Діалог з батьками

Якщо:

· Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

· Дитину висміюють, вона стає замкнутою;

· Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;

· Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

· Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

· Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

· Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

· Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

· Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

· Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

o Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

o Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

o Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

o Не лайте, а тим більше - не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

o Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) - нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

· Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

· Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.

· Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

· Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника

У 6 - 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 - 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 - 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило З

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день - так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось - ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це - дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

Кілька коротких правил

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6. Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9. Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

10. Не домагайтеся успіху силою. Примус - найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.

11. Визнайте право дитини на помилку .

12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14. І взагалі хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати .

Як підготувати дитину до школи

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання - це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре - це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, як результат - розладу нервово-психічної системи.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі - це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність, саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов'язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі - надійний компас для новачка в новому середовищі.

Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей

Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один... два... десять... відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи», «постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може... тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні - все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою і ненавидить учіння, школу, а може й... вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?... Вона вас засмучує і... все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один - той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації най значущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7: - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то и треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення, вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися - головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання - один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму - побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно - наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1,5 годин, 3-4 класів - до 2-х годин, 5-6 класів - до 2,5 години, 7 класу - 3-х годин, 8-11 класу - 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання - це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

12. Здоров’я дитини - крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб житія й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

15. Батько і мати - найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина - джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей прекрасними.

Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям!

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.

2. Уникати однобокості в навчанні та вихованні.

3. Не позбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного .

8. Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

(психолого-педагогічні рекомендації тендерного виховання)

o Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій.

o Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково - сильно.

o Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком - дівчатка звичайно старші від своїх ровесників- хлопчиків.

o Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються; в ньому, а головне - по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

o Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними - неправильно і морально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

o Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.

o Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

o З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

o Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

o Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не до оцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

o Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї - бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

o Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

o Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

o Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

o Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

o Постарайтесь щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати - це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

o Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху - поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

o Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

o Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

o Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

o Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими, «лінощі» дитини - сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

o Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Як батькам розпізнати дитячі фантазії та неправду

Що вважати фантазуванням, а що — введенням в оману? У якому віці це норма, а в якому — вже ні? Чи треба доводити, що сказане не є правдою, руйнувати фантазії? Соромити? А раптом дитина і надалі плутатиметься в тому, що було, а що вигадка? Про це та інше розповідає психоаналітик Марія Гончаренко.

Фантазія — це гра з уявними іграшками

«Коли я був ще маленьким, я був пташкою і літав у небі. Це не вигадки, так насправді було». «Вчора я потрапив на іншу планету. Там у мене живуть дракони та нубіки з «Майнкрафту». А в сестри земля поруч, де принцеси та єдинороги. А в тебе, мама, планета, де весь час працюють та п’ють каву». «Торік на дачі я знайшов п’ять вовченят. Годував їх, лікував, не ображав, тож вони виросли домашніми та дуже мене люблять». Ось такі фрази я чую від п’ятирічного сина та дітей знайомих. Це досить мило з вуст малюків, й усі зазвичай розуміють, що це — красива фантазія.

Фантазування для дошкільнят — не лише норма, а й потреба, адже так розвивається абстрактне мислення. У 3–5 років діти можуть не розпізнавати гру та реальність. Якщо лялька захворіла, це так само важливо і так само реально, як і хвороба тата. Так, хлопчик чи дівчинка бачать, що в каструльці вода, а не суп, і стоїть вона на іграшковій плиті, де немає вогню. Вони можуть погодитися, що їхній суп несправжній. Але все змінюється, коли йдеться про діяльність. Улюблені іграшки малеча в уяві оживляє, тож погодувати ведмедика супом так само важливо, як і з’їсти страву, яку дає мама. Емоції перемагають, визначають цінність дії, тож чималий стрес можуть викликати чиїсь спроби довести, що іграшка — неживий предмет, який можна викинути, порізати чи закинути у кут. Так розвивається емоційний інтелект. Тож насторожити має не рольова гра, а її відсутність. Якщо дитину 3–5 років регулярно цікавить лише те, з якого матеріалу зроблена іграшка, що в неї всередині або лише окрема її деталь, можна стверджувати, що в неї будуть значні проблеми в майбутньому з емпатією, усвідомленням чужих та власних емоцій.

