"Переможні дописи" - серія публікацій працівників Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти про життя інституту та закладів освіти Миколаївської області під час активної фази російської збройної агресії проти України.
…Закриваю кабінет і не поспішаючи іду коридором Миколаївського обласного інституту післядипломної освіти. Дуже тихо. Світло вимкнене. Темно.
Хоча зовсім нещодавно в цих коридорах та аудиторіях, без перебільшення, вирувало життя: курси підвищення кваліфікації для всіх категорій педагогічних працівників, конкурс «Учитель року», тренінги-семінари, виставки, круглі столи, наукові конференції, концерти…У нашого дружнього, творчо працюючого колективу були великі плани, які довелося переглянути після 24-го лютого…
Війна…
Саме вона все змінила. Моментально та кардинально.
Зараз ми вимушені працювати в онлайн-форматі, тому що знаходитися в аудиторіях Інституту небезпечно і для працівників, і для вчителів , для яких проводяться курси підвищення кваліфікації. Недалеко від Інституту знаходиться зруйнована будівля обласної державної адміністрації…Там, під завалами, загинули наші друзі та колеги, мої колишні студенти і просто незнайомі нам люди. Миколаївці, кожен з яких робив усе, що міг, для захисту нашого міста-героя.
Колектив Інституту продовжує виконувати свою основну задачу – як і раніше проводимо курси підвищення кваліфікації та навчальні модулі для вчителів і педагогічних працівників із різних районів. Ось тільки зараз у цих районах життя різне – десь мирне, а в іншому місці йдуть бойові дії. Тому згідно з наказом курси проводяться в заочній формі. Викладачі Інституту готують відповідні методичні матеріали, публікують в інтернеті. Слухачі виконують завдання і надсилають результати своєї роботи нам, викладачам. Суворих дедлайнів, як це було раніше, немає, тепер курси тривають довго. Тому що – війна…Вона внесла свої корективи.
Про те, як освітяни Миколаївщини проходять курси підвищення кваліфікації у воєнний час, ми більше двох годин обговорювали з колегами на останній онлайн-нараді, яке було минулого тижня. Обговорювали як зробити заочне навчання якнайбільш комфортним для вчителів. У найкоротші терміни нами було підготовлено та видано методичний посібник із відповідними вказівками, інструкціями, порадами (див. світлину 1).
Але не тільки суто про професійні проблеми йшлося на цій нараді. Колеги говорили про те, що екстремальні умови зайвий раз довели: ми, українці, непереможний народ! Ніким та ніколи.
Викладачі та методисти розповіли про те, що вчителі, незважаючи ні на що, не тільки навчають дітей, а ще й стараються у термін виконувати запропоновані їм завдання. Не відкладають на потім. Знаходять час, можливості, аби можна було як і раніше надсилати свої роботи на перевірку.
Колеги підмітили, що зараз особливо актуальною стала проблема «зворотного зв’язку». Тобто, як зробити так, аби твоя робота опинилася у викладача, який перевірить її та оцінить. Час же воєнний, звичні форми комунікації не завжди доступні.
Звісно, там, де це можливо, учителі користуються електронною поштою. На щастя, таких районів у нашій області мало.
Але і навіть від учителів з районів бойових дій нам надходять виконані завдання! Не зважаючи на відсутність звичних для нас людських благ: світла, води, тепла; знаходячись під час обстрілів у підвалах, піклуючись про себе та свої сім’ї.
Колега-професор розповів, що одна з учительок надіслала йому великий, повноцінний і творчо виконаний конспект уроку у Вайбері. Вдумаєшся про те, скільки часу та праці потребувало створення цього конспекту, набір його в телефоні – проймешся величезною пошаною до справжньої Людини та Вчителю. Який прекрасно розуміє: війна обов’язково закінчиться, а дітей треба вчити і під час війни, і після перемоги.
Сам отримую фотографії у вигляді списаних папірців від руки. Як правило, такі відповіді надходять з Баштанського та Снігурівського районів. Називаю ці райони так за старою пам’яттю, зараз уже адміністративний поділ зовсім інший. Але люди залишилися колишніми! Вони так само старанно відносяться до своєї роботи, аналогічно виконують завіт Василя Сухомлинського – «серце віддають дітям». Зараз, у тяжкий для кожного з нас та країни час, це обов’язково важливо: зберігати добре серце, віддати всього себе дітям, які обов’язково переживуть війну і стануть щасливими, живучи під мирним небом.
