Як  говорити  про Коронавірус-19 із маленькими дітьми .

drive.google.com/open?id=1DsC1pyuH48WeZ3UZUOtuPs8khVEXwfiv

Методичні рекомендації з питання валеологічного виховання дітей дошкільного віку

                 Вченими доведено, що здоров'я людини лише на 7-9 % залежить від стану охорони здоров'я в країні, а більш ніж на половину - від її способу життя, який впливає на фізичний стан і духовне здоров'я, на ціннісні орієнтації, моральні, вольові якості.

Здоровий спосіб життя для дітей дошкільного віку визначається такими параметрами: 

- дотримання режиму дня; 

- належне володіння культурно-гігієнічними навичками; 

- раціональне харчування та культура споживання їжі;

-руховий та повітряний режими; 

- режим активної діяльності та відпочинку;

- профілактичні заходи щодо збереження здоров'я; 

-духовний розвиток і гармонійні стосунки з довкіллям та самим собою;

- душевний комфорт і психічна рівновага.

Пріоритети сімейного виховання в контексті модернізації дошкільної освіти України

          Узагальнено, особистість – це людина, що поєднує риси загальнолюдського, національного, суспільно значущого та індивідуально-неповторного. Серед усіх надбань людини найбільша цінність належить правильному вихованню, одержаному в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без цього найкращі здібності, найбільші статки, найвище родове походження нічого не варті. Актуальними є думки О.В. Духновича, який писав з цього приводу, що «…початкове виховання належить батькам – це найприродніший обов’язок і повинність... Батьки є першими вихователями своїх дітей».

        Родинне виховання – це феноменальне явище сімейного і суспільного життя, яке постало в процесі трудової діяльності людей у зв’язку з необхідністю для молодого покоління оволодівати виробничо-трудовим досвідом старших поколінь. Відтак мати і батько виступали першими педагогами для дитини. Процес родинного виховання - це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення правильного виховання своїх дітей. Вони наділені всім, що властиве для педагогічного процесу і становить цілеспрямовану, свідомо організовану, розвивальну взаємодію вихователів і вихованців, упродовж якої розв’язуються суспільно-необхідні завдання освіти дітей і молоді.

        Ідеалом родинного виховання виступала здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, працьовитістю.

Традиційна батьківська педагогіка – це не що інше, як педагогіка життя. Процес виховання в трудовій сім’ї мало чим різниться від реальної життєвої діяльності самої родини та громадян. У цьому полягає основна дійова сила й достоїнство родинної педагогіки.

        Принципи родинного виховання випливають із закономірностей функціонування батьківської педагогіки і розглядають як положення, що визначають вимоги до змісту, організації і методів забезпечення виховного процесу в сім’ї. Основне завдання родинного виховання полягає в тому, щоб сформувати людину здатною до осягнення її призначення.

        У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини - громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. З сім’ї починається соціальне виховання.    

       Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативи, творчого ставлення до дійсності чи навпаки – пасивності, байдужості, нігілізму, індиферентності.

        У сім’ї зміст, форми і методи виховання залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання носить довільний характер, змінюється без чіткої системності, здійснюється фрагментарно і досить стихійно. Через це діти сильно різняться за загальним розвитком і ступенем вихованості. В одних сім’ях ростуть добрими, активними, привітними, довірливими, мають інтерес до гри, книги, мистецтва. В інших – батьки не належним чином дбають про загальний розвиток дитини, але приділяють значну увагу її дисциплінованості, слухняності. Ще в інших сім’ях зовсім не приділяють уваги розвитку і вихованню дитини.

       Отже важливість сімейного виховання ще не забезпечує його педагогічної ефективності. Воно досить часто характеризується стихійністю, а в зв’язку з цим буває, інколи одностороннім, не завжди послідовним та систематичним.

       Більшість молодих батьків усвідомлюють, що потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність взаємодії, навіть взаємопроникнення сімейного і суспільного дошкільного виховання.

Пріоритет родинного виховання, порівняно з іншими виховними ланками, незаперечний. Його сутність полягає в тому, що сім’я першою бере під свою опіку дитину з часу її народження у віці найінтенсивнішого формування її характеру і не применшує своєї уваги тоді, коли вона дорослішає. Родина належить до перших і найвпливовіших вихователів особистості. З цього приводу В.О. Сухомлинський писав: «Виховує, звичайно, сім’я в цілому – її загальний дух, культура людських стосунків… Без батьківської мудрості нема виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей».

      Центральною функцією сім’ї завжди було виховання дітей. Адже вона є першим найвпливовішим інститутом формування особистісного фундаменту в період дошкільного дитинства. Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі, через наслідування, яке за визначенням видатного психолога Д.Ельконіна, є способом орієнтування дитини в різних аспектах навколишньої дійсності, що важливо для розвитку особистості.