У 5–7 років гра з реальними предметами, так би мовити, іде всередину, заміщується уявними образами, з якими дитина щось робить, ми кажемо, що вона фантазує. Фантазії — це така собі гра з уявними іграшками. У більш ранні роки вона може супроводжувати предметну гру, але тут стає основною розвагою. Мріяти, ставити цілі, планувати день наперед — усе це дії з уявними образами. Не кажучи вже про будь-яку творчість! Тож це важливе вміння. І дитина, яка щойно набуває його, надто захоплена процесом, аби розділяти образну діяльність на спогади та вигадки. Малюк, який вранці вигадав у всіх подробицях динозавра та уявив свої пригоди разом з ним, просто не розуміє, чому ці спогади про ранок — це фантазія, а про дитсадок, де він був у цей час, — правда. За кілька років уява буде добре розвинена, фантазування стане звичною справою, і тоді дитина сама зрозуміє її особливості. І буде сама легко казати: «Це я не насправді». Треба, щоб це розуміння визріло само, це ознака креативної особистості. Тож не можна сварити чи соромити, розвінчувати фантазії.

Шукаємо мотиви юного фантазера

Дорослим слід запам’ятати раз і назавжди, що брехня — це введення в оману з користю для себе. Легко побачити різницю. Дитина говорить неправду, якщо звинувачує, що чашку розбила уявна кішка, відпирається, що не брала зайвих цукерок, удає, що захворіла, аби не йти у дитсадок. Але й така омана зазвичай — наслідок надто суворого виховання, коли маля не має можливості пояснити батькам, чому не хоче йти до групи, або боїться покарання через якусь там розбиту чашку. Замість того, щоб робити акцент на неправді, варто зосередитися на мотивах дитини та подумати, чи все добре з вашим стилем виховання.

Історії ж про пригоди, польоти, перетворення тощо не націлені на якусь користь, це фантазії. Інколи батьки вважають, що зиск дитини в тому, щоб привернути до себе увагу чи похвалитися вигадкою, тож дратуються через це. Дитина найчастіше робить це несвідомо, а якщо навіть свідомо, це є нормою, задоволенням важливих потреб, таким собі самообслуговуванням. Тож введенням в оману це аж ніяк не назвеш.

Особливі випадки — варіанти норми

Але що робити, якщо школяреві вже 8 чи 10 років, а він усе ще фантазує та наполягає, що це правда? Чи це взагалі нормально? Чому він так робить? Як допомогти, адже однолітки сміятимуться? Або вимагатимуть продемонструвати, приміром, тих самих одомашнених вовків із прикладу вище. Та й не кожен вчитель зрозуміє.

Добре порадитися із психологом. Адже інколи це свідчить про патологічне фантазування, про певні психологічні проблеми. Але значно більш поширена ситуація: особлива структура особистості. Це означає, що для вашої дитини природно буде фантазувати значно довше, і це нормально. Її особливості інколи є вдалим чи не дуже захистом від стресів, а інколи — продовженням сильних сторін її нервової системи. Інколи всіх таких дітей вважають демонстративними особистостями, але є нюанси. Розглянемо чотири поширені типи фантазерів.

1. Залишитися у ролі малюка

Цій дитині властива дещиця інфантильності. Вона ніби дорослішає повільніше за інших: ідеться, звісно, саме про емоції та вольові якості. До того ж їй подобається бути малюком, здається, що саме це — найкращий спосіб отримати більше любові батьків та уваги дорослих. Такий школяр може удавати, що не вміє те, чого давно навчився, та просити допомоги, може вживати дитячу лексику на кшталт «ням-ням», «топ-топ». Критичне мислення, розвиток логіки зазвичай даються важко, якими б не були загальний інтелект та обізнаність. Сильна сторона — образне мислення. Коли дитина у захваті розповідає про щось, вона перескакує з одного на інше, забуває, що хотіла сказати, плутає причини та наслідки.

Дитяче фантазування залишається досить довго. Особливо яскраво воно розквітає, коли дитина хоче перетягнути на себе увагу, якщо ревнує до меншого братика чи сестрички. А ще такий фантазер фізично не переносить нудьгу, може навіть захворіти. І якщо вражень мало, життя надто стабільне, вигадує пригоди, у які щиро вірить, — це своєрідний захист.

