Перегляд мультфыльму за посиланням:
Дитина йде в перший клас. Як допомогти їй адаптуватися, чим допомогти і на що звертати особливу увагу. Радить психолог Світлана Ройз
Перший клас – випробування для дитини і для батьків. Краще, якщо малюку на момент вступу до школи вже є 7 років. Він більш готовий до навчання, дозрів для того, щоб сидіти за партою і сприймати матеріал, а не мріяти про ігри, краще вмотивований … Перші два тижні малюк дуже втомлюється – новий режим, загальна напруга сім’ї, звикання до нових відносин, нове незвичне навантаження …
Сімейний психолог Світлана Ройз дає чимало порад і в своїх книгах, і на своїй сторінці в Facebook.
Ми пропонуємо 11 хороших порад для батьків, діти яких йдуть у школу в цьому році. Отже, як полегшити життя першокласникам та їхнім батькам?
1. Дбайте про те, щоб малюк міг вибігати після школи або просто висипатися. Багато першокласники стають більш емоційними, агресивними і слізливими у перші шкільні тижні – це нормально. Давайте підтримку, тілесні і емоційні погладжування (масаж, приємні слова, похвала, впевненість, що все вийде, обійми).
2. Частки мозку, які відповідають за “утримання дитини в одній позі” (наприклад, за партою зі складеними ручками), включаються в роботу після 7 років. Але і потім малюки не можуть бути довго посидючими, не бігати на перервах, не проявляти активність. Якщо вчителям не вистачає знань, для того, щоб давати дітям можливість розрядки, хоча б ви вдома не сваріть їх за стан “дзиги”. Нехай після школи, якщо хочуть, бігають, стрибають на батуті і катаються на велосипеді …
3. Також тільки після 7 років багато діток можуть відчувати себе частиною системи і підкорятися її правилам, відчувати себе частиною групи (ми – учні, однокласники, діти). Це ще один аргумент на користь семирічного шкільного старту. Тому чимало діток не реагують, поки до них особисто не звернуться:
– Марійко (Павлику), відкрий зошит.
Добре, якщо вчитель це знає, і добре, якщо є кому йому про це нагадати.
А батькам важливо вдома грати в школу, програвати з іграшками можливі ситуації і запам’ятовувати фразу: “Діти, розгорніть, будь ласка, зошити (підручники, щоденники)!”
4. Якщо дитина – єдина дитина в сім’ї, якщо вона не була у садку, то вона не звикла до шуму, постійної присутності інших поруч, дотиків. Вона буде сильніше втомлюватися і скаржитися на те, що її ображають (дотик інших вона може розцінювати, як агресію). З таким малятком потрібно частіше грати в контактні-тілесні гри: боротися, тискатися, битися подушками, ліпити одне з одного колобків або власні тіла (пальчики, стопочки, гомілки … вушка і носик теж). Такі ігри дозволяють малюкам повернутися в свої кордони, відчути тіло, зменшити напругу і потренувати тіло для контактів.
5. Якщо вчителька дуже відрізняється за психотипом, емоційними реакціями, статурою, гучністю голосу від мами і близьких жінок – дитина може її боятися.
Дитині важливо говорити – вчителька каже голосно не тому, що сердиться, а тому що хоче, щоб її всі почули.
І вдома важливо грати в «шумілки», «ричалки» і в «кричалки». Весело навіть просто погавкати один на одного. Хороша гра навіть для дорослих.
6. Для того, щоб діткам полегшити адаптацію, – в перші тижні вересня влаштуйте зустрічі діток-однокласників у ігрових центрах, на пікніках, запрошуйте потенційних друзів у гості. Чим швидше вони познайомляться, тим швидше будуть зосереджуватися на навчанні.
7. Щопонеділка дитину може бути складніше “відірвати від себе”. Це стосується і малюків, які адаптуються до садка. Називається це – синдром понеділка. Після близькості з батьками складно йти в чуже середовище. У ранок понеділка – встаємо раніше, даємо час для обіймів, уповільнюємо темп збору в школу, розлучаємося, обіймаючись і (надуваючи один-одного любов’ю, як повітряні кульки). І давайте з собою школяреві частинку себе – мамин браслет, значок, кулон хустку з ароматом парфумів …
8. У школі робимо колаж із фотографій личок діток (добре, якщо ви якомога раніше, можна сфотографувати всіх на першому уроці і відразу ж зробити таке сімейне фото). Коли дитина приходить у клас і бачить себе серед інших, вона відразу відчуває, що у неї є місце і вона своя. Можна просто обмалювати долоньки на ватмані, підписати всередині кожної імена і розвісити на стінах …
9. Ви повинні точно розуміти, що дитина знає, де шкільний туалет, вміє ним користуватися, знає, як попроситися. Багато шкільних неврозів пов’язані з туалетними складнощами. Якщо малюк витрачає сили на те, щоб щось утримати, йому не до прийому нової інформації …
10. Для дуже чутливих, вразливих дітей, особливо, якщо з прізвища легко зробити “дразнилку” , придумуємо разом різні прізвиська, які можна зробити з прізвища. Це таке щеплення. Після неї не так хочеться ображатися на обзивалки.
11. Для діток-негативістів, які звикли фіксувати увагу тільки на поганому, ну і взагалі для всіх – після школи задаємо питання: “Що було хорошого?”. Якщо дитині складно – спочатку починають говорити дорослі.
Звичайно, потрібно потім поговорити про погане. Особливо, якщо ви помітили, що малюк став занадто дратівливим або млявим, що грає в “крикливого вчителя” або “покараного учня”. Малюк повинен розуміти, що вдома може розповісти все на світі і отримати підтримку.
За матеріалами сайту “Твій малюк” http://tvoymalysh.com.ua/uk/children/child-psychology/3609-11-porad-batkam-pershoklasnika-vid-psihologa-svitlani-royz.html
Характеризуються стійким порушення розвитку розуміння та використання мови для спілкування. При цьому розвиток мови суттєво відстає від вікових норм і спричиняє як наслідок порушення у соціальній, навчальній сфері. При цьому розлад мови не є спричинений розладом інтелектуального розвитку, глухотою, неврологічним ураженням артикуляційного апарату. Як правило до п’яти років при незначних порушеннях розвитку мови цей розлад не діагностують (у таких випадках вживають термін “затримка мовленнєвого розвитку”). Розлади розвитку мови обумовлені порушенням дозрівання центру мови, що може бути спричинене або генетичним фактором, або ж органічним ураженням центральної нервової системи (наприклад, внаслідок гіпоксії, нейроінфеції та ін.). Діти з затримкою мовленнєвого розвитку та розладами розвитку мови насамперед потребують інтенсивної логопедичної допомоги з відповідним залученням батьків, педагогів освітніх закладів до підтримки розвитку і використання мови в щоденному середовищі. У дітей з розладами розвитку мови часто можуть бути супутні розлади (наприклад, розлад дефіциту уваги та гіперактивності) та вторинні проблеми (академічні, поведінкові, соціальні), які також потребують належної уваги і допомоги.
