Основи сучасної філософії. Навчальний посібник

Основи філософських знань: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство

Практикум з курсу філософії

Філософія. Підручник

Філософія. Курс лекцій

Філософія: мислителі, ідеї, концепції

Основи філософії. Навчальний посібник

•АДОРНО ТЕОДОР (1903-1969) - німецький філософ і соціолог мистецтва ліворадикальної орієнтації, один з видатних представників Франкфуртської школи. Основні твори: «Філософія нової музики» (1949), «Негативна діалектика» (1966).

 •АНСЕАЬМ КЕНТЕРБЕРІЙСЬКИЙ (1033-1109) - теолог і філософ, намагався раціонально обґрунтувати догмати християнства. 

• АРІСТОТЕЛЬ (384-322 до н. е.) - давньогрецький філософ і вчений, засновник таких наук, як логіка, метафізика, політологія, поетика тощо. Головна філософська праця - «Метафізика». 

•БАХТІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (1895-1975) - російський філолог, літературознавець, теоретик мистецтва, фахівець у галузі теорії пізнання, культурології. Основний філософсько-естетичний твір - «Естетика словесної творчості» (1979).

 •БЕКОН ФРЕНСІС (1561-1626) - англійський філософ, засновник матеріалізму та експериментальної науки Нового часу; займав високий державний пост лорда-канцлера. Автор трактату «Новий Органон» (1620). 

•БЕРГСОН АНРІ (1859-1941) - французький філософ, представник інтуїтивізму і філософії життя. Основні твори: «Матерія і пам'ять» (1896), «Вступ до метафізики» (1903), «Творча еволюція» (1907). 

• БЕРДЯЕВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1874-1948) - засновник вітчизняного екзистенціалізму, релігійний філософ і публіцист. Основні твори: «Смисл творчості» (1916), «Світогляд Достоєвського» (1923), «Російська ідея» (1946), «Самопізнання» (1949). 

•БЕРКЛІ ДЖОРДЖ (1685-1753) - англійський філософ, суб'єктивний ідеаліст, протягом майже двадцяти років - єпископ в Ірландії. Основні твори: «Досвід нової теорії зору» (1709), «Трактат про начала людського знання» (1710), «Три розмови між Гіласом і Філонусом» (1713). 

• БУЛГАКОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1871-1944) - російський релігійний філософ, богослов, економіст. Основні твори: «Філософія господарства» (1912), «Про боголюдство. Трилогія» (1933-1945), «Філософія імені» (1953). 

• ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ (1863-1945) -український природодослідник і мислитель, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології. Основні твори: «Початок і вічність життя» (1922), «Біосфера» (1926), «Нариси геохімії» (1927). 

• ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН (між 1545-1550 - бл. 1620) - український письменник, критик, сатирик, мислитель. Філософське світосприйняття ґрунтувалося на текстах Святого письма, творах представників східної патристики. Виступав полум'яним захисником православ'я. Основні твори: «Книжка», «Розвінчання диявола-миродержця», «Послання до всіх взагалі в Лядській землі живучих», «Позорище мисленнєве» та ін. 

• ВІТГЕНШТЕЙН ЛЮДВІГ (1889-1951) - австрійський філософ і логік, один із засновників аналітичної філософії. Основні твори: «Логіко-філософський трактат» (1921), «Філософські дослідження» (1953). 

• ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (1053-1125) - державний і політичний діяч Київської Русі, мислитель, один із родоначальників християнського гуманізму. Автор «Повчання Володимира Мономаха», яке стало не тільки духовним заповітом його дітям і нащадкам, а й взірцем утвердження ідеалу князівського правління, що найбільш відповідало інтересам єдності Русі. 

• ГАЙДЕГГЕР МАРТІН (1889-1976) - німецький філософ, один з основоположників німецького екзистенціалізму. Основна праця - «Буття і час» (1927). 

• ГЕГЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕАЬМ ФРІДРІХ (1770-1831) - німецький філософ, об'єктивний ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець оригінальної філософської системи. Основні твори: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812- 1816), «Енциклопедія філософських наук» (1817), «Філософія права» (1821). 

•ГЕЛЬВЕЦІЙ КЛОД АДРІАН (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, послідовник сенсуалізму Локка. Основні твори: «Про розум» (1758), «Про людину» (1769). 

•ГЕРАКЛІТ ЕФЕСЬКИЙ (бл. 544 - бл. 483 до н. е.) - давньогрецький філософ, вважав вогонь першоелементом світу (космосу). Твір «Про природу», що дійшов до нас у фрагментах, славився в давнину глибиною, претензією на пророцтво і загадковістю викладу, за що сучасники прозвали Геракліта «Темним». 

•ТІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ (бл. 1600-1683) - культурний і церковний діяч, історик, філософ. Народився в Пруссії. Вступив до Києво-Могилянської академії, потім на кошти П. Могили вчився в Польщі та в Англії. Після повернення був обраний професором філософії Києво-Могилянської академії, а в 1646 р. -її ректором. З 1650 р. - ігумен київських Кирилівського та Миколаївського монастирів, з 1656 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври. Автор праць «Про істинну віру», «Стара віра», «Мир з богом чоловіку», «Праця з загальної філософії» та ін. 

• ГОББС ТОМАС (1588-1679) - англійський філософ-матеріаліст і сучасник англійської буржуазної революції, під час якої емігрував у Париж, де написав свої головні твори - «Філософські елементи вчення про громадянина» (1642) і «Левіафан» (1651). У вченні про суспільство захищає теорію суспільного договору, що лежить в основі становлення держави.

 •ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ (1813— 1889) - український і російський філософ, представник української академічної філософії. Свої погляди називав теїстичними, а саму філософію розглядав як умоглядну моральну науку. Основні твори: «Критичний погляд на філософію І. Канта», «Філософський лексикон» (в 4 т.), «Огляд системи Гегеля».

 •ГУССЕРЛЬ ЕДМУНД (1859-1938) - німецький філософ, засновник феноменології. Основні твори: «Філософія арифметики» (1894), «Логічні дослідження» (1901). 

• ДЕКАРТ РЕНЕ (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик, фізіолог. Родоначальник раціоналізму в європейській філософії. Основні твори: «Розмірковування про метод» (1637), «Начала філософії» (1644). 

• ДЕМОКРІТ ІЗ АБДЕРА (бл. 460 - бл. 370 до н. е.) - давньогрецький філософматеріаліст, перший енциклопедист серед греків. Визнавав два начала - атоми і порожнечу; вважається одним з родоначальників атомістики. 

• ДІДРО ДЕНІ (1713-1784) - французький філософ, просвітник, керівник - засновник та редактор «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел», письменник, критик мистецтва. Основні твори: «Думки до пояснення природи» (1754), «Розмова д'Аламбера з Дідро» (1769), «Філософські обґрунтування матерії і руху» (1770), «Елементи фізіології» (1774-1780). 

• ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ (1833-1911) - німецький філософ, психолог та історик культури. Провідний представник філософії життя, засновник філософської герменевтики. Основні твори: «Вступ до наук про дух», «Критика історичного розуму» (1883), «Описова психологія» (1896), «Виникнення герменевтики» (1900) та ін. 

• ДРОГОБИЧ ЮРІЙ (бл. 1450-1494) - український вчений, доктор медицини і філософії, представник раннього гуманізму в Україні. Освіту здобув у Краківському та Болонському університетах. З 1487 р. - професор медицини та астрономії Краківського університету. Праці Дрогобича були відомі в багатьох країнах Європи. 

• ДЮРКГЕЙМ ЕМІЛЬ (1858-1917) - французький соціолог і філософ, родоначальник французької соціологічної школи. Основні твори: «Про розподіл суспільної праці» (1893), «Самогубство» (1897), «Елементарні форми релігійного життя» (1912).

 • ЕНГЕЛЬС ФРІДРІХ (1820-1895) - німецький вчений і громадський діяч, родоначальник марксизму як цілісної соціально-економічної концепції. Особистий друг і помічник К. Маркса, співавтор багатьох праць з теорії комунізму і критики капіталізму. Основні твори: «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії» (1886), «АнтиДюрінг» (1878), «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884), «Діалектика природи» (1873-1882). 

• ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ (1469-1536) - гуманіст епохи Відродження, голова «північних гуманістів», філолог, письменник. Родом з Роттердама. Автор «Похвали Глупоті» - сатири, що висміює звичаї та пороки сучасного йому суспільства. Відіграв велику роль у підготовці Реформації, але не прийняв її. Ворог релігійного фанатизму. Не протиставляє віру і знання, оскільки знання слугує зміцненню віри, розумінню Святого письма. 

• ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ (XI ст.) - давньоруський письменник, перший Київський митрополит з русичів. Перший відомий нам давньоруський книжник і мислитель, який зробив своїм предметом розмірковування про долю людства, спробував розглянути основні тенденції і рушійні сили історії. Його погляди знайшли відображення у праці «Слово про закон і благодать» - першій пам'ятці вітчизняної культури мислення. 

• КАМЮ АЛЬБЕР (1913-1960) - французький письменник і філософ, представник атеїстичного екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії 1957 р. Основні твори: «Міф про Сізіфа» (1942), «Бунтуюча людина» (1951) та ін. 

• КАНТ ІММАНУЇЛ (1724-1804) - німецький філософ і вчений, родоначальник німецького класичного ідеалізму. Основні твори: «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності судження» (1790).

 •КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (1717-1795) - український церковний діяч, філософ, визначний мислитель XVIII ст. Керував кафедрою філософії в Києво-Могилянській академії, читав курс загальної філософії, був професором богослов'я і ректором академії. Праці: «Воскресіння мертвих» і 80 промов та проповідей, які майже всі опубліковані. 

• КОНТ ОГЮСТ (1798-1857) - французький філософ, один з основоположників позитивізму і соціології. Основні твори: «Курс позитивної філософії» (1830-1842), «Система позитивної політики» (1851-1854). 

• КОНФУЦІЙ (бл. 551-479 до н. е.) - давньокитайський філософ і педагог, засновник конфуціанства. Суть його вчення викладено в книзі «Лунь юй» («Бесіди та судження»). Концепція людяності в уявленні Конфуція - це система декількох найважливіших ідей: відданість імператору, вірність обов'язку, повага синів. 

• КУЛЬЧИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1895-1980) - український філософ, громадський і культурно-освітній діяч української діаспори. Вивчав філософію у Львівському університеті і в Сорбонні, був професором філософії і психології Українського Вільного Університету в Мюнхені. Автор 130 статей і монографій з психології, етнографії, антропології, філософії, педагогіки, літературознавства, германістики. Писав англійською, німецькою, французькою, українською мовами. 

• ЛОКК ДЖОН (1632-1704) - англійський філософ-матеріаліст, діяльність якого належить до епохи Реставрації в Англії. Він взяв участь у боротьбі партій Англії як філософ, економіст і політичний письменник. Основна праця - «Досвід про людський розум» (1690). 

• ЛОСЄВ ОЛЕКСІЙ ФЕДОРОВИЧ (1893-1988) - філософ, філолог, автор ряду фундаментальних праць з античної естетики, логіки, мовознавства, перекладач філософської і художньої літератури зі стародавніх мов. Основні твори: «Ерос у Платона» (1916), «Античний космос і сучасна наука» (1927), «Діалектика художньої форми» (1927), «Діалектика міфу» (1930), «Антична міфологія в її історичному розвитку» (1957), «Історія античної естетики» (1963-1980), «Володимир Соловйов та його час» (1990) (вийшла посмертно). 

• МАМАРДАШВІЛІ МЕРАБ КОСТЯНТИНОВИЧ (1930-1990) - грузинський і російський філософ, спеціаліст з мета-філософії, теорії пізнання, методології науки, історії філософії. Основні твори: «Класичний і некласичний ідеали раціональності» (1984), «Як я розумію філософію» (1990). 

• МАРІТЕН ЖАК (1882-1973) - французький філософ-неотоміст. Основні твори: «Інтегральний гуманізм» (1936), «Символ віри» (1941). 

• МАРКС КАРЛ (1818-1883) - німецький соціолог, філософ, економіст, основоположник марксизму. Основні твори: «Капітал» (1867-1894), «Злиденність філософії» (1847), «Святе сімейство» (1844-1845), «Німецька ідеологія» (1845-1846) та ін. 

• МОГИЛА ПЕТРО (1596-1647) - український церковний, політичний, культурноосвітній діяч, реформатор, Київський митрополит з 1632 р. Створив Київський колегіум (1632), відкрив колегію в Кремінці (1636), слов'яно-греко-латинську академію в Яссах (1640). Дбав про розвиток Києво-Печерської лаврської друкарні, сам підготував 20 творів церковнотеологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру. Все своє майно, кошти, бібліотеку заповів академії. 

• МОНТЕНЬ МІШЕЛЬ (1533-1592) - французький філософ-гуманіст. Головний твір - «Досліди» (1580-1588). 

• НІЦШЕ ФРІДРІХ (1844-1900) - німецький філософ, професор філології в Базелі (Швейцарія), культуролог, етик. Основні твори: «Так казав Заратустра» (1883-1884), «По той бік добра і зла» (1886), «Воля до влади» (1906). 

• НОВИЦЬКИЙ ОРЕСТ МАРКОВИЧ (1806-1884) - український філософ, перший професор філософії Київського університету. Автор праць: «Про дорікання, які роблять філософії...», «Керівництво до логіки», «Поступовий розвиток давніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань». 

•ОРТЕГА-І-ГАСЕТ ХОСЕ (1883-1955) - іспанський філософ, соціолог, культуролог. Основні твори: «Дегуманізація мистецтва» (1925), «Повстання мас» (1929-1930).  

•ПАСКАЛЬ БЛЕЗ (1623-1662) - французький релігійний філософ, письменник, вчений, один з основоположників науки Нового часу, що стояв біля витоків теорії ймовірностей, диференціального числення, творець гідростатики і т. д. Однак стверджував перевагу віри над розумом. Основна філософська праця - «Думки». 

•ПІФАГОР САМОСЬКИЙ (бл 570 - бл. 500 до н. е.) - давньогрецький філософ, релігійний і політичний діяч, засновник піфагореїзму. 

•ПЛАТОН (428-347 до н. е.) - давньогрецький філософ, політолог, учень Сократа, засновник об'єктивного ідеалізму. Основні твори: текст промови «Апологія Сократа», 25 достовірно ідентифікованих діалогів, «Держава», «Закони». 

•ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (1681-1736) - український і російський церковний та громадський діяч, письменник, учений, філософ. Найосвіченіша людина того часу в Росії. Радник Петра І з питань освіти й церкви, глава «вченої дружини» царя.

 •РАССЕЛ БЕРТРАН (1872-1970) - англійський філософ-позитивіст, логік, громадський діяч. У книзі «Чому я не християнин» вказав на страх як на основу релігії, вважав науку засобом самоствердження людини. 

•САКОВИЧ КАСІЯН (бл. 1578-1647) - український письменник, культурно-освітній діяч, філософ. Освіту здобув у Замойській академії і Краківському університеті. Основні твори: «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини...», «Трактат про душу». 

• САРТР ЖАН-ПОЛЬ (1905-1980) - французький філософ і письменник, голова французького атеїстичного екзистенціалізму. Філософські погляди суперечливі. Основні твори: «Уява» (1936), «Буття і ніщо» (1943), «Екзистенціалізм -це гуманізм» (1946), «Критика діалектичного розуму» (1960), «Ситуації» (1947-1964). 

• СКОВОРОДА ГРИГОРІЙ САВОВИЧ (1722-1794) - видатний український філософ, поет, просвітитель. Найвидатніші серед праць - «Сад божественних пісень», «Байки Харківські», «Нарцис», «Асхань», «Алфавіт світу», «Жона Лотова», «Потоп зміїн» та ін. 

