Кафедра української мови Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Точних відомостей про рік створення кафедри української мови виявити не вдалося. Фрагментарні дані архівів та опублікованих матеріалів лише в загальних рисах відтворюють історію становлення цього підрозділу в педагогічному інституті.
Учительський інститут, який розпочав свою діяльність у 1914, не мав поділу на кафедри. Викладання філологічних дисциплін здійснював Ф. В. Лисогорський. З вересня 1917 Полтавський учительський інститут очолив О. А. Левитський – видатний педагог, обдарований словесник із 22-річним педагогічним досвідом. Одночасно він викладав українську мову, працював над створенням методик для українських шкіл, публікував у місцевій пресі рецензії на нові українські підручники. Йому належить заслуга у формуванні фахового педагогічного колективу, до складу якого влилися В. О. Щепотьєв, Г. Г. Ващенко та ін.
Розвитку філологічної освіти в Полтаві сприяло відкриття в 1918 історико-філологічного факультету Українського університету за сприяння науковців і педагогів Харківського університету. Педагогічне ядро сформували викладачі учительського інституту, з-поміж яких і мовознавці та літературознавці: В. О. Щепотьєв, О. Т. Бузинний, С. М. Кульбакін та ін. Після більшовицької реорганізації системи вищої освіти з’явилася постанова Укрголовпрофосвіти УРСР про злиття Полтавського педагогічного інституту й історико-філологічного факультету в єдиний навчальний заклад – Інститут народної освіти. Скасовувалися дореволюційні наукові ступені і вчені звання, уводилися лише посади викладачів та асистентів. Майбутніх учителів-філологів готував словесно-історичний відділ ІНО. Згадок про внутрішнє структурування закладу на кафедри на початку 1920-х не зафіксовано. Упродовж 1922–1928 в інституті працювало 20–22 штатних і позаштатних викладачів. Наприкінці 1920-х серед утворених підрозділів – кафедри історії української літератури, української мови, класичної філології, порівняльного мовознавства.
Викладачі філологічних кафедр та студенти-словесники брали участь у ліквідації неписьменності в 1920-х. Кілька груп лікнепу працювало безпосередньо в ІНО, причому навчання проводилося рідною українською мовою. Тільки в 1929 викладачі і студенти навчили грамоти 322 особи.
Мовознавці активно займалися й наукою. Результати їхніх досліджень публікувалися в “Записках Полтавського ІНО”, академічних наукових збірниках, інших виданнях. У IV томі “Записок…” з’явилися статті В. О. Щепотьєва “Мова наших школярів” (про мовну культуру молоді, причини порушення літературних норм) та С. О. Іллічевського (про українські назви рослин). Нестача підручників вимагала підготовки методичних посібників для студентів. Великим попитом користувалася праця О. Т. Бузинного “Найголовніші граматичні й стилістичні особливості української мови” (1926).
Секцію мови і термінології, яка діяла в складі наукового товариства при ВУАН, очолив його керівник В. О. Щепотьєв. З ініціативи заступника директора міської трудової школи № 1 І. Л. Жигадла створено термінологічну комісію, яка уклала український словник економічних і правничих термінів для губернського статистичного бюро на 63 тисячі слів.
У передвоєнні часи на кафедрі української мови працювали Є. М. Кудрицький, Л. Ю. Догадько, К. М. Кузьмич, М. Ф. Кривчанcька, Л. Л. Рогозін, В. Я. Матвєєва, О. П. Кустоляк. Усі мовознавці готували кандидатські дисертації, виступали з доповідями на наукових та методичних семінарах, демонстрували досить високий рівень своєї науково-методичної освіченості. У плані науково-дослідної роботи кафедри зазначено, що Є. М. Кудрицький досліджує мову творів Лесі Українки, Л. Ю. Догадько працює над темою “Паратаксис і гіпотаксис в українській мові”. У колі наукових зацікавлень О. П. Кустоляка питання методики викладання мови в старших класах середньої школи.
