Робота вчителя з обдарованими дітьми

ІІ. Робота вчителя з обдарованими дітьми

ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

1. Виявлення обдарованості учнів.

2. Психолого-педагогічний супровід обдарованої дитини.

3. Використання варіативної складової робочого навчального плану для розвитку здібностей та роботи з обдарованими дітьми (курси за вибором, факультативи, групові та індивідуальні заняття).

4. Профільне навчання та допрофільна підготовка.

5. Участь у Всеукраїнських учнівськихї олімпіадах з базових дисциплін та інтелектуальних і творчих конкурсах.

6. Участь у конкурсах «Кенгуру», «Левеня», «Колосок», «Грінвіч» тощо.

7. Використання масових форм роботи з обдарованими та здібними дітьми, а саме: КВК, ігрові тренінги, турніри кмітливих, знавців наук, брейн-ринги, конкурси поетів, художників, майстрів, спортивні змагання тощо.

8. Участь у просвітницьких конкурсах, виставках, олімпіадах, які проводять організації, фонди, редакції, вузи тощо.

9. Комплектування бібліо- та відеотеки матеріалів для роботи з обдарованими дітьми.

10. Співробітництво з позашкіллям.

11. Пропаганда результативності роботи із здібними учнями серед освітян та громадськості через різні форми роботи: фестивалі, конкурси, конференції, засоби масової інформації (зокрема на сайті закладу).

12. Участь у районному святі обдарованих дітей.

Робота педагога з обдарованими дітьми

«Учень – це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, якщо треба запалити», – писав К.Д. Ушинський.

У роботі з обдарованими дітьми педагогу варто:

1. Підхоплювати думки учнів, оцінюючи їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість, інтерес до нового.

2. Стимулювати і підтримувати ініціативу учнів, самостійність.

3. Створювати проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.

4. Розвивати критичне сприйняття дійсності.

5. Вчити доводити починання до логічного завершення.

6. Надавати можливість виконувати більше навчальних завдань з обов'язковим підвищенням їх складності (при цьому має бути витриманий оптимальний обсяг додаткової роботи, щоб уникнути перевантаження).

7. Використовувати творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих занять, свят.

8. Під час опрацювання програмового матеріалу залучати до творчої пошукової роботи з використанням випереджувальних завдань, створювати розвиваючі ситуації.

9. Активно залучати до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.

10. Впливати особистим прикладом.

11. Пам'ятати, що «своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки і здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання – це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховного процесу» (В.О. Сухомлинський).

Стратегії розвитку та навчання обдарованих дітей

Наукова психологія ще не визначилася остаточно щодо питань, пов'язаних з явищем обдарованості (у тому числі інтелектуальною творчістю) як певним^: відхиленням від норми у континуумі: творча обдарованість – репродуктивність; інтелектуальна обдарованість – низький інтелект. Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез'ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв'язати цю проблему, тому варто займатись практикою. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведенняконкурсів тощо.

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина – унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа – індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність – риса творчо обдарованої дитини. З такими дітьми, з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а, з іншого, – важче, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливого ставлення. До того ж робота з ними вимагає значних професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання – процес технологічний і його, як і на виробництві, легко зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.

Прийнято виділяти три групи вчителів, робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей.

Перша група– вчителі, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу емоційного захоплення.

Друга – вчителі, які навчають техніки виконання (наприклад, певних дослідів), закладають основи майстерності.

Третя група – вчителі, які виводять на високий професійний рівень.

Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній особі – явище надзвичайно рідкісне.

До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісної творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемою й інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати, і розвивати; мати віру в учня, емпатичне розуміння, фасалітаційні здібності, бути конгруентним, доброзичливим в оцінці дій учня, вміти поставити себе на місце дитини; бути фахівцем вищого ґатунку – володіти належними предметними, психолого-педагогічними і методичними знаннями; мати високий рівень інтелекту, широку ерудицію, творчий світогляд. Він також має постійно самовдосконалюватись – вчити і вчитись сам; бути ентузіастом, цілеспрямованим, наполегливим, впевненим у своїх силах, принциповим у важливих питаннях і водночас гнучким, коли йдеться про другорядне. Йому потрібно мати організаційні здібності для створення атмосфери творчості, розкутості, вільного ділового спілкування, приязного мікроклімату, спонукання до творчості, уміння слухати. Важливо володіти даром навіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджувати з учнями партнерські стосунки згідно з педагогікою співробітництва, не переходячи при цьому до панібратства; надавати дітям свободу вибору і прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнавальної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою, внутрішнім локусом контролю тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

