💙💛Слава Україні!💙💛
· Формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста)
· Почуття власної гідності як представників свого народу
· Виховання любові, поваги до своїх національних особливостей
· Формування духовно-моральних взаємин
· Формування любові до культурного спадку свого народу
· Толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників,батьків, сусідів, інших людей
Принцип природовідповідності виховання означає враху-вання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.
Принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства.
Принцип етнізації виховного процесу означає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.
Принцип гуманізму означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання Його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил (в центрі уваги перебуває дитина з її потребами, запитами, можливостями і здібностями); повага до особистості дитини, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.
Принцип демократизму передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції.
Принцип інтегративності передбачає єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучення батьків. Здійснення гуманних, стійких і єдиних вимог до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусиллями ефективності виховного процесу.
Принцип безперервності виховання означає забезпечення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини. Нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формування цілісної та всебічно розвиненої особистості.
· Екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць;
· Розповіді вчителя;
· Бесіди з цікавими людьми;
· Екскурсії;
· Спостереження;
· Дидактичні, сюжетно-рольові ігри;
· Заняття з циклу «Історичні цікавинки»;
· Розгляд ілюстративних матеріалів;
· Читання та інсценування творів художньої літератури;
· Слухання народної, класичної, сучасної музики;
· Розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва;
· Розв'язування проблемних ситуацій;
· Запрошення членів родин у школу;
· Спільні з родинами виховні заходи;
· Виставки, конкурси;
· Свята, розваги;
• ознайомлення батьків з роботою навчального закладу з питань патріотичного виховання;
• залучення батьків до співпраці та стимулювання їхньої активної участі в ній;
• організація різноманітних заходів за участю батьків;
• ознайомлення батьків з результатами навчання і розвитку дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).
22 січня День Соборності України
29 січня День пам’яті героїв Крут
8 травня День пам’яті та примирення
9 травня День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День Перемоги)
28 червня День Конституції України
23 серпня День Державного прапора
24 серпня День Незалежності України
14 жовтня День захисника України
28 жовтня День визволення України від фашистських загарбників
21 листопада День Гідності та Свободи
6 грудня День Збройних сил України
Відеоматеріали
«Революція гідності» – документально-публіцистичний фільм, в якому зображені події в Україні з 29 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Першу спробу осмислити пережите у фільмі зробили відомі українці – лідери громадської думки.
Фільм відтворює хронологію мітингу Євромайдану. «Мотив», «Мета», «Протистояння», «Самопожертва» – окремі епізоди фільму, що передають загальну хронологію мітингу Євромадану. Завершальний блок «Майбутнє» – це спроба поглянути наперед і осмислити, як нам жити далі.
Серед спікерів фільму – предстоятелі УГКЦ Святослав Шевчук і УПЦ (КП) Філарет, Ніна Матвієнко, Мирон Маркевич, Оксана Забужко, Ольга Богомолець, Андрій Курков та Святослав Вакарчук.
«Спецназ. Повернутися живими» – документальний фільм, що містить ексклюзивні кадри виконання бойових завдань в зоні АТО. «Тільки смерть знімає відповідальність за невиконане завдання» – негласне бойове правило тих, хто першим йде в тил ворога.
Кожне завдання для армійського загону спецпризначення – квиток в один кінець. Взяти «язика», зібрати розвідувальну інформацію, знищити ворога – виконати і повернутися всім, інакше в живих може не залишитися ніхто. Помилка одного здатна забирає життя всіх.
Вісім героїв – склад діючого підрозділу – уперше відверто і докладно розкажуть про будні найсекретнішої когорти українських військ. Про бойове братерство, злагодженість, підготовку, розподіл обов’язків, забобони та завдання від планування до виконання. Конкретні операції, справжні накази і бойові виходи, реальна зброя перед лицем небезпечного ворога.
«На передовій. Військові начерки» – український документальний фільм про військові події на Сході України. У фільмі відображено хроніку військових подій і сьогоднішній стан.
