Не наполягайте
Діти мають самі проявляти бажання вчитися, не потрібно їх примушувати. Вчитися на канікулах варто, щоб не втратити набуті навички. А для цього може вистачити навіть 10-15 хвилин на день. У першу чергу, дитина має гарно відпочити, а не сидіти весь час за книжками.
Потрібно пам’ятати, що в життєвих ситуаціях часто доводиться застосовувати здобуті в школі вміння. Тому не обов’язково кожного дня виконувати якісь завдання. Наприклад, соціальні мережі певною мірою впливають на формування грамотності. Мій син не соромиться і зараз питати мене, як пишеться те чи те слово.
Звісно, бувають моменти, коли дитина безпросвітно сидить за комп’ютером і не хоче нічого іншого робити. Як маму, мене це у свій час бентежило. Тоді доводилося ставити ультиматум. Але зловживати не потрібно, якщо робити так постійно, це не працює.
Була в мене ще одна хитрість: підкладала сину книжки. Наче випадково залишила на його столі. Деякі читав. Але я ніколи не примушувала, дитина повинна робити вибір на користь навчання свідомо.
ЩО РАДИТЬ ДИТЯЧИЙ ЛІКАР-ПСИХІАТР, ПСИХОТЕРАПЕВТ ТЕТЯНА СКРИПНИК
1. Пам’ятати, що дитина – не мішок, який треба постійно напихати знаннями. А також, що зараз дітей здивувати важко. Їм потрібно щось таке, з чим вони ще не мали досвіду.
2. Канікули варто проводити так, щоб зберігати і формувати пізнавальний інтерес у дітей. Щоб запам’ятати інформацію, потрібно підкріпити її емоціями. А через позитивні емоції виникає бажання отримувати подібний досвід знову.
3. Показати дитині, який різноманітний навколишній світ. І робити це не тільки через екран смартфона чи комп’ютера. Так може бути, але це треба поєднувати з враженнями. Наприклад, відвідувати музеї, виставки, майстер-класи, подорожувати.
4. Бути прикладом. Адже діти не можуть навчитися чогось відмінного від того, що пропонують батьки. А світ зараз такий, що кожному по телефону – так, а сісти на велосипед і поїхати до найближчого парку – важко. Так само, якщо батьки не беруть до рук книжок або читають тільки пости у фейсбуці, не можна очікувати, що діти раптом візьмуться за читання.
5. Канікули повинні мати темп. Можливо, більш повільний і вільніший, але такий, що організовує дитину. Так є шанси, що дитина повернеться до школи не зовсім розслабленою і матиме менше труднощів з поверненням до навчання.
6. Пояснювати цінність знань через життєвий досвід. Якщо їдете за кордон – потрібна іноземна мова. Обираєте місто – це вже географія й історія. Якщо музей – треба знати, що там. Це розвиває.
7. Пам’ятати, що до сучасних дітей неможливо підходити зі старими догмами: “Сьогодні читаєш от стільки”, бо діти завжди запитають “для чого?”.
ЩО РАДИТЬ ВЧИТЕЛЬКА ТРЕТЬОГО ПІЛОТНОГО КЛАСУ НУШ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ №35 ГАЛИНА ОЛЕЩИНСЬКА
1. Взагалі завдання на вихідні та канікули ми не даємо. Це суперечить ідеї НУШ. У такі дні діти розвантажуються.
2. Я порадила вести “Щоденники літніх вражень”. У них діти замальовують та описують події свого життя на канікулах. Потім можна переглядати їх, обговорювати і радіти разом.
3. Можна фотографувати цікаві місця, пам’ятки культури і зробити колаж.
4. Можна доручати дітям обирати продукти, підраховувати вартість і розраховуватись у магазинах.
5. У нас є “домовленість” читати 15-20 хвилин щодня. Але це за бажанням. Воно тут основне. І без батьків нічого не вийде.
Різні пізнавальні процеси, які забезпечують різноманітні види діяльності дитини, функціонують не ізольовано один від одного, а являють собою складну систему, кожний із них пов’язаний з усіма іншими. Цей зв’язок не лишається незмінним упродовж дитинства: у різні його періоди провідного значення для загального психічного розвитку набуває якийсь один із процесів.
Психологічні дослідження свідчать, що в цей період саме мислення більшою мірою впливає на розвиток усіх психічних процесів.
Залежно від того, якою мірою розумовий процес спирається на сприйняття, уявлення чи поняття, розрізняють три основні види мислення:
1) предметно-дієве (наочно-дієве);
2) наочно-образне;
3) абстрактне (словесно-логічне).
Предметно-дієве мислення — це мислення, пов’язане з практичними, безпосередніми діями з предметом; наочно-образне мислення — мислення, що спирається на сприйняття або уявлення (характерне для дітей раннього шкільного віку). Наочно-образне мислення дає можливість розв’язувати задачі безпосередньо в даному, наочному полі. Подальший шлях розвитку мислення полягає в переході до словесно-логічного мислення, тобто до мислення поняттями, позбавленими безпосередньої наочності, притаманної сприйняттю та уявленню. Перехід до цієї нової форми мислення пов’язаний зі зміною змісту мислення: тепер це вже не конкретні уявлення, що мають наочну основу й відбивають зовнішні ознаки предметів, а поняття, які відображають найбільш суттєві властивості предметів і явищ та співвідношення між ними. Цей новий зміст мислення в молодшому шкільному віці задається змістом основної діяльності — навчальної.