Звісно, варто вчити розрізняти правду та вигадку. Але починати слід з того, щоб приділити більше уваги, дати більше тепла та нові враження. Якщо без усього цього просто змушувати визнавати, що дитина фантазувала, вона може навіть занедужати на психосоматичні розлади. А ще вона точно подорослішає із часом, слід лише почекати довше за інших батьків.

2. Стати людиною-невидимкою

Ця дитина через якісь сумні обставини в житті боїться бути сама собою. Вона впевнена, що навіть батьки й друзі люблять за щось: успіхи, красу, гарні оцінки. Звісно, це залежить переважно від виховання. Бажання справити якнайкраще враження сприяє тому, що дитина стає наче дзеркало: вгадує та робить, що від неї очікують. При цьому зовсім не розуміє власні бажання, навіть відчуття. Як у старому анекдоті:

— Чому додому, я що, замерз?

— Ні, ти хочеш їсти.

Для себе такий хлопчик чи дівчинка стає людиною-невидимкою. Звісно, така дитина може казати неправду, аби мати кращий вигляд. Але якщо процес запущений, вона навіть не усвідомлює, що фантазує. Тож у шкільні успіхи або спортивні перемоги, яких насправді немає, такий фантазер може щиро вірити, адже майже навіює собі докази, що він вартий любові.

Рецепт простий: переконати у безумовній любові тата й мами. Якщо це неможливо (наприклад, дитина зростає з бабусею), варто звернутися до психолога.

3. Замаскувати справжні почуття

Це дитина з розвиненим емоційним інтелектом, зі слабкою, але чутливою нервовою системою, здатною розрізняти найменші півтони почуттів. Вона постійно має багато вражень, усе відчуває дуже глибоко та інтенсивно. Але інші діти, а часом і дорослі, не розуміють, чому, приміром, дитина невтішно плаче через сумний момент у мультику, чому стрибає до стелі через вдалий малюнок. До слова, ці фантазери не схильні скаржитися через біль чи образу, плакатися навмисне, аби пожаліли.

Якщо дитину соромлять, знецінюють її почуття, кажуть, що треба постійно стримуватися, що причина не варта шквалу емоцій, вона починає домальовувати у своїй уяві те, що виправдовує її у власних очах. Приміром, плаче не через те, що шкода бездомне кошеня, а тому що знайшла раненого гуманоїда, і той помер. Такі хлопчики та дівчатка мають велику здатність до самонавіювання, тож можуть досить довго вірити в те, що вигадали.

Якщо вчити, що велика чутливість — це перевага, а не проблема, що яскраві прояви емоцій — не ознака слабкості, фантазування зникне.

4. Тренування перед відкриттям

Відверто «правопівкульна» дитина, яка мислить образами, а ще схильна до багатозадачності. Такі люди добре знаходять себе у сфері IT, адже і міркують про щось, і фантазують так, ніби програмують: перебирають усі розгалужені варіанти. Їхні ідеї рідко нагадують пригоди, оповідання, скоріше вони уявлятимуть незвичні прилади, транспорт, лайфхаки. Тож їхнє фантазування — це тренування, життєво необхідне для майбутнього життя. Такий собі безперервний мозковий штурм наодинці із собою. Такі діти теж можуть вірити: те, що вони уявили, вже існує. Але чи такі вже великі ці дивацтва порівняно з тим, що, можливо, у вас зростає Айнштайн? Так недалеко і до справжніх відкриттів.

Якщо у вас така дитина, краще змиритися з її фантазіями і якомога швидше залучити креативний потенціал до реальних проєктів.

25 способів підсадити дітей на книжки

1 Читайте самі. Якщо дитина ніколи не бачила вас за книжкою — у вас немає шансів зацікавити її читанням взагалі.

2 Перетворіть читання на ритуал — за ранковою кавою з кардамоном або вечірнім запашним какао, на світанку перед усіма справами чи у ліжку перед сном. Ви ж пам’ятаєте, що гаджетам там не місце. Тому хорошу книжку — до ліжка!