Фільм «Жіночі обличчя революції» – це розповідь про жінок революції Гідності. Вони не знайомі між собою, проте всіх їх об’єднує любов. До сина, до коханого, до своєї Батьківщини.
Відверто про власну точку відліку, точку неповернення, про свою барикаду розкажуть жінки. Дружина, яка стояла на лінії вогню пліч-о-пліч зі своїм чоловіком. Дівчина, яка закохалася у простого хлопця, а втратила героя. Жінка, яка перетворилася на воїна. Мати, яка опинилася зі своїм сином по різні боки барикад. А також мати, яка виховала героя – Героя Небесної сотні…
Кожна із них зазирнула в очі смерті, але знайшла в собі сили, щоб жити далі. Майдан змінив їхні життя назавжди.
Український документальний фільм «Майдан» режисера Сергія Лозниці, який розповідає про події Євромайдану.
Це хроніка подій повстання громадянського суспільства проти режиму Януковича, яке відбулося взимку 2013-2014 рр. У фільмі розповідається про хід революції: від мирних мітингів на Майдані Незалежності до кривавих вуличних боїв між протестувальниками і міліцією.
«Ціна демократії» – фільм українського блогера і фотографа Сергія Якименка. Документальні кадри в хронологічній послідовності відтворюють події українського Євромайдану з листопада 2013 по лютий 2014 року, починаючи з мирної демонстрації студентів і закінчуючи поваленням президента Януковича.
Фільм режисера Крістіана Зайделя «Небесна Сотня» розповідає про долі людей, які були вбиті на Майдані у Києві, а також про долі та відчуття їхніх родичів (вдів, дітей, батьків) та друзів.
У стрічці згадані ключові події, що відбувались на Майдані у період з листопада 2013-го по лютий 2014-го, передана атмосфера Майдану під час протестів, моторошність терору, побиття, викрадень та убивств, жахливі дні штурму та розстрілів, оплакування жертв та свідчення людей, які вижили. Зйомки фільму відбувались у Києві та області, у Львові та області, а також у Мюнхені.
У документальній стрічці «Аеропорт. Той день» пригадують моменти захисту, у реальність яких людині, яка не бачила справжньої війни, важко повірити.
Усі 242 пекельні дні військові, добровольці, медики, волонтери пройшли пліч-о-пліч. Сьогодні події, що стали історією, пригадувати легше. Той, хто воював, найбільше бажає всім миру. Той, кому вдалося вижити у боях за аеропорт «Донецьк», понад усе бажає, щоб ця війна була останньою…
«Зима, що нас змінила» – це цикл документальних фільмів про події, що відбувалися на Євромайдані під час Революції гідності. Прем’єра циклу на каналі «1+1» відбулася 3 квітня 2014 року до сороковин за вбитими у протистоянні на вулиці Інститутській в Києві.
Перший фільм «Небесна сотня» з циклу документальних фільмів «Зима, що нас змінила». Досі невідомо, скільки людей входить до Небесної сотні, адже це не тільки ті, кого вбили в центрі Києва в кінці лютого. З початку Євромайдану багато людей пропали без вісті чи були замордовані у різних куточках України. Але термін Небесна сотня з’явився саме після найзапекліших боїв на Майдані Незалежності. Фільм показує, як сталося так, що всього за три дні в центрі Києва було вбито майже 100 людей.
Другий фільм «Перша смерть» з циклу документальних фільмів «Зима, що нас змінила» – це історія про тих, хто загинув за свободу і за власну державу. На цей раз в кадрі історія Сергія Нігояна – хлопця, якого вбили в центрі української столиці наприкінці січня 2014 року.
