га. лісу, при чому майже половина її була в руках сільських глитаїв.

З 1921 року тут працював гіпсовий завод Шевчука (Шевчук мав користуватися заводом 10 років, а потім віддати громаді), де випалювали гіпс. У другій половині приміщення був млин (млин розібрано в 1958 році, а гіпсовий завод зруйновано в 1979 році). Завод активізував свою роботу у 60-х роках. Так, у 1965 році гіпсовий завод виробив: гіпсу - 200 тон, гіпсоплит – 40 000 метрів квадратних, гіпсоблоків – 34 000 штук. Тут працювало 25 працівників. Нажаль, у 1958 році розібрано млин, а завод зруйновано у 1979 році. На цьому місці в даний час знаходяться цементні брили, що залишились від колишнього млина.

Те, що на місці біля заводу є значні запаси вапняку і глини, сприяло побудові у 1908 році підприємцем Кусманом і Спілкою селян заводу вапна і цегли, який налічував 50 робітників з капіталом 20 000 крон. Завод був місцем активної політичної діяльності, страйків в дореволюційний період, а також місцем продуктивної праці. Із 1962 року завод працює на повну потужність. У 1962 році тут вироблено 880 000 штук цегли, 4 350 т. вапна, 8 000 т. вапневого порошку. Донедавна на заводі були теплиці, в яких вирощувались огірки, помідори, зелень. Працювала їдальня для робітників. На даний момент цегельний завод перейменовано на ТзОВ (товариство з обмеженою відповідальністю) «Тлумач будіндустрія» (керівник Шкромида Василь Григорович). Тут, як і колись, випалюється цегла і вапневий порошок, тільки виробництво носить сезонний характер. В робочий час налічується 120 робітників. За сезон тут виробляється 10 000 тон вапневого порошку і 2 млн. штук цегли. Підприємство займається будівництвом об’єктів соціально-культурного призначення в Тлумацькому районі. Йому підпорядкований також залізобетонний завод у м. Тлумач.

За період з 1922 по 1938 роки до США, Канади, Бразилії, Аргентини і Парагваю звідси емігрувало 52 чоловіка. Багато жителів Олешева виїжджало щорічно  на сезонні роботи до європейських країн.

З 1924 року тут працювала однокласна школа з українською і польською мовами навчання. Українською мовою викладалось рукоділля, малювання та руханка. Вчителями були поляки.

1931 року на кошти селян в Олешеві відкрили невеличку читальню («Просвіта»), де книги були переважно релігійного змісту. Газети одержували тільки піп, війт, учителі та службовці вапняно-цегельного заводу. Медичною допомогою селяни не мали змоги користуватись, оскільки в Олешеві медичних працівників не було, а візит до лікаря у Тлумач коштував 5-10 злотих.

В 30-ті року XX століття на території села діяли споживчі кооперативи, гуртки «Рідної школи» і кредитна кооперативна спілка.

З 1933 р. порохом Олешева призначено отця Володимира Коропецького. А тому 1933 р. під проводом єпископа Григорія Хомишина і 12 священників відбувся молебінь-віче, направлений проти політики голодомору СРСР.

Олешів, Польща 1939 рік. (http://oncemymother.com.au/gallery/maps/#)

В 1939 році в селі було встановлено радянську владу, окремих селян було виселено до Сибіру. В грудні 1939 року в селі створили комсомольську організацію. Комуністи й комсомольці розгорнули роботу щодо колективізації сільського господарства.

Олешів, 1939 рік. Окупація Польщі. (http://oncemymother.com.au/gallery/maps/#)

Одночасно відбулись докорінні зміни в галузі культури і освіти. Трикласна школа ще восени 1939 року була перетворена в семирічну. Приміщення школи капітально відремонтували. Всі діти шкільного віку сіли за парти. В селі працювали вечірня школа і курси ліквідації неписьменності.

В Олешеві відкрили клуб, бібліотеку. При клубі організували гуртки художньої самодіяльності, в роботі яких активну участь брала молодь. Селяни вперше побачили звукове кіно. Вони передплачували газети, журнали.

Від 17 січня 1940 року в Олешеві було ліквідовано волосний комітет, створено сільську раду (голова сільради – Король Степан Олексійович).

Нелегке але мирне життя перервали роки фашистсько-німецької окупації, яка тривала у селі з 3.07.1941 по 25.07.1944 р. Вступивши в село, почали зразу наводити "новий порядок". Колгоспна сабида була перетворена на Лігершафт (военне господарство), куди стягували коней, худову, упряж, вози, меблі, посуд, різне начиння, навіть пробували відбирати одежу і постільні речі. Праця в Лігершафті була примусовою і надзвичайно важкою. Восени 1941 року від селян відібрали земельні наділи. Захопили фашисти і завод. 110 жителів Олешева, в тому числі 30 жінок, вивезли до Німеччини. Селяни чиними опір окупантам, в першу чергу саботажем: ховались, щоб не виїхати до Німеччини, саботували здачу теплих речей на фронт, таємно кололи поросят. 95 чоловік з села влились в ряди Червоної Армії, 37 чоловік були нагороджені орденами й медалями за бойові заслуги.

