Екскурся м.Київ

ЕКСКУРСІЯ ДО ДЖЕРЕЛ ТВОРЧОСТІ

«Краще раз побачити, ніж сто разів почути», — стверджує народна мудрість. Істинно так. А наші діти відчувають це серцем, тому й люблять відвідувати музеї. Як не порадувати юних мандрівкою у дивовижний світ музеїв?! То ж навіть осінній дощ не завадив учням Черняхівської школи зібратися, аби поїхати до столиці. Автобус наповнився допитливими школярами.

Київ зустрів нас сонцем. Перша зупинка — «Меморіал жертв Голодомору». Почуте від рідних і старожилів, вивчене на уроках історії про штучний голодомор 1932-33 років підсилилося побаченим і почутим. Вразила архітектура музею, жорна, відібрані у людей, документальний фільм, чорні Книги Пам’яті, спогади свідків трагедії. Коли слухали екскурсовода, здавалося, що поринули в ті страшні роки. Меморіал, де горить Свічка Пам’яті про невинно убієнних, і лелеки, які вирвалися з-за ґрат, і Ангели на вході, і бронзова дівчинка із колосками — це те, що схвилювало до глибини душі. Цей «Меморіал жертв Голодомору» — символ незнищенності українського народу. В очах багатьох із нас з’явилися сльози, адже цей біль священний.

Друга зупинка — ювілейна виставка «Ой, виорю нивку широкую», присвячена життю і творчості Ніни Матвієнко. Експозицію розгорнуто у двох залах НЦНК «Музей Івана Гончара». Власне, саме із бажання учнів і вчителів дізнатися більше про улюблену співачку, яка дружила із нашим Миколою Кагарлицьким, почалася ця незвичайна поїздка. І ось увійшли ми в перший зал, стали на «рушник-долю» і, здавалося, пройшли з артисткою її життєвий і творчий шлях від батьківського порогу до великої сцени. У другому залі представлено сценічні костюми княгині української пісні. Діти порахували їх: аж 33! Справжні витвори мистецтва. А далі сталося неймовірне: у залі з’явилася сама Ніна Митрофанівна. У переддень відкриття ювілейної виставки 3 листопада я вітала співачку від земляків Миколи Кагарлицького. Народна артистка, надзвичайно щира, відверта і проста, зраділа зустрічі з юними шанувальниками. Ми сфотографувалися з нею на світлий спомин. Усіх переповнювала радість.

Третя зупинка — «Музей Івана Гончара». Експозиція музею – живий пам’ятник українській культурі, її творцям. Учні побачили у 5-ти залах скарби народної культури: ікони, картини, посуд, рушники, сорочки, зброю, козацькі атрибути, інструменти майстрів. Уявляєте: серед експонатів — ікона «Добрий Пастир» кінця ХІХ ст. із села Черняхів! Адже невтомний поціновував старовини Іван Гончар збирав експонати по всій Україні. Екскурсоводи так цікаво розповідали про реліквії, що викликали у дітей позитивні емоції та захоплення, радість і гордість.

Остання зупинка — Алея Слави, Вічний Вогонь. Деякі діти вперше прийшли на це священне місце.

Юним здалося, що побували у казці, де переплелося страшне й сумне з радісним, світлим і приємним. Через експонати, слово, пісню, людські долі вони глибше зрозуміли історію народу, велич і цінність надбань культури. І постала ця історія через долі мільйонів і через долі великих українців — Івана Гончара та Ніни Матвієнко.

Віра Березюк, учитель Черняхівської школи