• СОКРАТ (бл. 469-399 до н. е.) - давньогрецький філософ, вчення якого повернуло мислителів від матеріалістичного натуралізму до ідеалізму. Жив і навчав в Афінах, де його слухали численні учні - Платон, Антісфен, Арістіпп, Евклід з Мегари. Про вчення Сократа, який принципово нічого не писав, можна судити зі свідчень Платона і Арістотеля. Будова світу, фізична природа речей - таємниця; пізнати ми можемо тільки самих себе. Найвище завдання знання - практичне, це мистецтво жити.

 • СОЛОВЙОВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ (1853-1900) -російський релігійний філософ-містик. У своїх працях «Читання про боголюдство» (1877-1881), «Виправдання добра» (1897-1899) та ін. намагався створити всеохоплююче філософсько-богословське вчення - «метафізику всеєдності». 

• СОРОКІН ПИТИРИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1889-1968) - російський психолог і соціолог, активний учасник Лютневої революції 1917 р. в Росії, емігрант з 1922 р. Жив у США, був названий «американським соціологом № 1»; автор оригінальної концепції соціальної культури. Основна праця, видана в Росії, - книга «Людина. Цивілізація. Суспільство» (1992). 

• СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ (1820-1903) - англійський філософ і соціолог, один з родоначальників позитивізму. Основна праця -«Система синтетичної філософії» (1862-1896). 

• СПІНОЗА БЕНЕДИКТ (1632-1677) - нідерландський філософ, пантеїст. Основні твори: «Богословсько-політичний трактат» (1670), «Етика» (1677). 

• ТАРД ГАБРІЄЛЬ (1843-1904) - французький соціолог і криміналіст, один з основоположників соціальної психології. Основні твори: «Закони наслідування» (1890), «Соціальна логіка» (1894). 

•ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН, П'ЄР (1881-1955) - французький вчений-палеонтолог, філософ, теолог. Прагнув зняти протилежність науки і релігії. Католицька церква засудила вчення як модерністське, але його еволюціоністська теорія набула поширення. Головна праця - «Феномен людини» (1956). 

•ТЕРТУЛАІАН КВІНТ СЕПТИЛІЙ ФЛОРЕНС (бл. 160 -після 220) - християнський апологет, прихильник концепції «чистої» віри. 

• ТОМА АКВІНСЬКИЙ (1225-1274) - католицький теолог, намагався обґрунтувати християнське віровчення з філософської точки зору. У 1323 р. його було визнано святим Папа Лев XII в енцикліці у 1879 р. назвав філософську систему Аквінського «єдиною істинною філософією католицизму». 

• ТРУБЕЦЬКОЙ ЄВГЕНІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1863-1920) - російський філософ, громадський діяч, активний учасник релігійно-філософського товариства пам'яті В. Соловйова. Головна книга - «Сенс життя» (1918). 

• ТРУБЕЦЬКОЙ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (1862-1905) -російський філософ, громадський діяч, публіцист. Основні твори: «Про природу людської свідомості» (1890), «Основи ідеалізму» (1896), «Вчення про Логос і його історію». У 1905 р. його було обрано ректором Московського університету. 

• ФЕДОРОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (1828-1903) - російський мислитель, представник релігійно-філософського напрямку космізму. Основна праця - «Філософія загальної справи» (1903). 

•ФЕЙЄРБАХ ЛЮДВІГ (1804-1872) - німецький філософ-матеріаліст і атеїст. Основні твори: «До критики філософії Гегеля» (1839), «Сутність християнства» (1841), «Основи філософії майбутнього» (1843). 

• ФІХТЕ ЙОГ АНН ГОТЛІБ (1762-1814) - німецький філософ, другий за часом після Канта діяч німецького класичного ідеалізму. Основна робота - «Науковчення» (1794). 

•ФЛОРЕНСЬКИЙ ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1882-1943) - російський релігійний філософ, вчений, богослов. Основна робота - «Історія нової філософії» (1897- 1907). 

•ФРАНК СЕМЕН ЛЮДВІГОВИЧ (1877-1950) - російський релігійний філософ, послідовник В. С. Соловйова, учасник збірника «Віхи»; емігрував у 1922 р. У філософії розвивав ідеї всеєдності й боголюдства. Основні твори: «Сенс життя» (1926), «Нарис методології суспільних наук» (1922), «Світло в темряві» (1949), «Реальність і людина» (1950). 

•ФРЕЙД ЗІГМУНД (1856-1939) - австрійський лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу і фрейдизму. Основні твори: «Тлумачення сновидінь» (1900), «Психопатологія повсякденного життя» (1904), «Тотем і табу» (1913), «Я і Воно» (1923).

 •ФРОММ ЕРІХ (1900-1980) - німецько-американський філософ, соціолог і психолог, один з провідних представників неофрейдизму. Основні твори: «Втеча від свободи» (1941), «Психоаналіз і релігія» (1950), «Революція надії» (1964). 

• ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (1894-1977) - український філолог, філософ, історик філософії. Освіту здобував у Петербурзі, Києві, Німеччині. Працював в українських і німецьких університетах, був одним з організаторів Української вільної академії в Аугсбурзі, професором філософії Українського Вільного університету в Мюнхені. Автор понад 900 наукових праць з різних галузей знання. 

• ЮМ ДЕВІД (1711-1776) - англійський філософ-ідеаліст, психолог, історик. Завдання знання вбачав не в осягненні буття самого по собі, а в здатності бути керівництвом для практичного життя. Єдиний об'єкт пізнання, який може бути доведено, за Юмом, - це об'єкти математики, решту можна осягнути лише з досвіду, а оскільки досвід індивідуальний, то й знання індивідуальні: суб'єктивні. Основні твори: «Трактат про людську природу» (1739- 1740), «Дослідження про людський розум» (1748). 

• ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961) - швейцарський психоаналітик, психіатр, культуролог. Засновник аналітичної психології. Основні твори: «Метаморфози і символи лібідо» (1912), «Трансцендентна функція» (1916), «Дійсність душі» (1934) та ін. 

• ЮРКЕВИЧ ПАМФИЛ ДАНИЛОВИЧ (1826-1874) - український філософ, видатний представник української академічної філософії. Безпосередній вчитель В. С. Соловйова. Написав ряд глибоких праць з історії філософії, духовності. 

• ЯСПЕРС КАРА (1883-1969) - німецький філософ-екзистенціаліст. Основні твори: «Розум і екзистенція» (1935), «Філософія» (1932), «Атомна бомба і майбутнє людства» (1958), «Сенс і призначення історії» (1949) 

•АБСОЛЮТ (лат. absolutus - безумовний, необмежений) - те, що ні від чого не залежить, безвідносне. Вічна, нескінченна першооснова світу. Звідси - «абсолютна ідея», абсолютна монархія тощо.

 •АБСТРАКЦІЯ (лат. abstracto - відокремлюю) - один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. Абстракція - процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивостей. 

•АБСУРД (лат. absurdus - безглуздий, нісенітний) - твердження, що не має ніякого смислу в межах певної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. 

•АГНОСТИЦИЗМ (грец. непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Термін «агностицизм» запровадив у 1869 р. англійський дослідник природи Т. Г. Гекслі. 

•АДЕКВАТНИЙ - лат. - відповідний, рівний, еквівалентний. 

•АКСІОЛОГІЯ (гр. ахіа - цінність і ...логія) - вчення про цінності. Аксіологічний підхід - ціннісний підхід.

 •АКСІОМА (грец. ахіота - загальноприйняте, безперечне) - у широкому розумінні безумовне положення, яке не викликає сумнівів. У вузькому розумінні - твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що кладеться в основу доведень інших тверджень (теорем) цієї теорії.

 •АКЦИДЕНЦІЯ (лат. accidentia - випадковість) - випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

 • АЛОГІЗМ - міркування, що порушує закони логічного мислення; нелогічність взагалі. Веде до двозначності, суперечливості, бездоказовості, що виключає можливість пізнання істини. 

• АЛЬТЕРНАТИВА (лат. alternare - чергуватися, вагатися) -необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну. 

• АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter - інший) - моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших. 