Роботі кафедри української мови, як і всій освіті, завадила Друга світова війна. Восени 1941 заняття в педагогічному інституті припинено. Навчальний процес відновився після звільнення Полтави від німецько-фашистських окупантів. Уже в жовтні 1943 розпочала свою діяльність кафедра української мови у складі Є. М. Кудрицького, М. Ф. Кривчанської, Л. Л. Рогозіна, В. Я. Матвєєвої, І. С. Циганенка. У 1944–1946 кафедру очолював Євген Михайлович Кудрицький. Як засвідчують протоколи кафедри, основним завданням перших двох років повоєнного часу було поліпшення мовної культури студентів, удосконалення рівня їхньої грамотності. На засіданнях регулярно заслуховувалися такі питання, як самостійна робота студентів, розвиток культури мови майбутніх словесників, заходи з підвищення культури мови студентів, перевірка грамотності майбутніх учителів-філологів, викладання практичного курсу української мови на перших курсах усіх неспеціальних факультетів. Кафедра виробила конкретні рекомендації, як-от: усім викладачам-мовознавцям підготувати доповіді для читання їх на різних факультетах на теми: “Особливості української літературної вимови”, “Новий український правопис”, “Українська літературна мова і говірки Полтавщини”, “Завдання вчителя української мови щодо розвитку української літературної мови учнів”; усім кафедрам інституту не менше двох разів на семестр розглядати питання про підвищення мовної культури студентів (усна і писемна мова, правопис і стиль) та запровадити низку заходів, зокрема таких: вибірково перевіряти конспекти лекцій, практичних і семінарських занять студентів; уточнити кількість студентських письмових робіт різного виду, перевіряти їхнє літературне оформлення незалежно від навчальної дисципліни; пильно стежити за усним мовленням в аудиторії та поза її межами й негайно виправляти помилки; у стіннівках інституту започаткувати розділ “Питання мовознавства”; через Інститут удосконалення вчителів та облвно провести диктант, розрахований на студентів 1 курсу, у 9–10-х класах шкіл міста та райцентрів Полтавщини, аби виявити ступінь грамотності учнів у середній школі.
У повоєнний час українська мова в Полтавському педагогічному інституті, незважаючи на відсутність закону про її статус, попри насильницьке російщення, панувала в системі викладання. Учена рада дотримувалася не лише формальної вимоги стосовно проведення лекцій, практичних і семінарських занять українською мовою, але й дбала про жорстке дотримання мовного режиму, що засвідчує рішення, прийняте 1946: “В усіх галузях створити мовний режим, відповідно до якого кожен викладач і робітник інституту вважав би себе зобов’язаним подавати своєю мовою зразки мовної культури для студентів”. До виконання згаданої ухвали найактивніше долучилася кафедра української мови.
У 1946 керівником кафедри призначено К. М. Кузьмича. У цей час налагодилися творчі зв’язки з кафедрами української мови Одеського державного університету та Київського педагогічного інституту, активізувалася лексикографічна діяльність. М. Ф. Кривчанська укладала “Словник гончарної професійної мови Полтавської області”, А. Є. Багмет – “Синонімічний словник української мови”. Кафедра на своєму засіданні 14.10.1946 прийняла ухвалу про порушення клопотання перед Державним видавництвом України і АН УРСР щодо якнайшвидшого виходу у світ “Синонімічного словника української мови” А. Є. Багмета.
У протоколах засідань ученої ради педагогічного інституту впродовж 1948-1950 постійно нотувалося те, як перебудовують свою роботу кафедри: “викорінюють випадки лібералізму, викривають націоналістичні помилки в підручниках, підносять ідейно-політичний рівень лекцій, рішуче поліпшують ідейно-політичну роботу серед студентів, посилюють роботу проти низькопоклонства перед буржуазною культурою і наукою Заходу, виступають проти проявів аполітичності й безідейності, будь-яких виявів ворожої ідеології”. Кафедра української мови, як зазначив заступник ректора інституту з навчально-наукової роботи С. О. Данішев у своїй доповіді на засіданні вченої ради 26.01.1948, “не все зробила, хоч і перебудувала значною мірою свою роботу”. Один із істотних недоліків у її роботі – “недостатньо проведена критика підручника А. А. Москаленка”. Досвідченого викладача В. Я. Матвєєву звинувачено в тому, що “жодного разу не виступила з критикою націоналістичних помилок Москаленка”, допущених ним у підручнику “Історична граматика української мови”. Цей автор надіслав до Полтавського педагогічного інституту, у якому працював у 30-х, свою книгу на рецензію. Вона одержала схвальний відгук та рекомендацію до видання масовим накладом. Проте пізніше, виконуючи настанови Міністерства вищої освіти про боротьбу з ворожими теоріями в мовознавстві та керуючись ідеологічними вказівками партійних документів, кафедра на своєму засіданні 15.10.1947 мусила прийняти рішення, у якому, зокрема, зазначалося, що в широкій рецензії на підручник з історичної граматики не взято до уваги його вступну частину. Мовознавці визнали, що “прогледіли націоналістичне трактування “української держави” і походження та розвитку української мови”. З огляду на це було накреслено низку заходів, що передбачали вилучення “Історичної граматики” з інститутських фондів та кабінету мови; проведення на всіх курсах усіх факультетів спеціальних бесід із критикою праць А. А. Москаленка, а також із критикою власних помилок, допущених у викладацькій роботі; пропагування “правильної” концепції етногенезу слов’ян за працями Удальцова, Державіна, Обнорського, згідно з якою російська, українська та білоруська мови мають спільне походження.