Характеризується порушеною вимовою звуків, що спричиняє порушення чіткості і зрозумілості мовлення дитини, а відтак вторинні труднощі у спілкуванні, навчанні та ін. При цьому порушення вимови не є спричинене порушенням слуху, структурним чи неврологічним ураженням артикуляційного апарату. Чіткість вимови у дітей дозріває з віком: так переважно дорослі розуміють 50% того, що каже дворічна дитина, а уже у віці чотирьох років вимова дитини є майже повністю зрозумілою для сторонньої людини. Ключовим терапевтичним втручання для дітей з розладом вимови є логопедична терапія та відповідне застосування рекомендацій логопеда вдома/освітньому закладі.
Характеризується порушенням плавності вимови – відповідно мова може блокуватися, може мати місце повторення складів, подовження звуків, мовлення може перериватися тривалими паузами, супроводжуватися надмірним фізичним зусиллям. Затинання переважно носить спадковий характер, хоча може бути пов’язаним також з іншими факторами, що впливають на розвиток мозку та окремих його структур (зокрема центру координації вимови). Затинання може посилюватися від хвилювання та стресу, у частини дітей і молоді може утворюватися вторинно соціальна фобія і уникнення спілкування. Легкі форми затинання є доволі поширеними у молодшому шкільному віці і, як правило, минують з віком по мірі дозрівання мозку та за підтримки логопедичних втручань. Втім в окремих випадках затинання може бути більш вираженим і тривалим. Ключовим терапевтичним втручання для дітей з розладом плавності вимови є логопедична терапія та відповідне застосування рекомендацій логопеда вдома, у освітньому закладі, соціальному середовищі життя дитини. Водночас важливо забезпечити належну підтримку дитині у її гармонійному психологічному, академічному, соціальному розвитку. За наявності вторинних та супутніх проблем – надати додаткову допомогу.
Розлади спектру аутизму – це широкий спектр різних форм розладів, об’єднаних спільними характеристиками, а саме: труднощами у побудові соціальних стосунків, спілкуванні та особливою стереотипністю поведінки. Поняття спектру підкреслює, що діти з РСА можуть дуже відрізнятися між собою характером та вираженістю симптомів, їх динамікою в ході розвитку дитини.
Даний розлад є спорідненим до розладів спектру аутизму і характеризується порушенням розвитку комунікативних навичок, соціальної взаємодії, лиш на відміну від аутизму відсутня стереотипність поведінки. Причини, механізми та прояви цього розладу є такі ж, як у дітей з розладами спектру аутизму у сфері порушень соціальної взаємодії та компетентності. Втручання та методи допомоги також ж такі як при РСА з фокусуванням на розвитку навичок соціальної взаємодії.
Проявляються порушенням загального інтелектуального розвитку дитини, її пізнавальних здатностей. Відповідно, як наслідок відставатимуть усі сфери – і пізнавальний, і мовленнєвий розвиток, і соціальна взаємодія, функції самообслуговування та ін. Порушення інтелектуального розвитку дитини можуть бути різного ступеню – і відповідно, дитина зможе досягнути різного рівня розвитку у дорослому віці, втім, важливо усвідомлювати, що наявні пізнавальні обмеження будуть супроводжувати особу впродовж життя, а відтак вона потребувитеме певного ступеню підтримки. Водночас наявність обмежень, аж ніяк не заперечує наявності здібностей та можливостей до розвитку, а також позитивних особистісних якостей, які – у випадку якщо дитина є в сприятливому, доброзичливому соціальному середовищі – зможуть зробити і її життя щасливим, і дозволити їй теж бути джерелом щастя для інших.
Розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю є одним з найбільш поширених розладів психологічного розвитку – він зустрічається у близько 5% дітей та 3% дорослих. Ключовими симптомами цього розладу є біологічно обумовлені порушення розвитку самоконтролю та саморегуляції, які спричиняють проблеми у сфері регуляції поведінки, уваги, емоцій та імпульсів.
Розлади розвитку шкільних навичок проявляються у дітей шкільного віку і пов’язані зі значними труднощами, що перевершують нормальні для даного віку межі, оволодіти навиками письма (тоді говориться про дисграфію), читання (дислексія), математики (дискалькулія). Розлади шкільних навичок є нейробіологічно обумовлені, в значній частині випадків пов’язані з генетичним фактором чи органічним ураженням мозку. Вони пов’язані з порушенням дозрівання центрів мозку (свого роду “процесорів”), що відповідають за читання, письмо, математику. Ці розлади можуть бути ізольовані, а можуть бути поєднані. Вони потребують належної діагностики – оскільки важливо, щоби дитина мала з боку рідних і педагогів належне розуміння і прийняття її можливостей, індивідуальну навчальну програму і підтримку. У навчанні відповідних навичок рекомендоване застосування специфічних педагогічних методик. Водночас важливо підтримати розвиток інших сторін дитини, її здібностей, сприяти формуванню прийняття себе, позитивної самооцінки, соціальних зв’язків.
Ключовим симптомом цих розладів є тіки – стереотипні, ненавмисні, швидкі, неритмічні дії, що супроводжуються видимим рухом чи звуковим феноменом. Тікозні розлади відносяться також до нейророзвиткових розладів, оскільки в їх основі є нейробіологічно обумовлена схильність до “зациклення” підкіркових програм автоматичних рухів та порушення дозрівання “гальмівних” мереж від кори до підкірки. Саме тому діти з тікозними розладами мають часто супутні порушення регуляції інших пов’язаних психологічних процесів (контролю поведінки, емоцій та ін.).
Розлад розвитку координації рухів проявляється насамперед моторною незграбністю, порушенням дрібної моторики,труднощами в координації складних моторних активностей – а відтак спричиненим цим обмеженням у побуті, самообслуговуванні, спортивних заняттях, навчанні та інших активностях. При цьому порушення координації не є спричинені іншим розладом (наприклад, ДЦП, порушення зору та ін.) і веде до негативних наслідків у різних сферах життя дитини – часто діти уникають занять спортом та командних активностей, а відповідно можуть мати низьку самооцінку, бути соціально ізольованими, чутись невпевнено в собі через часті проблеми спричинені собі та іншим через незграбність (труднощі в самостійному вдяганні чи їжі, часто може щось падати, розбиватися і т.п.). Цей розлад часто веде також до ширших психологічних труднощів у координації власної поведінки, самоорганізації, і нерідко супроводжується іншими супутніми розладами з групи нейророзвиткових – розлади розвитку мови, шкільних навичок, РДУГ та ін. Діти з цим розладом потребують належної діагностики, пояснення, розуміння та підтримки. А на покращення координації рухів можуть бути показані заняття з фахівцем з фізичної реабілітації з використанням відповідних методик. Супутні розлади та проблеми потребують належної діагностики та відповідних втручань.