• АНАЛОГІЯ (грец. analogia - відповідність, подібність, схожість) - умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. 

• АНАМНЕЗИС (грец. anamnesis - пригадування) - термін платонівської філософії, який означає стан людської душі, яка згадує про бачене нею у світі потойбічному. 

• АНІГІЛЯЦІЯ (лат. ad - до і nihil - ніщо) - взаємодія елементарних частинок і відповідних античастинок, унаслідок якої вони перетворюються на кванти випромінювання або інші частинки. 

• АНІМІЗМ (лат. апіта, animus - душа, дух) - віра в існування душі як надприродного носія життя людини.

 • АНТАГОНІЗМ (грец. antagonisma - суперечка, боротьба) -одна з форм суперечностей, яка характеризується гострою непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій. 

• АНТЕЇЗМ - світоглядно-ментальна риса української філософії. Термін походить від давньогрецького міфічного персонажа Антея, що черпав свою життєву силу в постійному зв'язку з матір'ю-землею. 

• АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (лат. anti... - проти і clericalis - церковний) - система поглядів і суспільні рухи, спрямовані проти намагань церкви підпорядкувати собі економічне, політичне і духовне життя суспільства. 

•АНТИНОМІЯ (грец. antinomia - суперечність у законі) - суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно доведене в певній системі. 

•АНТИТЕЗА (грец. antithesis - протиставлення, суперечність) -1) у логіці - судження, що суперечить тезі. Антитеза є необхідною складовою частиною непрямого доведення; 2) у філософії Г. В. Ф. Гегеля - другий з трьох ступенів тріади. 

•АНТРОПОГЕНЕЗ (грец. антропос - людина і генезис - походження) - процес історико-еволюційного виникнення й розвитку людини як суспільної істоти, діалектично нерозривно пов'язаний з формуванням і розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, мови. 

• АНТРОПОЛОГІЗМ (грец. антропос - людина і логізм - судження) - зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін «антропологізм» запровадив А Фейербах.

 •АНТРОПОМОРФІЗМ (грец. антропос - людина і morphe -вигляд, форма) - наділення предметів природи, небесних тіл, тварин, а також надприродних істот (духів, богів) зовнішністю і фізичними властивостями людини. 

• АНТРОПОСОФІЯ (грец. антропос - людина і софія - мудрість) -релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину. 

• АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (грец. антропос - людина і лат. centrum - осереддя, центр) - принцип деяких релігійно-ідеалістичних вчень, за яким людина нібито є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі. 

•АПОЛОГЕТИКА (грец. apologetikos - захисний, виправданий) - галузь християнського богослов'я, що обґрунтовує віровчення християнства. 

•АПОРІЯ (грец. aporia - безвихідь) - утруднення у вирішенні проблеми, пов'язаної з суперечністю між даними спостереження і спробами мисленого аналізу їх. 

•АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori - з наступного) - філософське поняття, що означає знання, набуте з досвіду. 

•АПРІОРІ (лат. a priori - з попереднього) - філософське поняття, що означає знання, яке передує досвідові. 

•АРТЕФАКТ (лат.) - штучний факт, результат людського творення. 

•АРХЕ (грец. arche - початок, походження) - термін давньогрецької філософії: 1) відправна точка, початок чого-небудь у просторовому або часовому розумінні; 2) початок як причина чого-небудь.

 •АРХЕТИП (грец. arche - початок і typos - образ) - в аналітичній психології термін, що ним позначають «первісні уявлення» або «універсальні форми думки», які є цеглинами, з яких складається колективне несвідоме. Архетипи колективного несвідомого - це пам'ять поколінь, яка сформувалася тоді, коли наші предки тривалий час переживали схожі події. 

•АСКЕТИЗМ (грец. asketes - навчений вправам; пустельник, чернець) - моральний принцип, який полягає у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу. 

•АСОЦІАЦІЯ (лат. associatio - поєднання) - у психології зв'язок, який утворюється при певних умовах між двома або більше психічними утвореннями (відчуттями, сприйняттями, уявленнями, ідеями тощо); дія цього зв'язку полягає в тому, що з'явлення одного члена асоціації приводить до появи іншого (інших). 

•АТАРАКСІЯ (грец. ataraxia - спокій, незворушність) - поняття давньогрецької етики про душевний спокій як мету й форму поведінки, до якої повинна прагнути людина. 

• АТЕЇЗМ (грец. atheon — безбожність) - система ідей, поглядів, переконань, що заперечують існування Бога. 

• АТРИБУТ (лат. attribute - надаю, наділяю) - необхідна, суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ані існувати, ані мислитися. 

• АФЕКТ (лат. affectus — хвилювання, пристрасть) - сильне короткочасне емоційне переживання. 

Б 

•БЛАГО — поняття, яким позначають усе, що має для людини позитивне значення. Залежно від здатності речей та явищ задовольняти різні потреби людини розрізняють блага матеріальні (засоби виробництва, їжа, одяг тощо) і духовні (свобода, істина, краса, добро та ін.). 

• БОГ - надприродна всемогутня істота, головний об'єкт релігійної віри і поклоніння. У розвинених релігіях Бог завжди виступає як особистість, з якою віруючий може спілкуватися, вимолювати у неї певні блага, просити про втручання в події. 

• БУТТЯ - філософська категорія, що позначає: 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне, на відміну від видимого; 3) реальність, яка існує об'єктивно, поза свідомістю людини і незалежно від неї; 4) загальний спосіб існування людини. 

В 

• ВЕРИФІКАЦІЯ (лат. verus - істинний і facio - роблю) - встановлення істинності наукових тверджень у процесі їх емпіричної перевірки. 

• ВІРОГІДНІСТЬ - форма істинності буття предмета через його безпосередню даність у чуттєвому чи інтелектуальному спогляданні. 

• ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. voluntas - воля) - 1) напрям у філософії, який проголошує основою буття волю; 2) діяльність, що керується лише суб'єктивними бажаннями та рішеннями. 

Г 

• ГЕДОНІЗМ (грец. hedone - насолода, задоволення) - філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом і метою життя людини є насолода. 

• ГЕНЕЗИС (грец. genesis - виникнення, зародження) -поняття, що виражає як момент походження, виникнення предметів і явищ, так і процес їх закономірного розвитку. 

• ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. hermeneutike — мистецтво тлумачення): 1) у класичній філології - вчення про інтерпретацію рукописних і друкованих давніх текстів; 2) у сучасній філософії - метод тлумачення культурно-історичних явищ, який протиставляється об'єктивному, традиційно-науковому методу. 

• ГІЛОЗОІЗМ (грец. hyle - речовина, матерія і zoo - життя) - філософське вчення, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії. Термін «гілозоїзм» запроваджено в XVII ст. 

•ГНОСЕОЛОГІЯ (грец. gnosis - пізнання і ...логія) - розділ філософії, в якому досліджуються пізнавальне відношення суб'єкта до об'єкта, природи і можливості пізнання людиною світу і самої себе. 

• ГУМАНІЗМ (лат. humanus - людський, людяний) - у широкому значенні - історично змінна система поглядів, яка визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя тощо; у вузькому значенні - культурний рух епохи Відродження. 

Д 

• ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviation - відхилення) -поведінка, яка відхиляється від норми. 

• ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio - виведення) - перехід від загального до окремого. Дедукція має значення методу дослідження, при якому окреме пізнається на основі знання загальної закономірності. 

• ДЕЇЗМ (лат. Deus - Бог) - принцип філософських вчень, які, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник у XVII ст. в Англії.

 • ДЕКОНСТРУКЦІЯ - особлива стратегія стосовно тексту, яка включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його реконструкцію. 

• ДЕМАГОГІЯ (грец. demagogic/. - букв. - керівництво народом) - засіб впливу на маси шляхом введення їх в оману нездійсненними обіцянками, популярними гаслами, навмисним викривленням фактів. 

• ДЕМІУРГ (грец demiurgos - ремісник, творець) - в ідеалістичній філософії творче начало, творець Всесвіту, в теології - Бог. 

