На початку ХХ століття Європа покладала величезні надії на майбутнє. Всі сподівалися змін, знищення міщанських цінностей та старої політичної системи, чекали народження на її уламках нового, енергійного світу. Однак ніхто і гадки не мав, що весь ентузіазм молодого століття виродиться в жахіття воєн, революцій і голодоморів, жертвами яких стануть десятки мільйонів життів. На ці катастрофи людство відгукнулось екзистенціальним світоглядом, головні риси якого — відчуття страху і відчаю, переконаність в абсурдності буття і неминучості страждань.

Наслідком пережитих катастроф і втрати моральних орієнтирів стала поява в європейській літературі теми «втраченого покоління». До цього покоління належало багато видатних письменників, яких зачепили події Першої і Другої світових воєн і які писали про своїх сучасників — звичайних людей, що стали не лише свідками, а й мимовільними учасниками жахливих трагедій.

Темі антигуманної сутності Першої світової війни присвячені твори видатного німецького письменника Еріха Марії Ремарка (1898—1970). Митець зобразив долі людей, приречених на важкі випробування під час війни: втрату батьківщини, родинного щастя, любові. Та навіть у найжахливіших випробуваннях герої Е. М. Ремарка зберігають людяність. Антивоєнний пафос звучить і в романах Ернеста Гемінґвея. Головні герої творів американського письменника — це ціле покоління сильних чоловіків, які на фронті сміливо дивилися смерті у вічі, але після війни не можуть знайти щастя в мирному житті. Не тільки їхні тіла, а й душі зазнають на полі бою невиліковних ран.

Друга світова війна постала в центрі уваги Генріха Белля (1917—1985). Особливістю німецької антивоєнної літератури і творчості Г. Белля є мотив повернення з програної війни. Герої Белля — солдати, в минулому звичайні німці, які свого часу не чинили спротиву поширенню нацизму (а, можливо, і підтримували його). З власної волі (чи всупереч) ці люди виконували злочинні накази й несли світові горе. Однак герої Генріха Белля й самі стають жертвами нацистського режиму: вони скалічені, переможені, зганьблені, приречені на пожиттєве переживання власних злочинів.

Тему трагічної долі людини на війні порушував відомий німецький драматург Бертольт Брехт (1898—1956). У той рік, коли почалася Друга світова війна, він із сарказмом зауважував: «Письменники не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв'язують війни: адже, щоб творити, потрібно — думати...».

Бертольта Брехта (псевдонім Ойгена Бертхольда Брехта) називають найзначнішим драматургом першої половини ХХ століття, чиї новації вплинули на розвиток театрального мистецтва в усьому світі.

Німецький письменник, 

Louis Armstrong - When The Saints Go Marching In

13 травня Луї Армстронг записав сьогодні вже класичну композицію «When the Saints Go Marching In». 

26 травня • Канцлер Німеччини Адольф Гітлер особисто заклав перший камінь в заводську новобудову — майбутній автомобільний завод «Фольксваген». 

Після підпалу Рейхстагу (27 лютого 1933 року)  і політичних утисків, що почалися відразу за цим, Брехт із сім'єю залишає Берлін, вони біжать до Данії. В 1935 Брехт офіційно позбавлений нацистами громадянства. Після окупації Данії (9 квітня 1940 року) він втікає до Швеції, Фінляндії, але коли у війну вступає Фінляндія, він змушений втікати до США: для цього перетинає на транссибірському експресі СРСР і відпливає з Владивостока на шведському пароплаві.

режисер і теоретик драми Бертольт Брехт був старшим сином директора паперової фабрики й дочки начальника залізничної станції. Хлопчик, якого вдома називали Ойген, народився в баварському місті Аугсбург. Із дитинства він вирізнявся незалежним характером, що пізніше негативно позначилося на стосунках із батьками. Консервативні погляди старших Брехтів і бурхливий темперамент їхнього сина виявилися несумісними.

Перші творчі спроби гімназиста Ойгена Брехта припадають на 1913 рік, а вже з 1914 його вірші, оповідання і навіть театральні рецензії активно друкують у місцевій пресі. Літературні уподобання хлопця сформувалися під впливом французької поезії, зокрема бунтарських творів Артюра Рембо і німецьких поетів-експресіоністів. Водночас Брехт починає цікавитися суспільними проблемами і політикою.