     У дошкільному віці сила наслідування підкріплюється загостреним бажанням дитини чинити так, як мама, тато (сестричка, братик, бабуся, дідусь тощо). Спочатку малюк наслідує зовнішні дії та словесні реакції дорослих, вчиться правильно діяти у світі предметів, згодом він переймає способи і смисли поведінки дорослих їхні особистісні якості. Як результат – уява дитини створює «внутрішню модель зовнішнього світу» (А.Бандура), що й слугує підґрунтям моделі реальної поведінки.

    А.Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка – найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».

      Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Людина живе суєтно, поспіхом, вона переобтяжена буденними справами, здебільше емоційно напружена. Отже сучасній дитині випало бути свідками різного роду криз, боротьби батьків за виживання родини, занепаду моральних цінностей, насадження культу речей, фізичної сили, тілесних утіх, розваг, грошей, зброї тощо. Вони зростають з установкою на красиве життя, яке дається легко, без особливих зусиль, дитина часто не рахується з іншими, буває нещирою, ображає слабших, виявляє нечесність, егоїзм, безвідповідальність, характеризуються низькою віддачею, задовольняються низькою або посередньою якістю зробленого. Тобто сучасна сім’я у період трансформації суспільства, природно, зазнала змін, що позначилося й на розумінні, й на ставленні до її виховної функції. Дійовими компонентами, як відомо, тут є і система цінностей сім’ї та соціальних настанов, стиль взаємин між членами родинного колективу та іншими людьми, сімейні традиції, рівень психолого-педагогічної культури батьків.

     Занурені у щоденні клопоти батьки не завжди усвідомлюють, що на сьогодні мають справу з «новою» дитиною, яку погано розуміють, по відношенню до якої використовують старі схеми, що нині вже не діють, орієнтуються на традиційний зміст, форми і методи виховання і навчання дошкільника. Тому основне завдання сучасної сім’ї як першого соціального інституту для дитини – створити сприятливі умови для її особистісного становлення, навчити дитину жити у злагоді з довкіллям і згоді з собою, вправляти в умінні розгортати конструктивну, створювальну, гуманістично спрямовану життєдіяльність. Батькам належить перетворитися на «соціальних архітекторів» конструктивного, гуманістично спрямованого життя дитини, допомогти їй знайти своє відповідне місце у сучасному складному світі. Варто для початку усвідомити особливості впливу сім’ї на дитину, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими

Поради для батьків "Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей»

Мовленнєвий кодекс

• Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

• Пам'ятайте, що основними й провідними співрозмовниками для дитини в сім'ї є мати, батько, дідусь чи бабуся.

• Не забувайте, що ваше мовлення - взірець для наслідування.

• Не забувайте доручати старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з меншою дитиною.

• Спонукайте дитину до звуконаслідування, правильного промовляння слів.

• Ні в якому разі не повторюйте неправильне мовлення дитини.

• Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, скоромовки, вірші.

• Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

• Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте перші мовленнєві творчості вашої дитини.

• Спонукайте їх до складання віршів, лічилок будьте їм помічниками.

• Уважно ставтеся до запитань вашої дитини.

• Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові.

• Спонукайте дітей до запитань, виховуйте «чомусиків».

• Систематично проводьте ігри в слова.

• Не забувайте доречно вживати прислів'я, загадувати загадки.

• Кожне незрозуміле дитині слово обов'язково поясніть, у присутності дитини вдайтесь до словника.

Обговорюйте прочитане. Наштовхуйте дітей на роздуми про характери персонажів, про відчуття, які вони переживали у ту або іншу мить, про причини їх поведінки.

Батькам про сучасні підходи до розвитку мовлення дітей

• Майстерність батьків саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан дитини.

• За неуспішної чи недостатньо успішної діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі.

• Елементи новизни варто поєднати з набутим досвідом, знайомою інформацією. • Важливим є етап дитячих самостійних чи спільних з дорослим пошуків та знахідок.

• Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще - зацікавити їх.

• Батьки мають задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

• Цікавим та корисним для дошкільнят є уособлення слова, поняття у руховому, слуховому, художньому, музичному образах.

• Діти не тільки дослухаються до вихователів, а й до батьків, вони висловлюють свою думку, прагнуть довести, переконливо аргументувати, не боячись ані власної помилки, ані критики дорослого.

• Майстерність дорослого у тому й полягає, щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.

• Остерігайтеся акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей.

• Важливо, щоб батьки брали на себе роль не контролера, а носія інформації.

• Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів.

Як провести час разом з дітьми під час карантину:

Багато цікавого для дітей 

ми радимо подивитись 

на інтернет ресурсі (за посиланням нижче)

 "Розвиток дитини" :

 - статті;

 - практичні завдання;

 - робочі зошити;

- генератори завдань;

- експеременти та творчість;

- та багато іншого.

childdevelop.com.ua/worksheets/