Сучасні науковообґрунтовані протоколи допомоги рекомендують наступні методи допомоги при розладах психологічного розвитку:
– Якісне обстеження з метою діагностики, планування і моніторингу допомоги, рекомендацій щодо вибору належної освітньої програми
– Використання спеціальних логопедичних, педагогічних, психологічних, реабілітаційних методик специфічних до кожного виду розвитку і орієнтованих на розвиток відповідних мовленнєвих, пізнавальних, соціальних функцій, самообслуговування та ін. – у індивідуальному, сімейному, груповому форматі
– Підбір належної освітньої програми на рівні дошкілля/школи, підтримка дитини і застосування відповідних навчальних методик в освітньому закладі
– За наявності неповносправності – важлива належна підтримка в соціальному середовищі дитини та її родини, адаптації до обмежень дитини, цілісна турбота про потреби дитини, відповідний підбір програм та установ, які можуть забезпечити дитині/молодій/дорослій особі належну підтримку для максимально повноцінного життя і самореалізації.
Документальний фільм про людей з неповносправністю
У центрі «Коло сім’ї» діє спеціалізована програма допомоги дітям та молоді з порушеннями психологічного розвитку, яка ґрунтується на рекомендаціях сучасних міжнародних протоколів. Програма пропонує такі методи допомоги:
– Комплексне обстеження, що включає в себе тестування психологічного розвитку, представлення інформації та узгодження плану допомоги
– Індивідуальні та групові логопедичні та педагогічні заняття
– Індивідуальні та сімейні заняття з психологом сфокусовані на розвитку соціальних навичок та позитивне поведінкове керівництво
– Психологічний супровід та підтримка батькам та усій родині
– Якщо потрібно – медикаментозну терапію щодо можливих супутніх розладів
– Якщо потрібно – психологічний супровід та консультування в освітніх закладах
– “Батьківську школу” та групи взаємопідтримки для батьків дітей з особливими потребами
Послуги надаються як у форматі регулярних консультацій, так і 5-10-денних «інтенсивів», що включають в себе до чотирьох занять щоденно, навчання батьків, укладання програми занять вдома та ін.
Путівник для батьків дітей з особливими потребами.
Детальніше: https://k-s.org.ua/development/
5 речей, що ти можеш побачити
4 речі, до яких ти можеш торкнутися
3 речі, що ти можеш почути
2 речі, що ти можеш понюхати
1 річ, що ти можеш спробувати на смак
Покладіть руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукайте по цьому місцю.
Потріть кінчик носу.
Надавіть не сильно на очні яблука з двох боків.
Якщо є, де лягти, ляжте на спину і зробіть рухи ногами - як велосипедні.
Сконцентруйтеся на диханні – одну руку складіть як човник і накрийте нею губи, іншу руку покладіть на живіт. Видих - рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота.
Допомагає ще вода із содою - гаряча вода й одна чайна ложка соди. Зробіть один-два ковтки - більше не треба.
Змащуйте губи, сполощіть рот водою.
Витягуйте якомога далі язика - ніби намагаючись торкнутися грудної клітини.
Подивіться вправо, не повертаючи голови, - якомога далі на 15-20 секунд, потім переведіть погляд прямо, потім подивіться вліво - якомога далі, потім знову прямо.
Розітріть тіло.
Точка паніки знаходиться між підмізинним пальцем та мізинцем – розітріть цю точку.
Покладіть руки на ребра, відчуйте, як вони при диханні розширюються, підіймаються.
Розітріть руки, прикладіть до нирок.
Психологічна підтримка дітей у воєнний час надзвичайно важлива, адже дітям необхідно відчувати себе у безпеці. Щоб підтримувати їх, керуйтеся наступними порадами.
Обговорюйте з дітьми їхні почуття, спостерігайте за поведінкою та реакцією на страшні події. Постійно нагадуйте, що вони під вашим захистом. До того ж, вас захищають найсміливіші воїни. Якщо є можливість, нехай дитина робить щось руками – ліпить, малює або складає конструктор.
Надавайте дітям підтримку, у тому числі у вигляді обіймів. Намагайтеся робити щось разом, приділяйте їм більше часу, ніж раніше.
Коли дорослі втрачають самоконтроль, це дуже впливає на дітей. Вони можуть злякатися та замкнутися. Більшість дорослих зараз відчувають страх, біль, злість та утому. Намагайтеся тримати себе в руках. Хоча б, коли діти поруч з вами.
Намагайтеся, наскільки це можливо, дотримуватися режиму та пам’ятати про сімейні ритуали. Вкладайте дитину спати в той самий час, як вкладалися раніше. Не забувайте про повноцінні прийоми їжі. Навіть, якщо ви знаходитеся у бомбосховищі, читайте дітям казки перед сном, якщо робили це раніше.
Скористайтеся каталогом з українськими казками (активне посилання).
Найкраща терапія під час складних життєвих обставин – це ігри. Давайте дитині можливість гратися, дивитися мультфільми, бігати та стрибати. Дозвольте дітям брати з собою в укриття улюблену іграшку.
Постійно підтримуйте дітей. Говоріть, які вони хоробрі, як добре вони справляються з ситуацією, як вправно допомагають дорослим. Обов’язково розповідайте про перемоги ЗСУ, щоб діти вірили в світле майбутнє.
"Діти у місті" зібрали всю інформацію про допомогу українцям в один каталог (активне посилання).
Ця інформація може вам знадобитися.
Інформація Блогу "Діти в місті": https://dityvmisti.ua/blog/6727-psykhologichna-dopomoga-ta-pidtrymka-pid-chas-viiny-dobirka-porad-ta-rekomendatsii/
Щоб допомогти дітям, їхнім батькам та опікунам знизити рівень стресу, впоратися з емоційним навантаженням та піклуватись про здоров'я, безпеку та розвиток дітей під час війни, ми публікуємо рекомендації експертів та корисні матеріали.
Це ваша Дитяча точка "Спільно" від ЮНІСЕФ.
Також багато матеріалів ми публікуємо на офіційних каналах ЮНІСЕФ Україна у соціальних мережах, долучайтесь!
Інформацію можна переглянути за посиланням: https://www.unicef.org/ukraine/parents-children-support-during-military-actions
Якщо ви чи ваші рідні відчуваєте тривогу, у вас трапляються панічні атаки, ви близькі до депресії чи навіть на межі 一 зверніться за підтримкою та допомогою до спеціалістів.
Добірка платформ, каналів та контактів:
1. Добірка контактів українських психологів та платформ на сайті viyna.net: https://bit.ly/3LwkNGN
2. Психологічна допомога від Інституту когнітивного моделювання
Платформа «Розкажи мені» починає працювати цілодобово й буде надавати безкоштовну психологічну допомогу: https://tellme.com.ua. Якщо ви відчуваєте тривогу, у вас трапляються панічні атаки, ви близькі до депресії чи навіть на межі – залиште заявку та очікуйте. Спеціаліст зв’яжеться з вами якомога швидше. Бот першої психологічної допомоги — посилання на бот в Telegram @friend_first_aid_bot.
3. Проєкт психологічної підтримки “Поруч”
Проєкт «Поруч» – це групи психологічної підтримки для підлітків і батьків, чиє звичне життя зламала війна. Психологи готові допомагати офлайн і онлайн, щоб досвід громадян України не залишився непереборною травмою на все життя. Деталі тут: https://poruch.me
4. Ла Страда-Україна пропонує безкоштовні психологічні консультації для батьків, які хочуть зрозуміти стан своїх дітей й отримати підтримку:
Facebook (https://www.facebook.com/childhotline.ukraine)
Instagram (https://www.instagram.com/childhotline_ua)
Національна гаряча лінія для дітей та молоді працює щодня з 9.00 до 21.00.