Результати анкетування обдарованих дітей про вчительську працю засвідчили, що вони вважають більш важливим почуття поваги до вчителя, ніж почуття любові. Любов – почуття неусвідомлюване (не знаєш, за що людину любиш), а повага – усвідомлюване. Учень може назвати, за що саме поважає вчителя. І на першому місці – високий фах учителя. Шанований педагог для обдарованих – передусім чудовий вчитель-предметник, що знає і любить свій предмет. Такий вчитель допомагає дитині долати розрив між теорією і практикою. За дослідженнями Е.П. Торренса, співробітництво дітей з вчителями-менторами (вихователь, порадник, наставник. За ім'ям наставника Телемаха, сина Одіссея), яких вони поважають, забезпечило вищі творчі досягнення дітей у порівнянні з їхнім ІQ і порівняно з дітьми, що працювали самостійно. Отже, роль такого вчителя величезна, він впливає на майбутнє життя дитини, її професійний вибір.

Як відомо, кожна дитина – мікрокосм індивідуальних особливостей, рис, які відрізняють її від інших. Але все ж можна виділити деякі загальні поради щодо роботи з обдарованими дітьми, що викристалізувалися в процесі експериментального викладання.

1. Однаково шкідливі як зневага до успіхів учня, а іноді й приниження їх, так і надмірне захвалювання індивідуальних здібностей на фоні класу, що може викликати, з одного боку, ревнощі, роздратування і навіть відразу однолітків, а з іншого, – перфекціонізм – «зіркову хворобу» обдарованої дитини. Краще залучити до спільних занять. Наприклад, при розподілі учнів на ланки обдарованих призначити ланковими. Тоді заняття навіть проведене у вигляді змагання принесе перемогу всій групі, а не лише обдарованому, здібному учню. А взагалі краще уникати елементів змагання у роботі з обдарованими.

2. Оскільки обдаровані діти не сприймають суворо регламентованих, однотипних занять і завдань, що не дають змоги їм працювати на повну силу інтелекту, то навчальну діяльність на уроках треба організувати таким чином, щоб приділити увагу обдарованим. Наприклад, урізноманітнити завдання і програму в цілому, виділити час на консультації, надати можливість учням самим обирати рівень складності завдань для самостійної роботи, заохочувати допитливість, цілеспрямованість і незалежність в діях, розвивати ініціативу, гнучкість мислення, уяву тощо. Отже, у навчанні обдарованих, як і всіх технологіях особистісної орієнтації, потрібно знайти методи і засоби, що відповідають індивідуальним особливостям кожної дитини. Для цього враховуються результати психодіагностики, перебудовується зміст освіти у напрямі добору для окремого індивіда, змінюється організація діяльності дітей щодо визнання ролі учня у власній освіті, застосовуються нові методи і засоби навчання, наприклад, комп'ютер. Іншими словами, створюються умови для творчості і самоактуалізації особистості, формування внутрішньої мотивації творчої діяльності, надання можливості вибору учнем свого стилю навчання, частково змісту навчання, реалізації особистісного потенціалу в освіті через здійснення відповідних видів діяльності.

3. Рання діагностика дитячої творчості і створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованого учня.

4. Розвиток творчої обдарованості неможливий без дотримання принципів розвивального навчання, висунутих A.M. Матюшкіним, – проблемності, індивідуалізації, діалогічності. Вони потребують переорієнтації навчання з предметного на процесуальне й мотиваційне.

5. Основним у розвитку творчого потенціалу, за О. Яковлевою, є принцип трансформації когнітивного змісту в емоційний. Він означає, що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично повертати їх до власних емоційних переживань. Адже міцно запам'ятовується лише те, що сильно вплинуло на душу, викликало шквал емоцій.

