Вчителям

Особливості віку п’ятикласників:

1)      період 10-12 років – час переходу від мислення, заснованого на оперуванні конкретними уявленнями, до мислення теоретичного, від безпосередньої пам’яті до логічної;

2)      в інтелектуальній діяльності школярів у період отроцтва підсилюються індивідуальні особливості розвитку, що пов’язані з розвитком самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого підходу до вирішення задач;

3)      центральне особистісне новоутворення цього періоду – становлення нового рівня самосвідомості, Я-концепції, що виявляється в прагненні зрозуміти себе, свої можливості й особливості, свою подібність з іншими людьми і свою відмінність – унікальність й неповторність;

4)      радикальні зрушення в соціальному розвитку відбуваються саме в 10 років, коли з’являється потреба у визначенні свого місця в соціумі, отримання суспільного визначення.

Основні задачі розвитку учнів у п’ятому класі:

• оволодіння базовими шкільними навичками й уміннями;

• формування загальнонавчальних умінь та навичок, уміння вчитися;

• розвиток навчальної мотивації, формування інтересів;

• розвиток навичок співробітництва з однолітками, вміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої результати з успіхами інших;

• формування вміння домагатися успіху і правильно ставитися до власних успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі;

• формування уявлення про себе як про успішну людину з великими можливостями розвитку.

У середній школі докорінно змінюються умови навчання. Більшість дітей переживає цей перехід як важливий крок у їхньому житті. Для багатьох дітей цей перехід є показником дорослішання. Крім того, певна частина дітей сприймає такий перехід як шанс заново почати шкільне життя, налагодити несформовані стосунки з педагогами або виправити ті стосунки, які їх не влаштовують. Діти очікують змін, сподіваються, що їм у школі стане цікавіше.

Вчителям слід не забувати про різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи. Великі вимоги до них найчастіше виявляються їм не під силу та ускладнюють адаптацію до середньої школи.

У цей час у школярів дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету (свою здібність до предмету дитина оцінює не з позицій своєї реальної успішності, а – з суб’єктивного ставлення до нього). Тому важливим є те, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання. При цьому необхідно орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і удосконалення.

Учні п’ятих класів особливо чутливі до демократичного (на відміну від ліберального чи авторитарного) стилю керівництва з боку дорослого: коли він виявляє ініціативу, задає деякі рамки їхньої діяльності, але при цьому дозволяє учням самим приймати рішення, не встановлює покрокового контролю.

Слід враховувати, що у п’ятикласників є сильною потреба у спілкуванні з однолітками, тому вони охоче відкликаються на групові форми роботи з активними  та інтерактивними методами навчання, де є можливість суперничати, вигравати.

Поговоримо про важливе та актуальне - особливості та правила надання Першої Психологічної Допомоги.

Ситуація, у якій ми знаходимось може викликати стрес чи інші реакції, з якими може бути складно впоратися самостійно. Серед них можуть бути відчуття страху, плач, ступор, апатія, рухове збудження, нервове тремтіння, істерика та навіть прояви агресивної поведінки. Це може статися як з нами, з нашими знайомими,так і з просто оточуючими людьми.

У актуальний час було б гарно, якщо б усі були відповідальними та чуйними як до себе, так і до всіх оточуючих.

Ми маємо розуміти головні моменти Першої Психологічної Допомоги, як ми можемо допомогти людині, як можемо зрозуміти, що з нею відбувається та надати ПЕРШУ ДОПОМОГУ, у тому числі ПСИХОЛОГІЧНУ.

(До речі навчаються першій психологічній допомозі не тільки психологи, її основи має знати кожен із нас. Бо ми живемо серед людей, і є відповідальними громадянами та просто Людьми).

Тож, трохи детальніше про ПЕРШУ ПСИХОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ:

Перша психологічна допомога – це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної психологічної допомоги людям, які зазнали впливу значних стресорів.

Її надання не передбачає значної професійної підготовки, достатньо педагогічних знань, отриманих в межах загальноосвітнього психологічного інформування, і природної здатності проявляти співчуття, людяність.

Важливою характеристикою першої психологічної допомоги є її простота.

Потреба у першій психологічній допомозі залежить від глибини впливу події на людину. Ступінь впливу зазвичай визначається як незначний, помірний, тяжкий. У більшості випадків перша психологічна допомога надається під час тяжкого впливу психотравмуючої події на особу. Саме оцінка поведінки постраждалого є вирішальною для прийняття рішення про надання першої психологічної допомоги. З цієї точки зору важливим є оцінка станів.

Перша психологічна допомога (далі - ППД) визначає гуманні, підтримуючі заходи реагування на страждання особи, яка може потребувати підтримки.

ППД включає такі елементи:

- ненав’язливе надання практичної допомоги та підтримки;

- оцінювання потреб і проблем;

- надання допомоги в задоволенні базових потреб (наприклад: їжа, вода, інформація);

- слухання людей, не примушуючи їх говорити;

- розрада та заспокоєння людей;

- надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв’язку із службами та структурами соціальної підтримки;

- захист людини від подальшої шкоди.

