Історичні відомості

Битицька сільська рада

Битицька сільська рада, розташована на правому березі річки Псла, за 20 км від м. Суми. Сільрада підпорядковані населені пункти: Битиця, Пушкарівка Вакалівщина, Зелений Гай, Микільське.

Історичний опис (за даними 1973 року): на території Битицької сільської ради розміщувався колгосп ім. Калініна за яким було закріплено 2498 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1464 га орної землі. Виробничий напрям - вирощування зернових культур і м'ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств колгосп мав цегельний завод, млин, олійницю, пилораму, деревообробні та ремонтні майстерні, на території сільради працювало Микільське лісництво з лісопереробним цехом й лісокультурним господарством.

На території Битицької сільської ради була восьмирічна школа, в якій навчались 104 учні і працювало 14 учителів, а також будинок культури на 260 місць, бібліотека, лікарня на 25 ліжок.[1]

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 463 жителі сіл, з них 359 загинули смертю хоробрих. 267 чоловік за бойові заслуги нагороджено орденами й медалями. Старшому сержанту командиру гармати І. О. Єременку за мужність і стійкість, виявлені в боях з ворогом на литовській землі, і сержанту О.Р. Лазенку, який відзначився під час форсування Десни, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Цього високого звання удостоєно також уродженця с. Пушкарівки М. С. Майдана й уродженця с. Вакалівщини В. Л. Новака. За тимчасової окупації в селі діяла підпільна група, очолювана П. З. Хомовським. 26 лютого 1943 року каральний загін розстріляв 10 чоловік з хутора Вільшанки і 26 чоловік з хутора Зеленого Гаю. У лютому 1943 року в Битиці знаходився штаб партизанського з'єднання М. І. Наумова. У селі Битиця встановлено пам’ятник радянським воїнам-визволителям. [1]

Битиця село в Україні, в Сумському районі Сумської області. Населення становить 397 осіб. Орган місцевого самоврядування — Битицька сільська рада. Розташоване на правому березі р. Псла.

Поблизу Битиці виявлено поселення скіфосарматських часів (IV-II ст. до н.е.), слов’янське городище VII-VIII ст. [1]. Битицьке городище - укріплення волинцівської культури, найбільш імовірними носіями якої вважають сіверян. На сьогодні це єдине відоме Городище цієї культури. Розташоване у Сумському районі Сумськії області. Датується з серед. 8 ст., занепало на межі 8-9 ст. Вирізняється за топографією (високий останець корінного берега р. Псел, притоки Дніпра), розмірами (понад 7 га), фортифікацією, складом знахідок. Розкопки та знахідки (понад 60 жител, близько 250 металевих виробів, два скарби прикрас і знарядь праці та ін.) свідчать про співіснування у Битицькому городищу двох етнічно різних (слов'яни давні та тюрки), з різними господарськими укладами та побутовими звичками (землероби та кочовики) груп мешканців. [4]

Село Битиця відоме з 1700 р. [1]. Перше письмово згадується у 1755 р. формі: «Основаны церкви вѣ слѣдующихъ селахь: сум. въ Битицѣ при Битицѣ св. Александра Невськаго…» [3];

З архівних документів відомо, що з 1817 р. в Олександро-Невській церкві служила династія священиків Василевських. Першим її представником був Петро Василевський, який залишався на посаді з 1817 р. до квітня 1852 р.

На 1904 р. в розпорядженні храму перебувало 2 десятини садибної, 33 десятини орної земель, а також 10 десятин косовиці. У цьому ж році кількість парафіян складала 3343 душ (1674 чоловіків і 1669 жінок). Згідно зі штатним розкладом церква мала священика, диякона і псаломщика. При церкві існували церковно-парафіяльна школа та земське училище.

Церква у Битиці, за спогадами Єфросинії Степанівни Єременко (1920 р.н.) була доволі красивою, відрізнялася багатством церковного вбрання (стародавні ікони, розписи на стінах і стелі), коштовним вівтарем і високою дзвіницею. Особливо в селі шанують священика Івана Дмитровича Приходька (1900-1994), людину високої та міцної статури, який служив з 1921 р. до часу закриття церкви радянською владою.

В1918 р. церква була позбавлена земельних угідь. В 1930 р. влада розпочала вилучення церковних цінностей.