• ДЕМОКРАТІЯ (грец. demokratia - народовладдя) - форма державного устрою, що характеризується наявністю представницьких установ і участю народу в управлінні державою. 

• ДЕТЕРМІНІЗМ (лат. determinatio - визначений, обмежений) - філософське вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства та людської волі. 

• ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio - визначення) - логічне визначення змісту якогось поняття. 

• ДИСКУРС (лат. discursus - міркування, доказ) - поняття, яке означає промову, виступ, міркування. 

• ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursus - міркування, доказ, аргумент) - той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований. 

• ДИХОТОМІЯ (грец. dichotomia - поділ надвоє) - тип поділу понять, коли виділяються два видових поняття, причому до змісту одного з них включено ознаку, яка є запереченням відповідної ознаки іншого поняття. 

• ДІАЛЕКТИКА (грец. dialektike - мистецтво ведення бесіди, полеміки) - 1) у давньому значенні: мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника; 2) у сучасному розумінні: а) об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби і розв'язання притаманних їм суперечностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення. 

• ДІАЛОГ (грец. dialogos - розмова, бесіда) - форма мовно-мислительної комунікації, в якій схрещуються два чи більше різноспрямованих потоки думок з метою з'ясувати спільні точки взаємопорозуміння та окреслити їх розбіжності. 

• ДОГМАТИЗМ (грец dogma - думка, вчення, положення) - спосіб засвоєння і застосування знань, у якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма. Догматизмові властиві некритичне беззмістовне мислення за шаблонами, оперування готовими, раз назавжди виробленими формулами. 

•ДУАЛІЗМ (лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального і матеріального.

 •ДУХ - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб'єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в ціле-покладанні та творчій діяльності. 

•ДУША - термін, яким позначається психіка, внутрішній світ людини. Душа в релігії розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі і ніби є основою, джерелом психічних явищ. У новоєвропейській філософії термін «душа» став вживатися для визначення внутрішнього світу людини, її самосвідомості. 

Е 

•ЕВДЕМОНІЗМ (грец. eudaimonia - щастя) - етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя; особистого - індивідуалістичний Е., або суспільного - соціальний Е. Близький до гедонізму. 

•ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio — розгортання) - поступовий розвиток предмета. У широкому розумінні, частіше у природознавстві, термін «еволюція» застосовують для визначення змін, розвитку взагалі й позначають ним не лише кількість зміни, а й весь процес розвитку в цілому. 

•ЕВРИСТИКА (грец. heurisko - знаходжу) - термін, яким позначають галузь знання про творчу діяльність, пов'язану з пошуками шляхів відкриття нового в судженнях, ідеях, способах діяння. Під терміном «евристика» розуміється наука, що вивчає творчу діяльність. 

•ЕГАЛІТАРИЗМ (франц. egaliti - рівність) - різновид утопічного соціалізму, що обстоює принцип зрівняльного розподілу засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства. 

•ЕГОЇЗМ (лат. ego - я) - морально-етичний принцип, що полягає у нехтуванні інтересами суспільства та інших людей заради особистих інтересів. 

•ЕГОЦЕНТРИЗМ (лат. ego - я і centrum - осереддя, центр): 1) філософський та етичний принцип, за яким індивід, особистість вважається центром Всесвіту; 2) негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі. 

•ЕЙДОС (грец. eidos - вигляд, образ) - термін давньогрецької філософії. Платон використовував його в різноманітних значеннях, зокрема як синонім терміну «ідея», що розглядався як ідеальний прообраз речі. Арістотель використовував ейдос у значенні форми, що виступає в єдності з матерією. 

• ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia - існування) - основна категорія екзистенціалізму, яка позначає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю. Вперше термін «екзистенція» застосував датський філософ С. К'єркегор. 

• ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos - той, що вибирає, вибраний): 1) у первісному значенні - механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичуються з протилежних концепцій; 2) напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між вченнями й школами. 

• ЕМАНАЦІЯ (лат. emanatio - витікання, сходження) - термін, запроваджений стародавніми філософами, який означав сходження нижчих форм буття з вищого буття - єдиного універсального непорушного начала. 

• ЕМПІРИЗМ (грец. етреігіа - досвід) - напрям у теорії пізнання, який, на противагу раціоналізмові, вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід. 

• ЕНТЕЛЕХІЯ (грец. entelecheia - здійсненість) - у філософії Арістотеля внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало. 

• ЕПОХА (грец. epoche - зупинка, затримка) - якісно своєрідний і відносно тривалий період історії, що виділяється на основі певних об'єктивних ознак. 

Є 

• ЄВГЕНІКА (грец. eugenes - родовитий, знатний) - термін, який вживається для позначення напряму в генетиці людини, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини. 

З 

• ЗНЯТТЯ - одна з центральних категорій філософії Г. В. Ф. Гегеля, яка позначає одночасно знищення і збереження чогось. 

І 

•ІДЕАЛ (франц. ideal, грец. idea - першообраз) - уявлення про найвищу досконалість, що, як взірець, норма і найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу. • ІДЕАЛІЗМ (грец. idea — вигляд, першообраз) - протилежний матеріалізмові філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним. 

•ІДЕОЛОГІЯ (від грец. idea і ...логія) - система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, що виражають інтереси певних класів або соціальних груп. 

• ІДЕЯ (грец idea - вигляд, образ, начало) - форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків і відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. 

• ІЛЮЗІЯ (лат. illusio - обман, помилка): 1) викривлене, хибне сприймання дійсності; 2) необґрунтована надія, нездійсненна мрія. Джерелом соціальних ілюзій є відсутність наукового розуміння суспільства та його законів, а також ущербність людського буття і свідомості. 

• ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens - властивий, притаманний чомусь) - внутрішньо притаманне, на противагу трансцендентному - зовнішньому; випливає з природи самого явища. 

• ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - владний, наказовий) - вимога, наказ, закон. У І. Канта - загальнозначуща моральна вимога на противагу особистому принципу (максимі). 

• ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. indeterminatus — невизначений, необмежений) - філософське вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними. 

• ІНДИВІДУАЛІЗМ (франц. individualisme, від лат. individuum - неподільне) - риса світогляду і принцип поведінки людини, коли інтереси окремого індивіда абсолютизуються, протиставляються колективові та суспільству. 

• ІНДУКЦІЯ (лат. inductio - наведення) - спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. 

• ІНСТИНКТ (лат. instinctus - спонука, потяг) - багатоступеневий комплекс поведінкових актів організму, створений в результаті тривалої еволюції та спрямований на забезпечення життєвих функцій, самого існування кожної істоти і виду в цілому. 

• ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (лат. instrumentum - знаряддя) - філософське вчення, яке вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, що постійно змінюється; різновид прагматизму. 

• ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (лат. intelligibilis - пізнаваний, мислимий) - той, що осягається тільки розумом, мисленням. 

• ІНТЕНЦІЯ (лат. intentio - прагнення, намір) - термін схоластичної філософії, яким позначали намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на якийсь предмет. 

• ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (лат. inter - між і суб'єкт) - у деяких сучасних філософських напрямах (феноменологія, неопозитивізм) термін для позначення феноменів, загальнозначущих для багатьох суб'єктів. Джерело цієї загальнозначущості вбачають у свідомості суб'єктів, а не об'єктів. 

• ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ - термін, який вживається і як засіб аналізу літературного тексту, і як засіб визначення світо-і самовідчуття сучасної людини, яке дістало назву постмодерністської чуттєвості. 

• ІНТУЇТИВІЗМ - напрям у філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання. 

• ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюсь) - спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд, на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення. 

• ІПОСТАСЬ (грец. hypostasis - ущільнення, основа, сутність) - термін античної філософії, вперше вжитий у значенні одиничного реального буття. У патристиці «іпостась» розуміється в значенні «індивідуальна субстанція», «перша сутність». У ХІХ-ХХ ст. спостерігається тенденція до витлумачення І. як певного особистого і загальнолюдського начала з метою вийти за межі «атомарної» концепції індивіда до поняття особистості як свободи по відношенню до природи. 