3 Облаштуйте вдома найзатишніший у світі куточок для читання. Це може бути комфортне крісло чи диван, залите сонцем широке підвіконня з подушками, журнальний столик з улюбленою настільною лампою, крісло-мішок, балкон чи горище, або просто завішаний малюнками та листівками куточок, що надихає. Дозвольте дитині самій облаштувати своє таке «місце сили», де можна буде зависнути з книжкою і ніхто не турбуватиме.

4 Як знайти час на книжки, якщо ви суперзайняті? Просто. Щоразу, коли хочеться зазирнути в телефон і перевірити лайки, знайте: це якраз і є час для читання. Якщо читати книжечки замість інтернету, то так можна і прочитати все, що ти накупив, — підказує кіт Інжир.

5 Заведіть собі та дитині сторінку на Goodreads — це соцмережа — читацький щоденник онлайн. Туди можна додавати книжки, писати відгуки, ставити оцінки, радити книжки друзям і отримувати задоволення від того, що на вашій поличці «Прочитане» — книжок дедалі більше. А наприкінці року платформа навіть порахує кількість прочитаних вами сторінок і створить красиву інфографіку.

6 Поводьтеся, як реклама в інтернеті — підсовуйте дитині книжки на теми, якими вона цікавиться. Важливо робити це ненав’язливо — адже ніхто не любить нав’язливу рекламу. І як і з рекламою, важлива частота — нехай книжки постійно потраплятимуть дитині на очі.

7 Оточіть себе та дитину класними книжками. Хай вони лежать скрізь — на кожній полиці, у кожній сумці, у вбиральні й біля ліжка — очі бачать, рука тягнеться.

8 Не виходьте з дому без книжки. Читайте в черзі чи в дорозі — нудна рутина взагалі може обернутися на найкращі моменти дня.

9 Ретельніше обирайте книжки. Ставтеся до книжкового шопінгу серйозно — слідкуйте за новинками, рейтингами, гортайте все довго і зосереджено в книгарні. Хороша книжка одразу вчепиться до вашої уваги, і не хотітиметься припиняти її читати. Обирайте разом із дитиною.

10 Пропонуйте сучасні книжки. Якщо дитину оточуватимуть справді цікаві сучасні видання та герої, з якими вона себе може ототожнити, є всі шанси, що вона стане запеклим читачем. Не підсовуйте їй одразу складну класику — до класики ще треба дорости. Навіть якщо вона вам так подобалася в дитинстві. У вашому дитинстві не було YouTube. Навіть незанудна класика все одно написана в умовах, коли час плинув зовсім по-іншому: сучасній дитині старі книжки видаються надміру затягнутими. Не звинувачуйте YouTube, змінився світ і наше сприйняття, потрібні сучасні яскраві образи та динамічні сюжети.

11 Підпишіться на красивезні книжкові сторіз в Instagram та канали в Telegram, що надихають читати.

12 Влаштуйте вдома книжковий клуб — щонеділі за смачним яблучним пирогом збирайте всю родину і обговорюйте, хто що цікавого прочитав. Це позитивно вплине на сімейні стосунки, адже цінним є саме спілкування, на яке зараз так бракує часу всім. Не перебивайте, уважно слухайте розповіді. Телевізор має бути вимкненим. Це родинне тепло створить позитивний образ читання, а відчуття, що вас слухають і чують — дуже важливе для кожного.

13 Дивіться з дитиною фільми та серіали, зняті за книжками. Потім неодмінно виникає бажання перечитати, порівняти, отримати продовження історії.

14 Запишіться до найближчої бібліотеки. Вас здивують зміни, які в ній сталися, відколи ви тут були — тепер тут можна знайти найновіші книжки, і це допоможе добряче зекономити під час книжкового шопінгу.

15 Заведіть з малечею книжковий блог — це може бути окремий YouTube-канал, сторінка в Instagram чи канал у Telegram, де дитина буде щотижня розповідати або писати про якусь класну книжку. Станьте продюсером цього блогу — допоможіть під час зйомок або запросіть більше читачів. Такий проєкт заохотить дитину читати систематично. Адже все серйозно — підписники чекатимуть на новий блог щотижня, у чіткий час.

