Руслан ЛЕМПІЦЬКИЙ "КУТУЗОВ"

Руслан ЛЕМПІЦЬКИЙ

"КУТУЗОВ"

25.09.1982 - 20.03.2022

ЛЕМПІЦЬКИЙ Руслан Андрійович

"КУТУЗОВ"

штаб-сержант

25.09.1982 - 20.03.2022

Народився Руслан у Вінниці. Руслан з сестрою Людмилою були двійнятами — у них був дуже сильний емоційний зв’язок, через який навіть на відстані відчували один одного. Дитиною Руслан зростав енергійною, доброю, але - з характером. Займався акробатикою, карате, плаванням та легкою атлетикою.

Навчався в школі №10. Потім у професійно-технічному училищі №4, де оволодів професію бухгалтера. Тут Руслан познайомився зі своєю першою дружиною, в шлюбі з якою народилося двоє дітей. Також навчався у технологічно-промисловому коледжі Вінницького аграрного університету на юридичному факультеті. У 2021 році, вже будучи на службі в “Азові”, закінчив Білоцерківський національний аграрний університет, здобувши освіту бакалавра юриспруденції. У цивільному житті працював менеджером.

-Руслан з маленького хлопчика виріс високим, статним чоловіком, чесним, рішучим, швидким, принциповим, запальним та мужнім. Хоч і не на професійному рівні, але займався спортом, завдяки чому загартував характер, навчився долати перешкоди та йти до перемоги. Він мав високі показники швидкої реакції та дальності метання ножів, влучно стріляв. Своїми досягненнями ніколи не хизувався, а навпаки, старався бути в тіні. А ще, понад усе, любив швидку їзду на автомобілі та риболовлю. У нього було багато друзів і жодних поганих звичок, — ділиться спогадами його сестра Людмила.

2014-й рік в його житті ознаменований Революцією Гідності - разом із сестрою та друзями їздив у Київ, брали в ній активну участь. У квітні 2015-го в столиці, завдяки своїм фізичним та розумовим здібностям, пройшов складний вишкіл для вступу в “Азов” і був направлений до підрозділу в Маріуполь. Брав участь у боях на Луганському та Донецькому напрямках, в тому числі на Світлодарській дузі, за що отримав нагороди. Коли Руслан поїхав на службу, сестра вишила йому вишиванку-оберіг, з якою він ніколи не розставався.

-Часто запитують, чому у нього псевдо “Кутузов”? Це ще з самого дитинства. Коли Руслану було 3 роки, він впав на металеву рейку і розбив брову над лівим оком. Йому в лікарні наклали шви і забинтували повністю все око. Коли ми приїхали з лікарні, то в будинку, в якому ми проживали, старші хлопчики сказали, що він Кутузов. Після цього його по імені мало знали, а хто такий Кутузов знали всі. Будучи вже на службі в Азові, Руслан залишив собі це псевдо, — розповіла сестра.

В “Азові” йому імпонували дисципліна, порядок, повага один до одного, відповідальність, чистота. “Кутузов” жодного дня не жалкував, що пішов саме в цей підрозділ. Про службу нічого не розповідав, оберігав свою родину від тривог. В Маріуполі зустрів другу дружину.

22 лютого 2022 року Руслан зателефонував рідним і сказав, що через пару днів почнеться повномасштабна війна.

-Перші дні виходив на зв’язок кожен день. Просив, щоб ми не нехтували тривогою та ховалися хоча б у підвалах, щоб запаслися ліками, водою та продуктами. Казав, що все горить, бомблять місто з усіх видів озброєння. Дуже важко фізично, але страху немає, адже “азовці” готові боронити нашу державу і не допустити ворога вглиб країни. Він разом із побратимами розвозили цивільному населенню воду та їжу. В той час дружина його побратима знаходилася в пологовому будинку. У них народилися донечки-близнючки. Матерям не було чим годувати дітей. Тоді Руслан з батьком дівчаток знайшли багато дитячого харчування і відвезли в пологовий. На жаль, на який згодом російські нелюди кинули бомбу, — розповідає сестра.

19 березня “Кутузов” зателефонував рідним, а Людмилі сказав, що вже, мабуть, ні з ким не побачиться, бо не знає, чи можна з цього пекла вийти живим. Просив піклуватися про його доньку та сина. Руслан Лемпіцький загинув 20 березня: при евакуації поранених та загиблих дорогою на “Азовсталь” - на машину, за кермом якої був “Кутузов”, скинули авіабомбу.

Чин поховання відбувся 9 грудня 2023 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища в Вінниці. Незважаючи на збіг трьох тестів ДНК, родина чекає на його повернення додому живим. Можливо, це тому, що поховання було в закритій труні, і сім’я не бачила його тіла.

Лемпіцький Руслан Андрійович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно), почесною відзнакою "За оборону Маріуполя", відзнакою "За участь у Антитерористичній операції", почесним знаком "Маріуполь - відстояли, перемогли"