•ІРОНІЯ (грец еігопеіа - удаване незнання, прихований глум) -естетична категорія, яка означає, що в зовні позитивну оцінку явища вкладено зміст, протилежний безпосередньо висловленому чи вираженому. Іронія Сократа - філософський принцип пошуку істини через сумнів. 

• ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) - у гносеології принцип філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. 

•ІСНУВАННЯ - 1) синонім буття; 2) буття, в якому виявляється сутність (не просто бути, а існувати); 3) центральне поняття філософії екзистенціалізму. 

•ІСТИНА - адекватне відтворення в пізнанні об'єктивності, результат певного, визначеного практикою гносеологічного відношення, при якому пізнаваний образ суб'єкта виступає як правильне відображення дійсного стану об'єкта. 

• ІСТОРИЗМ - принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності мають розглядатися в їх закономірному історичному розвитку, в тісному зв'язку з конкретноісторичними умовами їх існування. 

К 

• КАЛОКАГАТІЯ (грец. прекрасне і хороший) - поняття античної естетики, яким позначали гармонію зовнішнього і внутрішнього, краси і добра як умову досконалості людини. 

• КАНОН (грец. kanon - правило, норма) - у мистецтві - сукупність твердо встановлених норм, правил і принципів художньої творчості. Каноном називають також твори, які є нормативним зразком. 

• КАРМА (санскрит - дія, обов'язок, діяльність) - у вченнях індійських релігій - особлива містична сила, обов'язковий автоматично діючий «закон покарання» за сукупність вчинків, намірів, прагнень, який визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях. 

• КАРТЕЗІАНСТВО - вчення французького філософа, математика Р. Декарта (латинізоване ім'я Cartesius - Картезій, звідси і назва). 

• КАТАРСИС (грец. katarsis - очищення) - термін, який у психології мистецтва й естетиці використовують для позначення сутності естетичного переживання. У давньогрецькій філософії катарсис тлумачили як очищення душі від пристрастей, від чуттєвих прагнень, насолоду очищення душі під впливом мистецтва. 

• КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ (лат. imperativus - наказовий) - термін, що його запровадив І. Кант для позначення безумовного веління моральної свідомості будувати свою поведінку відповідно до законів. Умовою категоричного імперативу є свобода волі. 

• КАТЕГОРІЯ (грец. kategoria - ствердження; основна й загальна ознака) - універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ. 

• КЛЕРИКАЛІЗМ (лат. clericalis - церковний) - політичний напрям у західних країнах, представники якого домагаються керівної ролі церкви і духівництва в державі та в житті суспільства. 

• КОМУНІКАЦІЯ (лат. communicatio, від соmmunісо — раджуся, спілкуюся) - спілкування, зв'язок. 

• КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (лат. conventio - угода, договір) - філософська концепція, за якою наукові теорії і поняття є не відображенням об'єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції між вченими, що укладається за принципами «зручності» і «економії мислення». 

• КОНТЕКСТ (лат. contextus - сплетіння, зв'язок) - форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини. 

• КОНФОРМІЗМ (лат. conformis - подібний, відповідний) - пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил співжиття. 

• КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. conceptus - думка, поняття) - напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійсності. 

• КРЕАТИВНИЙ (лат. creatio - створення) - творчий, здібний до творчості. 

• КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio - створення) - ідеалістичний напрям у біології, який стверджує, що виникнення всіх форм життя є наслідком божественного творіння. 

• КРИТЕРІЙ (грец. kriterion - засіб судження) - мірило достовірності людських знань, їх відповідності об'єктивній дійсності. 

• КУЛЬТ (лат. cultus — вшанування, поклоніння) — сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядових дій, свят, ритуалів, звичаїв, пов'язаних з вірою у надприродні сили і спрямованих на умилостивлення їх; обрядовий бік релігії. 

Л 

• ЛОГІКА (грец. logike - наука про умовивід) - наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі міркування і пізнання. 

• ЛОГОС (грец. logos - поняття, думка, розум) - термін давньогрецької філософії, що вживається в значеннях «слово», «смисл», «судження», «пропорційність», «основа», «розум» і набув значення об'єктивної закономірності, необхідності. Термін ввів у філософію Геракліт, маючи на увазі так званий космічний Л., неадекватний словам. 

• ЛОГОЦЕНТРИЗМ - поняття Ж. Дерріди, яке означає західну інтелектуальну традицію, котра прагне у всьому знайти порядок і смисл, відшукати першопричину або просто нав'язати смисл і впорядкованість усьому, на що спрямовується думка людини. 

М

 • МАГІЯ (грец. mageia - ворожба, чаклунство) - різновид ранніх релігійних вірувань і чаклунських дій, за допомогою яких людина первісного суспільства намагалася примусити уявні надприродні сили (фетишів, духів тощо) певним чином втрутитися в її життя. 

• МАЄВТИКА (повивальна майстерність) - пізнавальний метод, що його виробив Сократ, який порівнював свою діяльність, що допомагає народженню істини, з мистецтвом повитухи (акушерки). 

• МАКСИМА (лат. maxima - основне правило, принцип) -узагальнююче правило, зразок. 

• МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний) - протилежний ідеалізмові філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними, а свідомість, мислення, дух - вторинними. 

• МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio - розмірковування) - розумова дія, спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленого зосередження. 

• МЕТАФІЗИКА (грец. meta та physika - «після фізики») - 1) в історії філософії термін вживається для позначення філософських вчень про надчуттєві, недоступні досвідові начала буття; 2) протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху. 

• МЕТОД (грец. methodes - шлях дослідження чи спосіб пізнання) - спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта. 

• МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і грец. логос - вчення) - 1) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. 

• МІСТИЦИЗМ (грец. mystikos - таємничий) - у широкому розумінні - визнання надприродної сутності явищ; у вузькому - релігійно-філософський світогляд, в основі якого лежить віра в можливість безпосередньо надчуттєвого і надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо. 

• МІФ (грец. mifhos - слово, оповідь, переказ) - 1) історично перша світоглядна форма відображення дійсності. М. є духовно-практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідношення людини і природи, людини і суспільства; 2) вигадка. 

• МІФОЛОГІЯ (грец. міф - оповідь, переказ і логос - вчення) -1) сукупність міфів будь-якого народу; 2) спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної самосвідомості та світосприйняття людини первісного суспільства, викладені в системі міфів; 3) наука про міфи. 

• МОДЕРНІЗМ (франц. modemisme, від moderne - новітній, сучасний) - 1) загальна назва формалістичних течій у мистецтві XX ст., яким притаманні заперечення реалізму, утвердження суб'єктивного в художній творчості, відмова від спадщини художньої класики; 2) церковно-богословські напрями в сучасних релігіях, які прагнуть пристосувати ідеологію, культуру, організаційну структуру церкви до існуючих соціально-економічних цінностей і духовних умов життя суспільства. 

• МОДУС (лат. modus - міра, спосіб) - властивість предмета, притаманна йому лише в деяких станах, на відміну від атрибута - невід'ємної властивості предмета у всіх його станах. 

•МОНАДА (грец. monas - одиниця, неподільне) - основне поняття філософської системи Г. В. Лейбніца. Найпростіша, неподільна духовна єдність, першопочаток, основа явищ. 

•МОНІЗМ (грец. monos - один, єдиний) - протилежний дуалізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала - матерії або духу. 

• МУДРІСТЬ - позатеоретична форма світоглядного філософського осмислення дійсності і розв'язання практичних питань на основі життєвого досвіду і розуму. 

Н 

• НАРАТИВ - специфічний спосіб осмислення світу як особливої форми існування людини, як властивого лише їй модусу буття. 

• НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura - природа і філософія) - система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу, що розробляється у філософських вченнях переважно в епоху Відродження і Нового часу. 

• НЕОПЛАТОНІЗМ - містичний та ідеалістичний напрям у філософії, що виник у III —V ст. н. е. в Римській імперії. На основі платонізму намагався поєднати різні системи античної філософії. 