16 Влаштовуйте книжкові челенджі. Розробіть тематичні завдання, які має виконати дитина, щоб отримати приз, про який вона давно мріє. Наприклад, темою може стати Колір. Завданнями — прочитати за місяць книжку із зеленою обкладинкою, книжку автора з «кольоровим прізвищем», книжку з кольором у назві, вивчити вірш, де фігурують кольори.

17 Проведіть сеанс ворожіння на віршах. Ставте жартівливі запитання — як-от: що чекає нас на контрольній з математики або в кого закохана сусідка по парті. Перетворіть читання на розвагу, яку супроводжуватиме сміх і позитив.

18 Заведіть з дитиною її власну бібліотеку. Хай створить каталог — електронний. Придумає систему, за якою розташувати книжки — за алфавітом чи тематично. Діти цінують приватну власніть — особливо коли це їхня персональна книжка, а не спільна родинна. Зробіть і собі тут читацький квиток.

19 Дивіться з дітьми фільми чи серіали про запеклих книголюбів.

20 Ходіть разом на літературні презентації, книжкові фестивалі. Там багато розваг для дітей, а харизма живих авторів, їхні дотепні історії та авторитет можуть надихнути на читання і зацікавити книжкою.

21 Вмикайте вдома чи в машині аудіокнижки — під час хатніх справ, наприклад. Хороший сюжет та начитка можуть зацікавити дитину.

22 Влаштуйте тематичну дитячу книжкову вечірку, наприклад на тему Гаррі Поттера. Оберіть уривок, який гості мають розіграти в ролях. Або хай імпровізують.

23 Влаштуйте вдома чи у дворі «гаражний розпродаж» — запросіть друзів дитини принести свої прочитані книжки, які вони хотіли б обміняти на інші.

24 Кидайте погані книжки. Не силуйте ні себе, ні дитину. Щоб прочитати всі хороші книжки в цьому світі, замало буде навіть дев’ять котячих життів. Нічого витрачати час на погані.

25 Станьте книгозалежними. Читайте завжди, скрізь, усюди, а головне — заради задоволення. Так зосереджено, захоплено і запійно, наче це погана звичка. Хоча насправді — хороша.

11 ефективних способів допомогти дитині повірити в себе

1. Зробіть крок назад

Запорука впевненості у собі — відчуття дитиною власної компетентності. Для цього батьки мають відступити, зменшити свою активну присутність у житті сина чи доньки та замінити її на спостереження. А самій дитині дозволити ризикувати, робити вибір, розв’язувати проблеми і доводити справи до кінця. Без практики навчитися цього неможливо.

2. Багато хвалити — шкідливо

Що таке адекватна самооцінка? Це компетентність, відчуття безпеки та батьківської підтримки. Треба дати місце першому інгредієнту, а батьки забагато передають інших.

Надмірні похвали знижують планку досягнень. Якщо ви говорите дитині: «Фантастично!», вона чує, що їй більше не потрібно практикуватись. Але компетентність походить від спроб та помилок, постійного самовдосконалення. Одна з героїнь книги, багатодітна мама Саманта Маклауд каже, що можливі дві реакції на занадто щедрі компліменти.

Одні діти починають дерти носа. Вони вчаться не довіряти власним інстинктам, не розвивають критичність, оскільки довіряють батькам, а не власній оцінці своїх спроб. А доросле життя для дитини із завищеною самооцінкою обернеться важкими переживаннями, коли інші не хвалитимуть її так, як вона звикла. Скажімо, якщо мама надто радіє намальованому «головоногу», у художній школі його сприймуть не як шедевр, а як неякісну роботу.

Другий варіант: дитина розуміє, що щось не так, намагається виправдати такі аванси — прагне бути ідеальною. Це нереально, тож веде до розчарувань та комплексів. До того ж надмірна похвала підриває віру у зворотний зв’язок. Хлопчик чи дівчинка відчуває, що правди про свою роботу не дізнається.