Хтось скаже: вони знущаються над учителями. Але більшість висловлюють вдячність. Ось один із численних дописів: «Я, О. П., слухачка курсів вчителів української мови та літератури, група 100, які розпочалися 4 квітня. Вибачте, що надсилаю Вам завдання, написані від руки, бо в селі П. Березнегуватого району йдуть постійні обстріли та немає світла уже 4 тижні. Я виходжу за будинок у степ, коли тихо, щоб знайти інтернет. Тихого дня Вам, шановний Василю Івановичу! Красно дякую Вам за високу оцінку та пояснення. Ви – Велика душею і серцем Людина та талановитий Педагог! Бажаю Вам Ангела-охоронця! Вірю: все буде Україна!» (див. світлину 2 та світлину 3).
Теплішає на душі, коли читаєш «Усе буде Україна!». Цією фразою закінчуються майже всі роботи і розумієш: такий народ здолати – неможливо!
ДОРОГІ МОЇ УКРАЇНЦІ! ПРОЧИТАЙТЕ ДІТЯМ!
Гул сирен – кругом тривога,
У війни нема розваг,
Люди моляться до Бога,
Й ми відкинемо свій страх.
Не хвилюйся, мила доню,
Мирно спатоньки лягай.
Наша Армія боронить
Український рідний край.
Коло тебе на сторожі,
Щоб лихого не було, –
Ласка мами, захист Божий
І Ангелика крило.
Ти не бійся, любий сину,
Мужні наші вояки
Захищають Батьківщину
І воюють в дві руки.
Кожен воїн – справжній лицар –
З роду славних козаків,
В нього – мужність на обличчі,
Очі – пильні і зіркі.
Має поряд себе й друга –
Їжачка чи лисеня.
І коли на серці туга –
Приголубить кошеня.
Тут – папуга на дозорі,
Навіть качур – вірний друг,
Мудрий, чемний і суворий,
Бо ж війна гримить довкруг.
Свинки є морські і кролик,
Ще ворона й цуценя,
Їх тут люблять, їм тут воля,
Ними тішаться щодня.
І пухнастим, і пернатим,
Що живуть у бліндажі,
Наші доблесні солдати
Віддають тепло душі.
ІНФОРМУЄМО. НАВЧАЄМО. ПЕРЕМАГАЄМО
Робота нашого Інституту під час воєнного стану спрямована на продовження обраного курсу: надання освітніх послуг педагогічним працівникам Миколаївщини. Зорганізувати це ми змогли, розробивши додатковий сайт «Переможний вісник МОІППО».
На головному банері сайту Інституту замість оголошення про курси написано слоган «Інформуємо. Навчаємо. Перемагаємо» (див. світлину 1). За покликаннями, освітяни можуть перейти на рубрики та підпункти інформаційної підтримки (див. світлину 2).
Сайт має низку рубрик. Перша – «Про безпеку». Там представлена низка матеріалів про надання домедичної допомоги. А також як діяти в умовах надзвичайної ситуації та рекомендації психологів. Значущим є вміння жити в умовах інформаційного «бомбардування» з боку ворога. Слугує цьому підрубрика «Убезпечимо: медіаграмотність в умовах війни».
Рубрика «Про освіту». Освітянам пропонується оновлена модель підвищення кваліфікації на період воєнного стану з підрубрикою «Зростаємо». Яким має бути «ЗНО – 2022 – мультитекст» у підрубриці «Зробимо». Нова українська школа, дошкілля і початкова освіта, дистанційне навчання та організація інклюзивного навчання в умовах воєнного стану представлено в цій же рубриці (див. світлину 3).
Цікавий і, на нашу думку, вартий увагу матеріал, який вміщено до рубрики «Про мову та історію». Народ живе доти, поки існує його мова і культура. Словом, пензлем, музичним текстом можна також «воювати» й тримати «оборону». А ще важливо знати свою рідну історію, ураховувати уроки минулого, берегти культурні традиції та розвивати нові напрями. Для учнівської молоді цікавим буде переглянути набір ілюстративного матеріалу – плакатів: «БИТВИ З РОСІЄЮ (МОСКОВІЄЮ), ЗА ЯКІ НЕ СОРОМНО В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ». Автори простежили історичні події, не обійшовши стороною і нинішню війну геноциду проти українців й України. Про це і не тільки в підрубриках нашого сайту «Переможний вісник МОІППО» (див. світлину 4).