Третій фільм «Коктейлі Грушевського». Після побиття студентів, коли на їхній захист вийшло чимало киян, мало хто й уявити міг, що влада знову вдасться до насилля. Проте саме ігнорування людей на вулицях, спроби їх придушити хитрими та прямими способами і призвело до появи в центрі столиці коктейлів Молотова. За чутками, першим, хто кинув коктейль Молотова, був художник-архітектор. Це вкотре нагадує нам, що це була і «Культурна революція».
Четвертий фільм «Межигір’я. Батіна хата». Працюючи над фільмом про резиденцію Віктора Януковича, режисер Юлія Шашкова кілька разів відвідувала Межигір’я. Автори фільму проводять паралелі між життям у розкішному Межигір’ї та простому Єнакієво, де стоїть у розрусі батьківська хата Віктора Януковича.
П’ятий фільм «Самооборона». Що таке «Самооборона» взялися пояснити режисери Костянтин Кляцкін та Марія Пономарьова.
Шостий фільм «Пожежа у Будинку профспілок». У фільмі режисера Володимира Тихого йдеться про одну з найтрагічніших подій Євромайдану – пожежу в будинку Профспілок, що сталася в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року. Хто насправді влаштував пожежу? Унікальні кадри, зняті всередині будівлі. Версії та свідчення очевидців.
Сьомий фільм «Автомайдан». Автомайдан – це винахід українських повстанців, якого найбільше боялась кримінальна влада Януковича, – упевнена режисер. – Саме рейди автомайданівців на Межигір’я розвіяли міф про недоторканість бандитського лігва. А «сафарі» на приїжджих бандитів-тітушок стали чи не найдієвішим засобом проти них».
«Війна за свій рахунок» – короткометражний документальний фільм Леоніда Кантера та Івана Яснія про Національну гвардію України. Фільм – історія творення нової української армії.
«Добровольці Божої чоти» – повнометражний документальний фільм Леоніда Кантера та Івана Яснія про захисників Донецького аеропорту. Фільм – історія творення нової української армії.
У документальному фільмі «На лінії вогню», який зняв 19-річний студент Сергій Якименко, йдеться про війну на сході, що назавжди змінила свідомість українців.
Сергій Якименко присвятив свій фільм українським військовим, які захищають рідну землю. Кадри цієї стрічки відобразили війну такою, яка вона є, без прикрас. У зоні АТО все по-іншому, не так як у героїчних фільмах. Тут усе по-справжньому: бій, зброя, втрати і переживання рідних. Після вторгнення зі сходу в найскладніший і драматичний для країни період, люди зрозуміли наскільки їм дорога Україна, на захист якої встали жителі всіх регіонів країни.
Документальний цикл «Неоголошена війна. Записки документаліста» Сніжани Потапчук (оператор – Ганна Кудрявцева) про передову АТО виробництва телекомпанії Перший національний. «Записки документаліста» – документальна хроніка без жодних оцінок.
До циклу увійшло вісім фільмів: «23 травня. Маріуполь», «Ніч 23 – ранок 24 травня. Блок-пост», «24 травня. Торез», «25 травня. Донецьк», «26 травня. Добропілля», «Батальйон «Азов», «Слов’янськ» та «Дні бою».
Документальна стрічка «Я – війна» про те, що відчувають українські військові на передовій. Війна змінює людей. Когось ламає, когось надихає, когось загартовує, але в будь-якому випадку не залишає таким самим. Стихія війни впливає на людину, її психіку, душу, погляди на життя.
Усі ці трансформації пройшли українські військові. Молоді хлопці, які провели у окопах не один день, навчилися засинати під звуки вибухів та пострілів та попри все вміють вірити в майбутнє. Майбутнє без війни.
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 2019 р. №
КОНЦЕПЦІЯ
Державної цільової соціальної програми
національно-патріотичного виховання
на 2020 – 2025 роки
Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма
Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на 2020 – 2025 роки (далі – Програма) базується на основі принципів національної самобутності українського народу, його консолідації навколо спільного майбутнього, захисту незалежності, територіальної цілісності України та формування спільних ціннісних орієнтацій через дієву участь у процесі розбудови Української держави.