Його ранні твори, за зізнанням самого митця, далекі від досконалості, були сповнені протесту як проти традиційних методів художнього зображення, так і проти обивательської моралі. Юний бунтар навіть підтримував ідею участі Німеччини у війні, яка почалася в 1914 році й пізніше отримала назву Першої світової. Однак він дуже швидко змінив свої погляди, усвідомивши катастрофічність втрат, яких зазнавали всі країни-учасниці війни.

Після закінчення гімназії Ойген у 1917 році вступив до Мюнхенського університету, де вивчав медицину, та вже в січні 1918 року юнака мобілізували в армію. Батько Брехта зробив усе можливе, щоб син проходив службу санітаром у госпіталі в рідному місті Аугсбург. Саме в госпіталі, на власні очі побачивши жахливі реалії війни — понівечені тіла молодих хлопців, його ровесників, їхні смерті, юнак остаточно утвердився в антивоєнних переконаннях.

У цей час молодий Бертольт Брехт створив свою знамениту «Баладу про мертвого солдата». У творі йдеться про солдата, якого навіть після смерті змусили відстоювати загарбницькі інтереси Німецької імперії. Балада побудована на сумному жарті: «Тепер для військової служби і мертвих викопують». Молодий поет довів цей жарт до абсурду, зобразивши жахливу картину — одного разу мерця, давно вже похованого, викопали, і медична комісія, визначивши, що він «придатний до військової служби», відправила його в бій. Із цим твором Бертольт виступав у госпіталі, де проходив службу, а потім і в політичних кабаре, акомпануючи собі на гітарі.

У 1918 році відбувся і дебют Брехта як драматурга — двадцятирічний юнак пише свою першу п'єсу «Ваал». Твір не мав жодного зв'язку із тогочасними суспільними і політичними подіями. Головний герой — поет Ваал — полум'яний бунтар, для якого не існує цивілізації, суспільства, законів, зокрема й законів мистецтва, він — абсолютно вільна людина. У цьому образі дослідники знайшли багато спільного з особистістю французького поета-бунтаря Артюра Рембо. Ваал1 протиставляється ситим буржуа, жалюгідним міщанам-філістерам, які найбільше в житті бояться порушити суспільні норми, тож закономірно гине.

1 Ваал — давнє близькосхідне божество, яке для мешканців Фінікії, Ханаану і Сирії було головним богом їхнього пантеону.

У своїй п'єсі молодий драматург утверджує повну свободу особистості, а суспільство зображує як соціальний хаос. Водночас персонажі твору, включно з головним героєм, зображені як узагальнені образи, наприклад, Ваал — це не конкретний поет, а «людина взагалі».

Мюнхенський період життя і творчості

Після демобілізації Бертольт повернувся до Мюнхена і до навчання. Однак тепер він присвятив себе вивченню філософії і театрального мистецтва. Паралельно продовжував писати п'єси. Юнака, який заперечував усі попередні здобутки драматичного мистецтва, цікавив не класичний парадний театр, а вуличний, із його живою мовою та яскравими характерами. Намагаючись заявити про себе як про драматурга, Брехт запропонував мюнхенському театру кілька своїх творів. Та жодна п'єса не була прийнята до постановки.

Щоб нарешті побачити на сцені свій перший твір — п'єсу «Ваал», молодий автор двічі переробляв її. Третю переробку він здійснив для книжної публікації. І хоча «Ваал» надрукували, автор був дуже незадоволений переробкою, в якій він врахував побажання видавництва. У своєму щоденнику останній варіант п'єси Бертольт визначив як «зіпсований, заакадемізований, пригладжений, причесаний, поголений і запханий в купальні рейтузи».

Утім першою п'єсою Брехта, поставленою на сцені, стала «Барабани серед ночі», написана в 1919 році. Критики відзначають, що за творчою манерою твір дуже близький до «Ваала», його герой такий самий егоцентричний і бунтівний. Головна суттєва відмінність між п'єсами — «Барабани серед ночі» ближча до реальності, дія твору пов'язана з конкретним історичним моментом, а саме з подіями німецької революції 1918 року.

Революція, що спалахнула в Німеччині в листопаді 1918 року, стала наслідком важкої ситуації на фронтах Першої світової війни і принизливої поразки німців. Бертольт Брехт з ентузіазмом сприйняв революційні події і навіть був обраний депутатом Аугсбурзької ради робітничих і солдатських депутатів та співпрацював із соціал-демократичною газетою. Проте юнак дуже швидко відійшов від активної діяльності через «відсутність політичних переконань».

