Сторінка для педагогів

Пам'ятка для вчителя

Булінг в шкільному середовищі

БУЛІНГ

(від англ to bully — задиратися, знущатися, змушувати погрозами) — поторювані, свідомі, навмисні та обдумані дії з наміром нашкодити, викликати страх шляхом погрози подальшою агресією.

Соціальна структура булінгу:

• Переслідувач, кривдник або булер;

• жертва;

• спостерігач.

Крок 2. Розуміння мотиву «поганої» поведінки

Порушник дисципліни часто не усвідомлює, що за його порушенням стоїть одна із чотирьох цілей:

• привернення уваги;

• бажання влади;

• помста;

• уникання невдачі.

Крок 3. Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення «витівки» на уроці

Обираючи те чи інше педагогічне втручання, пам’ятайте, що суть справжнього педагогічного впливу – не покарання. Педагогічний вплив переслідує дві мети: зупинити неприйнятну поведінку у той момент, коли вона має місце, та вплинути на вибір учнем більш прийнятної поведінки у майбутньому.

Вплив повинен бути швидким (не означає імпульсивним, спонтанним, агресивним, має зупинити проступок тут і зараз) та правильним (враховує справжню ціль «поганої» поведінки дитини див. Крок 2). Вплив повинен бути неминучим, обов’язковим. Це означає, що учитель повинен видавати відповідну реакцію щоразу, коли учень здійснив проступок.

Крок 4. Розробка стратегії підтримки учня для підвищення його самооцінки

• Самоповага школяра формується, коли він:

• відчуває свою здатність у навчальній діяльності (інтелектуальну);

• вибудовує та підтримує прийнятні стосунки з учителем та однокласниками або має хоча б якісь стосунки;

• привносить свій особистий вклад в життя класу то школи.

Крок 5. Залучення батьків та колег – педагогів до реалізації програми

Ролі, які виконують спостерігачі

у ситуації «шкільного булінгу»

• Послідовники - беруть активну участь у цькуванні, але не є ініціаторами

• Прихильники - схвалюють, але самі участі не беруть

• Пасивні прихильники – з цікавістю спостерігають, але відкрито не підтримують

• Захисники – намагаються допомогти

• Потенційні захисники – не схвалюють, хочуть допомогти, але не допомагають

• Байдужі свідки - учні, які керуються принципом «не моя справа»

Існують певні ознаки , за якими можна розпізнати булінг:

• когось затискають в кутку приміщення ;

• коли дорослий підходить до групки дітей вони, замовкають, розбігаються, різко змінюють діяльність ( можуть обійняти «жертву», начебто все в порядку);

• один з учнів не обирається іншими ( в ізоляції);

• весь клас сміється над одним і тим самим учнем;

• образливі прізвиська;

• обличчя учня: бліде, червоне (у плямах ), в сльозах, налякане, ознаки насильства на тілі;

• молодші школярі бояться зайти в туалет;

• школярі після уроків не розходяться, когось чекають біля школи тощо;

• під час групових занять дитину ігнорують або обирають останньою;

• шкільні речі часто бувають розкидані по класу чи сховані.

Що спричиняє агресивну поведінку дітей?

- Культ насильства в суспільстві;

- Негативний вплив ЗМІ;

- Низький рівень виховання;

- Гіперопіка;

- Байдужість з боку батьків;

- Комп»ютерні ігри.

Стратегія поведінки дорослого

Якщо дитина підтвердила Вам в розмові, що вона жертва булінгу скажіть дитині:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви зможете допомогти їй вирішити цю проблему).

• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви намагаєтесь зрозуміти її почуття).

• Це не твоя провина (дайте дитині зрозуміти, що вона не одинока в подібній ситуації: багатьом її одноліткам доводиться спостерігати ріхні варіанти залякування та агресії в той чи інший момент дорослішання).

• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись за допомогою і підтримкою).

• Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитні з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Технологія реагування на виявлені факти булінгу:

1. При встановленні факту або підозрі на наявність ситуації булінгу вчитель повідомляє про цю ситуацію адміністрації закладу.

2. Адміністрація, спільно з психологічною службою школи приймає рішення про невідкладність реагування на виявлений факт.

3. Безпосередня робота з жертвами і булерами.

Пам’ятка «Кроки взаємодії педагога з учнем»

Крок 1. Об’єктивний опис поведінки дитини

Це означає уміння:

• Збирати та точно формулювати факти.