Програма ґрунтується на науковому аналізі стану проблем розвитку національно-патріотичного виховання, враховує індикатори ефективності і ціннісні орієнтири, визначені Стратегією національно-патріотичного виховання, затвердженою Указом Президента України від 18 травня 2019 року № 286, відповідає векторам розвитку, визначених Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», затвердженою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, враховує комунікаційні цілі Концепції вдосконалення інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2017 – 2020 роки, затвердженої Указом Президента України від 21 лютого 2017 року № 43, ураховує засади державної політики щодо відновлення, збереження та вшанування національної пам'яті про боротьбу та борців за незалежність України у ХХ столітті, схвалені законами України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 09 квітня 2015 № 314-VIII, «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 09 квітня 2015 року № 317-VIII, постанови Верховної Ради України «Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» від 12 травня 2015 року № 373-VIII, відповідає Середньостроковому плану дій Уряду до 2020 року, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 3 квітня 2017 року № 275 - р.
Проблеми, які потребують розв’язання:
відсутність ефективного системного механізму формування й реалізації державної політики в сфері національно-патріотичного виховання;
несистемний характер формування української ідентичності, громадянськості та національно-патріотичної свідомості громадян України, особливо дітей та молоді;
низький розвиток громадянсько-патріотичного, військово-патріотичного та духовно-морального виховання на основі суспільно-державних (національних) цінностей;
наявність істотних відмінностей у системах цінностей, світоглядних орієнтаціях груп суспільства, населення певних територій країни, окремих громадян, внаслідок чого продукуються протилежні погляди на минуле і майбутнє нації, шляхи її подальшого поступу, утворюється підґрунтя для невиправданої фрагментації, просування несумісних із незалежністю держави місцевих ідентичностей, міжрегіональних, міжетнічних, мовних конфліктів, що жодним чином не сприяє національній консолідації, суперечить принципам державності та соборності України та позначається на здобутках державотворення;
наявність імперсько-тоталітарних рудиментів у суспільній свідомості, розбіжності уявлень про історичне минуле, викликаних століттями бездержавності, тоталітарною добою, Голодомором 1932 – 1933 років і масовими голодами 1921 – 1923 та 1946 – 1947 років та політичними репресіями української духовно-культурної спадщини та історичної пам'яті;
відсутність системних дій держави на подолання пост-колоніальних, пост-тоталітарних і пост-геноцидних наслідків в українському суспільстві, зокрема, при формуванні української національної (громадянської) ідентичності;
наявність потреби у відновленні цілісності й повноти національного мовно-культурного простору, стійкості його ціннісної основи до зовнішнього втручання;
відсутність сталої тенденції із збільшення осіб, які спілкуються українською мовою та системної роботи у даній сфері;
недостатня поінформованість населення про обставини збройної агресії Російської Федерації проти України, окупації Криму, підтримку Російською Федерацією збройного конфлікту в Донецькій і Луганській області та намагання дестабілізувати ситуацію в інших регіонах України шляхом підтримки сепаратизму, тероризму, масових заворушень та інформаційних атак;
низька кількість осіб, які готові до захисту територіальної цілісності держави, зважаючи на відверту агресію Російської Федерації проти України;
недостатній рівень охоплення населення, зокрема дітей та молоді, проектами та заходами із національно-патріотичного виховання;
низький рівень впровадження вже існуючих механізмів розвитку національно-патріотичного виховання в умовах децентралізації;
слабка інтегрованість українського населення із світовими співтовариствами українців;
нерозвиненість інститутів громадянського суспільства у сфері національно-патріотичного виховання;
відсутність системи дослідження інститутами громадянського суспільства зарубіжного досвіду в сфері формування громадянськості з країнами євроатлантичного простору;
недостатній рівень поінформованості населення про зміст, завдання, форми реалізації державної політики в сфері національно-патріотичного виховання, і їх можливості, зокрема дітей та молоді, в цій сфері;
низький рівень поінформованості населення про зміст, завдання і ціннісні орієнтири діяльності громадських організацій національно-патріотичного спрямування.
