Заохочення та покарання дитини в сім'ї.
Батьківські збори
Мета: обговорити з батьками проблему заохочення та покарання дитини в сім'ї; розказати про види покарань і заохочень у сімейному вихованні,
про значення покарання й заохочення дітей у сім'ї; сприяти розумінню батьками розумного ставлення до методів і прийомів виховання дітей в сім'ї;
формувати у батьків культуру заохочення й покарання дитини в сім'ї.
ХІД ЗБОРІВ
Бесіда.
- Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім'ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять» тощо.
Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина має підкорятися. Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна
особистість не може сформуватися в сімейному рабстві. Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі їх слабкість: переконати свою дитину, бути
авторитетом набагато важче, ніж нав'язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам. Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина
залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще більш вороже. Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження. Насильство й примус у вихованні позначаються
і на характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого
існування в рідному домі, стає похмурою і скритною,оминає спілкування з однолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не так. Головний метод виховання
- це переконання. А для цього говоріть зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки
стануть її прагненнями. У тих сім'ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і заохоченням, рівень тривожності дитини набагато нижче, а результати навчальної діяльності
набагато вищі. Коментар: класний керівник готує анкети для учнів та батьків, пам'ятки для батьків.
Анкета для учнів
1. Як часто тебе карають?
2. Хто найчастіше тебе карає?
3. Що може послужити приводом для покарання?
4. Чи боїшся ти покарань?
5. Що ти робиш, щоб уникнути покарань?
6. Як часто тебе заохочують?
7. Як тебе заохочують?
8. Що може послужити приводом для заохочення?
9. Хто з батьків тебе заохочує найчастіше?
10. Чи чекаєш ти заохочень?
Анкета для батьків
1. Чи вважаєте ви проблему покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою й актуальною.
А) Так. Б) Ні. В) Не думав над цією проблемою.
2. Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім'ї?
А) Як до необхідного і значущого атрибуту сімейного виховання.
Б) Як до батьківського обов'язку.
В) Не замислювався над цим.
3. Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?
А) Як до обов'язкового атрибуту сімейного виховання.
Б) Як до одного з важливих елементів сімейної культури.
В) Як до необхідного атрибуту сімейного виховання.
4. Чи карали вас у вашій сім’ї?
А) Так, регулярно.
Б) інколи, якщо цього заслуговував.
В) Майже ніколи.
5. Як ви заохочуєте свою дитину?
А) Матеріально.
Б) Морально.
В) Чергую різні види заохочення.
6. Які форми заохочення з поданих нижче ви вважаєте найбільш значущими?
А) Покупка речей.
Б) Покупка іграшок.
В) Покупка речей і предметів, пов'язаних з інтересами та захопленнями дитини.
Г) Поцілунок, обійми, подяка.
7. Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш припустимими?
А) Фізичне покарання.
Б) Не спілкуватися з дитиною.
В) Позбавлення дитини чогось.
8. Як ви вважаєте, чи може загрожувати батькам часте використання фізичного покарання стосовно дитини?
А) Втратою контакту з дитиною.
Б) Втечею з дому.
В) Агресією і жорстокістю у ставленні до рідних і чужих людей.
Г) Зміною етичної сфери особистості дитини.
Пам'ятка для батьків
1. Намагайтеся зберегти в своїй сім'ї атмосферу відвертості та довір'я.
2. Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в и душу нездійсненних надій.
3. Не ставте своїй дитині будь-яких умов.
4. Будьте тактовні в вияві заходів впливу на дитину.
5. Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.
6. Не зраджуйте своїм вимогам щодо дитини на догоду чому-небудь.
7. Не шантажуйте дитину своїми відносинам з нею.
8. Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями і слабкостями.
9. Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчальних успіхів.
Як заохочувати дитину в сім'ї
Пам'ятка для батьків
1. Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині і коли вона миє посуд, і коли робить уроки, і коли грає.
2. Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо мама торкнеться її голови під час
приготування уроків, а тато схвально обійме й потисне руку.
3. Словесно висловлюйте схвалення що найменшим успіхам своєї дитини, її поведінки.
4. Використовуйте частіше вираз: «ти прав», «ми згодні з твоєю думкою» - це формує в дитині самоповагу,
розвиває здатність до самоаналізу і критичність мислення.
5. Даруйте своїй дитині подарунки та при цьому учіть її їх приймати.
6. Формуйте в своїй сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день народження, Новий рік, кінець навчального року,
1 вересня, успішний виступ, сюрпризи, поздоровлення і т. д.
7. Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки у ваги, виявлені до неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.
8. Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й з урахуванням можливостей своєї сім'ї.
9. Для заохочення своєї дитини використовуйте не лише подарунки матеріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами,
які згодом стануть реліквією в архіві сім'ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші, газети й дружні шаржі тощо).
10. Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.
11. Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином вона ними розпорядилася й обговорити це із нею.
12. Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх витрачання без аналізу самою дитиною з вами.
