Воєнні роки

У роки Другої світової війни будівлю школи було розграбовано ворогами, спалено й зруйновано. Тому відразу після звільнення Бердянська 3 жовтня 1943 року середня школа №1 «переїхала» у вцілілу будівлю машинобудівного технікуму по вулиці Дюміна. Школа першою в місті зібрала учнів у свої класи. Із спогадів учителів-ветеранів і випускників тих років, школа розташовувалася в невеликій двоповерховій будівлі з червоної цегли, на території її двору знаходилися майстерні технікуму, вхід у двір закривали ковані ворота, які з обох боків прикрашали статуї сплячих левів. 

Приміщення на той час було практично не пристосоване до навчального процесу. У класах не було ні парт, ні стільців, ні дошок: усе спалили взимку 1942 року з метою опалення. Лавочки майстрували з підручної цегли й дощок (або приносили з дому стільці), парту школярам заміняло підставлене коліно, писали на вцілілих газетах, сторінках книжок. Школа працювала в три зміни. Заняття починались о сьомій ранку й продовжувалися до глибокої ночі. У I й II зміни навчались учні, а в III – студенти машинобудівного технікуму. На той час існувала гостра проблема через відсутность приміщень (деякі класні кімнати були прохідні, учні старших класів навчалися в майстернях технікуму, а фізкультура взимку проходила взагалі в коридорі школи). У класах навчалося по 40-45 учнів різних вікових категорій. Технікум і школа проіснували в одному приміщенні біля п’яти років, поки не було побудовано будівлю технікуму.

Випускників 1943-1945 років називали «воєнними дітьми». Багато хто з них ішли на фронт, дехто так і не повернувся.