Відповідно до результатів експертно-аналітичного дослідження щодо формування стандартів національно-патріотичного виховання та визначення індикаторів ефективності проведення заходів щодо національно-патріотичного виховання, проведеного у 2017 році простежується ряд загрозливих чинників:
по-перше, загрозлива ситуація з рівнем локальної ідентифікації. Так, якщо на Заході «громадянами України» себе вважають 80,6% респондентів, у Центрі – 79,7%, на Півночі – 70,1%, на Сході – 67,4%, на Півдні – 66,0%, то на Донбасі – лише 42,7%. Регіональний розподіл висвітлює дуже високі показники ідентифікації з Радянським Союзом на Донбасі - 20,7% та Півдні - 11,8%;
по-друге, критична ситуація з використанням української мови, яку використовує менше половини населення (44,5%), при цьому кожен третій використовує російську мову. Колосальний розрив існує при регіональному розподілі – на Заході українською мовою у сім’ї спілкуються 95,2% опитаних, на Донбасі – 2,7%;
по-третє, занепокоєння викликає готовність до захисту України зі зброєю в руках 60,2% респондентів не мають таких намірів. Найчастіше про готовність брати участь у захисті України, говорять мешканці Заходу, найменше – Донбасу. Лише 37,6 % серед усіх респондентів готові захищати незалежність і територіальну цілісність України ненасильницькими методами, такими як волонтерство, благодійність тощо;
по-четверте, низький рівень сформованості цінності державної символіки і дій з її вшанування. Державні символи викликають почуття гордості лише у 25,7% населення України;
по-п’яте, непокоїть надзвичайно низька активність національно-патріотичних громадських організацій. Їх членами є лише 1,1% населення України, ще 61,3% респондентів нічого не знають про діяльність таких організацій.
Отже, існує потреба у впровадженні єдиної загальнодержавної політики в сфері національно-патріотичного виховання щодо формування української громадянської ідентичності, що сприятиме єдності та консолідації українського суспільства.
Програма національно-патріотичного виховання потребує міжгалузевої взаємодії та повинна передбачати заходи з урахуванням таких вікових категорій: діти (6 – 14 років), молодь (14 – 35 років), населення від 35 років.
Аналіз причин виникнення проблеми
та обґрунтування необхідності її розв’язання
шляхом розроблення і виконання Програми
Об’єктивними причинами виникнення зазначених проблем є:
пост-колоніальні, пост-тоталітарні і пост-геноцидні наслідки деструктивного впливу на формування національної свідомості українців;
тотальна русифікація населення, України не залежно від етнокультурного походження, і втягування в єдиний мовно-культурний, а відтак інформаційний простір країни-агресора;
втрата державного суверенітету та незалежності на сході України через здійснення ситуативного і постійного негативного зовнішнього інформаційного впливу на громадян України;
неподолані негативні наслідки послідовного імперсько-тоталітарного впливу та етномаргіналізації українців на українське суспільство, які призвели до знецінення суспільно-державних (національних) цінностей, внесення невизначеності в оцінку подій історичного минулого українського народу;
слабкий інституційний розвиток інститутів громадянського суспільства національно-патріотичного спрямування їх неготовність системно працювати в регіонах України, особливо східних та південних, для підвищення громадянської активності й формування української ідентичності.
Суб’єктивними причинами є:
відсутність протягом періоду існування незалежної України загальнодержавної політики, довгострокового, послідовного, конструктивного плану дій та комплексу взаємопов’язаних завдань і заходів із здійсненням постійного аналізу та моніторингу в процесі їх реалізації в сфері національно-патріотичного виховання і формування громадянськості;
особисте не сприйняття україноцентричних змін у гуманітарному просторі країни державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, вихованими в умовах адміністративно-командної корумпованої системи державного управління, і які ще досі перебувають у радянському світоглядно-ціннісному просторі, в окремих випадках відкрито підтримуючи антиукраїнську політику держави-агресора;
низька правова культура українського суспільства.
