ПОПІК Артем Леонідович

"ГОМЕР"

старший солдат

25.01.1988 - 14.05.2024

Захищаючи Україну від московських загарбників, поліг смертю Героя очільник Костянтинівської організації ВО «Свобода» (Донеччина), боєць Легіону Свободи Артем Попік.

Народився Артем 25 січня 1988 року у м. Костянтинівці. Навчався у загальноосвітній школі № 17. Після 9 класу вступив до Слов’янського залізничного училища. Працював на залізниці у м. Костянтинівці, в «Зеленбуді». Згодом закінчив Кінотехнікум у місті Шахтарськ, де отримав спеціальність оператора.

Ще до подій на Майдані виступав за відродження українського духу на Донбасі, хотів повернути йому справжнє обличчя — українське. Тому й взяв на себе сміливість створити й очолити в Костянтинівці міський осередок націоналістичної партії “Свобода”, влаштовував патріотичні заходи, смолоскипну ходу на честь народження Степана Бандери. Артем був активним учасником Революції Гідності, взірцем патріотизму, і за свою тверду українську позицію у 2014 році місяць провів у полоні до російських бойовиків. Його місяць тримали у підвалі ватажки Гіркіна у Слов’янську і жорстоко били. На щастя, Артема вдалось обміняти, довгий час він лікувався. А наприкінці 2015-го вступив до лав ЗСУ та був одним з тих, хто боронив Зайцеве, Авдіївку. Отримав відзнаки за оборону Авдіївки. Після демобілізації займався політичною діяльністю, працював на залізниці. Невдовзі одружився із коханою Марина Попік. У 2020 році народилась їхня донечка.

У перші тижні повномасштабної війни Артем вивіз дружину і дочку у Вінницю, а сам пішов до військкомату. Доброволець потрапив до 120-ї бригади ТрО. Майже два з половиною роки воював у гарячих точках на Донеччині й Харківщині. Мав звання старшого солдата, служив стрільцем-зенітником у роті вогневої підтримки. Свій останній бій прийняв 14 травня 2024-го у селі Стариця на Харківщині. Поранення внаслідок вибуху снаряда виявилося смертельним.

У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, вивіз родину до міста Вінниця та одразу пішов добровольцем до 120 бригади ТрО. Загинув як герой на Харківському напрямку 14 травня 2024 року.

Тіло Артема Попіка змогли винести з поля бою лише через 50 днів після загибелі. Доти він вважався зниклим безвісти. Потім була тривала експертиза ДНК. І аж у листопаді бійця з військовими почестями поховали у Вінниці на Алеї Слави. 

Мав звання старшого солдата, служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення зенітного ракетного-артилерійського взводу роти вогневої підтримки.

У Героя залишилися дружина з донькою, мати та брат.

Нагороджений орденом «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ ступеня (посмертно), УПУ від 12 листопада 2025 року № 841/2025.