6. У навчанні обдарованих дітей необхідно дотримуватись матетики – науки про цілепокладання. Вона доводить необхідність обговорення кінцевих цілей і передбачуваних результатів ще на початковому етапі діяльності. Тобто учні мають усвідомлювати, що, як і навіщо їм належить виконувати.

7. Одним з основних принципів навчання обдарованих є створення стану безвиході (за Сократом) або розвивального дискомфорту (більш сучасний термін), з якого учень повинен шукати вихід, приймати для цього певні рішення й чинити певні дії.

Зарубіжні та деякі вітчизняні психологи відзначають, що рання освіта є важливою для розвитку обдарованості.

Дорослий повинен допомагати дитині. Якою б вона талановитою, якими не були б її здібності, навички і досягнення, без активної підтримки та спеціальних методів навчання вона не досягне повноцінних результатів.

Найпоширенішими є такі форми навчання: прискорене навчання; збагачене навчання; позашкільна діяльність; розподіл за потоками; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей; поглиблене вивчення окремих предметів; диференційоване домашнє завдання; відокремлення та спеціальне навчання обдарованих.

Прискорення ефективне у профільних класах, де відбувається спеціалізація навчальних програм відповідно до інтересів учнів, їх схильності до певної галузі знань, а також у приватних школах, де здебільшого навчаються учні з високим рівнем розумового розвитку. Така стратегія найкраще «спрацьовує» у процесі навчання дітей з математичними здібностями і схильністю до іноземних мов. Водночас вчитель має пам'ятати, що є діти, які «повільно запрягають, але швидко їздять», тобто засвоюють повільно, але міцно, їхні знання справді функціональні, дієві. За умови правильної організації процесу прискорення навчання негативних наслідків не повинно бути.

Саме лише прискорення використовується рідко, частіше воно поєднується із збагаченням. Стратегія збагачення в навчанні обдарованих дітей з'явилася як альтернатива прискоренню. Розрізняють, вертикальне збагачення – те саме прискорення, що передбачає швидке просування до вищих пізнавальних рівнів у галузі предмета вивчення, й горизонтальне – спрямоване на розширення галузі знань предмета.

Термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий. Його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках. свідчить, що поняття «інтерактивність», «інтерактив» прийшли до нас з англійської мови. «Inter» – взаємодіяти, «act» – діяти. Інтерактивність в навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, знаходження у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, у якому той, хто навчається, є учасником. Який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власно створюючи це.

Суть інтерактивного навчання полягає у тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головним у процесі навчання є зв’язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.

Використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає і тих хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.

На сьогодні в Україні вже відомо і описано щонайменше чотири групи методів, в кожній з яких нараховується до 10 різних підходів. Тому їх практичне застосування потребує від учителя насамперед відповідної обізнаності. До того ж, кожен з методів вимагає чіткої покрокової реалізації з обов’язковим прогнозуванням результатів, тобто технологічного підходу, що неможливо без спеціальної фахової підготовки вчителя до організації інтерактивного навчання.

Ця схема досить умовна, її окремі компоненти є досить варіабельними. Так, постановка проблеми може бути сформульована вчителем. Розв'язувати цю проблему має весь клас за допомогою системи запитань, поставлених учителем або учнями в межах групи чи всього класу. Проблем на уроці можна розглядати декілька, і не обов'язково всі розв'язувати в групах. Але неодмінною умовою є наявність проблеми та робота з нею в групах, узгоджене рішення и діалог за підсумками роботи.

Діалог – це досить своєрідне співробітництво учасників навчального процесу: з одного боку, різних груп учнів, з іншого - учнів і вчителя з метою спільного пошуку вирішення проблеми. Тому робота в групах спрямована здебільшого не на перемогу, пошук недоліків у позиції інших, неприйняття, відштовхування чужої думки, а на пошук спільних знаменників, розширення й можливу зміну власного погляду, відвертість у взаєминах. «Виклад матеріалу у вигляді лекцій не найкращий спосіб встановлення контакту з учнями, – пишуть американські педагоги М.Гендель та І.Фіни, – учнів треба залучати до дискусії й спонукати ставити запитання. Якщо вони надто боязкі або не можуть сформулювати запитання, викладач мусить сам ставити запитання й стимулювати обговорення».