Основні питання ідеологічної роботи в 1948–1949 н. р. кафедра української мови узгоджувала з іншими кафедрами, а в науковій роботі –“цілком з кафедрою російської мови”.
У 1950–1951 н. р. перед кафедрою постають нові завдання: вона має знову “докорінно перебудувати свою роботу відповідно до настанов великого вождя Й. В. Сталіна”. Це означало, що вивчення лінгвістичних дисциплін необхідно базувати на “сталінській концепції про мову”. Підручники й програми, якими студенти та учні користувалися раніше, були вилучені як шкідливі й антинаукові. Кафедра української мови, керуючись директивними матеріалами Міністерства освіти СРСР та УРСР, розробила спеціальні заходи для популяризації вчення вождя. Укладено новий план роботи, розпочато читання на всіх факультетах нового курсу “Основи сталінського вчення про мову”. Серед переліку тем наукових досліджень кафедри української мови в 1950–1951 н. р. переважають такі: “Вчення Сталіна про основний словниковий запас і словниковий склад мови”, “Сталінське вчення про граматику, граматичну будову мови”, “Порівняльно-історичний метод у мовознавстві”, “Походження російської національної мови”, “Походження української національної мови” та ін. Завідувач кафедри К. М. Кузьмич постійно доповідав на засіданнях ученої ради інституту про хід перебудови викладання української мови „на основі вчення товариша Й.В. Сталіна про мову”.
Стратегія мовної освіти інституту була спрямована в нове русло після ХХ з’їзду КПРС (1956). У робочі плани кафедри української мови внесені зміни, що стосуються його рішень. У лекціях і на практичних заняттях уже потрібно було “широко висвітлювати успіхи вітчизняної та зарубіжної науки”. У цей час склад кафедри української мови поповнили нові викладачі: П. С. Дудик, М. Т. Безкишкіна, Г. П. Денисовець, Н. Г. Вахній, М. Л. Семенюченко. З 1955 на посаді завідувача працювала М. Ф. Кривчанська.
Протягом 1958–1972 кафедру української мови очолював П. С. Дудик. У 60-ті викладачі здійснювали велику науково-методичну та виховну роботу, підтримували зв’язки з учителями Полтавщини, вивчали досвід передових словесників, співпрацювали з методичними службами області. П. С. Дудик і Л. Л. Рогозін уклали програму з сучасної української літературної мови для студентів філологічних факультетів педагогічних інститутів, Г. П. Денисовець та П. С. Дудик надавали допомогу працівникам засобів масової інформації, консультували колективи редакцій обласних і районних газет.
Керівником кафедри української мови в 1972–1979 була Г. П. Денисовець, з 1979 до 1984 – М. Ф. Алефіренко, з 1984 до 1989 – Н. В. Жигилій, з 1989 до 2015 – М. І. Степаненко, з 2015 – І. Г. Павлова. У різний час на кафедрі працювали доктори філологічних наук, професори М. В. Скаб, М. С. Скаб, З. О. Валюх, Л. Ф. Українець, кандидати філологічних наук, доценти С. П. Галаур, В. М. Єрмак, А. М. Крейтор, Н. І. Казирод, Н. Г. Горпинич, О. В. Халчанська, Н. В. Сніжко, М. В. Будько, Д. В. Горбачук, О. Д. Бондаревська, кандидати педагогічних наук, доценти Н. В. Котух, Л. О. Сологуб, старші викладачі Н. П. Лебідь, Н. Є. Сердюк, асистенти Т. В. Удовицька, І. М. Браїлко, В. О. Кінь, І. Ю. Кірічек, Н. Ф. Даценко, Т. В. Зубко, В. В. Пащенко, О. М. Проскурова, Л. В. Дорошенко.