3. Дозволяйте здоровий ризик

Ще одна героїня книги, мати восьми дітей, яка до того ж очолює корпоративну службу догляду за дітьми в Торонто Вікторія Сопік згадує, як на вишуканій вечірці її дворічний син підіймав величезний, як на нього, глечик апельсинового лимонаду, щоб налити собі склянку. Усі гості витріщалася, коли побачили, що мама спостерігає, а не біжить на допомогу. Лимонад, дійсно, розлився, але дитина знайшла офіціантку, попросила паперовий рушник і все прибрала. Це закарбується в пам’яті як успішний досвід розв’язання проблеми.

А більшість батьків, на жаль, постійно намагаються врятувати своїх дітей від невдач.

4. Дайте змогу обирати

Вже у два роки діти бачать наслідки своїх рішень, якщо штучно не захищати їх від цього. Малюк може сам вирішувати взимку, чи надягати пальто, шапку та рукавиці. Якщо дитина спробує вийти роздягненою, вона замерзне та змінить рішення. Так вона вчитиметься робити правильний вибір, орієнтуючись на свої потреби, а не на наказ дорослого.

5. Нехай допомагають по дому

Навіть найменші можуть допомагати батькам готувати їжу, накривати на стіл, заправляти ліжка. Розбита тарілка — дрібниці порівняно з внеском у формування здорової самооцінки. Діти мають бачити, що вони роблять реальні, корисні іншим речі, їхній внесок цінують, вони мають змогу продемонструвати компетентність.

6. Вчіть доводити справу до кінця

Ще один надійний спосіб підвищити віру дітей у власні сили — спонукати їх виконувати завдання, до яких вони виявляють інтерес, а потім переконатися, що вони довели це до фінальної крапки. Немає значення, яке завдання: пройти рівень у відеоіграх, збудувати з кубиків будинок для іграшок або надути зі слайма велетенську бульбашку. Навіть те, що вам здається безглуздою дитячою витівкою. Сенс у тому, що справа, доведена до кінця, дає відчуття успіху.

7. Спокійно ставтеся до невдач дитини

Це погано, якщо дитина сумує, бо не може запам’ятати таблицю множення? Або не вдається танцювати так, як хочеться? Не втрачайте сон через це. Більшість батьків вважає, що невдачі зашкодять самооцінці їхніх дітей, але насправді це золота можливість допомогти їм побудувати її. Підтримуйте лише в тому, щоб не здаватися, робити нові спроби. Адже доки малюк чи підліток сильно чогось хоче, він уже вмотивований прагнути успіху. А значить, зможе навчитися від невдач рухатися до успіху.

8. Доводьте, що ваша любов безумовна

Щоб бути для батьків улюбленою та особливою, дитині не треба ставати кращою за інших, щось доводити. І син чи донька мають про це твердо знати. Якщо ви вихваляєтесь успіхами дитини, але не говорите з нею про невдачі, вона може думати, що ви любите її за оцінки чи головну роль у шкільній виставі.

Підтримуйте, демонструйте свою любов, коли дитина зазнала невдачі або впевнилася, що прийняла невдале рішення.

9. Переконайтесь, що дитина здатна досягти своєї цілі

Допомагайте коректувати цілі так, щоб вони відповідали віковим можливостям та здібностям дитини. Якщо дитина в початковій школі погано читає і не може опанувати тексти в підручнику, варто почати з книжечок для дошкільнят, з коміксів — того, що даватиметься легко. Обов’язково при цьому хваліть за наполегливість. Це як у комп’ютерних іграх: не можете опанувати рівень, поверніться на попередній. Якщо людина відчуває успіх, їй легше йти до нових досягнень. А нереальні цілі лише підривають впевненість у собі.

10. Зберігайте свідчення успіху

Якщо похвала зароблена і свідчить про дійсні успіхи, високу якість роботи, вона важлива для формування здорової самооцінки. Тож грамоти, призи варто зберігати, якщо їх цінує дитина. Не знецінюйте навіть найменші успіхи, не кажіть, що змагання першокласників з футболу або грамота за навчання у 2-му класі — то невелике досягнення.

Окрім таких свідчень успіху, можна накопичувати і похвали. Зробіть скарбничку, куди кладіть записані на папері слова похвали — «дублікат» тих, які ви сказали дитині, коли вона заслужила це справами. Коли в дітей поганий день, вони виймають ці «скарби» і згадують свої успіхи, і це змушує їх почуватися краще, дивитися з оптимізмом на невдачі.