Отже, метод інтерактивного (комунікативно-проблемного) навчання можна поєднувати з груповою роботою на уроці й застосовувати на різних етапах вивчення тем. Його можна застосовувати одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або як фрагмент повторювально-узагальнюючого уроку.

Існує декілька варіантів групової роботи: діалог, синтез думок, спільний проект, конференція, диспут, суд, конкурс, «атака на організатора» тощо. Наші вчителі активно використовують на заняттях з історії та правознавства, економіки та літератури, біології та географії інтерактивні методи: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Навчаючи – вчуся», «Робота в парах», «Ток-шоу», «Розігрування правової ситуації в ролях», «Ажурна пилка», «Коло ідей», «Акваріум», «Суд від свого імені», «Прес».

Навчання обдарованих учнів

На рубежі XX—XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації — ноосферно-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

Закон України "Про освіту” передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).

Обдарованість — індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності.

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності.

Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний "середній” рівень. їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

Тому учні повинні мати сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю.

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

— формування взаємин на основі творчої співпраці;

— організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

— превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

— вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

— розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння "згортати” і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

— гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);

— створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати "опорні” знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

Форми і методи роботи з обдарованими дітьми

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.

Вищеперелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

Помітна роль у розвитку інтелектуально обдарованих дітей належить Малій академії наук України, її територіальним відділенням.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання; збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, "перестрибуванню” через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, індивідуальний підхід при її використанні, створювати умови, за яких учень міг би навчатися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу — відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення змагальності в класі. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (три—чотири групи по 120—140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета). Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет — в іншій, яка працює з іншою швидкістю).

Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).

Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognitio — знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

Робота з обдарованими дітьми

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, «перестрибуванню» через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Наукові підходи до побудови освітнього процесу обдарованих дітей

У сучасній педагогічній теорії та практиці відбувається інтенсивний процес розробки системи виховання та навчання обдарованих дітей. Про це свідчать численні наукові, методичні публікації, науково-практичні конференції.

За визначенням багатьох учених, складовими системи роботи з цієї проблеми, на які треба орієнтувати педагогічних працівників, є:

• концепція обдарованості;

• психодіагностика (виявлення рівня обдарованості);

• прогнозування розвитку обдарованих дітей;

• технології та методики виховання, навчання й розвитку творчого потенціалу особистості.

Складна та багатоаспектна проблема роботи з обдарованими дітьми потребує якісних нововведень на рівні теорії та практики.

Науковці пропонують різні підходи до побудови освітнього процесу обдарованих дітей.

Індивідуально-особистісний.

Він базується на тому, що необхідно враховувати не лише інди-відуальність учня, а й усю систему стосунків особистості з оточен¬ням; оцінювати вплив цих стосунків на психіку дитини та її індиві¬дуальні можливості.

Обов'язкові елементи цього підходу:

• вивчення досягнутого рівня розвитку особистості;

• індивідуалізація процесу навчання, яка б відштовхувалася від досягнутого рівня і зберігалася протягом усього процесу навчання.

Провідною формою розвитку здібностей є розвивальні завдан¬ня, які за змістом мають бути оптимальним навантаженням для дитини і формувати в неї раціональні вміння розумової праці.

Дидактичний. Найхарактернішим проявом обдарованості є ті здібності, які вже притаманні певній особистості, нібито раз і назавжди сформовані.

Завдання ж учителя — створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну чи спортивну).

Бажано, щоб ці діти навчалися за спеціальними навчальними інди-відуальними програмами або в спеціальних навчальних закладах.

Необхідно зауважити, що в дидактичному підході до навчання обдарованих дітей, як правило, недостатньо використовують пси-хологічні знання, тому часто залишаються відкритими питання:

1. Якщо результати навчання досить високі, то кому належить заслуга — вчителю, що побудував курс навчання, чи природній обдарованості учня?

2. Якими можуть бути психологічні наслідки даної програми для особистісного розвитку дитини?

3. Якими можуть бути наслідки даної програми для здоров'я учнів у фізіологічному та психологічному відношенні?

Отже, рано чи пізно перед прихильниками цього підходу поста¬ють вказані проблеми, і вони звертаються до послуг психологів, залучення яких може відбуватися у двох варіантах, і тоді дидактич¬ний підхід змінюється на дидактико-психологічний або психодидак¬тичний.

