Інформаційні матеріали до Дня визволення України від фашистських загарбників

Вступ

Відзначення Дня визволення України від фашистських загарбників започатковано Указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836.

Свято відзначається щорічно 28 жовтня на честь остаточного вигнання нацистських окупантів із території України. Це сталося під час Східно-Карпатської операції, що проводилася з 8 вересня по 28 жовтня 1944 року та призвела до відступу із Закарпаття союзників гітлерівського Вермахту – військ гортистської Угорщини.

У 2014 році Українським інститутом національної пам’яті було запропоновано використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників».

Обґрунтування:

1. У 1944 році Україна не стала вільною, а опинилася під пануванням радянського тоталітарного режиму. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року, із розпадом Радянського Союзу.

2. Найбільшим жертв український народ зазнав від окупаційних військ гітлерівської Німеччини, де був панував саме нацистський тоталітарний режим. Термін «фашистський режим» стосується історії Італії.

І. Злочини нацистського режиму проти українського народу, або чому ми маємо відзначати вигнання нацистів з території України? Історія України у Другій світовій війні - це історія окупації. Переважна більшість населення України, понад 30 млн., спробувала смак життя «під німцем». Восени 1941 року розгорнуто цивільні органи окупаційної влади. Нацисти разом із союзниками розчленували українські землі на декілька адміністративно-територіальних утворень:

-Трансністрія, що стала частиною Румунії (центр - Одеса, губернатор - Георге Алексіяну).

-Дистрикт "Галичина" в складі польського Генерал-губернаторства (центр - Львів, губернатор - Отто Вехтер).

-Райхскомісаріат "Україна" (центр - Рівне, райхскомісар - Еріх Кох).

-Зона військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (нині - Донецька), Ворошиловградська (нині - Луганська) області). У цих районах вищим територіальним органом влади оголошено Вермахт.

-Кримський півострів номінально перебував під цивільним управлінням як складова частина Райхскомісаріату, але фактично під військовим як ближній тил Вермахту в 1941-1942 та 1944 рр.

-Закарпаття ще з березня 1939 року входило до складу Угорщини під назвою "Підкарпатська територія" з центром у м.Ужгород.

Нацистська окупація означала для українського народу терор та голод Для ліквідації євреїв, циган та комуністів нацисти створили спеціальні підрозділи із членів СС та гестапо - айнзацгрупи. Українці не підлягали негайному винищенню, але політика расової сегрегації та геноциду також зачепила їх. З'явилися крамниці, ресторани «лише для німців». У містах відводили для них цілі житлові масиви. Наприклад, киянам заборонили селитися на Печерську та в деяких інших районах міста.

Гітлер прагнув зменшити кількість споживачів сільськогосподарської продукції. Тож у листопаді 1941 року на таємній нараді у Східній Пруссії він прийняв рішення про організацію штучного голоду в Україні. Унаслідок цього населення міст скоротилося на 53 %. Федір Пігідо-Правобережний згадував: «Зима прийшла сувора, холодна. В містах хліба не було. Приділ хліба лише в Києві - сто грамів на день якоїсь суміші просяного борошна з лушпинами - не давав можливості підтримувати життя. Мяса і товщу, звичайно, населення не одержувало; купувати ж на чорному ринку мали можливість лише спекулянти. Починалось так зване «мішочництво», починалось масове вимирання інтелігенції».

Одним із найжахливіших злочинів нацистського окупаційного режиму є Голокост («Катастрофа», «Шоа»). Голокост – це переслідування та масове знищення осіб єврейської та ромської національності на території Німеччини, її союзників та окупованих ними землях під час Другої світової війни (у широкому розумінні - протягом 1933 - 1945 рр.). За загальними оцінками внаслідок геноциду єврейського народу за часи Другої світової війни загинуло до 6 мільйонів осіб.

Наймасштабнішою акцією в історії Голокосту стали масові вбивства євреїв у Бабиному Яру Києва. Тільки за два дні – 29-30 вересня 1941 року нацистами було знищено біля 34 тисяч осіб.