«Книготека підтримки» – наступна рубрика, яка слугує педагогічним працівникам і містить повноформатні тексти за різними напрямами. Посібники і монографії працівників нашого Інституту, публікації, які розміщені на інших сайтах та у всемережжі. Усе це надає можливість використовувати у своїй практичній діяльності, готуючись до занять.
Важливим і доречним є матеріал рубрики «Трудові відносини у воєнний час», де вміщено питання-відповіді, які власне й регулюють трудові відносини роботодавця й працівників під час воєнного стану. Представлено й низку документів, що допоможуть керівникам закладів освіти здійснювати свою місію та завдання, працюючи в умовах війни.
ПЕРКОНАНІСТЬ і ВІРА: ПЕРЕМОГА ЗА НАМИ! Це те, що надихає усіх і кожного жити та працювати в умовах воєнного стану. А ще впевненість у тому, що поруч колеги, партнери, друзі, які підтримають і допоможуть вирішити як професійні, так й особисті питання/проблеми. А ще:
ВДЯЧНІСТЬ НАШИМ ЗАХИСНИКАМ, які боронять Миколаївщину й Україну!
Доброго ранку, доброго дня, доброго вечора! Ми – з України! Ці патріотичні фрази нашого легендарного губернатора стали уже крилатими виразами не лише в Україні, а й в усьому світі. Як і відома фраза українських мужніх прикордонників із острова Зміїний про російський корабель.
Отож, доброго часу усім вам, дорогі друзі, шановні колеги-освітяни.
З перших днів війни педагогічний колектив нашого навчального закладу розпочав свою волонтерську діяльність, допомагаючи військовим ЗСУ на передовій, місцевій теробороні, вимушеним переселенцям.
Злагоджену роботу зуміла організувати директор школи, депутат селищної ради.
Вчителі, кухарі освітнього закладу, технічні працівники, батьки учнів випікали смачні пиріжки, печиво, дружно ліпили вареники, організовано готували продуктові набори, натхненно плели маскувальні сітки, регулярно закупляли предмети гігієни. Для людей, які вимушено покинули своє житло через небезпеку воєнних дій, зібрано багато побутових речей (теплий одяг, необхідні посуд і меблі).
Для воїнів Збройних Сил України вихованці нашої школи з великим бажанням малювали малюнки, виготовляли листівки, в яких були теплі слова підтримки, безмежної віри в перемогу.
Із приходом погожих весняних днів усі працівники закладу прибрали шкільну територію, посадили нові дерева, квіти.
До Великодніх свят господині села спекли 230 пасок, розфарбували 150 писанок і ці гостинці передали нашим мужнім захисникам на передову. Знову сплетено маскувальні сітки, зібрано засоби гігієни, святкові продуктові набори.
До дня Світлого Христового Воскресіння діти вкотре для наших лицарів-вояків намалювали малюнки, виготовили листівки з теплими Великодніми вітаннями.
Громада села, шкільна спільнота вірять у ПЕРЕМОГУ над ворогом!
Адже все те, до чого торкалися наші руки, зроблено і підготовлено з теплом і любов’ю!
МИ ВІРИМО У ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ! УКРАНА ПЕРЕМОЖЕ!
Я – оптиміст! І не бачу особливого сенсу бути кимось ще.
Уїнстон Черчіль
Триває вторгнення Росії в Україну. Збройні Сили України героїчно відбивають атаки ворога, а мільйони українців переховуються у бомбосховищах. Південь України теж на лінії вогню, зокрема і наша Миколаївщина.
Як і всі українці, ми, педагоги, були шоковані підлим агресивним нападом путінської Росії на Україну. Бо у наших освітянських планах війна не значилася, а було прописано багато цікавих творчих заходів, програм, проєктів, професійних «сходів». Ніби відчуваючи біду, працівники Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти у лютому надто поспішали – старалися зробити якомога більше своїх добрих освітянських справ. Усе, що вдалося зреалізувати нашому колективу за короткий мирний період найкоротшого місяця року до трагічного дня – 24 лютого 2022 року, описано у нашому черговому дайджесті за лютий.