Державна політика у національно-патріотичній сфері потребує удосконалення з метою приведення у відповідність з потребами та викликами українського суспільства.
Таким чином, для розв’язання зазначених проблем необхідно провести системний аналіз викликів, які створюють загрози розвитку громадянської (національної) ідентичності на основі суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), здійснити перехід до комплексної моделі державної політики у сфері національно-патріотичного виховання в Україні, в якій кожен громадянин зможе свідомо та дієво брати участь у прийнятті рішень, що впливають на національну безпеку держави, та забезпечити здійснення заходів відповідно до пріоритетів Програми, а також необхідних для розвитку ціннісних орієнтирів та утвердження національно-патріотичної свідомості населення.
Мета Програми
Метою Програми є створення та розвиток загальнодержавної комплексної системи національно-патріотичного виховання шляхом формування та утвердження української громадянської ідентичності на основі єдиних суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність) і загальнолюдських цінностей, принципів любові і гордості за власну державу, її історію, мову, культуру, науку, спорт, усвідомлення громадянського обов’язку та зміцнення якостей патріота України як світоглядного чинника, спрямованого на розвиток успішної країни та забезпечення власного благополуччя в ній.
Визначення оптимального варіанта на основі порівняльного аналізу можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування
Єдність і безперечна незалежність України мають ключове значення для безпеки і стабільності в Європі.
Починаючи з 2014 року Україна продовжує жити в умовах постійних загроз. Найбільшу загрозу стабільності та успіху становить радянський спадок, який призводить до дезорієнтації різних соціальних груп населення, продукування різних ціннісних орієнтирів, розгортання інформаційної війни країни-агресора проти України, як наслідок сприяння ними окупації суверенних територій держави.
Щоб забезпечити майбутнє України як незалежної держави, не допустити подальшого розвитку конфліктів і зробити так, щоб країна отримала максимум переваг від поглиблення стосунків з Європейським Союзом, потрібно діяти комплексно.
Звіт дослідження «Боротьба за Україну», проведеного восени 2017 року Лондонським Королівським інститутом міжнародних відносин Chatham House говорить про необхідність патріотичної та військової волі для побудови самостійної, незалежної держави. Ефективна і відповідальна управлінська вертикаль з громадською підтримкою модернізації країни є питанням національної безпеки.
Існує два варіанти розв’язання проблеми.
Перший варіант полягає у застосуванні традиційного механізму організації роботи в сфері національно-патріотичного виховання – на основі діючої управлінської вертикалі: центральні органи виконавчої влади – структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій – населення. Проте така модель, як правило, майже цілком орієнтована на розв’язання проблем за рахунок бюджетних коштів та спрямована на дітей і молодь та обмежує можливості інших вікових категорій населення, перешкоджає обміну досвідом та успішним практикам в сфері національно-патріотичного виховання між регіонами України, формує територіальні ідентичності, які мультиплікують регіональні потреби, що подекуди суперечить державним та загальнонаціональним інтересам і вимогам часу.
Другий варіант (оптимальний) передбачає формування комплексної державної політики у сфері національно-патріотичного виховання, в основі якої є поєднання управлінської вертикалі з інститутами громадянського суспільства через роботу Координаційних рад з питань національно-патріотичного виховання при місцевих державних адміністраціях з метою утвердження національно-патріотичної свідомості населення. Зазначений варіант також передбачає: піднесення ролі громадянина у суспільно-політичному житті держави та становлення його як одного із ключових суб’єктів державної політики у сфері національно-патріотичного виховання; дієву співпрацю із залученням представників громадянського суспільства; формування суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність); фінансування заходів з виконання Програми за рахунок державного, місцевого та інших бюджетів; створення умов для формування української громадянської ідентичності, військово-патріотичного виховання, науково-теоретичних і методичних засад національно-патріотичного виховання; підвищення можливостей для обміну досвідом та успішним практикам в сфері національно-патріотичного виховання між регіонами України та країнами євроатлантичного простору.