Для того, щоб зібрати до місця страти цивільних мешканців Києва єврейської національності, нацистські окупанти намагалися дезінформувати їх. 27 вересня 1941 року у типографії «Східного фронту» були надруковані оголошення з наказом євреям Києва зібратися у південно-західній частині міста, біля єврейського кладовища. Пропонувалося взяти з собою документи, гроші, цінні речі. 28 вересня 1941 року ці оголошення були розклеєні. Водночас розповсюджувалися чутки про нібито переселення євреїв до Німеччини. 29 вересня 1941 року більшість євреїв Києва зібралася, щоб зайняти місця в поїзді для переселенців, якого насправді не існувало.

Тих, хто зібрався біля воріт єврейського кладовища, німці відправляли до сусіднього військового кладовища, де у них відбирали документи, гроші та інші цінні речі. Далі групами до 10 осіб німецькі поліцейські гнали жертв до південно-східного обриву Бабиного Яру. Тут їх примушували роздягатися. Люди мали лягти на землю обличчям донизу та чекати вистрілів у спину. У перший день «акції», 29 вересня 1941 року, нацистами було вбито 22 тисяч осіб, у другий день – біля 12 тисяч осіб.

Нацисти намагалися сховати від світового суспільства свої злочини. Спочатку, 30 вересня 1941 року, вони організували вибухи обривів Бабиного Яру. Потім біля 100 радянських військовополонених отримали наказ зарівняти землю. Тому сьогодні важко встановити точну кількість загиблих, їхні імена та прізвища. Т. Снайдер, професор Йельського університету (США), наводить цифру – 33 761 євреїв, розстріляних у Бабиному Яру. Ізраїльській дослідник історії Голокості І. Арад стверджує, що у Києві було знищено 60-70 тисяч євреїв. За статистичними даними, наведеними українським істориком О. Бойком, жертвами масових розстрілів у Києві в 1941-1943 рр. стали 195 тисяч осіб, серед яких біля 30 тисяч були єврейської національності.

Упродовж Другої світової війни в країнах Європи нацистами було знищено 6 млн. осіб єврейської національності, серед них – 1,5 млн. на території України.

ІІ.Вигнання нацистів з території України: українці в лавах «чорної піхоти»

18 грудня 1942 року Червона армія увійшла в перше українське село Півнівка на Луганщині. У січні-березні 1943 року радянські війська майже прорвалися до Дніпра, але розвинути свій успіх не змогли - Вермахт перейшов у контрнаступ і відкинув ворога на схід. Влітку червоноармійці відновили наступ: впродовж липня - вересня 1943 року витіснили частину Вермахту з Лівобережної України за Дніпро.

Наступ вимагав людських ресурсів, тож радянське командування створює польові військкомати і розпочинає тотальну мобілізацію українців. Більшість призваних становили хлопці, які за часи окупації підросли до призовного віку, а також старі та солдати, що опинилися у 1941 році в німецькому полоні і повернулися додому.

Новобранців без належної військової підготовки використовували як «гарматне мясо», адже комуністичний режим усіх, хто опинився на окупованій нацистами території, розцінював як зрадників. У бій їх часто слали навіть без зброї (1 гвинтівка на 5-10 осіб), у цивільному одязі. Так ті отримали характерні назви: «піджачники», «чорножупанники», «чорнобушлатники», але переважно «чорносвитники» і, нарешті, «чорна піхота». Станом на 10 жовтня 1943 року у Чернігівській, Київській та Полтавській областях мобілізували 9 тисяч 16-17-річних призовників. Ці юнаки гинули першими.