Дидактико-психологічний — пріоритет залишається за дидак¬тикою. Наочним зразком цього підходу є введення в освітній про¬цес психологічної служби, яка має компенсувати труднощі, що ви¬никають у вчителя та учня під час реалізації даної навчальної про¬грами.

Психодидактичний підхід має психологічний пріоритет у побу¬дові освітянських технологій. В останнє десятиріччя це знайшло відображення в теорії та практиці розвивального навчання, за яко¬го знання, вміння та навички з мети освітнього процесу перетворю¬ють на засіб когнітивного (пізнавального) та особистісного розвит¬ку учнів.

Під час його реалізації необхідно:

• сформувати у вчителя певний рівень психологічних знань та вмінь, розуміння структури здібностей та особистості в цілому, за-кономірностей побудови окремих навчальних програм та навчаль¬но-виховного процесу взагалі;

• створити експериментальні навчальні програми з урахуванням психологічних закономірностей розвитку та навчання обдарованої особистості;

• розуміти характер та роль освітянського середовища, в якому відбувається навчання (воно може сприяти розвитку обдарованості або шкодити проявам здібностей учня).

Якщо спробувати схематично відобразити систему роботи по вертикалі, то вона орієнтовно матиме такий вигляд, як на схемі.

Навчання дітей з високим розумовим потенціалом у звичайній загальноосвітній школі можна здійснити на підставі стратегії при-скорення та стратегії збагачення навчання.

Організаційними формами прискорення є:

• достроковий вступ до школи;

• прискорення в звичайному класі;

• заняття з окремих предметів в інших класах;

• «перестрибування» через клас;

• достроковий вступ до ВНЗ.

Як радять учені, основними вимогами залучення учнів до на¬вчання на підставі прискорення мають бути:

• зацікавленість учня в прискоренні, підвищенні здібності в ок¬ремій сфері;

• достатня зрілість у соціально-емоційному плані;

• згода батьків тощо.

Прискорення навчання пов'язане зі змінами швидкості навчан¬ня, а не його змісту.

Друга стратегія — стратегія збагачення, дає дитині змогу в сере¬довищі своїх однолітків розвивати інтелектуальні здібності на відпо¬відному рівні. Основними напрямами стратегії збагачення є:

• розширення знань про навколишній світ;

• розвиток творчого мислення;

• зростання знань у конкретній галузі тощо.

Форми навчання обдарованих дітей:

1. Спеціальні класи.

2. Спеціалізовані школи та школи-інтернати.

3. Навчальні заклади нового типу.

4. Спецкурси та факультативи.

5. Позашкільні гуртки та об'єднання.

6. Заочні школи.

7. Станції юних біологів, техніків тощо.

Із зазначених форм роботи у звичайній загальноосвітній школі найпоширенішими є форми, визначені у згаданих вище п. 1,4,_5.

Основні завдання адміністрації і педагогічного колективу школи у плануванні роботи з обдарованими дітьми

Розвиток індивідуальних здібностей і обдарованості дітей, за-безпечення умов їхньої самореалізації є одним із завдань управлінців, яке потребує конкретної розробки практичних заходів. На шкільно¬му рівні вчителі та класний керівник повинні:

• визначити мету, створити план (програму) і режим роботи шко¬ляра, забезпечити циклічність, тривалість навчання згідно з вікови¬ми та індивідуальними особливостями обдарованої дитини;

• забезпечити наукову насиченість змісту освіти відповідно до можливостей, нахилів, інтересів та потреб обдарованого учня;

• розробити і впровадити індивідуально-розвивальні стратегії та форми організації навчально-виховного процесу, різнорівневі програми;

• модернізувати методи, засоби навчання, віднайти нові дидак¬тичні технології, спрямовані на активізацію пізнавально-творчих потенцій обдарованих дітей;

• стимулювати постійний самоаналіз та самоосвітню діяльність учня;

• сприяти психолого-педагогічній освіті батьків обдарованих дітей;

• створювати умови для отримання додаткової освіти в позашкільних закладах з певного напряму обдарованості.