В умовах воєнного часу Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти працює у штатному режимі. Колектив Інституту, незважаючи на низку труднощів, продовжує надавати освітні послуги педагогам Миколаївщини в дистанційному режимі.
Навчання відбувається у гнучкому режимі з використанням хмарних сервісів гугл. Матеріали для опрацювання розміщені на гугл-диску в папках відповідно до номера групи або модуля. Опрацьовувати матеріали та виконувати завдання освітяни можуть у зручний для них час.
Комунікація з науково-педагогічними та педагогічними працівниками МОІППО здійснюється за допомогою всіх доступних засобів електронного зв’язку (електронна пошта, месенджер, вайбер тощо).
Для колективу МОІППО за участі адміністрації закладу систематично проходять наради у форматі ЗУМ із питань організації освітнього процесу, кадрового забезпечення освітнього процесу в умовах воєнного стану.
Сьогодні кожен з нас на своєму фронті наближає перемогу над російським загарбником. Щоб підтримати наші Збройні сили, наш колектив почав займатися волонтерською діяльністю: організовують збір коштів, закупляють необхідні товари, медикаменти, допомагають із питанням харчування як ЗСУ, бійцям тероборни, так і людям, які втратили свої домівки.
Після закінчення війни нам, освітянам Миколаївщини, буде що вписати у книгу пам’ятних днів воєнного лихоліття російсько-української війни.
Важкий час для України! Надважкий! Нелегкий він і для нас, педагогів. Та попри незмірне всенародне горе і пекучим біль саме зараз кристалізується стержень української нації!
РАЗОМ МИ – СИЛА! І НІЯКОМУ ВОРОГУ НАС НЕ ЗДОЛАТИ!
Хай згине московське зло і переможе українська правда!
СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ЇЇ ГЕРОЯМ!
Здійснюючи свою місію як у довоєнний, так і під час воєнного стану наш колектив Інституту не полишає надію: ПЕРЕМОГА БУДЕ НАША.
Місія Інституту вміщена такі слогани: «Інститут – у регіон. Інститут – для закладів освіти. Інститут – задля вчителя. Заклади освіти – надійні партнери Інституту».
Маючи таке тверде переконання, ми продовжуємо у віддаленому режимі надавати освітні послуги педагогам Миколаївщини. Вони перебувають у різних ситуаціях. Це обов’язково нами враховується: психологічна й моральна підтримка, різновекторна комунікація та ін. Це можна простежити, відвідавши спеціально зорганізований сайт «Переможний вісник Інституту». Він містить низку рубрик, де розміщено необхідні матеріали, поради, пам’ятки, алгоритми як жити і діяти в умовах війни.
Реалізація освітянських завдань є надзвичайно складною для категорії колег, які мають працювати з особливим дітками. Інститут навчає таких педагогів різноманітним методикам, пропонує різні практики. Педагогічні працівники використовують їх у своїй діяльності з дітками, які мають особливі освітні потреби.
Нещодавно, незважаючи на бомбардування, наш Інститут за підтримки департаменту освіти і науки Миколаївської обласної адміністрації одержав дороговартісну друкарську машинку для навчання дитини з порушенням зору. Це друкарська машинка Tatrapoint Adaptive для друку шрифтом Брайля. Вона сучасна, зручна та зрозуміла у використанні та обслуговуванні.
Машинка для письма шрифтом Брайля має регульовану відстань між клавішами, що дозволяє дитині з порушенням зору з легкістю навчатися. Але тепер черга за підготовкою педагогів! І ми обов’язково це зреалізуємо, дочекавшись Перемоги!
Отримавши таке обладнання, наші працівники обласного ресурсного центру з підтримки інклюзивної освіти зможуть наочно та практично здійснювати підготовку наших вчителів щодо навчання дітей із порушенням зору.
Ми тримаємо освітянський стрій і в умовах воєнного стану.
Віримо ЗС України.
Ми гордимося захисниками Миколаївщини.