Завдання ППД:

- формувати відчуття безпеки, зв’язку з іншими людьми, спокою і надії;

- сприяти доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки;

- зміцнювати віру в можливість допомогти собі та оточуючим.

Під час надання ППД необхідно:

- знайти для розмови тихе місце, де ніщо не відволікатиме;

- поважати конфіденційність і не розголошувати повідомлені особисті відомості;

- бути поруч із людиною, але дотримуватися необхідної дистанції з урахуванням її віку, статі та культури (якщо потрібно - обняти, то обов’язково спитати дозволу);

- показувати зацікавленість, наприклад, киваючи головою чи вимовляючи короткі підтверджувальні репліки;

- бути терплячим і спокійним;

- надавати фактичну інформацію, чесно говорити про свої знання: «Я не знаю, але спробую для вас дізнатися»;

- надавати інформацію зрозумілою мовою, простими словами;

- висловлювати співпереживання людям, які говорять вам про свої почуття,

- перенесену втрату чи важливі події (втрата будинку, смерть близької людини тощо);

- надати людині можливість помовчати.

Під час надання ППД заборонено:

- змушувати людину розповідати про те, що з нею відбулося;

- перебивати і квапити співрозмовника (наприклад, дивитися на годинник, говорити занадто швидко);

- торкатися до людини, якщо немає впевненості про те, чи прийнято це в її культурному середовищі;

- давати оцінку тому, що людина зробила чи не зробила, або її емоціям;

- вигадувати того, чого не знаєте;

- використовувати специфічні терміни;

- давати обіцянки;

- переказувати співрозмовнику оповідання, почуті від інших;

- розповідати про свої власні труднощі;

- думати і діяти так, немов зобов’язані вирішити за іншого всі його проблеми;

- позбавляти людину віри у власні сили і здатність самій подбати про себе;

- описувати людей, використовуючи негативні епітети (наприклад, називати їх «божевільними»).

Отже, це ЗАГАЛЬНІ принципи надання Першої Психологічної Допомоги.

Але найголовніше, що вона (саме кроки першої психологічної допомоги) залежить від того психологічного стану, у якому зараз знаходиться людина:

- Страх

- Апатія

- Ступор

- Рухове збудження

- Плач

- Нервове тремтіння

- Істерика

- Агресивна поведінка.

Для того, щоб правильно визначити стан, у якому знаходиться людина, та надати необхідну відповідну Першу Психологічну допомогу ми маємо знати Ознаки цього стану, яка його тривалість і які саме кроки Першої Психологічної Допомоги необхідні при цьому стані.

Ознайомитись із цим більш детально допоможуть Ілюстрації під цим постом - Картки з правил надання Першої Психологічної Допомоги при різних психологічних стресових станах людини.

Прошу ознайомитися.

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують: легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі; вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності; здебільшого не сором’язливі, але стримані; легко спілкуються; користуються повагою ровесників; не схильні ображатись; беруть участь у громадській роботі класу і школи.

За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.

У роботі з такими дітьми слід враховувати:

• сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають;

• завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу;

• на зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись;

• такі учні досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають;

• досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяцю втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер;

• опитування домашнього завдання слід починати саме з таких учнів;

• сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

Діти холеричного типу темпераменту характеризуються: легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі; енергійною та різкою поведінкою; бурхливо реагують на подразники; важко переключаються на спокійнішу справу; у колективі прагнуть самостверджуватись; люблять організовувати ігри;  охоче залучаються до різних видів діяльності

За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити " на зло”.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

• зважати на їхні особливості;

• бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість;

• при навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню. Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні;

• пам’ятати, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок;

• перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд розгубляться від. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань;

• у опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.

У дітей флегматичного типу темпераменту : почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі; флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів; уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості; ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

• щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту;

• надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі. Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу;

• враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину;

• враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення;

• не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми. Їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго;

• враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

Діти з меланхолічним темпераментом: надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі; сором’язливі;  малоактивні; важко пристосовуються до нових обставин; відзначаються хворобливою вразливістю; швидко втомлюються; невпевнені у своїх силах;  часто мають поганий настрій, почувають страхом перед труднощами ; скаржаться на ровесників;  бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно.

Вчителю у роботі з такими дітьми слід :

• підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду;

• доручити дитині якусь корисну та важливу справу в класі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у класі;

• враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня;

• враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має смисл залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі;

• при опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго;

• перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки;

• враховувати, що такі дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка;

• враховувати, що таких дітей особливо пугають: серйозні самостійні роботи на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді;

• відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу.

Процес навчання у школі збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко її забувають. Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше шкільної програми. Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь яким виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу. У них та сангвініках вистане самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких учнів оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.

У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один-два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожного учня.