План вивчення нової теми
1. Метагалактика
2. Класифікація галактик
3. Обертання галактик
4. Походження галактик
5. Квазари. Відкриття квазарів
Перегляньте відеоурок
https://www.youtube.com/watch?v=boCNOOJaBSc
Відео
Опрацюйте теоретичний матеріал, запишіть у робочому зошиті опорний конснект
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ
Метагалактика
Майже всі галактики утворюють згущення у вигляді різних груп і скупчень, що нараховують від 3-4 до декількох тисяч компонентів.
Уся видима частина Всесвіту називається Метагалактикою.
До 1934 року Хаббл підрахував кількість галактик - більш як 5 мільйонів.
Хаббл дійшов висновку, що розподіл галактик у просторі в основному є однорідним.
Класифікація галактик
Згідно із сучасною класифікацією галактики поділяються на три типи:
Обертання галактик
Періоди обертання ядер галактик укладаються в часові проміжки від 50 до 500 мли років.
Дотепер астрономи не можуть дійти згоди, в якому напрямку обертаються спіральні галактики: чи вони закручуються (тобто спіралі відстають від обертання ядра), чи ж розкручуються.
Еліптичні галактики теж обертаються, але дуже повільно. Щодо неправильних галактик таких даних немає.
Походження галактик
Вік Сонця перевищує 5 млрд. років, а найстаріших зірок у Всесвіті — 1 млрд. років. Наймолодші зірки народжуються й починають свою еволюцію нанаших очах із хмар газу й космічного пилу. Зірки утворюють системи, що відрізняються за розмірами й масами: зоряні пари и групи, скупчення, асоціації, галактик
Історія космічних структур нараховує 12-18 млрд. років. До утворення сучасних планет, зірок, галактик уся їхня речовина являла собою гарячу воднево-гелієву плазму, рівномірно розподілену у світовому просторі.
Сучасні уявлення про виникнення астрономічних структур спираються на космологічну теорію, що дає загальну схему розвитку Всесвіту як цілого. Космологія нехтує такими "деталями" устрою Всесвіту, як зірки, галактики, навіть цілі скупчення й надскупчення галактик, розглядаючи їх як "точки", що хаотично рухаються і з яких складається, як газ із молекул, метагалактичне середовище.
Космологія стверджує, що весь простір Всесвіту перебуває в стані розширення, причому розширюється саме простір, а не збільшуються відстані, наприклад, між галактиками.
Вік Галактики як зоряної системи близький до віку її найстаріших зірок і становить 10-12 мільярдів років. Імовірно, процес формування астрономічних тіл, як ми сьогодні спостерігаємо, розпочався 12-15 мільярдів років тому.
Квазари. Відкриття квазарів
Відразу ж після Другої світової війни, коли почалося спорудження великих радіотелескопів, астрономи дістали можливість проводити спостереження за всім небом, вимірюючи в кожній ділянці інтенсивність радіохвиль, які надходили з космосу. Так було виявлено кілька сотень осередків, з яких виходило більш-менш сильне радіовипромінювання. Спочатку припускали, що джерелом цього випромінювання є зірки. Однак незабаром стало зрозуміло, що жодне джерело радіовипромінювання не можна ототожнити із зірками.
Справді, у радіодіапазоні зірки являють собою "темні" об'єкти. Як і будь-яке тіло з температурою, відмінною від абсолютного нуля, зірки випромінюють не тільки у видимій, але й у довгохвильовій частині спектра (тобто в радіодіапазоні, але в гарячих тіл (а зірки — гарячі тіла) інтенсивність випромінювання в області довгих хвиль мізерно мала порівняно з інтенсивністю випромінювання у видимій частині спектра. Тому випромінюванням зірок у радіодіапазоні, звичайно, можна знехтувати (хоч відомі й винятки — деякі змінні зірки й пульсари). Досить сильне радіовипромінювання також у деяких туманностей (наприклад, у знаменитої Крабовидної туманності).
Разом з тим більшість відкритих радіосигналів належить до позагалактичного світу. Усі труднощі вдалося подолати в 1962 році, коли одне з неопізнаних радіоджерел закрив Місяць. Виявилося, що це радіоджерело було подвійним, причому складалося воно зі слабкої зірки й "радіовикиду". Тоді ж було ідентифіковано ще кілька радіоджерел із дуже слабкими зірками. Тому ці об'єкти почали називати "квазізоряними радіоджерелами ", або "квазарами".
Виявилося, що квазари віддаляються від нас зі швидкостями, що становлять у середньому 0,8 с, а знаходяться на відстанях близько 1,2 млрд світлових років.
Таким чином, щоб подолати відстань від цих об'єктів до нас, світлу потрібні мільярди років. Разом з тим це означає, що сьогодні ми бачимо їх такими, якими вони були мільярди років тому.
У наш час відомо більш як дві тисячі квазарів.
Квазари мають дуже сильне ультрафіолетове випромінювання. В усіх діапазонах електромагнітного випромінювання — і у видимому, і в невидимому — квазари є наймогутнішими випромінювачами в космосі.
За однією з них, квазар — серія одночасних вибухів величезної кількості наднових зірок. У центральних частинах галактик, де зірки розташовані набагато густіше, ніж в околицях Сонця, вибух однієї наднової може спричинити вибух найближчих зірок. Тобто може відбутися щось на зразок детонації чи ланцюгової реакції. Достатньо переконливих доказів на користь цієї теорії поки що немає.
Ще одна гіпотеза припускає, що квазари — це залишки того надважкого Прототіла, вибух якого 15-18 мільярдів років тому призвів до утворення Всесвіту. За цією гіпотезою, кожен квазар схожий на розширний Всесвіт у мініатюрі. Ще одна гіпотеза: квазари — це звичайні галактики, але вони мають підвищену яскравість, тому що між ними і Землею знаходяться гравітаційні лінзи.
Оскільки відстані до квазарів становлять мільярди світлових років, то явища, пов'язані з ними, сягають часів Великого Вибуху. Отже, віддаляючись у минуле, ми зустрічаємо об'єкти з усе більшим енерговиділенням
Домашнє завдання
Вивчити §38. https://pidruchnyk.com.ua/1276-fizyka-i ... lovko.html
Підручник: Фізика (рівень стандарту, за навчальною програмою авторського колективу під керівництвом Ляшенка О.І.) підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти/ авт. Головко М.В., Мельник Ю.С, Непорожня Л.В., Сіпій В.В. — Київ: Педагогічна думка, 2019.