Ствердно говоримо: ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Автор: Василь Шуляр
Два місяці без сонця, без весни,
Два місяці чекання і надії,
Що вітер хмари лютої війни
Над рідним Маріуполем розвіє.
В очах дитячих світиться печаль,
В них – море смутку, в них – безмірне горе.
Їх дім сьогодні – бункер «Азовсталь»,
А десь над ними світять ясні зорі.
Та зір не видно милій дітворі,
І навіть ігри їм пограти ніде.
Бо там вогонь пекельний угорі,
А тут вже обмаль і води, і хліба.
Та все ж надія повертає знов,
І тулиться до матері дитина,
Їх захищає Бог і полк «Азов»,
За їх спасіння молиться Вкраїна.
© Галина Запорожченко «НАДІЯ ПОВЕРТАЄ» 23. 04. 2022
На світлинах – діти Маріуполя, «діти підземелля»
Упав солдат. Він впав за тебе, сину,
Щоб ти зміг жити в радості й добрі,
Він впав за нашу рідну Батьківщину,
Щоб ворог не затьмив її зорі.
Поліг солдат – із честю – в полі бою,
Щоб ти, синочку, виріс і змужнів,
Щоби родина тішилась тобою,
Як Україна – доблестю синів.
Своє життя віддав він не намарно –
За успіх твій здолав дев’ятий вал.
Він, сину, став Героєм легендарним,
Хоча йому було лиш двадцять два.
Священну волю й рідну землю, сину,
Він залишив як світлий заповіт,
Його звитяжний подвиг не загине,
Допоки гідність ти нестимеш в світ.
© Галина Запорожченко «РОЗМОВА З СИНОМ», 17. 04. 2022
Весна… Та не її гудуть громи,
Вся Україна – у воєнній справі.
А діти мріють кожен день про мир –
І творять диво – добре і яскраве!
В руках сердечка гріє дітвора
І ляльку-подорожницю для когось,
І янголяток з крилами добра –
Все для бійців – заради перемоги!
Сховає воїн милий оберіг
Десь у душі своїй, побіля серця,
І пройде з ним ще тисячі доріг –
Він захистить його в кривавім герці.
Ці талісмани – символи життя,
Бо створені дитячими руками.
Дівчатка зичать лицарям звитяг,
Завітне шлють: «Тримайтеся! Ми – з вами!»
© Галина Запорожченко «МИ – З ВАМИ!» 27. 04. 2022
На світлинах – юні майстрині-школярки Миколаївщини за своєю маленькою, проте безмежно вагомою працею – виготовленням патріотичних оберегів для воїнів ЗСУ. Діти, як і дорослі, допомагають військовослужбовцям, як можуть. Нині багато дошкільнят і учнів України об’єдналися у потужний фронт допомоги нашій армії і роблять маленькі дива, які щодня рятують людські життя.
(поетична казка-відповідь на пропагандистський російський мультфільм про Миколу і Ваню)
Казку мудру, любі діти,
Розкажу вам нині
Про уміння дружно жити
В рідній Україні.
Жив собі малий хлопчина
На ім’я Микола,
Із розумними очима,
Вчився гарно в школі.
І книжки читав із малку,
Друзів мав багато,
І Андрійка, і Богданка, –
Всіх і не назвати.
Привела одного разу
На урок останній,
Їхня вчителька до класу
Іванова Ваню.
І сказала, що він має
Вчитись в їхній школі,
Але мови ще не знає,
Бо не вчив ніколи.
Лиш російською говорить,
Як його родина,
Бо приїхав із Ростова
Жити в Україну.
Діти радо привітали
Хлопчика нового,
Розказали, показали,
Що тут і до чого.
Та найбільше тому Вані
Помагав Микола,
Часто з ним ділив сніданок,
Мови вчив поволі.
Друзі теж допомагали
Щиро і завзято,
І для Вані влаштували
Незабутнє свято.
Як сюрприз подарували
Вані вишиванку
Ще й урочисто назвали
Хлопчика Іванком.
Показав характер зразу
Той Іванко-Ваня,
Бо для нього, бач, образа
Перейменування.
І немила йому мова
Наша солов’їна,
Не потрібна й кольорова
Дивна сорочина.
Та стерпіли діти Вані
Це нахабство в класі,
І в надії сподівались,
Що мине все з часом.