• НЕОПОЗИТИВІЗМ - один з основних напрямів західноєвропейської філософії XX ст. Сформувався на основі вихідних принципів позитивізму та емпіріокритицизму. 

• НЕСВІДОМЕ - певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовольністю виникнення і перебігу, відсутністю свідомого контролю й регулювання. 

• НІГІЛІЗМ (лат. nihil - ніщо, нічого) - заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій. 

• НОНКОНФОРМІЗМ (лат. non - ні і conformis - подібний, відповідний) - прагнення будь-якою ціною суперечити думці більшості і діяти протилежним чином, не рахуючись ні з чим. 

• НОУМЕН (грец. noumenon - осягнуте розумом) - термін, який означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномен). У Канта «ноумен» - проблематичне поняття, що не містить логічної суперечності, але об'єктивну реальність якого аж ніяк не можна пізнати без допомоги чуттів. 

• НУС (грец. nus - думка, розум) - одне з основних понять давньогрецької філософії, що означало узагальнення всіх актів свідомості й мислення, усіх смислових, розумових і мислительних закономірностей, що їм підпорядковані космос і людина. Поняття Н. найповніше розкрито у філософії Анаксагора. 

О 

•ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб'єктивного (властивостей, притаманних суб'єкту) на об'єктивне (на властивості об'єкта), що відбувається в процесі суспільної практики. 

•ОБРАЗ - форма і продукт суб'єктивного, ідеального відображення об'єктивної дійсності та свідомості людини. 

• ОНТОЛОГІЯ (грец. on (ontos) - суще і ...логія — вчення) - в історії філософії вчення про першопочаток буття. Під онтологією розуміли самостійну частину філософії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого (буття, субстанція, простір і час, причинність тощо). 

•ОПРЕДМЕТНЕННЯ І РОЗПРЕДМЕТНЕННЯ СУТНІСНИХ СИЛ ЛЮДИНИ - терміни, якими визначаються характерні особливості предметної діяльності. Під опредметненням розуміють перетворення людських здібностей і сил на форму предмета, а під розпредметненням - перехід об'єктивного предмета в культурно-діяльні здатності суб'єкта. 

П 

•ПАНЛОГІЗМ (грец pan - усе і логос - слово, думка, розум) -об'єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає закони мислення (логіки) універсальними закономірностями становлення світу й ототожнює об'єктивну закономірність з необхідним зв'язком логічних категорій. 

•ПАНПСИХІЗМ (грец. pan - усе і душа) — філософське вчення, яке проголошує психіку, душу загальною властивістю природи. Панпсихізм багато в чому схожий з гілозоїзмом. 

• ПАНТЕЇЗМ (грец. усе і Бог) - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. 

• ПАРАДИГМА (грец. paradeigma — приклад, взірець) - поняття, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним. 

• ПАТРИСТИКА (лат. pater - батько) - один з провідних напрямів ідеології в епоху середньовіччя, що мав на меті тлумачення біблійних текстів, питань теології тощо. 

• ПЕРСОНАЛІЗМ (лат. personalis — особистий) - течія в сучасній західноєвропейській філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність. 

• ПЕРЦЕПЦІЯ (лат. perceptio - сприймання) - чуттєве сприйняття предметів. Г. В. Лейбніц розрізняв перцепцію як просте, безпосереднє уявлення про зовнішній світ і аперцепцію як вищу форму пізнавальної діяльності, пов'язану з самосвідомістю. 

• ПЛЮРАЛІЗМ (лат. pluralis - множинний) - філософська концепція, за якою існує кілька або безліч незалежних субстанціональних первоначал або видів буття. 

• ПОЛІТЕЇЗМ (грец. багато і Бог) - багатобожжя, поклоніння багатьом богам. 

• ПОСТПОЗИТИВІЗМ (лат. post — після і позитивізм) - течія в сучасній західній філософії науки, що склалася в 60-70-х роках XX ст. як спроба подолати деякі найбільш одіозні недоліки неопозитивізму. 

• ПОСТУЛАТ (лат. postulatum - вимога) - аксіоматичне твердження, що змістовно виділяється серед інших аксіом теоретичної системи і передує доведенню її тверджень. 

• ПРАГМАТИЗМ (грец. pragma - дія, діяння) - вчення в західній філософії, за яким цінність понять, суджень та інших знань про об'єкти, їх властивості тощо визначається практичними наслідками для людини дій, що базуються на цих знаннях. 

• ПРЕЦЕДЕНТ (лат. praecedens - попередній) - випадок, який стався раніше і тепер служить прикладом для наступних випадків подібного роду. 

• ПРИНЦИП (лат. ргіпсіріит - начало, основа) - 1) первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки; 2) внутрішнє переконання людини. 

• ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (лат. providentia - передбачення, провидіння) - теологічне розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу - як наперед визначеного наміру Бога. 

• ПСИХОАНАЛІЗ (психо та аналіз) - одна з теоретичних засад фрейдизму, загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоновані 3. Фрейдом в кінці XIX - на початку XX ст. 

Р 

•РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis - розумний, від ratio - розум) - 1) у широкому розумінні - філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку природи і суспільства; 2) напрям у теорії пізнання, який, на противагу сенсуалізмові (емпіризмові), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум (теоретичне мислення). 

•РЕАЛІЗМ (лат. realis - речовий, дійсний) - 1) термін, яким позначали своє вчення деякі матеріалісти, зокрема природодослідники; 2) у західній філософії початку XX ст. - сукупність філософських вчень і шкіл, які визначають незалежне від суб'єкта існування об'єкта, причому під об'єктом розуміють як матеріальні речі, так і ідеальні поняття. 

•РЕДУКЦІЯ (лат. reductio - повернення, приведення назад) -логіко-методологічний прийом, який полягає у зведенні в процесі дослідження одного явища до іншого, одного завдання чи проблеми до іншої з метою їх спрощення. 

• РЕЛЕВАНТНИЙ (англ. relevant - відповідний) - відповідний, схожий, подібний. 

• РЕЛЯТИВІЗМ (лат. relativus - відносний) - 1) принцип відносності людських знань; 2) суб'єктивно-ідеалістичне вчення, яке абсолютизує відносність людських знань, заперечує моменти абсолютно істинного в них і на цій підставі заперечує об'єктивну істину, пізнаваність світу. 

• РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio - обернення назад, відображення) - термін для позначення такої риси людського пізнання, як дослідження самого пізнавального акту, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини. 

• РИТУАЛ (лат. ritus - урочиста церемонія) - образ, норма поведінки, що історично склалася або її спеціально встановили, за якої спосіб виконання дій строго канонізується і має символічний характер.

 С 

• СВІДОМІСТЬ - властивий людині спосіб ставлення до світу через суспільство, вироблену систему знань, закріплених у мові, в усіх її смислах і значеннях; найвища форма відображення матерії. 

• СВОБОДА - притаманна людині специфічна здатність діяти відповідно до своїх цілей та інтересів, які виражають переважно не наявну (вже здійснену), а майбутню, головним чином можливу, реальність. 

• СВОБОДА ВОЛІ - один з аспектів свободи, в якому розкривається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою. 

• СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. saecularis - мирський, світський) - процес звільнення всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства від впливу релігії. 

• СЕМІОТИКА (грец. semeiotike — пов'язаний зі знаками) - наука про різні системи знаків, які використовуються для передачі інформації. 

• СЕНСУАЛІЗМ (лат. sensualis - чуттєвий, від sensus — почуття, відчуття) - напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. Протилежний раціоналізмові. 

• СИМУЛЯКР - поняття постмодернізму, яке означає: відображення базової реальності; воно приховує і спотворює базову реальність; воно приховує відсутність базової реальності; воно не має ніякого відношення до будь-якої реальності; воно є своїм власним чистим симулякром. Симулякр - це творчий монтаж імітованої реальності. 

•СИНЕРГЕТИКА (грец. sinergia - спільна дія) — науковий напрям, який досліджує процеси самоорганізації в природних, соціальних і когнітивних системах. 