Одна із найкривавіших битв Другої світової війни розгорнулася на фронті протяжністю 750 км і тривала впродовж вересня - грудня 1943 року. Втрати радянських військ обчислюються сотнями тисяч вбитих і поранених. 20 жовтня 1943 року на основі військових з'єднань Червоної армії, які вели бойові дії на території України, сформували чотири Українські фронти. Надалі їх комплектували передусім українцями, яких мобілізували під час просування Червоної армії на захід. З лютого 1943 року до жовтня 1944 року лави Червоної армії поповнили майже 3,7 млн. бійців з України. Сталін наказав будь-якою ціною взяти Київ до 7 листопада - річниці Жовтневого перевороту, і радянське командування кидало в бій усі наявні сили, не рахуючись із втратами. Київ звільнили 6 листопада 1943 року ціною щонайменше 380 тисяч солдатських життів. Серед них - приблизно 350-370 тисяч насильно мобілізованих "чорносвітників". 1944 рік Червона армія почала серією з дев'яти послідовних наступальних операцій на Правобережній Україні та у Криму. Вермахт зазнав нищівних поразок і відступив по всій лінії фронту. Особливо запеклі бої розгорнулися в районі Корсуня, Ковеля, Тернополя, Кам'янець-Подільського, Севастополя. У травні 1944 року німецькі війська були остаточно вибиті з Правобережної України та Криму. Чергову серію потужних ударів по позиціях Вермахту Червона армія завдала влітку - восени 1944 року. Трагічною сторінкою цих подій стали бої у так званому Бродівському котлі, де один проти одного билися українці дивізії "Галичина" та 1-го Українського фронту. Німці не змогли зупинити радянський наступ, і 28 жовтня 1944 року відійшли за межі України.

ІІІ. Завершення вигнання нацистів із території України під час Східнокарпатської наступальної операції 1944 року

 Східнокарпатська наступальна операція 1944 року — стратегічна наступальна операція радянських військ, яка проводилася 8 вересня — 28 жовтня 1944 року з метою розгрому німецьких та угорських військ у Східних Карпатах та надання допомоги Словацькому національному повстанню.

Східнокарпатська наступальна операція розпочалася по завершенню Львівсько- Сандомирської наступальної операції 1944 року, коли з’єднання 1-го Українського фронту вийшли до передгір’я Карпат. Для кращого управління військами на мукачівському напрямку Ставка Верховного головнокомандування 30 липня 1944 року утворила 4-й Український фронт, до складу якого ввійшли 1-ша гвардійська, 18-та та 8-ма повітряна армії.

Подальшому просуванню радянських військ заважала багатоешелована (глибина до 60 км) та добре обладнана система оборони, т. зв. лінія Арпада. Опорні пункти противника налічували понад 300 довготривалих залізобетонних споруд та були надійно прикриті інженерними загородженнями. Угруповання військ противника складалося з армійської групи «Хейнріці» (німецька 1-ша танкова армія і угорська 1-ша армія), 11-го армійського корпусу зі складу німецької 17-ї армії і частини сил 4-го повітряного флоту (близько 300 тис. осіб, 3250 гармат, 100 танків і штурмових гармат, 450 літаків).

Враховуючи це, Ставка Верховного головнокомандування спочатку не планувала активних дій у Карпатах. Передбачалось обійти угруповання противника з півдня, оточити та знищити його в горах. Проте з початком Словацького національного повстання (29 серпня 1944 року) наміри змінилися.

9 вересня 1944 року розпочалася Карпатсько-Ужгородська операція – частина Східнокарпатської операції. Запеклі бої точилися в умовах бездоріжжя та важкодоступної гірсько-лісистої місцевості. Війська 4-го Українського фронту намагалися вибити противника у напрямку Ужоцького, Верецького, Яблуницького, Руського перевалів.

І тільки 18 жовтня 1944 року радянські війська здолали головний Карпатський хребет. 24 жовтня 1944 року був здобутий Хуст та Свалява, 26 жовтня — Мукачеве, а 27 жовтня — Ужгород. 28 жовтня 1944 року територія України в сучасних кордонах була повністю звільнена від нацистських окупантів.

Результатом Східнокарпатської наступальної операції стала поразка армійської групи «Хейнріці» (втрати: 62 240 осіб убитими і пораненими, 31 360 осіб – полоненими, 185 танків і штурмових гармат, 1450 гармат і мінометів). Однак й втрати радянських військ були великими: у боях за Карпати загинуло 28 273 осіб.