Цікаво прочитати

"Ведмеже місто". Фредрік Бакман

«Якось одного разу ввечері у кінці березня один підліток взяв рушницю, пішов у ліс, підніс дуло до чола людини і відпустив курок.

Перед вами історія про те, як ми до такого дійшли».

Такий початок цієї книги. Не лякайтеся і не робіть поспішних висновків про зміст. Адже автор - відомий сучасний шведський письменник Фредрік Бакман. А він точно знає, як інтригувати читача.

Я б сказала так: книга для підлітків та їхніх батьків. Читати і аналізувати раджу разом. Підійде на урок позакласного читання починаючи з 8 класу.

У центрі уваги твору невеличке містечко на півночі Швеції. Єдине, чим воно живе, дихає – хокей. Це релігія цього містечка. І навіть більше. Це віросповідання. Бо як каже сам автор: «Релігія - це щось, що існує між тобою та іншими людьми, це багатоваріантність трактувань, теорій і думок. А віра... вона між тобою і Богом».

Шлях нагору у спорті нелегкий. А в умовах жорсткої конкуренції – тим більше. Герої роману проходять свій шлях випробувань. І часом це не лише випробування витривалості і майстерності, а й сили волі, людяності, багатства, слави, честі. Поряд із дорослими найскладніше вдається це зробити хлопцям юнацької збірної.

Книга справила на мене надзвичайне враження. Із затамуванням подиху я слідкувала за розвитком подій. Змушена зізнатися, що автор загнав у глухий кут і мене: я не змогла відразу стати на чиюсь сторону в конфлікті між підлітками. Бакман став одним із найкращих авторів-сучасників для мене. І ось для роздумів ще кілька цитат із книги:

«Коли в дитинстві я розливав молоко, батько завжди карав мене. Спритніший від цього я не став. Лише став боятися брати молоко до рук. Запам'ятай це».

«Чесного можуть зрадити. Але однаково будь чесним. Доброго можуть обмовити. Але однаково будь добрим. Все хороше, що ти зробив сьогодні, завтра можуть забути. Але однаково роби добро».

«- У мене немає дітей, Давіде. Але хочеш, я дам тобі одну корисну пораду для батьків?

- Так.

- "Я був неправий". Це хороші слова. Запам'ятай їх».

«Кажна дитина — це трансплантація серця».

«Прийняти найгірші сторони товаришів по команді із любові до неї. Ось що значить стати командним гравцем».

«Культура - це не лише те, що ми заохочуємо, але й те, що ми дозволяємо».

«Бували моменти, коли Міра хотіла здатися і думала про розлучення. Тоді вона згадувала один із папірців із дурнуватими девізами, що висіли на стіні в дитячій кімнаті Петера: «Я відступаю лише для того, щоб взяти розбіг».

«Той, хто думає, що він хороший тренер, ніколи їм не стане».

«…Підлітки дуже добре знають ціну тому, що не можуть собі дозволити».

Олена Боярчук, учитель української мови та літератури, зарубіжної літератури Бородянського ліцею № 1, Бородянської ТГ, Бучанського району, Київської області