• СКЕПТИЦИЗМ (грец. skeptikos - недовірливий, той, хто досліджує) - філософське вчення, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання об'єктивного світу. 

• СОЛІПСИЗМ (лат. solus — один, єдиний та ipse — сам) - крайня форма суб'єктивного ідеалізму, згідно з якою єдиною реальністю є свідомість суб'єкта, його «Я», а об'єктивна дійсність - продукт свідомості. 

• СОФІЗМ (грец. sophisma - судження, придумане хитро, майстерність, уміння) - логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне.

 • СПЕКУЛЯТИВНЕ - термін, під яким розуміється тип теоретичного знання, що виводиться без звернення до досвіду, за допомогою рефлексії і спрямовується на осягнення граничних основ буття. 

• СПОНТАННИЙ (лат. spontaneus - довільний) - характеристика процесів, що виникають не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок власного саморуху, довільно; самодіяльність, здатність до активних дій, зумовлена внутрішніми імпульсами. 

• СУБ'ЄКТ (лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання - свідома істота, що пізнає. 

• СУБ'ЄКТИВНЕ - те, що властиве суб'єктові, визначається його діяльністю; психічна, духовна діяльність людини як суб'єкта; знання і переживання суб'єктом самого себе; індивідуальність пізнання різних людей. 

• СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimo - високо піднімаю, підношу) - одне з основних понять теорії психоаналізу, особливий вид відхилення інстинктів від притаманної їм спрямованості і переключення їх енергії на досягнення соціальних і культурних цілей. 

• СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність) - філософська категорія для позначення кінцевої основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії. 

• СХОЛАСТИКА (грец schole - вчена бесіда, школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Мала на меті обґрунтування, систематизацію і захист теології за допомогою раціоналістичних засобів. 

• СЦІЄНТИЗМ (лат. scientia - знання, наука) - світоглядна позиція, пов'язана з абсолютизацією позитивних аспектів впливу природничих наук на розвиток культури. 

Т 

• ТАБУ (полінезійське) - категорична заборона певних дій, порушення якої нібито неминуче призводить до тяжкої кари. 

• ТЕЇЗМ (грец. Theos - Бог) - релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. 

• ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos - мета, кінець і ...логія) - вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, і все в розвитку природи і суспільства є доцільним. 

• ТЕОГОНІЯ (грец. Theos - Бог, goneia - народження) - сукупність міфів про походження і родовід богів. 

• ТЕОДИЦЕЯ (грец. Theos - Бог, dike - справедливість) - «боговиправдання» - релігійно-філософське вчення, яке має на меті усунути суперечності між вірою у всемогутнього справедливого Бога і наявністю на землі «доказу» того, що саме зло є добром. 

• ТЕОЛОГІЯ (грец. Theos - Бог і ...логія), богослов'я - вчення про Бога, побудоване на основі логіко-схоластичних тлумачень Святого письма. Теологія виступає догматичним обґрунтуванням, «теоретичним» змістом, серцевиною релігії. 

• ТЕОСОФІЯ (грец. Theos - Бог і мудрість) - релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання «божественну мудрість», а джерелом його - містичну інтуїцію та одкровення. 

• ТОМІЗМ (лат. Thomas - Фома) - напрям філософії католицизму, заснований на вченні Томи Аквінського. 

• ТОТАЛЬНІСТЬ (лат. totus - увесь, цілий) - повнота, всезагальність, всеосяжність, охоплення усіх сторін дійсності. 

• ТОТЕМІЗМ (алгонкінське ототем - його рід) - форма родової суспільної самосвідомості, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між певною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин, рідше - тим чи іншим предметом або явищем природи. 

• ТОТОЖНІСТЬ - рівність деяких предметів, збіг усіх їхніх властивостей, що дає змогу розглядати їх як один і той самий предмет. 

• ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ - той, що зумовлює можливість пізнання. 

• ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ - той, що лежить поза межами свідомості й пізнання. 

• ТРІАДА (грец. trias - трійка, трійця) - термін, яким позначають ідею про триступінчатість розвитку теза, антитеза, синтез. 

У 

• УНІВЕРСАЛИ (лат. universalis - загальний) - філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, люди) на відміну від одиничних (конкретний стіл, конкретна людина). Широко використовувався в середньовічній схоластиці. 

• УНІВЕРСУМ (лат. universum - світ, всесвіт) - філософський термін для позначення об'єктивного світу як цілісності, що перебуває в постійному саморусі й кожна частина якої є ланкою в нескінченному ланцюгу розвитку матерії. 

• УРБАНІЗАЦІЯ (лат. urbanus - міський, urba - місто) - історичний процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства. 

• УТИЛІТАРИЗМ (лат. utilitas - користь, вигода) - етична доктрина, яку характеризують три основні положення: 1) дію вважають правильною або неправильною на підставі наслідків, до яких вона призводить; 2) благо або зло наслідків вимірюється щастям або нещастям, до яких приводить дія; 3) для індивіда його особистий інтерес є важливим так само, як і інтерес до людей. Через це завжди правильними будуть дії, що ведуть до найбільшого щастя найбільшої кількості людей. 

• УТОПІЯ (грец. букв, неіснуюче місце) - термін, яким позначають ідеальні, науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою. 

• УЯВЛЕННЯ - чуттєво-наочний образ предметів, явищ дійсності, світу в цілому, який містить узагальнення суспільного та індивідуального досвіду людей. 

Ф 

• ФАЛЬСИФІКАЦІЯ (лат. falsificatus — підроблений) - навмисне спотворення, викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів з корисливих міркувань. 

• ФАТАЛІЗМ (лат. fatalis - визначений долею) - концепція, за якою хід подій у природі, суспільстві, житті кожної людини наперед визначено Богом, його волею. 

• ФЕНОМЕН (грец. phainomenon - те, що з'являється) - явище, єдине в своєму роді, взяте в цілісності, в єдності з його суттю. Феномен як очевидна даність осягається за допомогою інтуїції. 

• ФІДЕЇЗМ (лат. fides - віра) - напрям філософської думки, який намагається підмінити знання релігією, поставити віру над розумом. 

• ФІЗИКАЛІЗМ - одна з концепцій неопозитивізму, за якою істинність положення будь-якої науки залежить від можливості перекласти його мовою фізики, «фізикалій». 

• ФІКЦІОНАЛІЗМ (лат. fictio - вигадка) - філософська концепція, висунута наприкінці XIX ст., за якою наше уявлення про світ є сукупністю ілюзій, функцій. Згідно з Ф., продуктами мислення є своєрідні «корисні функції», які не мають нічого спільного з об'єктивною дійсністю і служать лише інструментами орієнтації у світі. 

• ФЛУКТУАЦІЯ (лат. fluctuation - хитання) - випадкові відхилення від простежуваних середніх значень фізичних величин, які характеризують систему, що складається з великої кількості елементів і підлягає не динамічним, а статистичним законам. 

• ФУНКЦІОНАЛІЗМ - один з компонентів системного підходу, суть якого полягає у виявленні функцій окремих елементів і підходів певного соціального утворення. 

• ФУТУРОЛОГІЯ (лат. futurum - майбутнє і логія) - галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів; вчення про майбутнє. 

X 

• ХІЛІАЗМ (грец. chilioi - тисяча) - релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на землі, що нібито настане перед «кінцем світу». 

• ХОЛІЗМ (лат. holos - цілий, увесь) - «філософія цілісності» - напрям у сучасній західній європейській філософії, який розглядає цілісність світу як наслідок творчої еволюції, що спрямовується нематеріальним і непізнаванним «фактором цілісності». 

Ц 

• ЦИВІЛІЗАЦІЯ (лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства; 3) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні (наприклад, антична цивілізація, римська цивілізація). Термін запровадив В. Р. Мірабо (1757 p.). 

• ЦИНІЗМ (вчення кініків) - презирливе ставлення до культури суспільства, до його духовних і особливо моральних цінностей та загальноприйнятих норм поведінки; безсоромність