Не минуло. Цей невдячний
Друзів брав на кпини, –
Не признає він нізащо
Мови України!
І чужа йому культура,
Й школа тут погана.
Всі побачили натуру
Справжнього Івана.
Вихваляв свою країну
І грозив війною:
– Я поставлю на коліна
Всіх, хто не зі мною!
Був пихатим, ще й до того –
І жорстоким часто,
Не стерпіли аж такого
Діти в класі «щастя».
Вже й малий Миколка знає
Правди перевагу –
Дружби справжньої немає,
Як нема поваги.
Відвернулися від нього
Вчителька й дитина,
Відвертається від злого
Й наша Україна.
Пам’ятайте, любі діти,
Ми в своїй державі
За законом правди жити
Маєм повне право!
І ніякі «вані й вови»
Нам не до указу!
Вже нізащо і ніколи!
Знищимо заразу!
© Галина Запорожченко, 21 квітня 2022
І знову – гуркіт злобних канонад,
І вирви в місті, мов криваві рани,
Та все ж вцілів старий вишневий сад,
Та все ж горять лампадами тюльпани.
Ось-ось бузок розквітне, бо ж – весна!
Й черемха поряд – з горя сива-сива,
Їй відцвісти завадила війна,
Та все ж вона жива, жива на диво!
Здригнувся простір, хреститься рука,
Шматує небо путінська ракета,
Та ми стаєм сильнішими стократ,
А з нами разом – світ, уся планета!
Відступить зло – цей клятий «рускій мір»,
Бо правда є – вона єдина в Бога,
Побєдобєсний щезне їх кумир,
ЗА НАМИ – ЧЕСТЬ, І З НАМИ – ПЕРЕМОГА!
© Галина Запорожченко
ПЕРЕМОГЛИ НАЦИСТІВ – ПЕРЕМОЖЕМО Й РАШИСТІВ!
Господи, почуй, благослови
Всіх Героїв мужніх Азовсталі,
Поки у руїнах ще живі,
Не лишай їх шансу жити далі!
Всемогутній Боже, захисти,
Вбережи для матері дитину!
З їхніх пліч зніми важкі хрести
І врятуй отих, хто ще не згинув!
Шквал вогню смертельного спини,
Щоб вони з-під куль живими вийшли,
Це ж чиїсь батьки, брати, сини!
Милосердя їм даруй, Всевишній!
Порятуй їх, Отче, і спаси,
Сотвори ще раз для світу диво!
Щоб обняв стареньку матір син,
Бо для тебе, Боже, все можливо!
© Галина Запорожченко
СТІЙ МАРІУПОЛЕ – МІСТО МАРІЇ!
Місто Марії в степах Приазов’я,
Що ж ти кремлю завинило, й коли?
Змучене, спалене, втоплене в крові,
Знищене підлим цинізмом москви.
Завше привітне, гостинне і світле,
Вміло любити чужих і своїх,
Нині ж ти – символ страждання для світу,
В чому ж вина твоя, в чому твій гріх?!
Десь в підземеллі голодна дитина
Марить матусею, сонцем, теплом.
В тебе нема перед Богом провини –
В храм твій ввірвалося путінське зло.
Кісткою в горлі ти стало росії –
«Рускоязичне», та духом – не те!
Ворог у люті своїй скаженіє,
Рве твоє небо, паплюжить твій степ.
Стій, Маріуполе – місто Марії,
Встояти маєш, як мужній Азов,
Хай тебе ласка Пречистої гріє,
Хай воскресить на життя, на любов!
© Галина Запорожченко
Армійська доблесть наших збройних сил!
Бійці-герої ¬– лицарі завзяті!
Війну ніхто з них в гості не просив –
Ганебних орків гонять нині з хати.
Ґрунти горять під ворогом щодня,
Дають їм хлопці добре прочуханки,
Еге ж, тепер дізналася русня –
Європа з нами ще й американці!
Жадають помсти люті вороги,
За те, що не зустріли їх квітками,
Ич, що надупав путін їх гидкий
І цю злобу виношував роками.
Їй Богу, навіть бункер не спасе,
Його амбітна ціль – не в Божих планах,
Коли в нас Україна – над усе,
Лише тоді народ – неподоланний!
