Образ Панни – утілення ідеї вічної жіночності ,краси. Імпресіонізм новели. Значення літературно – художньої спадщини В.Винниченка. ТЛ:неореалізм, психологічна драма.

На початку XX століття актуальним об'єктом дослідження в літературі стає неповторна особистість зі складним внутрішнім світом. А імпресіоністичне світобачення відкривало нові можливості для передачі внутрішнього, духовного та психологічного світу людини. Імпресіонізм як художнє явище зацікавив Володимира Винниченка можливістю по-новому глянути на статус людини у світі, у чому ми переконалися, ознайомившись зі змістом новели «Момент». А ще цей твір — гімн жіночності та красі, про що і поговоримо сьогодні на уроці

Перечитуючи новелу «Момент», можна згадати слова Франца Кафки: «Кожний, хто спроможний пізнати красу, ніколи не зістариться». Мабуть, це висловлювання стосується в першу чергу героїв твору, бо їм вдалося повною мірою осягнути красу взаємного всеохопливого кохання, спогад про яке вони пронесуть через усе життя і який зігріватиме їхні душі, примушуватиме швидше битися серце і щастям та молодістю наповнюватиме зір. Чи тільки спільна небезпека штовхнула молодих людей в обійми один одного? Звичайно, ні. Повинна була виникнути і взаємна симпатія. А оскільки ми говоримо сьогодні про Панну, то виникає питання: чим же жінка привертає до себе увагу? Так, у першу чергу красою і жіночністю.

Словникова робота

Краса — характеристика персони, місця, об'єкта чи ідеї, що приносить відчуття приємності, яка відповідає задоволенню. Ідеал краси — це взірець, яким захоплюються (чи обожнюють) залежно від особливостей сприймання краси в конкретній культурі.

• Уперше побачивши Мусю, юнак сприйняв її як «панну». Як ви розумієте значення цього слова? Чи вважаєте ви, що вона дійсно була схожа на панну?

Одне із тлумачень слова панна: ніжна, тендітна, гарно вбрана дівчина. Саме такою вона і постала перед юнаком, незважаючи на те, що зустрілися вони в зовсім неромантичному місці — у повітці, тобто сараї.

• Чим же привабила Панна юнака? Знайдіть відповідні епізоди, визначте, яку саме якість Муся в ньому виявила

Характеристика образу Панни

Панна очима юнака

«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, із солом'яним бриликом на колінах, із здивовано направленими на мене очима».

«Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, із суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю»

Панна викликає в головного героя симпатію. Це смілива жінка, яка зважилася на такий небезпечний крок, як нелегальний перехід кордону, але залишилася привабливою, чарівною, охайною, бажаною і загадковою жінкою

— Ні! Ми так схожі на старців, — засміялася вона. — Так не можна. Сядьте інакше.

Не так… Сховайте ноги в пшеницю.

— Це жито, — для чогось поправив я.

— Все одно… Ну. Так…

У цьому епізоді показано різне ставлення до навколишнього світу, до небезпеки Мусі і хлопця.

У Панни воно зневажливо-байдуже.

У юнака, навпаки, — шанобливе. Він своїм зауваженням ніби показує, що збагнув таку істину: у життя дрібниць немає

— О, тільки не стражникам в руки! — раптом зірвалась панна з місця й прудко, твердо заходила по повітці. — У вас револьвер є? — вмить зупинилась вона передо мною. Великі, чисті очі її змінилися, стали якісь злі, сталеві

темні. Дитяча нижня губа тісно стислася з другою, і, здавалось, вона держала голку в цих губах. Вся вона стала якась туга, тверда. Я вийняв револьвер і дав їй.

— А стріляти ви вмієте? — хмуро й тихо спитав я.

— Убити себе зумію, — муркнула вона злісно й, розстібнувши кофточку, засунула на груди револьвера

Панна раптом озирнула себе й засміялася.

Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі

— А ім'я — пошлість. Правда? — підняла вона якось мило брови й засміялась

— Треба обережно йти тепер… — одповів я.

— А знаєте, мені чогось зовсім не страшно… Цікаво тільки дуже… — здивовано посміхнулась вона

— Як мене вб'ють, …напишіть так: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Більше нічого

— Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут…

«Неореалістичні тенденції в оповіданнях і новелах письменника. Романістика В. Винниченка»

Прихід В. Винниченка довершує в українській літературі перемогу неоромантизму.

Письменник часто звертається до цього напряму: пейзажі Винниченкові розмаїті, вони змальовані людиною, яка розглядає їх з висоти свого зросту, стоячи на землі. Жіночі образи у творчості В. Винниченка створили цілу галерею найрізноманітніших типів: від цнотливої дівчини до байдужої повії, від замордованої працею робітниці до знудьгованої фаталістки.

Герої Винниченка багато рефлексують, багато розмірковують про власні вчинки, слова та відчуття. Також письменник у своїх оповіданнях порушує проблеми релігії, віри в Бога як філософської категорії пізнання сенсу людського життя. Однією з головних рис поетики Винниченка є його новаторський спосіб застосування тропів, які служать для характеристики й індивідуалізації персонажів, змалювання картин природи, визначення явищ, речей та інтер'єру.