Словесно-логічне, понятійне мислення формується поступово впродовж молодшого шкільного віку. На початку даного вікового періоду домінуючим є наочно-образне мислення, тому якщо в перші два роки навчання діти багато працюють із наочними зразками, то в наступних класах обсяг такого роду занять суттєво скорочується.
У міру оволодіння навчальною діяльністю та засвоєння основ наукових знань школяр поступово залучається до системи наукових понять, його розумові операції стають усе менш пов’язаними з конкретною практичною діяльністю або наочною опорою. Словесно-логічне мислення дозволяє учневі розв’язувати задачі й робити висновки, орієнтуючись не на наочні ознаки об’єктів, а на внутрішні, суттєві властивості та відношення. У ході навчання діти оволодівають прийомами розумової діяльності, набувають здатності діяти розумово й аналізувати процес власних міркувань. У дитини з’являються логічно правильні судження: розмірковуючи, вона використовує операції аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення.
Молодші школярі в результаті навчання в школі, коли необхідно регулярно й обов’язково виконувати завдання, навчаються керувати своїм мисленням, думати тоді, коли це необхідно.
Формуванню такого довільного, керованого мислення сприяють здебільшого завдання вчителя на уроці, що спонукають дітей до роздумів. У ході спілкування в початкових класах у дітей формується усвідомлене критичне мислення. Це відбувається завдяки тому, що в класі обговорюються шляхи розв’язання задач, розглядаються різні варіанти розв’язання, учитель постійно вимагає від школярів пояснень, доведень, обґрунтувань правильності їхніх суджень. Молодший школяр регулярно потрапляє в ситуацію, коли йому необхідно розмірковувати, зіставляти різні судження, робити умовиводи.
У процесі розв’язання навчальних задач у дітей формуються такі операції логічного мислення, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та класифікація. Аналіз як розумова дія передбачає розкладання цілого на частини, виділення шляхом порівняння спільного й відмінного, розрізнення суттєвого та несуттєвого в предметах і явищах.
Оволодіння аналізом розпочинається з уміння дитини виділяти в предметах і явищах різні властивості й ознаки. Як відомо, будь-який предмет можна розглядати з різних точок зору. Залежно від цього на перший план виступають ті чи інші риси, властивості предмета. Уміння виділяти властивості молодшим школярам дається важко. І це зрозуміло, адже конкретне мислення дитини повинне здійснити складну роботу абстрагування властивості від предмета.
Як правило, з нескінченної множини властивостей будь-якого предмета першокласники, наприклад, можуть виділити лише одну-дві. У міру розвитку дітей, розширення їхнього світогляду та ознайомлення з різними аспектами дійсності така здатність, безумовно, вдосконалюється. Однак це не виключає необхідності спеціально навчати молодших школярів бачити в предметах і явищах різні їхні боки, виділяти множину властивостей.
Паралельно з оволодінням прийомом виділення властивостей шляхом порівняння різних предметів (явищ) необхідно виводити поняття спільних і відмінних (окремих), суттєвих і несуттєвих ознак. При цьому використовуються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння й узагальнення.
Невміння виділяти загальне та суттєве може серйозно ускладнити процес навчання. Уміння виділяти суттєве сприяє формуванню іншого вміння — відволікатися від несуттєвих деталей. Ця дія дається молодшим школярам з не меншими труднощами, ніж виділення суттєвого.
У процесі навчання завдання набувають більш складного характеру: в результаті виділення відмінних і спільних ознак уже кількох предметів діти намагаються розбити їх на групи. Тут потрібна така операція мислення, як класифікація. У початковій школі необхідність класифікувати виникає в процесі більшості уроків, як при введенні нового поняття, так і на етапі закріплення.
У процесі класифікації діти здійснюють аналіз запропонованої ситуації, виділяють у ній найсуттєвіші компоненти, використовуючи операції аналізу та синтезу, і здійснюють узагальнення по кожній групі предметів, які входять до певного класу предметів. У результаті цього відбувається класифікація предметів за суттєвою ознакою.
Як видно з вищевикладених фактів, усі операції логічного мислення тісно пов’язані та їхнє повноцінне формування можливе лише в комплексі. Лише взаємозумовлений їхній розвиток сприяє розвитку логічного мислення в цілому. Прийоми логічного мислення, аналізу, синтезу, порівняння та класифікації необхідні учням, починаючи з першого класу. Без оволодіння ними не відбувається повноцінне засвоєння навчального матеріалу. Це свідчить про те, що саме в молодшому шкільному віці необхідно проводити цілеспрямовану роботу з навчання дітей основ логічного мислення, прийомів розумової діяльності.