• Уникати суб’єктивних оцінок.

• Складати конкретний, а не загальний опис того, де, коли, як часто та що конкретно робив учень. Слова: «завжди», «ніколи», «нічого», «весь час» не можуть фігурувати в об’єктивному описі поведінки.

Буклет для скачування

Морально – психологічна підготовка працівників навчальних закладів до дій в екстремальних ситуаціях

Саморегуляція у роботі педагога.

(вміння швидко діяти та приймати рішення)

Під час надзвичайної ситуації немає можливості обмірковувати кожну відповідь чи дію, потрібно постійно і швидко реагувати на те, що відбувається, оперативно приймати рішення. Отже, вихователю необхідне уміння аналізувати, усвідомлювати сигнали з підсвідомості, порівнювати, виділяти суттєве, узагальнювати, прогнозувати, приймати рішення; критично оцінювати свої дії та рішення і нести за них особисту відповідальність.

Мислення педагога повинне бути таким, щоб людина керувала думками-образами, а не вони його поведінкою. Для оволодіння цією технікою необхідно навчитись особливому виду самоконтролю — контролю сприйняття та мислення.

Вчасне коригування дасть педагогу можливість приймати адекватні оптимальні рішення, не витрачаючи енергію та час на вагання і боротьбу з неіснуючим. Дуже важливо навчитися зменшувати час прийняття рішень, концентруючи увагу не на перебирання варіантів, а на прогнозуванні та врахуванні можливих позитивних і негативних наслідків рішення; оцінювати сам процес мислення та здобувати оптимальні рішення.

Прийняті рішення виявляються передусім у керуванні своїм внутрішнім світом, тобто в саморегуляції. Неможливо справляти вплив на інших, не вміючи володіти собою.

Саморегуляцію умовно поділяють на:

· Фізичну

· психічну (емоційну).

Фізична саморегуляція починається з усвідомлення відчуттів від власного фізичного тіла, його стану, характеру роботи органів та м'язів, темпоритму дихання, ходи, рухів. Після цього приймають рішення про необхідність змін та прийоми самовпливу.

Основа саморегуляції — усвідомлення того, що відбувається в кожний конкретний момент часу (а не спогадів чи мрій): "Що я роблю у цю мить? Що відчуваю? Як дихаю?". Усвідомлення життя "тут і зараз" — єдиний шлях до змін, які починають відбуватися саме в момент усвідомлення. Часто неусвідомлені сором, почуття провини перетворюються у гнів, роздратування, агресію або депресію, які видаються немотивованими або їм підшукуються нелогічні причини і які людина намагається марно придушити.

Інший важливий компонент фізичної саморегуляції — контроль дихання. Дихання — це і показник напруження (гнів — прискорене дихання, жах — завмираюче дихання) або розслаблення (рос. "отдыхать" — це дихати інакше, ніж під час роботи); і регулятор психофізичного стану (уповільнюючи дихання, людина заспокоюється, а концентрація на процесі дихання змінює його характер, що викликає зміни в хімічному складі крові, емоціях тощо).

Будь-який акт діяльності включає м'язові дії, навіть слухання. Отже, кожний психоемоційний стан відбивається на нервово-м'язовій системі та приводить до її зміни. Стрес, утома — результат тривалого напруження певних м'язів, постійної готовності працювати чи відбивати агресію. Отже, протидія стресу, хвилюванню, утомі — свідоме розслаблення м'язів. Усвідомивши місце напруження, "затиску", треба послідовно розпрямити й уявити важкими і теплими руки, долоні, пальці, ноги, спину, плечі, брови, губи, щелепи; тільки очі та лоб треба уявити прохолодними.

Відомий педагог Є.М. Ільїн вважає, що вчитель, як ніхто інший, повинен уміти відпочивати не днями, тижнями, місяцями, а буквально хвилинами. Відпочити — означає розслабитись, для чого достатньо навіть перерви між уроками. Самопочуття педагога така ж професійна проблема, як і ерудиція чи методична підготовленість. Уміння "перемогти" погоду (сонячні спалахи, магнітні бурі і т. ін.) входить до комплексу педагогічної техніки. Саморегуляція виявляється в умінні не тільки знімати напруження, а й викликати відчуття стриманої сили, упевненості в собі, енергійності, мобілізованості, активності (за допомогою, наприклад, таких прийомів: "одягти тіло на скелет" і йти наче навшпиньки).