П'єсу «Барабани серед ночі» поставили 1922 року в Мюнхені. Тоді ж відбулася її прем'єра в Берліні, а згодом і в інших містах. П'єса не прославила автора, вона не затримувалася в репертуарах театрів — її знімали з постановки після скандалів і протестів публіки. Однак твір схвально оцінили деякі критики: «В один вечір двадцятичотирирічний Бертольт Брехт змінив поетичне обличчя Німеччини. З Брехтом ми знайшли нове звучання, нову мелодію, нове бачення». За цю п'єсу автор отримав престижну німецьку літературну премію імені Генріха Кляйста, а в 1923 році її надрукували невеликим тиражем.

1920-ті роки виявилися складними для Німеччини, яка по закінченні «Великої війни» і революції перестала бути імперією. Країну душила важка економічна й соціальна криза, жахлива інфляція, що зводила нанівець будь-які спроби простих німців вибитися зі злиднів. Водночас величезні бариші, які отримували «ситі буржуа» на фінансових оборудках, створювали неймовірний соціальний контраст у тогочасному німецькому суспільстві.

На початку 1920-х років у Мюнхені Бертольт Брехт із неприхованою огидою спостерігав за народженням нової політичної сили на чолі з нікому не відомим тоді Адольфом Гітлером. Ватажок нацистів, спекулюючи на економічній кризі й національній гордості німців, ураженій поразкою у минулій світовій війні, закликав «справжніх патріотів» до «національної революції», до нової переможної війни, яка б стала реваншем за принизливий програш.

8 листопада 1923 року в Мюнхені нацисти здійснили збройну спробу захопити владу (так званий «пивний путч»). У своїй промові Адольф Гітлер проголосив: «Баварський уряд і уряд рейху усуваються від влади, і утворюється тимчасовий уряд».

Найпершим завданням «національної революції», яка розпочалася в Мюнхені, ватажок нацистів бачив похід на Берлін і захоплення влади в усій Німеччині. Коли ж озброєна поліція придушила путч, були виявлені нацистські «чорні списки», до яких включали людей, котрі після перемоги путчистів мали бути знищені.

Бертольт Брехт також був у цих списках, тож якби нацисти тоді перемогли, він загинув би. Причиною появи його прізвища у списках вважають участь у революції 1918 року, яку нацисти витлумачували як зраду, а також популярність його антивоєнної «Балади про мертвого солдата».

Протягом мюнхенського періоду творчості Бертольт Брехт використовував усі можливості, щоб заявити про себе в мистецькому світі. Він писав кіносценарії, намагався знімати фільми, здійснював переробки класичних п'єс для постановок, пробував себе як театральний режисер, але його роботи не мали успіху. Митець потерпав від бідності та незатребуваності, тож вирішив переїхати в Берлін, який став театральною столицею Європи та ареною несподіваних сценічних експериментів.

Берлінський період життя і творчості

У Берліні, де нуртувало мистецьке життя, Бертольт одразу потрапив у середовище однодумців, які мріяли здійснити революцію в літературі та театрі. Водночас у столиці в драматурга-новатора знайшлися і запеклі вороги, що заперечували будь-яку цінність художніх експериментів Брехта й називали його твори «п'єсами ідіота».

Щоб вижити, митець співпрацює з газетами і навіть пише рекламні тексти для відомих брендів. Пізніше він знаходить роботу в столичних театрах, для яких переробляє п'єси інших авторів, готує їх до постановки, а також інсценізує прозові твори.

Однак своїм покликанням Бертольт Брехт бачив драматургічну творчість, яка мала змінити театр. Особливість тогочасних театральних експериментів полягала в тому, що режисери намагалися поставити на сцені вже відомі п'єси, творчо переосмисливши їх. Завдяки режисерським і сценічним знахідкам вони надавали класичним творам нового звучання і пов'язували їх зі злободенними проблемами.

Брехт дійшов висновку, що потрібно йти іншим шляхом — не переробляти старе, а створювати новаторську драматургію. У 1924—1926-х роках він пише комедію «Людина є людина», що стала початком у розробці його власної концепції театрального мистецтва. Сюжет твору доволі трагічний — у п'єсі йдеться про те, як за допомогою нехитрих маніпуляцій, використовуючи ниці бажання людини, можна перетворити звичайного обивателя на солдата — жорстоку бойову машину. І хоча дія відбувається начебто в Індії, а герої начебто англійські солдати, сучасна авторові дійсність легко проривається назовні. Брехт писав, що його твір — це притча, у якій замість Індії можна впізнати Німеччину, а армійські збори можна витлумачувати як «з'їзд націонал-соціалістичної партії Німеччини». Мародерський напад англійських солдатів на індійський храм «можна замінити на вторгнення в крамничку єврея».

