їжак

Поширення

• Їжаки роду Erinaceus поширені у помірних широтах Давнього Світу. Вони звичайні у Європі, Середній і Передній Азії, відомі з Сибіру, Китаю, Кореї тощо.
• В Європі загалом та Україні зокрема їжаки поширені повсюдно. В Україні найчисельніші популяції відмічені на півдні (зокрема, у Криму). Повсюдно види тяжіють до урболандшафту, зокрема, до малих населених пунктів і дачних селищ. У цілком природних місцезнаходженнях зустрічаються не часто і, очевидно, більша частина сучасного ареалу сформувалася внаслідок історичного розселення виду на північ завдяки мережі населених пунктів.

Морфологія та екологія

Відмінності їжаків від інших близьких груп ссавців фауни України, які тепер нерідко визнають за відмінності рядів, полягають у наступному:

• Erinaceidae: Верхня частина тіла вкрита твердими голками довжиною 15–30 мм. Вуха добре розвинені. Тварина здатна скручуватись у клубок. Морда конусоподібна, не має вигляду рухливого хоботка. Череп з міцними широко поставленими вилицями. Передні різці іклоподібні, великі, між ними є помітний проміжок.
• Soricoidei: Верх тіла вкритий м'яким волосям. Вушниці недорозвинені чи редуковані. Тварина нездатна скручуватись у клубок. Кінчик морди перетворений на рухливий хоботок. Череп без виличних дуг або ці дуги тонкі і відстань між ними вужча за череп. Передні різці малі, або пірамідальні, між ними немає проміжку.
• За екологією всі їжаки є загалом схожими. Живляться різними дрібними тваринами — комахами, молюсками, анелідами, ящірками, дрібними гризунами. Розмножуються переважно раз на рік, на початку або серед літа. Сховищами слугують різного роду природні або штучні порожнини, нори інших тварин, купи хмизу. Взимку сплять. Здатні до гіпотермії (зниження температури тіла у періоди низької активності).

Народні повір'я

Їжак — тварина, наділена в народних повір'ях мудрістю і цілющими властивостями.

• За віруваннями болгар Баната, їжак порадив «дідові Богу», як вкрити землю небом. Подібні уявлення наявні й у румунів. Мотив мудрості їжака також присутній у південнослов'янських легендах про одруження Сонця, в яких їжак рятує світ від випалення сонцем. Згідно з македонською легендою, Сонце осідлало ослицю й поїхало шукати собі наречену. Тоді їжак встав на дорозі й зупинив ослицю. Сонце не одружилося й не породило багато інших сонць, і світ вцілів. У болгарському варіанті легенди Сонце одружується з Місяцем і запрошує на весілля всіх звірів. Не з'явився один лише їжак. Сонце вирушило шукати їжака і знайшло його, коли той гриз камінь. На питання, навіщо він це робить, їжак відповів: «Відтепер я вчуся їсти камінь, адже коли ти одружишся, народиться багато сонць. Коли вони будуть світити на небі, все згорить і нічого буде їсти». Почувши це, Сонце передумало одружуватися, а Місяць від сорому сховався від Сонця і тепер не світить, коли на небі Сонце. Згідно болгарськими повір'ями, їжак наймудріший з тварин, бо найдовше живе на світі. Він знає все, що було раніше і про що люди давно забули. Він знає також особливу молодильну траву і ніколи не старіє.
• За південнослов'янськими уявленнями, всезнаючий їжак знає, як добути не тільки молодильну траву, але і «розрив-траву», здатну зривати будь-які запори, відкривати без ключа будь-які замки. Щоб отримати цю траву, потрібно загородити гніздо з дитинчатами їжака камінням. Їжачиха, не зумівши подолати цю перешкоду, відправиться на пошуки «розрив-трави», а здобувши її, повернеться до гнізда і з її допомогою зруйнує перепону. Тоді можна підібрати чарівну траву і використовувати її для крадіжки. Македонці вважають, що їжак тримає цю траву під язиком. Таке ж повір'я зафіксовано в Гомельській області Білорусі. Проте в багатьох інших слов'янських регіонах повір'я про цю траву пов'язане не з їжаком, а з іншими тваринами: черепахою, змією, жовною, одудом т
• В українців два різновиди їжака іноді розрізняються термінологічно: яри́ч пе́сій та яри́ч сви́нський. З уявленнями про різні види їжаків пов'язано малопольське повір'я, що їжак може обернутися на свиню.
• Завдяки колючкам їжак має відвертаючу силу і використовується як оберіг. Так в Малопольщі, для захисту від богинок, що душать вночі людей, кладуть собі на груди шкурку їжака. В Сербії людина, у якої помирають діти, аби відвернути їхню смерть, повинна вбити їжака, змастити його кров'ю палицю, прикріпити до неї шкурку їжака і виставити біля входу в будинок. Можливо, функцію оберега має палиця з прикріпленою на кінці шкуркою їжака, з якою ходять в Словенії«куренти», ряджені учасники масничної ходи. Серби носять при собі серце їжака як оберіг від хвороб. А македонці пришивають морду їжака до шапки чи до одягу на плечі для захисту від пристріту. На Дону оберегом для молодят під час першої шлюбної ночі служить особливий калач їжак, утиканий пофарбованими і позолоченими хворостинками; в Польщі хліб у формі їжака печуть у нареченої в переддень весілля.
• Їжак і його атрибути використовуються і в лікувальних цілях. Шкрумом (салом) їжака мажуть худобу від укусів мух, змащують збиті місця на шиї у биків, натирають хворого на пропасницю або ревматизм, змащують нариви; сечу їжака підмішують п'яницям в їжу, в питво або в горілку, щоб відучити їх від пияцтва.
• З їжаком пов'язані і деякі прикмети. Так, їжак, що бігає, віщує смерть або важку хворобу. Якщо в погожі дні їжак часто згортається в клубок, майбутня зима буде суворою, а якщо восени носить яблука собі в нору, настане голод.