0 800 500 225
116 111
Telegram: @CHL116111
Instagram: @childhotline_ua
Анонімно. Безкоштовно. Конфіденційно.
5. У Києві працює телефон довіри: 0800501212. Цілодобово, безкоштовно з мобільного.
6. Кризове консультування “Варто жити”
5522 – для абонентів lifecell та Vodafone Ukraine. Усі дзвінки безкоштовні
+380931707219 – для абонентів Kyivstar. Вартість дзвінків згідно тарифів мобільного оператора.
Графік роботи лінії: 11-19 з понеділка по п’ятницю. Вихідні дні: субота, неділя, державні свята
7. Контакти психологів та психотерапевтів, хто готовий безкоштовно надавати консультації: https://bit.ly/3LsfZSw
8. Світлана Ройз та Міністерство освіти й науки запустили відео-проєкт «Психологічна турбота» для дітей: https://bit.ly/35lrdc6.
Експерти розповідають, як доглядати за дитиною в бомбосховищі, як розмовляти під час евакуації, як підібрати слова, якщо хтось із батьків пішов на війну.
9. Психологічна підтримка українців під час війни від психотерапевтів-практиків: https://t.me/PsihologDopomogaWarInUa2022. Група створена для безкоштовної психологічної допомоги українцям, які відчули на собі жахіття війни в Україні у 2022 році. Допомога здійснюється зусиллями практикуючих психотерапевтів.
10. Психологічна оборона України: фахова безкоштовна підтримка, корисні статті у період війни https://ukr-ednist.com.ua
11. Ветеран Хаб запустив лінію підтримки для близьких ветеранів і військових.
Вона доступна з усієї України за телефоном 067 348 28 68 щодня з 8:00 до 22:00 години. Підтримка психологів та консультації юристів відбуватиметься телефоном для клієнтів з будь-якого куточку країни. Усі консультації безоплатні та конфіденційні. Також можна отримати консультації юристів щодо документів й оформлення у новому місці, для виїзду за кордон, отримання соціальних виплат, а також освіти для дітей.
12. Ініціатива «Люди в біді» пропонує психологічну підтримку всім, хто постраждав від війни.
Гаряча лінія працює цілодобово, конфіденційно, анонімно та безкоштовно: 0800210160
13. Психологи кар’єрного хабу «Розірви коло» готові допомогти жінкам знизити рівень стресу і тривоги.
Консультації доступні по телефону а також через Messenger, Viber, Telegram.
Контакти:
Марина +38 098 996 97 90
Євген +38 097 314 53 83
Марта +38 050 371 40 55 (У Львові офлайн)
Наталія +38 098 929 75 53 (У Львові офлайн)
14. Центр психологічної допомоги в Івано-Франківську https://bit.ly/3uHXouT
15. Восток SOS. Кризова психологічна підтримка: +38 (050) 132 46 06
Восток SOS запускає гарячу лінію психологічної підтримки населення:
Відтепер Ви можете звернутися до психолога за телефонами:
+380950207904 – Vodafone
+380684615355 – Kyivstar
Графік роботи: з 10:00 до 18:00, з понеділка по п’ятницю.
Якщо у вас немає змоги зателефонувати на гарячу лінію, то ви можете залишити заявку онлайн, через Google форму за посиланням – https://cutt.ly/8AACEMS
16. Гаряча лінія емоційної підтримки МОМ 0 800 211 444 продовжує працювати й надає екстрену психологічну допомогу https://bit.ly/36YITLa
17. “ГО “Дівчата” надає безкоштовну психологічну допомогу постраждалим від сексуального насильства. Якщо ви або ваші знайомі потребують допомоги, напишіть на helpgodivchata@gmail.com”. Додаткову інформацію можна отримати за телефоном +38 073 460 38 60 ГО “Дівчата”.
Психологічна підтримка для українців за кордоном
Польща
1. Телефон довіри з психологічною допомогою : +48 22 255 22 02 https://bit.ly/3tMZZ7M
Інформаційне джерело - інтернет сайт "Громадський простір": https://www.prostir.ua/?news=psyholohichna-dopomoha-pid-chas-vijny-resursy-ta-kontakty
Психологічні рекомендації для дорослих
щодо підготовки дітей до безпечного поводження у стресовій ситуації
Дорослі – батьки і педагоги мають розмовляти з дітьми та підлітками про надзвичайні ситуації для того, щоб інформація, яку вони можуть отримати під час самої надзвичайної ситуації, не шокувала й не травмувала їх. Навчання дітей безпечному поводженню при надзвичайних подіях необхідне не тому, що має статися щось небезпечне, а для того, щоб в будь-якій складній ситуації почуватися компетентними і захищеними. Підготовка робить стрес дитини «експертним», виводить її та дорослого зі стану травматичної безпорадності та вразливості. Пояснюючи, ми протиставляємо тривозі продуктивні дії.
Алгоритм психологічної підготовки дитини/підлітка включає три етапи:
І. Розповідаємо теорію та пояснюємо, навіщо це знати.
ІІ. Залучаємо до гри – тренування.
ІІІ. Закріплюємо знання в тренувальній дії.
І етап. Що таке безпека?
Розмова не має бути довгою. Всі актуальні теми можна розділити на змістовні блоки.
Насамперед у дитини будь-якого віку треба запитати, що таке безпека.
Далі з дитиною з 3 років можна разом вигадати ідеальний захищений (можливо, уявний) простір. А потім намалювати чи виліпити його.
У дітей із 4 років можна запитати, чи є в них знайомі (діти та дорослі), з якими вони почуваються захищеними.
З дитиною від 5 років до підліткового віку можна поговорити про те, що відчуття безпеки може бути внутрішнім – коли ми впевнені в собі, своїх знаннях, силах, в одне одному, знаємо правила, що нас ніхто не зрадить, і ми можемо розраховувати на допомогу. Запитуємо у дітей, на що вони спираються (якості, знання).
Тоді як у підлітків можна уточнити: «Чи є ті, хто з тобою почуваються безпечно?» і разом поміркувати про те, що можна зробити, щоб почуватися більш компетентним та впевненим.
ІІ етап. Як ми можемо подбати про безпеку?
Дитині з 3 років нагадуємо: ми дотримуємось і знаємо правила дорожнього руху, як заходити в ліфт, не відчиняємо двері чужим, миємо руки після прогулянки, перед їжею, носимо маску під час карантину, не йдемо кудись із незнайомцями, перевіряємо електроприлади, вимикаємо газ і воду, коли надовго залишаємо оселю, наприклад, їдемо у відпустку.