Крім прямої декларації політичних поглядів, Бертольт Брехт послідовно вводить у свої твори нові театральні прийоми. Наприклад, персонажі його п'єси «Людина є людина» по ходу дії час від часу зупиняються і, звертаючись до глядачів, пояснюють, що відбувається на сцені. Одна з героїнь коментує свої дії піснями (зонгами), зверненими до глядача; актори, які грали солдатів, виходили на сцену в масках і на ходулях. Духовні зміни головного героя були унаочнені — перетворившись на солдата, він також вийшов на сцену в масці та на ходулях.

Усі ці засоби Брехт використав для того, щоб уникнути емоційного співпереживання глядача і змусити його задуматися над суттю зображених у творі подій.

Зміни, введені Бертольтом Брехтом у драматичний твір, стали основою нової мистецької концепції, яку він пізніше назве «епічним театром». Свідоме руйнування в п'єсі цілісної дії відбувалося за допомогою коментарів. Їхнє завдання полягало в акцентуванні на важливих ідеях, які могли б залишитися поза увагою глядача, якби він емоційно співпереживав подіям і героям твору.

Такі коментарі мають давні джерела — у давньогрецькій трагедії хор виконував роль коментатора подій. Античний хор не лише пояснював, що сталося, а й розповідав про минуле, про майбутні наслідки зображуваних подій; міг описувати, що відбувається поза сценою, розширяючи у такий спосіб і часові, і просторові межі твору.

Так молодий драматург Брехт утверджував провідну роль розуму, а не почуттів у мистецтві. У своїй статті 1926 року він писав: «Почуття — справа особиста, воно обмежене. Розуму, навпаки, притаманна чесність і порівняно всезагальний характер». На думку Брехта, завдання театру — «не заражати глядача почуттями, а змушувати його розуміти складні ідеї».

Після 1926 року Бертольт Брехт стає достатньо відомим драматургом, його п'єси ставлять не лише в театрі, а й транслюють на радіо. Однак глядачі сприймають їх як цікаву дивину, тож широкої популярності автор не здобув. Водночас Брехт не збирається полишати свої спроби реформувати театр.

Театральний успіх Бертольта Брехта

Першою п'єсою, у якій повноцінно втілилися принципи «епічного театру», стала музична комедія «Копійчана опера» (1928 рік), де автор порушив актуальні суспільні проблеми. Використавши популярний мотив відсутності честі як у ситих буржуа, так і в кримінальних злочинців, автор пов'язав його не з конкретними особами, а із загальною несправедливістю «буржуазного» суспільного ладу.

У комедії Брехт спародіював класичну оперу, водночас використавши популярні тогочасні джазові мотиви. Тому особливе значення в «Копійчаній опері» має музика, до створення якої долучився професійний композитор (у попередніх п'єсах зонги і музичний супровід драматург писав сам).

П'єса мала гучний успіх. Цього разу публіку не бентежила незвична гра акторів та експерименти з оформленням сцени — театральна завіса виглядала як випране простирадло й висіла на шнурку, на сцені стояли дерев'яні щити з надписами, обабіч сцени були розташовані величезні полотняні екрани, на яких з допомогою проектора показували картини, а під час виконання зонга там з'являлася його назва. Сама ж сцена була максимально освітлена.

Думки критиків розділилися. Більшість із них схвально відгукнулися про «Оперу», і навіть була надрукована стаття з назвою «Брехт нарешті переміг». Однак частина критиків не сприйняла твору — особливо лютували мюнхенські газети: «Все, без винятку, все тут розтоптане, опоганене, зневажене — починаючи з Біблії та духовенства аж до поліції й загалом будь-якої влади».

Щоправда, їхня думка мало вплинула на театральні аншлаги — у Мюнхені «Копійчана опера» витримала сто вистав у вщерть заповнених залах. Уже в 1929 році п'єса вийшла за межі Німеччини, принісши авторові міжнародне визнання. Її ставили в багатьох театрах Європи, а згодом і в Нью-Йорку на Бродвеї. Чимало примірників «Копійчаної опери» також розійшлися в записах на грамофонних платівках.

