КУШНІР Євгеній Олексійович

"ЮКІ"

солдат

06.04.1998 - 26.03.2025

 Народився 6 квітня 1998 року  в багатодітній християнській родині, де разом з ним зростало ще троє братів і дві сестри. З ранніх літ відзначався добрим серцем, допитливим розумом і любов’ю до правди. Він ріс у атмосфері віри, любові й взаємної підтримки.

З дитинства Женя виявляв неабиякі здібності до навчання. У школі був відмінником, особливу пристрасть мав до історії — предмета, який розкривав для нього суть людських доль, боротьбу за правду й гідність. Участь у олімпіадах, перемоги, поїздки — все це стало частиною його юного життя. Крім того, Євгеній захоплювався шахами й футболом — був наполегливим, зібраним, але завжди чесним у грі.

Серцем Євгена завжди була молодь і Церква. Його щирість, доброзичливість і почуття гумору робили його душею компанії — з ним завжди було легко, цікаво і весело. 

У 2015 році закінчив Шаргородський ліцей. Своє покликання до вивчення історії він продовжив у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де успішно завершив бакалаврат на історичному факультеті. Його вабила не просто наука — він прагнув розуміти свою країну, світ і місце людини в ньому.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він був у Польщі, допомагав тим, хто втікав від війни, хто втрачав свої домівки та сподівався знайти прихисток. Але коли він дізнався про загибель свого брата Вячеслава ( «Маус») у Маріуполі, це стало для нього точкою неповернення. Він не міг залишатися осторонь, не міг залишатися далеко.

Тому не вагаючись, Євгеній повернувся в Україну. Повернувся, щоб бути вдома, щоб бути зі своїм народом, щоб боротися. 

І вже невдовзі, влітку 2023 року, підписав контракт, вступив до лав 12 бригади спеціального призначення НГУ «АЗОВ» — не міг інакше. Був командиром гармати. Він став до лав захисників нашої держави, щоб боротися за свободу, за родину, за пам’ять брата, і за всіх, хто потребував захисту.

«Не зможу спокійно жити і ховатися за довідкою «брата загиблого» і дивитися в очі молодшим захисникам, які віддають свої життя» - говорив матері. 

Його життєвий шлях — це шлях світлої душі, вірного сина свого народу, справжнього чоловіка. 

Він залишив по собі глибокий слід — у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав честь його знати.

Загинув 26 березня 2025 року під час бойових дій поблизу населеного пункту Яблунівка, що знаходиться неподалік від Торецька Донецької області. 

Підрозділ, в якому служив Євгеній Кушнір, протистояв наступу російських окупаційних військ, які намагалися прорвати українську оборону в цьому стратегічно важливому районі.

Указом Президента України №648/2024 від 30.09.2024 року Євгенія Кушніра було нагороджено медаллю “За військову службу Україні”