Обов'язок адміністрації школи:

• побудувати систему пошуку, відбору та діагностування рівня розвитку обдарованої дитини:

• забезпечити організацію педагогічного процесу так, щоб мак-симально розвинути здібності обдарованих дітей,

• розробити конкретні програми роботи закладу освіти з цієї проблеми;

• визначити варіативну частину робочого плану, яка б максимально враховувала розвиток обдарованих дітей;

• створити комплекс науково-методичних та навчальних матеріалів;

• розробити конкретні методичні рекомендації щодо індивідуальної роботи з окремих навчальних дисциплін з обдарованими дітьми;

• дібрати та підтримати педагогічні кадри відповідного рівня, які були б здатні сприяти творчій праці учня, виявляти ініціативу та професійну компетентність у цій галузі педагогічної діяльності;

• постійно вивчати педагогічну майстерність учителів, забезпе¬чувати умови для їхньої самоосвітньої діяльності, підвищення загальнокультурного та професійного рівня;

• відпрацьовувати оптимальну систему контрольно-оцінної діяль¬ності учня і вчителя з позицій гуманізації освітянської роботи;

• сприяти участі обдарованих учнів у конкурсах та змаганнях різних рівнів, олімпіадах, турнірах, спартакіадах, конференціях, заочних та позашкільних формах навчання.

У процесі вирішення означених завдань доцільно враховувати основні особливості вікової обдарованості дітей.

Робота з цією категорією дітей потребує створення певних ди-дактичних умов, які включають:

• своєчасну діагностику;

• відповідне здібностям програмне забезпечення;

• розробку системи творчих завдань;

• визначення витрат часу на опанування навчальною програмою певного предмета;

• спонукально-творчу діяльність учителя.

Оновлення практичної діяльності вчителя неможливе без онов-лення теоретичних знань. Багато учителів мають негативне ставлення до теорії, отже, завдання керівників — передусім змінити ставлення вчителів до теоретичних знань.

Щоб ці знання стали конструктивними, необхідно зробити добір педагогічних проблем не тільки за логікою вивчення теорії, а й за логікою практичних дій учителя (причому пріоритет слід віддати останнім). Можна запропонувати таку тематику самоосвіти: моти¬вація навчання; створення програм самоосвіти учнів; особливості пізнавальної діяльності; позитивні та негативні факти у навчанні обдарованих дітей; інтерес як мотиваційна передумова обдарованості; особливості спадкової основи особистісної обдарованості; особливості образотворчої (музичної, технічної тощо) обдарованості дитини.

Під час розгляду цих та інших питань необхідно передусім вия-вити психологічну суть проблеми, а вже потім на цій основі розкривати дидактичне забезпечення відповідних ланцюжків навчального процесу.

Головною умовою при цьому є поступове введення вчителя у світ наукових знань. Це можливо, якщо школа має загальну про-блему, загальний підхід до планування роботи над нею, систему методичної роботи.

Організація роботи з обдарованими дітьми

Основним принципом роботи загальноосвітньої школи є розкриття в процесі навчання дитячої обдарованості. Упровадженню в життя цього принципу сприяє спільна діяльність практичного психолога, педагогів і батьків.

Зміст роботи з обдарованими дітьми містить низку завдань, а саме: сприяння розвитку кожної особистості; виявлення обдарування дітей і максимальне сприяння їхньому розвитку.

Із цією метою впроваджується комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, що здійснюються спільно із сім'єю та школою. Важливо використовувати різноманітні методики для виявлення уподобань та здібностей дітей, спостерігати за їхніми подальшими успіхами.

На першому етапі виявлення обдарованих дітей враховуються відомості про досягнення дитини в певній сфері діяльності, надані батьками й педагогами. Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Це дозволить визначити коло дітей, з якими слід проводити поглиблені індивідуальні дослідження.

Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальне оцінювання творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом та вчителями. З огляду на результати першого етапу, обстеження дітей проводяться за допомогою набору психологічних тестів, залежно від того, який варіант потенційних можливостей переважає. Якщо переважає інтелектуальна сфера й дитина легко навчається, має гостре мислення і допитливість, виявляючи практичну кмітливість, то використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовленнєвих параметрів у обдарованих дітей, наприклад методика «Тест структури інтелекту» Амтхауера тощо.