Музична комедія Бертольта Брехта «Копійчана опера» стала прикладом успішного втілення його теорії «епічного театру». Поєднання в одній виставі зображень, музики, рис епічного і драматичного мистецтва виводило цей твір за межі традиційної драматургії. Однак звичним засобом донесення до публіки авторських ідей залишався сюжет. Митець уважав, що найкращим є той сюжет, який не захоплює глядача, — або дуже простий, або ж запозичений. В обох випадках він очевидний і не викликає глядацьких емоцій. Це дозволяє вникнути в суть зображеного, спостерігати, аналізувати і зробити правильні висновки. Можна зауважити, що приблизно так робив і видатний англійський драматург Вільям Шекспір, коли брав відомий сюжет і наповнював його новими ідеями. Водночас Брехт усував із творів будь-які двозначності та компромісні погляди, що були неприпустимими для нього. Адже Брехт уважав, що правда життя завжди проста, а неправда — багатозначна й абстрактна.

Успіх «Копійчаної опери» переконав Брехта у правильності обраного шляху. Його драматургічні експерименти довели, що не обов'язково пристосовуватися до смаків публіки, потрібно втілювати в життя свої творчі ідеї, і рано чи пізно публіка зрозуміє їх. Адже й класичні твори свого часу були революційними, а зараз їх сприймають як звичне і традиційне явище.

Роки еміграції

Політична ситуація в Німеччині у 1930-х роках ускладнювалася з кожним днем, позиції партії націонал-соціалістів зміцнилися настільки, що Адольфа Гітлера призначили очільником уряду країни. У зв'язку з цим антифашист Бертольт Брехт опинився у складній ситуації: у творах він відверто заявляв про свої політичні переконання, багато в чому поділяв погляди комуністів і не приховував свого негативного ставлення до нацистів. Митцеві загрожувала реальна небезпека арешту — його прізвище знову потрапило до списку «неблагонадійних» німців.

У 1933 році Брехт із дружиною і дітьми змушений був залишити батьківщину і виїхати до Праги. Так почалися роки поневірянь: родині Брехтів довелося жити в Австрії, Швейцарії, потім — у Данії, Швеції, Фінляндії. «Ми міняли країни частіше, ніж черевики», — згадував пізніше митець. Після від'їзду твори Бертольта Брехта в Німеччині було заборонено, повсюдно з репертуару театрів вилучали його п'єси, знищували книги і навіть грамофонні платівки із записами.

Брехт постійно потерпав від думки, що уряд країни, яка їх прийняла, піддасться тискові німецької влади і видасть їх на розправу, як багатьох інших антифашистів-емігрантів. Рятуючись від переслідувань, митець разом з іншими співвітчизниками переїхав до Радянського Союзу, сподіваючись, що ця країна очолить у Європі спротив фашизму. Однак творча реалізація драматурга була неможлива там, де панував так званий «соціалістичний реалізм», — художній метод, який встановлював для митців межі дозволеного та жорстко визначав у літературі пріоритетними ідеологію і пропаганду. Тому вже за місяць Бертольт Брехт залишив країну.

У 1930-х роках багато німців, які емігрували до Радянського Союзу (зокрема й знайомі Брехта), стали жертвами репресій. Їх заслали в концтабори або розстріляли. Отримуючи ці жахливі звістки, митець мучився сумнівами: з одного боку, він вірив в ідею побудови нового і справедливого суспільства, яку, на його думку, реалізовували в Радянському Союзі. Але водночас не вірив у винуватість багатьох засуджених, зокрема свого друга і першого перекладача його творів на російську мову.

В еміграції драматург продовжував працювати, і головним творчим досягненням цього періоду стали дві його п'єси — «Життя Галілея» (перша редакція, 1939 рік) і «Матінка Кураж та її діти» (1939 рік).

У цей час в Європі розпочалася Друга світова війна, і Брехт, який оселився із сім'єю в Данії, спостерігав, як уряд цієї країни, що симпатизував нацистам, видає гітлерівцям німців-емігрантів, яких на батьківщині безсумнівно знищать.

Рятуючись від нацизму, що поглинав країну за країною, Бертольт Брехт намагався отримати американську візу та виїхати до США. Однак через його політичні погляди і прихильність до комуністичних ідей процес затягнувся. Лише в червні 1941 року Брехт прибув у Лос-Анджелес і оселився в Голлівуді.