З 1930-х рр. за поданням до сільради комуніста Яківа Чернегеля старий храм почали руйнувати. Основна споруда храму в подальшому використовувалася як клуб, бібліотека, як зал для виїзних засідань суду. Після пожежі 1974 р. приміщення колишнього храму не функціонувало. Того ж року було зруйновано дах і перекриття. [6]

Пушкарівка село в Україні, в Сумському районі Сумської області. Населення становить 391 осіб. Орган місцевого самоврядування - Битицька сільська рада. Село Пушкарівка знаходиться на правому березі річки Псел, вище за течією примикає село Битиця, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Зелений Гай. По селу протікає струмок.

Перші письмові згадки датуються 1779 р., у формі: Сумського комісарства «Полковника Кондратьева села… деревни Пушкаревка, Барановка, Малая Сироватка» і на той час населення складало 227 осіб. [7]

Посесив на –ів-к(а) « -ев-к(а) від антропоніма Пушкар, Пушкарев: пор. сучасне українське прізвище Пушкар. У «Румянцевському описі Малоросії» у 1765-1769 рр. фіксується антропонім: «… Сєргєй Пушкаревь урожєнєцъ Ахтирского полку з сєла Кириковки козачєй синъ…»[2]

У Пушкарівці народився О. М. Савич (1810-1883) - вітчизняний астроном і математик, академік Петербурзької АН. [1]

Микі́льське — село в Україні, в Сумському районі Сумської області. Населення становить 1 особа. Орган місцевого самоврядування — Битицька сільська рада. Село Микільське знаходиться за 2,5 км від правого берега річки Псел, нижче за течією на відстані 4,5 км розташоване село Битиця. По селу протікає струмок з греблею. Село оточене великим лісовим масивом (дуб), поблизу села висаджена алея сибірської сосни.

Вакалі́вщина — село в Україні, в Сумському районі Сумської області. Населення становить 57 осіб. Орган місцевого самоврядування — Битицька сільська рада. Село розташоване в балці Димів Яр. На відстані 1 км розташоване село Битиця. Селом протікає річка з греблею. Село оточене великим лісовим масивом (сосна, дуб).

На північ від села розташована гідрологічна пам'ятка природи — «Джерело Вакалівське».

Зелений Гай - село в Україні, в Сумському районі Сумської області. Населення становить 49 осіб. Орган місцевого самоврядування - Битицька сільська рада. Село Зелений Гай знаходиться на правому березі річки Псел.

Поблизу населеного пункту Зелений Гай знаходиться – комплекс археологічних пам’яток 8–13 ст. Складається з двох невеликих городищ, с-ща пл. 25 га, курган. і ґрунтові могильників. Знаходиться на березі р. Псел. Одне з городищ засноване носіями роменської культури, друге постало дещо пізніше. Ймовірно, тут спочатку знаходився центр племені, яке входило до сіверян. союзу, згодом – один із опорних пунктів на сухопутному торговому шляху Київ–Булгар, який особливо активно використовували в 11–12 ст. На курган. могильнику в 14-ти групах виявлено понад 2400 насипів. Нині це найбільший зі збережених курган. некрополів середньовічних часів у Європі. Обряд поховання – інгумація на рівні давньої поверхні та в під курганних ямах. У супровідному інвентарі, окрім місцевих виробів, знайдено речі іноземного походження, зокрема фінно-угорська підвіска й арабських дирхем.[5]

1. "Історія міст і сіл Української РСР Сумської області", інститут історії академії наук УРСР Київ -1973

2. «НАЗВИ ПОСЕЛЕНЬ СУМЩИНИ» історико – етимологічний словник О. В. Іваненко Київ – 2016 р.

3. «Историческая хронология Харьковской губернии» К. П. Щелковъ Харьковъ 1882 г. с. 113

4. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. М. Литвин (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : С. 255-256.

5. О. П. Моця. Зелений Гай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 322.

6. «Зруйновані храми Сумщини» Мартиролог втрачених святинь: Видавництво «Ярославна» Суми 2007 с. 256-257.

7. «Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.» Київ Наукова думка 1991 рік. Редакція видань історично-культурної спадщини України, редактор О.Л. Пугачова, В.С. Трубенко с.153-152.