Всеволод Нестайко

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім’ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім’я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: “І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б’ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В.Нестайка була вчителькою і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. “З одного боку – це було весело – жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: “Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, – згадує письменник.

Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня – почалася Велика Вітчизняна війна. Хлопцю було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли – Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література.

Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. В.Нестайко працював у редакціях журналів “Дніпро”, “Барвінок”, у видавництві “Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві ”Веселка”.

Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. “Може тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили “Море горить!” “Пожежна команда.” А ще в класі мене називали Рудий африканський їжачок, – згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В.Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. “І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство – найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад – у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, – зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через у’яву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство – почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко – дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав’язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість.

Життевий шлях