КОСМИНА Валентин Віталійович

"ЄНОТ"

сержант

16.10.1994 - 10.08.2024

Валентин народився і виріс у місті Гнівань, що на Вінниччині. Навчався у ЗОШ №2. Після закінчення школи вступив до Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну. Пізніше продовжив своє навчання у Київському національному університеті будівництва і архітектури за спеціальністю «Цивільне та промислове будівництво». 

Тривалий час разом із сім’єю проживав у Польщі. Після повернення в Україну проживав у м. Буча, де  працював на меблевій фабриці. 

24 лютого у складі добровольчого батальйону, отримавши зброю, мужньо зустрів ворога та разом з побратимами не дав просунутися окупантам далі. 

У травні 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ та став на захист Вітчизни. Брав участь у бойових діях на Донеччині.

10 серпня 2024 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Антонівка, Донецької області, Валентин загинув.

«Валентин мріяв після закінчення війни придбати будинок  в Іспанії, але його мрія так і не здійснилася», – пригадує Ольга, дружина загиблого воїна. 

«Мій син був дуже мудрим, розумним, любив навчатися.  Його дипломна робота ще до цього часу зберігається в музеї навчального закладу», - розповідає мати Наталія. 

У чоловіка залишилися мати, дружина, двоє дітей, брат, бабуся та дідусь…

“Він був уважним, турботливим, легким у спілкуванні, а ще — дуже ерудованим, чим і підкорив моє серце”, — каже Ольга, дружина воїна. Влітку 2016-го пара одружилася. Згодом чоловік вирушив на заробітки за кордон, а додому приїхав у переддень народження донечки Соломії, був присутнім на пологах. 

Далі подружжя виїхало до Польщі, де Валентин працював на деревообробному комбінаті. Там улітку 2019 року народилась їхня друга донечка Емілія. Зрештою сім’я повернулась до України. “Валентин був турботливим татом, — з усмішкою ділиться Ольга. — А оскільки ще й був “ходячою енциклопедією”, то завжди мав відповіді на всі запитання дівчаток”. 

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Валентин Космина працював на деревообробному підприємстві в Бучі. У місто зайшли ворожі війська. Чоловік вступив до добровольчого формування й передавав нашим воїнам координати розташування російської техніки. А для того, щоб зловити зв’язок і надіслати дружині повідомлення, крадькома забирався на дах будинків. У той час Ольга з доньками жили у Вінниці. “Якось я домовилась, що військові, які були в Ірпені, передадуть Валентину шолом і бронік, — розповідає Ольга. — Але чоловік відмовився, бо тоді його точно б вирахували окупанти”. 

Зрештою Валентину дивом вдалось виїхати з Бучі евакуаційним автобусом. Його врятував протермінований студентський квиток. “Студентів не призивають у військо”, — запевнив росіян. Приїхавши до Вінниці, одразу ж пішов до військкомату. Та його відправили додому, мовляв, охочих служити достатньо. Чоловік був упертим і через три тижні таки потрапив на полігон. А в червні 2022 року приєднався до лав 79-ї ОДШБр, взяв собі позивний “Єнот”. 

Спершу Валентин вивчився на аеророзвідника, згодом — на пілота ударних дронів, — каже дружина. — Став головним сержантом роти ударних безпілотних авіаконструкцій Perun Group. Брав участь у бойових діях на Покровському напрямку. Якось я приїжджала на схід до чоловіка, бачила, як він працює, навчає побратимів. Здавалося, що Валентин із заплющеними очима міг зібрати й розібрати дрон, прикріпити до нього скид”. 

11 серпня цього року дружина отримала сповіщення про загибель коханого. “Ми були на позиції у селі Антонівка, — розповідає побратим воїна Олександр Соколенко з позивним “Блогер”. — В обід приготували каву, все було спокійно. Валентин вийшов з бліндажа й невдовзі після цього пролунав вибух. Я вибіг і побачив, що “Єнот” лежить закривавлений, непритомний. Почав накладати турнікети, але за декілька секунд його серце зупинилось”. За словами побратима, Валентин був одним з найкращих пілотів, надійним другом, досвідченим воїном, який вмів організовувати роботу так, аби все працювало, як злагоджений механізм. Завжди про всіх піклувався, навіть коли їхав з позиції, залишав комусь свій спальник. 

“Валентин не називав себе націоналістом. Він ним був”. 

16 жовтня воїну виповнилося б 30 років.