Дитині від 4 років до підліткового і юнацького віку слід дати універсальний алгоритм дій у ситуації, якщо раптом відбувається щось несподіване, те, що не залежить від нас, – пожежа, хвороба, землетрус, військові дії. Для цього, у відповідності до вікових можливостей поясніть та навчіть:
· Запам’ятати/виписати телефони служб допомоги: швидка, пожежна, газова або намалювати плакат «що робити, якщо…».
· Скласти список контактів для складних ситуацій, щоб знати, кому можна зателефонувати зі знайомих аби попросити про допомогу.
· Знати свої ім’я і прізвище, адресу, імена батьків та де записані їхні номери телефону (може бути браслет із номером телефону батьків). Водночас підліткам можна нагадати, що ми не пам’ятаємо всі номери телефонів і мобільний можна втратити, тому було б корисно додатково виписати важливі телефони на папір.
· Пояснити, що для сповіщення людей про небезпеку, лунає сирена. Вона спеціально дуже гучна, щоб усі почули та відреагували (для дітей дошкільного віку продемонструйте і запропонуйте видати найгучніший та найнеприємніший звук).
· Скласти список стратегій, які допомагають упоратися з тривогою, як-от копінг-стратегії – дихання з акцентом на видиху, відчуття стійкості стоп, покласти руку на живіт і подихати, розмахувати руками, спертися на стіну.
· Розміркувати про захищений простір у будинку (приміщенні школи, садочка) чи на вулиці. Треба точно знати, де це місце, чи нічого не заважає до нього дістатися, чи закріплені речі, меблі (в умовах міської квартири, зазвичай, це ванна кімната).
· Зібрати «валізку безпеки» (замість «тривожна валіза», щоб не провокувати тривогу). З дитиною віком від 4 років у «валізу безпеки» можна зібрати найважливіше, що може стати в нагоді під час надзвичайних ситуацій. Треба розповісти дитині, що ми покладемо у валізу та навіщо.
· З дитиною дошкільного віку і початкової ланки школи пограти, а зі школярами проговорити індивідуальний алгоритм дій: що він/вона робитиме в надзвичайній ситуації. Наприклад, дошкільник – надіває браслет із номером телефону батьків, швидко одягається, бере свою іграшку, ліхтарик, пляшку води.
· Корисно разом проговорити план дій у різних ситуаціях: що робити, коли відчуваємо запах гару чи коли хтось занедужує. Наприклад, коли землетрус, треба взяти «валізу безпеки», домашніх улюбленців, телефон, спуститися сходами (не ліфтом) на відкритий простір. Якщо повінь – узяти «валізу безпеки», домашніх улюбленців, телефон, піднятися на високе місце. Коли чуємо сигнал сирени, треба взяти «валізу безпеки», домашніх улюбленців, телефон, піти в бомбосховище або лягти на підлогу біля внутрішньої стіни.
· Розповісти дітям про місця, в яких заборонено перебувати під час надзвичайної ситуації, як-от: біля важких речей, вікон та скляних речей, у ліфті.
· Переконатися, що діти знають безпечні місця в школі та біля неї, біля ігрових майданчиків і в будь-якому іншому місці, де вони часто бувають. А ще необхідно пояснити принцип, за яким вони вибиратимуть правильне укриття навіть у незнайомих місцях.
ІІІ етап. Закріплюємо знання в дії
З дитиною віком від 3 до 8 років можна закріплювати знання так:
· Ходити домом (приміщенням групи/класу, садочка/школи) і досліджувати, що потрібно сховати у шафу, чи добре закріплені стелажі та полиці, чи не впаде ваза та інше.
· Дорослі чи діти подають сигнал і всі разом імітують, що треба робити в такому випадку. Спочатку звуки мають бути тихі чи смішні, поступово їх треба робити гучнішими (пожежа, землетрус, сигнал тривоги). Діти самі можуть сигналізувати гучним і неприємним звуком.
· Далі треба зібрати «валізку безпеки» (тривожну валізу), піти до безпечного місця, яке обрали.
· Важливо, щоби дорослий підтримував дітей, підказував, що потрібно робити (взяти ліхтарик, телефон, узяти за руку дорослого, перевірити, чи вимкнене світло, та інше), наголошував на тому, що дитині вдається, не квапив. Дія має закріплюватися у відчутті безпеки.
З дітьми з 8 років та підлітками:
· Можна проводити навчальні тренувальні евакуації (в умовах школи і вдома).
· При цьому важливо, щоб емоційний стан батьків і педагогів був впевненим та спокійним, а дії та інструкції раціональними.
Психологічні рекомендації для педагогів і батьків
щодо поводження у стресовій ситуації
· В будь-якій екстремальній ситуації треба подумати, що я можу зробити, а що не в моїх силах чи компетенції, та чітко визначити свою зону відповідальності.
· В стресових ситуаціях добре допомагає вміння концентруватися на проблемі, а не на особистих емоціях. Тоді ми намагаємося знайти альтернативні способи вирішення проблеми та обрати з них найбільш прийнятні.
· Для дорослого важливо бути впевненим, спокійним та діяти раціонально, бо на нього покладається відповідальність за неповнолітніх дітей. Але це не означає приховування негативних почуттів та емоцій, таких як: занепокоєння, тривога, розпач, страх тощо. Проговорюйте з дітьми емоції, що відчуваєте самі та обговорюйте дитячі почуття, пояснюючи і показуючи власним прикладом, що переживаючи негативні емоції можна обирати доцільну поведінку.
· Пам’ятайте, що іноді ми приймаємо неперевірену інформацію за правду і починаємо хвилюватися, хоча насправді для цього немає ніяких підстав. Перевіряйте інформаційні повідомлення на достовірність лише за офіційними джерелами.
· Знаходьте можливості, щоб відволіктися та переключитися від нав’язливих тривожних думок: зайнятися чимось приємним, що викликає позитивні емоції, допомагає розслабитися. Щоденно знаходьте час для того, щоб розслабитися, відпочити!
· Якщо негативні емоції беруть гору, може допомогти виконання монотонних, рутинних справ.Підходить усе, що діє заспокійливо, дає можливість відволіктися від факторів стресу. Наприклад: перевірка зошитів і заповнення облікової документації, хобі, прибирання, приготування їжі, дрібний ремонт тощо.
· Іноді виплеснути негативні емоції допомагають фізичні вправи, рухова активність, спів, малювання. Корисно долучати до цього дітей.
· Щоб негативні емоції не накопичувалися, треба поділитися ними, наприклад, з колегами, близькими людьми, чи можна просто виписувати їх на папір, вести щоденник.
· Пам’ятайте про почуття гумору! З ним усі стресові ситуації переносяться значно легше.
· Підвищуйте свою компетентність щодо знання алгоритму дій та розширення поведінкових стратегій у кризових і непередбачених надзвичайних ситуаціях. Для цього ознайомлюйтеся з якісними рекомендаціями кваліфікованих фахівців на офіційних державних і місцевих сайтах.
· Розробіть для себе чіткі плани-стратегії поведінки, алгоритми дій (як працівників освітніх установ, як батьків, як громадян) та узгодьте у колективах і родинах що індивідуально кожен робитиме в надзвичайній ситуації.