Сьогодні до складу кафедри входить 8 штатних викладачів (доктор філологічних наук, професор М. І. Степаненко, кандидати філологічних наук, доценти Т. І. Ніколашина, І. Г. Павлова, С. О. Педченко, кандидат філологічних наук, старший викладач Н. М. Лукаш, кандидати філологічних наук, асистенти Р. Г. Шрамко, Н. В. Кисла, Л. В.Дейна), 1 зовнішній сумісник (О. П. Коваленко), які досліджують словотвір, морфологію, синтаксис, функційну граматику, соціолінгвістику, прагмалінгвістику та інші галузі мовознавства, а також лінгводидактику
Тема, яку досліджують понад 20 років науковці кафедри, – “Слово і його системні зв’язки в мові й мовленні”, “Речення як багаторівнева одиниця”. Підсумок цієї діяльності – вихід у світ збірників наукових праць за ред. доцента (професора) М. І. Степаненка: “Слово і його системні зв’язки в мові й мовленні” (1992), “Слово і мовні рівні” (1993), “Слово в лексичній і граматичній системі мови” (1994), “Слово в аспекті функціонування” (1995), “Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні” (1998), “Наукові записки” (1998), “Граматика української мови у функціональному висвітленні” (2000), “Проблеми лінгводидактики” (2001), “Проблеми функціональної граматики, фонетики, лінгводидактики” (2002), “Проблеми фонетики, функціональної граматики й лінгводидактики” (2003), “Питання граматики, стилістики, лінгводидактики” (2004), “Проблеми фонетики, лексикології, граматики, лінгводидактики” (2006), “Проблеми фонетики, лексикології, граматики, стилістики української мови” (2007), “Актуальні проблеми граматики, лексикології, лінгвостилістики, лінгвометодики” (2008), “Проблеми соціолінгвістики, фоностилістики, граматики, журналістики та методики навчання української мови” (2010); “Співвідношення семантики і структури в системі мовних одиниць” (2018); монографій, авторами яких є З. О. Валюх (“Словотвірна парадигматика іменника в українській мові”. – К.; Полтава, 2005), Українець Л. Ф. (Фонетична конотація в українській поетичній мові : ХХ-ХХІ ст. : семантико-прагматичний вимір”. – К. ; Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014), М. І. Степаненко (“Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення”. – К., 1997; “Просторові поширювачі у структурі простого речення”. – Полтава, 2004; “Історія, граматика, поетика українського слова”. – Полтава, 2008; “Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми)”. – Полтава, 2008; “Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара”. – Полтава, 2010; “Світ в оцінці Олеся Гончара: аксіосфера щоденникового дискурсу письменника”. – Полтава, 2012; “Думки вголос і про себе”. – Полтава, 2013; “Політичне сьогодення української мови”. – Полтава, 2017; “Публіцистично-політичні перифрази в українській мові”. – Полтава, 2018; “Динаміка українського політичного лексикону”. – Полтава, 2020; “Просторові поширювачі у структурі простого речення ( 2-ге вид., доп.)”. – Полтава, 2020; “Найновітніші динамічні процеси в українському політичному лексиконі”. – Полтава, 2021; “ Із засіву – благословилось”. – Полтава, 2018, ). Кафедра підтримує наукові зв’язки з Інститутом української мови, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.
З 2006 при кафедрі діє аспірантура, а з 2009 – докторантура. Кандидатськими й докторськими дисертаціями керує професор М. І. Степаненко. Мовознавці Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка продовжують славні традиції й готують науковців, висококваліфікованих учителів рідної мови та літератури, дбають про те, щоб українська мова активно розвивалася на теренах Полтавщини, яку по праву називають колискою української національної літературної мови.