У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвиненими можуть бути окремі здібності до мов і літератури, математики або природознавства. Тому завдання психолога — не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, але й дати оцінку типу мислення. У пригоді може стати «Стенфордський тест досягнень».

Діти з творчим І продуктивним мисленням відзначаються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні Ідеї, вмінням знаходити нестандартні рішення, винахідливістю.

Таке творче спрямування обдарованості дітей передбачає оцінювання насамперед їхніх творчих здібностей. Використовуються «Фігурна форма тесту творчого мислення Торренса», «Тест віддалених асоціацій» Медника, вербальний тест творчого мислення «Незвичне використовування» І. Аверіної, тест для визначення особистісних характеристик «Особистісний опитувальник» Г. Айзенка, «Характерологічний опитувальник» К. Леонгарда-Шмішека, «Кольоровий тест» М. Люшера та ін.

Контактні, ініціативні, з підвищеною потребою в спілкуванні й лідерстві діти мають високі організаторські здібності. Серед однолітків і дорослих вони почуваються впевнено; однолітки завжди обирають їх на головні ролі в іграх та заняттях. Під час досліджень таких дітей використовуються особистісні методики та соціометрія, наприклад «Комплексний особистісний соціометричний тест» О. Зварикіна.

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування спрямовується на оцінювання ступеня її емоційної стійкості та рівня нейротизму, оскільки така дитина дуже вразлива і потребує індивідуального психологічного підходу, а часом І психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця.

Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психо-моторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвитку рухових навичок (біг, стрибки).

Діагностика обдарованості у цій сфері проводиться за допомогою методик, що призначені для визначення зорово-моторної координації (наприклад «Тест творчих здібностей у дії та русі» Торренса).

Багато дітей виявляє високий ступінь обдарованості не в одній сфері, а у декількох. У цьому разі дуже важливо не тільки виявити таку поліобдарованість, але й удосконалювати, розвивати її.

Психорозвивальна робота з обдарованими дітьми може проводитися за такими напрямами:

• розвиток інтелектуальних здібностей; формування адекватного самосприйняття;

• допомога дітям адаптуватися до навколишнього світу;

засвоєння конструктивних форм спілкування з однолітками й дорослими;

• допомога батькам, учителям і дітям в організації навчальної діяльності.

Спеціальні програми для роботи з обдарованими дітьми сприяють реалізації цих напрямів.

На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль повинні виконувати педагоги, завдання яких — формування і поглиблення дитячих здібностей.

Рекомендації педагогам у роботі з обдарованими дітьми

1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня, не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини „вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне природне приниження унікальних здібностей і навіть сарказм з боку вчителя звичайно недопустимі.

4. Учителеві слід пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

Якості, якими має володіти учитель для роботи з обдарованими дітьми:

1. Бути доброзичливим і чуйним.

2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси.

3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку.

4. Мати широке коло інтересів.

5. Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованої дитини.

6. Мати педагогічну і спеціальну освіту.

7. Мати живий та активний характер.

8. Володіти почуттям гумору.

9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення.

10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд.

11. Бути цілеспрямованим і наполегливим.

12. Володіти емоційною стабільністю.

13. Уміти переконувати.

14. Мати схильність до самоаналізу.

Напрями роботи педагога з обдарованими дітьми:

1. Діагностика соціального інтелекту обдарованих дітей, як одного з показників адаптації обдарованих дітей (вересень).

2. Контроль за адаптацією обдарованих дітей (на протязі року).

3. Вивчення характеру сприймання обдарованих дітей однолітками, їх емоційного стану та сильних сторін особистості (жовтень, листопад).

4. Соціальний супровід:

а) індивідуальне консультування (по мірі потреби);

б) залучення до конкурсів, олімпіад на рівні школи та на рівні міста (на протязі року);

в) допомога обдарованим дітям з низьким статусом в учнівському колективі самоутвердитись (по мірі потреби);

г) допомога в кризових ситуаціях та сприяння реалізації здібностей;

д) соціальна просвіта пед. колективу та батьків (постійно);

е) лекторії для батьків – „Як виховувати обдаровану дитину” (на батьківських зборах на протязі року);

ж) урахування індивідуальних особливостей обдарованих дітей в навчанні та вихованні (постійно);

з) реклама дитячої творчості на рівні школи, міста (на протязі року).