На жаль, творчість німецького драматурга-емігранта не була широко відома американцям, тому організувати постановку своїх п'єс Бертольту Брехту не вдавалося. Щоб прожити, йому довелося розробляти сюжети для кіносценаріїв. Лише у 1947 році в невеликому театрі Лос-Анджелеса відбулася прем'єра п'єси «Життя Галілея», другу редакцію якої він спеціально підготував для американського глядача.

Повернення на батьківщину

У Європу Бертольт Брехт приїхав у 1947 році, і «посприяла» цьому комісія Сенату з розслідування антиамериканської діяльності, яка зацікавилася політичними поглядами драматурга. Країна, у якій зупинився митець, повернувшись до Європи, була Швейцарія, однак уже 1948 року він переїжджає до Німеччини. Його вибором став Східний Берлін, який після закінчення Другої світової війни перебував під радянською окупацією. Туди ж з'їхалися актори-емігранти, з якими восени 1948 року митець створив «Берлінський ансамбль» — театр, що швидко став всесвітньо відомим саме завдяки постановкам Бертольта Брехта.

Драматург після тривалої паузи нарешті знову зміг повернутися до активного втілення своєї теорії «епічного театру». Першою прем'єрою нового театру стала п'єса «Матінка Кураж та її діти» (січень 1949 року).

У жовтні 1949 року німецькі території, окуповані радянськими військами, перетворилася на Німецьку Демократичну Республіку, що була створена СРСР і перебувала під його впливом. Театру «Берлінський ансамбль» і його керівникові доводилося постійно витримувати неймовірний тиск партійних чиновників-комуністів, які постійно ставили трупу в ситуацію неприйнятних для Брехта «галілеївських» компромісів.

14 серпня 1956 року Бертольт Брехт помер від інфаркту у віці 58 років.

Мій сину, тобі в дорогу

Брунатну сорочку дала. 

Аби я сьогоднішнє знала — 

Хай смерть мене б краще взяла! 

Я бачила підняту руку, 

Якою ти Гітлеру клявсь. 

Аби я знала, що краще 

Рука б ця тобі віднялась! 

Зустріла тебе я в колоні, 

Яка відправлялась на Схід. 

Не знала, що то останній 

Твоїх легковірців похід. 

Коли я чула розмови 

Про юних героїв-солдат, 

Аби я тільки знала, 

Що виросте з тебе кат. 

Хвалився ти, що в Німеччині 

Вітер щасливих змін. 

А він приніс нам попіл 

Та купи кривавих руїн. 

Коричневу ту сорочку 

Краще б вже з’їла цвіль, 

Аби я тільки знала, 

Що то — вбрання мерців. 

(Переклад О. Седеня) 

Джерелом Брехту послужила повість безпосереднього учасника Тридцятирічної війни (1618-1648 ) німецького прозаїка Г. фон Гріммельсгаузена «Детальний та дивовижний життєпис облудниці й волоцюги Кураж», написана в 1670 році. Але якщо у Гріммельсгаузена Кураж — авантюристка, яка, плутаючись із полковими офіцерами, багатіє, а потім зазнає невдач і перетворюється на маркітантку, то Брехт у своїй п'єсі розділив долю та риси Кураж між двома героїнями — Іветтою Потьє та Анною Фірлінг.

П'єса написана у 1938—1939 роках і була задумана як антивоєнна. Працюючи над нею, Бертольт Брехт уявляв, як зі сцен великих міст пролунає попередження про загрози, які принесе війна.

«Вистави, про які я мріяв — не відбулися. Письменники ж не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв'язують війни: адже для того, щоб творити, потрібно думати. Театри надто швидко потрапили під владу великих розбійників. „Матінка Кураж та її діти“ — спізнилася».

П’єса «Матінка Кураж та її діти» — це драма-притча, або драма-парабола. Іще на початку свого творчого шляху Б. Брехт зацікавився п’єсою-притчею як повчальним, дидактичним жанром. Особливість притчі полягає в тому, що їй притаманний загальножиттєвий, загальнолюдський характер, а її мораль — «універсальна»: вона — позачасова й позаісторична. Драматург розширює межі та можливості притчі, переводить її із загальнолюдського в конкретний соціально-політичний план. Завдяки такій принциповій зміні акцентів цей жанр набуває нових ознак. Драмі-притчі, або драмі-параболі, властиві відображення «алогізму звичайного», показ загальновідомих явищ у новому світлі, широке використання алегорії та сатиричного підтексту, звернення до історичних реалій, настанова на дискусійність тощо. Заслуга Б. Брехта полягає в тому, що, використовуючи здобутки інших драматургів у цьому напрямку (Б. Шоу, Е. Піскатора, В. Мейєрхольда, В. Маяковського), він створив власну концепцію творів-парабол. Його п’єсам притаманне активне втручання в сьогодення, вони націлені на формування світогляду глядачів, але водночас розкривають певні закономірності розвитку суспільства. 