Москві комфортно – завтра буде зле,
Нема спасіння раші і ординцям,
Отож услід за рускім кораблем
Прямують нині разом й поодинці.
Раби убогі моляться царю,
Свобода їм ніколи і не снилась,
То свастику украли, то зорю –
Уже злодюг хай виправить могила!
Фатальний крок й фатальний їх кінець!
Хіба не диво? – Нищимо заразу!
Цинізм, брехня звелися нанівець,
Чекає на росію суд в Гаазі!
Шануймо доблесть й славу ЗеСеУ,
Щоб не забула нація ніколи
Юродства суть і спалену москву,
Як правда зло навіки поборола!
Ь – знак м’якшення – це СВІТЛО НАЯВУ!
© Галина Запорожченко, 10.05. 2022
ТУТ – УКРАЇНА!
І знов – шалений обстріл і тривога,
Сховалась квітка в пазуху весни,
Здається й всесвіт молиться до Бога:
– Спини, Небесний Отче, смерть спини!
Обстрілює Одесу й Миколаїв
Рука убивці-ката із кремля.
Болить мені біда у ріднім краї –
В Південнім краї зранена земля.
Усе, що може ворог, – бити в спину,
Ганебний злодій навіть сон краде –
Рожевий сон в маленької дитини,
Краде безчесно спокій у людей!
Тут котить хвилі Буг у Чорне море,
Тут степ пропах свободою віків,
Тут із ганьбою завжди гинув ворог
Від рук сміливих бузьких козаків.
Тут – Україна, горда й незборима,
І нині скрутить дулю москалю,
Про це почує вкотре світ від Кіма,
Бо й він сьогодні – в лицарськім строю.
Й богині цих степів взялись за зброю,
Стоїть на смерть південний легіон,
Тримають міцно стрій міста-герої –
Одеса, Миколаїв і Херсон!
© Галина Запорожченко, 15.05. 2022
І ДОРОСЛІ, І ДІТИ РАЗОМ НАБЛИЖАЮТЬ ПЕРЕМОГУ!
Війна над світом злобно розпустила
Свої страшні, свої зловіщі крила,
Де тінь від них впаде, там скрізь руїна,
Та не здається рідна Україна.
Бабуся місить тісто – вся в турботі,
Матуся підсобляє їй в роботі:
Пампушок й пирогів спечуть багато –
Домашнім буде, буде і солдатам.
Татусь уже давно в теробороні,
Він теж, як воїн, рідний край боронить.
Та і дідусь не згає час ніколи –
На трактор сів й подався зранку в поле.
Тримається в родині кожен стійко,
Дорослі справи навіть у Марійки –
Братам молодшим треба підсобити
Дерева і городину полити.
Бо навіть ця мала дитяча змога –
Це їх старання задля Перемоги.
Сад зацвіте і вродить рясно-рясно,
І знову прийде мир, і буде щастя!
© Галина Запорожченко «ЗАДЛЯ ПЕРЕМОГИ»
Останнім часом ми всі живемо в очікуванні Перемоги. Довіряємо Збройним Силам України та Територіальній обороні, але й самі не залишаємось осторонь. Працівники нашого закладу дошкільної освіти з перших днів повномасштабного вторгнення росії згуртувались, перетворились на потужну команду, яка готова до супротиву рашистам.
Все почалося з виготовлення запалювальних пристроїв «коктейлів Молотова», особисто ми називали їх «смузі не для друзів». З дому приносили тканину та пляшки, і під керівництвом тероборонівців працювали. Аналізуючи тканину, яка залишилася, ми зрозуміли, що можемо наплести сіток для оснащення оборонних постів. В хід пішли тканина та одяг (навіть новий, але ж колір підходить для сіток… і без роздумів все різалось). Шукаючи компоненти до сіток ми надибали рибальські сітки. Вони міцні, легкі, непримітні, тому досить швидко перетворились на чудовий захист для наших військовослужбовців.
Довго сидіти без роботи неможливо. Так хотілося обігріти наших захисників, тому прийшла ідея в'язати шкарпетки. Всі речі розпускалися і перетворювалися на тепло для наших Ангелів–охоронців.