Оптимальний варіант реалізації Програми ґрунтується на основі принципів: відкритості, рівності можливостей, реалістичності Програми, дієвому та відповідальному підході до виконання її заходів, відновлення традицій національно-визвольних змагань та підвищення престижу військової служби, шанобливого ставлення до жертв окупаційних режимів в Україні, сприятиме подоланню деструктивних пост-колоніальних, пост-тоталітарних і пост-геноцидних наслідків при формуванні української нації, а також безпосереднього залучення населення до її виконання незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або інших ознак.
Шляхи і способи розв’язання проблеми, строк виконання
Програми
З метою раціонального використання ресурсів Програма передбачає концентрацію зусиль за такими пріоритетами:
Пріоритет 1. Формування української громадянської ідентичності – здійснення заходів, спрямованих на впровадження та утвердження суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), розвитку громадянської (національної) ідентичності населення України.
Пріоритет планується реалізовувати за такими напрямами:
підвищення ролі української мови як національної цінності;
розробка і втілення якісних та ефективних інформаційних кампаній по донесенню до населення України, української діаспори і закордонних українців, змісту (суті) українських суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність і гідність), та ціннісних орієнтирів зазначених в Стратегії національно-патріотичного виховання
подолання пост-колоніальних, пост-тоталітарних і пост-геноцидних деструктивних наслідків в свідомості населення України;
популяризація та збереження духовно-культурної спадщини;
розвиток духовності і моральності у суспільстві;
попередження проявів дискредитації, профанації національно-патріотичних засад, ксенофобії, перш за все українофобії, расової та етнічної нетерпимості в засобах масової інформації, творах науки, літератури і мистецтва;
профілактика негативних проявів поведінки, злочинності, наркоманії, алкоголізму серед дітей та молоді шляхом залучення дітей і молоді до участі у заходах із національно-патріотичного виховання;
подолання негативних наслідків комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні;
координація діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, органів місцевого самоврядування, навчальних і культурно-просвітницьких закладів, громадських організацій;
забезпечення проведення заходів національно-патріотичного спрямування, у тому числі приурочених до державних свят;
залучення учасників антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил до процесів національно-патріотичного виховання;
вшанування героїв Української Революції 1917-1921 років, і визначних подій цього періоду українського державотворення;
поглиблення співпраці з представниками української діаспори в сфері національно-патріотичного виховання, зокрема щодо збереження і популяризації традиційних форм у формуванні української ідентичності, що збереглися в діаспорі в часи бездержавності України та актуальні сьогодні;
сприяння збільшенню чисельності членів громадських об'єднань, діяльність яких спрямованих на національно-патріотичне виховання;
включення в систему національно-патріотичного виховання неформальних рухів молоді, зокрема, футбольних вболівальників;
Пріоритет 2. Формування військово-патріотичного виховання – здійснення заходів, спрямованих на підтримку національної безпеки, громадського сприяння обороні України, та підвищення престижу військової служби.
Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:
підвищення престижу військової служби через проекти (заходи) національно-патріотичного виховання;
поглиблення формування розуміння і підтримки громадянами України державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції та практичних кроків щодо зближення з НАТО, зберігаючи в основі українські національні цінності і традиції;
збільшення чисельності громадян (зокрема молоді), готових до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України;
сприяння готовності громадян (зокрема молоді) до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України;
підвищення рівня знань про видатних осіб українського державотворення, борців за незалежність України;
вшанування героїв боротьби Українського народу за незалежність і територіальну цілісність України.
Пріоритет 3. Формування науково-теоретичних і методичних засад національно-патріотичного виховання – здійснення заходів, спрямованих на розвиток комплексної та єдиної державної політики у сфері національно-патріотичного виховання.
Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:
розробка та впровадження стандартів процесів, показників та критеріїв оцінки вимірювання результатів національно-патріотичного виховання;
підвищення рівня професійної компетентності в осіб, які працюють у сфері національно-патріотичного виховання, або долучаються до впровадження державної політики в цій сфері;
розроблення рекомендацій для роботи установ національно-патріотичного спрямування та іншим організаціям, які здійснюють проекти (заходи) з національно-патріотичного виховання;
включення проблематики національно-патріотичного виховання до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів;
сприяння розробленню та реалізації планів дій та програм із національно-патріотичного виховання місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування разом із інститутами громадянського суспільства, згідно з пріоритетними напрямами, визначеними у цій Концепції;
моніторинг діяльності в сфері національно-патріотичного виховання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, які задіяні у цій сфері;
Пріоритет 4. Співпраця та підтримка органів державної влади та органів місцевого самоврядування із інститутами громадського суспільства в напрямі національно-патріотичного виховання:
Пріоритет планується реалізувати за такими напрямами:
всебічне сприяння розвитку діяльності традиційних українських молодіжних організацій, які заборонялись і переслідувались окупаційними та радянським режимами, передусім українського пластового руху та Спілки Української Молоді, що збереглися в українських громадах діаспори та відновили свою діяльність в Україні із здобуттям незалежності;
сприяння залученню національно-патріотичної активної молоді до діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
сприяння діяльності громадських організацій та реалізації заходів і програм, спрямованих на національно-патріотичне виховання, діяльність яких відповідає цій Концепції;
організація та проведення конкурсу з визначення проектів національно-патріотичного виховання, розроблених інститутами громадянського суспільства, для реалізації яких надається фінансова підтримка;
сприяння створенню центрів національно-патріотичного виховання та розвитку напряму національно-патріотичного виховання у молодіжних центрах;
заснування премій та грантів для громадських активістів, на конкурсній основі, які зробили вагомий внесок для утвердження громадянської (національної) ідентичності серед населення, формування громадянського обов’язку та зміцнення якостей патріота України.
Процес реалізації Програми передбачає здійснення комплексу експертно-аналітичних, організаційних, впроваджувальних і підсумкових оціночних заходів із застосуванням гендерного підходу.
Термін виконання Програми з 2020 по 2025 роки.
Очікувані результати виконання Програми
Виконання Програми дасть змогу:
створення комплексної моделі державної політики у сфері національно-патріотичного виховання в Україні;
збільшення кількості громадян, які сприймають суспільно-державні (національні) цінності (самобутність, воля, соборність, гідність) та збільшення загальнодержавної ідентифікації;
збільшення на 10 відсотків чисельності молоді охоплених заходами (проектами), які спрямовані на виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України;
збільшення на 5 відсотків чисельності громадян, готових захищати незалежність і територіальну цілісність України ненасильницькими методами, такими як волонтерство, благодійність тощо;
збільшення кількості молоді залученої до проектів (заходів) національно-патріотичних виховання на 5 відсотків щорічно шляхом налагодження системної освітньої, виховної, інформаційної роботи, проведення заходів у регіонах країни за участі організацій, установ національно-патріотичного спрямування, громадських активістів, волонтерів;
забезпечення розвитку пластового руху в Україні та Спілки Української Молоді та залучення діаспори і закордонних українців до збереження пластового руху та Спілки Української Молоді закордоном;
забезпечення системи підготовки активістів, волонтерів, що займаються питаннями національно-патріотичного виховання дітей та молоді;
створення моніторингової системи, яка використовується для визначення соціальної ефективності національно-патріотичного виховання.
Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів,
необхідних для виконання Програми
Видатки на реалізацію Програми здійснюватимуться за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших незаборонених законодавством джерел.
Обсяг видатків, необхідних для виконання Програми, визначається щороку з урахуванням можливостей державного та місцевих бюджетів під час формування їх показників.