Виховні бесіди для батьків
Дуже важливим етапом у роботі вчителя початкової школи є творча робота з батьками. Батьки дітей початкових класів, як правило, ще дуже молоді і не завжди усвідомлюють те, що їхні діти — це найбільше щастя, найбільша цінність, що у них є, і що всю свою ласку і турботу слід віддавати своїм нащадкам, щоб вони виростали добрими і щирими, лагідними і люблячими, світлими і привітними. Цьому щоденно треба навчати батьків, щоб до виховання своїх дітей вони ставилися серйозно і свідомо, щоб не були байдужими спостерігачами, а брали активну участь у вихованні синів і доньок, пам’ятаючи про те, що діти — це майбутнє кожного з них. Час дуже швидко біжить. Ще не встиг натішитись своїм немовлям, а воно вже на ніжки стало; ще, здається, тільки-но перші кроки зробило дитя, а вже в школу пора; ще свіжий у пам’яті день першого вересня, як дитя у перший клас пішло, а вже, дивись, стоїть твоя дитина на порозі зрілості. Час — категорія вічна, але людський час на цій землі обмежений і пролітає, наче мить. Тому треба поспішати робити добро, щоб ми і наші діти пройшли земний шлях яскраво, наче зоря, яка освітить цю землю промінням світла і доброти. Інакше, для чого жити? А життя складне, воно весь час приносить нові сюрпризи, яких і не чекаєш. А діти також приносять у наше життя багато турбот, клопоту, але і не менше радості. У когось дитина — вундеркінд, у когось — не дотягує до норми, у когось — здорова, а в іншого — хвороблива, а то й дуже хвора. Але — це рідна дитина і мати з батьком люблять її, якою б вона не була, бо це ота найдорожча крихітка, яку так чекали обоє батьків. А тому зараз робота мами і тата — довести до пуття ту дитину, яку дав їм Господь. Тому треба закачувати рукави і працювати, усвідомлюючи, що кожна дитина, якою б вона не народилася, вимагає величезної праці, напруження усіх духовних, моральних і фізичних сил обох батьків, великої турботи, ласки, доброти, щирості і щедрості, самовіддачі і великої-превеликої любові. Бо без цього нічого доброго не вийде. Не буває таких дітей, які б не потребували наполегливої і щоденної праці та постійної турботи. Не буває, мабуть, і таких батьків, які б не хотіли бачити свою дитину най-най-най... Тільки, щоб виросло з вашої дитини хоч не най-най-найкраще, проте розумне, добре, мудре, щире дитя, то треба ой як багато працювати. Але от виховувати, віддавати своє серце і душу, напружувати постійно свої сили і тримати нерви в кулаку — то вже не для всіх. Це однозначно. Далеко не всяка мама, а тим більше тато, хоче цим займатися. Частіше хтось один займається дитиною, а інший байдуже спостерігає, а то й обоє дуже далекі від питань виховання дітей у сім’ї. Їм здається, що все відбудеться саме по собі, а вони насолоджуються життям. Але так не буває. Кожна робота дає свій результат. «Як дбаєш, так і маєш» — каже народна мудрість. І це незаперечний факт. Тому цю думку я доводжу до батьків протягом усіх років навчання дітей у початковій школі, адже саме в ці роки діти найкраще засвоюють норми поведінки, культури, моралі... Саме доки діти маленькі, їх треба привчати до праці і навчання, до свідомої дисципліни і наполегливості. Саме тепер треба розвивати силу волі, сміливість, активність, відповідальність і всі ті людські якості, з якими вони підуть у доросле життя. А тому батьки повинні працювати зі своїми дітьми не час від часу, а щодня, постійно, щоб виросли їхні сини і доньки справжніми людьми. З цією метою я проводжу з окремими батьками бесіди, з усіма — батьківські збори, на яких часто розповідаю про ті випадки з моєї педагогічної практики, які найбільш яскраві і найкраще запам’яталися. Бо ж був час, коли батьки могли змінити своє ставлення до дитини, але не змінили; коли батьки могли щось виправити, але не зробили цього і тому одержали плачевні результати, хоча могло бути все по-іншому, адже про це говорилося мамі і татові. Найгірше за все, на мою думку, для дитини — це байдужість найрідніших людей. Якщо до тебе добре відносяться — це чудово для всіх; якщо тебе часто сварять, вимагаючи більше, ніж ти можеш, то погано, але й це ще не найстрашніше; але от коли тебе не помічають, з твоєю думкою не рахуються, бо попросту її ігнорують, коли всім однаково, що з тобою, тоді вже — катастрофа для будь-якої особистості, а особливо для дитини. Мабуть немає гіршого почуття для людини, коли ти себе почуваєш лишньою, нікому непотрібною, тоді виникає запитання: «Для чого жити?». А це для дитини найгірше, бо вона не знаходить відповіді на нього, не вміє себе розрадити, не ставиться до цього питання філософськи, як дорослі, а розуміє буквально, а тому бувають і страшні випадки суїциду. Щоб запобігти трагедіям і сумним та прикрим випадкам в житті дітей, треба, насамперед вчити батьків бути батьками і приділяти дітям належну увагу. Тому я пишу для батьків багато бесід, щоб у доступній формі, на конкретних прикладах донести до них те, що діти — це найголовніше в житті кожного з нас, що діти — це наше майбутнє. Від того, якими вони виростуть залежить старість кожного окремо батька-матері. В пам’яті проноситься сотні веселих і засмучених дитячих облич; сотні батьківських і материнських очей, в яких засіли радість або розгубленість, тривога і біль. Як же важливо для всіх, щоб батько і мати були для дітей тими гарячими сонечками, які зігрівають їх ніжною і щирою любов’ю, затуляють дітей своїми крильми від холоду і житейських незгод, дають їм крила для польоту у нелегке, але таке безмежно цікаве і радісне, неповторне життя.