Весною 1941 року в селі заснували колгосп «За соціалістичну перемогу». Він об’єднував 60 селянських господарств.

1941 року через велику повінь більшість селянських посівів загинула. На селі розпочався страшний голод. Жителі села вирушали до сусідньої Тернопільської області, де за речі намагалися виміняти продукти. Та коли вони поверталися додому, на переправах через Дністер на них чатували поліцаї, які вилучали в них продукти, а затриманих відправляли до Німеччини. Навіть жорна для розтирання зерна відбирали у селян. Щоб не вмерти від голоду, люди зривали зелене колосся, хоч це загрожувало смертю.

У 40-50 роках XX ст. деякі мешканці села в рядах ОУН брали участь у збройному опорі радянській владі. Так, в 1944 р. місцевими партизанами спалено цегельний завод і фільварки, які мали бути основою для створення колгоспу. У 1944 році сотня УПА під керівництвом полковника Шрама вступила в нерівний бій з червоними окупантами. Та насильна колективізація все ж відбулась у 1949 році.

Протокол у справі більшовицької засідки на повстанців в селі Палагичі, Товмацького району від 9 лютого 1945 (http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/7261/)

Протокол у справі проведення арештів в селі Олешів Товмацького району від 20 липня 1945 (http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/6968/)

Олешів, після 1945 ріку. (http://oncemymother.com.au/gallery/maps/#)

В 1944 році відновлено навчання у п’ятикласній школі.

На початку 1948 року в селі створюється партійна організація. Комуністи спрямували свої зусилля на те, щоб відродити колгосп. У 1949 році Олешів став селом суспільної колективізації, оскільки було реорганізовано колгосп «За соціалістичну перемогу».

1952 р. – в сільських оселях зазвучало радіо.

В 1953 році Олешівський («За соціалістичну перемогу») і Буківнянський (ім. 17 вересня) колгоспи об’єдналися. Через 2 роки приєднався колгосп ім. Жданова села Антонівка, а в 1959 році – колгосп ім. Івана Франка села Остриня. Об’єднана сільськогосподарська артіль дістала назву «Прогрес».

Успішно розвиваються освіта й культура. Олешів став селом суцільної грамотності. Тут працює 8-річна школа. Освіта доступна кожній людині. На центр суспільного життя перетворився сільський клуб. При ньому працюють драматичний, хоровий й танцювальний гуртки. Художні колективи часто виступають з концертами і виставами перед населенням Олешева і сусідніх сіл. 850 жителів Олешева є читачами сільської бібліотеки.

В 1960 р. в селі побудовано поштовий відділок, новий сільмаг, будинок для дитячих ясел, реконструйовано цегельний і гіпсовий заводи. Тут працює фельшерсько-акушерський пункт, 2 магазини, 2 кафе.

В 1962 році покладено початок електрифікації села, на всю потужність працюють в селі заводи: вапнево-цегельний та гіпсовий.

Соціально-економічні й культурні перетворення  позначилися й на побуті села. З 344 будинків, що були в ньому у 1969 році, 139 – новозбудовані, 80 – капітально відремонтовані й переобладнані.

В 1974 році побудовано нове приміщення школи.

01.12.1991 р. ознаменовано тим, що олешівці одностайно проголосували на референдумі за незалежність України.

У 1992 році з колгоспу «Прогрес» утворилися 4 самостійні господарства у селах Олешів, Остриня, Антонівка, Буківна. Із колективного господарства виникла спілка «Олешівська», а згодом приватна агрофірма «Відродження», в якій обробляється 49 га землі, 370 га із колишнього господарства наділені пайовиками.

В 1992 р. зусиллями жителів села було висипано Братську могилу полеглим за волю України.

В 1998 році уродженець села Олешева Гавриш Степан Богданович обраний народним депутатом України і немала його заслуга в тому, що село газифіковано у 2001 році.

У 2004 році проведено День села, присвячений 560 річниці з дня його заснування.

В липні 2010 року в Олешеві збудовано каплицю. 

Список використаних джерел:

1. Татарчук Василь Миколайович. Нарис історії села Олешів – 1966 р.

2. Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. (Під. Ред. Тронько П.Т.), К., 1969.

3. Грицюк Ярослава Григорівна. Туристично-краєзнавчий маршрут по селі Олешів Тлумацького району Івано-Франківської області, с. Олешів, 2006 р.

4. Буклет про село Олешів.