· Заздалегідь проведіть підготовчу роботу: навчальні тренування, підготовка життєво-необхідних речей, документів, аптечки, «валізи безпеки», транспортного засобу тощо.
· Рекомендовано насамперед запастися життєво необхідними речами. Подумати, які речі необхідно мати із собою в тому випадку, якщо ви будете змушені перебувати в безпечному приміщенні протягом певного часу, не виходячи.
· Повідомити про це членам сім’ї (членам колективу): продемонструвати вміст сумки чи валізи безпеки та вказати місце її зберігання, переконатися, що всі знають, як користуватися цими речами, призначити відповідального за періодичні перевірки й оновлення вмісту сумки.
Нехай ці знання вам ніколи не знадобляться.
Бережіть себе та тих, хто поряд!
Інформаційні джерела:
· «Дії учасників освітнього процесу в разі надзвичайних ситуацій» https://eo.gov.ua/dii-uchasnykiv-osvitnoho-protsesu-v-razi-nadzvychaynykh-sytuatsiy/2022/01/18/
«Супергерої безпеки. Як підготувати дітей до можливих надзвичайних ситуацій» https://drive.google.com/file/d/1bP7_w1II-DyXS3LF4nb4UBOhccduKOA0/view?fbclid=IwAR1RULTzaDOtiodz4p75JlYujh3XP9MCk8jr4O4VdbhqC7lH-mNe0s6zjSs
· «У разі надзвичайної ситуації або війни» https://cloud.mkip.gov.ua/s/7QSHT2FTkLZZTMd
· «Пам’ятка щодо правил поведінки (порядку дій) населення у разі виявлення підозрілого об’єкта, вибухонебезпечного предмета» https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2022/01/pravila.pdf
· «Як діяти, якщо навчальний заклад заміновано. Інструкції та правила евакуації» https://nus.org.ua/news/yak-diyaty-yakshho-navchalnyj-zaklad-zaminovano-instruktsiyi-ta-pravyla-evakuatsiyi/
· «Що робити школам в разі бойових дій» https://nus.org.ua/news/shho-robyty-shkolam-v-razi-bojovyh-dij/
· Запис вебінару «Формування психологічної готовності працівників закладів освіти до конструктивної поведінки в умовах надзвичайних ситуацій» https://www.youtube.com/watch?v=89vcEcRO-hk
Перш ніж знаходити причини, з’ясуємо, що таке агресія.
Психологічний словник дає таке пояснення: “Агресія – поведінка, орієнтована на завдання шкоди об’єктам, в якості яких можуть виступати живі істоти або неживі предмети”. Отже, агресія – це поведінка, тобто це форма реагування на певні обставини, але це не почуття і не стан. До агресії спонукають такі почуття, як гнів і злість, тобто агресія – це вираз цих почуттів.
Психологи виділяють різні форми агресії. Всі ці форми можна легко побачити в групі дитячого садка. Це і звинувачення або загрози одноліткам (“А Саша, мене вдарив! А Таня не прибрала за собою тарілку”; і агресивні фантазії (“Якщо не будеш слухатися, до тебе прийде міліціонер і забере тебе” і т.п.), і образи та вербальні форми приниження іншого (дражнилки або обзивання), і руйнування продуктів діяльності іншого (дитина ламає замок з кубиків іншого, або бруднить малюнок подруги), знищення або псування чужих речей (дитина може кидати чужу іграшку, спостерігаючи за реакцією власника), безпосередній напад на іншого і заподіяння йому фізичного болю і приниження (у дітей бійки приймають форми укусів, дряпання, хапання за волосся, застосування в якості “зброї” палок, кубиків тощо).
Таким чином, не тільки бійки і псування іграшок є проявами агресії. І обзивалки, і скарги на інших, і загрози з вуст дітей – це теж агресивна поведінка.
Але, звідки це у наймилішої, найдобрішої дитинки? Чому ні з того ні з сього вона замахується лопаткою на дівчинку в рожевому платтячку? Чому падає на коліна і починає битися головою об асфальт? Звідки це постійне бажання все поламати і зруйнувати? …
1. Перша причина агресивності і та, яку в першу чергу необхідно виключити – це те чи інше захворювання центральної нервової системи. У цьому випадку необхідно звернутися до дитячого психіатра, психоневролога. Вилікувавши основне захворювання, агресивність пропаде, як симптом.
2. Захворювання виключили. Підемо далі. Агресивна поведінка виникає як реакція внаслідок таких почуттів, як злість, гнів, роздратування; її провокує відчуття психічного чи фізичного дискомфорту, стрес, фрустрація. Крім того агресія може виступати в якості засобу досягнення якоїсь значущої мети, в тому числі підвищення власного статусу за рахунок самоствердження.
3. Якщо ж ці нормальні людські почуття постійно пригнічувати, забороняти, то з часом вони накопичаться і вибухнуть з подвійною силою. Таким чином наступною причиною агресивної поведінки дитини є накопичені почуття гніву, злості, образи, які не мали виходу, придушувалися в силу тих чи інших обставин.
4. Ще однією причиною агресивної поведінки може бути те, що агресія виникає як засіб психологічного захисту. Адже не дарма кажуть: “Кращий захист – це напад”. Отже, агресією дитина захищається. “Але від чого?” – виникне запитання. Найчастіше діти дошкільного віку захищаються від дискомфорту, який вони відчувають в сім’ї; від неприйняття їх батьками. Таким чином, їх агресивність є лише проявом (симптомом) набагато більш серйозного порушення – відсутності базової довіри до світу. У цьому випадку дитина своєю агресивністю кличе на допомогу, намагається звернути увагу на ті почуття, з якими сама впоратися невзмозі. Дитина відчуває, що агресія – це єдиний спосіб проявити свою силу і вижити. Агресію малюка провокує його оточення, яке не приймає дитину такою, якою вона є, не любить її безумовно, з яким малюкові емоційно дискомфортно.
5. Наступна причина – це порушення сімейного виховання. Непослідовність(наприклад, мама дозволяє, тато забороняє), вседозволеність або навпаки надмірна кількість заборон, занадто сильна організованість … Якщо, наприклад, не звертати увагу на агресивну поведінку дитини (що роблять багато батьків, думаючи, що переросте), то незабаром дитина вирішить, що це абсолютно нормальна поведінка і буде продовжувати видавати агресивні реакції. Якщо ж все забороняти і занадто багато вимагати від дитини, її почнуть преповнювати негативні почуття, які незабаром спровокують агресію.
6. Також агресія може бути результатом накопиченої енергії. Всі ми знаємо, що у дітей “батарейка” розряджається дуже повільно))) Здорова дитина постійно рухається, всім цікавиться, вона не може довго сидіти на місці. Якщо ж їй забороняти бігати, стрибати, змушувати сидіти тихо на лавочці, щоб не спітніти і не захворіти, або не впасти і не зламати ноги, вся енергія, яка нікуди не дінеться просто так, знайде вихід через інші ворота – агресивність.
