Музей

Музеї – це джерела памя’ті .

Створюючи куточок власної історії ми задумали, щоб він став і джерелом любові: любові до школи, любові до родини, любові до людей, які нас оточують. Одним словом любові до України, бо їй ми віддаємо тепло своїх долонь, розуму і серця.

Тож любов і патріотизм є наріжним камінчиком усіх наших експозицій.

Сьогодні нашій школі виповнюється 26 років. Це багато? чи мало?

За 26 літ немовля перетворюється на змужнілого юнака, за 26 літ маленький дубок стає крислатим велетнем, за 26 літ стіни нашої школи перетворилися на гостинну оселю, що дарує тепло, мудрість і любов.

Підтвердженням цього є щасливі обличчя наших учнів, випускників. Серед них лікарі, вчителі, журналісти, юристи, військові, льотчики, перекладачі. Це чудові люди . Вони – найбільша наша гордість. Нам завжди таланило на керманичів: у 1994 році колектив, що переважно складався з випускників педагогічних вузів очолив справжній учитель, мудрий порадник, прекрасна людина Старчик Володимир Васильович ( на жаль, його немає сьогодні серед нас).

У 2001р. естафету керівника прийняла досвідчена, ініціативна, по-справжньому вимоглива Кучеренко В.М.

Із 2002 по 2006 рік школу очолювала чудова людина, від природи наділена талантом педагога Рябухін А.І.

Із 2006 року і до сьогодні впевнено веде за собою колектив однодумців Дігтяр Н.Г.

Але водночас 26 літ – це мить, для людини, яка не живе, а горить, відаючи тепло своє людям.

Мова іде про велику людину, яка заклала першу цеглину великого майбутнього.

Микола Протасович Гавриленков. Росіянин, який народився у Смоленській області, навчався у Московському інституті молочної промисловості, приїхав в Україну, у маленьке містечко на Полтавщині, щоб створити там МКК, про який знатимуть далеко на теренах Радянського Союзу. Адже це буде єдиний на його території завод, де налагоджено виробництво сухих молочних продуктів для дітей раннього віку.

Хорольськими сумішами було вигодувано не одне покоління і не лише українських дітей.

Так у 1972 році на околиці міста виросла новобудова ( хоча тоді цей район вважали територією села Нове і тільки наприкінці 70-х років комбінат і прилеглі території увійшли в міську межу.)

З часом виникла необхідність у забезпеченні підприємства кадрами висококваліфікованих спеціалістів як інженерних, так і робітничих професій. Тому поряд з промисловою територією було побудовано житловий мікрорайон, і дошкільний дитячий садок на 290 місць.

1 вересня 1994 року по вул. Молодіжна в Хоролі з’явився новий адресат – Хорольська середня школа №4(тоді поріг переступили 485 учнів)!!!

З того часу Хорольський МКК і школа крокують разом.

Україна щиро віддячила Гавриленкову М.П., нагородивши його Зіркою Героя.

Сьогодні ПАТ «Хорольський МКК ДП» очолюють голова наглядової ради, заслужений працівник промисловості України Почеп Володимир і генеральний директор Кузьменко Артем Васильович.

Підприємство і нині залишається єдиним виробником дитячих продуктів в Україні.

Було проведено реконструкції комбінату. Відкрито нові лінії виробництво дитячих продуктів, зокрема випуск суміші «Малютка» Premium європейського зразка.

Сподіваємось, що продукція МКК знайде місце на європейських ринках. Сьогодні ж вони отримали визнання у вигляді нагород за участь у різноманітних профільних конкурсах.

Гіркаа і горда історія рідного краю. Її також творили люди щирі серцем і щирі душею українці.

13 вересня 1941 року Хорольщина була окупована німецько – фашистськими загарбниками на довгих 2 роки. Майже 28 тисяч хорольців мужньо боролися з ворогом. Повернулись живими не всі.

На осінь 1994 р. на території м-ну проживало 29 ветиранів

Велелюдними і цікавими були зустрічі з ними.

Справжнім товаришем, другом шкільної родини був Тепляков Михайло Іванович цікава і щира людина так полюбилась малечі. На жаль, два роки його немає. Вдова передала його речі в шкільний музей.

На сьогодні на території м-ну проживає 1ветиран Радченко Костянтин Юхимович. Ми радо вітали його 9 травня в стінах нашої школи.

Війна, на жаль, не стала останнім випробовуванням на мужність, стійкість, героїзм… Невигоєна рана Афганістану і досі кровоточить ні тілі Хорольщини. Живе серед нас просто скромна людина. Цей чоловік уникає багатолюдних зібрань, не претендує на особливу увагу і шанування. Але водночас ця людина – герой. Мужній миротворець афганець Богдан Сергій Васильович нагороджений медаллю “ Воїну – інтернаціоналісту від вдячного афганського народу ” та Грамотою Призидії Верховної Ради за мужність під час виконання інтернаціонального обов’язку в республіці Афганістан.

Чорним крилом накрило Україну чорнобильське лихо 1986 року. Сотні хорольців було кинуто в пекло атома. Із них 56 мешканців м-ну.

Їхні спогади такі ж скупі і безбарвні, як фото під склом: «Весна жовтим листям нагадувала осінь, безлюдні вулиці і сотні бродячих собак.»

Атомом було спалено все навколо, атомом було зруйноване їхнє життя. Нехай ніколи не згасне наша пам'ять перед цими людьми.

Ми перегорнули перші аркуші нашого шкільного музею. Історія буде робити нові записи, нехай вони будуть світлими. А ми, ідучи в майбутнє, обов'язково оглянемось на минуле, щоб стати кращими і мудрішими. Недаремно говорив відомий митець: “Cучасне завжди в дорозі між минулим і майбутнім” . А ще пам'ятайте, що “ не вартий майбутнього той, хто не знає минулого.”

Я хочу подякувати всім за увагу і побажати чистого неба, миру, добра і щастя!

До нових зустрічей!