Загадки про книгу

Дивишся — чистенька,

Погладиш – гладенька,

А читати станеш – спотикаєшся.

  * * * * *

   Ні думає, ні гадає, а других навчає.

  * * * * *

  Не сорочка, а зшита,

    Не кущ, а з листочками,

    Не чоловік, а говорить.

  * * * * *

   Дерево – не дерево, а листки має;

    Той буде мудрим, хто їх добре знає.

  * * * * *

Не дерево, а з листочками, не сорочка,

 а зшита, не чоловік, а розказує.

  * * * * *

    Дивишся – чистенька,

    Погладиш – гладенька,

    А читати станеш – спотикаєшся.

  * * * * *

Без язика, а говорить,

Без голови, а все розуміє,

Без ніг, а скрізь буває.

  * * * * *

Снігові поля, чорні грачі,

   Хочеш розумним бути – бери та вчи.

  * * * * *

 Кожний, скільки хоче, бере, а все лишається.

  * * * * *

  Не людина, а є вчителем людини.

  * * * * *

Поле біле, неоране,

Засій на нім зерно чорне.

Хто вміє, той посіє,

А хто знає – відгадає.

  * * * * *

Хоч не кущ, а листки маю;

Хоч не свита, але міцно зшита,

І зовусь я: …

  * * * * *

 Без язика, а говорить;

   Без голови, а все розуміє;

   Без ніг, а скрізь буває.

  * * * * *

 Живе без тіла, говорить без язика.

  * * * * *

  Язика не має, а науки навчає.

  * * * * *

 Хто мовчки учить?

  * * * * *

 Сама я нічого не знаю, та всіх розуму навчаю.

  * * * * *

Лежить, мовчить, а сто нерозумних навчить.

  * * * * *

 Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє.

 * * * * *

 По білому полю чорним маком сіяно.

  * * * * *

 Дуже я потрібна всім –

  І дорослим, і малим.

  Всіх я розуму учу,

  А сама завжди мовчу.