7. Можливо, малюк проявляє агресію тому, що не вміє по-іншому, не знає як іншим способом отримати бажане, не знає як правильно спілкуватися з іншими дітьми …Малюк ще не вміє спілкуватися, не знає як вчинити, якщо йому щось не сподобалося в грі з однолітками (це стосується маленьких дітей, або тих, які в силу різних причин довго не потрапляли в оточення однолітків). Перше, що спадає йому на думку – це вдарити кривдника. І він це робить. З цією поведінкою дуже легко впоратися. Просто покажіть малюкові як правильно вчинити. Скажіть, що все можна вирішити словами, поясніть, що іншому боляче, образливо і неприємно, попросіть уявити, якщо б його так само вдарили.
8. Ще одна причина агресивної поведінки дитини: якщо вдома дитина бачить сварки і бійки між батьками, якщо фізичне покарання, удари по руках, по попі, по щоках в сім’ї вважаються нормою, дитина також вважає, що вдарити дівчинку лопаткою по руці – це єдиний спосіб пояснити їй , що не можна чіпати замок, тільки що побудований. Маленька людина, яка прийшла у цей світ, ще не знає всього, вона вбирає, як губка, всі моделі поведінки значимих дорослих. З цього можна з упевненістю в 99% сказати, що агресивна дитина бита вдома. Якщо не паском по попі, то по руках.
9. Ще одна причина, яку виділяють психологи – це порушення дослідницької активності дитини. Маленька дитина вдарить маму по щоці і дивиться, а що буде далі. Штовхне іншу дитину і спостерігає з інтересом за розвитком подій. Такі “дослідження” часто властивий дітям з порушеннями розвитку емоційної сфери, оскільки вони не можуть оцінити емоційні наслідки своїх дій.
Таким чином, познайомившись з можливими причинами агресивної поведінки дитини, ми бачимо, що саме ми, батьки, несемо відповідальність за прояви агресії в небажаних формах нашими дітьми. І тільки ми, батьки, будучи значущими дорослими для дитини, можемо що-небудь змінити.
Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном "булінг", пояснюють – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.
Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.
Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Психологи визначають декілька основних причин:
Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором'язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група.
44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Завдання вчителів - відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.
Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.
Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:
Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.
Карантин, який оголосили по всій Україні через новий коронавірус, значно ускладнив життя батькам. Оскільки дитсадки та школи закрили на три тижні, дітей треба розважати вдома. Гуляти на вулиці можна і треба, втім, краще уникати скупчень людей, як-от на дитячих майданчиках. Краще прогулюватись парками чи виїжджати у ліс за місто. Ми ж пропонуємо декілька варіантів розваг, якими можна зацікавити дітей, сидячи в приміщенні.
1. Незвичні способи малювання
Відбитки пальців
Правила. Підготуй такі речі:
· шматочки мочалки;
· фарби;
· вода;
· пензлик;
· ручки, олівці або фломастери.
Спочатку нанесемо фарбу на мочалку пензликом. Тепер притиснемо до мочалки пальчик. Усе — на папері можна залишати кольоровий відбиток!
Малюнки мильними бульбашками
Правила. У мильний розчин (вода, мило, шампунь) додай акварельної фарби або харчового барвника. Колір обирай на власний розсуд.
Візьми соломинку і дунь через неї в мильну воду, створюючи якнайбільше бульбашок.
А тепер – увага! Візьми акварельний папір та легенько приклади його зверху до бульбашок. Дай просохнути. Щоб зробити папір ще яскравішим, прикладай його до бульбашок на воді різних кольорів.
Дмухавки
Правила. Зробити ляпку. Дмухати на ляпку фарби через соломинку в різних напрямках в залежності від задуму. Домалювати необхідне пальчиком, пензлем, жмаканим папером.
2. Ігри з книгами
Фантазер
Правила. Візьміть якусь дитячу книжку з картинками. Уважно розгляньте картинки разом із малюком і придумайте історію, не пов’язану з тією, про яку написана книга. Кілька разів виконайте це разом, а потім дитина і сама долучиться до вигадування.
Детектив
Правила. Інший варіант цієї гри, коли мама чи тато, не показуючи дитині картинку, розповідає, що на ній зображено і зариває книгу. А дитина повинна знайти цей малюнок, орієнтуючись за маминим описом. Потім помінятися ролями: описує дитина, шукаєш ти.
3. Розвиваючі ігри
Будуємо шалаш
Будиночки в дитинстві не будували тільки ледачі. Коли почнете споруджувати з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок, самі того не помічаючи, повернетеся у дитинство! І обов’язково захочете спорудити свій особистий шалаш для читання і медитації.
Озвучка
Правила. Коли в телевізорі відключається звук, а на мультики, кіно або новини придумується власна озвучка. Дитина услід за дорослими перевтілюється на справжнього артиста!
Вгадай
Зав’яжи малюкові очі шарфиком і давай у руки по черзі різні предмети: м’яку іграшку, м’яч, тарілку, зернятка, книгу тощо. Завдання дитини – вгадати на дотик, що у нього в руках. Ускладнити гру можна, якщо вгадувати речі по запаху або, наприклад, за смаком.
Тіні
Загадково і заманливо показувати театр тіней на стінці при запаленій свічці. Тут включається фантазія і творчість. Але не варто обмежуватися лише літаючими пташками або гавкаючими собаками із рук. Виріж разом із дитиною з паперу силуети героїв відомих казок, і розіграйте їх за ролями.
Посадити і виростити рослину
Привчити дитину нести відповідальність і не забувати про догляд. Квітка – не пес чи кіт, тож сильно не заважатиме.
Скарбничка
Зробити скарбничку і навчити дитину правильно витрачати гроші. Можливо, навіть ввести список заробітку. Щоб отримати гроші – треба їх заробити. Полив квітку – 5 гривень, прибрав іграшки – 10 гривень, застелив ліжко – 15.
4. Проста наука
Міні-вулкан в домашніх умовах
Що вам потрібно:
· cкляна баночка з кришкою, що закручується;
· рослинна олія;
· куркума;
· глечик або прозора ємність.
Змішайте олію з куркумою – олія має змінити колір на жовтий. Тепер залийте олію в баночку по вінця, щоб у баночці не лишилося повітря. Проколіть у кришці дірку й опустіть баночку у воду. Олія легша від води і відразу почне підніматися з баночки нагору, а вода заповнюватиме баночку. У вас запрацює справжнісінький вулкан! Якщо додасте декілька камінців на дно посудини – матимете підводний вулкан.
Танець яйця
Як змусити яйце танцювати? Проведіть цей експеримент – і усе побачите самі!
Що вам потрібно:
1. Яйце (звичайне куряче яйце, не бите, з рівною поверхнею, класичної овальної форми).
2. Круглий піднос із рівним дном.
Покладіть яйце на піднос і намагайтеся плавно робити кругові рухи підносом щоразу швидше і швидше, тримаючи його горизонтально. Яйце на підносі також почне обертатися. У міру прискорення обертання яйце «підніметься» і стане обертатися на одному з кінців: тупому або гострому, зайнявши, звичайно, вертикальне положення.
Що відбувається? Відцентрова сила утримує яйце, подібно до того як розкручена дзига стоїть на площині, а нерозкручена лежить на боці.