Важливо бути конкретними (і не лише в письмовій похвалі): замість «змайстрував гарну саморобку» хай буде «паперова квітка була чарівною, ти навчився добре вирізати пелюстки, акуратно клеїти і розфарбував у дуже приємні кольори».

11. Розкажіть про успіхи дітей «за їхніми спинами»

Непряма похвала може творити дива. Якщо діти «підслуховують» хвастощі ними перед сусідами, друзями, вчителями, це діє більше, ніж прямі компліменти. І малюки, і підлітки просто світяться від задоволення. Наприклад, коли батьки кажуть «за спинами», як трирічна донечка старається шнурувати самотужки взуття або що 12-річний син дуже добрий. Звісно, казати ви маєте лише правду, без перебільшення.

Нарешті сніг: 9 цікавих зимових розваг на вулиці з дітьми

Морози, сніг та лід — нині не регулярні прикмети зими, а дари природи, якими варто користуватися, якщо вони є. Але що новенького запропонувати дітям, окрім санок, сніговиків та гри у сніжки? «Освіторія» зібрала незвичні зимові розваги, які сподобаються хлопчикам і дівчаткам.

1. Кольорові кульки з льоду

Кольорові кульки на тлі білого снігу — це красиво, з них можна викласти різні фігури на площині, а можна — пірамідку чи куб. А ще — покреативити з «начинками» і створити прикраси для вулиці, льодяні матеріали для ігор з мови, астрономії тощо.

Спочатку розберемося з основною технологією. Беремо повітряні кулі та під краном наповнюємо водою. Її має бути півлітра-літр. Кулька вийде невеличкою, але буде гарантія, що за ніч вона замерзне (адже шкода було б, якби після зняття «гумової шкаралупи» лід тріснув від води всередині). Додаємо розведену гуаш або харчовий барвник. Зав’язуємо вузликом саму кульку, без допомоги ниток, бо останній метод ненадійний. Струшуємо, щоб фарба рівномірно розподілилася.

Усі кульки виносимо на вулицю (або на відкритий балкон). Їх не можна закопувати в сніг чи присипати їм. За 3–4 години ці різнобарвні кульки доведеться перевернути. Це як з випічкою у духовці — може рівномірно, з усіх боків, не пропектися (у цьому випадку — не промерзнути). Залишаємо на морозі на ніч. Потім ножем надрізаємо повітряні кульки й знімаємо їх. Залишаються самі лише кольорові шари з льоду.

Що ще можна зробити, коли ми знаємо «базу»? Повітряні кулі можна взяти різних форм для краси. Окрім фарби, можна додати у воду під час наповнення повітряних кульок блискітки, новорічний дощик, «підрощені» кульки орбіз, різноманітні природні матеріали (ялинкові гілочки, живі квіти, ягідки).

А як щодо того, аби зробити моделі Сонячної системи? Кулі можна пофарбувати в кольори планет: сріблястий Меркурій, золотиста Венера, блакитна Земля, червоний Марс, сіро-блакитний Уран, смугастий Юпітер, яскраво-блакитний Нептун. Для Сатурна можна зробити кільце з картону, що більше за радіус льодової фігурки, та натягти.

Є й зовсім оригінальний варіант. У кулю з прозорого льоду можна покласти підфарбовані льодові фігурки. Для цього беремо іграшкові пісочні форми, форми для льоду, шоколаду, випікання. Заливаємо водою, в яку додаємо чимало яскравої фарби. Фігурки можна заморозити в морозилці. Коли вони стануть твердими, у повітряну кулю заливаємо трохи прозорої води, заштовхуємо туди фігурку з льоду і доливаємо водою (а далі — «класика»).

2. «Ice lol» та крижані «яйця драконів»

Ця забавка дуже схожа на попередню, але її суть не в самих кульках, а в тому, що всередині них. Якщо в попередньому варіанті все можна робити з дитиною, у цьому батькам краще самим підготувати сюрприз. Для дитини буде найцікавіше, що ж ховається в кульці.