Твори Винниченка багаті на порівняння. Змальовуючи якусь рису, письменник, буває, часто повторює порівняння в одному оповіданні або переносить його до інших.

У поетиці Винниченка виділяємо три найголовніші засоби:

1) засіб контрасту;

2) засіб учуднення;

3) засіб несподіваного закінчення твору.

Наприклад, у першому творі «Краса і сила» контрастують саме краса і сила. Контраст — один із найулюбленіших образних засобів митця.

В. Винниченко постійно звертається до природи — початкового ключа життя. Звідси таке широке застосування засобу учуднення. Несподівані зіставлення й закінчення змушують читача постійно перебувати на порозі фінальної розв'язки головного конфлікту, але не мати можливості його переступити аж до самого кінця твору.

Публіцистичність і тенденційність, надмірний психологізм — органічні ознаки творчості Винниченка.

Творячи свою літературну мову на ґрунті народної розмовної, автор широко доповнював її науковими термінами та власними неологізмами. Наприклад, Винниченко створив групу абстрактних іменників-неологізмів: залізність, червоність, чорність тощо.

Письменник у своїх оповіданнях канонізував багато тих слів, яких раніше не було в літературі: звійки, сьорбати, уфкати тощо, що освіжило літературну мови щирістю народного говору.

Автор перший в українській літературі найвиразніше застосував неоромантичний принцип: серед юрби побачив людину і підніс її до рівня складної індивідуальності.

Літературознавець Олена Гнідан зазначила: «Не відкидаючи традицій попередників і сучасників, Винниченко прагне до більшого розширення і поглиблення меж і можливостей реалізму, до неореалізму як синтетичного методу, здатного відтворювати ірреальне в реальному, символ у конкретному».

Романістика В. Винниченка

У романній прозі Винниченка можна виділити дві групи творів: соціально-психологічні романи («Чесність з собою», «Рівновага», «Божки», «Заповіт батька», «Записки кирпатого Мефістофеля»), написані до еміграції у 1920-му році, та науково-фантастичні, утопічні, пригодницько-авантюрні твори («Сонячна машина», «Поклади золота», «Вічний імператив», «Лепрозорій»), написані в еміграції.

Найбільш цікавим та художньо вартісним романом першого періоду дослідники вважають роман «Записки кирпатого Мефістофеля». У ньому автор порушує важливі загальнолюдські проблеми добра і зла, кохання, сім'ї та шлюбу, перелюбства, конфлікту між підсвідомими інстинктами та розумом, свободи і суспільного обов'язку людини.

Серед творів другого періоду слід звернути увагу на роман «Сонячна машина». У ньому автор порушує суспільно-політичні, філософські, морально-етичні проблеми; такі, наприклад, як особистості і колективу, класової боротьби, соціальних груп «прекрасної будущини», моралі і біологічних інстинктів. Новаторство письменника — у сюжеті, незвичайних поворотах людського характеру, думок і вчинків героїв. Цей твір В. Винниченко присвятив своїй сонячній Україні.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагне стати над добром і злом, скидає всі суспільні обов'язки, перетворюється не стільки на вільну і всевладну істоту, скільки на примітивну жуйну тварину. Автор доводить, що людство врятується не стільки Сонячною машиною, скільки усвідомленням потреби суспільно обов'язкової й організованої праці, поривом до нового життя. Сюжет роману розгортається двома лініями — боротьбою за Сонячну машину та негараздами нерівного, непереборного кохання принцеси Елізи до геніального плебея Рудольфа Штора.

Останнім епічним твором письменника став роман «Слово за тобою, Сталіне!», який зображує радянський спосіб життя як Архіпелаг ГУЛАГ.

• У чому ж істинна краса? Який висновок ви зробили для себе?

Неореалі́зм — стильова течія в українській літературі і світовій літературі початку XX ст. (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет.

Визначальні риси неореалізму:

• у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага;

• неореаліст заглиблюється у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення;

• внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;

• зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.

Неореалізм виявився у творчості В. Винниченка, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, В. Домонтовича (В. Петров) та інших митців

• Дра́ма (дав.-гр. δρᾶμα — «дія», «діяння», «дійство») — літературний жанр, п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

• Психологічна драма зображує конфлікти особистості і суспільства крізь призму людських емоцій і чуттєвих переживань. На перший план виходить внутрішній світ героїв, їх інтимний простір, що формує їх вчинки. Дії героїв у психологічній драмі, як правило, знаходять своє психологічне пояснення та мотиви.

Домашнє завдання

1. Повторити матеріал уроку.

2. Творче завдання. Твір-роздум: «Чи справді краса врятує світ?»

Продовжте речення:

• Образ Панни в новелі — це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, тому що…

• Твір примусив замислитися…

• Бути жінкою, на мій погляд, …