Прийом «одчуження» (der Verfremdungseffekt) — система художніх прийомів епічного театру, яка полягає в показі по-новому звичних явищ (як дивних, нових, «чужих») з метою пробудження глядацького сприйняття та спонукання до аналітичного осмислення подій. Б. Брехт досягає прийому «очуження» за допомогою різних засобів — умикає світло в театрі, не змушуючи глядача слідкувати за тими чи іншими подіями; перериває дію п’єси вставками та піснями-зонґами; використовує плакати, вивіски й реалістичні декорації. Це має не посилити емоційний вплив вистави, а перервати її й змусити глядачів згадати, що вони знаходяться в театрі й можуть не погоджуватися з тим, що відбувається на сцені. Якщо в класичній драматургії увага зосереджується на міжособистісних зв’язках, де люди просто розмовляють між собою, то в Б. Брехта люди розмовляють між собою на тлі епохи. 

У XVII ст. (1618—1648 рр.)Тридцятилітня війна охопила майже всю Європу й спустошила Німеччину, наполовину винищивши її населення. Шляхами цієї війни їздить фургоном зі своїми дітьми спритна, цинічна, але по-своєму й людяна маркітантка Анна Фірлінг, на прізвисько Кураж. Уперше цей образ з’явився в авантюрному романі німецького письменника XVII ст. Г. Я. К. фон Ґріммельсґаузена «Простакові всупереч, сиріч Диковинний життєпис дурисвітки та бродяги Кураж» (1670 р.), а в п'єсі Б. Брехта він набув нового злободенного звучання. 

Автор показує, що люди йдуть на війну не тільки заради високих ідеалів — завжди є такі, хто хоче нажитися на чужому горі, переслідуючи власні корисливі інтереси. Героїня Б. Брехта не має ілюзій щодо справжніх цілей війни: вона розуміє, що імператори, королі, полководці та фельдфебелі піклуються не про істину, віру чи справедливість, а лише про загарбання чужих земель і привласнення чужого багатства. Вона й сама хоче погріти руки біля розпаленого ними багаття, однак той (чи та), хто надто близько підходить до вогню, ризикує згоріти або принаймні обпектися. 

Матінка Кураж оцінює дійсність, щоб отримати власну вигоду. Коли священик просить у неї полотно, щоб перев’язати рани селянам, вона відмовляє йому, добре усвідомлюючи, яких збитків коштуватиме їй милосердя, а коли помирає її єдина дочка, вона уважно відраховує гроші на похорон, боячись дати селянам хоча б одну зайву монету. Героїня зважує прибутки та витрати навіть тоді, коли її синові — Швейцеркасові — загрожує розстріл, і довго роздумує, що буде вигідніше: урятувати його принаймні на короткий термін чи забезпечити собі довгострокове виживання. Проте вона надто забарилася, перекладаючи життя на мову товарно-грошових відносин, війна не залишає їй вибору: Швейцеркаса розстріляно. Це одна з найтрагічніших сцен у п’єсі.

Іще на початку дії один з героїв каже про матінку Кураж: «Хоче війною жити, / Мусить їй щось та сплатити» (Переклад М. Зісмана). Утративши трьох дітей, вона сплачує страшну ціну за свою жадібність, але драматург навмисне не зображує прозріння героїні. «Завдання автора п’єси полягало не в тому, щоб примусити в кінці прозріти матінку Кураж, — писав Б. Брехт, — авторові потрібно було, щоб бачив глядач». 

Хитромудра маркітантка опиняється у вирі воєнних подій. Спокусившись воєнною звитягою, її син Ейліф іде до армії, і невдовзі його вже нагороджують за проявлену хоробрість… Молодий солдат із задоволенням описує командувачеві свої «подвиги»: він пишається тим, що йому випала місія нести у світ зло й насильство, убивати невинних, знущатися з мирних жителів. 