Звичайно, цей експеримент потребує певного досвіду і вправності. Ні з першого, ні з другого і навіть із третього разу у вас, більш за все, нічого не вийде. Але варто тренуватися.
Секретне невидиме чорнило
Створення невидимого чорнила – дуже захопливий процес! Ви можете вдати секретного агента, бо маєте свої секретні коди і повідомлення, приховані від інших. Усе, що вам необхідно, – це деякі предмети домашнього вжитку і таємна сила лимонного соку.
Що вам потрібно:
· Половина лимона;
· Вода;
· Ложка;
· Миска;
· Ватна паличка;
· Білий папір;
· Лампа.
Вичавіть трохи лимонного соку в миску і додайте декілька крапель води.Змішайте воду і лимонний сік ложкою.Умочіть ватяну паличку в суміш і напишіть повідомлення на білому папері. Зачекайте, доки сік висохне і стане повністю непомітним.
Коли ви будете готові прочитати ваше секретне повідомлення або показати його комусь, нагрійте папір, тримаючи його поруч із лампочкою.
Що відбувається? Лимонний сік – це органічна речовина, яка окислюється і при нагріванні стає коричневою. Розведений у воді лимонний сік дуже важко помітити. Коли ви застосуєте його на папері, ніхто не знатиме про його наявність доти, поки папір не буде нагрітий і ваше секретне повідомлення не відкриється. Інші речовини, які «працюють» так само, – апельсиновий сік, мед, молоко, цибулевий сік, оцет і вино.
5. Вироби своїми руками
Саморобний блокнот
Створіть яскравий особистий блокнот для дитини, де можна записувати її графік на день або на тиждень. Оформіть і прикрасьте разом новий блокнот і внесіть перші завдання для дитини. З таким підходом навіть завдання «прибратися у кімнаті» буде виконуватися з великим бажанням.
Колаж бажань
Прикрашаємо стіну і вчимо дитину йти до своїх цілей і бажань. Візуалізуємо її мрії і заодно креативно проводимо час, шукаючи необхідний матеріал та вирізаючи потрібні форми.
Іграшки з яєчних лотків
Що можна зробити з картонних лотків для яєць – та що завгодно! Наприклад, транспортні засоби для любителів машин: вантажівка, мотоцикл, вертоліт, корабель, екскаватор.
Скріплюємо клеєм, зубочистками, скотчем. Розфарбовуємо – і нова іграшка готова!
Весело і з користю проводьте час із дітьми та будьте здорові!
Сьогодні, коли школи та дитячі садки закриті на карантин, діти змушені цілими днями залишатися вдома. У житті дитини важливу роль відіграє взаємодія з однолітками - школа, ігри у дворі, дні народження друзів тощо. Але під час карантину батьки повинні тримати їх в ізоляції - заради їх же здоров'я. Як же розважити дитину в ситуації, коли ви не можете допомогти їй гуляти на вулиці і спілкуватися з друзями?
Дитячі психологи і батьки розповіли про те, як пояснити дітям необхідність залишатися вдома і як розважити їх, поки вони знаходяться на карантині.
Перш за все, вам необхідно переконати дитину в тому, що поруч з нею завжди буде хтось, хто подбає про неї і знайде їй цікаве заняття.
Психологи радять говорити з дитиною про коронавірус тільки в тому випадку, якщо дитина сама про це запитує. В іншому випадку вона все одно не буде вас слухати. Для маленьких дітей хвороба є абстрактним поняттям, а необхідність ізоляції засмучує їх найбільше.
Якщо ви змушені звернутися до медичного закладу, акцентуйте увагу дитини на те, що дорослі тут для того, щоб її захистити. Скажіть дитині, що ви теж знаєте, як захистити себе.
Придумайте веселий спосіб навчити дитину правильних звичок, щоб дати їй відчуття контролю. Наприклад, ви можете перетворити миття рук на гру. Скажіть їй: «Навколо віруси, тому нам потрібно бути обережними. Нам потрібно вимити руки, а потім я розповім тобі, як ще ми зможемо перехитрити віруси».
Психологи стверджують, що під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня дитини. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день сидіти перед екраном телевізора. Однак різка зміна графіка також може викликати у дитини стрес.
Корисно буде написати на аркуші паперу або на стікерах докладний розпорядок дня і повісити його так, щоб дитина постійно його бачила. Важливо, щоб у неї були чіткі очікування з приводу того, що буде відбуватися протягом дня - коли буде час для ігор, читання і відпочинку.
Для дитини важливо підтримувати контакт з друзями - це знизить рівень її стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви не можете відвідати особисто, але хвилюєтесь про їхнє здоров'я.
Використовуйте Skype або інші відеочати. Навчіть своїх родичів користуватися ними, якщо вони не вміють. Спілкуйтеся з друзями та родичами в месенджерах і соцмережах.
Якщо карантин не дозволяє вам гуляти з дитиною на свіжому повітрі, влаштуйте для дитини танцювальну вечірку вдома. Все, що вам потрібно, - знайти в Інтернеті відповідну музику.
Дитині також сподобається, якщо ви запропонуєте їй разом зробити декорації до вечірки. Ви можете зробити банери або плакати. Також вам можуть стати в пригоді новорічні гірлянди - вони створять вам святкову атмосферу.
Батьки дотримуються різних думок з приводу того, чи можна дитині проводити час на карантині за екранами комп'ютерів, планшетів або телевізорів. Одні дозволяють дитині необмежено використовувати електронні пристрої, щоб розважити її, інші строго обмежують використання гаджетів.
Забороняти дитині користуватися гаджетами не варто, але необхідно правильно вибирати для неї контент. Їй підійдуть навчальні програми та канали на Youtube. Розважальні відео повинні відповідати віку дитини.
Дитячі психологи стверджують, що діти старші трьох років отримують користь від того, що допомагають батькам по дому. Чим молодша дитина, тим більше їй подобається допомагати батькам в різних домашніх справах. Вони допомагають прати, прибирати, накривати на стіл тощо.
Різноманітні поробки - хороший спосіб розважити дитину і дати їй можливість проявити свої творчі здібності. Багато батьків стверджують, що це заняття подобається дітям. Для цього можна використовувати підручні матеріали: скотч, картонні коробки з-під взуття, обрізки тканини тощо. Для цих цілей добре підходить різнобарвний обгортковий папір: діти роблять з нього колажі, сукні для ляльок і навіть стіни для фортець. Навіть коли весь папір використаний, діти використовують залишки картонних втулок як мечі, влаштовуючи битви.
Фантазія дітей безмежна, і вони можуть використовувати для виробів та ігор практично все, що буде під рукою. Тому під час карантину не варто давати їм для ігор туалетний папір і паперові рушники.
Як правило, у кожної дитини є улюблена іграшка, з якою вона може гратися годинами. У когось це настільні ігри, у когось - конструктори Лего. Діти люблять створювати різні об'єкти з деталей конструктора або просто сортувати деталі за кольором. Щоб мотивувати дитину, ви можете дати їй завдання. Наприклад, ви можете запитати її: «Наскільки високу вежу ти можеш побудувати?»