Психічна саморегуляція полягає в керуванні своїми переживаннями, почуттями, уявою, увагою тощо. Вона включає уміння змінювати емоційний стан, стримувати гнів, роздратування, образу; викликати спокій, робочий настрій; демонструвати упевненість, доброзичливість, оптимізм. Це можливо за допомогою фізичних дій, повного зосередження, образного самонавіювання, раціонального самоаналізу та інших прийомів саморегуляції.

Перший спосіб впливу на емоції це зміна міміки, пантоміміки, напруження м'язів, темпу та глибини дихання, рухів, ходи (наприклад, нахмурені брови погіршують настрій, а посмішка — покращує; розвалившись у кріслі, не можливо обурюватись, а розпрямивши затиснуті у кулаки пальці, зменшуєш гнів).

Повне зосередження на процесі будь-якої діяльності, а не на результатах, зовнішніх об'єктах або власних емоціях, поліпшує її якість, покращує пам'ять, мислення.

Третій спосіб саморегуляції — управління своєю уявою, образне самонавіювання. Більшість людей звикли несвідомо пливти за течією своєї уяви, а не керувати нею. Керуючи образами, які ми уявляємо, ми впливаємо на свої думки, настрій, бажання, потреби. Керувати уявою означає не боротися з образами, що виникають, а спостерігати їх немов збоку, емоційно відсторонившись від ситуацій, які ми уявляємо, аналізуючи їх причини, функції, механізми. Мислене програвання (рефлексія) стресових ситуацій на тлі розслаблення (релаксації) дозволяє керувати собою. Джерелами уяви є реальні об'єкти, процеси, ситуації. Створюючи уявні образи, ми викликаємо відповідні почуття, мотиви.

Самоконтроль можливий тільки завдяки осмисленню, прогнозуванню, уявленню наслідків своїх дій. Якщо наслідки сприймаються як негативні — потреба в певній діяльності зменшується, і навпаки. Так зване слабовілля — це реакція на негативні емоційні бар'єри, спогади або прогнози, оцінки. "Сила волі" полягає не в тому, щоб примушувати себе робити небажане, а в умінні спрямовувати потік уявлень у необхідному руслі.

Уявлення може бути продуктивною силою, що спонукає до активності та творчої діяльності, або непродуктивною — так звані мислені ігри. Людина витрачає масу енергії на негативні фантазії, а потім поводить себе так, начебто вони і є реальністю.

Дуже важливо контролювати процес уяви і розпізнавати вчасно подібні фантазії, які спотворюють сприйняття і ведуть до неадекватних вчинків. Є багато деструктивних фантазій, у які "грають" тією чи іншою мірою усі люди (отже, і вчителі). Наприклад, "Якби я...", "Це він винен...", "Якби не ти...", "Ідеальний варіант", "Вони ніколи не роблять...", "Що скажуть сусіди (подумають колеги)...", "Я всього лише...", "Коли... — я буду щасливим" тощо. Більша частина людей не усвідомлює, скільки часу вона витрачає на неконструктивні мрії, уявні розмови після події, спогади.

Саморегуляція — це не придушення негативних образів, а заміна їх на такі, що стимулюють до корисних справ. Позитивні переживання необхідно поєднувати з корисними діями, а негативні вчинки не карати, а просто підкріпляти, не поєднувати а діями, що приносять задоволення, позитивними емоціями, самозаохоченням.

До прийомів саморегуляції також належить раціональний самовплив, тобто аналіз почуттів, бажань; виділення в них позитивних і негативних рис, порівняння витрат часу та сил з імовірністю досягнення результатів, збереження або зниження рівня домагань, що впливає на рівень тривожності, змінює характер емоцій, настрій, прагнення.

Прийомом саморегуляції може бути і "виконання" бажаної соціальної ролі. Лякливий грає роль сміливого, мовчазний — комунікабельного, тривожний — упевненого. Молодому вихователю на роботі корисно "грати" спокійного, рішучого, урівноваженого, доки він справді стане таким.

До психотерапевтичних прийомів саморегуляції належить, зокрема, рефреймінг, тобто зміна контексту або смислу події. Перейменувавши, переоцінивши смисл ситуації, ми змінюємо свою емоційну реакцію. Розуміння того, що негативна поведінка в одних обставинах стає в інших позитивною, є основою рефреймінгу контексту. Отже, саморегуляція дасть вихователю змогу діяти швидко і вірно, особливо в надзвичайних ситуаціях.