Юнацький запал і вихваляння Ейліфа могли б бути привабливими, однак йому не вистачає справедливої, шляхетної мети, і згодом він починає викликати жах — особливо, коли виконує моторошний танець, супроводжуваний воєнною піснею. Це зображення «усвідомленої дикості» — справжньої сутності війни, що компенсує відсутність щирих людських почуттів надлишком божевілля та жорстокості. Б. Брехт змальовує характер героя так, що навіть незначні його вади стають величезними й, урешті-решт, перед глядачем постає відразлива картина морального гниття людини — що не дивно, адже вона бачить свій обов’язок і своє щастя в тому, щоб змушувати інших страждати. 

Але на Ейліфа також чекає розплата за те, що він вчинив «один зайвий» подвиг, як іронічно зазначає автор. Звикнувши до порядків воєнного часу, герой продовжує вбивати й грабувати навіть у мирний час, але якщо раніше його за це звеличували — тепер за всі злочини він має бути покараний. Хлопець не може змиритися зі своєю долею й гнівливо протестує, вириваючись з рук охоронців; цей істеричний стан — викриття слабкості — зворотний бік показної могутності. На прикладі індивідуальної долі Б. Брехт показує долю всього людства — й образ Ейліфа є потужним застереженням для молоді. 

Роки минають, але фургон матінки Кураж не спиняє свого руху — тепер його тягнуть другий син Швейцеркас і німа донька Катрін. Їхні долі тісно переплетені з воєнними подіями, і війна продовжує нахабно втручатися в усі справи людей. Не знайшовши гідного застосування своїм талантам, священик і кухар вимушені їздити країною, шукаючи прихистку в хитрої маркітантки, а вона не втрачає сили духу, навіть коли її родина потрапляє в полон. Як зазначає сама героїня, маленьким людям війна буває навіть вигідна, тому що «утрачено саму тільки честь і нічого більше». Однак ця втрата виявляється для неї найдорожчою з усіх: утративши честь і людяність, матінка Кураж прирекла себе на самотність і повільну загибель. Її діти гинуть одне за одним. Найбільш «чистою» смертю помирає її донька Катрін. Вона — «сама, як хрест», їй не місце в цьому меркантильному світі. Незважаючи на те, що дівчина німа, її образ дуже промовистий. Катрін єдина помирає з благородною метою — урятувати людей, які залишилися в місті. А фургон матінки Кураж тим часом продовжує рухатися страшними дорогами війни… 

Обізнаність. 1. Які історичні події вплинули на створення п’єси «Матінка Кураж та її діти»? 2. Поясніть, чому Б. Брехт узяв за основу твору не сучасність, а часи Тридцятилітньої війни. 3. Визначте ознаки епічного театру в п’єсі. 

Читацька діяльність. 4. Розкрийте функції символічного образу «фургону-долі» матінки Кураж. 5. Знайдіть зонґи в п’єсі Б. Брехта та поясніть їхнє значення. 6. Наведіть 1–2 приклади авторських коментарів на початку картин. Розкрийте їхній зміст. 7. Дайте власне потрактування фіналу п’єси «Матінка Кураж та її діти». 

Людські цінності. 8. Хто з героїв і героїнь твору втілює людяність та істину? Прокоментуйте відповідні епізоди. 

Комунікація. 9. Дискусія «Як війна впливає на людину?» (за п’єсою «Матінка Кураж та її діти»). 

Ми — громадяни. 10. Б. Брехт писав: «Війна завжди призводить до втрат — фізичних і духовних. Але вона відкриває в людях і нові якості». Проілюструйте цю думку прикладами з тексту п’єси. 

Сучасні технології. 11. В Інтернеті подивіться кінофільм «Дороги Анни Фірлінг» (реж. С. Колосов, СРСР, 1985 р.) за п’єсою Б. Брехта. Чим вас вразив кінофільм? Якою постає головна героїня в кінофільмі та п’єсі? 

Творче самовираження. 12. Уявіть, що ви — режисер вистави за твором Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти». Дайте поради акторам та актрисам. Прокоментуйте декорації та костюми. 

Довкілля та безпека. 13. Намалюйте плакат «Не вбий!», використавши образи й символи п’єси «Матінка Кураж та її діти». Навчаємося для життя. 14. Поміркуйте, як воєнні події останніх років вплинули на свідомість українського народу та наше суспільство. Знайдіть аналогії до сучасних подій у п’єсі Б. Брехта. 15. Придумайте власний зонґ антивоєнного змісту. 16. Знайдіть вірші Б. Брехта в перекладах С. Жадана й інших українських поетів. Які з них вам сподобалися? Виразно прочитайте улюблені з них.