Коли активісти запропонували ліпити вареники, ми без вагань долучилися. Так хотілося в садочку відкрити пункт приготування домашньої їжі для військових, але наш харчоблок був на реконструкції в рамках «Велике будівництво», тому жодних умов для приготування їжі в нашому закладі не було. Двоє наших колежанок вирішили годувати захисників на постійній основі і готувати їсти вдома. Захисників ставало все більше і більше. Ми всі допомагали. Хто пиріжків насмажить, а хтось пряників напече. І все їм, адже завдячуючи військовослужбовцям ми мали можливість спати більш-менш в тиші.
До нас долучилися працівники сусіднього закладу загальної середньої освіти I–III ступенів. Дівчата ліпили вареники, пекли солодкі рулети, готували млинці з начинкою, голубці, холодці, котлети….
Великдень – найвеличніше свято. Дуже хотілося зробити щось таке, щоб хлопці відчули родинний затишок. І закипіла робота. Напекли пасок, рулетів, пофарбували крашанки; колежанки з Української школи наготували м’ясних смаколиків, а діти намалювали картини-обереги. Це розчулило військових, а ще більше – нас.
Розуміємо, що кожен наш крок, кожна усвідомлена дія наближає нас до Перемоги
P.S. Пишу цей текст в кінці травня, а сама собі думаю, що поки його внесуть до збірки, сто відсотків вже буде Перемога. Адже, в єдності – сила.
ВСЕ Є УКРАЇНА!
ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Десь замовкла пташка в вишині,
Свист ракети – то не грім небесний!
І як виклик підлій цій війні –
Цвіт кульбабки в згарищі воскреслий.
Ій, маленькій, треба відцвісти,
Щоб із вітром згодом полетіти,
І добром засіяти світи,
І зігріти землю сонцеквітом.
Я дивуюсь квіточці весни,
В ній, тендітній, бачу Україну,
Бо й вона в пекельному вогні –
Купина́, ніким неопалима!
Крізь дими проб’ється ярий квіт
І всміхнеться сонечку дитинно.
Незборимий наш козацький рід!
Нездоланна наша Батьківщина!
© Галина Запорожченко «НЕЗДОЛАННА НАША БАТЬКІВЩИНА»
І для дітей, і для дорослих.
ВІРМО В ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ! І НАБЛИЖАЙМО ЇЇ РАЗОМ!
Війна… Вона безцеремонно прийшла страшним лихом на нашу землю. Довелося змінити плани, відредагувати основні завдання.
Колектив закладу відповів на непрості виклики сьогодення злагодженою роботою учасників освітнього процесу, який не був призупинений. Виховні пріоритети нашого закладу також змінилися. Основним завданням ставимо перед собою збереження життя та здоров`я учнів. З цією метою було посилено просвітницьку роботу з безпеки життєдіяльності: класні керівники та педагоги у батьківських, учнівських групах поширюють інформаційні матеріали щодо збереження фізичного та психологічного здоров`я учнів.
Незважаючи на складну ситуацію наші учні беруть участь і перемагають у патріотичних конкурсах, інтернет-олімпіадах, проєктах: отримали дипломи переможців в обласному конкурсі читців поезії Лесі Українки та Івана Франка-2022 (Артеменко Є. (1 м.), Вовкуленко П. (3 м.)). Діти долучилися до проєкту «Мамо, я бачу війну»…
Особлива увага приділяється підтримці наших військових (серед яких багато односельців): учні пишуть листи, записують відеозвернення до наших героїв, малюють малюнки. Колективом школи було зібрано та передано військовим, які захищають Миколаївщину, продукти харчування та засоби особистої гігієни. Також ми перераховуємо кошти на рахунки волонтерських організацій, на підтримку ЗСУ, у фонд «Повернись живим», надаємо гуманітарну підтримку людям, які були змушені покинути свої домівки унаслідок окупації населених пунктів, де вони раніше проживали.
Якби ви бачили наш заклад у цей час! У нас так гарно, чисто, затишно. Про це подбали невтомні техпрацівники. Ми обов’язково повернемося у комфортні класи і продовжимо навчання в рідній школі.
Рашисти не врахували єдності та міцності духу нашого народу, наших військових, персоналу лікарень та працівників освітніх закладів. В умовах військової агресії нас об`єднує любов до України, віра у перемогу та незламний дух. Слава Україні! Перемога за нами!