Можна зробити такі собі кулі lol, якщо покласти всередину повітряної кульки ляльку, а потім виріб з льоду загорнути в кольорову фольгу.

Також цікаво вморозити в лід фігурки драконів і пограти, що їм треба допомогти проклюнутися з яєць.

Якщо взяти як «начинку» елементи каси літер та цифр або аналогічні магніти, матимемо набір для гри на вулиці у «слова», «мислителя», складання абетки, вивчення сусідів числа тощо.

Можна не обтяжувати себе підготовкою куль, а одразу кілька дрібних іграшок заморозити в мисці. Краще частину покласти на дно і залити водою до половини. А коли вода стане кригою, покласти ще іграшок та долити водою доверху. Дістати лід легко: досить потримати миску під холодною водою, а потім перевернути.

3. Снігове графіті

Балончик для графіті або підфарбована вода в пульверизаторі — цього достатньо, щоб малювати на снігу. Зображуйте свою родину у вигляді кумедних чоловічків або будь-які свої фантазії, робіть написи, грайте у величезні хрестики-нулики — все у ваших руках. Можна робити формочками фігурки зі снігу, як діти роблять це влітку з піску, і вже їх розфарбовувати.

4. Тортики замість сніговиків

Замість традиційних фігур з трьох грудок снігу пограйте в кулінарний магазин. Робимо тортики і тістечка зі снігу: у кого краще. Основу можна зробити і дитячим відром, і мискою, і справжньою формою для тортів чи кексів. Красиво, якщо таких коржів кілька, один на одному.

Надалі можна розфарбувати, як у попередньому розділі, прикрасити «солодощами», роль яких гратимуть калина, горобина, насіння, бусини, елементи мозаїки тощо. Тістечка можна робити за допомогою форм для печива. Така гра може тривати значно довше, ніж ліплення сніговика: діти і приймають замовлення, і «працюють у кафе», і частують гостей порізаними на шматки «тортиками».

5. Заморожені мильні бульбашки

Якщо мильна бульбашка, яку ви щойно видули, замерзає — це сприймається дитиною як справжнє диво. У морозний день (бажано за температури менш ніж –7 градусів) можна винести надвір попередньо охолоджений розчин, видути через соломинку мильну бульбашку та зловити на неї чи на якусь паличку.

Якщо обережно, так, щоб вона не луснула, покласти на сніг або зверху «посолити» буквально кількома сніжинками, почнеться кристалізація. Невдовзі отримаєте кульку з льоду. Шанси можна підвищити, якщо від самого початку додати в суміш гліцерин, який можна придбати в аптеці: на склянку мильного розчину — столову ложку.

6. Заморожений кінетичний пісок

Дітям цікаво спостерігати, як улюблений матеріал твердне на морозі. Можна зробити з нього фігурки, розрізати і подивитися, як частини не просипаються, а тримаються купи. Вдома через 5 хвилин пісок відтане.

Можна порівняти швидкість його пересипання, доки він добре не прогріється, та кінетичного піску, що весь час був у теплі.

7. Картини зі сніжок

На шорсткій корі дерева, паркані чи стіні будинку можна вдавленими сніжками зробити котиків, птахів, чебурашок, динозаврів та монстриків. Складно? Дві сніжки й закарлючка — і маєте веселе обличчя. Знов-таки, можна картини пофарбувати. Було б бажання!

8. Снігові бластери

Традиційну гру в сніжки сучасні іграшки можуть зробити простішою, ніж раніше. Сніжколіпи дають змогу швидше сформувати кульки. А снігові бластери (сніжкомети) ще й стріляють далі, ніж дитина може сама закинути. Можна поділитися на команди, звести фортецю та обстрілювати/захищати її, можна стріляти по цілях.

9. Лабіринт з кульками

Є такий конструктор з прозорих трубок та гірок, воронок, переходів, з яких можна побудувати лабіринт і запустити по ньому кульки. На вулиці взимку все просто: ходи робимо в глибокому снігу, десь на схилі. Ллємо на них воду (краще з пульверизатора), щоб стінки схопилися кригою.

Отримуємо такий собі лабіринт, по якому донизу можуть скочуватися складними доріжками та переходами і м’ячики, і машинки, і льодові кульки.